Ухвала

від 06.11.2023 по справі 420/4735/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 листопада 2023 року

м. Київ

справа №420/4735/23

адміністративне провадження №К/990/35835/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Багно Лілія Федорівна, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року у справі № 420/4735/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Одеської митниці Держмитслужби (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці Держмитслужби від 06 лютого 2023 року № 3-о, яким ОСОБА_1 буде припинено з 05 квітня 2023 року державну службу на посаді заступника начальника управління - начальника відділу управління персоналом, кадрового забезпечення, адаптації та організації конкурсів персоналу управління кадрового забезпечення Одеської митниці Держмитслужби звільнивши із займаної посади у зв`язку з реорганізацією Одеської митниці Держмитслужби на підставі пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої, п`ятої статті 87 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 статті 40 КЗпП України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу управління персоналом, кадрового забезпечення, адаптації та організації конкурсів персоналу управління кадрового забезпечення Одеської митниці Держмитслужби з 06 квітня 2023 року;

- стягнути з Одеської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 квітня 2023 року по день ухвалення судового рішення;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу управління персоналом, кадрового забезпечення, адаптації та організації конкурсів персоналу управління кадрового забезпечення Одеської митниці Держмитслужби з 06 квітня 2023 року та в частині стягнення з Одеської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць без утримання податків й інших обов`язкових платежів;

- стягнути з Одеської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі, яка буде сплачена ОСОБА_1 до закінчення судових дебатів, або в розмірі на підставі доказів, які будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі про це буде зроблена відповідна заява, мотивуючи його тим, що вищезазначений наказ є незаконним, винесеним з порушенням норм діючого законодавства України, і таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року, у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Багно Лілія Федорівна, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20, від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17, від 28 лютого 2020 року у справі № 807/819/16, від 30 листопада 2021 року у справі № 640/4921/20, від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 808/588/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 753/22893/17, від 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 808/892/17, від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Однак, скаржник посилаючись на справи № 826/19187/16, № 826/6148/16, № 821/595/16, № 140/90/20, № 806/1175/17, № 807/819/16, № 640/4921/20, № 816/654/17, № 808/588/17, № 753/22893/17, № 804/7399/16, № 808/892/17, № 761/3694/15-ц, № 487/2191/17, № 756/6746/16-ц, № 808/2741/16, № 6-33цс14, № 800/538/17 не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою.

Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

У контексті спірних правовідносин необхідно зауважити, що спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції, викладеній у Законі № 1285-ІХ, який прийнятий 23.02.2021 і набрав чинності 06.03.2021). При цьому, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивача було належним чином повідомлено про наступне звільнення (припинення державної служби) у зв`язку із реорганізацією Одеської митниці Держмитслужби шляхом приєднання до Державної митної службі Україні та запропоновані усі наявні вакантні посади в Одеській митниці від яких позивач відмовилась.

Водночас у справах № 826/19187/16, № 140/90/20, № 807/819/16, № 816/654/17, № 640/4921/20 до спірних правовідносин застосовано Закон № 889-VIII в редакції, що діяв до внесення змін згідно із Законом № 1285-ІХ, а тому висновки висловлені Верховним Судом у зазначених справах, не можуть слугувати прикладом неправильного застосування указаних норм.

Предметом розгляду у справах № 826/6148/16, № 821/595/16, № 808/892/17, № 761/3694/15-ц, № 487/2191/17, № 756/6746/16-ц, № 6-33цс14, № 800/538/17 було звільнення особи, яка не перебувала на державній службі і на яку не розповсюджувався Закон № 889-VIII.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 826/19187/16, № 826/6148/16, № 821/595/16, № 140/90/20, № 806/1175/17, № 807/819/16, № 640/4921/20, № 816/654/17, № 808/588/17, № 804/7399/16, № 808/892/17, № 761/3694/15-ц, № 487/2191/17, № 756/6746/16-ц, № 808/2741/16, № 6-33цс14, № 800/538/17 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеними скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.

Також є безпідставними посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 753/22893/17, оскільки предметом спору було стягнення з Кредитної спілки «Альянс Україна» пені за прострочення виконання зобов`язання з повернення вкладу та процентів за вкладом. Натомість у цій справі спір виник у зв`язку із звільненням позивача із займаної посади у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

Тому наведена скаржником постанова ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Верховного Суду є безпідставними.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Разом з тим у касаційній скарзі відсутнє посилання на відповідні пункти частини другої, третьої статті 353 КАС України які є підставою касаційного оскарження та які, на думку скаржника, є підставою для скасування судових рішень у цій справі.

При цьому, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, що передбачено статтею 351 КАС України.

Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваним судовим рішенням з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з тим касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Враховуючи, що справа № 420/4735/23 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Багно Лілія Федорівна, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року у справі № 420/4735/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду