Постанова

від 31.10.2023 по справі 523/19380/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2646/23

Справа № 523/19380/21

Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Гуденка Д.О.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 15 грудня 2021 року,

ухваленогоСуворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Аліної С.С. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 28 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір та договір застави транспортного засобу № 11150092000, за яким вона отримала кредит, який забезпечувався заставою транспортного засобу - автомобіль Lexus LX 470, 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

30 січня 2015 року ОСОБА_1 на підставі укладеного з ТОВ «Арма Факторинг» Договору відступлення права вимоги набув право вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором застави транспортного засобу. ТОВ «Арма Факторинг» набув це право вимоги від ТОВ «Вердикт Фінанс», яке в свою чергу набуло це право вимоги від АТ «УкрСиббанк».

Розмір зобов`язання станом на 30 січня 2015 року складав 922 639,02 гривень.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави та стягнення боргу (справа № 523/8010/15-ц).

25 червня 2015 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси було замінено відповідача ОСОБА_5 на ОСОБА_6

09 липня 2015 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 було задоволено частково. В рахунок погашення боргу за Кредитним договором №11150092000 було звернуто стягнення на заставне майно - автомобіль Lexus LX 470, 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_1 , шляхом визнання права власності на нього. В іншій частині позову відмовлено.

Однак через 2 (два) роки ОСОБА_7 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу на вказане рішення, вважаючи, що вони є спадкоємцями першої черги, а суд першої інстанції помилково залучив як правонаступника померлої ОСОБА_5 її колишнього чоловіка ОСОБА_6 , з яким вони розірвали шлюб 21 лютого 2006 року.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2018 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 липня 2015 року було скасоване, та ухвалено нове рішення яким у задоволенні пред`явленого до неналежного відповідача позову було відмовлено.

У той же час, більше шести років з моменту смерті ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, у зв`язку з чим рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 грудня 2017 року спадщина, що залишилась після її смерті, визнана відумерлою (справа № 504/3724/17).

Позивач ОСОБА_1 знову звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області, з позовом до Держгеокадастру Одеської області, в особі Держагеокадастру Лиманського району Одеської області, Реєстраційної служби Одеської області, в особі Реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області про звернення стягнення на майно (справа №504/2591/18).

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року позов задоволено. Звернуто стягнення на земельну ділянку площею 0,061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122783200:02:001:0339 та автомобіль Lexus LX 470, 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_1 , шляхом визнання права власності на них.

ОСОБА_2 рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року по справі № 504/2591/18 і рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 грудня 2017 року по справі № 504/3724/17 оскаржила в апеляційному порядку.

Апеляційні скарги обґрунтовувала тим, що вона постійно проживала з покійною, а відтак в силуст. 1268 ЦК Україниє такою, що фактично прийняла спадщину. Також апелянт вказувала про повне виконання боргу, посилаючись на заяву ОСОБА_1 від 02 листопада 2015 року, в якій він підтверджує повне виконання боргу.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 грудня 2017 року про визнання спадщини відумерлою скасовано, прийнято нове - яким відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 , в тому числі з огляду на те, що борг за Кредитним договором №11150092000 сплачено, про що свідчить відповідна заява.

Позивач ОСОБА_1 , не погодившись із постановою суду в цій частині, подав касаційну скаргу, яку обґрунтував тим, що вказану заяву він зобов`язаний був видати в силу ч. 4ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 липня 2015 року по справі № 523/8010/15-ц було звернуто стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності, що зумовлює припинення зобов`язання, однак після подання апеляційної скарги на вказане рішення та відкриття провадження ОСОБА_8 відізвав свою заяву.

Постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року касаційна скарга була задоволена частково. Постанова Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року змінена, виключено з її мотивувальної частини посилання на погашення у повному обсязі боргу за кредитним договором N 11150092000, укладеним 28 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 .

У той же час Постановою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року було скасовано рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року та ухвалено нове, яким у позові відмовлено.

Посилаючись на те, що право грошової вимоги ОСОБА_1 так і не було задоволено, оскільки всі судові рішення були скасовані, а встановлений судами спадкоємець ОСОБА_2 борг у розмірі 922 639,02 грн так і не погасила, ухиляється від виконання своїх зобов`язань та не звертається до нотаріуса за свідоцтвом про право власності на спадкове майно, зокрема, будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , позивач, із посиланням як на правову підставу своїх вимог на ст. 509, 512, 526, 625, 1216, 1218, 1261, 1268, 1220, 1281, 1281 ЦК України просив суд в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №11150092000 від «28» квітня 2007 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) та ОСОБА_5 (правонаступницею якої - є ОСОБА_2 ) визначений на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 2 297 901 гривень 16 копійок (922 639,02 (сума боргу) + 1 189 622,11 (інфляційне збільшення) + 185 640,03 (штрафні санкції), звернути стягнення на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; встановити порядок виконання рішення шляхом реалізації житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 в межах процедури виконавчого провадження за ціною, що буде визначена в порядку передбаченомуст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»; надати дозвіл державному чи приватному виконавцю на звернення стягнення на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_2 та не оформлений у встановленому законом порядку; стягнути судові витрати зі сплати судого збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 15 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на спадкове майно задоволено та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Непогоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи в частині визначення розміру боргу.

Доводами апеляційної скарги є те, що судом при прийнятті рішення не були враховані обставини щодо обґрунтованості розміру заборгованості за кредитом, точний розмір якого не було встановлено, незважаючи на її заперечення в цій частині, що, на її думку, призвело до неправильного застосування норм матеріального права, зокрема статті 1282 ЦК України, оскільки розмір вимоги, визначений станом на 30 січня 2015 року, а її мати померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому вважає, що саме станом на цей день має бути визначена сума боргу нараховані відсотки і неустойка, а інші нараховані зобов`язання, фактично не пов`язані з особою позичальника, не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Також зазначає, що вимога про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а тому позивач, здійснивши нарахування штрафних санкцій на підставі наведеної норми права за період понад 5 років пропустив строк позовної давності, вимога про застосування якої нею заявлялась в суді першої інстанції.

Крім того посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи щодо виконання зобов`язань, зазначаючи, що позивач фактично отримав задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави, розпорядившись транспортним засобом на власний розсуд і не вчинивши дій щодо повернення такого або його вартості відповідачу і не виключив його вартість з суми боргу, в рахунок якого і просить звернути стягнення на спадкове майно.

Вважає, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерними є спеціальний суб`єкт банк або інша фінансова установа як кредитор, а зміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, а тому відступлення права вимоги фінансової установи банку, що нерозривно пов`язано з особою кредитора, ОСОБА_1 , не спричиняє для позивача правових наслідків. Суд помилково визнав наявність у позивача як фізичної особи права заявлення вимог як кредитора за кредитним договором, оскільки наступне відступлення права грошової вимоги за договором факторингу має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін, а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Зазначає, що вартість предмета застави автомобіля Lexus LX 470, 2007 року випуску, за рахунок якого позивач вже фактично отримав задоволення своїх вимог, складала 595900 грн, сума боргу, стягнута з позичальника та поручителя заочним рішенням Приморського районного суду від 20 жовтня 2010 року складала 584307,60 грн, а право вимоги ОСОБА_1 придбав за 1000 грн, що свідчить про несправедливість оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В судовому засіданні в апеляційному суді відповідачка та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та вважали, що зобов`язання перед кредитором виконано в повному обсязі шляхом передачі йому заставного автомобіля, а також вважали наявними підстави для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності, про що вони заявляли в суді першої інстанції.

Представник позивача не визнав апеляційну скаргу, оскільки судове рішення, на підставі якого позивачу було передано заставний автомобіль, наразі скасоване, а оскільки відповідачка зволікала із оформленням свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої боржниці, то таке має наслідком застосування вимог ст. 625 ЦК України.

Позивач, належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явився, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та ніким не оспорюється, що 28 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір та договір застави транспортного засобу № 11150092000АТ, яким забезпечувався вказаний кредитний договір (а.с. 33, 34 т. 1).

ТОВ «Вердикт Фінанс» набув право вимоги від АТ «УкрСиббанк» на підставі відступлення права вимоги № 01-01/2015, укладеного між первісним кредитором та ТОВ «Вердикт Фінанс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О.Г. 30 січня 2015 року за реєстровим № 91.

ТОВ «Арма Факторинг» відступило вказане право вимоги 30 січня 2015 року ОСОБА_1 , договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О.Г. 30 січня 2015 року за реєстровим № 92.

Відповідно до п. 3 Договору розмір права вимоги на момент укладення Договору складав 922639,02 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_5 померла, актовий запис № 640, від 20 квітня 2011 року, копія Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 31).

Судом також встановлено, що судами вже розглядалися цивільні справи, які є пов`язані з даною справою.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 липня 2015 року (справа № 523/8010/15-ц) задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 спадкоємця ОСОБА_5 , про визнання права власності та про стягнення боргу та визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Lexus LX 470», 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с. 39-41 т. 1). Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2018 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 липня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 спадкоємця ОСОБА_5 , про визнання права власності та стягнення боргу відмовлено (а.с. 35-38 т. 1).

Рішенням Комінтерніського районного суду Одеської області, цивільна справа № 504/2591/18, від 08 листопада 2018 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Держгеокадастру Одеської області, в особі Держагеокадастру Лиманського району Одеської області, Реєстраційної служби Одеської області, в особі Реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області про звернення стягнення на майно. Суд наклав стягнення на майно та визнав право власності на земельну ділянку площею 0,061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122783200:02:001:0339, та визнав право власності на «Lexus LX 470», 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_3 (а.с. 49-53 т. 1).

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 8 листопада 2018 року скасовано. Прийнято нову постанову, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 43-48 т. 1).

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 грудня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_1 , за участі Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області про визнання спадщини відумерлою. Суд визнав спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відумерлою. 11 лютого 2020 року Постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 грудня 2017 року скасовано. Поставлено нову постанову про відмову в задоволені заяви ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду України у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 по цивільній справі № 504/3724/17, задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року змінено, виключивши з її мотивувальної частини посилання на погашення у повному обсязі боргу, за кредитним договором № 11150092000, укладеним 28 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_5 . У решті постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишено без змін ( а.с. 54-61).

Із матеріалів справи також вбачається, що письмова заява ОСОБА_1 від 02 листопада 2015 рокупосвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г., та зареєстрована в реєстрі за № 413про те,що зобов`язання за Кредитним договором №11150092000 від 28 квітня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 виконано у повному обсязі 02 листопада 2015 (а.с. 70 т. 1).

Із матеріалів справи вбачається, що письмова заява ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І., та зареєстрована в реєстрі за № 796про те,що: «відповідно до ч. 1 ст. 214 ЦК України, ОСОБА_1 цією заявою повідомив, що складену від його імені заяву, посвідчену «2» листопада 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кот Д.Г., за реєстровим номером № 413, про виконання зобов`язань за кредитним договором № 11150092000, укладеним 28 квітня 2007 року між позичальником ОСОБА_5 з кредитодавцем Публічним Акціонерним Товариством « Укрсиббанк», право вимоги за яким до позичальника набуто ним (позивачем ОСОБА_1 ), за договором відступлення права вимоги № 30-01/15, посвідченим 30 січня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іценко О.Г., за реєстровим № 92 вважати недійсною, а зобов`язання по вищезазначеному Договору вважати невиконаними ( а.с 71 т. 1).

Отже, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу належного невиконання відповідачкою як спадкоємицею боржника ОСОБА_5 зобов`язань останньої, що виникли у неї за життя і право вимоги за якими набув позивач, а також зобов`язань, передбачених ст. 625ЦК України, що виникли вже після смерті боржника внаслідок зволікання відповідачкою з оформленням свідоцтва про право на спадщину за законом та несвоєчасного виконання зобов`язань померлої боржниці.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та відсутності правових підстав для застосування строків позовної давності.

Переглядаючи рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першоїстатті1054ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другійстатті1050ЦКУкраїни. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті1048 цього Кодексу.

Частиною першоюстатті526ЦКУкраїни передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зістаттею 1281 ЦКУкраїни (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавцяпровідкриття спадщини, якщо їм відомопройого борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатисяпровідкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знатипровідкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієїстатті,позбавляється права вимоги.

Статтею1282ЦКУкраїни (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладаєстягненняна майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуютьсястаттями1281 і 1282ЦКУкраїни. Тобто, стаття 1281 ЦКУкраїни, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 552/2979/20.

З матеріалів Спадкової справи № 421/2013 Четвертої Одеської державної Нотаріальної контори (індекс справи 02-14) щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 вбачається, що ТОВ «Вердикт-Фінанс» як кредитор 23 квітня 2012 року звернулося з вимогою (претензією) про зобов`язання спадкодавця, посилаючись на визначену рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2010 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббан» до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11150092000 від 28 квітня 2007 року, яке набрало законної сили 01 листопада 2010 рок заборгованість у розмірі 586127,60 грн. Відповідно до зазначеного рішення видано виконавчий лист № 2-2087/10 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббан» грошових коштів в сумі 586127,60 грн, яке не виконане.

Також з вказаної вимоги (претензії) та копії договору вбачається, що 20 квітня 2012 рок між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс-Фінанс» укладено договір факторингу № 05/12, у тому разі і за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11150092000 від 28 квітня 2007 року.

20 квітня 2012 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт-Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/12-КВ, у тому разі і щодо договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу № 11150092000 від 28 квітня 2007 року.

Тому ТОВ «Вердикт-Фінанс» звернулося до нотаріуса 23 квітня 2013 року саме як кредитор померлої ОСОБА_5 , посилаючись на те, що про смерть ОСОБА_5 товариству стало відомо з відповіді на його запит від 12 квітня 2013 року до Першого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції про стан виконавчого провадження № 23498081 щодо виконання виконавчого листа № 2-2087/10.

Посилання суду на звернення попереднього кредитора до нотаріуса із претензією 23 квітня 2012 року, а не фактично 23 квітня 2013 року, є помилковим, оскільки вихідним номером документу ТОВ «Вердикт-Фінанс» є 18 квітня 2013 року, до того ж, вказаний кредитором набув права вимоги від ТОВ «Кредкс Фінанс» лише 20 квітня 2012 року, що унеможливлювало формування ним вимоги (претензії) про зобов`язання спадкодавця 18 квітня 2012 року.

Отже, наведене у своїй сукупності свідчить про те, щопросмерть боржника кредитор дізнався 12 квітня 2013 року з вказаної відповіді ВДВС, а вимоги кредитора до спадкоємців ОСОБА_5 надіслано нотаріусу 23 квітня 2013 року, що свідчить про дотримання позивачем як правонаступником у кредитних правовідносинах, для якого є обов`язковими всі дії вчинені його попередником, шестимісячного строку, визначеногостаттею 1281 ЦКУкраїни.

За змістом частини другої статті 1282 ЦК України спадкоємці несуть зобов`язання погасити нараховані проценти, неустойку на суму основного боргу, тощо тільки в тому разі, якщо вони вчинені боржникові за життя.

Інші нараховані зобов`язання фактично не пов`язані з особою боржника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями (постанова Верховного Суду від 21липня 2021року у справі №303/4128/17).

В цій частині слушними є доводи апеляційної скарги відповідачки про помилкове обрахування боргу померлої боржниці ОСОБА_5 , в рахунок якого має бути звернуто стягнення на майно померлої, у сумі 2297901,16 грн, розраховану позивачем як розмір набутої ним 30 січня 2015 року вимоги у розмірі 922639,02 грн та нараховані на вказану суму індекс інфляції та 3% річних.

Хоча з матеріалів справи і вбачається набуття ТОВ «Вердикт-Фінанс» за Договором факторингу № 05/12-КВ від 20 квітня 2012 року права вимоги на боржника ОСОБА_9 за кредитним договором № 11150092000 від 28 квітня 2007 року на суму 922639,02 грн (а.с. 29 т. 2), і набуття ОСОБА_1 30 січня 2015 року право вимоги у такому самому розмірі, проте смерть ОСОБА_10 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим припинилася можливість подальшого нарахування їй будь-яких сум.

Розмір зобов`язання ОСОБА_5 перед первісним кредитором ПАТ «УкрСиббанк» визначений у розмірі 586127,60 грн попереднім кредитором ТОВ «Вердикт-Фінанс» на час звернення із вимогою (претензією) про зобов`язання спадкодавця до нотаріуса 23 квітня 2013 року.

Оскільки позивачем пред`явлені вимоги як кредитором спадкодавця до спадкоємців, то належним способом захисту для нього у відповідності до вимог ст. 1281, 1282 ЦК України є задоволення таких вимог в межах вартості майна, одержаного у спадщину, шляхом одноразового платежу, якщо домовленості між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено, а у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передбане спадкодавцям у натурі.

Зволікання спадкоємців із оформленням свідоцтва про право на спадщину не є підставою для застосування до спірних правовідносин вимог ст. 625 ЦК України та покладення на спадкоємців відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, слушним є довід апеляційної скарги про помилкове розрахування позивачем суми боргу за зобов`язаннями померлої ОСОБА_5 , яке він набув за договором про відступлення права вимоги.

Довід апеляційної скарги про неможливість відступлення права вимоги фінансової установи банку, що нерозривно пов`язано з особою кредитора, ОСОБА_1 , та, як наслідок, неможливість останнього заявити свої права як кредитора, то таке не ґрунтується на вимогах закону, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)) зауважено, що у випадаках, якщо за договором купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором позивачка не набула право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договором іпотеки, то такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу.

Отже, вказане не виключає набуття ОСОБА_1 прав вимоги за кредитним договором саме в межах вартості набутого.

Як помилковим є і довід апеляційної скарги відповідачки про фактичне погашення боргу та виконання зобов`язання в повному обсязі шляхом виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси вд 09 липня 2015 року внаслідок визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль «Lexus LX 470», 2007 року випуску, шасі (рама) N НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 вартістю 595900 грн за умови наявного боргу, встановленого рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2010 року у розмірі 584307,60 грн.

Оскільки вказане рішення скасовано постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2018 року, то таке не позбавляє власника отримати належне за скасованим судом рішення.

Тому не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги про наявність розписки ОСОБА_1 про повне погашення боргу, оскільки природа написання такої розписки полягає у періоді часу, коли її було видано, а саме станом на час, коли автомобіль в погашення боргу було передано стягувачу. Натомість після скасування рішення суду така розписка була відкликана, оскільки відпали правові підстави для передачі автомобіля ОСОБА_1 .

Те, що, як пояснив представник позивача в апеляційному суді, до теперішнього часу автомобіль не повернуто власнику і поворот виконання рішення не здійснено, не впливає на вирішення теперішньої справи і не свідчить про відсутність боргу.

Наведене свідчить про часткову обґрунтованість позовних вимог, що є першочерговим для правильного вирішення справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом заяви відповідачки про застосування до правовідносин сторін строків позовної давності, то колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції прозверненняпозивача з позовними вимогамив межах строку позовної давності, враховуючи наступне.

Відповідачка ОСОБА_2 31 жовтня 2017 року в установленому законом порядку звернулася з письмовою заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори як особа, яка постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, отже, відповідно до ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, від якої протягом встановленого ст. 1270 ЦК України не відмовлялася.

Згідно ст. 1261 ЦК України вона є спадкоємицею першої черги після смерті своєї матері боржниці ОСОБА_5 .

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, померла ОСОБА_5 на момент смерті була власником нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Судом також встановлено, що Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 не видавалося.

Відповідно достатті256ЦКУкраїни позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогоюпрозахист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності,прозастосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четвертастатті267ЦКУкраїни).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦКУкраїни).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатисяпропорушення свого права абопроособу, яка його порушила (частина першастатті261ЦКУкраїни).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла,прощо заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску,проякі повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Отже,якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявленопросплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положеннястатті267ЦКУкраїни і вирішити питанняпронаслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною п`ятоюстатті267ЦКУкраїни передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд визнаєпричини пропускупозовної давностіповажними зініціативи таза заявою(клопотанням)позивача знаведенням відповіднихдоводів іподанням належнихта допустимихдоказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19/.

Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Сплив першого має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а сплив другого строку - може бути підставою відмови у задоволенні позову в суді (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі №756/7022/18).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 зазначено, що за змістомстатті267ЦКУкраїни, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

Представник позивача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтвердив, що про належних спадкоємців позивач дізнався 10 вересня 2018 року, коли апеляційну скаргу ОСОБА_2 як спадкоємиці першої черги за законом щодо майна померлої ОСОБА_5 було задоволено та скасовано рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 липня 2015 року про набуття позивачем права власності на вищезазначеній спірний автомобіль.

Звертаючись до суду із теперішнім позовом, позивач не просив поновити пропущений строк позовної давності та не наводив поважних причин пропуску строку позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 дійшла висновку про те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Так, у рішеннях від 20.09.2011 (справа ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»), від 22.10.1996 (справа «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства») вказано, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Застосування позовної давності має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Висновки щодо застосування позовної давності викладено також у рішеннях ЄСПЛ у справах Беллет проти Франції (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, Seal v. The United Kingdom за заявою № 50330/07, Dacia S.R.L. v. Moldova за заявою № 3052/04; Lelas v. Croatia за заявою № 55555/08; Phinikaridou v. Cyprus за заявою № 23890/02.

Встановивши, що ОСОБА_1 дізнавсяпроспадкоємців боржника (тобтопроосіб, до яких у судовому порядку заявлено вимоги з метою захисту прав кредитора) 10 вересня 2018 року, до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 він звернувся 29 жовтня 2021 року, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість заяви відповідачки про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду, встановленого ст. 257 ЦК України, зроблену нею у першій заяві по суті справи в суді першої інстанції - відзиві на позовну заяву, та, як наслідок, - застосування до спірних правовідносин сторін наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у задоволенні позову.

Помилкове визнання відповідачкою початку такого строку з 28 квітня 2017 року з огляду на сплив строку виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_5 28 квітня 2014 року не впливає на правильність заяви ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності до правовідносин сторін.

Оскільки позивачем пропущено строк позовної давності та не заявлено про його поновлення, а відповідачкою заявлено про застосування строків позовної давності, то саме вказане є визначальним для правильного вирішення справи та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Тому, є помилковими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, що регулює спірні правовідносини, висновок суду про те, що оскільки ТОВ «Вердикт-Капітал», правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернулося до нотаріальної контори з письмовою претензією до спадкоємців за зобов`язаннями спадкодавця ОСОБА_5 23 квітня 2013 року, тобто в передбачений ч. 3 ст. 1281 ЦК України строк, тому відсутні правові підстави для застосування строків позовної давності, про які заявлено відповідачкою ОСОБА_2 , оскільки поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Сплив першого має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а сплив другого строку - може бути підставою відмови у задоволенні позову в суді, що має місце в даному випадку.

Отже своєчасна реалізація попереднім кредитором свого права вимоги до спадкоємців шляхом звернення до нотаріуса не звільняє такого від обов`язку звернутися до суду в межах строку позовної давності, який починається від часу обізнаності кредитора про спадкоємців боржника.

Вказане порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 15 грудня 2021 року та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому з позивача на користь відповідачка підлягає стягненню сплачений нею за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 17025 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 15 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на спадкове майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_4 ) судови витрати у розмірі 17025 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 03 листопада 2023 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко