Рішення

від 03.11.2023 по справі 600/317/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2023 року м. Чернівці Справа № 600/317/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

визнати протиправною відмову, викладену у листі Міністерства внутрішніх справ України, викладену у листі Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 19.12.2022 № З-143/123/05/12-2022;

зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України зарахувати ОСОБА_1 , до вислуги років (стажу служби) в ОВС (міліції), стаж (період) служби в БОЗ з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби;

зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років (стажу служби) в ОВС (міліції), час проходження (період) служби, протягом якого він брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації Донецькій ла Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, з розрахунку один місяць служби за три місяці;

зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України видати наказ, яким визначити (розрахувати) ОСОБА_1 вислугу років (стаж служби) в ОВС (міліції) станом на дату його звільнення зі служби в ОВС (Міліції) 06 листопада 2016 року, зараховуючи (враховуючи) стаж (період) служби в БОЗ з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби, час проходження (період) служби, протягом якого він брав участь у здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, з розрахунку один місяць служби за три місяці, згідно норм, вимог та розрахунків визначених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 та Положенням про порядок комплектування, матеріально- технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю MBC України, затвердженим Постановою Верховної ради України від 16.12.1993 №-XII.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в період з 2009 року по 2015 рік проходив службу в органах внутрішніх справ (міліції). Однак, при звільненні зі служби в ОВС (міліції) не було визначено (розраховано) його вислугу років (стаж служби) на дату звільнення. Так, до його вислуги років (стажу служби) в ОВС (міліції) не було зараховано вислугу років (стаж служби) в БОЗ з розрахунку 1,5 роки за кожен рік служби у даному підрозділі, а також 1 день за 3 дні під час перебування в зоні проведення АТО.

Позивач вважає, що станом на 07.11.2015 його вислуга років (стаж служби) в БО3, з урахуванням розрахунку 1,5 роки за кожен рік служби, становить в загальній кількості 08 років 11 місяців 05 днів, а в зоні проведення АТО - 0 років 1 місяць 24 днів.

Оскільки, за наслідками розгляду його звернення відмовлено у зарахуванні до стажу роботи вказаного періоду служби, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі відповідач) подало до суду відзив, в якому заперечувало проти задоволення позовних вимог, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Зокрема, відповідач зазначав, що він не є правонаступником УМВС України в Чернівецькій області, а тому не може здійснити зарахування позивачеві пільгової вислуги років станом на дату його звільнення з ОВС.

У відзиві відповідач також зазначав, що позивачеві на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 824/1195/19-3 вже було зараховано пільгову вислугу років, сформовану за певні періоди служби, до календарної вислуги та до стажу служби, про що свідчить відмітка у послужному списку позивача, який міститься в матеріалах справи.

Міністерство внутрішніх справ України (далі - відповідач) подало до суду відзив, в якому зазначало, що звернення позивача було надіслано за належністю до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України для визначення правильності обчислення ГУНП в Чернівецькій області його стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислуги.

З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що його дії з розглядом звернення заяви позивача є такими, що вчинені у відповідності до вимог норм чинного законодавства України.

Крім того, відповідач зазначав, що органах внутрішніх справ на посадах в підрозділах апарату МВС України позивач не проходив, як наслідок Міністерство вважає себе неналежним відповідачем.

Позивач та представник позивача правом, передбаченим ст. 163 КАС України, не скористалися, відповідь на відзиви відповідачів до суду не надали.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

У період з 09.07.2009 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ (міліції), а з 07.11.2015 позивач проходить службу в Національній поліції України, що підтверджується послужним списком.

Із змісту рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 824/1195/19-а, яке набрало законної сили 18.02.2020, видно, що на підставі наказу УМВС України від 06.11.2015 № 303 о/с позивач звільнений з ОВС у запас Збройних Сил згідно з пунктом 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 підпункту «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації)), з 06.11.2015.

3 07.11.2015 позивача прийнято на службу в Національній поліції. Згідно з наказом ГУНП в Чернівецькій області від 26.11.2015 № 75 о/с станом на 07.11.2015 позивачу установлено стаж служби для виплати відсоткової надбавки за вислугу років - 12 років 06 місяців 07 днів.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 15.05.2017 № 104 о/с позивача призначено на посаду оперуповноваженого відділу оперативних розробок Чернівецького управління ДВБ НПУ.

У відзиві Міністерство внутрішніх справ України, серед іншого, зазначало, що за інформацією відповідального структурного підрозділу апарату МВС України, майора поліції ОСОБА_1 наказом Національної академії внутрішніх справ від 28.08.2022 № 219 о/с зараховано здобувачем вищої освіти ступеня доктора філософії денної форми навчання за державним замовленням, за спеціальністю 081 «Право» (термін навчання 4 роки), призначивши на посаду ад`юнкта 1-го року навчання докторантури та ад`юнктури з 01.09.2022. Наведена обставина позивачем під час розгляду справи по суті не заперечувалася.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 824/1195/19-а, яке набрало законної сили 18.02.2020, визнано протиправними дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо виключення з розрахунку стажу служби в поліції майора поліції оперуповноваженого відділу оперативних розробок Чернівецького управління ДВБ НП до календарної вислуги років ОСОБА_1 - стажу служби в податковій міліції.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо не зарахування до календарної вислуги років майору поліції оперуповноваженому відділу оперативних розробок Чернівецького управління ДВБ НП ОСОБА_1 - пільгової вислуги років за роки служби в УБОЗ та пільгу за участь в АТО.

Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зарахувати до календарної вислуги років для виходу на пенсію майору поліції оперуповноваженому відділу оперативних розробок Чернівецького управління ДВБ НП ОСОБА_1 - роки служби в податковій міліції, пільгову вислугу років за роки служби в УБОЗ та пільгу за участь в АТО.

Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України провести перерахунок і виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 в частині надбавок за стаж служби в поліції.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо зарахування ОСОБА_1 до календарної вислуги років - роки навчання у вищому навчальному закладі.

Дослідженням послужного списку позивача встановлено, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 824/1195/19-а, 18.06.2020 Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України видано наказ № 188 о/с, яким зараховано до календарної вислуги років для виходу на пенсію роки служби в податковій міліції, пільгову вислугу років за службу в УБОЗ та пільгу за участь в АТО.

31.10.2022 позивач звернувся із заявою до Міністерства внутрішніх справ України, в якій просив: видати наказ, яким перерахувати вислугу років (стаж служби) в ОВС (міліції) станом на 07.11.2015, а саме:

зарахувати до вислуги років (стажу служби) в ОВС (міліції), стаж служби в БОЗ з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби;

зарахувати до вислуги років (стажу служби) в ОВС (міліції), час проходження ним служби, протягом якого він брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, з розрахунку один місяць служби за три місяці.

Міністерство внутрішніх справ України у відзиві стверджувало та не заперечувалося учасниками справи, що згадана вище заява позивача надійшла на адресу Міністерства 18.11.2022 та зареєстрована за вх. № З-15277.

25.11.2022 Департамент персоналу Міністерства внутрішніх справ України листом за вих. № З-14655/22 направив за належністю до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України заяву позивача від 31.10.2022 щодо правильності обчислення ГУНП в Чернівецькій області його стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислуги.

Судом встановлено та не заперечувалося учасниками справи, що Департамент персоналу Міністерства внутрішніх справ України листом від 25.11.2022 вих. № З-14655/22 повідомив позивача про направлення його заяви за належність.

Матеріалами справи підтверджується, що за дорученням керівництва Національної поліції Головним управлінням Національної поліції в Чернівецькій області проведено розгляд заяви позивача від 31.10.2022, за наслідками якого повідомлено позивача листом від 19.12.2022 вих. № З-143/123/05/12-2022.

У даному листі відповідачем зазначено, що станом на 07.11.2015 вислуга років позивача становила 12 років 06 місяців 07 днів та відповідно до пункту «а» абзацу першого статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підстави для призначення йому пенсії за вислугу років відсутні, оскільки календарна вислуга років (станом на 07.11.2015), мала б становити 22 календарних роки і більше.

Станом на 07.11.2015 вислуга років позивача становила 12 років 06 місяців 07 днів та відповідно до пункту «а» статті 12 наведеного Закону підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років відсутні.

Враховуючи вищевикладене, у листі від 19.12.2022 Головним управлінням Національної поліції в Чернівецькій області вказано, що вирішити позитивно питання щодо зарахування до календарної вислуги років, яка дає право на призначення позивачу пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформованої за періоди служби з 09.07.2009 по 22.06.2015 та з 04.10.2014 по 11.11.2014, загальною кількістю 03 роки 01 місяць 15 днів, до стажу служби в поліції та здійснення відповідного перерахунку, станом на 07.11.2015, наразі неможливо.

Крім того, у разі незгоди з прийнятим рішенням, відповідачем у листі роз`яснено позивачу право оскаржити його відповідно до чинного законодавства.

Вважаючи протиправною відмову, оформлену листом від 19.12.2022 вих. № З-143/123/05/12-2022, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі Закон № 393/96-ВР).

Частиною 1 ст. 1 цього Закону встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до вимог ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Положеннями ст. 17 Закону № 393/96-ВР передбачено, що скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.

Згідно ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

З огляду на наведене, суд вважає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце лише в тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкта владних повноважень існує обов`язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області розглянуло заяву позивача від 31.10.2022 та надало вичерпну та вмотивовану відповідь в строк та в межах своїх повноважень, відповідно до вимог Закону № 393/96-ВР.

При цьому, суд враховує, що за наслідками розгляду скарги поданої до Міністерства внутрішніх справ України, 19.12.2022 Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області повідомлено позивачу про відсутність правових підстав щодо зарахування станом на 07.11.2015 до календарної вислуги років, яка дає право на призначення йому пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформованої за періоди служби з 09.07.2009 по 22.06.2015 та з 04.10.2014 по 11.11.2014, загальною кількістю 03 роки 01 місяць 15 днів, до стажу служби в поліції та здійснення відповідного перерахунку, а також роз`яснено право звернутися до суду, з урахуванням вимог Закону України Про звернення громадян.

Беручи до уваги вищенаведене, суд прийшов до висновку про відсутність в діях Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області ознак протиправності та визнання протиправною відмову відповідача, оформлену листом від 19.12.2022 вих. № З-143/123/05/12-2022.

Положеннями п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що похідна позовна вимога це вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки позовні вимоги позивача про зобов`язання Міністерство внутрішніх справ України вчинити певні дії, є похідними вимогами та залежить від задоволення основної вимоги, тому також не підлягають до задоволення.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до висновку, що сформульований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, який в подальшому було підтримано Верховним Судом, зокрема у постановах від 22.08.2019 у справі № 288/1557/16-а та від 29.11.2022 у справі № 420/2429/20, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього видно, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Предметом спору у даній справі, серед іншого, є рішення Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, оформлене листом від 19.12.2022 вих. № З-143/123/05/12-2022 про відмову у зарахуванні позивачеві пільгової вислуги років, сформовану за певні періоди служби, до календарної вислуги та до стажу служби в органах внутрішніх справ на дату його звільнення з ОВС (06.11.2015).

Водночас, з матеріалів справи видно, що позивач не звертався до відповідачів з приводу вчинення дій пов`язаних з перерахунком вислуги років, зарахування пільгової вислуги до календарної саме з 06.11.2015.

На переконання суду, порушене позивачем питання в заяві від 31.10.2022 стосувалося у зарахуванні йому пільгової вислуги років, сформовану за певні періоди служби до календарної вислуги та до служби, станом на дату його проходження в поліції (07.11.2015), на що Головним управлінням Національної поліції в Чернівецькій області було надано оскаржувану відповідь-відмову.

Окремо суд звертає увагу, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання Міністерство внутрішніх справ вчинити певні дії, зокрема щодо зарахування до вислуги років певних періодів служби в БОЗ та АТО, а також видати наказ, яким зарахувати йому до вислуги спірний період служби в ОВС не забезпечить відновлення порушеного права, оскільки не відповідає способу, що передбачений законодавством.

Зокрема, згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч. 2 ст. 17 цього Закону.

За змістом норм ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1 2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються, зокрема: служба в органах внутрішніх справ, поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

До вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

При призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Водночас ст. 17-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393) яка визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.

Зокрема, п. 3 вказаної Постанови визначені певні періоди служби, які зараховуються до вислуги років на пільгових умовах для призначення пенсії, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З метою визначення порядку обчислення вислуги років для виплати надбавки за вислугу років та тривалості чергової відпустки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, 30.04.2013 Міністерство внутрішніх справ України видало наказ № 418 «Про порядок обчислення вислуги років для виплати надбавки за вислугу років та для визначення тривалості чергової відпустки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.05.2013 за № 835/23367 (в редакції чинній під час проходження служби позивачем в органах внутрішніх справ, далі Наказ № 418).

Згідно п. 1 Наказу № 418 наказано зараховувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років та для визначення тривалості чергової відпустки періоди служби (роботи, навчання) відповідно до статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

Пунктом 2 цього наказу покладено на підрозділи кадрового забезпечення обчислення вислуги років для виплати надбавки за вислугу років та для визначення тривалості чергової відпустки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яке здійснювати за матеріалами особової справи та оголошувати наказами по особовому складу, завізованими в обов`язковому порядку в підрозділах юридичного та фінансового забезпечення.

Відповідно до п. 5 Наказу № 418 покладено обов`язок на керівників органів та підрозділів внутрішніх справ забезпечити обчислення вислуги років для виплати надбавки за вислугу років та для визначення тривалості чергової відпустки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до вимог цього наказу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач в розпорядженні Міністерства внутрішніх справ України не перебував та не перебуває, службу в органах внутрішніх справ на посадах в підрозділах апарату МВС не проходив.

Судом також встановлено, що Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області не є правонаступником УМВС України в Чернівецькій області, в якому проходив службу позивач.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відповідачі не наділені повноваженнями зарахувати позивачу пільгову вислугу років станом на дату його звільнення з органів внутрішніх справ (06.11.2015).

Поряд з цим, суд звертає увагу, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 824/1195/19-а позивачеві вже було зараховано пільгову вислугу років, сформовану за певні періоди служби, до календарної вислуги та до стажу служби, про що свідчить відмітка у послужному списку позивача, який міститься в матеріалах справи.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до переконання, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.

Враховуючи невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає, що вказана обставина є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Позивач під час розгляду справи по суті, не довів належними засобами доказування обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та наявні докази, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачами судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 2, 9, 14, 72 - 77, 139, 241 - 246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Міністерство внутрішніх справ України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 00032684);

відповідач - Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області (вул. Головна, 24, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40109079).

Суддя В.К. Левицький