Постанова
від 30.10.2023 по справі 906/513/21
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року Справа № 906/513/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Мельник О.В.

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

позивача: Кулибаба В.О. самопредставництво

відповідача 1: Тарасюк О.І. адвокат

відповідача 2: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 у справі №906/513/21 в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара - Західний напрямок" (головуючий суддя Кравець С.Г., суддя Вельмакіна Т.М., суддя Тимошенко О.М., м. Житомир, повний текст складено 06.07.2023)

за позовом Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс"

до Південно-Західного Акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів

про визнання права власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності

ВСТАНОВИВ:

Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" та Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів про:

- визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопроводу "Самара-Західний напрямок" згідно переліку наведеного в прохальній частині позовної заяви;

- скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" та Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів на об`єкти нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 року у справі №906/513/21 позов задоволено частково. Визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок". В іншій частині позовних вимог про визнання права власності на майно - відмовлено. У позові до Південно-Західного Акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів - відмовлено. В частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності - відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" на користь Фонду державного майна України 794 500,00грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись частково з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 року у справі № 906/513/21 в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара - Західний напрямок" та в скасованій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові у відповідній частині. В іншій частині рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 року у справі №906/513/21 залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що висновки суду першої інстанції, що суб`єктний склад сторін у цій справі та у справі №14/312 є різним, а також що різними є предмети позовів, скаржник не погоджується, оскільки сторонами у справі №14/312 були Фонд державного майна України (який набув статус позивача через подання прокурором в його особі в інтересах держави відповідного позову) та ТОВ «Прикарпатзахідтранс» (як відповідач).

Стосовно другого відповідача скаржник зауважує, що у оскаржуваному рішенні вказано таке: «За змістом позовної заяви та доданих до неї документів колегією суддів не встановлено вимог, які заявлені до відповідача- 2 - Південно-Західного Акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів. Це підтвердила і представник позивача в судовому засіданні 26.06.2023. За таких обставин, колегія суддів відмовляє у позові до Південно-Західного Акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів». Відтак, єдиною особою-відповідачем, до якої у цій справі позивачем пред`явлено матеріально- правові вимоги, є скаржник.

Предметом позову у справі №14/312 було визнання права власності за державою України в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів «Самара-Західний напрямок» та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України.

Натомість предметом позову у цій справі №906/513/21 є визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс, розташованої на території України, частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок».

Такими чином скаржник зазначає, що предмети спору, саме як вимоги позивача до відповідача, є аналогічними.

Отже, скаржник вважає, що з урахуванням доводів, викладених у апеляційній скарзі, випливає висновок, що у справах №14/312 та №906/513/21 є аналогічними сторони, предмет та підстави позовів, а тому з огляду на набрання рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі №14/312 законної сили суд першої інстанції відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України зобов`язаний був закрити провадження у цій справі в частині вимог Фонду державного майна України до ТОВ «Прикарпатзахідтранс».

Крім того, скаржник зазначає, що ключовою підставою для висновків суду першої інстанції про виникнення у держави права власності на спірний нафтопродуктопровід і як наслідок часткове задоволення позову стало те, що суд першої інстанції дійшов до висновку про віднесення спірного нафтопродуктопроводу до загальносоюзної власності. З огляду на це та з огляду на положення Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» суд у рішенні зробив висновок, що право державної власності на нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок», що проходить по території України, врегульовано і виникло в силу правонаступництва держави Україна. Проте такі висновки суду першої інстанції є помилковими та зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального права, а також при невідповідності висновків суду встановленим обставинам, та без встановлення обставин, що мають значення для справи.

З огляду на те, що відповідно до наявних у справі письмових доказів частини спірного нафтопродуктопроводу приймались в експлуатацію і замовниками їх будівництва були республіканські органи та підприємства російської РФСР, помилковим є висновок суду першої інстанції про виникнення на нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» загальносоюзної власності. Поняття загальносоюзної власності з`явилось в Конституції СРСР після 14.03.1990 внаслідок так званого процесу перебудови. До 1990 року в СРСР існувала як державна лише соціалістична власність. Тому на момент спорудження нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок», в тому числі й його ділянка в межах України, в принципі не міг перебувати в загальносоюзній власності.

Скаржник зазначає, що підставою набуття права власності відповідача на спірну частину нафтопродуктопроводу (через Прикарпатське управління «Прикарпаттранснафтопродукт» - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну «Роснафтопродукт» та Дочірнє підприємство «Прикарпатзахідтранс" як його правонаступників) стало передання Південно-Західним підприємством магістральних нафтопродуктопроводів концерну «Роснафтопродукт» Прикарпатському управлінню «ІІрикарпаттранснафтопродукт» як його дочірньому підприємству, створеному на базі Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів, спірної частини нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», що проходить територією України, під час його створення та реєстрації 22.02.1993, що відображено в установчих документах відповідних підприємств в ланцюжку їх створення та подальшої реорганізації від Прикарпатського управління «Прикарпаттранснафтопродукт» як дочірнього підприємства до ТОВ «Прикарпатзахідтранс».

Скаржник зазначає, що у матеріалах справи містяться письмові докази, яким однак судом першої інстанції не надано будь-якої оцінки, які дають змогу простежити та підтверджують перехід права власності по ланцюжку від Південного-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів, представленого на території України Прикарпатським районним управлінням магістральних продуктопроводів до Прикарпатського управління «Прикарпаттранснафтопродукт» - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну «Роснафтопродукт», далі до ДП «Прикарпатзахідтранс», і до ТОВ «Прикарпатзахідтранс», а відтак підтвердити право власності відповідача на спірний нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок», що проходить територією України.

Ухвалою суду від 18.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 у справі № 906/513/21. Розгляд справи призначено на 02 жовтня 2023 року. Встановлено Фонду державного майна України строк до 20.10.2023 (включно) для подання відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" разом з доказами його надсилання в порядку ч.ч. 2, 4 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

29 вересня 2023 року від представника ТОВ "Прикарпатзахідтранс" адвоката Тарасюк О.І. надійшла заява про відкладення розгляду справи. Заявник в обґрунтування вказаної заяви посилається на те, що згідно з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 відкрито апеляційне провадження у цій справі №906/513/21 та призначено розгляд справи на 02.10.2023. Також цією ухвалою встановлено Фонду державного майна України строк до 20.10.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до інформації, повідомленої у канцелярії Північно-західного апеляційного господарського суду 29.09.2023, станом на дату та час подання цієї заяви Фондом державного майна України відзив на апеляційну скаргу ще не подано.

В судовому засіданні 02.10.2023 року представник скаржника підтримав доводи заяви про відкладення розгляду справи та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 02.10.2023 року не заперечила щодо відкладення розгляду справи та звернула увагу суду апеляційної інстанції, що наразі відзив на апеляційну скаргу підготовлений та перебуває на підпису у керівництва.

Ухвалою суду від 02.10.2023 року розгляд справи відкладено на 30 жовтня 2023 року. Зобов`язано Фонд державного майна України виконати вимоги ухвали суду від 18.09.2023 щодо подання до 20.10.2023 (включно) відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" разом з доказами його надсилання в порядку ч.ч. 2, 4 ст.263 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, одним із відповідачів у справі є юридична особа - Південно-Західне Акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів що знаходиться за адресою: 443067, Російська Федерація, м.Самара, вул.Карбишева, буд.61в, оф.604, місце реєстрації якої держава російська федерація.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, із змінами внесеними згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 та від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженими Законами України від 15.03.2022 № 2119-IX, від 21.04.2022 № 2212-IX, від 22.05.2022 №2263-IX та від 15.08.2022 № 2500-IX відповідно, в Україні введено воєнний стан, дію якого продовжено.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

З 23.12.2022 набрав чинності Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справа та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993."

Колегія суддів враховує, що 05.02.2023 набрав чинності Закон України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" №2855-IX від 12.01.2023.

Відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства "Укрпошта", у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану, АТ "Укрпошта" припинило поштове співробітництво за поштовими переказами з російською федерацією та республікою білорусь; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України суд апеляційної інстанції не здійснює повідомлення відповідача - Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду російської федерації з судовим дорученням про вручення документів.

За таких обставин повідомлення відповідача - Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів про розгляд даної справи є можливе шляхом його ознайомлення з ухвалою в Єдиному державному реєстрі судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/.

18 жовтня 2023 року від Фонду державного майна України надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому заперечує доводи відповідача-1 в повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Прикарпатзахідтранс», рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 у справі № 906/513/21 - залишити без змін.

27 жовтня 2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" надійшла заява про закриття провадження у справі №906/513/21 в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок зокрема на технологічні об`єкти, що необхідні для забезпечення експлуатації об`єктів ЛВДС "5С" (які входять до складу лінійної виробничо-диспетчерської станції "5С" (знаходиться за адресою: Рівненська область, Дубенський район, смт. Смига), а саме на: резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 м3 (РВС - 10000 №101); резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 м3 (РВС - 10000 №102); резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 м3 (РВС - 10000 №105); резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 м3 (РВС - 10000 №106).

27 жовтня 2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №906/513/21 до набрання законної сили вироком Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська у справі №991/8131/21 (кримінальне провадження №52021000000000215 від 22.04.2021) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.365-2, ч.2 ст.384 КК України.

В судове засідання 30.10.2023 Південно-західного акціонерного товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів свого представника не направило, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, шляхом його ознайомлення з ухвалою від 02.10.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/.

Наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника Південно-Західного Акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 30.10.2023 року підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні письмові пояснення. Поряд з цим, в судовому засіданні 30.10.2023 року представник відповідача-1 просив суд задовольнити вищевказані заяву про часткове закриття провадження у справі №906/513/21 та клопотання про зупинення провадження у даній справі.

В судовому засіданні 30.10.2023 року представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Просив суд відмовити відповідачу-1 у задоволенні заяви про часткове закриття провадження у справі №906/513/21 та клопотання про зупинення провадження у даній справі.

Судом апеляційної інстанції за результатами розгляду заяви відповідача-1 про часткове закриття провадження у справі №906/513/21 та клопотання про зупинення провадження у даній справі 30.10.2023 постановлено ухвалу якою відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" про закриття провадження у справі №906/513/21 в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок зокрема на технологічні об`єкти, що необхідні для забезпечення експлуатації об`єктів ЛВДС "5С" (які входять до складу лінійної виробничо-диспетчерської станції "5С" (знаходиться за адресою: Рівненська область, Дубенський район, смт. Смига), а саме на: - резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 м3 (РВС - 10000 №101); - резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 м3 (РВС - 10000 №102); - резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 м3 (РВС - 10000 №105); - резервуарний парк для товарних операцій, ємністю 10000 м3 (РВС - 10000 №106) та відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" про зупинення провадження у справі №906/513/21 до набрання законної сили вироком Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська у справі №991/8131/21 (кримінальне провадження №52021000000000215 від 22.04.2021) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.365-2, ч.2 ст.384 КК України.

Відповідно достатті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивач та відповідача-1 в судовому засіданні 30.10.2023, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 у справі №906/513/21 в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд проводить аналіз використання державного майна у випадках, визначених законодавством; представляє відповідно до законодавства інтереси України з питань визнання прав і регулювання відносин власності та використання державного майна, визначає право власності держави на розташоване на території України майно, майнові права та інші активи підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, які під час утворення господарських товариств передаються до їх статутного капіталу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Актів введення в експлуатацію об`єкти нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок будувались та приймались в експлуатацію за часів СРСР (а.с.68-249 т.1) (а.с. 1-140 т.2).

Наказом начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 03.04.1970 № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних продуктопроводів з місцезнаходженням у м. Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР (а.с. 162-163 т.2).

Наказом начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 05.08.1970 № 94 місцезнаходження Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів перенесено до м. Рівне (а.с. 164 т.2).

Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 14 вересня 1988 № 294 "Про перейменування районних підприємств магістральних нафтопродуктопроводів і їх підрозділів" вбачається, згідно з наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1987 року "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами" Рада Міністрів СРСР постановою від 12 лютого 1988 року № 193 "Про передачу об`єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами" передала за станом на 1 січня 1988 року до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне (Українська РСР).

Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об`єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів в межах України.

Згідно наказу Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРСФР від 10.03.1992 № 47а «Про перейменування районних управлінь магістральних нафтопродуктопроводів у складі Південно-Західного об`єднання магістральних нафтопродуктопроводів і реорганізацію їх структурних підрозділів» Прикарпатське районне управління перейменовано в Прикарпатську філію Південно-Західного об`єднання магістральних нафтопродуктопроводів.

З письмових доказів не вбчається, що право загальносоюзної власності СРСР на частину нафтопродуктопроводів "Самара - Західний напрямок", що проходять по території України, передавалось у встановленому законом порядку будь-яким органам або організаціям незалежно від форм власності у їх власність. Вказане майно станом на 24.08.1991 року не перебувало у власності Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами, а тому будь-які нормативні акти, якими б передбачалося вибуття частини нафтопродуктопроводу Самара - Західний напрямок, що проходить по території України, із загальносоюзної власності держави СРСР, і в подальшому з державної власності України, відсутні.

Згідно з наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну «Роснафтопродукт» від 27.11.1992 №293, структурному підрозділу Південно-Західного підприємства магістральних, нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням, місто Рівне (Україна), присвоєно статус Дочірнього підприємства, яке перейменовано в Прикарпатське управління «Прикарпаттранснафтопродукт» без зміни функцій та його структурних підрозділів.

Розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22.02.93 р. №169 зареєстровано Статут Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" Дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктівконцерну "Роснафтопродукт".

Правонаступником Прикарпатського управління «Прикарпаттранснафтопродукт» стало Дочірнє Підприємство «ПрикарпатЗахідтранс» Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів, Статут якого зареєстровано розпорядженням міського голови м.Рівне від 23.11.2001 № 2790-р (а.с. 243-249 т.3) з розташуванням у місті Рівному, яке у подальшому реорганізоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс».

Вказані докази та обставини справи дають підстави виснувати, що ТОВ «Прикарпатзахідтранс» безпідставно заволоділо державним майном - об`єктами нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, та в подальшому зареєструвало право власності на окремі об`єкти нерухомого майна, які забезпечують функціонування вказаного нафтопродуктопроводу.

Реєстрація нерухомого майна, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопроводу Самара-Західний напрямок за Дочірнім підприємством «Прикарпатзахідтранс» Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів та в подальшому зміна реєстрації з підстав правонаступництва на ТОВ «Прикарпатзахідтранс» підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта; рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; рішеннями про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.57-151 т.4; а.с. 1-183 т.5; а.с. 1-250 т.6; а.с. 1-234 т.7; а.с.1-245 т.8).

Поряд з цим, позивач зазначає, що оскільки нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, є магістральним нафтопродуктопроводом, частина якого проходить територією України, така частина є державною власністю України.

Фонд державного майна України вважає, що об`єкти нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, які зареєстровані за ТОВ «Прикарпатзахідтранс» та Південно-Західним акціонерним товариством трубопровідного транспорту нафтопродуктів підлягають визнанню за державою в особі Фонду державного майна України.

Враховуючи вищевикладене, Фонд державного майна України звернувся з позовом до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" та Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопроводу "Самара-Західний напрямок" згідно переліку наведеного в прохальній частині позовної заяви; скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" та Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів на об`єкти нерухомого майна.

Як вбачається з апеляційної скарги,Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" оскаржує рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 у справі №906/513/21 в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" і просить в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 року у справі №906/513/21 залишити без змін.

Отже, рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 у справі №906/513/21 з урахуванням вимогст.269 Господарського процесуального кодексу Українисудом апеляційної інстанціїпереглядається лише в оскаржуваній частині.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Фонд державного майна України звернувся до суду першої інстанції, зокрема з позовною вимогою про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопроводу "Самара-Західний напрямок" згідно переліку наведеного в прохальній частині позовної заяви.

В свою чергу, 05.07.2021 на адресу суду першої інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" надійшло клопотання від 29.06.2021 про закриття провадження у справі №906/513/21 за позовом Фонду державного майна України до ТОВ "Прикарпатзахідтранс", Південно-Західного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів про визнання права власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" (а.с.1-6 т.10).

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач-1, посилаючись на приписи п.2 ч.1 ст.175 та п.3 ч.1 ст.231 ГПК України, зазначає, що спір щодо права власності між державою Україна в особі Фонду державного майна України та ТОВ "Прикарпатзахідтранс", як правонаступником Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", вже був предметом судового розгляду у справі №14/312. Зазначає, що у 2005 році заступник Генерального прокурора України звертався до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України з позовом про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км, та витребування частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км.

Крім того, відповідач-1 зазначає, що за змістом позовної заяви, поданої Фондом державного майна України 29.04.2021 №10-25-9756, суб`єктний склад, підстави та предмет позову у справах №906/513/21 та № 14/312 є тотожними. Вважає, що позивач вдруге звернувся до суду із тією самою позовною вимогою до того самого відповідача та фактично з вимогою повторно переглянути рішення суду, що набрало законної сили. Вказані обставини на думку відповідача-1, унеможливлюють повторний розгляд справи, оскільки суд у справі №14/312 вже надавав оцінку вимогам про визнання права власності на спірне майно. Зазначає, що зміна (викладення в іншій формі) позовних вимог у справі №906/513/21 не свідчить про зміну предмета оскарження. Доводить, що по суті це спірне нерухоме майно, що складає технологічний комплекс, розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара - Західний напрямок", перелік якого міститься в матеріалах справи, а виклад правових обґрунтувань вимог, заявлених у позовній заяві від 29.04.2021, не змінює правової природи таких вимог.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.04.2022 відмовлено ТОВ "Прикарпатзахідтранс" у задоволенні клопотання від 29.06.2021 про закриття провадження у справі №906/513/21. Постановляючи дану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що суб`єктний склад сторін у вказаних справах різниться, а також, що відсутні підстави вважати тотожними предмети позову у справі №14/312 та у справі №906/513/21, оскільки позовні вимоги у справі №14/312 стосувались визнання права власності, зокрема, на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, без зазначення будь-яких даних та ідентифікуючих ознак, а також кількісних і якісних характеристик спірних частин нафтопродуктопроводів, їх складу, місцезнаходження та протяжності (окремо по кожному об`єкту) за якими можна було б ідентифікувати об`єкти на які прокурор у справі №14/312 просив визнати право власності. Поряд з цим, суд першої інстанції відзначив, що дані обставини були зазначені у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №14/312, як одна з підстав, яка унеможливлювала задоволення позовних вимог в тій формі, в якій вони викладені у прохальній частині позовної заяви прокурора у справі №14/312.

Надавши правову оцінку клопотанню ТОВ "Прикарпатзахідтранс" про закриття провадження у справі від 29.06.2021, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно приписів п.3 ст.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2,4,5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 175 ГПК Українисуддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1статті 175 ГПК України, є наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №910/16463/21.

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановити наявність рішення господарського суду або іншого органу, прийнятого у справі: між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі №14/312 задоволено позов заступника Генерального прокуратура України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Федеральне агентство по управлінню державним майном Російської Федерації, Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктопроводів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км, та витребування частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс" та передачі їх Фонду державного майна України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 скасовано, провадження у справі №14/312 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Постановою Вищого господарського суду України від 07.08.2014 постанову Рівненського апеляційного господарського від 25.04.2014 у справі №14/312 скасовано з передачею справи до цього ж суду апеляційної інстанції для апеляційного перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 по суті. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі №14/312 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2015 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі №14/312 залишено без змін.

В подальшому, ДП "Прикарпатзахідтранс" звернулось до Господарського суду Рівненської області із заявою про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 за нововиявленими обставинами. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.04.2015, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2015, заяву ДП «ПрикарпатЗахідтранс» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі №14/312 задоволено.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі №14/312 у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що спірна частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова не належала відповідачу у даній справі і матеріали справи не містять доказів її фактичного існування; внаслідок переробки частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок було створено нову річ, яка є власністю відповідача, а інша лінійна частина вказаного нафтопродуктопроводу належить відповідачу як приналежність технологічних об`єктів, які зареєстровано на праві власності за відповідачем.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі №14/312 залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 09.01.2018 Заступник прокурора Рівненської області звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 та рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 скасувати, а позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги прокурор посилався на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що внаслідок переробки відповідачем частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок було створено нову річ, яка є його власністю, а інша спірна частина є приналежністю технологічних об`єктів відповідача; суди не здійснили належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, водночас вони не містять відомостей про фактичну відсутність спірної частини нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова.

Постановою Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 14/312 касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області залишено без задоволення. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 та рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі № 14/312 залишено без змін. У постанові від 30.05.2018 у справі №14/312 Верховний Суд вказав, що: «… зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор ідентифікував названі частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова спільно, із зазначенням загальної протяжності обох нафтопродуктопроводів в сумі 1433 км, в той час як судами встановлено, що нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок і нафтопродуктопровід Грозний-Армавір-Трудова є незалежними об`єктами, непов`язані технологічно, і знаходяться на географічно віддалених один від одного територіях. З технічної точки зору ці об`єкти не можуть бути ідентифіковані спільно, як частина нафтопродуктопроводу, що проходить через територію України загальною довжиною 1433 км. Кожен із вказаних нафтопродуктопроводів має свою довжину та технічні й інші характеристики. Отже, оскільки прокурором не було наведено в позовній заяві будь-яких ідентифікуючих ознак, а також кількісних і якісних характеристик спірних частин нафтопродуктопроводів, їх склад, місцезнаходження та протяжність (окремо по кожному об`єкту), то наведене унеможливлює задоволення позовних вимог в тій формі, в якій вони викладені у прохальній частині його позовної заяви».

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Так, з прохальної частини позовної заяви у справі №14/312 (а.с.7-10 т.10) вбачається, що предметом позову були вимоги про визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км за державою Україна в особі Фонду державного майна України, а також витребування частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км з володіння Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-західного Відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" та передачі їх Фонду державного майна України.

У справі №906/513/21, яка переглядається в даному випадку у суді апеляційної інстанції предметом позову є вимоги про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс, розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" до якого входять, зокрема: лінійна виробничо-диспетчерська станція "Новоград-Волинський": об`єкти нерухомого майна, будівлі, виробничі приміщення, технологічні об`єкти, технологічні трубопроводи, допоміжні трубопроводи; об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: Житомирська область, Новоград-Волинський район, с/рада Чижівська, комплекс будівель та споруд №1 (перекачувальна станція "4Ч"), технологічні об`єкти; об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: Житомирська область, Овруцький район, с/рада Руднянська, технологічні об`єкти; лінійна виробничо-диспетчерська станція "5С", до якої входять: будівлі, об`єкти нерухомого майна, технологічні об`єкти, технологічні трубопроводи; лінійна виробничо-диспетчерська станція "1-К", до складу якої входять: об`єкти нерухомого майна, технологічні об`єкти, технологічні трубопроводи, допоміжні трубопроводи; лінійна виробничо-диспетчерська станція "Дубриничі", до складу якої входять: об`єкти нерухомого майна, технологічні об`єкти; ремонтно-будівельне управління, до якого входять: об`єкти нерухомого майна, технологічні об`єкти; об`єкти нерухомого майна, що забезпечують безпеку та надійну експлуатацію частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок"; лінійна частина магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок"; технологічні об`єкти, що розміщені на лінійній частині магістрального нафтопродуктопроводу: лінійні частини магістрального нафтопродуктопроводу дві нитки відводу №12 ділянки 42 магістрального нафтопродуктопроводу, згідно переліку, наведеного в прохальній частині позовної заяви, а також скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" та Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів на вказані об`єкти.

Враховуючи вищевикладене, предмети позову у справі №14/312 та у справі №906/513/21 не є тотожними, оскільки позовні вимоги у справі №14/312 стосувались визнання права власності, зокрема, на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, без зазначення будь-яких даних та ідентифікуючих ознак, а також кількісних і якісних характеристик спірних частин нафтопродуктопроводів, їх складу, місцезнаходження та протяжності (окремо по кожному об`єкту) за якими можна було б ідентифікувати об`єкт, на який прокурор просив визнати право власності. Тоді як предметом позовних вимог у справі №906/513/21 є визнання права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс, розташованої на території України частини магістрального нафтопроводу "Самара-Західний напрямок" щодо якого зазначено його чітке найменування, площі, реєстраційні номери, місцезнаходження, протяжність та інші технічні характеристики, за якими вказане майно ідентифікується. Крім того, у справі №906/513/21 заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Прикарпатзахідтранс" та Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів на об`єкти нерухомого майна, яка не була предметом позову у справі №14/312.

Суд апеляційної інстанції також відзначає, що сторони у повному обсязі у вказаних справах також не збігаються, оскільки сторонами у справі №14/312 були: Генеральна прокуратура України (позивач, відповідно до ч.2 ст.29 ГПК України в редакції чинній на момент пред`явлення позову), Фонд державного майна України (позивач), Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" (відповідач). Крім того, третіми особами у справі були: Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача), Федеральне агентство по управлінню державним майном Російської Федерації, Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктопроводів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача). У свою чергу, сторонами у справі №906/513/21 є: Фонд державного майна України (позивач), Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" та Південно-західне акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів (відповідачі).

Таким чином, суб`єктний склад сторін у справі №14/312 відмінний від суб`єктного складу сторін у справі №906/513/21.

Водночас, з правових висновків, викладених вПостанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №761/7978/15-ц, вбачається, щопозови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Враховуючи вищевикладене, оскільки у справах Господарського суду Рівненської області №14/312 та Господарського суду Житомирської області №906/513/21 різні предмети позову та різний суб`єктний склад сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання представника ТОВ "Прикарпазахідтранс" про закриття провадження у справі.

Щодо позовної вимоги визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) передбачено, що соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Статтею 89 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) визначено, що держава є власником всього державного майна.

Відповідно частини 1 статті 19 Закону СРСР від 6 березня 1990 року №1305-I "Про власність в СРСР", до державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи.

Згідно з ч.2 ст.19 Закону СРСР "Про власність в СРСР" майно, яке створюється або придбається за рахунок бюджетних чи інших коштів Союзу РСР, союзної республіки, автономної республіки, автономної області, автономного округу, адміністративно-територіального утворення або коштів підприємств, організацій, установ, що перебувають у їхньому віданні, належить відповідно до загальносоюзної власності, власності союзної республіки, автономної республіки, автономної області, автономного округу або власності адміністративно-територіального утворення.

Відповідно до пункту 13 статті 97 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 року), до виключного відання Верховної Ради України належить, зокрема, здійснення законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, бюджетної і кредитно-фінансової систем, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів України, інших відносин, які потребують законодавчого врегулювання.

З матеріалів справи вбачається, що 30 вересня 1965 року комісією призначеною наказом Держгазпрома СРСР від 30/Х-1964 р. за №843 і наказу від 21/VІ-1965 за №346 складено та підписано акт прийому в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта 123, траса №18-315,8 км., траса №8-25,077 км., траса №14-4,5 км. замовником будівництва якого було Львівське відділення дирекції будівництва газопроводів Держгазпрома СРСР (а.с. 71-73 т.1).

30 вересня 1965 року комісією призначеною наказом Державного виробничого комітету з газової промисловості СРСР №514 від 13.09.1965 р. складено та підписано акт прийому в експлуатацію лінейної частини об`єкта 242 від 167 км до 614 км (а.с. 74 зворотня сторінка - 77 т.1).

31 травня 1966 року комісією призначеною наказом Державного виробничого комітету з газової промисловості СРСР №543 від 21 вересня 1965 року і доповненню до наказу по Міністерству газової промисловості СРСР «267 від 05.04.1966 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію майданчика З-Р об`єкта №242, яке здійснювалось на підставі постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №785-337 від 18.06.1958 року (а.с.84 зворотня сторінка - 88 т.1).

03 січня 1967 року заступником Міністра газової промисловості затверджено акт здачі-прийому робіт по спорудженню зв`язку, а саме кабельної магістралі об`єкта №123 від 137 км. до 301 км., кабелів зв`язку між майданчиками 1/1, 1/2, 1/3, 1/5 протяжністю 15,8 км.

30 травня 1967 року державною прийомною комісією призначеною наказом №733 від 18.11.1966 по Міністерству газової промисловості СРСР складено та підписано акт прийняття в експлуатацію будівництво об`єкта 243 траса №1 ділянка 0-54 км., яке здійснювалось на підставі проектного завдання затвердженого наказом Міністра газової промисловості СРСР від 12.10.1964 р. (а.с. 101-103 т.1).

05 січня 1968 року державною прийомною комісією призначеною наказом №592 від 14.12.1967 р. по Міністерству газової промисловості СРСР складено та підписано акт прийняття в експлуатацію будівництва траси №ІІ об`єкта 123, яке здійснювалось на підставі постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.07.1958 р. №787-377 (а.с. 109-110 т.1).

28 червня 1968 року державною прийомною комісією призначеною наказом Мінгазпрому СРСР за №304 від 03.07.1967 р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва майданчика 5-С об`єкта №242 (а.с.112-115 т.1).

29 вересня 1969 року державною прийомною комісією призначеною наказом Мінгазпрому СРСР за №297 орг. від 17.12.1967 р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва майданчика 4-Ч об`єкта №242 (а.с. 123-124 зворотня сторінка).

08 серпня 1968 року комісією діючої на підставі наказу Міністра газової промисловості СРСР №31 від 20.10.1965 р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію відводів від кабельної магістралі зв`язку об`єкта 123 протяжністю 149,88 км (а.с. 127-128 т.1).

26 грудня 1969 року державною прийомною комісією призначеною наказом Мінгазпром СРСР за №304 від 03.06.1967 і №147-орг від 27.06.1965 р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва майданчика 5-С об`єкта №242 ІІ черга (а.с. 140 зворотня сторінка -147 т.1).

30 грудня 1971 року державною комісією призначеною розпорядженням Радою Міністрів РРСФСР від 09.07.1970 р. за №1317-р і від 03.12.1971 за №2448-р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію майданчика 2/1 з резервуарним парком і насосною станцією, відводів №13, 15 і 16 від магістрального трубопровода, міжмайданчиковою телефонною лінією зв`язку другого комплекса з вузлом зв`язку на майданчику 2/3, лінії зв`язку по трасі №1 і на ділянці обслуговування підсилювального пункту №42 об`єкта №123 Головнафтопостачання РРФСР (а.с. 148-153 т.1).

28 червня 1972 року державною комісією призначеною розпорядженням Радою Міністрів РРФСР від 07.01.1971 №33-Р складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершене будівництво наливної станції в м.Новоград-Волинський (а.с. 154-159 т.1).

30 вересня 1974 року прийомною комісією призначеною наказом в.о. начальника Південно-західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачання РРФСР за №107 від 07.08.1974 р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершене будівництво складу для зберігання пересувних насосних установок на майданчику 5-С (а.с.173-176 т.1).

19 грудня 1974 року державною комісією призначеною розпорядженням Радою Міністрів РРФСР від 06.12.1973 р. за №1967-р складено та підписано акт прийняття в експлуатацію пускового комплексу №1 об`єкта 243 Головнафтопостачання РРФСР яке здійснювалось у відповідності з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №785-377 від 18 липня 1985 року і №767-329 від 18 серпня 1961 року (а.с.177-183 т.1).

26 червня 1975 року державною комісією призначеною розпорядженням Радою Міністрів РРФСР від 06.12.1973 р. за №1967 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію пускового комплексу №2 об`єкта 243 Головнафтопостачання РРФСР яке здійснювалось у відповідності з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №785-377 від 18 липня 1985 року і №767-329 від 18 серпня 1961 року (а.с. 186-189 т.1).

01 серпня 1975 року державною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів Головнафтопостачання РРФСР від 29.11.1974 р. за №170 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію відвід від траси магістрального продуктопровода об`єкта 242 до нафтобази «Я» яке здійснено на підставі постанови Ради Міністрів СРСР від 01.03.1961 (а.с. 195 зворотня сторінка - 198 т.1).

17 грудня 1975 року прийомною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів Головнафтопостачання РРФСР від 09.06.1975 р. за №75 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва арочного складу №2 на майданчику 5-С (а.с. 199 зворотня сторінка - 205 зворотня сторінка).

26 грудня 1975 року прийомною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів Головнафтопостачання РРФСР від 01.08.1975 р. за №101 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію вузла підключення траси №16 до трубопровода 820 мм по збільшенню продуктивності об`єкта 243 Головнафтопостачання РРФСР (а.с. 204-206).

29 грудня 1975 року державною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістрального продуктопроводів Головнафтопостачання РРФСР №134 від 29.09.1975 р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва лупінга по будівництву «Збільшення продуктивності об`єкта 243» (а.с.207 зворотня сторінка -210 т.1) .

26 січня 1976 року державною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів Головнафтопостачання РРФСР №43 від 29.04.1975 р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта диспетчерського пункту Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів, яке здійснено на підставі рішення виконкому Рівненської міської ради від 13.05.1971 р. за №580 (а.с. 211 зворотня сторінка - 213 т.1).

30 листопада 1976 року державною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів від 29/ІХ-1975 р. №135 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію траси №6 об`єкта 243, яке здійснювалось у відповідності з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №785-377 від 18 липня 1985 року і №767-329 від 18 серпня 1961 року (а.с. 215 зворотня сторінка - 218).

09 грудня 1976 року прийомною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів Головнафтопостачання РРФСР за №126 від 03.11.1976 р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва аварійно-ремонтного пункту на майданчику 5-С (а.с. 220 зворотня сторінка - 223 т.1).

20 грудня 1976 року прийомною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів Головнафтопостачання РРФСР за №127 від 03.11.1976 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва арочного складу на майданчику 1/4 об`єкта 243 (а.с. 232 зворотня сторінка - 236 т.1).

24 грудня 1976 року державною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістрального продуктопроводів від 12.12.1975 р. за №177 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва комплексу споруд майданчика 1/4 об`єкта 243, яке здійснювалось у відповідності з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №785-377 від 18 липня 1985 року і №767-329 від 18 серпня 1961 року (а.с. 224 зворотня сторінка-227 т.1).

29 червня 1977 року державною прийомною комісією призначеною розпорядженням Ради Міністрів РРФСР від 14.10.1976 р. за №1674-Г складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва пускового комплексу №4 об`єкта 243, яке здійснювалось у відповідності з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №785-377 від 18 липня 1985 року і №767-329 від 18 серпня 1961 року (а.с. 237-241 т.1).

26 вересня 1977 року державною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів №90 від 24.06.1977 р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершене будівництво траси «В» об`єкта №243, яке здійснювалось на підставі доручення Ради Міністрів СРСР від 07.10.1976 року №ПП-232 (а.с. 242 зворотня сторінка -246 т.1).

31 серпня 1978 року державною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів №52 від 31.03.1976 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершене будівництво траси №15 об`єкта 243, яке здійснювалось у відповідності з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №785-377 від 18 липня 1985 року і №767-329 від 18 серпня 1961 року (а.с. 6-9 т.2).

28 грудня 1978 року державною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів №50 від 31.03.1978 р. складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершене будівництво переходу річки «Д» траси №1 об`єкта №243 на 196 км (а.с. 10-12 т.2).

29 вересня 1979 року державною прийомною комісією складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершене будівництво об`єкта нафтопродуктопровід до РВС- 2000 м2 на нафтобазу Новоград-Волинський (а.с.14-16 т.2).

25 червня 1980 року державною прийомною комісією призначеною наказом начальника Південно-західного управління магістрального продуктопроводів Головнафтопостачання РРФСР від 15.11.1979 №172 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта по майданчику І-К (а.с. 17 зворотня сторінка - 27 т.2).

30 липня 1981 року державною прийомною комісією призначеною розпорядженням Ради Міністрів РРФСР від 26.06.1961 №1041-Р складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта траси 1/«А» об`єкта 243 (а.с. 29 зворотня сторінка - 41 т.2).

29 вересня 1982 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістрального продуктопроводів №151 від 04.12.1981 року складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершене будівництво підключення на 117 км. траси №1 об`єкта 243 (а.с.42-45 т.2) .

10 жовтня 1982 року державною прийомною комісією призначеною розпорядженням Ради Міністрів РРФСР від 26.06.1981 р. №1041-Р складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта траси 19 об`єкта 243 (а.с.47-51 т.2).

30 січня 1987 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістрального продуктопроводів від 22.11.1985 р. за №385 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва ділянки ОУП «К» - ОУП «5С» магістрального зв`язку об`єктів 123-242 (а.с. 53 зворотня сторінка - 55 т.2).

25 березня 1987 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістрального продуктопроводів від 25.03.1987 р. за №418 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта ВЛ-110 кв К2-ЛІ об`єкта 243 (а.с. 56 зворотня сторінка - 59 т.2).

12 червня 1987 року державною прийомною комісією призначеною наказом начальника Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів від 05.06.1987 р. №74 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва швидкомонтованого притулку на 100 чоловік в м.Рівне по вул.Котляревського (а.с. 60 зворотня сторінка - 62 т.2).

30 листопада 1987 року державною прийомною комісією призначеною наказами Держкомнафтопродукту СРСР від 30.06.1987 р. №229 і від 22.10.1987 р. №298 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта 243 майданчика 2/1 (в об`ємі пускового комплексу) Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту СРСР (Державний комітет СРСР із забезпечення нафтопродуктами), яке здійснювалось на підставі постанови ЦК КПРС і Ради Міністрві СРСР №765-377 від 18.07.1958 р. (а.с. 64-70 т.2).

30 грудня 1987 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту СРСР від 15.12.1987 року №431 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва майстерні на майданчику 1/4 об`єкта 243 (а.с. 87-90 т.2).

30 вересня 1988 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту СРСР від 15.08.1988 р. за №1880 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеної автоматизації наливної насосної на майданчику Новоград-Волинський (а.с. 93-97 т.2).

08 грудня 1988 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту СРСР від 11.11.1988 за №357 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта побутові приміщення ЗРУП-50 (нове будівництво) за адресою: майданчик 1/4 і 2/5 об`єкту 243 (а.с.99-102 т.2).

22 грудня 1988 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту СРСР складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного приміщення для монтажа установки УНТ-65 на НП Новоград-Волинський (а.с. 105-108 т.2).

15 грудня 1989 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРФСР від 30.11.1989 р. №334 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта Бригадний будинок на майданчику «И» (а.с. 110-115 т.2).

28 травня 1990 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРФСР від 01.02.1990 р. за №260 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта блочної котельні на наливній станції «Новоград-Волинський» (а.с. 117-120 т.2).

27 березня 1991 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРФСР від 19.12.1991 року №333 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершену реконструкцію нафтопродуктопровода на ділянці 40,2-49 км траси 16 об`єкта 243.

23 липня 1991 року державною прийомною комісією призначеною наказом Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРФСР від 17.12.1990 р. за №332 складено та підписано акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництва об`єкта реконструкція нафтопродуктапровода на ділянці 42, км 673-677,2 (а.с. 122 зворотня сторінка -125 т.2).

Враховуючи вищевикладені акти введення в експлуатацію, колегія суддів дійшла висновку, що об`єкти технологічного комплексу, розташованої на території України частини магістрального нафтопроводу "Самара-Західний напрямок" будувались та приймались в експлуатацію за часів СРСР .

Приймання Південно-західним управлінням магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРФСР в експлуатацію у період з 1971-1991 р.р. певних об`єктів технологічного комплексу, розташованої на території України частини магістрального нафтопроводу "Самара-Західний напрямок" не спростовує створення спірного майна за рахунок коштів союзного бюджету СРСР, яке належить відповідно до загальносоюзної власності.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до наказу начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 3 квітня 1970 року № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць 23 і 43 Південно-західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР.

Наказом начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 05.08.1970 №94 місцезнаходження Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів перенесено до м. Рівне.

Наказом Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами від 19.05.1983 за №109 затверджено Статут Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукта СРСР згідно п.1 якого Південно-західного управління магістральних нафтопродуктопроводів зокрема з Прикарпатським районним управління магістральних нафтопродуктопроводів передано у безпосереднє підпорядкування Держкомнафтопродукта СРСР.

Згідно з наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 14.10.1988 № 294 "Про перейменування районних підприємства магістральних нафтопродуктопроводів і їх підрозділів" вбачається, що відповідно до наказу Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987 "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами" Рада Міністрів СРСР постановою від 12.02.1988 №193 "Про передачу об`єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами в відання відповідного Державного комітету РРФСР" передала за станом на 01.01.1988 до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне (Українська РСР), в тому числі, нафтопродуктопровод Самара-Західний напрямок (листи Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами від 17.02.1988 № 8-ю та від 20.05.1994 №01-1/690 Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів).

Відповідно до наказу Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРСФР від 10.03.1992 № 47а "Про перейменування районних управлінь магістральних нафтопродуктопроводів у складі Південно-Західного об`єднання магістральних нафтопродуктопроводів і реорганізацію їх структурних підрозділів" Прикарпатське районне управління перейменовано в Прикарпатську філію Південно-Західного об`єднання магістральних нафтопродуктопроводів.

Згідно з наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" від 27.11.1992 № 293, структурному підрозділу Південно-Західного-підприємства магістральних, нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням, місто Рівне, Україна, присвоєно статус Дочірнього підприємства, яке перейменовано в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій та його структурних підрозділів.

При цьому, майно передано на праві господарського відання Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західному підприємству магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими йому організаціями, тобто майно Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР не передавалось у власність РРСФР, а залишилось у загальносоюзній власності.

На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", Статут, якого зареєстровано розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22.02.1993 № 169.

Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" стало Дочірнє Підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" (у подальшому реорганізоване у Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс"), Статут, якого зареєстровано розпорядженням міського голови міста Рівне від 23.11.2001 № 2790-р з розташуванням у місті Рівному.

Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежності і рівності у зовнішніх зносинах. Зазначеною Декларацією також проголошено, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться на території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний та науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю народу, матеріальною базою суверенітету Республіки, і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Статтею 4 Закону Української РСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року № 142-XII встановлено, що основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки; до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв`язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України; порядок створення і функціонування на території України нових об`єктів власності радянських республік, інших держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян визначається законодавством Української РСР; власність в Українській РСР виступає в таких формах: державна; колективна; індивідуальна (особиста і приватна трудова власність) та інші, передбачені Законом форми власності; відносини власності встановлюються і регулюються на підставі законодавства Української РСР. Українська РСР гарантує рівноправність всіх форм власності. Право власності охороняється законом.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року №506-XII введено мораторій на території Республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Постанова втратила чинність з дня затвердження Постановою Верховної ради України Державної програми приватизації.

Згідно з пунктами 1, 2 постанови Верховної ради Української РСР від 6 червня 1991 року № 1165-ХII "Про перехід до юрисдикції Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки", державні підприємства і організації союзного підпорядкування, розташовані на території республіки, переходять до юрисдикції Української РСР. Кабінету Міністрів Української РСР доручено затвердити Положення про порядок переходу в юрисдикцію Української РСР підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки; не мають юридичної сили, і не підлягають виконанню законодавчі акти та рішення союзних органів щодовласності об`єктів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які прийняті без узгодження з найвищими органами державної влади і управління Української РСР.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України" 24 серпня 1991 року Україну проголошено незалежною, демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинним на території є тільки Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства Республіки.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розміщенні на території України з прийняттям цього Указу перейшли у державну власність України.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII, доручено Кабінету Міністрів України в основному до 1 жовтня 1991 року забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій до відання органів державного управління. Повністю закінчити вказану роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Дію статті 2 зупинено Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року № 8-92 щодо повноважень Фонду державного майна України, крім його повноважень як орендодавця.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року №1540-XII, визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року.

Рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди (прийняті чи вчинені на підставі законодавства СРСР) щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними (стаття 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1991 року № 227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" визначено, що організацію роботи з переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, до відання органів державного управління України покладається на Урядову комісію, створену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1991 року № 237, Фонд державного майна України та органи державного управління України, до відання яких переходять зазначені підприємства.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1991 року № 227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" передбачено, що після узгодження організаційних питань органи державного управління України видають акти про перехід до їх відання підприємств, установ та організацій, які надсилають до Фонду державного майна, Міністерства економіки, Міністерства фінансів та Міністерства статистики України. В додатку до зазначеної постанови визначено перелік міністерств і відомств України, до відання яких переходять підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України. Також зазначено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, які розташовані на території України і не охоплені цим додатком, звертаються до Урядової комісії.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаними нормативно-правовими актами встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України, тобто, право державної власності на нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, що проходить по території України врегульовано законом і виникло в силу правонаступництва держави Україна.

Відповідно до ст. 21 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік "Про власність СРСР" у загальносоюзній власності перебувають майно органів влади і управління Союзу PCP, магістральний трубопровідний транспорт, Єдина енергетична система СРСР, космічні системи і загальносоюзні системи зв`язку та інформації, майно Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, оборонні об`єкти, кошти союзного бюджету, Державний банк СРСР та інші банки Союзу PCP і загальносоюзні резервні, страхові та інші фонди.

Таким чином, виходячи зі статусу нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, цей об`єкт, як магістральний трубопровідний транспорт, належав до загальносоюзної власності СРСР і не міг відноситися до об`єктів права інших форм власності.

В матеріалах справи відсутні докази, що право загальносоюзної власності СРСР на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, передавалось у встановленому законом порядку будь-яким органам або організаціям незалежно від форм власності у їх власність.

Під час створення Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів спірне майно не переходило у його власність, а залишалось у загальносоюзній власності держави СРСР.

Таким чином, вказане майно станом на 24 серпня 1991 року не перебувало у власності Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами, а тому будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, із загальносоюзної власності держави СРСР, і в подальшому з державної власності України, немає.

Водночас наказ Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1987 року "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами", постанова Ради Міністрів СРСР від 12 лютого 1988 року № 193 "Про передачу об`єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами", якою станом на 1 січня 1988 року передано до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими йому організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне, Українська РСР, в тому числі, нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, не є правовстановлюючими документами і не містять відомостей про передачу права власності на майно.

Посилання відповідача-1, що підставою для набуття права власності на спірну частину нафтопродуктопроводу стало передання Південно-Західним підприємством магістральних нафтопродуктопроводів концерну «Роснафтопродукт» Прикарпатському управлінню «Прикарпаттранснафтопродукт» як його дочірньому підприємству, створеному на базі Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів, спірної частини нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок», що проходить територією України під час його створення та реєстрації 22.02.1993 на баланс, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки "перехід права власності" та "передача майна на баланс" мають різну юридичну природу за своєю суттю. Факт перебування майна на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на це майно, а є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не свідчить про знаходження майна у власності підприємства. Тобто, передача спірного майна на баланс за ланцюжком від Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну «Роснафтопродукт» до Прикарпатського управління «Прикарпаттранснафтопродукт» та в подальшому від Прикарпатського управління «ІІрикарпаттранснафтопродукт» як дочірнього підприємства до ТОВ «Прикарпатзахідтранс» не має наслідком перехід на таке майно права власності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/1750/19.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що статут не є правовстановлюючим документом, тому зазначення в установчих документах про належність цього майна не є беззаперечним доказом права власності на спірне майно.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що будь-яких правовстановлюючих документів на спірний об`єкт відповідачем-1 у даній справі не надано.

Щодо доводів відповідача-1 про правомірність реєстрації нафтопродуктопроводу, як іноземної інвестиції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з інформаційним повідомленням обласного управління зовнішніх економічних зв`язків Рівненської області № 1358-2/55 від 24.01.1995 року, станом на 1 листопада 1992 року, Південно-Західним підприємством магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" здійснено інвестицію у формі створення дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору, а саме: Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" у вигляді обладнання для нафтопроводів, а не всього майна, включаючи магістральний трубопровідний транспорт - частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України (а.с. 324 т.9).

Станом на 24 січня 1995 року, на час реєстрації іноземної інвестиції, в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт", діяли Декрет Кабінету Міністрів України (далі - Декрет) "Про режим Іноземного інвестування" від 20 травня 1993 року № 55-93 та наказ Міністерства фінансів України від 9 липня 1993 року №47 "Про затвердження форми інформаційного повідомлення про іноземну інвестицію в Україні та форми інвестиційного свідоцтва і розміру плати за державну реєстрацію іноземної інвестиції та видачу інвестиційного свідоцтва".

Згідно з пунктом 2 статті 4 Декрету, іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, перелічені у статті 3 цього Декрету, зокрема, шляхом створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю.

Відповідно до статті 20 Декрету, підприємство з іноземними інвестиціями: може бути створено або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій, або шляхом придбання такого підприємства повністю.

Проте, наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27 листопада 1992 року № 293 "Про присвоєння юридичного статусу і перейменування Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів" структурному підрозділу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем знаходження, місто Рівне, Україна, присвоєно статус дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", і перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій останнього та його структурних підрозділів.

У розділі 1.1 Статуту Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації (управи) від 22 березня 1993 року № 169р зазначено, що Прикарпатське управління "Прикариаттранснафтопродукт" в подальшому «Дочірнє підприємство», створено на базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів структурної одиниці Південно-західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну «Роснафтопродукт» (а.с. 227-235 т.2).

Пунктом 1.4 Статуту Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22 лютого 1993 року № 169, встановлено, що до складу Дочірнього підприємства входять наступні структурні підрозділи без права юридичної особи:

- майданчик "ЗР" з лінійною дільницею 42 від 560 км до 684 км,

- майданчик "4Ч" з лінійною дільницею 42 від 684 км до 808 км,

- наливна станція "Новоград-Волинський",

- ЛВДС-5С з лінійною дільницею 42 від 808 км до 868 км,

лінійною дільницею 43 від 0 до 118 км,

лінійною дільницею 23 від 0 до 220 км;

- майданчик "ІК" з лінійною дільницею 43 від 118 км до 295 км,

- майданчик І/І з лінійною дільницею 43,

трасою І від 295 до 384 км,

трасою 13 від 0 до 24 км,

трасою 18 від 0 до 7 км,

трасою 16 від 0 до 73 км,

трасою "В" від 0 до 9 км,

- майданчик 2/І з трасою ІА від 384 до 420 км,

трасою 19 від 0 до 66 км,

трасою 13 від 24 до 57 км,

-ремонтно-будівельне управління в місті Ужгороді.

Дочірнє підприємство є правонаступником майнових, фінансових та інших прав та зобов`язань Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів; місцезнаходження підприємства: Україна, місто Рівне, вулиця Котляревського,18 (пункти 1.5, 1.6 Статуту).

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що правонаступництвом є перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Розрізняють двіформи правонаступництва: універсальне та часткове (сингулярне). При універсальному правонаступництві до правонаступника (фізичної або юридичної особи) разом з правами первісного кредитора переходять і його обов`язки. Таке правонаступництво має місце у разі спадкування, реорганізації юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. При частковому (сингулярному) правонаступництві до правонаступника переходять тільки певні права та обов`язки кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17 дійшла висновку, що при реорганізації юридичної особи відбуваєтьсяуніверсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" створено не шляхом заснування, а шляхом реорганізації діючого підприємства у формі структурного підрозділу - Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів у Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", що не передбачено положеннями вказаного Декрету.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність тверджень відповідача-1 про правомірність реєстрації нафтопродуктопроводу як іноземної інвестиції, оскільки документів для реєстрації іноземної інвестиції у вигляді саме нафтопродуктопровода відповідачем-1 не надано та матеріали справи не містять. Крім того, спірне майно в роки існування СРСР знаходилось на території Української РСР, тому нафтопродуктопровід не міг бути зареєстрований, як іноземна інвестиція.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідно до Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів, укладеної між Урядом України і Урядом російської федерації 26.07.95 та ратифікованої 02.07.99 (далі Угода від 26.07.95), магістральний нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, а також виробничо-технологічний зв`язок на нього (далі - об`єкти нафтопродуктопроводу) експлуатується підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Під час виконання своїх функцій з експлуатації зазначених об`єктів нафтопродуктопроводів АК "Транснафтопродукт" керується законодавством України.

Статтею 2 зазначеної Угоди, встановлено, що під терміном "магістральний нафтопродуктопровід" розуміється - нафтопродуктопровід з лінійними засувками і станціями катодного захисту, насосні перекачувальні станції з резервуарними ємностями і без них, пункти контролю і управління нафтопродуктопроводом, виробничо-технологічний зв`язок на ньому, лінії електроживлення споживачів нафтопродуктопроводу, ремонтно-експлуатаційні пункти і інфраструктура, що забезпечує безпечну експлуатацію нафтопродуктопроводу; під терміном "експлуатація нафтопродуктопроводу" розуміється - обслуговування та ремонт обладнання і трубопроводу.

Таким чином, враховуючи положення вказаної Угоди від 26.07.95, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що Південно-Західне підприємство магістральних Нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", не будучи власником майна, не мало права передавати Прикарпатському управлінню "Прикарпаттранснафтопродукт" об`єкти нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України. Південно - Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів могло розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у його власності, а не державним майном, що перебувало у загальносоюзній власності та яке віднесено до власності Держави Україна за законом.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" (ідентифікаційний код 13990932) створено на підставі Наказу № 293 від 27.11.1992 Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів (м. Самара рф), тобто, в той час коли питання власності на майно між Україною та росією врегульовані не були.

Між Україною та російською федерацією з метою врегулювання відносин власності була укладена Угода про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.93 року, яка ратифікована Україною 22.06.1993 року (далі Угода від 15.01.1993). Вказаною угодою (ст. 1) Сторони підтвердили перехід у їх власність відповідно до національного законодавства майна підприємств, установ, організацій, їх структурних одиниць та підрозділів колишнього союзного підпорядкування за територіальною ознакою.

Статтею 19 Угоди від 15.01.93 встановлено, що вона набуває чинності з дати обміну ратифікаційними грамотами. Україною зазначену Угоду ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 3313-ХІІ від 22.06.1993.

На підставі розпорядження президента російської федерації №723-рп від 08.03.1993 «Про регулювання відносин власності з державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав», російська сторона запропонувала тимчасово застосовувати положення вказаної Угоди у відносинах між Україною та Російською Федерацією.

Домовленість щодо тимчасового застосування Угоди від 15.01.1993 досягнута шляхом обміну нотами Міністерством закордонних справ російської федерації № 331 н/усс від 24.12.1993 та Міністерством закордонних справ України від 11.01.1994.

Згідно ст. 1 Угоди між Україною та російською федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, сторони взаємно визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, у тому числі фінансових ресурсів підприємств, установ, організацій, структурних одиниць та підрозділів підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, розташованих на територіях сторін, за винятком активів колишнього Союзу PCP, зазначених у договорі "Про правонаступництво у відношенні зовнішнього державного боргу і активів СРСР" від 04.12.1991.

Статтею 2 Угоди від 15.01.1993 сторони передбачили, що кожна зі сторін визнає права власності іншої сторони, її громадян та юридичних осіб по відношенню до розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об`єктів (філії, долі, паї, акції та інше майно), які на 01.12.1990 перебували у віданні органів державного управління іншої сторони, а також були власністю інших юридичних та фізичних осіб, за винятком об`єктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин.

Відповідно до ст. 11 Угоди від 15.01.1993, сторони домовились, що правовий статус раніше створених підприємств, визнаних на основі цієї угоди власністю однієї сторони та розташованих на території іншої сторони, визначається у відповідності до законодавства сторони, на території якої знаходяться підприємства, та оформлюються протоколами між органами сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Таким чином, вбачається, що російська федерація визнає право власності України щодо розташованих на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів, що перебували станом на 1 грудня 1990 року у віданні органів державного управління колишнього союзного підпорядкування. Правовий статус вказаних об`єктів, виходячи зі статті 11 Угоди, визначається на підставі протоколів, укладених між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном обох країн. Проте тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна колишнього союзного підпорядкування, розташованого на території України, таке майно є загальнодержавною власністю.

Постановою Верховної Ради України від 20.10.1994 року № 217/94-ВР "Про повноваження Фонду державного майна України щодо забезпечення виконання Угоди між Україною та Російською Федерацією, Україною та Республікою Білорусь про взаємне виконання прав та регулювання відносин власності" на Фонд державного майна України покладено функції, які відповідно до Угоди між Україною і російською федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності здійснюються органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що під час перегляду за нововиявленими обставинами рішення суду у справі №14/312 в основу рішення судів було покладено висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 року Державного підприємства Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу(а.с. 235-310 т.9), в результаті чого суд дійшов висновку у вказаній справі про те, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, яка проходить територією України, була побудована (в основному) під час існування СРСР, але за рахунок грамотної експлуатації, своєчасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень, заміни обладнання і трубопроводів, що вичерпали свій ресурс, технічного переоснащення і реконструкції існуючих об`єктів, а також будівництва нових, нафтопродуктопровід, що експлуатується та утримується відповідачем, фактично є новим об`єктом, переробленим за його кошти (а.с. 235-310 т.9).

Водночас з матеріалів справи вбачається, що постановою від 18.02.2020 начальника відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями Служби безпеки України та підтримання обвинувачення управління кримінальних проваджень Департаменту нагляду за спеціальними органами правопорядку Офісу Генерального прокурора Ущапівського Я.В. про призначення комісійної судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 52017000000000752 від 03.11.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч.3 ст.368 КК України, було призначено комісійну судово-будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (а.с. 131 т.3).

На вирішення вказаної судової експертизи поставлені питання:

1. «чи є нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок магістральним трубопроводом (магістральним трубопровідним транспортом) в розумінні Закону України «Про трубопровідний транспорт»?»

2. «чи підтверджується документально Висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 Державного підприємства Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу , в частині відповіді на п. 8 (стр. 140-141 Висновку), а саме те, що нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок є новим об`єктом?»

3. «чи підтверджується документально Висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 Державного підприємства Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу, в частині відповіді на п. 11 (стр. 144 Висновку), а саме те, що нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок не є магістральним трубопроводом, а є лише об`єктом магістрального трубопровідного транспорту? »

За результатами комісійної судово-будівельно-технічної експертизи Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №52017000000000752 зроблений висновок експертів від 04.02.2021 №6567/20-42/6568/6569/20-43 (далі - Висновок КНДІСЕ) (а.с. 131-211 т.3).

Так, у вказаному висновку встановлено, що трубопровід "Самара-Західний напрямок" в частині, що проходить територією України, призначений здійснювати: транзитні міждержавні поставки продуктів транспортування споживачам через територію України; поставки продуктів транспортування споживачам, розташованим на території України. За період 1992-2017 років, нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок", в частині прокладеної територією України, зазнав часткових змін у складі та технічних характеристиках його об`єктів за рахунок: списання окремих будівель і споруд, що входили до складу окремих об`єктів досліджуваного нафтопродуктопроводу; списання окремих відводів трас лінійної частини нафтопродуктопроводу; консервації (переведенню в УБС) окремих об`єктів або їх частин досліджуваного нафтопродуктопроводу; проведенню робіт по новому будівництву, капітальному ремонту, реконструкції та технічному переоснащенню окремих об`єктів або окремих будівель і споруд у складі існуючих об`єктів досліджуваного нафтопродуктопроводу. Таким чином, згідно з розділом 3 ДБН А.2.2-3-2014 [9.16] перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва (нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", в частині прокладеної територією України), що передбачала зміну його геометричних розмірів та технічних характеристик, внаслідок чого змінилися основні техніко-економічні показники та поліпшилися умови експлуатації, відноситься до робіт з реконструкції.

Разом з тим, у Висновку ДП "УкрДІАП" від 20.03.2017 зазначено, що у додатках до нього та в інших представлених на дослідження матеріалах кримінального провадження відсутні відомості щодо набуття, по завершенню робіт з реконструкції, нафтопродуктопроводом "Самара-Західний напрямок", в частині прокладенні, територією України (або всіх його черг будівництва з пусковими комплексами), статусу нерухомого майна після фіксації у визначеному законодавством порядку готовності цього майна для використання його за призначенням (зі складанням Акта готовності завершеного будівництвом об`єкта до експлуатації та видачі відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката). Оскільки новостворений об`єкт нерухомого майна повинен бути введений в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, то роботи з поліпшення, капітального ремонту або реконструкції, без введення об`єкта в експлуатацію не можуть вважатися створенням нового об`єкта.

По першому та третьому питаннях експертами зроблені наступні висновки: що нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» в частині, що проходить територією України, є не об`єктом магістрального трубопроводу (магістрального трубопровідного транспорту), а є частиною магістрального трубопроводу.

Відповідно, висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 Державного підприємства «Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу», в частині відповіді на п. 11 (стор. 144 Висновку), а саме те, що нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» не є магістральним трубопроводом, а є лише об`єктом магістрального трубопровідного транспорту, не підтверджується

По другому питанню: висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 Державного підприємства "Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу", в частині відповіді на п. 8 (стор. 140-141 Висновку), а саме те, що нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" є новим об`єктом, документально не підтверджується.

При цьому, експерти дійшли висновку, що нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" в частині, що проходить територією України, враховуючи: його розташування на території України, технічні характеристики і призначення; положення ст. 1 Закону України "Про нафту і газ" відповідно до якої транзит нафти, газу та продуктів їх переробки трубопроводами через територію України між прикордонними пунктами приймання-здавання з території інших держав для споживачів за межами України відбувається виключно магістральними трубопроводами, відповідно до класифікації трубопровідного транспорту в системі трубопровідного транспорту України, наведеної у ст. 2 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та п. 1.3 Інструкції відноситься до магістрального трубопровідного транспорту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2022 року у справі №161/6509/20 (провадження №61-4138св21) вказано: "Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про допустимість висновку експертизи як доказу, оскількиекспертиза проведенаукримінальному провадженнімістила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений".

Згідно з частинами першою-третьоюстатті 86 ГПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновоку, що судом першої інстанції оцінено зазначений Висновок КНДІСЕ від 04.02.2021 №6567/20-42/6568/6569/20-43 у сукупності з іншими письмовими доказами. Відповідачем-1 правильність та повнота проведеної експертизи не спростована, належних та допустимих доказів на спростування вказаного експертного висновку скаржником не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача-1, що посилання суду першої інстанції на Висновок КНДІСЕ від 04.02.2021 №6567/20-42/6568/6569/20-43 (а.с. 131-211 т.3) як на підставу для висновків про оцінку нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок» в частині, що проходить територією України, як магістрального трубопровідного транспорту, а відтак належність його до державної власності є помилковим та зроблено при недоведеності обставин належними доказами.

Статтею 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" встановлено, що магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Вказана стаття жодних винятків не містить.

До переліку об`єктів, що складають технологічний комплекс - частина нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що проходить територією України, відповідно до Закону України "Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів" від 17.02.2011№3041-VI (в редакції від 09.12.2015); СНиП 2.05.06-85 "Магистральные трубопроводы" (зі змінами №1, №2, №3, чинні з 01.01.1986); "Правила охорони магістральних трубопроводів", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 № 1747 (із змінами); ДСТУ 4611:2006 "Магістральні трубопроводи. Терміни та визначення основних понять"; Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів, ратифікована Законом України № 820-ХІУ від 02.07.99 входять:

- лінійна частина, що становить складну розгалужену систему і складається з експлуатаційних дільниць (частина яких наразі перебуває в експлуатації, а частина виведені в УБС) з підвідними трасами та відводами, лупінгами, запірною арматурою, переходами через природні та штучні перешкоди, вузлами підключення насосних станцій, вузлами підключення відвідних трас, вузлами обліку нафтопродуктів, вузлами пуску та пуску-прийому засобів очищення і діагностики, лінії та споруди технологічного зв`язку, засоби автоматики і телемеханіки, установки електрохімічного захисту трубопроводу від корозії (станції катодного захисту, станції дренажного захисту);

- лінії електропередачі та споруди електропостачання об`єктів нафтопродуктопроводу;

- дороги вздовж трас трубопроводу та розпізнавальні і сигнальні знаки місцезнаходження трубопроводу;

- чисельні захисні споруди у вигляді протипожежних відвідних каналів різної довжини (з валами та без);

- нафтобази з резервуарними парками для зберігання продукту, що транспортується;

- перекачувальні насосні станції з резервуарними парками та без них, з лініями електропередачі та спорудами енергопостачання зазначених об`єктів, з майданчиками зберігання аварійного запасу труб та деталей трубопроводу;

- наливні станції з резервуарними парками і спорудами для зберігання і відвантаження нафтопродуктів на залізничний та автомобільний транспорт;

- будинки лінійних обхідників, аварійно-відновлювальні пункти, система контролю витоків та інші об`єкті і мережі забезпечення безпеки і надійності експлуатації трубопроводу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, є магістральним нафтопродуктопроводом, частина якого проходить територією України та складається з окремих об`єктів, така частина є державною власністю України, тому вимоги позивача в частині визнання права його власності на окремі об`єкти нерухомого майна, які проходять територією України та забезпечують функціонування нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок є правомірними.

У ч. 1ст. 16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, потрібно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанови Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №438/887/16-ц, від 18.05.2022 у справі №921/199/20).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №910/18962/20 (п. 5.14), від 18.05.2022 у справі №921/199/20 (п. 70).

Способи захисту цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб наведено вст.16 ЦК України, у якій зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Визнання права як універсального способу захисту абсолютних та виключних прав та охоронюваних законом інтересів передбаченийст. 16 ЦК України.

Водночас можливість захисту права власності шляхом застосування такого способу як визнання цього права унормовано вст. 392 ЦК України, згідно з якою власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз змістуст. 392 ЦК Українидає підстави стверджувати, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності. (такий висновок наведено упостанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №344/16879/15-ц). При цьому вбачається, що перша диспозиція передбачає наявність спору про право, який і є предметом позовного провадження.

Позов провизнання права власностіна майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові провизнання права власностіможе бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові провизнання права власностівиступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбаченийст. 392 ЦК України, є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

При цьому у п. 107постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, зазначено, що передумовою для застосуванняст. 392 ЦК Україниє відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Отже, оскільки право власності на об`єкти нерухомого майна, що складають технологічний комплекс, який знаходиться на території України та забезпечує функціонування нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, не було зареєстровано в установленому законом порядку за державою в особі Фонду державного майна України, при цьому, таке право було безпідставно зареєстровано за відповідачем-1, що призвело до виникнення даного спору, то позивач правомірно звернувся з позовом про визнання права власності на нього.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог щодо визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара - Західний напрямок" та відмову у задоволенні позову про визнання права власності на:

об`єкт нерухомого майна /комплекс будівель/, який розташований за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, с. Росош, вулиця Зарічна, будинок 1 (реєстраційний номер об 'єкта 1591430321240), у т.ч.:

промблок, А, загальною площею 238,8 кв. м;

підпірна насосна, Б, загальною площею 1 178,6 кв. м.;

магістральна насосна, В, загальною площею 796,4 кв. м;

камера регулятора тиску № 1, Г, загальною площею 19,7 кв. м;

камера регулятора тиску № 2, Д, загальною площею 17,1 кв. м;

прохідна, Е, загальною площею 15 кв. м;

водопровідна насосна, Ж, загальною площею 71,2 кв. м;

насосна піногасіння, 3, загальною площею 50,9 кв. м;

озонаторна, К, загальною площею 63,7 кв. м;

насосна з операторною, Л, загальною площею 46,3 кв. м;

блок вторинної очистки М, загальною площею 24,5 кв. м, технологічні колодязі 1-50, И;

шлаконакопичувач, І;

басейн допоміжного відстою II;

буферні резервуари III, оскільки право власності на вказане майно, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстроване за АТ "Інтернешнл Трейдінг Партнере АГ" на підставі договору купівлі-продажу від 04.10.2018.

Щодо клопотання відповідача-1 про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положеннястатті 267 Цивільного кодексу Україниі вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 Цивільного кодексу України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена упостановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 26.11.2019 у справі №904/841/18, від 20.01.2020 у справі №924/774/18, від 07.04.2021 у справі №911/2669/19, від 13.10.2021 у справі №914/687/20.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос"проти Росії").

З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі її закінчення за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

У постанові від 26.01.2022 у справі №924/1338/19 Верховний Суд, вирішуючи питання переривання позовної давності у спірних правовідносинах, зокрема зазначив, що відповідно до частини другоїстатті 264 ЦК Україниперебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, та в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.Правила переривання перебігу позовної давностізастосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

З матеріалів справи вбачається, що позовна давність щодо заявлених вимог переривалась у зв`язку з пред`явленням позову у справі №14/312, де судом розглядався позов щодо частини вимог без конкретизації спірного майна. При цьому, оскільки рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі №14/312 було задоволено позов про визнання права власності та витребування майна і лише 18.12.2017 - після залишення без змін апеляційною інстанцією рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 року у справі №14/312, яким за результатами перегляду рішення за нововиявленими обставинами, було відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на частину нафтопродуктопроводу Самара - Західний напрямок, що проходить по території України, то про порушення свої прав позивач дізнався саме 18.12.2017. Відповідно, трирічний строк припадає на 18.12.2020. Позивач звернувся з позовом у даній справі 29.04.2021, що підтверджується описом вкладення у цінний лист на адресу суду (а.с.62 т.1).

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що відповідно до положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжено та відмінено Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651.

Отже на час дії установленого на території України карантину строки визначені статтями 257 Цивільного кодексу України, були продовжені.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими вимогами про визнання права власності на майно, оскільки позов у даній справі подано 29.04.2021 року в період дії карантину.

Суд також вважає за необхідне послатися на рішення Європейського суду з прав людиниу справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010р. у якому зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенціїзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачитияк такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно дост. 276 Господарського процесуального кодексу Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 у справі №906/513/21 в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара - Західний напрямок" відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядкуст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 у справі №906/513/21 в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно, що складає технологічний комплекс розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу "Самара - Західний напрямок", без змін.

2. Справу №906/513/21 повернути Господарському суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "07" листопада 2023 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	30.10.2023
Оприлюднено	09.11.2023
Номер документу	114717589
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо визнання права власності

Гудак А.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 30.10.2023 по справі 906/513/21ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —906/513/21

Постанова від 30.10.2023

Постанова
від 30.10.2023 по справі 906/513/21
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД