Постанова

від 06.11.2023 по справі 906/736/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року Справа № 906/736/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліський колос" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 07.08.23р. суддею Прядко О.В. у м.Житомирі, повний текст складено 07.08.23р. у справі № 906/736/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліський колос"

до Приватного підприємства "Миролюбівське"

про стягнення 222 810,22 грн

Апеляційні скарги розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліський колос" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного підприємства "Миролюбівське" про стягнення заборгованості у розмірі 222810,22 грн, з яких 100000,00 грн основного боргу, 30697,90 грн інфляційних втрат, 4364,38 грн 3% річних, 58652,05 грн пені та 29095,89 грн штрафу у розмірі 20% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №14/12/2020 від 14.12.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.08.23 у справі №906/736/23 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліський колос" відмовлено у повному обсязі.

В обґрунтування рішення суд з посиланням на ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 627, 628, 629, 655, 692, 693, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України, умови п. 2.1. договору, вказав, що строк оплати товару згідно з умовами договору станом на час розгляду справи не настав. Доказів протилежного, зокрема зібрання урожаю відповідачем, не надано. Інших документів додатків до договору, які становлять його невід`ємну частину, і визначають інші умови оплати, матеріали справи не містять. Жодних доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги (претензії) про сплату заборгованості позивачем не надано. Позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що мало місце порушення покупцем обов`язку з оплати товару відповідно до умов договору чи відмови останнього від виконання взятих на себе зобов`язань. Оскільки відсутні докази порушення відповідачем передбачених договором строків оплати товару, то здійснення позивачем нарахувань також є неправомірним, а тому прийшов до висновку про відмову в позові.

Не погодившись із винесеним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 07 серпня 2023 року по справі №906/736/23 та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов у повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати, а саме 3342,15 грн судового збору сплаченого до Господарського суду Житомирської області та 5013,23 грн судового збору сплаченого до Північно-західного апеляційного господарського суду, а також 20000 грн витрат на правничу допомогу.

Вважає, рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, положенням чинного законодавства, при ухваленні судового рішення істотно порушено норми матеріального та процесуального права, не враховані висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому воно підлягає скасуванню.

Вказує, що ТОВ «Поліський колос» надав належні та допустимі докази виконання своїх зобов`язань, а саме те що позивач поставив товару на суму 769 149,79 грн і надав докази того що відповідач не в повній мірі розрахувався за поставлений товар. Тобто позивач виконав свій обов`язок по доказуванню обставин на які він посилається в позовній заяві.

З посиланням на п. 2.1.1 договору зазначає , оскільки саме у відповідача існував обов`язок по оплаті товару і було право на відстрочку оплати, а тому вважає, що саме він мав надавати докази того чи він розрахувався в повній мірі, якщо не розрахувався то повинен надати пояснення чому він не виконує взяті на себе зобов`язання по оплаті товару і надати відповідні докази.

Також з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 зауважує, якщо відповідач був не згідний з доводами які були наведені позивачем в позовній заяві, мав спростувати їх шляхом подачі відзиву на позовну заяву з відповідними доказами. Однак він їх не подав, а тому суд першої інстанції виходячи із висновків Великою Палатою Верховного Суду мав виходити з того, що факт, збору врожаю, скоріше був (мав місце), аніж не був.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліський колос" на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.08.23 у справі №906/736/23 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

14.12.2020 між ТОВ Поліський колос (продавець) та ПП Миролюбівське (покупець) укладено договір поставки №14/12/2020 (далі договір) (а.с.10-13), відповідно до п.1.1 якого, в рамках цього договору постачальник зобов`язується поставити покупцю, а покупець прийняти та своєчасно оплатити засоби захисту рослин, мікродобрива та насіння с/г культур (надалі товар) у погодженому сторонами асортименті.

Сума договору складається з загальної суми всіх видаткових накладних, виданих постачальником покупцю. Кількість, асортимент, ціни на товар та строки його поставки визначаються в додатках до цього договору та/або накладних документах на відпуск товару, які становлять його невід`ємну частину, підпис на яких покупця свідчить про погодження сторонами вартості та кількості товару.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар за цим договором здійснюються покупцем наступним чином: покупець здійснює оплату 20 відсотків від загальної вартості товару в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника не пізніше дня отримання товару, 80 відсотків після збору урожаю поставлених с/г культур. Інші умови оплати визначаються додатками до цього договору, які становлять його невід`ємну частину (пп.2.1.1).

За умовами п.2.7 договору, передача товару постачальником і прийняття товару покупцем оформляється видатковою накладною та/або специфікацією, яка підписується представниками сторін, дата оформлення якої вважається датою передачі товару покупцю. Підписання покупцем видаткової накладної та/або специфікації також засвідчує факт передачі разом з товаром усієї товарно-супровідної документації, в тому числі сертифікатів якості.

Сторони в додатках до цього договору можуть визначити інший порядок здійснення оплати за товар (п.2.12 договору).

У п.2.16 договору сторони визначили та погодили те, що покупець не може відмовитися від виконання зобов`язання після здійснення попередньої оплати.

Покупець, згідно з п.4.2 договору, зобов`язаний, зокрема, у встановлений термін здійснити розрахунок, згідно з п.2.1 цього договору.

Відповідно до п.п.7.1, 7.5 договору, за невиконання або неналежне виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань по цьому договору, винна сторона несе відповідальність в порядку, передбаченому чинним законодавством. У випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у договорі, він (покупець) сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежів по оплаті товару, від своєчасно несплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення, а також 20% річних від простроченої суми.

Крім того, в разі порушення покупцем строків попередньої оплати та/або оплати за товар відповідно графіку, встановленого договором, постачальник має право стягнути з покупця штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченої вартості товару. Штраф сплачується за кожне порушення строків проведення оплати, встановлених договором (п.7.6 договору).

Даний договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце на час дії цього договору (п.9.1 договору).

На виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 769149,79 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000001 від 27.01.2021 на суму 369999,60 грн, №РН-0000024 від 12.05.2021 на суму 39200,00 грн, №РН-0000029 від 31.05.2021 на суму 15960,00 грн, №РН-0000034 від 31.05.2021 на суму 5600,00 грн, №РН-0000023 від 01.07.2021 на суму 94500,07 грн, №РН-0000060 від 05.08.2021 на суму 126000,10 грн, №РН-0000063 від 10.08.2021 на суму 47850,02 грн, №РН-0000066 від 31.08.2021 на суму 41040,00 грн, №РН-0000070 від 16.09.2021 на суму 29000,00 грн (а.с.14-22).

Відповідачу було виставлено рахунки-фактури на оплату №СФ-0000053 від 14.12.2020, №СФ-0000028 від 19.05.2021, №СФ-0000030 від 24.05.2021 (а.с.23-25).

Згідно банківських виписок по рахунку ТОВ Поліський колос, відповідач здійснив оплату товару частково на суму 669149,79 грн (а.с.28-38).

Таким чином, за розрахунком позивача, непогашеною залишилась заборгованість відповідача у розмірі 100000,00 грн (а.с.26-27).

Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав взяті на себе договірні зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару, позивач звернувся з даним позовом до суду та, крім вказаної суми основного боргу, просив стягнути 30697,90 грн інфляційних втрат, 4364,38 грн 3% річних, 58652,05 грн пені та 29095,89 грн штрафу у розмірі 20% річних.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зі змісту укладеного між сторонами договору №14/12/2020 від 14.12.2020 вбачається, що такий за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

За нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо вчасної оплати товару, внаслідок чого за ними рахується загальна заборгованість за договором у розмірі 100000 грн.

Матеріалами справи, зокрема видатковими накладними, підтверджується, що позивач поставив відповідачу товар на суму 769149,79 грн. Відповідач зі свого боку здійснив оплату отриманого товару на суму 669149,79 грн, про що свідчать банківські виписки по рахунку позивача.

Як зазначалося вище, у п.2.1.1 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату 20 відсотків від загальної вартості товару в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника не пізніше дня отримання товару, 80 відсотків після збору урожаю поставлених с/г культур. Інші умови оплати визначаються додатками до цього договору, які становлять його невід`ємну частину.

Дослідивши матеріали справи, судова колегія зауважує, що поставка товару по договору згідно видаткових накладних здійснювалася протягом 2021 року, часткові проплати за вказаний товар також були проведені відповідачем протягом 2021 року, що убачається із банківських виписок по рахунку позивача.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) установлено такий принцип господарського судочинства, як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зроблено висновок про те, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

За наведеного, на думку колегії суддів, враховуючи стандарт доказування "вірогідності доказів" більш вірогідним є факт того, що на момент звернення із даним позовом до суду (30.05.2023) відповідачем було зібрано врожай поставлених с/г культур у 2021 році, та строк оплати товару станом на час розгляду справи настав, відповідно висновок суду першої інстанції про протилежне є помилковим.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар (с/г продукцію) у розмірі 100 000,00 грн є неоплаченою, доказів сплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Факт отримання товару за вказаними накладними відповідачем не спростовано, товар повернутий позивачеві не був.

Враховуючи наведене вище, відсутність будь-яких доказів проведення повних розрахунків відповідачем за отриманий товар в частині залишку боргу за вказаним договором, вимога про стягнення заборгованості з відповідача в загальному розмірі 100 000, 00 грн є правомірною та обґрунтованою відповідно підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення 30697,90 грн інфляційних втрат, 4364,38 грн 3% річних, 58652,05 грн пені та 29095,89 грн штрафу у розмірі 20% річних нарахованих із 16.12.2021 по 30.05.2023, з приводу чого суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Згідно із ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, як зазначалося вище, колегія суддів прийшла до висновку, що на момент звернення із позовом до суду більш вірогідним є факт настання строку оплати товару, проте, визначити точний момент збору врожаю за наявними у справі доказами не вбачається за можливе. При цьому початок нарахування штрафних санкцій, який вказує позивач у своїх розрахунках - 16.12.2021 на думку суду апеляційної інстанції є неправильним, оскільки, з поданих видаткових накладних убачається, що товар поставлявся у січні, травні, липні, серпні, вересні 2021, а тому, зокрема, за накладними липня, серпня, вересня 2021 року не міг бути посаджений та зібраний відповідачем до кінця 2021 року.

Отже, у даному випадку, за відсутності доказів точного періоду збору відповідачем врожаю, суд апеляційної інстанції позбавлений права самостійно визначити момент прострочення зобов`язання, відповідно визначити період нарахування штрафних санкцій та здійснити їх перерахунок.

Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, у стягненні 30697,90 грн інфляційних втрат, 4364,38 грн 3% річних, 58652,05 грн пені та 29095,89 грн штрафу у розмірі 20% річних слід відмовити за недоведеністю.

За наведеного, на переконання суду апеляційної інстанції, позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення основного боргу в сумі 100 000,00 грн, в решті позову слід відмовити.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, відповідно така апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та прийняттю нового рішення про стягнення із відповідача 100 000,00 грн основного боргу та відмові у стягненні 30697,90 грн інфляційних втрат, 4364,38 грн 3% річних, 58652,05 грн пені та 29095,89 грн штрафу у розмірі 20% річних.

Крім того, відповідно ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліський колос" на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.08.23 у справі № 906/736/23 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 07.08.23 у справі № 906/736/23 скасувати. Прийняти нове рішення.

"Позов задоволити частково.

Стягнути із Приватного підприємства "Миролюбівське" (12453, Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Миролюбівка, вул. Петровського, 1, код ЄДРПОУ 36297695) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліський колос" (10001, м. Житомир, вул. Київська, 81, кім. 310, код ЄДРПОУ 31888740) 100 000,00 грн основного боргу та 1499,95 грн витрат зі сплати судового збору за подачу позову. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 30697,90 грн інфляційних втрат, 4364,38 грн 3% річних, 58652,05 грн пені та 29095,89 грн штрафу у розмірі 20% річних. Видати наказ."

3. Стягнути із Приватного підприємства "Миролюбівське" (12453, Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Миролюбівка, вул. Петровського, 1, код ЄДРПОУ 36297695) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліський колос" (10001, м. Житомир, вул. Київська, 81, кім. 310, код ЄДРПОУ 31888740) 2249,93 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Господарському суду Житомирської області видати накази на виконання даної постанови.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

6. Справу №906/736/23 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.