Рішення

від 02.11.2023 по справі 686/24126/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/24126/22

Провадження № 2/686/1398/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2023 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючого судді Стефанишина С.Л.,

при секретарі судового засідання Дзюбі В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницький цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

встановив:

11 листопада 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, в обґрунтування якого вказав, що 07.10.2019 року шляхом підписання власноручної розписки уклав із відповідачем договір позики, згідно з умовами якого відповідач отримав в борг грошові кошти в сумі 30000 доларів США, які зобов`язався повернути до 07.10.2020 року, проте вказаного обов`язку не виконав, грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 30000 доларів США, а також штрафні санкції у загальному розміру 1242,17 доларів США.

14 листопада 2022 року ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загально позовного провадження.

Ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.04.2023 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 липня 2023 року клопотання представника відповідача по справі адвоката Порозова Д.В. про призначення судової автотоварознавчої експертизи задоволено.

Водночас, постановою Хмельницького апеляційного суду від 22.08.2023 року вказану ухвалу суду скасовану, клопотання представника відповідача про проведення судової автотоварознавчої експертизи залишено без задоволення з огляду на його необґрунтованість, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явився, його представник у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив поданий позов задоволити.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явились, повідомлялись про час та місце проведення розгляду справи у встановленому законом порядку. Представником відповідача заявлено клопотання про відкладення судового засідання, яке визнано судом необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.

Заслухавши учасників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07.10.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики за умовами якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 30000 доларів США та зобов`язався повернути їх у строк до 07.10.2020 року. Вказане підтверджується власноручною розпискою ОСОБА_3 від 07.10.2019 року.

Проте, у вказаний строк відповідачем зобов`язання за договором позики перед позивачем залишилось невиконаним.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору може бути представлена розписка позичальника, що посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно дост.1047ЦК Українидоговірпозики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина першастатті 1049 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважаєтьсятаким,що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Оскільки строк виконання зобов`язання за договором позики настав 07.10.2020 року, відповідач ОСОБА_3 зобов`язання за договором не виконав, а тому з нього підлягає стягненню борг за договором позики в сумі 30000 доларів США.

При цьому, суд не бере до уваги докази, надані представником відповідача у якості підтвердження зарахування коштів за договором позики на користь позивача, а саме довіреність ОСОБА_3 від 28.01.2020 року, що уповноважує ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 бути представниками ОСОБА_3 на вчинення правочинів щодо користування, фінансового, оперативного лізингу, експлуатації та продажу належних йому на праві власності транспортних засобів та договорів купівлі-продажу транспортних засобі № 10789 від 11.02.2020 року, № 11066 від 24.02.2020 року із відповідними договорами комісії щодо продажу зазначених транспортних засобів. Так, судом об`єктивно встановлено, що у вказаних договорах комісії щодо продажу транспортних засобів, належних ОСОБА_3 на праві власності комісіонером зазначено ОСОБА_4 , а отже судом не вбачається зв`язок між вказаними договорами та задоволенням інтересів ОСОБА_2 за договором позики від 07.10.2019 року. Звідси, вказані докази не можуть бути сприйняті судом як такі, що стосуються предмета доказування у справі, що розглядається.

Вирішуючи питання з приводу стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 509ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідностатті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України.

Зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина першастатті 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях599-601,604-609 ЦК України.

Згідно частини другоїстатті 625ЦКУкраїни боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

В позовній заяві позивач просить стягнути 1242,17 доларів США трьох відсотків річних від простроченої суми за період з 08.10.2020 року по 23.02.2020 року.

Розрахунки, здійснені позивачем у поданій позовні заяві, суд сприймає як належні та такі, що відповідають обставинам справи, а тому із відповідача на користь позивача, окрім основної суми боргу у розмірі 30000 доларів США підлягають стягненню і три відсотки річних у сумі 1242,17 доларів США.

Щодо валюти виконання зобов`язання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

З огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі N 14-134цс18, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі N 14-446цс18.

Отже, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути заборгованість за договором позики від 07.10.2019 року, яка складається із 30000 доларів США основної суми боргу та 1242,17 доларів США трьох відсотків річних.

Щодо розподілу судових витрат по справі, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір, сплачений останнім при подачі позовної заяви у розмірі 12405 грн. та судові витрати, понесені позивачем при подані до суду заяви про забезпечення позову, яка була задоволена судом частково, у сумі 1600 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263 - 265, 280-285 ЦПК України, ст.ст. 207, 524, 525, 526, 530, 533, 549, 625, 628, 638, 629, 610, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрованого АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 30000 (тридцять тисяч) дол. США, 3% річних у розмірі 1242 дол. США, всього 31242 (тридцять одна тисяча двісті сорок два) дол.. США, судовий збір у розмірі 12405 грн. та судові витрати у розмірі 1600 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Дата складання повного тексту рішення суду 03.11.2023 року.

Суддя: С.Л. Стефанишин