Постанова

від 01.11.2023 по справі 910/14304/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2023 р. Справа№ 910/14304/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртранснафта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023

у справі № 910/14304/22 (суддя Приходько І.В.)

за позовом Приватної фірми "Ривеніс"

до Акціонерного товариства "Укртранснафта"

про стягнення заборгованості у розмірі 678 997,27 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма "Ривеніс" (далі - Фірма) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Укртранснафта" (далі - Товариство) 587187,00 грн основної заборгованості, 49 468,49 грн пені, 5 936,21 грн 3% річних, 36 405,57 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг №39-00/59-21 від 11.02.2022 в частині оплати наданих послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/14304/22 позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача основний борг в сумі 587 187,00 грн, 36405,57 грн інфляційних втрат, 5 936,21 грн 3% річних, 49 468,49 грн пені та 10 184,95 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту надання відповідачу послуг з технічного обслуговування та ремонту вантажних автомобілів у західному регіоні на суму 587 187,00 грн, що підтверджується належним чином оформленими актами приймання виконаних робіт та актом звірки взаєморозрахунків між сторонами; у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині оплати наданих послуг, Фірмою правомірно заявлено до стягнення з Товариства 49 468,49 грн пені, 5 936,21 грн 3% річних та 36405,57 грн інфляційних втрат.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є необґрунтованим та ухваленим господарським судом на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство зазначило, що позивачем безпідставно заявлено вимоги про стягнення вартості ремонтних робіт та послуг по автомобілях, виконання яких не було передбачено умовами даного договору та не було додатково погоджено з відповідачем, а відтак договір №39-00/59-21 від 11.02.2022 не є підставою для стягнення заявленої заборгованості; судом першої інстанції правильно встановлено наявність розбіжностей у відомостях між додатком №1 до договору та актами приймання виконаних робіт, однак безпідставно не враховано тієї обставини, що документи, які б підтверджували надання відповідачем згоди на виконання/надання непередбачених умовами договору робіт/послуг відсутні; договором не передбачено можливості сторін погоджувати виконання робіт по автомобілях, які взагалі не включені до додатку №1 до договору; позивачем не надано документів, що підтверджують повноваження представника відповідача на підписання актів приймання виконаних робіт, а тому останнім не доведено виконання та/або надання спірних робіт та/або послуг саме Товариству; посилаючись на висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №904/3242/18, від 20.04.2021 у справі №910/14518/19, скаржник зауважив, що акт звірки розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, який має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, не є доказом оплати товару, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Також у своїй апеляційній скарзі Товариством викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення лише 10.08.2023.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 у справі №910/14304/22 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14304/22 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/14304/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

28.09.2023 матеріали справи №910/14304/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 поновлено Товариству пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/14304/22 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд якої призначено на 01.11.2023; Фірмі встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 23.10.2023.

Фірма скористалася правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 25.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просила залишити апеляційну скаргу Товариства без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Фірма зауважила про безпідставність тверджень відповідача, оскільки підписані та скріплені печатками сторін акти приймання виконаних робіт (послуг) за липень 2022 року є саме тими належними та достатніми доказами, якими сторони засвідчили надання і прийняття послуг/робіт; акти приймання виконаних робіт (послуг) за липень 2022 року підписані тими самими уповноваженими представниками відповідача, що й акти приймання виконаних робіт (послуг) за червень 2022 року та були сплачені Товариством (замовником), що свідчить про схвалення та визнання відповідачем дій своїх представників; акт звірки взаєморозрахунків також підписаний уповноважений представниками Фірми та Товариства, а тому вказаний документ, окрім того, що є доказом існування заборгованості за роботи та/або послуги за договором, надані/виконані у липні 2022 року, також є й доказом схвалення відповідачем дій своїх представників по прийняттю спірних робіт та/або послуг за липень 2022 року; Товариство не заперечувало факт отримання актів виконаних робіт (послуг) за липень 2022 року та не надало обґрунтованих заперечень щодо їх підписання у порядку, визначеному пунктами 4.1., .4.2. договору; відповідачем не надано доказів невиконання/ненадання позивачем робіт та/або послуг, вказаних у актах; як випливає зі змісту пунктів 1.1. та 3.4. договору, ремонт транспортних засобів здійснювався саме за дорученням відповідача, як замовника, який доставляв транспортні засоби на станцію виконавця (позивача); додаток №1 до договору містить лише орієнтовний перелік послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів; скріншоти електронного листування між сторонами в рамках виконання договору також свідчить про волевиявлення відповідача на виконання/надання робіт та/або послуг по транспортним засобам, зазначеним в актах виконаних робіт (послуг) за липень 2022 року.

У судове засідання 01.11.2023 позивач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляв.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З метою повідомлення Фірми про розгляд апеляційної скарги та про її право подати відзив на вказану апеляційну скаргу, копія ухвали суду від 02.10.2023 про відкриття апеляційного провадження була доставлена до його електронної скриньки.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення позивача про розгляд апеляційної скарги.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі №761/14537/15-ц, провадження №61-3069св21.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв та не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначеного учасника справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 01.11.2023 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

01.11.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 11.02.2022 між Фірмою (далі за текстом договору - Виконавець) та Товариством (далі за текстом договору - Замовник) було укладено договір про надання послуг №39-00/59-21, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. яких Виконавець зобов`язується за завданням замовника, та у встановлені цим договором строки надати послуги з технічного обслуговування та ремонту вантажних автомобілів у західному регіоні (далі - послуги), відповідно до коду 50110000-9 за ДК 021:2015 - послуги з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги. Послуги спрямовані на підтримання транспортних засобів Замовника в технічному стані, належному технічному вигляді та на виконання вимог нормативних актів щодо надійності, економічності, безпеки руху та екологічної безпеки.

Відповідно до пункту 1.4. договору склад, обсяги, об`єм та види робіт та матеріалів в рамках Послуг, що будуть надані, визначаються за взаємною згодою сторін та вказуються у "Технічна специфікація. Інформації про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмету договору" (Додаток № 1), що додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктами 2.1.-2.3. даного правочину ціна договору визначається у "Протокол узгодження договірної ціни" (додаток №2), що є невід`ємною частиною цього договору, та не може бути збільшена протягом строку дії договору. Розрахунки за даною угодою проводяться в національній валюті України - гривні. Ціна договору становить 2600000,00 грн, у тому числі ПДВ - 433 333,33 грн.

Платежі за кожну окрему послугу за даним договором здійснюються Замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг на підставі отриманого рахунку (ів) (рахунку (ів)-фактури) (пункт 2.4. договору).

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що строки надання послуг, передбачених пунктом 1.1. цього правочину, визначаються на підставі кожної окремої Заявки Замовника на кожну окрему послугу, в залежності від обсягу та складності, згідно з технологічним процесом.

Відповідно до пункту 4.1. договору приймання послуг, наданих Виконавцем, оформлюється актами приймання-передачі наданих послуг, підписаними уповноваженими представниками сторін.

За умовами пункту 4.2. договору по завершенню наданих послуг, протягом 5 робочих днів, Виконавець готує акт приймання-передачі наданих послуг і надає його Замовнику. Замовник протягом 5 робочих днів перевіряє достовірність акта в частині фактично наданих послуг, підписує його в рамках цього ж строку, або направляє мотивоване заперечення проти такого підписання.

Підписанням цього договору сторони встановлюють, що особи, які будуть підписувати акти приймання-передачі наданих послуг та інші документи, які стосуються виконання цього договору, повинні мати відповідні повноваження на таке підписання. У випадку відсутності відповідних повноважень у особи, яка підписала від імені Виконавця вищезазначені документи, Замовник має право не сплачувати за надані Виконавцем послуги та відмовитися від їх приймання (пункт 4.7. договору).

Підпунктом 5.2.2. пункту 5.2. договору Замовник має право вимагати оплати послуг від Товариства у розмірах та порядку, передбаченим цим договором.

Відповідно до умов пункту 7.3. договору за несвоєчасне проведення розрахунків Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми боргу, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії даного правочину (пункти 10.1., 10.3. договору).

Згідно з положеннями пункту 11.5. зазначеного правочину зміни або розірвання до договору вчиняються шляхом укладення додаткових угод та набирають чинності з моменту укладення цих додаткових угод, окрім випадків, передбачених договором.

За взаємною згодою сторін цей договір укладений в електронній формі відповідно до умов Закону України "Про електронну комерцію" та Закону України "Про електронні довірчі послуги" (пункт 11.6. договору).

Пунктом 11.7. цієї угоди визначено, що документи, які підтверджують виконання договірних зобов`язань (акти приймання-передачі товару/наданих послуг/виконаних робіт), а також інші документи згідно з умовами даного договору, складаються та підписуються в паперовій формі.

Відповідно до підпунктів 15.1.1. та 15.1.2. пункту 15.1. договору "Технічна специфікація. Інформація про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмету договору" (додаток №1), а також "Протокол узгодження договірної ціни" (додаток №2) є додатками до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Позивачем на виконання умов вказаного договору були надані послуги (роботи) на загальну суму 587 187,00 грн, що підтверджується актами приймання виконаних робіт: №110 від 25.07.2022 на суму 4 452,06 грн, №111 від 25.07.2022 на суму 2 811,60 грн, №112 від 25.07.2022 на суму 5 625,60 грн, №113 від 25.07.2022 на суму 12 739,32 грн, №114 від 25.07.2022 на суму 4205,06 грн, №115 від 25.07.2022 на суму 2 359,20 грн, №116 від 25.07.2022 на суму 5 942,40 грн, №117 від 25.07.2022 на суму 9 979,20 грн, №118 від 25.07.2022 на суму 1 123,20 грн, №119 від 26.07.2022 на суму 1 123,20 грн, №120 від 26.07.2022 на суму 9 415,20 грн, №121 від 26.07.2022 на суму 106 620,00 грн, №122 від 26.07.2022 на суму 70 231,20 грн, №123 від 29.07.2022 на суму 218 884,80 грн, №124 від 29.07.2022 на суму 131 674,96 грн.

Зазначені вище акти приймання виконаних робіт підписані сторонами та скріплені печатками обох сторін без зауважень.

Крім цього, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками актом звірки взаємних розрахунків від 31.10.2023 на суму 587 187,00 грн.

У зв`язку з несплатою Товариством вартості наданих послуг за липень 2022 року за договором про надання послуг №39-00/59-21 від 11.02.2022, Фірма звернулася з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 587 187,00 грн основного боргу, 3% річних у розмірі 5 936,21 грн, інфляційних втрат у розмірі 36 405,57 грн та 49 468,49 грн пені.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, згідно з пунктом 1.1. договору Виконавець зобов`язується за завданням замовника, та у встановлені цим договором строки надати послуги з технічного обслуговування та ремонту вантажних автомобілів у західному регіоні відповідно до коду 50110000-9 за ДК 021:2015 - послуги з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги.

За частиною 1 статті 177 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору) об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Отже, послуги та роботи є окремим об`єктами цивільних прав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Мета договору підряду - виконання певної роботи. Це характеристика виокремлює договори підрядного типу від інших типів цивільно-правових договорів, зокрема, договорів на надання послуг та договорів на оплатну передачу майна у власність.

Договір підряду відрізняється від договору на надання послуг своїм предметом. Послугам притаманні ознаки, які відрізняють їх від результату робіт, а саме послуга хоча і тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності), але не збігається із самими діями (здійсненням діяльності) виконавця, існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, не набуваючи матеріалізованого вигляду.

Результат виконаної підрядником роботи - це матеріалізований об`єкт, що знаходить своє втілення в індивідуально-визначених речах, оскільки робота виконується за завданням замовника, який має право у будь-який час перевіряти хід і якість роботи підрядника, не втручаючись в його діяльність. Матеріалізований результат знаходить своє відображення як у створенні нової речі, так і в поліпшенні якості або інших споживчих властивостях вже існуючої речі.

Результатом роботи виступає індивідуально-визначена річ. Договір підряду регулює не стільки процес передачі результату виконаної роботи підрядником замовнику, скільки процес створення певного матеріалізованого результату, зокрема, ремонт існуючої речі підрядником, надаючи право замовнику здійснювати контроль за його роботою, і вже як наслідок - досягнення кінцевої мети - передачі результату роботи замовнику.

Між тим, договір підряду у певних випадках, коли, наприклад, йдеться про ремонт речі, збагачується кінцевою правовою метою - повернення речі в оновленому вигляді замовнику, який, як правило, і є її власником.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами, а також надаючи правову оцінку умовам договору, додатку №1 до нього та зміст інформації, зазначеної в актах приймання виконаних робіт, колегія суддів дійшла до висновку, що між Фірмою та Товариством укладено змішаний договір, який містить елементи договору підряду та договору про надання послуг.

Таким чином, укладення Фірмою та Товариством договору від 11.02.2022 про надання послуг №39-00/59-21 було спрямоване на надання Фірмою послуг та виконання робіт з ремонту транспортних засобів Товариства відповідно до умов договору, та одночасного обов`язку останнього по здійсненню їх оплати у встановлений договором порядок та строк.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

За частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідно до пункту 2.4. договору платежі за кожну окрему послугу за даним договором здійснюються Замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг на підставі отриманого рахунку (ів) (рахунку (ів)-фактури).

Судом першої інстанції також достовірно встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивачем були надані послуги та виконані роботи за липень 2022 року на загальну суму 587 187,00 грн, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах даної справи: №110 від 25.07.2022 на суму 4 452,06 грн, №111 від 25.07.2022 на суму 2 811,60 грн, №112 від 25.07.2022 на суму 5 625,60 грн, №113 від 25.07.2022 на суму 12 739,32 грн, №114 від 25.07.2022 на суму 4 205,06 грн, №115 від 25.07.2022 на суму 2 359,20 грн, №116 від 25.07.2022 на суму 5 942,40 грн, №117 від 25.07.2022 на суму 9 979,20 грн, №118 від 25.07.2022 на суму 1 123,20 грн, №119 від 26.07.2022 на суму 1123,20 грн, №120 від 26.07.2022 на суму 9 415,20 грн, №121 від 26.07.2022 на суму 106 620,00 грн, №122 від 26.07.2022 на суму 70 231,20 грн, №123 від 29.07.2022 на суму 218 884,80 грн, №124 від 29.07.2022 на суму 131 674,96 грн (т. 1, а.с. 29-43).

Крім цього, матеріали справи №910/14304/22 не містять будь-яких заперечень чи зауважень щодо якості чи обсягу наданих послуг та виконаних робіт.

Проте під час розгляду справи №910/14304/22 в суді першої інстанції та у поданій апеляційній скарзі Товариство заперечило проти надання саме йому послуг та виконання робіт за вказаними актами, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала вказані акти зі сторони відповідача.

Отже, спір між сторонами полягає у факті надання послуг та виконання робіт, які підтверджуються актами наданих послуг. Саме від їх підписання залежить чи виникли обов`язки у відповідача з їх оплати, чи ні. Позивач на підтвердження надання послуг надав підписані сторонами та скріплені печатками сторін акти наданих послуг, а відповідач, в свою чергу, замість того, щоб надати докази непідписання цих актів зі свого боку, або підписання неуповноваженою особою, або за допомогою факсимільного відтворення підпису побудував свою правову позицію на відсутності у матеріалах справи доказів уповноваження фізичних осіб на підписання вищезазначених актів.

Проте колегія суддів відхиляє вказані заперечення відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4.1. договору приймання послуг, наданих Виконавцем, оформлюється актами приймання-передачі наданих послуг, підписаними уповноваженими представниками сторін.

За умовами пункту 4.2. договору по завершенню наданих послуг, протягом 5 робочих днів, Виконавець готує акт приймання-передачі наданих послуг і надає його Замовнику. Замовник протягом 5 робочих днів перевіряє достовірність акта в частині фактично наданих послуг, підписує його в рамках цього ж строку, або направляє мотивоване заперечення проти такого підписання.

Підписанням цього договору сторони встановлюють, що особи, які будуть підписувати акти приймання-передачі наданих послуг та інші документи, які стосуються виконання цього договору, повинні мати відповідні повноваження на таке підписання. У випадку відсутності відповідних повноважень у особи, яка підписала від імені Виконавця вищезазначені документи, Замовник має право не сплачувати за надані Виконавцем послуги та відмовитися від їх приймання (пункт 4.7. договору).

Суд апеляційної інстанції відзначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Частиною 1 статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Підрядник зобов`язаний виконати роботу за завданням замовника, а останній - прийняти роботу (статті 837, 853 ЦК України).

Надаючи правову оцінку зазначеним умовам договору та положенням чинного законодавства, суд апеляційної інстанції вказує, що пунктом 4.7. сторони встановили відповідну презумпцію існування у підписантів необхідного обсягу повноважень на підписання актів приймання-передачі виконаних робіт. При цьому, тягар доказування щодо відсутності таких повноважень в особи, яка підписала вказані акти зі сторони відповідача, покладено саме на особу, яка заявила про такі обставини, тобто на відповідача, а не на позивача. Обов`язок з оформлення актів в частині підписання його уповноваженими особами зі сторони замовника покладений саме на останнього, а не на позивача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні акти за липень 2022 року підписані зі сторони Товариства фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також скріплені печаткою відповідача.

Однак відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції в частині відсутності повноважень у вищезазначених осіб на підписання спірних актів, не заперечується і факт того, що вказані особи є працівниками Товариства. При цьому, відповідачем не заперечується факт надання послуг та виконання робіт за вказаними актами транспортним засобам, які йому належать.

Крім цього, доказів, які б свідчили про незаконне використання печатки, проведення службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, викрадення, втрати або іншого вибуття печатки з володіння відповідача, а також доказів звернення до правоохоронних органів за фактом викрадення, втрати чи незаконного використання печатки відповідачем надано не було.

Також колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України)

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц).

Сторони договору повинні поводитися правомірно під час його виконання. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи №910/14304/22 також наявні копії актів приймання виконаних робіт за червень 2022 року (т. 1, а.с. 44-48), підписані від імені Товариства встановленими раніше фізичними особами, що підписали спірні акти за липень 2022 року.

Враховуючи вищевикладене, за висновком колегії суддів, акти приймання виконаних робіт за липень 2022 року на суму 587 187,00 грн належним чином оформлення сторонами у відповідності до вимог пунктів 4.1., 4.7. договору. При цьому, колегія суддів вважає недобросовісною поведінку Товариства в частині невизнання підписання актів уповноваженими особами останнього, спрямованою на ухилення від виконання договірних зобов`язань в частині оплати за надані послуги та виконані роботи.

Також, заперечуючи проти позову, у своїй апеляційній скарзі Товариство вказує на виконання робіт та надання послуг транспортним засобам, що не передбачені умовами договору.

Згідно з пунктом 1.4. договору склад, обсяги, об`єм та види робіт та матеріалів в рамках Послуг, що будуть надані, визначаються за взаємною згодою сторін та вказуються у "Технічна специфікація. Інформації про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмету договору" (Додаток № 1), що додається до цього договору і є його невід`ємною частиною.

За частиною 1 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Колегією суддів встановлено, що сторонами визнається підписання додатку №1 до договору "Технічна специфікація. Інформація про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета договору: послуг з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання (код 50110000-9 за ДК 021:2015), технічне обслуговування та ремонт вантажних автомобілів у західному регіоні", яким визначено перелік вантажних автомобілів Товариства, а також перелік послуг з їх технічного обслуговування та ремонту.

Судом першої інстанції вірно встановлено наявність розбіжностей у відомостях, зазначених у додатку №1 до договору та у актах приймання виконаних робіт за липень 2022 року в частині обсягу наданих послуг та транспортних засобах, яким надавалися послуги та виконувалися роботи.

Разом із цим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно пунктів 3.2., 3.3. договору сторони узгоджують строк, дату початку, обсяг та місце надання послуг у заявках Замовника або шляхом підписання узгодженого наряду-замовлення, який передається Замовнику або його уповноваженому представнику особисто або електронною поштою ІНФОРМАЦІЯ_1. Виконавець приступає до надання послуг за умови отримання від Замовника письмової заявки.

Замовник зобов`язаний самостійно доставити транспортний засіб, що потребує ремонту, на станцію технічного обслуговування Виконавця, в разі якщо його технічний стан дозволяє це зробити власним ходом. Замовник також зобов`язаний самостійно забрати транспортний засіб зі станції технічного обслуговування Виконавця після закінчення проведення його ремонту впродовж 2 робочих днів (пункт 3.4., підпункт 3.4.2. пункту 3.4. договору).

Відповідно до пункту 3.5. договору автомобіль приймається на обслуговування та повертається після нього за умови пред`явлення представником Замовника свідоцтва про його реєстрацію та документу, що посвідчує право особи на передачу/прийняття автомобіля на обслуговування/з обслуговування від імені Замовника. Автомобіль приймається на обслуговування та повертається з обслуговування на підставі підписаного сторонами акта приймання на обслуговування/повернення з обслуговування автомобіля.

За умовами пункту 3.6. договору за результатами діагностики автомобіля складається і узгоджується заявка, яка підписується представниками сторін. В заявці зазначається перелік необхідних робіт і матеріалів та їх вартість; перелік та вартість запасних частин, які будуть використовуватись при технічному обслуговуванні та/або ремонті автомобіля.

Отже, окрім додатку №1 до договору, сторони передбачили порядок, обсяг надання послуг та виконання робіт у розділі 3 договору. При цьому, зі змісту вказаних пунктів договору випливає неможливість прийняття на обслуговування автомобілів не від імені замовника, тобто умовами договору передбачено надання послуг та робіт за договором не лише автомобілям, зазначеним в додатку №1 до договору.

Також з системного аналізу розділів 3 та 4 договору випливає, що підписання уповноваженими представниками сторін актів приймання-передачі наданих послуг є завершальним етапом юридичного оформлення виконання Фірмою свої зобов`язань за договором в частині надання послуг та виконання робіт. Належним чином оформлення таких актів у відповідності до пункту 4.1. договору свідчить про дотримання та узгодження сторонами обсягу робіт та послуг, а також переліку автомобілів, які були на обслуговуванні.

Крім цього, судом першої інстанції також доцільно враховано положення додатку №1 до договору, в якому сторони зауважили, що перелік матеріалів, запчастин є орієнтовним та може змінюватися в межах суми укладеного договору.

Разом із цим, як було встановлено раніше всі спірні акти за липень 2022 року підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без жодних претензій та зауважень.

Доказів перевищення меж лімітів ціни договору відповідачем не було надано й відповідні докази відсутні у матеріалах справи.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

Згідно з умовами пункту 2.4. договору платежі за кожну окрему послугу за даним договором здійснюються Замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг на підставі отриманого рахунку (ів) (рахунку (ів)-фактури).

Отже, строк прострочення за вищезазначеними актами настав на наступний день після закінчення десятиденного строку після їх підписання.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати наданих послуг та виконаних робіт позивачем за договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у апелянта основної суми заборгованості за липень 2022 року у розмірі 587 187,00, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів за надані послуги та виконані роботи, позивачем нараховано до стягнення 5 936,21 грн 3% річних, нарахованих за період з 11.08.2022 по 11.12.2022, та 36 405,57 грн інфляційних втрат, нарахованих за період серпень-листопад 2022 року, на суму боргу у розмірі 587 187,00 грн.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 5 936,21 грн 3% річних та 36 405,57 грн інфляційних втрат, а відтак, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів за надані послуги та виконані роботи, позивачем нараховано до стягнення 49 468,49 грн пені, нарахованої за період з 11.08.2022 по 11.12.2022, на суму боргу у розмірі 587 187,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 7.3. договору встановлено, що за несвоєчасне проведення розрахунків Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми боргу, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

В силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафної санкції за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 49 468,49 грн пені, а відтак, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/14304/22 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртранснафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/14304/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/14304/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14304/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.11.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова