Постанова

від 15.04.2024 по справі 910/11141/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2024 р. Справа№ 910/11141/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного агентства резерву України

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023

у справі № 910/11141/23 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Державного підприєства «Адміністрація морських портів «України» в особі філії «Ольвія» Державного підприємства «Адміністрація морських портів «України» (Адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія)

до Державного агентства резерву України

про стягнення 8 415,46 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 8 415,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія) вказує, що в порушення умов договору №214В-2013 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 27.11.2002 (за номенклатурою відповідача - договір №111 від 27.11.2002) та норм законодавства Державне агентство резерву України не виконало своїх зобов`язань щодо відшкодування витрат зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік та за 2022 рік (до моменту передачі), у зв`язку з чим, у відповідача виник борг у розмірі 6 131,05 грн.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором №214В-2013 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 27.11.2002 (за номенклатурою відповідача - договір №111 від 27.11.2002) позивач вказує про наявність правових підстав для стягнення з Державного агентства резерву України пені у розмірі 872,02 грн, 3% річних у розмірі 162,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 249,87 грн.

Короткий зміст рішення господарського суду та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі №910/11141/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприєства «Адміністрація морських портів «України» в особі філії «Ольвія» Державного підприємства «Адміністрація морських портів «України» заборгованість в розмірі 6 131,05 грн, 3% річних у розмірі 162,52 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 249,87 грн та судовий збір у розмірі 2 405,88 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції послався те, що позивачем належним чином виконано зобов`язання за договором №214В-2013 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 27.11.2002, водночас відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо сплати вартості наданих послуг, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов`язання з відшкодування витрат на загальну суму 6 131,05 грн.

Також суд, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з врахуванням встановлених судом дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання, визначеної позивачем дати, до якої є правомірним їх нарахування - 20.03.2023, дійшов до висновку про правомірність стягнення з Державного агентства резерву України 3% річних у розмірі 162,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 249,87 грн.

Крім того, суд відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 872, грн, оскільки ні договором, ні Законом України "Про державний матеріальний резерв" не визначено розміру та базу нарахування пені за порушення Державним агентством резерву України свого зобов`язання з відшкодування витрат на зберігання, в той час, як дія норми частини другої статті 231 Господарського кодексу України не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, що виникли з грошового зобов`язання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне агентство резерву України 27.11.2023 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2023 у справі №910/11141/23 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована не з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення судом не було застосовано норми ст.7 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст.ст. 1, 3, 48, 49, 57 Бюджетного кодексу України, які фактично виключають можливість сплати витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву через рік після спливу періоду відшкодування (2021 рік) та закінчення відповідного бюджетного року. Наголошує про надання позивачем акту на відшкодування витрат на зберігання за 2021 рік лише 11.01.2022, тобто після закінчення бюджетного року, а відтак і на відсутні підстави та бюджетні асигнування погодження данного акту.

Апелянт також вказує, що судом не було встановлено, що позивачем понесені витрати саме із зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а не є поточними витратами іншого характеру.

Крім того, апелянт звертає увагу, що у позовній заяві не доведено ні факт прострочення виконання грошового зобов`язання, ні підстав нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, оскільки, на його думку, витрати за відповідальне зберігання матеріальних цінностей, понесені позивачем, не підпадать під поняття збитки у розумінні ст.22 Цивільного кодексу України, тому нарахування інфляційних втрат та 3% річних є неправомірним.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

19.01.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі №910/11141/23 залишити без змін.

У відзиві позивач вказує, що посилання відповідача на не доведення позивачем понесення фактичних витрат є безпідставним та не стосується фактичних обставин справи. Всі документи, що були надані позивачем до позовної заяви детально вивчені судом є достатніми та повними. Звіти, акти виконаних робіт неодноразово протягом довгих років співпраці надавались відповідачу та були погоджені ним та щодо можливої причини відмови позивачу невідомо. Проте, позивач зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від виконання обов`язку та від відповідальності за порушення зобов`язання, яке мало місце після виконання зберігачем своїх зобов`язань за договором.

Стосовно посилання відповідача на відсутність підстав нарахування інфляційних втрат та 3% річних, позивач посилаючись на ст. 625 ЦК України наголошує, що судом першої інстанції було правомірно прийнято рішення про стягнення суми заборгованості, а також нараховано 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу з дати отримання претензії.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023 справу № 910/11141/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О. М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 витребувано з Господарського суду м. Києва матеріали справи №910/11141/23.

07.12.2023 матеріали справи №910/11141/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі №910/11141/23 залишено без руху. Скаржнику запропоновано надати докази доплати судового збору у розмірі 417,18 грн.

26.12.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державного агентства резерву України надійшла заява про усунення недоліків, з платіжною інструкцією №871 від 21.11.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі №910/11141/23 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції переглядає справу №910/11141/23 у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме в частині стягнення з Державного агентства резерву України на користь Державного підприєства «Адміністрація морських портів «України» в особі філії «Ольвія» Державного підприємства «Адміністрація морських портів «України» заборгованості в розмірі 6 131,05 грн, 3% річних у розмірі 162,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 249,87 грн.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/11141/23 розглядалась протягом розумного строку.

Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 11.11.2002 між Державним комітетом з державного матеріального резерву (правонаступником прав та обов`язків якого є Державне агентство резерву України) та Спеціалізованим морським портом "Октябрьск" (після реорганізації - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія") (зберігач) укладено договір №214В-2013 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (надалі - договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

За умовами п. 1.2 договору Державне агентство резерву України передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

У пункті 2.8 договору зазначено, що зберігач зобов`язаний щороку разом з річним звітом форми №12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з пунктом 10.3 інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.1996 №111/03.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору встановлено обов`язок Державного агентства резерву України відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей в межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).

Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п. 4.1 договору).

Згідно із п.п. 4.2, 4.3 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Державним агентством резерву України і зберігачем. У разі коли Державне агентство резерву України визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року. Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання останнім акта встановленої форми.

Відповідно до п. 6 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором Комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв", іншими актами законодавства.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3 договору).

Листом вих. №1257/20-01-07/Вих від 13.12.2021 філія "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" направила Державному агентству резерву України звіт про витрати на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у складському приміщенні та на відкритому огородженому майданчику за 2021 рік та пояснювальну записку до нього, акт на відшкодування витрат на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік.

Листом вих. №81/20-01-11/Вих від 27.01.2022 філія "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" направила Державному агентству резерву України рахунок №1243 від 13.12.2021, акт відшкодування витрат №1222 від 13.12.2021 та акт звірки розрахунків станом на 25.01.2022. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №5405205381242 даний лист був отриманий Державним агентством резерву України 31.01.2022.

Також філія "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулась до Державного агентства резерву України із претензією щодо сплати заборгованості за надані послуги відповідального зберігання матеріального цінностей мобілізаційного резерву у 2021-2022 роках до моменту передачі.

Листом вих. №573/0/4-23 від 28.02.2023 Державне агентство резерву України направило філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" відповідь на претензію, в якій зазначило, що оскільки акт на відшкодування витрат на зберігання за 2021 рік надійшов до Держрезерву лише 11.01.2022, тобто після закінчення бюджетного року, то у останнього немає підстав та бюджетних асигнувань погодити даний акт. Також відповідач звертав увагу позивача на відсутність правових підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив про наявність правових підстав для стягнення з Державного агентства резерву України боргу у розмірі 6 131,05 грн з відшкодування витрат зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік та за 2022 рік (до моменту передачі), а також нарахованих на нього пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Положеннями ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Cтаттею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України, яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування.

Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Статтею 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв", відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов`язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Крім того, положення ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" регламентують обов`язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.

Відтак, особі, яка здійснює відповідальне зберігання законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв`язку з вищезазначеною діяльністю витрат.

Крім того, п. 1 ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.11.2002 між позивачем та відповідачем було укладено договір №214В-2013 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу. Такий договір згідно з ч.1 ст.937 ЦК України укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Частиною 1 статті 946 та частиною 1 статті 947 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується зберігання філією "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву у 2021-2022 роках (до моменту передачі). Зокрема, в матеріалах справи наявні звіт про витрати на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у складському приміщенні та на відкритому огородженому майданчику за 2021 рік та пояснювальну записку до нього, акт на відшкодування витрат на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік, рахунок №1243 від 13.12.2021, акт відшкодування витрат №1222 від 13.12.2021, складені сторонами кошториси витрат на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відкритому огородженому майданчику на 2021 рік та на 2022 рік.

Крім того, із акту від 18.03.2022 про передачу розброньованих нереалізованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від філії "Ольвія" ДП "АМПУ" до ІНФОРМАЦІЯ_1 та акту від 15.04.2022 про передачу розброньованих нереалізованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від філії "Ольвія" ДП "АМПУ" до Військової частини НОМЕР_1 , вбачається, що такі мобілізаційні резерви були видані за запити Міністерства оборони України та Національної гвардії України лише у березні-квітні 2022 року, тобто до цього перебували на зберіганні позивача.

До того ж, у відповіді на претензію (вих. №573/0/4-23 від 28.02.2023) Державне агентство резерву України не заперечувало факт надання філією "Ольвія" ДП "АМПУ" послуг зберігання, а лише вказувало на надання позивачем акту на відшкодування витрат на зберігання за 2021 рік після закінчення бюджетного року.

З огляду на наведене суд вірно встановив, що матеріалами справи підтверджується факт зберігання філією "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву у 2021-2022 роках (до моменту передачі).

За змістом частин 1 та 2 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору встановлено обов`язок Державного агентства резерву України відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей в межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).

Вартість зберігання цінностей визначається згідно Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п. 4.1 договору).

Отже, відповідач (поклажодавець) зобов`язаний оплатити витрати позивача (зберігача) на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за весь час зберігання такого майна.

За розрахунками позивача, здійсненими відповідно до погоджених сторонами на виконання п. 2.8 договору кошторисів витрат, філією "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було понесено витрати на виплату заробітної плати працівнику за роботу з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву у 2021 році у загальному розмірі 4 565,48 грн, а у 2022 році до моменту передачі цього майна на вимогу відповідних органів - у загальному розмірі 1 565,57 грн.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п.п. 4.2, 4.3 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом і зберігачем. У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року. Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання Комітетом акта встановленої форми.

За приписами частин 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Із умов п.п. 4.2, 4.3 договору вбачається, що сторонами не погоджено ні строку, ні терміну оплати витрат зберігача на зберігання майна. Як і не встановлено такого строку Законом України "Про державний матеріальний резерв" та Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 №532.

Таким чином, в даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач підтверджує, що ним було отримано від позивача акт на відшкодування витрат на зберігання за 2021 рік 11.01.2022, відтак, останній повинен був здійснити відшкодування витрат зберігача до 18.01.2022 включно.

Натомість доказів направлення відповідачу акту на відшкодування витрат на зберігання за 2022 рік матеріали справи не містять, як і не містять доказів направлення Державному агентству резерву України претензії щодо сплати заборгованості за надані послуги відповідального зберігання матеріального цінностей мобілізаційного резерву у 2021-2022 роках до моменту передачі.

Проте, зважаючи на дату відповіді Державного агентства резерву України на дану претензію - 28.02.2023, суд першої інстанції вірно зазначив, що останнє починаючи з 28.02.2023 було обізнане про наявність в нього обов`язку з відшкодування позивачу витрат на зберігання за 2022 рік.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи не містять доказів здійснення Державним агентством резерву України відшкодування витрат філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2021-2022 роках (до моменту передачі).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Стосовно доводів відповідача щодо надання позивачем акту на відшкодування витрат на зберігання за 2021 рік лише 11.01.2022, тобто після закінчення бюджетного року, а відтак і на відсутність підстав та бюджетних асигнувань для погодження даного акту, колегія суддів зазначає, що Державне агентство резерву України у даній відповіді не навело жодних підстав для нездійснення відшкодування витрат філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2022 році (до моменту передачі), проте не сплатило такі витрати.

Крім того, відсутність бюджетних асигнувань не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від виконання обов`язку та/або від відповідальності за порушення зобов`язання, яке мало місце після виконання зберігачем своїх зобов`язань за договором. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446, правовій позиції Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі №910/4926/19.

Тобто несвоєчасне передання зберігачем передбачених договором документів на підтвердження фактично понесених ним витрат на зберігання не нівелює обов`язку відповідача відшкодувати такі витрати (навіть у разі значного прострочення), а лише відтерміновує початок перебігу строку для такої оплати.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту невиконання свого зобов`язання з відшкодування витрат на зберігання за спірним договором в розмірі 6 131,05 грн, а матеріали справи їх не містять, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на дату розгляду даної справи Державне агентство резерву України є таким, що прострочило виконання свого зобов`язання з відшкодування витрат філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2021-2022 роках (до моменту передачі).

З огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з відшкодування витрат позивачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за договором та наявності заборгованості з відшкодування витрат за зберігання цінностей у розмірі 6 131,05 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така вимога позивача про стягнення з відповідача вищевказаної суми є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором №214В-2013 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 27.11.2002 (за номенклатурою відповідача - договір №111 від 27.11.2002) позивач вказує про наявність правових підстав для стягнення з Державного агентства резерву України пені у розмірі 872,02 грн, 3% річних у розмірі 162,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 249,87 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті коштів у визначений законодавством строк не виконав, допустив прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Державне агентство резерву України не навело обставин, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Оскільки обов`язок Державного агентства резерву України з відшкодування витрат філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на зберігання виражений у грошовій одиниці згідно із затвердженими сторонами кошторисами витрат та полягає у перерахунку коштів на рахунок позивача, то відповідно такий обов`язок є грошовим зобов`язанням.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, дія ст. 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, з врахуванням встановлених судом дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання, визначеної позивачем дати, до якої є правомірним їх нарахування - 20.03.2023 дійшла до висновку про правомірність стягнення з Державного агентства резерву України 3% річних у розмірі 162,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 249,87 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, в частині стягнення з Державного агентства резерву України боргу у розмірі 6 131,05 грн, 3% річних у розмірі 162,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 249,87 грн.

У зв`язку з наведеним, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункуту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі №910/11141/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі №910/11141/23 підлягає залишенню без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі №910/11141/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі №910/11141/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Державне агентство резерву України.

4. Матеріали справи №910/11141/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун