Постанова

від 24.10.2023 по справі 308/7157/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/7157/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 жовтня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Куштана Б.П., Кондора Р.Ю.

з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Свида Олександр Георгійович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2023 року, ухвалене головуючим суддею Бедьо В.І., в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» про стягнення середнього заробітку на час проходження військової служби внаслідок мобілізації

встановив:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного навчального закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» про стягнення середньомісячної заробітної плати мобілізованому працівнику освіти.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.02.2019 по теперішній час працює на посаді директора у ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» і являється працівником освіти. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та загальною мобілізацією, він бере участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення, що підтверджується довідкою та є підставою для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

Наказом №63-к від 02.07.2022 ОСОБА_1 було припинено виплату середнього заробітку під час проходження військової служби у зв`язку з мобілізацією з 19.07.2022.

Як на підставу для припинення виплати ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» зазначає, що виплата середньомісячного заробітку не зберігається на підставі внесених змін від 19.07.2022 в ст.119 КЗпПУ.

Вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки заробітної плати, оскільки, норма ст. 119 КЗпП України є загальною нормою, а ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про освіту», є спеціальною та стосується виключно педагогічних чи науково-педагогічних працівників, яким він є, а тому, має право на отримання середнього заробітку за час перебування на військовій службі під час мобілізації, на особливий період.

На підставі наведеного ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним наказ та скасувати наказ №63-к від 20.07.2022 року в.о.директора ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти»;

- зобов`язати ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» поновити ОСОБА_1 збереження середньомісячного заробітку на час дії воєнного стану;

- зобов`язати виплатити відповідача на його користь середній заробіток з 20 липня 2022 року, а також витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн та інші судові витрати.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Свида О.Г., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вказує, що судом в оскаржуваному рішенні безпідставно надано пріоритет у спірних правовідносинах ст. 119 КЗпП України а не ст. 57 Закону України «Про освіту».

Однак, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною. Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №807/257/14.

А тому у випадку наявності колії між загальним і спеціальним законом застосуванню підлягає спеціальний закон, а саме Закон України «Про освіту».

ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог за їх безпідставності та недоведеності.

Оскільки в трудове законодавство внесено зміни, то за працівниками, які призвані (прийняті) на військову службу як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, передбачено обов`язок збереження лише місця роботи і посади.

При цьому Міністерство економіки зазначає, що за мобілізованим працівниками може зберігатися заробіток, але тільки за власним рішенням роботодавця. А відповідачем таке рішення щодо виплати середнього заробітку позивачу не приймалося.

Щодо доводів апелянта про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми спеціального права, то зазначає, що при існуванні складної змістовної колії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

Таким чином, з урахуванням вимог ст. 4 КЗпП України, слід застосовувати норми ст. 119 КЗпП України, в які внесено зміни, що діють з 19 липня 2022 року.

У дане судове засідання не з`явився ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти», але представник подав заяву про розгляд справи без участі представника відповідача за наявних у справі матеріалів.

Від ОСОБА_1 і його представника в особі адвоката Свида О.Г. надійшла заява в якій зазначили, що підтримують вимоги апеляційної скарги і просять розглядати справу без їх присутності. Також просять апеляційний суд долучити до матеріалів справи постанову Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16.10.2023 року в справі № 718/209/23, яка на їх думку підтверджує доводи апеляційної скарги.

А звідси, колегія суддів вважає що згідно приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка ОСОБА_1 та йогоадвоката Свида О.Г., представника ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти», не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відхиляючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент запровадження законодавчих змін щодо організації трудових відносин в умовах воєнного стану, ОСОБА_1 продовжує перебувати на військовій службі та на підставі Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»(далі - Закон № 2352-IX) ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» має обов`язок по зберіганню за ОСОБА_1 його робочого місця, проте обов`язок щодо збереження та виплати середньої заробітної плати у ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти», відсутній.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви.

У ходіапеляційного розгляду,колегією суддіввстановлено,що з 01.02.2019 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» де працює на посаді директора.

Згідно наданої довідки військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України від 03.08.2023 № 2907, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

20.07.2022 року в.о. директора ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» було видано Наказ № 63-к, яким позивачу припинено виплату середньомісячного заробітку на підставі п.п.17 п.1 Закону № 2352-ІХ.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи з наявними доказами, обговоривши доводи сторін, колегія суддів дійшла до думки, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні порушених трудових прав, вважаючи, що у відповідача відсутній обов`язок по нарахуванню і виплаті середнього заробітку з огляду на наступне.

Законодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Положення цьогоКодексузастосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина першастатті 9 ЦК України).

ПоложенняЦК Українисубсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами (див. постанову Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці,оголошення рішення про проведення мобілізаціїта (або) введення воєнного стану,користуються гарантіями, передбаченими частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті53ічастиною другою статті57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті44, частиною першою статті54і частиною третьою статті63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другоюстатті 46 Закону України «Про вищу освіту»(частина другастатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року, у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третійстатті 119 КЗпПслова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чипроходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий періодза таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (частина другастатті 57 Закону України «Про освіту»).

Проаналізувавши викладене, апеляційний суд звертає увагу на те, що:

на рівніКЗпП Українине передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила встатті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій міжКЗпП Українита іншими законами не застосовується;

у частині другійстатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьоїстатті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина другастатті 57 Закону України «Про освіту»);

Законом № 2352-IXне внесено зміни до інших законів, які передбачаютьгарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації встановлені нормами інших законів (зокрема, дляпедагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізаціїзбережено таку гарантію як попередній середній заробіток;

в частині другійстатті 57 Закону України «Про освіту»міститься спеціальна норма щодо положень частини третьоїстатті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників;

спеціальна норма (частина другастатті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третястатті 119 КЗпП) нормою(lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третястатті 119 КЗпП) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізаціїзберігається попередній середній заробіток.

А звідси, посилання суду першої інстанції на ту обставину, що у спірних правовідносинах положення статті 119 КЗпП України є пріоритетними над нормами Закону України «Про освіту» є помилковими.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 працював до проходження військової служби за призовом під час мобілізації на посаді директора Державного навчального закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти», тобто є педагогічним працівником.

За таких обставин, з урахуванням положеньчастини другої статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу», частини другоїстатті 57 Закону України «Про освіту», суд першої інстанції припустився необґрунтованого висновку про відхилення заявлених позовних вимог, які полягали в скасуванні наказу в.о. директора ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» та зобов`язання поновити нарахування і виплату середнього заробітку і здійснити стягнення судових витрат.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 16.10.2023 року у справі № 718/209/23, які є релевантними до спірних правовідносин.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, апеляційний суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносинах повинен враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Відносно аргументів відзиву на апеляційну скаргу про те, що у постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 Велика Палата виснувала, що норма Кодексу превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силузакону Україниі цей правовий висновок Великої Палати щодо питання пріоритетності нормЗаконує релевантним до правовідносинах в цій справі, а саме пріоритетності частини третьоїстатті 119 КЗпП Україниперед частиною другоюстатті 57 Закону України «Про освіту» то такий аргумент колегія суддів відхиляє через те, що на рівніКЗпП Українине передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила встатті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій міжКЗпП Українита іншими законами не застосовується.

На думку колегії суддів, доцільною є потреба зазначити, що посилання суду першої інстанції на роз`яснення Міністерства економіки України щодо застосування положень Закону № 2352, викладених в листі № 4711-06/52362-09 від 26.07.2022 року, то таке не є регулятором спірних відносин, відтак не може бути застосованим.

Наведеного суд першої інстанції не врахував, та неправомірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог. Відтак, зазначене судове рішення не може залишатись у силі.

Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що право позивача у спірних правовідносинах є порушеним, тому позовні вимоги підлягають задоволенню за вищенаведених доводів, та у зв`язку із цим доводи апеляційної скарги є підставними.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасування з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до норм ст. 59 Конституції України кожен громадянин України має право на професійну правничу допомогу з вільним вибором захисника.

Як передбачено частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно приписів частин другої шостої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно вимог пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року за № 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

ОСОБА_1 заявив дві позовні вимоги немайнового характеру, кожна з яких оплачується судовим збором у сумі по 1073,60 грн. (0,4% від суми 2 684,00 (прожитковий мінімум для працездатних осіб)), що разом становить суму 2147,20 грн.

Розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить суму 3220,80 (2147,20 х 150%) грн.

Оскільки ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору як при зверненні до суду з позовом так і з апеляційною скаргою, тож зважуючи на те, що позовні вимоги апеляційний суд задоволив, а звідси, судовий збір у сумі 5368,00 (2147,2 + 3220,8) слід стягнути з Державного навчального закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» на користь держави Україна.

Щодо розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачеві, відповідачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц (провадження № 61-39474св18), від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування цих витрат.

У постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18 Верховний Суд дійшов висновку, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Водночас у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».

Підсумовуючи, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Наведені правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню апеляційним судом до спірних правовідносин за правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України.

На підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 поніс витрати у сумі 20000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката до матеріалів справи додано Угоду про надання правової допомоги від 22.03.2023 року; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 15.04.2023 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 16.05.2005 року та платіжну інструкцію № 1/3081166493048854 від 22.03.2023.

За змістом пункту 4.2. Угоди про надання правової допомоги від 22.03.2023 року гонорар адвоката по домовленості сторін у цій справі незалежно від кількості робіт та складності становить 20000,00 грн.

Як передбачено вимогами частин 5, 6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно платіжної інструкції № 1/3081166493048854 від 22.03.2023 ОСОБА_1 сплатив на картковий рахунок адвоката грошові кошти в сумі 20000,00 гривень.

У відзивіна апеляційнускаргу Державнийнавчальний заклад«Ужгородський центрпрофесійно-технічноїосвіти» незаявляв вимогипро зменшення розмірувитрат направничу допомогуабо провідмову устягненні такої,а звідси,апеляційний судвиходячи зпринципу диспозитивностіцивільного судочинствапозбавлений процесуальноїможливості піддаватисумніву розмір витрат на правничу допомогу, який поніс ОСОБА_1 у даній справі.

За цих обставин, розмір витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00 гривень необхідно компенсувати ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного навчального закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти».

Враховуючи викладене та керуючись вимогами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Свида Олександр Георгійович, задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2023 року скасувати та постановити у даній справі постанову про задоволення позову.

Наказ №63-к від 20.07.2022 в.о. директора ДНЗ «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» Лавренюка Г.Г. «Про припинення виплати середнього заробітку мобілізованому працівнику ОСОБА_1 » визнати незаконним та скасувати.

Державному навчальному закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти», код ЄДРПОУ: 02543779, поновити з 19 липня 2022 року виплату ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 середнього заробітку під час проходження військової служби у зв`язку з мобілізацією.

Стягнути з Державного навчального закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти», код ЄДРПОУ: 02543779, юридична адреса: 88000, м. Ужгород, вул. С.Матрина, 3, Закарпатська область на користь держави України судові витрати у розмірі 5.368,00 гривень судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Стягнути з Державного навчального закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти», код ЄДРПОУ: 02543779, юридична адреса: 88000, м. Ужгород, вул. С.Матрина, 3, Закарпатська область на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 судові витрати у розмірі 20000,00 гривень, витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 03 листопада 2023 року.

Суддя-доповідач:

Судді: