Постанова

від 19.10.2023 по справі 369/18030/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Янченко А.В.

Провадження №22-ц/824/10456/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», Державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко Ольги Володимирівни про скасування рішення та відновлення права,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», Державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко О.В. про скасування рішення та відновлення права та просив про задоволення позову, посилаючись на те, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2007 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 серпня 2007 року. Фактично, це є домоволодіння, житловий будинок та земельна ділянка, добудовано в подальшому позивачем і будинок для гостей і басейн та інше. Наразі загальна площа будинку становить близько 200 кв.м., площа будинку для гостей 100 кв.м. і земельна ділянка до 0,7 га.

У грудні 2021 року позивач дізнався, що єдине житло, його квартира, з 21 квітня 2021 року належить на праві власності відповідачеві ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».

Будь-якої згоди на відчуження майна будь-яким особам, в тому числі відповідачам, позивач не надавав, тому дії відповідачів, на його думку, є незаконними, оскільки реєстрація права власності була проведена з порушенням вимог закону.

Зокрема, при реєстрації права власності ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не дотримано вимог Закону України «Про іпотеку», а саме не було визначено реальну ринкову вартість спірного майна, на яке звернуто стягнення; не надано документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя; оскаржувані рішення про реєстрацію права власності прийнято з порушенням положень підп. 1 п. 2 Закону України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

На підставі викладеного позивач, з врахуванням заяви про зміну предмета позову, яка прийнята судом, просив суд: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 57848247 від 26.04.2021 року, державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко О.В., згідно з яким 21.04.2021 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 41683932 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71,9 квадратних метри, жилою площею 46,1 квадратних метри за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» ЄДРПОУ 37356981 та відновити становище, що існувало раніше, шляхом скасування права власності ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» ЄДРПОУ 37356981 та відновлення права власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71,9 квадратних метри, жилою площею 46,1 квадратних метри; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 57847657 від 26.04.2021 року, державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко О.В., згідно з яким 21.04.2021 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 41683395 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:011:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» ЄДРПОУ 37356981 та відновити становище, що існувало раніше, шляхом скасування права власності ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» ЄДРПОУ 37356981 та відновлення права власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:011:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року позов задоволено частково.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 57848247 від 26.04.2021, державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко О.В., згідно з яким 21.04.2021 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 41683932 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71,9 квадратних метри, жилою площею 46,1 квадратних метри за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» ЄДРПОУ 37356981 та відновлено становище, що існувало раніше, шляхом скасування права власності ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» ЄДРПОУ 37356981 та відновлення права власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71,9 квадратних метри, жилою площею 46,1 квадратних метри.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 57847657 від 26.04.2021, державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко О.В., згідно з яким 21.04.2021 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 41683395 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:011:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» ЄДРПОУ 37356981 та відновити становище, що існувало раніше, шляхом скасування права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» ЄДРПОУ 37356981 та відновлення права власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:011:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В частині позовних вимог до Державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко О.В. відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» на користь ОСОБА_1 3 800,80 грн. судового збору за подання позовної заяви (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) та 536,80 грн. судового збору за подання клопотання про забезпечення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» подав на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилався на те, щоОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета позову від 30.09.2022 року, яка, на думку апелянта, змінила порівняно з первісною позовною заявою позовні вимоги (додано нову позовну вимогу) та обґрунтування та підстави заявлених вимог, містила посилання на нові докази, які не були долучені до первісної позовної заяви, що по суті свідчить про подання ОСОБА_1 нового позову.

Вищевикладене свідчить, що ОСОБА_1 шляхом подання заяви про зміну предмета позову від 30.09.2022 року змінив одночасно предмет та підстави позову, що суперечить приписам Цивільного процесуального кодексу України.

Суд першої інстанції не звернув уваги на невідповідність зазначеної заяви приписам ЦПК України та необґрунтовано прийняв її до розгляду протокольною ухвалою від 15.11.2022 року.

Також апелянт у скарзі посилається на те, що ним суду подавався відзив на позовну заяву вих. № 1369907 від 12.05.2022 року та заперечення в порядку ст. 180 ЦПК України вих. № 1369907 від 05.12.2022 року, проте рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.03.2023 року не містить аналізу доводів ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» та мотиви їх відхилення.

Крім того, відповідач не погоджується з висновками суду в частині застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки на офіційному веб-порталі Верховної Ради в розділі «Законодавство України» однозначно визначено, що 21.04.2021 року стан цього Закону - «Втратив чинність».

Необгрунтованими є і висновки суду в частині порушення відповідачами вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки товариство неодноразово надсилало ОСОБА_1 повідомлення-вимогу в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (вих. № 1369907 від 12.02.2020 року, вих. № 1369907 від 23.03.2020 року, вих. № 1369907 від 17.03.2021 року), які позивачем були проігноровані.

Отже, всупереч позиції суду, п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень прямо передбачає можливість проведення державної реєстрації на підставі іпотечних повідомлень-вимог, які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.

Також апелянт у скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про обов`язок іпотекодержателя подавати державному реєстратору копію звіту про оцінку майна, оскільки згідно підпункту 3 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що для проведення державної реєстрації подається довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації.

ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» подало державному реєстратору разом з іншими документами копію довідки від 20.04.2021 року, яка містила відомості про розмір заборгованості та вартість предмета іпотеки, що свідчить про дотримання вимог законодавства України при проведенні державної реєстрації речового права.

Крім цього відповідач у скарзі посилається на те, що в оскаржуваному рішенні наявне посилання (як на доказ) на паспорт ОСОБА_1 , часткова фотокопія якого була долучена до відповіді на відзив.

Проте з огляду на приписи ч.ч. 2, 4 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України, позивач був зобов`язаний подати всі докази разом із позовною заявою або вказати на причини, які унеможливлюють таке подання.

При цьому, позовна заява ОСОБА_1 не містила відомостей про намір подати інші докази, які не додані до позовної заяви, та неможливість їх подання у визначений ч. 2 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України строк.

У разі, якщо позивач при поданні позовної заяви не повідомляє суду про неможливість подання інших доказів та не наводить поважних причин пропуску строку на подання доказів, такі докази не приймаються до уваги відповідно до приписів ч. 1 ст. 78, ч. 8 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України. Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 201/7705/19.

Такими чином, оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 не заявляв про намір подати додаткові докази, не посилався на поважні причини неподання копії паспорта разом із позовною заявою та не просив суд поновити строк на подання доказів, відповідно до приписів ст.ст. 83, 126 Цивільного процесуального кодексу України, подані разом із відповіддю на відзив докази мали бути залишені судом без розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Демидас Д.А. просив апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Демидас Д.А. проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив з підстав, викладених у відзиві на скаргу.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» - адвокат Лойфер А.О. в апеляційному суді апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.

Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення фактично оскаржується відповідачем лише в частині задоволених вимог позивача ОСОБА_1 про скасування рішень про державну реєстрацію (індексні номера: 57848247 та 57847657 від 26.04.2021 року) права власності за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» на квартиру та земельну ділянку, колегія суддів згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», 15 серпня 2007 року уклали Кредитний договір № 49.35/334/07-НВС, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від банку в кредит 145 900,00 доларів США строком користування до 15 серпня 2032 року (том 1, а.с.7-11).

В забезпечення виконання вказаного Кредитного договору ОСОБА_1 передав в іпотеку за Іпотечним договором № 33/334/1334/07-НВС від 15 серпня 2007 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,066 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а.с.80-82).

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» набув від ПАТ «Кредитпромбанк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі до ОСОБА_1 , як боржника за кредитним договором і іпотекодавця за іпотечним договором (том 1, а.с.21-25).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 року задоволено позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у справі № 760/19220/14-ц.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 1 446 438 грн. 36 коп., заборгованість за відсотками в розмірі 187 909 грн. 25 коп. та судовий збір у розмірі 1 827,00 грн. з кожного.

27 січня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва видав виконавчий лист на виконання судового рішення у справі № 760/19220/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 1 446 438 грн. 36 коп. та заборгованості за відсотками в розмірі 187 909 грн. 25 коп.

За заявою ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» старшим державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Відешиною А.С. 09 серпня 2022 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.

21.04.2021 року державний реєстратор Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко О.В. прийняла Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), № 57848247 від 26.04.2021, згідно якого державний реєстратор Мурашко О.В. зареєструвала право приватної власності на іпотечну квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції».

Судом також встановлено, що 21.04.2021 року державний реєстратор Мурашко О.В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №57847657 від 26 квітня 2021 року, яким зареєструвала право приватної власності на земельну ділянку за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції».

Обґрунтовуючи свої вимоги про скасування рішень державного реєстратора та відновлення свого права власності на об`єкти нерухомого майна, позивач посилався на допущені при реєстрації права власності порушення вимог закону як ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», так і державним реєстратором Мурашко О.В.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та скасування рішень державного реєстратора, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушень, допущених реєстратором при вчиненні реєстраційних дій та невідповідності дій державного реєстратора вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Крім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.05.2020 по справі № 644/3116/18, квартира, яка використовується як місце постійного проживання, під час дії тимчасового мораторію на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності банку як забезпечення виконання кредитного договору.

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

При цьому, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахуванням положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна.

У вказаній справі квартира, що є предметом іпотеки, та земельна ділянка, на якій розташована квартира, виступають як забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за споживчим кредитом, наданим йому кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті; площа квартири не перевищує 140 кв.м.; іншого нерухомого майна позивач у власності не має та використовує квартиру як місце постійного проживання. При цьому, судом правильно відхилено доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 не використовує іпотечну квартиру як місце постійного проживання, зважаючи на його реєстрацію за іншою адресою: АДРЕСА_4 , оскільки згідно паспортних даних ОСОБА_1 , він був знятий з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою 24.07.2018 року.

Отже, у державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Мурашко О.В. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру та земельну ділянку, під ній розташовану, за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» з огляду на те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 71,09 кв.м. та використовується як місце постійного проживання позивачем, не могла бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі шляхом реєстрації права власності за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 15 серпня 2007 року, згідно умов якого позивач отримав від банку - резидента України споживчий кредит у іноземній валюті.

Разом з тим, на думку колегії, посилання суду на інші порушення закону, допущені відповідачами при реєстрації в позасудовому порядку права власності на об`єкти нерухомого майна, є помилковими, що вбачається з наступного.

Частина третя ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Дійсно, при здійсненні державної реєстрації безспірність заборгованості не перевіряється; умовами іпотечного договору передбачено, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності після прийняття іпотекодержателем відповідного рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки; за змістом цих умов договору, а також частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, саме відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності могла б свідчити про порушення іпотекодержателем порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Порядок проведення оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності регулюється Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Методикою оцінки майна, затвердженої постановою КМУ від 10.12.2003 року N 1891 та Національним стандартом N 1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав", затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 року N 1440.

В матеріалах справи наявні звіти про експертну оцінку квартири за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 3222480401:01:011:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 15.04.2021 року, які виконав ФОП ОСОБА_4 , замовник звітів ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (том 1, а.с.144-154, 155-164).

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», всупереч висновків суду, виконало вимогу закону, який зобов`язує його, як іпотекодержателя, при прийнятті рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, замовити звіт про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, на підставі якого в подальшому він і набуватиме право власності на іпотечне майно.

Також виконаними іпотекодержателем, на думку колегії суддів, є і вимоги ст. 35 Закону України «Про іпотеку», згідно частини 1 якої, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Слід зазначити, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення чи підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку належними та допустимими доказами. Тому іпотекодержатель, який з дотриманням умов іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредитпромбанк» 15 серпня 2007 року, направив вимогу, передбачену частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» за місцезнаходженням Іпотекодавця, зазначеним у цьому Договорі, мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки, за умови дотримання ним інших вимог встановленого законом порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» у встановленому умовами іпотечного договору порядку і за місцем реєстрації (яке обумовлене умовами іпотечного договору), і за місцем розташування іпотечної квартири, надсилало на адресу позивача повідомлення-вимогу від 12.02.2020 вих. № 1369907 та повідомлення-вимогу від 23.03.2020 вих. № 1369907. На копіях конвертів, дійсно, містяться відмітки поштового відділення щодо повернення листів «За закінченням терміну зберігання» (том 1, а.с.90-104).

Разом з тим, такі відмітки можуть свідчити про недбалість ОСОБА_1 або його ухилення від отримання повідомлення-вимоги про виконання основного зобов`язання з метою недопущення звернення стягнення на належне йому майно.

При цьому апеляційний суд зауважує, що саме на ОСОБА_1 покладено обов`язок спростувати презумпцію належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, що ним зроблено не було.

За вищенаведених обставин помилковим є висновок суду першої інстанції про порушення ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Відтак, доводи апеляційної скарги товариства у частині дотримання ним вимог законодавства про направлення повідомлення-вимоги про виконання основного зобов`язання (ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку») та складання звіту про оцінку іпотечного майна (ст.37 Закону України «Про іпотеку») є обґрунтованими та заслуговують на увагу колегії суддів.

Однак, зважаючи на те, що суд першої інстанції, дослідивши належним чином письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про недотримання відповідачами при реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті», який поширюється на спірні правовідносини і за положеннями якого на спірне майно не могло бути накладене стягнення у примусовому порядку, апеляційний суд погоджується з такими висновками суду і рішенням суду в частині задоволення вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» про скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги про помилкове застосування судом до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті», оскільки цей закон не діяв станом на 21.04.2021 року, коли були внесені записи про право власності на об`єкти нерухомого майна у Державний реєстр речових прав, апеляційним судом відхиляються, виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 4 п. 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедур банкрутства, Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (Відомості Верховної Ради України, 2014, N 28, ст. 940; 2015, N 43, ст. 386) втрачає чинність через вісімнадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 п. 1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедур банкрутства, цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки Кодекс України з процедур банкрутства набув чинності 21.04.2019 (опублікування в газеті Голос України, 2019,04,20.04.2019 N 77) та введений в дію з 21.10.2019, таким чином, закон про мораторій діяв до 21.04.2021.

13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», відповідно до пункту 2 розділу II якого Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Також 13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1382-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб», яким внесла зміни до Кодексу України з процедур банкрутства у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» та абзац четвертий пункту 2 виклала в такій редакції: «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через двадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу».

Закони № 1381-IX та № 1382-ІХ Президент України 21 квітня 2021 року підписав, та 22 квітня 2021 року їх опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Голос України».

Закони України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та № 1382-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» набрали чинності 23 квітня 2021 року.

Відповідно до цих законів Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п`ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-ІХ, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року.

Датою державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дійсно, зазначено 21 квітня 2021 року.

Разом з тим, датою прийняття рішень державним реєстратором Мурашко О.В. за № 57848247 та №57847657 про реєстрацію права власності на квартиру та земельну ділянку за ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» є 26 квітня 2021 року.

Як було зазначено вище, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поновив свою дію з 23 квітня 2021 року.

Отже, на момент прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень (26 квітня 2021 року), діяв мораторій на примусове стягнення предмету іпотеки, згідно положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», положення якого обґрунтовано застосовані судом при вирішенні справи.

Доводи скарги про незаконність прийняття судом заяви про зміну предмету позову, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

В первісному позові позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що була предметом іпотеки за Іпотечним договором № 33/334/1334/07-НВС від 15.08.2007 року.

Звернувшись до суду з заявою про зміну предмету позову від 30.09.2022 року, позивач доповнив позовні вимоги новими, а саме просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:011:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що також була предметом іпотеки за Іпотечним договором № 33/334/1334/07-НВС від 15.08.2007 року.

Підстава позову, а саме, порушення порядку реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на підставі іпотечного застереження у іпотечному договорі залишилась та сама, лише були доповнені фактичні обставини: крім порушень положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", було доповнено новими обставинами а саме: порушеннями положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Тобто, позивач змінив предмет позову, проте не змінював підстави позову, а лише доповнив їх новими обставинами.

Такі дії позивача не порушують вказівки процесуального закону, відтак доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги в частині належного виконання відповідачем вимог закону про обов`язкове надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги-повідомлення та в частині складання звіту про оцінку предмету іпотеки суб`єктом оціночної діяльності хоча й заслуговують на увагу колегії суддів, про що зазначено вище у постанові суду, однак самі по собі не являються достатньою підставою для скасування правильного по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому,докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням доведеності позовних вимог ОСОБА_1 в частині їх заявлення до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» обґрунтовано задоволено його позов у цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: