Постанова

від 02.11.2023 по справі 761/28049/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2023 року м. Київ

Унікальний номер справи № 761/28049/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12139/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання - Котляр К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Саадулаєва А.І., по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої премії за 2011 рік у розмірі 208 084,93 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що він працював на посаді заступника директора з правових питань видавництва, у зв`язку з чим між сторонами було укладено трудовий договір від 01 вересня 2000 року. Відповідно до укладеного з позивачем трудового договору відповідач був зобов`язаний виплачувати йому премію за досягнення в роботі в розмірі 3 % від сум стягнутих судом на користь відповідача у тих справах, в яких позивач здійснював підготовку матеріалів справи або здійснював представництво інтересів відповідача у судах.

18 липня 2011 року позивач був звільнений відповідачем з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому, у 2011 році позивач представляв інтереси відповідача в господарській справі № 59/27, за наслідками розгляду якої судом було прийнято рішення про стягнення на користь відповідача грошових коштів в загальній сумі 6 936 164,38 грн. Відповідач не виконав свого обов`язку виплатити позивачу премію в розмірі 208 084,93 грн. ні при звільненні позивача з роботи, ні після отримання від позивача звіту про результати розгляду господарської справи № 59/27 і участь в ній позивача.

18 липня 2021 року позивач направив відповідачу звіт про виконані роботи з проханням виплатити премію. У відповідь відповідач в листі від 20 серпня 2021 року повідомив про неможливість розгляду по суті звернення позивача, оскільки матеріали щодо його участі у відповідних судових процесах не збереглися. Позивач вважає, що такі дії відповідача свідчать про умисне ухилення від виплати премії, оскільки факт участі у відповідних судових процесах зафіксовано в текстах вказаних судових рішень, які оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (т. 1 а.с. 1-3).

У січні 2023 року представник Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами - адвокат Мельник Ю.О. подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вказував, що позивачем не доведено факт здійснення ним підготовки позовної заяви, приймання участі у судових засіданнях чи здійсненні будь-яких інших дій, спрямованих на прийняття судом рішення у господарській справі № 59/27, що умови преміювання позивача, які передбачені укладеним з ним трудовим договором, суперечать законодавству та колективному трудовому договору, а також, що звіт з розрахунком сум невиплачених премій позивач подав відповідачу через 10 років після його звільнення з роботи (т. 1 а.с. 51-56).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2023 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої премії за 2011 рік у розмірі 208 084 (двісті вісім тисяч вісімдесят чотири) грн. 93 коп.(т. 1 а.с. 179-189).

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення суду - задоволено частково. Стягнуто з Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами на користь ОСОБА_1 2080 (дві тисячі вісімдесят) гривень 85 копійок, та 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу (т. 1 а.с. 234-236).

Не погодившись з рішенням районного суду, 29 червня 2023 року директор Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами - Свирид С.Р. подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні апеляційної скарги (т. 2 а.с. 1-11).

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, неповно встановлено обставини, що мають значення для справи. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про продовження строків позовної давності передбачених ст. 233 КЗпП України до завершення воєнного стану, оскільки вони є різновидом строків спеціальної позовної давності, передбачених ст. 258 ЦК України. Помилковість зазначених вище висновків полягає у тому, що не було враховано висновків постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, згідно з якими строки звернення до суду за захистом трудових прав не є спеціальними строками позовної давності в розумінні ст. 256 ЦК України. Перебіг тримісячного троку позовної давності звернення до суду за ст. 233 КЗпП України у спірних правовідносинах мав розпочатися 19 липня 2022 року і закінчитися 19 жовтня 2022 року, а отже позовна заява у даній справі була подана з пропуском вказаного строку. Вважає, що позивачем не доведено поважності причин пропуску строку позовної давності. Крім того, норми трудового законодавства не передбачають договірного регулювання строків звернення до суду, отже пункт 40 трудового договору не може бути застосований для збільшення строків звернення до суду.

У відзиві ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. а оскаржуване рішення без змін (т. 2 а.с. 45-54)

У судовому засіданні представник Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами - адвокат Родіонова О.О. підтримала скаргу і просила її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ярош С.В. заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Позивач ОСОБА_1 до суду не прибув, був сповіщений повідомленням його представника, цих обставин адвокат Ярош С.В. в суді не заперечував про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання.

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відповідно до умов укладеного між сторонами трудового договору виник обов`язок сплатити позивачу премію в розмірі 208 084,93 грн., що дорівнює 3 % від стягнутої судом на користь відповідача суми 6936164,38 грн. за результатами розгляду господарського спору у справі № 59/27. При цьому, суд дійшов висновку, що відсутня потреба в поновленні строків звернення до суду у цьому спорі, оскільки такий строк не сплинув.

Колегія суддів погодилась з такими висновками суду виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у період з 01 вересня 2000 року по 18 липня 2011 року позивач працював на посаді заступника директора з правових питань Державного видавництва «Преса України» Державного управління справамита відповідно до його посадових обов`язків здійснював правове супроводження діяльності відповідача і представництво інтересів відповідача в судах.

Трудові відносини між позивачем та відповідачем були врегульовані письмовим трудовим договором від 01 вересня 2000 року, який угодою від 17 вересня 2004 року було викладено в новій редакції (т. 1 а.с. 5-15).

Відповідно до підпункту 9.7.1 пункту 9.7 трудового договору Державне видавництво «Преса України» Державного управління справамиприйняло на себе зобов`язання у разі прийняття судом рішення про стягнення з відповідача по справі або будь-яких третіх осіб на користь роботодавця грошових сум, майна і т.п. - сплачувати працівникові винагороду (премію) в розмірі 3 % від грошових сум, які підлягають стягненню на користь роботодавця за рішеннями судів у справах.

Відповідно до частини 2 пункту 9.7 трудового договору, вищевказана премія підлягає виплаті позивачу після вступу відповідного рішення суду в законну силу і єдиною та достатньою підставою для її виплати є отримання відповідачем судового рішення, що вступило в законну силу.

Відповідно до частини 3 пункту 9.7 трудового договору премія виплачується роботодавцем працівникові на підставі звіту, поданого працівником протягом 7 календарних днів з дня подання такого звіту. Строк подачі звіту не обмежений. Працівникові може бути відмовлено у виплаті премії роботодавцем виключно у випадку, якщо роботодавцем буде встановлено і доведено, що працівник не здійснював жодної дії із наведених: або підготовки чи прийняття участі у підготовці позовних заяв, відзивів на позов, клопотань, заяв, претензій, відповідей, апеляцій, листів та інших документів, після розгляду яких судом було прийнято рішення, або не приймав участі у судових засіданнях, не здійснював будь-яких інших дій, спрямованих на прийняття судом рішення, при цьому тягар доказування наявності цих обставин було покладено на роботодавця.

Зі змісту рішення Господарського суду м. Києва від 02 березня 2011 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2011 року у справі № 59/27 вбачається, що судами розглядався спір за позовом Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами до ДП «Національний культурно - мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал» про стягнення коштів і представництво інтересів Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами в цьому спорі на підставі довіреності № 1-4д від 27 березня 2006 року здійснював ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 17-31).

Зі змісту довіреності № 1-4д, яка була видана Державним видавництвом «Преса України» Державного управління справами 27 березня 2006 року, вбачається, що заступнику директора з правових питань Горденок Я.В. було довірено представляти інтереси видавництва в усіх державних та недержавних органах, підприємствах та організаціях, в правоохоронних органах, суді. Довіреність видана строком на сім років (т. 1 а.с. 95).

Наказом Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами від 17 травня 2011 року № 652 ОСОБА_1 , заступника директора з правових питань, звільнено з 18 липня 2011 року згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 16).

У матеріалах справи міститься звіт щодо судових процесів, у яких ОСОБА_1 формував правову позицію і представляв інтереси Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами із зазначенням сторін судових процесів, номерів справ, розміру грошових сум, стягнутих на користь Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами (т. 1 а.с. 99-108).

У вказаному звіті ОСОБА_1 просив відповідача сплатити на його користь премію у розмірі 3 % від суми за судовими рішеннями.

У відповіді Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами від 20 серпня 2021 року № 103-314-к повідомлено позивача, що у заяві зазначено судові справи з 2004 року по 2011 рік, проте, враховуючи строк зберігання матеріалів судових справ у видавництві матеріали судових справ відсутні, у зв`язку з чим відсутня доказова база щодо дійсності формування правової позиції та представлення інтересів видавництва саме позивачем (т. 1 а.с. 34).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 97 КЗпП України, ст. 15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Судом встановлено, що відповідно до підпункту 9.7.1 пункту 9.7 трудового договору, укладеного між сторонами, Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами прийняло на себе зобов`язання у разі прийняття судом рішення про стягнення з відповідача по справі або будь-яких третіх осіб на його користь грошових сум, майна і т.п. - сплачувати позивачеві винагороду (премію) в розмірі 3 % від грошових сум, які підлягають стягненню на користь роботодавця за рішеннями судів у справах.

Матеріалами справи підтверджується і сторонами не заперечується, що за результатами розгляду спору у справі № 59/27 господарським судом було прийнято рішення про стягнення на користь відповідача грошових коштів в загальній сумі 6 936 164,38 грн.

Всупереч положенням частини 3 пункту 9.7 трудового договору відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили, що позивач не приймав участі у підготовці позовної заяви або не здійснював представництво інтересів відповідача в судових засіданнях в цьому судовому спорі.

З огляду на наведене, суд першої інстанції вважав доведеним, що представництво інтересів відповідача в господарському суді при вирішенні спору у справі № 59/27 здійснював саме позивач, а припущення представника відповідача про те, що таке представництво могла здійснювала інша невідома особа, яка має такі самі прізвище ім`я та по-батькові, що й позивач, і також, одночасно із позивачем, займає у відповідача ту ж саму посаду заступника директора, що і позивач, не заслуговують на увагу.

Отже, правильним є висновок суду, що відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили про існування обставин, які є підставою для відмови у виплаті позивачу премії в цьому випадку, а тому суд дійшов висновку, що у відповідача відповідно до умов укладеного між сторонами трудового договору виник обов`язок сплатити позивачу премію в розмірі 208 084,93 грн., що дорівнює 3 % від стягнутої судом на користь відповідача суми 6 936 164,38 грн. у межах розгляду господарської справи № 59/27, в якій представництво інтересів Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами здійснював Горденок Я.В.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо відсутності обов`язку у відповідача сплатити спірну премію на користь позивача.

Разом з тим, апеляційна скарга мотивована тим, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем пропущено строк позовної давності.

Колегія суддів перевірила такі доводи апелянта та дійшла наступних висновків.

Відповідно до положень частин першої та другої ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону чинній на час звільнення позивача з роботи і виникнення спірних правовідносин), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до положень частин першої та другої ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону яка була чинною до 19 липня 2022 року), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 надано в рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.2012).

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. (Офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 в рішеннях Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (який набрав чинності з 19 липня 2022 року), частини першу і другу статті 233 викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

18 липня 2021 року на адресу відповідача Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами був направлений цінний лист із звітом ОСОБА_1 щодо судових процесів, у яких ОСОБА_1 формував правову позицію і представляв інтереси ДП «видавництво Преса України» із зазначенням сторін судових процесів, номерів судових справ і розміру грошових сум, стягнути на користь відповідача із зазначенням банківських реквізитів для виплати премії (т. 1 а.с. 33).

20 серпня 2021 року директор Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами Мельник С. направив ОСОБА_1 відповідь за № 103-314-к, якою повідомлено позивача, що у заяві зазначено судові справи з 2004 року по 2011 рік, проте, враховуючи строк зберігання матеріалів судових справ у видавництві матеріали судових справ відсутні, у зв`язку з чим відсутня доказова база щодо дійсності формування правової позиції та представлення інтересів видавництва саме позивачем (т. 1 а.с. 34).

14 грудня 2022 року до суду першої інстанції надійшла вказана позовна заява за підписом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ярош С.В. (т. 1 а.с. 1-3).

Встановлені фактичні обставини свідчать, що спірні правовідносини по справі виникли та позивачем сформований і поданий звіт з вимогою про виплату премії за трудовим договором до набрання чинності Законом від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (набрав чинності 19 липня 2022 року).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року№ 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку із статтями 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Встановлено, що відповідно до частини 3 пункту 9.7 трудового договору премія виплачується роботодавцем працівникові на підставі звіту, поданого працівником протягом 7 календарних днів з дня подання такого звіту. Строк подачі звіту не обмежений.

Звіт про виконані роботи з проханням виплатити премію позивач направив відповідачу 18 липня 2021 року (т. 1 а.с. 33).

Тобто на час подання позивачем звіту та заяви про виплату премії за трудовим договором законодавством було визначено право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а про порушення свого права щодо невиплати премії позивач дізнався після отримання відповіді Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами від 20 серпня 2021 року № 103-314-к (т. 1 а.с. 34).

З позовною заявою ОСОБА_1 звернувся 14 грудня 2022 року, про що свідчить вхідний номер на позовній заяві (т. 1 а.с. 1-3).

Разом з тим, пункт 40 трудового договору, укладеного між сторонами, передбачає, що до вимог про виконання сторонами своїх зобов`язань, які виникають з цього трудового договору, встановлюється позовна давність у 10 років.

Таким чином, враховуючи вищевказані положення, позивачем не пропущено строки звернення до суду з даним позовом, а тому відсутні підстави для застосування строків позовної давності та відмови у задоволенні позову з цих підстав.

При цьому, апеляційна скарга відповідача не містить доводів безпідставності нарахованої та заявленої позивачем ОСОБА_1 до виплати премії за укладеним трудовим Договором та (або) порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення із ухваленням нового про відмову в позові. Представник відповідача брав участі у розгляді справи районним судом. а тому суд першої інстанції забезпечив реалізацію права відповідача надати до суду докази, які відповідач вважав за потрібне надати до суду.

Посилання апелянта на наявність кримінального провадження № 42021102100000227 за фактом вчинення кримінального правопорушення. передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України із вимогою зупинення провадження у вказаній цивільній справі до закінчення досудового розслідування кримінального провадження колегія суддів визнала неспроможними та відхилила. Суд апеляційної інстанції зауважив, що реєстрація кримінального провадження здійснена 16 листопада 2021 року та до часу розгляду вказаної цивільної справи апеляційним судом (02 листопада 2023 року) відсутні об`єктивні докази висновків у кримінальній справі і цих обставин сторони по справі не заперечували, що підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання, а відповідач не позбавлений права у випадку набрання вироком законної сили заявляти про перегляд судових рішень за ново виявленими обставинами (т. 2 а.с. 42-43, 59-60).

Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 03 листопада 2023 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

І.М. Рейнарт