Рішення

від 30.10.2023 по справі 922/3753/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2023м. ХарківСправа № 922/3753/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Бондаренко Я.О., адвокат, ордер серія АН № 1256540 від 22.09.23 р.

відповідача: Зучек Є.Н., самопредставництво

першої третьої особи: Зучек Є.Н., самопредставництво

другої третьої особи: не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран», місто Харків,

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, місто Харків,

перша третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд державного майна України, місто Київ,

друга третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції», місто Харків,

про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гайран», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, про визнання права на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації, що перебуває на балансі Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» та розташований за адресою: м. Харків, вул. Стрілківка, 14, та про зобов`язання включити цей об`єкт до переліку об`єктів малої приватизації.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

06 вересня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3753/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/3753/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд державного майна України та Державне підприємство «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції». 02 жовтня 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Щодо реалізації учасниками справи свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 25727 від 22 вересня 2023 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 вересня 2023 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 25782 від 25 вересня 2023 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 вересня 2023 року; відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив (вх. № 26672 від 02 жовтня 2023 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 жовтня 2023 року; першою третьою особою, Фондом державного майна України, надано пояснення (вх. № 26043 від 26 вересня 2023 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2023 року; другою третьою особою, Державним підприємством «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» надано пояснення (вх. № 26047 від 26 вересня 2023 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2023 року.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації учасниками справи своїх прав, що передбачені ГПК України. Справу розглянуто в межах визначених ГПК України строків.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВІ

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У позовній заяві зазначається, що 21 січня 2019 року між відповідачем та позивачем укладено договір оренди № 6676-Н, предметом якого є нежитлові будівлі загальною площею 715,6 кв.м. (надалі «Договір»). Позивачем, відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства, був підготовлений пакет документів на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна. Листом № 43-3893 від 20.06.2019 року відповідач надав позивачу згоду на проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна. У подальшому, позивач звернувся до відповідача з листом від 10.12.2019 року, яким повідомив останнього про завершення виконання робіт, на підтвердження чого було надано копії договору підряду та акту приймання виконаних будівельних робіт, а також платіжні доручення на підтвердження оплати робіт на загальну суму 1303913,42 грн. Згідно із ч. 2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» Орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; договір оренди є чинним на момент приватизації. Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється впорядку, визначеному Фондом державного майна України або місцевою радою. Позивач зазначає, що ринкова вартість майна згідно із висновком про вартість на 27.09.2018 року становить 1014000,00 грн., без ПДВ, а вартість зроблених невід`ємних поліпшень становить 1086594,52 грн., без ПДВ, що становить 107% ринкової вартості майна. Позивач отримав згоду на проведення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу. Невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання Договору. Здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи № 22401 від 25.11.2019 року. Умови Договору виконуються позивачем належним чином, відсутня заборгованість з орендної плати, а сам Договір є чинним. Крім того, достовірність понесених витрат та їх джерела придбання на невід`ємні поліпшення нерухомого майна підтверджується Звітом незалежного аудитора. Листом № 79 від 04.05.2023 року друга третя особа повідомила, що нерухоме майно, яке, є предметом Договору, не забезпечує виконання встановлених законодавством завдань, не входить до складу єдиного майнового комплексу, що забезпечує основні види діяльності балансоутримувача та більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується. У подальшому, позивач вказує, що він звернувся до відповідача з листом у якому просив включити предмет оренди за Договором до переліку об`єктів малої приватизації та розпочати роботу по приватизації даного об`єкта шляхом викупу. У відповідь, відповідач листом № 11-10-03288 від 10.08.2023 року повернув заяву позивача про включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у зв`язку із включенням балансоутримувача до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, як єдиний майновий комплекс. Такі дії відповідача, на думку позивача, порушують його права, що є підставою для звернення до суду із позовом.

22 вересня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 25727). Відповідач зазначає, що пунктом 10.10 Договору встановлено, що вартість невід`ємних поліпшень, здійсненні орендарем за рахунок власних коштів за згодою орендодавця, підлягають компенсації у разі прийняття рішення про приватизацію. Тобто, умовами Договору передбачено компенсацію невід`ємних поліпшень у разі прийняття рішення про приватизацію. Також, відповідач вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту. Позовна вимога включити нерухоме майно до переліку об`єктів малої приватизації не відповідає вимогам Закону про приватизацію, оскільки згідно діючого законодавства, такий етап чи дія взагалі не передбачена. Отже, навіть в разі задоволення позову, відповідач буде позбавлений можливості виконати рішення суду, враховуючи положення законодавства. Прийняття рішення про приватизацію можливо лише після формування, затвердження та опублікування переліків об`єктів, що підлягають приватизації. Тобто, вимога про визнання права на приватизацію способом викупу об`єкта не може бути предметом позову без попереднього включення цього до Переліку, що підлягають приватизації, оскільки не приведе до відновлення права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. У відзиві зазначено, що у відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону про приватизацію переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України. Тобто, у відповідача відсутні повноваження не лише щодо включення до переліку, а й відсутні повноваження щодо затвердження відповідних переліків об`єктів малої приватизації. Означене також підтверджується Положенням про регіональне відділення Фонду державного майна України, що затверджене наказом № 678 від 15.05.2012 року. Окремо, відповідач звертає увагу, що Єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції», наказом Фонду державного майна України № 1389 від 04.08.2023 року «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (із змінами)», включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. Майно, яке позивач вимагає включити до переліку, є складовою єдиного майнового комплексу ДП (другої 3-ої особи), що вже є у відповідному Переліку. Враховуючи вищезазначене, включення єдиного майнового комплексу ДП (другої 3-ої особи) до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, унеможливлює включення частини його майна, як окремого об`єкта малої приватизації. Вказане виключає можливість проведення подальшої приватизації спірного об`єкту та укладення в подальшому відповідного договору купівлі-продажу з огляду на відсутність правових підстав. Також, відповідач звертає увагу, що вартість зроблених невід`ємних поліпшень складає 415200,00 грн., без ПДВ, що підтверджується Звітом про оцінку майна (дата оцінки 29.12.2019 року), а не 1086594,52 грн., без ПДВ. Крім цього, відповідно до ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Однак, позивачем не було подано рецензію на представлений звіт. Відповідач у відзиві звертає увагу, що згідно із вимогами ч. 2 ст. 18 Закону про приватизацію здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджується висновком будівельної експертизи, визначеної суб`єктом оціночної діяльності.

25 вересня 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 25782). Позивач зазначає, що приписами абзацу 8 п. 5.1. Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, яке затверджене наказом ФДМУ № 678 від 15.05.2012 року, чітко визначено, що регіональні відділення розглядають заяви про включення об`єктів державної власності до відповідного переліку об`єктів великої та малої приватизації, що підлягають приватизації, і приймають відповідні рішення. У відповіді на відзив окремо звертається увага на те, що відповідачем у відзиві ототожнено поняття включення об`єкту до переліку та затвердження переліку, тоді як позовні вимоги позивача зводяться саме до зобов`язання відповідача включити нерухоме майно до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, а не зобов`язати затвердити його. Щодо включення Єдиного майнового комплексу до переліку об`єктів малої приватизації, то позивач зазначає, що укладаючи договір оренди від 21.01.2019 року № 6676-Н сторони обопільно дійшли згоди про те, що на відповідача, як орендодавця, покладено обов`язок не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах Договору. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів неможливості внесення додаткових відомостей та/або змін до вже затвердженого переліку.

02 жовтня 2023 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 26672). Відповідач зазначає, що посилання позивача на приписи абзацу 8 п. 5.1. Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України жодним чином не доводить належність способу захисту, обраного позивачем, а також не доводить, що відповідач є належним відповідачем та має відповідні повноваження. Що позивач помилково ототожнює поняття розгляд заяв та прийняття рішення про приватизацію, з повноваженнями включення переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. Тобто, відповідач вказує, що позивачем не було доведено належність обраного способу захисту, а також не було доведено, що у відповідача є повноваження включати в перелік об`єкти приватизації, зокрема, не було вказано жодної чинної норми чинного законодавства, якими б було передбачено повноваження чи можливість відповідача здійснити включення до переліку. Окремо відповідач акцентує увагу на тому, що відповідачем розглянуло заяву позивача, а сам відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, тому твердження позивача щодо порушення його прав з боку відповідача не відповідають дійсності. При цьому, наявність Договору та здійснення невід`ємних поліпшень не є само по собі достатньою підставою для зобов`язання здійснити приватизацію шляхом викупу.

26 вересня 2023 року до суду першою третьою особою, Фондом державного майна України, надані пояснення (вх. № 26043). У цих поясненнях зазначається, що відповідач листом № 01-10-02612 від 20.06.2023 року звернувся до першої третьої особи щодо надання згоди на включення об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, що визначено ч. 7 ст. 11 Закону. Фонд, листом № 10-57-17140 від 10.07.2023 року, не надав згоду на включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації та проінформував, що Департаментом управління державними підприємствами було надано пропозицію включити об`єкт державної власності єдиний майновий комплекс другої 3-ої особи до переліку об`єктів малої приватизації. Третя особа зазначає, що єдність майнового комплексу полягає у нерозривному зв`язку поєднаних між собою на єдиній території об`єктів, у тому числі будівель або інших капітальних споруд (їх окремих частин), сукупність яких забезпечує завершеність відповідного циклу виробництва (робіт, послуг). Отже, спірний об`єкт підлягає продажу у складі єдиного майнового комплексу ДП. При цьому, задоволення позовних вимог не забезпечить виконання завдань приватизації щодо прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій. Окремо у поясненнях зазначено, що Фонд не вбачає за доцільне включати Об`єкт до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, оскільки єдиний майновий комплекс ДП включено до цього переліку. З урахуванням викладеного, перша 3-я особа, у сукупності, зазначає, що доводи позивача не заслуговують на увагу, оскільки він не позбавлений можливості на приватизацію єдиного майнового комплексу ДП.

26 вересня 2023 року до суду другою 3-ою особою, Державним підприємством «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції», надані пояснення (вх. № 26047). У цих поясненнях зазначено, що майно, яке є предметом даного спору, перебуває на балансі другої третьої особи, входить до складу єдиного майнового комплексу та не використовується у виробничій діяльності останнього, перебуває в оренді позивача з 21 січня 2019 року. Водночас, при вирішенні питання про включення вищезазначеного нерухомого майна до переліку об`єктів малої приватизації слід врахувати, що при виділенні цього майна в окремий об`єкт малої приватизації, інвестиційна привабливість єдиного майнового комплексу ДП може знизитися.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожен учасник справи повинен довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

На підставі наявних у справі матеріалів суд встановив, що 21 січня 2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (відповідач, орендодавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЙРАН» (позивач, орендар за Договором) укладено Договір оренди № 6676-Н до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові будівлі загальною площею 715,6 кв. м., а саме: адміністративний корпус, літ. «Б-1», інв. № 000707, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ383, площею 73,9 кв.м.; 2-поверховий склад, літ. «В-2», інв. № 000717, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ384, площею 290,1 кв.м.; теплиця, літ. «Г-1», інв. № 000724, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ386, площею 153,0 кв.м.; 2-поверхова лабораторія, літ. «А-2», інв. № 000718, реєстраційний номер № 00482329.1.ААААЛБ385, площею 198,6 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Стрілківка, 14, що перебуває на балансі Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» (друга третя особа у справі). Цього ж дня, 21 січня 2019 року, за актом приймання-передачі орендованого майна означені вище об`єкти передані позивачу в оренду. Пунктом 5.4. Договору передбачено, що орендар зобов`язаний забезпечити збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.

Згідно із умовами пункту 6.3 Договору, орендар має право за письмовою згодою орендодавця та уповноваженого органу управління здійснювати капітальний ремонт, проводити зміну, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості. Так, відповідно до умов пункту 4.4. Договору, для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар подає заяву і матеріали згідно із Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим Фондом державного майна України. Такий порядок був затверджений наказом Фонду державного майна України 25 травня 2018 року № 686та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 червня 2018 року за № 711/32163 (надалі «Порядок»). Означений Порядок втратив чинності з 30.09.2022 року, однак станом на момент виникнення спірних правовідносин щодо здійснення невід`ємних поліпшень був чинним. У відповідності до положень п. 2 Порядку процедура надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна включає такі етапи: подання заяви і пакета документів орендарем; розгляд заяви і документації орендаря; прийняття відповідного рішення. Відповідно до п. 3 Порядку, для розгляду питання про надання згоди орендарю на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна орендар подає заяву і такі документи: опис передбачуваних поліпшень і кошторис витрат на їх проведення; інформацію про доцільність здійснення поліпшень орендованого майна; приписи органів пожежного нагляду, охорони праці (за їх наявності); довідку балансоутримувача про вартість об`єкта оренди згідно з даними бухгалтерського обліку на початок поточного року; завірену копію проектно-кошторисної документації, якщо інше не встановлено договором оренди; звіт за результатами експертизи кошторисної частини проектної документації на здійснення невід`ємних поліпшень.

Із аналізу матеріалів справи встановлено, що відповідач листом № 43-3893 від 20.06.2019 року, що адресований позивачу, повідомив останнього про те, що враховуючи наданий пакет документів, відповідач надає згоду на проведення невід`ємних поліпшень на об`єктах, що передані за Договором.

Тобто, позивачем здійснено усі дії відповідно договору та Порядку, що необхідні для узгодження та проведення невід`ємних поліпшень.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 08 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРА-ХАРКІВ» (підрядник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЙРАН» (замовник за договором) укладеного договір підряду № ТХ1907/15, предметом якого є виконання робіт з Капітального ремонту нежитлових будівель адміністративний корпус, літ. «Б-1», 2-поверховий склад, літ. «В-2», теплиця, літ. «Г-1», 2-поверхова лабораторія, літ «А-2» за адресою: м. Харків, вул. Стрілківка, 14. Відповідно до п. 3.1. цього договору підряду вартість робіт становить 1 303 913,42 грн. В подальшому, між позивачем та ТОВ «ТЕРА-ХАРКІВ» підписано акт приймання виконаних будівельних робіт на суму 1303913,42 грн. Оплата підрядних робіт підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 99 від 17.09.2019 року на суму 653913,42 грн. та № 97 від 11.09.2019 року на суму 650000,00 грн.

Після виконання підрядних робіт, позивач звернувся до відповідача з листом № б/н від 10.12.2019 року у якому зазначив, що на виконання п. 9 Порядку надає орендодавцю інформацію про завершення виконання робіт з поданням копій підписаних замовником і підрядником актів приймання виконаних робіт та документів, що підтверджують оплату зазначених робіт.

В матеріалах справи наявний лист другої третьої особи № 79 від 04.05.2023 року відповідно до якого повідомлено позивача про те, що нерухоме майно, що є предметом Договору, не забезпечує виконання встановлених законодавством завдань, не входить до складу єдиного майнового комплексу, що забезпечує основні вили діяльності ДП «ДНЦЛЗ» та більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується.

Водночас, листом № 11-10-03288 від 10.08.2023 р., відповідач повернув позивачу заяву останнього про включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, через запропонування балансоутримувача (другої третьої особи у справі) про включення об`єкту до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, як єдиний майновий комплекс.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (чинній на момент звернення із відповідною заявою до відповідача) до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. Частиною другої цієї ж статті передбачено, що крім передбаченихчастиною третьоюцієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України. У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об`єктів, що підлягають приватизації.

Приватизація об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбаченічастиною другоюцієї статті (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»). Частиною 2 цієї ж статті визначено, що орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: 1) орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; 2) орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; 3) невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; 4) здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; 5) орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; 6) договір оренди є чинним на момент приватизації. Орендар, який виконав умови, передбаченічастиною другоюцієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу (ч. 3 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).

Як було зазначено вище та встановлено судом, згідно із звітом про оцінку майна, яке є предметом Договору, вартість майна за результатами оцінки станом на 27.09.2018 року становить 1014000,00 грн., без ПДВ. Означена ринкова вартість об`єкта оцінки затверджена наказом відповідача № 2128 від 08.10.2018 року. В свою чергу, вартість зроблених позивачем невід`ємних поліпшень становить 1086 594,52 грн., без ПДВ (1 303 913,42 грн. з ПДВ), що складає 107,16% від ринкової вартості об`єкта оренди. Отже, позивачем виконана перша умова, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

При цьому, позивач отримав згоду на проведення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу. Отже, позивачем виконана друга умова, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

З матеріалів справи встановлено, що оцінка об`єкта оренди була проведена станом на 27.09.2018 року (затверджена 08.10.2018 року), а роботи виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна, що вбачається із листа № б/н від 10.12.2019 року. Отже, позивачем виконана третя умова, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 22401 від 25.11.2019 року, а також звітом про оцінку майна (дата оцінки: 29.12.2019 року). Означеними документами підтверджено здійснення невід`ємних поліпшень в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна. Отже, позивачем виконана четверта умова, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

При цьому, судом враховано, що позивач, як орендар за Договором, належно виконує умови Договору оренди, будь-яка заборгованість з орендної плати відсутня, доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачем не спростовано. Отже, позивачем виконана п`ята умова, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Пунктом 10.1. Договору оренди передбачено, що він укладений строком на 10 (десять) років, що діє з 21 січня 2019 року до 21 січня 2029 року, тобто на час розгляду даної справи є чинним. Отже, позивачем виконана шоста умова, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, у сукупності вищенаведених обставин та доказів на їх підтвердження, оскільки позивачем виконано умови, передбачені ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", а майно, згідно із листом другої третьої особи № 79 від 04.05.2023 року не забезпечує виконання встановлених законодавством завдань та більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше його використання не планується, то позивач має право на викуп орендованого нерухомого майна та підлягає включенню до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Водночас, судом відхиляються заперечення відповідача виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 11 Закону «Про приватизацію державного та комунального майна» встановлено, що ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці. Переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються ФДМ України (ч. 3 ст. 11 Закону). Відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до об`єктів малої приватизації, зокрема, належать: - єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у т.ч. єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об`єктів великої приватизації; - окреме майно. Приписами статті 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що ФДМ України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації. Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України "Про ФДМ України", цього Закону, інших актів законодавства. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження, зокрема: затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації; класифікують об`єкти приватизації відповідно до цього Закону; приймають рішення про приватизацію об`єктів державної власності у випадках, установлених законодавством. Відповідно до п. 8, 9 ст. 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", Державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п`ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об`єкта), а також відповідний уповноважений орган управління. Відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі: коли підприємство, що пропонується приватизувати, перебуває у процесі ліквідації; коли законодавством установлено обмеження щодо приватизації об`єкта; вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації; не включення Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України до переліку об`єктів великої приватизації, що підлягають приватизації. Приписами абзацу 8 п. 5.1. Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, яке затверджене наказом ФДМУ від 15.05.2012 р. № 678 чітко визначено, що регіональні відділення розглядають заяви про включення об`єктів державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, і приймають відповідні рішення.

Таким чином, відповідачем у відзиві на позовну заяву ототожнено поняття «включення об`єкту до переліку» та «затвердження переліку», тоді, як позовні вимоги позивача, які є предметом судового розгляду у цій справі, зводяться саме до зобов`язання відповідача включити нерухоме майно до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, а не зобов`язати затвердити його. Судом також враховано, що згідно з абз. 8 п. 5.1. Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, яке затверджене наказом ФДМУ від 15.05.2012 р. № 678 чітко визначено, що регіональні відділення розглядають заяви про включення об`єктів державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, і приймають відповідні рішення.

Відносно включення Єдиного майнового комплексу державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» наказом Фонду державного майна України № 1389 від 04.08.2023 року «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (із змінами)» до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" до об`єктів малої приватизації, зокрема, належать: - єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у т.ч. єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об`єктів великої приватизації; - окреме майно. Тобто, може бути приватизоване і окреме майно. Як зазначалося судом вище, згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше 3-ох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об`єктів, що підлягають приватизації. Листом другої третьої особи № 79 від 04.05.2023 року повідомлено позивача про те, що нерухоме майно, що є предметом Договору, не забезпечує виконання встановлених законодавством завдань, не входить до складу єдиного майнового комплексу, що забезпечує основні види діяльності ДП «ДНЦЛЗ» та більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується.

Посилання першої третьої особи на те, що Фонд не вбачає за доцільне включати Об`єкт до переліку об`єктів, що підлягають приватизації немає ніякого законного підґрунтя. Натомість, позивачем були виконані всі умови, що передбачені ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», що надає право на приватизацію відповідного об`єкта шляхом викупу. Дотримання позивачем зазначених умов не було спростовано.

При цьому, посилання другої третьої особи на зниження інвестиційної привабливості ЄМК ДП, у випадку задоволення позову, ніяким чином не спростовує дотримання позивачем всіх вимог ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», що надають право на приватизацію відповідного об`єкта шляхом викупу.

Крім того, відповідачем не надано жодних доказів неможливості внесення додаткових відомостей та/або змін до вже затвердженого переліку.

Тобто, враховуючи означені відомості, позивач має право на приватизацію відповідного об`єкта, а доводи відповідача в цій частині не знайшли свого підтвердження.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожен з учасників процесу повинен довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями124,129-1 Конституції України, статтями1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран» задовольнити повністю.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Гайран» (61052, місто Харків, вулиця Суздальські Ряди, будинок 12/1, офіс 26Б; код ЄДРПОУ: 42151929) право на приватизацію способом викупу об`єкту приватизації адміністративний корпус, літ. «Б-1», інв. № 000707, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ383, площею 73,9 кв.м.; 2-поверховий склад, літ. «В-2», інв. № 000717, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ384, площею 290,1 кв.м.; теплиця, літ. «Г-1», інв. № 000724, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ386, площею 153,0 кв.м.; 2-поверхова лабораторія, літ. «А-2», інв. № 000718, реєстраційний номер № 00482329.1.ААААЛБ385, площею 198,6 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Стрілківка, 14, що перебуває на балансі Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» (61085, місто Харків, вулиця Астрономічна, будинок 33; код ЄДРПОУ: 00482329).

Зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, місто Харків, майдан Театральний, будинок 1; код ЄДРПОУ: 44223324) включити нерухоме майно - адміністративний корпус, літ. «Б-1», інв. № 000707, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ383, площею 73,9 кв.м.; 2-поверховий склад, літ. «В-2», інв. № 000717, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ384, площею 290,1 кв.м.; теплиця, літ. «Г-1», інв. № 000724, реєстраційний № 00482329.1.ААААЛБ386, площею 153,0 кв.м.; 2-поверхова лабораторія, літ. «А-2», інв. № 000718, реєстраційний номер № 00482329.1.ААААЛБ385, площею 198,6 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Стрілківка, 14, що перебуває на балансі Державного підприємства «Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції» (61085, місто Харків, вулиця Астрономічна, будинок 33; код ЄДРПОУ: 00482329) до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, місто Харків, майдан Театральний, будинок 1; код ЄДРПОУ: 44223324) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гайран» (61052, місто Харків, вулиця Суздальські Ряди, будинок 12/1, офіс 26Б; код ЄДРПОУ: 42151929) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 5 368,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "06" листопада 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко