Рішення

від 03.11.2023 по справі 910/11141/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.11.2023Справа №910/11141/23

Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до Державного агентства резерву України

про стягнення 8 415,46 грн,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 8 415,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія) вказує, що в порушення умов Договору №214В-2013 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 27.11.2002 (за номенклатурою відповідача - Договір №111 від 27.11.2002) та норм законодавства Державне агентство резерву України не виконало своїх зобов`язань щодо відшкодування витрат зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік та за 2022 рік (до моменту передачі), у зв`язку з чим у відповідача виник борг у розмірі 6 131,05 грн.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором №214В-2013 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 27.11.2002 (за номенклатурою відповідача - Договір №111 від 27.11.2002) позивач вказує про наявність правових підстав для стягнення з Державного агентства резерву України пені у розмірі 872,02 грн, 3% річних у розмірі 162,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 249,87 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 відкрито провадження у справі №910/11141/23; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвала суду від 17.07.2023 була надіслана Державному агентству резерву України 19.07.2023 на адресу, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28), рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105494858154 була вручена відповідачу 25.07.2023.

Згідно пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Таким чином, керуючись приписами п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 17.07.2023 є 25.07.2023 (день проставлення у поштовому повідомленні №0105494858154 відмітки про вручення судового рішення).

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 у справі №910/11141/23 встановлено Державному агентству резерву України строк на подання відзиву з долученими до нього доказами та з доказами його направлення позивачу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Отже, Державне агентство резерву України повинне було подати відзив на позов у строк до 09.08.2023 включно.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

11.11.2002 між Державним комітетом з державного матеріального резерву (правонаступником прав та обов`язків якого є Державне агентство резерву України) та Спеціалізованим морським портом "Октябрьск" (після реорганізації - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія") (зберігач) укладено Договір №214В-2013 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (надалі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

За умовами п. 1.2 Договору Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

У пункті 2.8 Договору зазначено, що зберігач зобов`язаний щороку разом з річним звітом форми №12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з пунктом 10.3 інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.1996 №111/03.

Пунктами 3.1 та 3.2 Договору встановлено обов`язок Комітету відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей в межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).

Вартість зберігання цінностей визначається згідно Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п. 4.1 Договору).

Згідно п.п. 4.2, 4.3 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом і зберігачем. У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року. Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання Комітетом акта встановленої форми.

Відповідно п. 6 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором Комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв", іншими актами законодавства.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3 Договору).

Листом вих. №1257/20-01-07/Вих від 13.12.2021 філія "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" направила Державному агентству резерву України звіт про витрати на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у складському приміщенні та на відкритому огородженому майданчику за 2021 рік та пояснювальну записку до нього, акт на відшкодування витрат на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік.

Листом вих. №81/20-01-11/Вих від 27.01.2022 філія "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" направила Державному агентству резерву України рахунок №1243 від 13.12.2021, акт відшкодування витрат №1222 від 13.12.2021 та акт звірки розрахунків станом на 25.01.2022. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5405205381242 даний лист був отриманий Державним агентством резерву України 31.01.2022.

Також філія "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулась до Державного агентства резерву України із претензією щодо сплати заборгованості за надані послуги відповідального зберігання матеріального цінностей мобілізаційного резерву у 2021-2022 роках до моменту передачі.

Листом вих. №573/0/4-23 від 28.02.2023 Державне агентство резерву України направило філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" відповідь на претензію, в якій зазначило, що оскільки акт на відшкодування витрат на зберігання за 2021 рік надійшов до Держрезерву лише 11.01.2022, тобто після закінчення бюджетного року, то у останнього немає підстав та бюджетних асигнувань погодити даний акт. Також відповідач звертав увагу позивача на відсутність правових підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з Державного агентства резерву України боргу у розмірі 6 131,05 грн з відшкодування витрат зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік та за 2022 рік (до моменту передачі), а також нарахованих на нього пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання, який має певні особливості, визначені Законом України "Про державний матеріальний резерв".

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2 ст. 938 Цивільного кодексу України).

Порядок укладання та виконання договорів, пов`язаних зі зберіганням матеріальних цінностей державного резерву регулюється Законом України "Про державний матеріальний резерв".

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Державний резерв призначається для: забезпечення потреб України в особливий період; надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів; подання гуманітарної допомоги; забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (ст. 3 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Відповідно абзацу 2 частини 2 статті 5 Закону України "Про державний матеріальний резерв" мобілізаційні резерви створюються на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності відповідно до завдань, визначених Кабінетом Міністрів України міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим на основі пропозицій центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, Міністерства оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, іншими зацікавленими органами виконавчої влади.

Матеріалами справи підтверджується зберігання філією "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву у 2021-2022 роках (до моменту передачі). Зокрема, в матеріалах справи наявні звіт про витрати на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у складському приміщенні та на відкритому огородженому майданчику за 2021 рік та пояснювальну записку до нього, акт на відшкодування витрат на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік, рахунок №1243 від 13.12.2021, акт відшкодування витрат №1222 від 13.12.2021, складені сторонами кошториси витрат на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відкритому огородженому майданчику на 2021 рік та на 2022 рік.

Крім того, із акту від 18.03.2022 про передачу розброньованих нереалізованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від філії "Ольвія" ДП "АМПУ" до Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та акту від 15.04.2022 про передачу розброньованих нереалізованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від філії "Ольвія" ДП "АМПУ" до Військової частини НОМЕР_1 , вбачається, що такі мобілізаційні резерви були видані за запити Міністерства оборони України та Національної гвардії України лише у березні-квітні 2022 року, тобто до цього перебували на зберіганні позивача.

До того ж, у відповіді на претензію (вих. №573/0/4-23 від 28.02.2023) Державне агентство резерву України не заперечувало факт надання філією "Ольвія" ДП "АМПУ" послуг зберігання, а лише вказувало на надання позивачем акту на відшкодування витрат на зберігання за 2021 рік після закінчення бюджетного року.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт зберігання філією "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву у 2021-2022 роках (до моменту передачі).

За змістом частин 1 та 2 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

Згідно з п. 3 ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов`язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Пунктами 3.1 та 3.2 Договору встановлено обов`язок Комітету відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей в межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).

Вартість зберігання цінностей визначається згідно Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п. 4.1 Договору).

Отже, відповідач (поклажодавець) зобов`язаний оплатити витрати позивача (зберігача) на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за весь час зберігання такого майна.

За розрахунками позивача, здійсненими згідно погоджених сторонами на виконання п. 2.8 Договору кошторисів витрат, філією "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було понесено витрати на виплату заробітної плати працівнику за роботу з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву у 2021 році у загальному розмірі 4 565,48 грн, а у 2022 році до моменту передачі цього майна на вимогу відповідних органів - у загальному розмірі 1 565,57 грн.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п.п. 4.2, 4.3 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом і зберігачем. У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року. Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання Комітетом акта встановленої форми.

За приписами частин 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Із умов п.п. 4.2, 4.3 Договору вбачається, що сторонами не погоджено ні строку, ні терміну оплати витрат зберігача на зберігання майна. Як і не встановлено такого строку Законом України "Про державний матеріальний резерв" та Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 №532.

Таким чином, в даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, як підтверджує відповідач, ним було отримано від позивача акт на відшкодування витрат на зберігання за 2021 рік 11.01.2022, відтак останній повинен був здійснити відшкодування витрат зберігача до 18.01.2022 включно.

Натомість доказів направлення відповідачу акту на відшкодування витрат на зберігання за 2022 рік матеріали справи не містять, як і не містять доказів направлення Державному агентству резерву України претензії щодо сплати заборгованості за надані послуги відповідального зберігання матеріального цінностей мобілізаційного резерву у 2021-2022 роках до моменту передачі.

Проте, зважаючи на дату відповіді Державного агентства резерву України на дану претензію - 28.02.2023, суд презюмує, що останнє починаючи з 28.02.2023 було обізнане про наявність в нього обов`язку з відшкодування позивачу витрат на зберігання за 2022 рік.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи не містять доказів здійснення Державним агентством резерву України відшкодування витрат філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2021-2022 роках (до моменту передачі).

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язок сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо посилань відповідача у своїй відповіді на претензію щодо надання позивачем акту на відшкодування витрат на зберігання за 2021 рік лише 11.01.2022, тобто після закінчення бюджетного року, а відтак і на відсутність підстав та бюджетних асигнувань погодити даний акт, то, по-перше, судом відзначено, що Державне агентство резерву України у даній відповіді не навело жодних підстав для нездійснення відшкодування витрат філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2022 році (до моменту передачі), проте не сплатило такі витрати.

По-друге, відсутність бюджетних асигнувань не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від виконання обов`язку та/або від відповідальності за порушення зобов`язання, яке мало місце після виконання зберігачем своїх зобов`язань за Договором. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446, правовій позиції Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі №910/4926/19, а також рішенням Європейського суду з прав людини "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України".

Тобто несвоєчасне передання зберігачем передбачених Договором документів на підтвердження фактично понесених ним витрат на зберігання не нівелює обов`язку відповідача відшкодувати такі витрати (навіть у разі значного прострочення), а лише відтерміновує початок перебігу строку для такої оплати.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідач належними та допустимими доказами факту невиконання свого зобов`язання з відшкодування витрат на зберігання за спірним договором в розмірі 6 131,05 грн не спростовано, а матеріали справи їх не містять, відтак суд приходить до висновку, що станом на дату розгляду даної справи Державне агентство резерву України є таким, що прострочило виконання свого зобов`язання з відшкодування витрат філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2021-2022 роках (до моменту передачі).

За таких обставин, позовна вимога Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про стягнення з Державне агентство резерву України боргу у розмірі 6 131,05 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому задовольняється судом у повному обсязі.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором №214В-2013 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 27.11.2002 (за номенклатурою відповідача - Договір №111 від 27.11.2002) позивач вказує про наявність правових підстав для стягнення з Державного агентства резерву України пені у розмірі 872,02 грн, 3% річних у розмірі 162,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 249,87 грн.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті коштів у визначений законодавством строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Державне агентство резерву України не навело обставин, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 06.06.2012 у справі №6-49цс12).

Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16.

Тотожної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.

Отже, грошовим є будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Оскільки обов`язок Державного агентства резерву України з відшкодування витрат філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на зберігання виражений у грошовій одиниці згідно затверджених сторонами кошторисів витрат та полягає у перерахунку коштів на рахунок позивача, то відповідно такий обов`язок є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, дія ст. 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (така правова позиція викладена також Верховним Судом України у справі №910/17078/15 (3-610гс16), а також Верховним Судом у постанові від 15.03.2018 у справі №910/9978/15).

Таким чином, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з врахуванням встановлених судом дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання, визначеної позивачем дати, до якої є правомірним їх нарахування, - 20.03.2023, а також зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд прийшов до висновку про правомірність стягнення з Державного агентства резерву України 3% річних у розмірі 162,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 249,87 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 872,02 грн, нараховану на суму боргу у розмірі 4 565,48 грн за період з 21.01.2022 по 07.08.2022 та на суму боргу у розмірі 1 565,57 грн за період з 31.12.2022 по 20.03.2023.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

У свою чергу частина четверта статті 231 Господарського кодексу України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №12-117гс19 та у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №910/21298/21.

Оскільки ні Договором, ні Законом України "Про державний матеріальний резерв" не визначено розмір та базу нарахування пені за порушення Державним агентством резерву України свого зобов`язання з відшкодування витрат на зберігання, в той час як дія норми частини другої статті 231 Господарського кодексу України не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, що виникли з грошового зобов`язання, то правові підстави для нарахування і стягнення з відповідача пені відсутні, тому суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з Державного агентства резерву України пені у загальному розмірі 872,02 грн.

За таких обставин позов Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" підлягає частковому задоволенню, а з Державного агентства резерву України підлягає стягненню борг у розмірі 6 131,05 грн, 3% річних 3 у розмірі 162,52 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 249,87 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 74, 79, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28; ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 14; ідентифікаційний код 38727770) в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія) (54052, Миколаївська обл., м. Миколаїв, а/с 170; ідентифікаційний код ВП 38728512) борг у розмірі 6 131 (шість тисяч сто тридцять одну) грн 05 коп., 3% річних у розмірі 162 (сто шістдесят дві) грн 52 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 249 (одна тисяча двісті сорок дев`ять) грн 87 коп. та судовий збір у розмірі 2 405 (дві тисячі чотириста п`ять) грн 88 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 03.11.2023.

Суддя Р.В. Бойко