Ухвала

від 01.11.2023 по справі 629/2106/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 629/2106/21 Номер провадження 11-кп/814/499/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого - суддіОСОБА_2 , суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,з секретарем з участю прокурора обвинуваченихОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12020220380001218 за апеляційними скаргами прокурора Лозівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_9 , який брав участь у даному провадженні, та першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 липня 2021 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та зареєстрований в АДРЕСА_1 , мешканець АДРЕСА_2 , громадянин України, з середньою освітою, одружений, маючий неповнолітню дитину, працюючий за угодами, несудимий,

визнаний винуватим та засуджений за ч.2 ст.246 КК України на 3 роки обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець та мешканець АДРЕСА_3 , громадянин України, з середньою освітою, неодружений, працюючий за угодами, несудимий,

визнаний винуватим та засуджений за ч.2 ст.246 КК України на 3 роки обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.

Постановлено стягнути з обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в розмірі по 821,75 грн, з кожного.

Вирішене питання про речові докази.

Згідно з вироком, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнані винуватими у тому, що вони, 17 грудня 2020 року о 21 год., за попередньою змовою групою осіб, приїхавши на мотоциклі «Дніпро-11», з номерним знаком НОМЕР_1 , з причепом, на ділянку місцевості, яка межує з земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323986000:02:000:0154, розташованою на території Садівського старостинського округу Лозівської об`єднаної територіальної громади Харківської області, незаконно спиляли 7 дерев породи ясень у лісосмугі, яка перебуває в комунальній власності Лозівської міської територіальної громадиХарківської області, внаслідок чого заподіяли майнову шкоду цій громаді на загальну суму 33067,54 гривень.

Кримінальне провадження розглянуто в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у даному провадженні, просить скасувати вирок суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким засудити кожного обвинуваченого за ч.2 ст.246, ст.75 КК України на 3 роки обмеження волі із звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, та на підставі ст.96-1 та ст.96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію до мотоцикла «Дніпро 11» з причепом, з номерним знаком НОМЕР_1 .

Зазначає, що вказаний транспортний засіб був використаний обвинуваченими як знаряддя вчинення кримінального правопорушення для перевезення незаконно спиляних дерев, у зв`язку з чим підлягає спеціальній конфіскації на користь держави.

В апеляційній скарзі перший заступник керівника Харківської обласної прокуратури просить скасувати вирок суду стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених внаслідок м`якості та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч.2 ст.246, ст.75 КК України на 3 роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст.96-1 та ст.96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію до мотоцикла «Дніпро 11» з причепом, з номерним знаком НОМЕР_1 .

При цьому зазначає, що інкриміноване кримінальне правопорушення обвинувачені вчинили, використовуючи вказаний мотоцикл з причепом, у зв`язку з чим він підлягає спеціальній конфіскації на користь держави.

Вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував відомості стосовно осіб обвинувачених, які не працевлаштовані та не відшкодували заподіяну шкоду.

Звертає увагу на досудову доповідь органу пробації стосовно обвинувачених, за змістом якої ризик вчинення повторного кримінального правопорушення з їх боку, а також ризик небезпеки для суспільства є середнім.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який не підтримав подані апеляційні скарги, пояснення обвинувачених, які погодилися з вироком суду, дослідивши матеріали провадження та докази, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до такого.

Винуватість обох обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення за наведених у вироку обставин та кваліфікація їх дій за ч.2 ст.246 КК України в апеляційних скаргах не оспорюються.

Доводи заступника керівника Харківської обласної прокуратури щодо м`якості призначеного покарання є непереконливими.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У всякому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Згідно з приписами п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу винного, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Згідно зі ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обираючи обом обвинуваченим захід примусу, місцевий суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст.12 КК України формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення.

Так, суд, виконуючи приписи ст.65 цього Кодексу, узяв до уваги, що обвинувачені вчинили нетяжкий злочин, обставину, яка пом`якшує покарання - щире каяття та відсутність обставин, які його обтяжують.

Оцінюючи також особи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які вперше притягуються до кримінальної відповідальності, працюють, позитивно характеризуються, їх ставлення до вчиненого, а саме щире каяття та розуміння наслідків, наявність у ОСОБА_7 дружини та малолітньої дитини, місцевий суд обґрунтовано призначив обом обвинуваченим покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

Прокурор не навів в апеляційній скарзі переконливих мотивів, які б свідчили про необхідність призначення в даному випадку обвинуваченим найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.246 КК України.

Необхідність звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком ніким не заперечується.

Всупереч доводам апеляційної скаргизаступника керівника Харківської обласної прокуратури, тривалість іспитового строку встановлена судом у відповідності до приписів ч.4 ст.75 КК України, а визначений проміжок часу в 1 рік є необхідним та достатнім для того, щоб обвинувачені довели своє виправлення без реального відбування покарання. При цьому місцевий суд належним чином врахував як характер, так і ступень тяжкості вчиненого правопорушення, вид і строк покарання, а також обставини, що характеризують особи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Підстав для збільшення іспитового строку до 3 років, як прохає прокурор в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено.

Таким чином, належно умотивувавши свою позицію, суд першої інстанції обґрунтовано застосував у даному конкретному випадку захід примусу, який відповідає меті покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених.

Доводи апеляційних скарг про необхідністьзастосування спеціальної конфіскації є непереконливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Пунктом 4 ч.1 ст.96-2 КК України передбачено, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Таким чином, з огляду на вказані законодавчі норми, спеціальна конфіскація може бути застосована до майна засудженого чи у передбачених КК України випадках - до майна іншої особи, яке використовувалося як засоби чи знаряддя вчинення злочину, лише у випадках, якщо власник знав і не міг не знати про їх незаконне використання.

Як встановлено в засіданні апеляційного суду, відповідно до повідомлення начальника територіального сервісного центру МВС №6348, власником транспортного засобу «Дніпро 11» з номерним знаком НОМЕР_1 з 04 серпня 1992 року по теперішній час є ОСОБА_11 , зареєстрований у АДРЕСА_4 .

Жодних даних, які б свідчили, що власник цього мотоцикла був обізнаний чи міг знати про його незаконне використання матеріали провадження не містять і в апеляційних скаргах не зазначено.

Обвинувачені в судовому засіданні також підтвердили, що не повідомляли власника мотоцикла про свої наміри використати цей транспортний засіб під час вчинення кримінального правопорушення.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном. Не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю).

Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України, під час ухвалення судового рішення суд повинен вирішити питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів, при цьому конфіскуються гроші, цінності та інше майно, які були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, крім випадків коли власник чи законний володілець не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертається власнику (законному володільцю).

Враховуючи наведене, відсутні визначені законом підстави для спеціальної конфіскації вказаного транспортного засобу.

Отже, апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 липня 2021 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора Лозівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_9 , який брав участь у даному провадженні, та першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_10 - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції безпосередньо до суду касаційної інстанції.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4