Постанова

від 30.10.2023 по справі 591/550/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 591/550/20

провадження № 61-6344св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Суми-Експертцентр»,

третя особа - регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Сумській області в особі територіального сервісного центру № 5946,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 січня 2023 року, додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 лютого 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Експертцентр» (далі - ТОВ «Суми-Експертцентр», третя особа - регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Сумській області в особі територіального сервісного центру № 5946, про визнання правочинів недійсними та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбу із ОСОБА_2 з 01 жовтня 2011 року по 15 жовтня 2018 року. 28 травня 2013 року на підставі довідки-рахунку ДПІ № 888334, виданої ТОВ «Дилерська компанія» «Автосервіс-Альянс» він придбав автомобіль марки «MAZDA СХ-5», 2013 року випуску. Автомобіль був зареєстрований на нього та нього був отриманий державний номерний знак НОМЕР_1 . Для перетинання кордону з російською федерацією ним було прийнято рішення для оформлення довіреності для виїзду за кордон від його імені, як власника автомобіля, на відповідачку ОСОБА_2 . Указану довіреність було оформлено 09 квітня 2014 року та посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Мокренко Л. Ю.

23 травня 2018 року ОСОБА_2 від його імені та без його відома здійснила продаж вищевказаного автомобіля відповідачці ОСОБА_3 за двома договорами: за договором комісії № 7044/18/000572 від 23 травня 2018 року, укладеного між ТОВ «Суми-Експертцентр» та ОСОБА_2 , діючою, як начебто представник позивача, яка передала автомобіль «MAZDA СХ-5», 2013 року випуску, днз НОМЕР_1 вказаному товариству на комісію з метою його подальшого продажу відповідачці ОСОБА_3 ; за договором купівлі-продажу спірного транспортного засобу від 23 травня 2018 року, укладеного між ТОВ «Суми-Експертцентр» та відповідачкою ОСОБА_3 , чим було грубо порушено його право власності на належний йому транспортний засіб. Грошових коштів за відчуження належного йому автомобілю відповідачка ОСОБА_2 позивачу не передавала.

Довіреність від 09 квітня 2014 року, яка була оформлена позивачем на ім`я ОСОБА_2 з метою здійснення на законних підставах нею експлуатації транспортного засобу та керування зазначеним автомобілем на території російської федерації, та яка містила також прав щодо розпорядження вказаним автомобілем, не надавала відповідачці ОСОБА_2 права передоручення від його імені третім особам, а саме ТОВ «Суми-Експертцентр», права щодо розпорядження належним йому автомобілем.

Також при укладенні договору комісії від його імені, відповідачка ОСОБА_2 , оскільки вона є громадянкою російської федерації, на підтвердження документів про свою особу повинна була надати посвідку на постійне місце проживання в Україні, чого нею зроблено не було.

Зазначає, що діями відповідачів йому заподіяно моральну шкоду, яка виразилася в незаконних їх діях, пов`язаних з укладанням незаконних договорів по відчуженню належного йому автомобіля при зазначених вище обставинах, в результаті чого він позбавлений права власності на нього. Моральну шкоду позивач оцінює у 18 000 грн, тобто по 6 000 грн з кожного відповідача.

Посилаючись на вищевикладене, просив визнати недійсним договір комісії від 23 травня 2018 року, укладений між ТОВ «Суми-Експертцентр» та ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 та договір купівлі-продажу транспортного засобу від 23 травня 2018 року, укладений між ТОВ «Суми-Експертцентр» та ОСОБА_3 , за яким був відчужений автомобіль MAZDA СХ-5», 2013 року випуску, днз НОМЕР_1 та здійснена його перереєстрація на ОСОБА_3 ; стягнути з відповідачів на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди по 6 000 грн з кожного.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 30 січня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні договорів комісії та купівлі-продажу автомобіля порушень норм діючого законодавства не було, укладаючи договір комісії від 23 травня 2018 року ОСОБА_2 діяла від імені позивача на підставі довіреності від 09 квітня 2014 року, згідно якої ОСОБА_1 надав повноваження представляти його інтереси при розпорядженні спірним транспортним засобом, в тому числі і шляхом продажу, надавши право його відчуження.

Оскільки вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про визнання правочинів недійсними, та, оскільки відповідні вимоги задоволенню не підлягають, то суд вважав, що відсутні і підстави для стягнення моральної шкоди.

Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 лютого 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Мірошниченка А. В. про винесення додаткового рішення задоволено. Ухвалено додаткове рішення у справі, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 600 грн.

Додаткове рішення мотивовано тим, що судом при ухваленні рішення, не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, тому є необхідність в ухваленні додаткового рішення, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 9 600 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 січня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2023 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судові рішення місцевого суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування, немає.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 січня 2023 року, додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 лютого 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 229/1722/18 від 16 травня 2019 року у справі № 401/2995/16-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 229/92/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 191/283/18, від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17, від 01 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19, та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 591/550/20 з Зарічного районного суду м. Суми.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 жовтня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який судовим рішенням від 15 жовтня 2018 року розірвано.

У період шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З довідки Тернопільського Сервісного центру № 5946 від 12 червня 2018 року вбачається, що згідно з обліковими даними ЄДР МВС за ОСОБА_1 29 травня 2013 року зареєстровано автомобіль марки «MAZDA СХ-5», 2013 року випуску, днз НОМЕР_1 на підставі довідки-рахунку ДП № 888334 від 28 травня 2013 року, виданої в ТОВ «Дилерська компанія «Автосервіс-Альянс» з указаною вартістю 356 900,00 грн.

Згідно довіреності від 09 квітня 2014 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси при експлуатації (керуванні на території України, а також за її межами) та розпорядженні (здати в оренду, заставити в забезпечення зобов`язань, обміняти, продати) транспортним засобом марки «MAZDA СХ-5», 2013 року випуску, днз НОМЕР_1 , довіреність видана на 10 років до 09 квітня 2024 року.

За договором комісії від 23 травня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 , яка діяла як представник ОСОБА_1 , та ТОВ «Суми-Експоцентр», автомобіль марки «MAZDA СХ-5», 2013 року випуску, днз НОМЕР_1 передано ТОВ «Суми-Експоцентр» на комісію з метою його подальшого продажу.

23 травня 2018 року зазначений автомобіль перереєстровано на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТОВ «Суми-Експертцентр», № 7044/18/000572 від 23 травня 2018 року з указаною вартістю 598 000 грн.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом дійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно частини першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключних фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (стаття 238 ЦК України). Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідності відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до частин першої, третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Отже, договір доручення може посвідчуватися довіреністю та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору.

Частина перша статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості..

Відповідно до статті 1011, частини третьої статті 1012 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Суд установив, що 23 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу, який був вчинено на підставі довіреності від 09 квітня 2014 року, що надав позивач відповідачці ОСОБА_2 . Відповідно до довіреності вона мала право відчужувати вищезазначений транспортний засіб, на момент укладення правочину довіреність була чинною, строк її дії до 09 квітня 2024 року.

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що при укладенні договорів комісії та купівлі-продажу автомобіля ніяких порушень норм діючого законодавства не було. Відповідачка ОСОБА_2 вчиняючи оскаржувані правочини діяла на підставі довіреності від 09 квітня 2014 року, згідно якої ОСОБА_1 надав їй повноваження представляти його інтереси при розпорядженні спірним транспортним засобом, в тому числі і шляхом продажу, надавши право його відчужувати.

Вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про визнання правочинів недійсними, та, оскільки відповідні вимоги задоволенню не підлягають, то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав і для стягнення моральної шкоди.

Щодо оскарження додаткового рішення, слід зазначити наступне

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною третьою, восьмою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_3 в суді здійснювалося адвокатом Мірошниченком А. В. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стягувача до суду подано: копію договору про надання правової допомоги від 26 лютого 2020 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 31 січня 2023 року, копію квитанції про оплату послуг.

Обсяг зазначених документів свідчить про те, що ОСОБА_3 реально отримала послуги адвоката у цій справі.

Суди попередніх інстанцій дослідивши пропорційність понесених заявником витрат на правничу допомогу до предмета спору, дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначена заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 січня 2023 року, додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 лютого 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун