Постанова

від 10.10.2023 по справі 520/9253/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/967/23

Справа № 520/9253/17

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2023 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зейналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Одеської міськоїради до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Луняченка В.О. 07 жовтня 2020 року у м. Одеса, -

встановила:

У серпні 2017 року Одеська міськарада звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (т. 1 а.с. 1-7).

В обґрунтування позову Одеська міськарада посилалася на те, що відповідачка здійснила самочинну реконструкцію квартири АДРЕСА_1 , шляхом влаштування фундаменту на прибудинкової території будинку до фасадної стіни квартири, із подальшим влаштуванням прибудови, а крім того влаштовано фундамент під прибудову із внутрішньої дворової сторони вказаного будинку. Таким чином, реконструкція квартири здійснена на земельній ділянці, що належить до комунальної власності та відносно якої не приймалось рішень щодо передачі її у власність або користування третім особам (в тому числі відповідачу), а тому самовільно зайняту відповідачкою земельну ділянку, на якій розташований об`єкт самочинного будівництва, слід звільнити. Правовими підставами позову визначено порушенням вимог статей 319, 375, 376 ЦК України, статей 12, 80, 83 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час звернення до суду.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року заяву представника Одеської міської ради про забезпечення позову було задоволено. Вжито заходи забезпечення позову а саме: накладено арешт на кв. АДРЕСА_1 ; встановлено заборону суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією кв. АДРЕСА_1 ; встановлено заборону Управлінню архітектури та містобудування Одеської міської ради здійснювати реєстрацію та видачу дозвільної документації та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво та реконструкцію кв. АДРЕСА_1 ; встановлено заборону Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) кв. АДРЕСА_1 та прийняття в експлуатацію будь-яких об`єктів нерухомості, які виникли в результаті реконструкції кв. АДРЕСА_1 ; встановлено заборону ОСОБА_1 здійснювати будь-які дії з будівництва та реконструкції за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 40-42).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2018 року закрито провадження у справі. Роз`яснено Одеській міській раді її право на звернення до суду з цим позовом в порядку адміністративного судочинства. Скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 08 серпня 2017 року (т. 1 а.с. 148-150).

Постановою апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2018 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2018 року залишено без змін (т. 1 а.с. 191-195)

Постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року касаційну скаргу Одеської міської ради було задоволено. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2018 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 26-31).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2020 року позов Одеської міської ради було задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом приведення за власний рахунок самочинно реконструйованої кв. АДРЕСА_1 у відповідність до технічного паспорту, виготовленого КП «ОМБТІ та РОН» станом на 22 травня 2003 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 6082,00 грн. (т. 2 а.с. 106-108).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 2 а.с. 110-116).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що право власності ОСОБА_1 на реконструйовану квартиру визнано державою, зареєстровано законним шляхом, тому звернення позивача до суду з даним позовом є прямим посяганням на особисті права та інтереси апелянта. Вимоги, які стали предметом даного позову, є похідними від вимог щодо скасування державної реєстрації та виключення відповідного запису з Державного реєстру прав, тобто, у даному випадку наявний неналежний захист позивачем свого порушеного та не визнаного права.

У відзиві на апеляційну скаргу Одеська міська рада зазначає, що окрім посилання ОСОБА_1 на власну правову позицію стосовно заявленої позивачем позовної вимоги про зобов`язання звільнити самовільну зайняту земельну ділянку шляхом приведення самочинно реконструйованої квартири, інших посилань на неправильне застосування судом першої інстанції під час розгляду справи норм матеріального права чи порушення норм процесуального права не зазначено.

Сторони про розгляд справи на 10 жовтня 2023 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Сповіщення ОСОБА_1 здійснено за допомогою месенджера Viber на підставі Порядка надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23 січня 2023 року № 28

Крім того, ОСОБА_1 , її представник ОСОБА_2 та Одеська міська рада про розгляд справи на 10 жовтня 2023 рокубули сповіщені належним чином шляхом направлення судових повісток на офіційну електронну адресу зазначених осіб.

Колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується із правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20.

При цьому, згідно ч. 5 ст. 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18 зазначено, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

10 жовтня 2023 року до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, однак колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 61,8 кв.м., на підставі договору купівлі продажу від 25 листопада 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Левченко Н.А., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 1093424251101.

05 липня 2017 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєструвало повідомлення № ОД 061171861229 про початок виконання ОСОБА_1 будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) (далі повідомлення), із реконструкції вищевказаної квартири під нежитлове приміщення без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані.

У вказаному повідомленні замовником будівництва - ОСОБА_1 було вказано, що містобудівні умови та обмеження земельної ділянки не вимагаються згідно п. 25 наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства України від 08 лютого 2012 року №49. Крім того, замовником не зазначено, на підставі яких документів використовується земельна ділянка з посиланням на п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2001 року №466, згідно з яким відомості щодо земельної ділянки не зазначаються у разі реконструкції, реставрації або капітального ремонту об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.

Під час перевірки Управління ДАБК Одеської міської ради встановило, що ОСОБА_1 виконуються будівельні роботи з реконструкції кв. АДРЕСА_1 , шляхом влаштування фундаменту на прибудинковій території будинку до фасадної стіни даної квартири із подальшим влаштуванням прибудови, влаштовано фундамент під прибудову із внутрішньої дворової сторони вказаного будинку, що підтверджується фотофіксацією.

Відповідно до листа Управління ДАБК Одеської міської ради від 24 липня 2017 року на момент виїзду комісійним обстеженням із залученням представників управління архітектури та містобудування Одеської міської ради встановлено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за вказаної адресою не видавалось.

Таким чином, відповідачка навела недостовірні дані у повідомленні № ОД 061171861229 від 05 липня 2017 року, чим порушила частину восьму статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Одеська міська рада не передавала відповідачці у власність або у користування земельну ділянку, на якій розташована самочинно реконструйована квартира, тобто, ОСОБА_1 виконувала будівельні роботи за відсутності відповідної технічної документації на будівництво.

Наказом Управління ДАБК Одеської міської ради від 20 липня 2017 року №01-13/268 було скасовано право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків ( відповідальності ) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) із реконструкції квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення без зміни геометричних розмірів фундаментів.

Факт здійснення реконструкції квартири із використанням земельної ділянки, яка не знаходиться у власності або користуванні відповідачки, не спростовані стороною відповідача.

Технічний паспорт від 22 травня 2003 року щодо стану квартири до початку реконструкції містить технічну характеристику квартири загальною площею 61,8 кв.м., розташовану на першому поверсі багатоквартирного будинку із влаштованим фундаментом за межами квартири з однієї сторони 5,0 на 2,56 метрів, та з іншої сторони 1,0 метр на 2,56 м. (т.1 а/с 25).

Правовідносини, пов`язані із захистом права комунальної власності у вигляді земельної ділянки, захопленою внаслідок самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, врегульовані Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Законом України «Про архітектурну діяльність».

Відповідно до положень ч. 2 ст. 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 29 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню Інспекцією.

Отже, реконструкція приміщення квартири АДРЕСА_1 , відбулась із змінами геометричних розмірів фундаментів у плані та за рахунок земельної ділянки територіальної громади м. Одеси, яка не виділялась для цієї мети. Загальна площа приміщення після проведення реконструкції не відповідає попередній площі, яка набута ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 листопада 2016 року № 3942.

Так, у п. 13 «Інформація про документ, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою» зазначено: реконструкція без зміни розміру, що не суперечить пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 в якому зазначено, що відомості щодо земельної ділянки не зазначаються у разі реконструкції, реставрації або капітального ремонту об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.

Відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, у разі проведення нового будівництва або реконструкції об`єкта будівництва, що передбачає зміну геометричних розмірів фундаментів у плані, замовник будівництва зобов`язаний підтвердити своє право на проведення будівельних робіт документом, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій буде розміщено об`єкт нерухомості, та відповідно, вказати інформацію про такий документ у декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Таким чином в порушення вимог законодавства ОСОБА_1 фактично здійснено зайняття земельної ділянки територіальної громади м. Одеси.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Таким чином, єдиною підставою для набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України.

Частиною 1 статті 375 ЦК України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини 3 статті 152 ЗК України).

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 910/22575/17 зазначено, що за змістом частини 4 статті 376 ЦК України збудований об`єкт нерухомості може бути знесений як особою, яка здійснила самочинне будівництво, так і особою яка здійснює самочинне будівництво. У справі встановлено, що право власності чи право користування земельною ділянкою відповідачами не оформлене, а забудова цієї земельної ділянки порушує права третіх осіб.

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №642/1536/17-ц зазначено про те, що системний аналіз положень статей 376 ЦК України, 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року № 911/3454/17 судом касаційної інстанції викладено правову позицію про те, що негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Таким чином, самовільне захоплення земельної ділянки комунальної власності без наявності відповідного рішення про передачу такої ділянки у власність або користування є безумовною підставою для звільнення таких ділянок від збудованих прибудов за рахунок винної особи.

При цьому сам факт реєстрації реконструкції квартири без отримання згоди власника земельної ділянки не є перешкодою для звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог Одеської міської ради у повному обсязі.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що право власності апелянта на реконструйовану квартиру визнано державою, зареєстровано законним шляхом, а тому звернення позивача до суду з даним позовом є прямим посяганням на особисті права та інтереси апелянта.

Так, колегія суддів зазначає, що земельна ділянка під прибудовою є власністю територіальної громади м. Одеси, будь-яким особам у власність чи/або користування не надавалась, що не спростовано апелянтом.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із ст. 376 ЦПК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У п. 4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-130цс від 04 грудня 2013 року, у розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що спірна споруда є самочинно збудованою, яка розташована на землях територіальної громади м. Одеси та є перешкодою для реалізації територіальною громадою м. Одеси своїх повноважень як власника відповідної земельної ділянки, і вказане свідчить про відсутність факту порушень прав ОСОБА_1 як власника, оскільки остання не набула права власності на таку самочинну прибудову.

Аналогічно безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вимоги, які стали предметом даного позову, є похідними від вимог щодо скасування державної реєстрації та виключення відповідного запису з Державного реєстру прав, тобто, у даному випадку наявний неналежний захист позивачем свого порушеного та не визнаного права, оскільки у цій справі мета позивача спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, і тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам заперечень на позовну заяву, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2020 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 02 листопада 2023 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе