Рішення

від 31.10.2023 по справі 320/11140/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 року № 320/11140/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.11.2014 по 01.06.2020;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлене листом від 03.08.2020 №1000-0220-8/71367, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.11.2014 по 01.06.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування ОСОБА_1 пенсії за період з 01.11.2014 по 01.06.2020 та здійснити її виплату з компенсацією втрати частини доходів;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішення відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплати позивачу пенсії за період з 01 листопада 2020 року по 01 червня 2020 року, оформлене листом № 1000-0220-8/71367 від 03 вересня 2020 року, має бути визнано судом протиправним та скасовано, оскільки позивач від отримання пенсії не відмовлявся, а в зв`язку із протиправними діями відповідача, був фактично позбавлений свого майна у вигляді пенсійних виплат.

Ухвалою суду від 15грудня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивачу було відмовлено у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи, в зв`язку із наявністю нерухомості на території Київської області, куди переїхав із м. Донецьк позивач, відтак, обставини, що спричинили переміщення позивача, були іншими, ніж зазначені в ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 2011 року була нарахована пенсія по інвалідності (2 група професійного захворювання), яка призначена йому довічно, та яку він отримував на свій банківський рахунок.

Оскільки станом на 2011 рік позивач був зареєстрований у місті Донецьк за адресою: АДРЕСА_1 , тому він перебував на обліку в Пенсійному фонді Київського району міста Донецька

Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07 листопада 2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» місто Донецьк було віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

В зв`язку із наведеним, позивач 05 грудня 2014 року був вимушений зареєструватися у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який з 2008 року належить йому на правівласності.

У лютому 2020 року позивач звернувся до Обухівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про виплату йому усієї суми пенсії на його картковий рахунок, що відкритий у відділенні Ощадбанку України.

При зверненні позивачу було запропоновано звернутися до Управління соціального захисту населення щодо вирішення питання, чи має позивач статус внутрішньо переміщеної особи.

Управління соціального захисту населення Обухівської районної державної адміністрації Київської області видало позивачу повідомлення № 60/29-629 від 27 лютого 2020 року, яким йому відмовлено у взятті на облік, як внутрішньо переміщену особу у зв`язку із тим, що позивач має на території Обухівського району у власності нерухоме майно та не має реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини що зазначені у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перемішених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII).

17липня 2020 року на особистий банківський рахунок позивача були зараховані грошові кошти, що є пенсійними виплатами за червень та липень 2020 року. З серпня 2020 року позивач отримує по 13 940,16 грн. на місяць, що є щомісячною сумою його пенсії, будь-які інші платежі не поступають.

Таким чином пенсійні виплати відновлено лише з червня 2020 року, а за період з 01 листопада 2014 року по 01 червня 2020 року взагалі не здійснені.

18серпня 2020 року позивач звернувся до Обухівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, якою просив здійснити йому нарахування та виплатити пенсію починаючи з 2014 року.

Листом за № 1000-0220-8/71367 від 03 вересня 2020 року Обухівський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомив позивача, що електронна пенсійна справа отримана 09.06.2020 р., розпорядження начальника управління № 932350176249 про взяття позивач на облік прийнято 16.06.2020 року, фактично позивача на облік взято з 22.06.2020 року, формування виплатних відомостей на наступний місяць здійснюється щомісячно до 25 числа, тому позивача було включено до відомостей на липень місяць 2020 року. Щодо виплат за попередні періоди, то у листі міститься фактично рішення про відмову у нарахуванні та виплаті пенсійних виплат за минулий період.

Вважаючи відмову відповідача в нарахуванні та виплаті позивачу пенсійних виплат з 01.11.2014 року по липень 2020 року незаконною, такою, що порушує права позивача, поновлення та захист яких є можливим лише у судовому порядку, останній звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.64 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058-ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку; пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності (ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV)

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (ч.2 ст.45 Закону №1058-ІV).

Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.47 Закону №1058-ІV).

Судом встановлено, що виплату пенсії позивачу призупинено з листопада 2014 року. Поновлення виплат відбулось в червні 2020 року на підставі звернення позивача. Проте, виплату заборгованості з листопаду 2014 по червень 2020 року відповідачем не здійснено, у зв`язку з відсутністю у матеріалах пенсійної справи довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Водночас, суд звертає увагу на те, що ст.49 Закону №1058-ІV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Крім того, рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалося, а фактично містилось у листі від 03.08.2020 №1000-0220-8/71367.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Закон № 1058 не передбачає будь-яких інших підстав зупинення або не поновлення виплати вже призначеної пенсії, крім тих, що визначені у ст.49 вказаного закону як підстави припинення виплати пенсії.

Згідно ч.2 ст.49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

У ст.113 Закону №1058-ІV зазначено, що Держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках. Держава створює умови для функціонування страхових організацій і гарантує дотримання ними законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб, які отримують довічні пенсії відповідно до закону. У разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (надалі - Порядок №22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.9 Порядку №22-1 передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Суд звертає увагу, що посилання відповідача на Закон №1706-VII є необґрунтованим, у зв`язку з тим, що наведені норми закону встановлюють підстави припинення виплати пенсії внутрішньо перемішеним особам, але не врегульовують порядок призупинення таких виплат у зв`язку зі зміною місця проживання на підконтрольній українській владі території.

Крім того, відповідач як підставу призупинення виплати пенсії зазначає, що у позивача відсутня довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач проживав у місті Донецьк за адресою: АДРЕСА_1 , та перебував на обліку в Пенсійному фонді Київського району міста Донецька, про що відповідач не заперечує.

Відповідно до паспорту громадянина України, з 05.12.2014 року позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1058-р, відповідно до якого м. Київ та Київська область не віднесено до населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Позивач змінив місце свого постійного проживання та зареєстрував місце проживання на підконтрольній українській владі території, отже змінивши місце проживання позивач не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у нього довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.

Крім того, перереєструвавши своє місце проживання на території, де українська влада здійснює свої повноваження,позивач не отримував статусу внутрішньо переміщеної особи.

З огляду на вищезазначене, суд зазначає про відсутність законних підстав для припинення виплати пенсії позивачу, відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлене листом від 03.08.2020 №1000-0220-8/71367, є протиправним і підлягає скасуванню.

Суд зауважує, що посилання відповідача на відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є безпідставним, оскільки фактично позивач не є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрований на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

До такого висновку суд дійшов також з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду.

З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України, згідно з діючим законодавством.

Крім того, право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, зміна місця проживання позивача не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Також, суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV (надалі - Закон №1382-IV), та відповідно ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З огляду на викладене, суд зазначає, що відсутність у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи не може позбавляти його право на отримання пенсії за віком через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

З огляду на вищевикладене, втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак «законності».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справі №805/402/18-а від 03.05.2018 року, яке набрало законної сили 04.09.2018 року.

В силу вимог ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон №1402-VIII) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону №1402-VIII).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі -КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у не виплаті у період з 01.11.2014 по 01.06.2020року пенсії позивачу, є протиправною.

Також, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про правомірність і обґрунтованість позовної вимоги позивача зобов`язального характеру про необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування ОСОБА_1 пенсії за період з 01.11.2014 по 01.06.2020 та здійснити її виплату з компенсацією втрати частини доходів.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення (ст. 382 КАС України), то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Наведені процесуальні приписи не є імперативними, передбачають диспозитивну поведінку суду щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Тобто, судовий контроль у формі, передбачений статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у розумінні суду, є актуальним для застосування у разі необхідності спонукати суб`єкта владних повноважень вчинити дії на виконання судового рішення у зв`язку з бездіяльністю такого суб`єкта владних повноважень.

У відповідності до приписів частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) завершальною стадією судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.

Згідно з частиною першою статті 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Враховуючи викладене, а також те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням рішення, шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання за встановлених обставин на цій стадії судового процесу.

Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

В силу частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн., що підтверджується квитанціями від 28.10.2020 та від 09.12.2020 року.

Таким чином, в зв`язку із задоволенням позовних вимог, на користь позивача необхідно стягнути суму сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 78, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.11.2014 по 01.06.2020.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлене листом від 03.08.2020 №1000-0220-8/71367, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.11.2014 по 01.06.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування ОСОБА_1 пенсії за період з 01.11.2014 по 01.06.2020 та здійснити її виплату з компенсацією втрати частини доходів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1681,60грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Балаклицький А. І.