Постанова

від 19.10.2023 по справі 615/986/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року м. Харків Справа №615/986/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

апелянта (Харківська обласна прокуратура, позивач) Горгуль Н.В., посвідчення №072883 дійсне до 01.03.2028 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не з`явився;

першого відповідача Чернишов К.О., свідоцтво №3621 від 04.08.2020 року, ордер серія ВІ№1168899 від 21.09.2023 року;

другого відповідача не з`явився;

третього відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх.№1697Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2022 року у справі №615/986/20,

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м.Дергачі Харківської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Валківська міська рада, м.Валки Харківської області,

до 1. ОСОБА_1 , с.Гонтів Яр, Харківської області,

2. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,

3. Фермерського господарства «Агрофортуна-2021», м.Валки, Харківської області,

про визнання наказу незаконним, визнання договору оренди землі недійсним, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (надалі - прокурор) звернувся до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі - перший відповідач) та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (надалі - другий відповідач), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №10176-СГ від 27.09.2016 року про затвердження документації із землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 6321255400:03:000:0703 площею 13,8640 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства розташованих за межами населеного пункту на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 05.10.2016 року, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 про передачу в оренду земельної ділянки, площею 13,8640 га (кадастровий номер 6321255400:03:000:0703), розташованої за межами населеного пункту на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області;

- скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 05.10.2016 року, загальною площею 13,8640 га, кадастровий номер 6321255400:03:000:0703, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 13,8640 га (кадастровий номер 6321255400:03:000:0703), розташовану за межами населених пунктів на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області, шляхом укладення акту прийому-передачі.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 26.11.2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24.02.2021 року, позов керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави Україна задоволено.

Постановою Верховного Суду від 18.01.2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Валківського районного суду Харківської області від 26.11.2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24.02.2021 року скасовано. Провадження у справі №615/986/20 закрито. Повідомлено керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

У лютому 2023 року до Верховного Суду від керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області надійшла заява, у якій він просив направити справу за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2023 року на підставі статті 414 Цивільного процесуального кодексу України справу №615/986/20 передано для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області.

Господарським судом Харківської області винесено ухвалу від 14.06.2023 року, якою, зокрема ухвалено розглядати у даній справі вимогу щодо повернення спірної земельної ділянки в наступній редакції: «Зобов`язати ОСОБА_1 та ФГ «Агрофортуна-2021» повернути Валківській міській раді Харківської області земельну ділянку площею 13,8640га (кадастровий номер 6321235400:03:000:0703), розташовану за межами населених пунктів на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області».

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.07.2023 року у справі №615/986/20 (повний текст складено 31.07.2023 року, суддя Калантай М.В.) у задоволені позову відмовлено в повному обсязі.

Харківська обласна прокуратура з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2023 року у справі №615/986/20 в частині відмови у визнані недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його державної реєстрації і повернення земельної ділянки;

- прийняти у вказаній частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити;

- в решті рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2023 року залишити без змін;

- судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів;

- справу розглядати за участі представника Харківської обласної прокуратури.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано правової кваліфікації посиланням прокурора на обставини набуття ОСОБА_1 права оренди на вісім земельних ділянок з кадастровими номерами: 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:0798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644 загальною площею 122,0832 га, наданих йому ГУ Держземагенства у Харківській області в оренду раніше - тобто до видачі оскаржуваного наказу від 27.09.2016 року №10176-СГ та задля задоволення тієї ж самої мети для набувача ОСОБА_1 - ведення фермерського господарства.

Необґрунтованим вважає скаржник висновок суду першої інстанції про те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є іншим органом, ніж ГУ Держземагенства у Харківській області, а також про неможливість задоволення позовних вимог прокурора в частині незаконності та недійсності зазначених наказу та договору без зміни прокурором позовних вимогу цій частині.

Так, при підготовці позову прокурором було допущено технічну описку, а саме: замість особи відповідача 1 - ГУ Держгеокадастру у Харківській області - помилково зазначено ГУ Держземагенства у Харківській області. Про походження такого формулювання саме як технічної описки свідчить той факт, що прокурором в обґрунтування вимог позову про визнання недійсними наказу ГУ Держземагенства у Харківській області №10176-СГ від 27.09.2016 року та договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6321255400:03:000:0703 від 05.10.2016 року додано копію наказу, виданого саме ГУ Держгеокадастру у Харківській області, а також копію договору оренди земельної ділянки, підписаного з боку орендодавця саме ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Прокурор наголосив на зазначені обставини як такі, що ведуть до висновку про технічну описку, в судовому засіданні 21.07.2023 року.

Таким чином, як вказує апелянт висновок суду першої інстанції про неможливість задоволення вищезазначеної частини позовних вимог прокурора ґрунтується на невірному тлумаченні реалізації прокурором процесуальних прав невикористання права на зміну позовних вимог замість використання права на виправлення технічної описки, - і зроблений із порушенням ст.ст. 13-15 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 року з урахуванням ухвали суду від 12.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2022 року у справі №615/986/20. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання на 09.10.2023 року і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №615/986/20.

Вказані ухвали суду були направлені на адреси сторін засобами поштового зв`язку та отримані ними, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

14.09.2023 року матеріали справи №615/986/20 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Перший відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№11461 від 22.09.2023 року), в якому зазначає, що згодне з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області також надало відзив на апеляційну скаргу (вх.№11526, ел.№13373), в якому проти позиції апелянта заперечує та вважає рішення законним і просить залишити його без змін.

Крім того другий відповідач просить судове засідання провести за відсутності його представника (клопотання від 05.10.2023 року вх.№12105, ел.№13589).

У судовому засіданні 09.10.2023 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі і наполягав на її задоволенні. При цьому, представник апелянта зазначив, що погоджується з висновками суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №10176-СГ від 27.09.2016 року у зв`язку з чим просить рішення суду першої інстанції у відповідній частині залишити без змін.

Представник першого відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві, який міститься в матеріалах справи.

З метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, забезпечення повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, керуючись приписами ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у розгляді справи до 19.10.2023 року про що винесено відповідну ухвалу.

Вказана ухвала суду була направлена учасникам справи засобами поштового зв`язку та отримана ними, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, другий та третій відповідачі про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені, їх явка у судове засідання не визнавалась обов`язковою, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи, колегії суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.

У судовому засіданні 19.10.2023 року представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник першого відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта та першого відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

У ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Валківського району, Валківським відділом Дергачівської місцевої прокуратури встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №10176-СГ від 27.09.2016 року затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку №6321255400:03:000:0703, площею 13,8640 га, із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населеного пункту на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області.

На підставі даного наказу між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 05.10.2016 року укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 7 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.10.2016 року за №16823677.

Відповідно до п.2 вказаного договору, в оренду передається земельна ділянка державної власності з кадастровим номером №6321255400:03:000:0703, площею 13,8640 га, землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля). Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (п.14). Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля).

У п.5 договору зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки складає 378324,44 грн.

Звертаючись до суду з позовом прокурор вказував, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Харківської області №10176-СГ від 27.09.2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», прийнятий з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказана земельна ділянка, загальною площею 13,8640 га, надана ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів незаконно, оскільки громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Так, наказами ГУ Держземагенства у Харківській області №3046-СГ, №3048-СГ, №3049-СГ від 12.11.2014 року ОСОБА_1 надано в оренду 8 земельних ділянок загальною площею 122,0832 га (10,9548 га, 16,1716 га, 30,8187 га, 7,1783 га, 7,2636 га, 19,8666 га, 8,3963 га та 21,4333 га), кадастрові номери 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:0798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644, які розташовані за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області.

На виконання вищезазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 22.12.2014 року укладено договори оренди вказаних земельних ділянок, загальною площею 122,0832 га, розташованих за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області строком на 49 років, які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У подальшому, 29.01.2015 року ОСОБА_1 одноособово створив Фермерське господарство «Агрофортуна» (ЄДРПОУ: 39608813), основним видом діяльності якого визначено - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №217237739 від 22.07.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 передав вищевказані земельні ділянки в оренду створеному ним ФГ «Агрофортуна».

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у користування ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 13,8640 га без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що вже отримував раніше земельні ділянки для створення фермерського господарства, з метою отримання в користування земельних ділянок без проходження процедури земельних торгів.

У зв`язку з вищевикладеним, прокурор стверджує про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, всупереч вимогам ст. ст. 122, 123, 124, 134, Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 7, 8, 14 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, що діяла на той час), прийнято наказ №10176-СГ, яким незаконно передано ОСОБА_1 у користування земельну ділянку кадастровий номер: 6321255400:03:000:0703 загальною площею 13,8640 га без проведення торгів.

Так, згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №10176-СГ від 27.09.2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

09.01.2023 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі №922/1830/19.

У зазначеній постанові суд касаційної інстанції, розглядаючи спір у подібних правовідносинах, вказав, що: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

Суд першої інстанції вказав, що прокурором у позові заявлено вимогу, зокрема, про скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №10176-СГ від 27.09.2016 року, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , проте за результатами судового розгляду встановлено, що вказаний наказ видано іншим органом, а саме: Головним Управлінням Держгеокадастру у Харківській області. Тобто, прокурором не було вжито заходів щодо зміни позовних вимог у цій частині, що є окремою додатковою підставою для відмови в позові в цій частині позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції до вказаного висновку ставиться критично. Так, досліджуючи позовну заяву слід відмітити, що за текстом прокурор посилається на обставини неправомірності і незаконності дій саме ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Дійсно у прохальній частині позову міститься зазначення, щодо скасування наказу Держземагенства у Харківській області, однак суд вважає, що це є опискою як відзначив апелянт у скарзі. Матеріали справи не містять посилань та тверджень, що спірний наказ має відношення до ГУ Держземагенства у Харківській області. При цьому, перевіривши фіксацію судового засідання від 21.07.2023 року, то прокурор у судовому засіданні відзначив, що відповідне позначення у позовній заяві є технічною опискою.

Прокурор у даній справі пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. З огляду на викладене, можна дійти висновку, що в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 року у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18)».

Судове рішення яке наразі переглядається апеляційним судом, прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2016 року №10176-СГ щодо затвердження документації із землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки площею 13,8640 га, кадастровий номер 6321255400:03:000:0703 із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства розташованої за межами населеного пункту на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області.

Отже, в частині вказаних позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає положенням частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

За таких підстав, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пунктах 7.1- 7.9 постанови від 15.12.2021 року у справі №918/303/21, колегія суддів зазначає, що відмова суду у задоволенні позовних вимог в частинні скасування спірного наказу №10176-СГ від 27.09.2016 року з мотивів визначених судом першої інстанції є безпідставною і у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 року у справі №922/1832/19, ухваленої в подібних правовідносинах.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.10.2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 31 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч.2 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, ст. 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

При цьому відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, який є загальним, також Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

За змістом ст.8 Закону України «Про фермерське господарство» можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до ч.1 ст.5, ч.1 ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час прийняття спірних наказів) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Зі змісту положень ст.12 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Таким чином, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

При цьому після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах шляхом участі у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

Відповідна правова позиція викладена у пункті 6.25 постанови Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі №917/1416/19.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 року у справі №6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №922/614/19, від 24.04.2019 року у справі №525/1225/15-ц, від 13.03.2018 року у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 року у справі №606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 року у справі №357/2418/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами, станом на час прийняття оскаржуваного наказу та укладення спірного договору оренди, ОСОБА_1 вже було реалізовано гарантоване державою право на створення фермерського господарства. Так, ОСОБА_1 було створено Фермерське господарство «Агрофортуна», код ЄДРПОУ: 39608813, дата запису 29.01.2015 року.

Вказаному передувало те, що наказами ГУ Держземагенства у Харківській області №3046-СГ, №3048-СГ, №3049-СГ від 12.11.2014 року ОСОБА_1 надано в оренду 8 (вісім) земельних ділянок загальною площею 122,0832 га (10,9548 га, 16,1716 га, 30,8187 га, 7,1783 га, 7,2636 га, 19,8666 га, 8,3963 га та 21,4333 га), кадастрові номери 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:0798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644, які розташовані за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області. На виконання вищезазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 22.12.2014 року укладено договори оренди вказаних земельних ділянок, загальною площею 122,0832 га (10,9548 га, 16,1716 га, 30,8187 га, 7,1783 га, 7,2636 га, 19,8666 га, 8,3963 га та 21,4333 га), кадастрові номери 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:0798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01.000:0644, розташованих за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області строком на 49 років, які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним засновником ФГ «Агрофортуна», який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства, 29.01.2015 року він реалізував право, надане ст.ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та ст.ст. 121, 123, 134 Земельного кодексу України. Надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі після реєстрації ФГ «Агрофортуна» суперечить зазначеним вище правовим нормам.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №524/1225/15-ц.

Отже, отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України, оскільки на час прийняття спірного наказу №10176-СГ та укладення договору оренди від 05.10.2016 року ФГ «Агрофортуна» (29.01.2015 року - дата створення), одноособовим засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи наведене, оскільки спірна земельна ділянка передана ОСОБА_1 із порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», вказане є підставою для визнання спірного договору оренди недійсним.

За змістом п. 24 Перехідних положень Земельного Кодексу України, які були внесені Законом України №1423-ІХ від 28.04.2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», які набрали чинності 27.05.2021 року, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

У зв`язку з цим, 12.07.2021 року право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6321255400:03:000:0703, площею 13,8640 га, було зареєстроване за територіальною громадою м.Валки в особі Валківської міської ради.

Отже, з 12.07.2021 року право власності на спірну земельну ділянку перейшло до територіальної громади в особі Валківської міської ради.

Таким чином, з 12.07.2021 року відбулися зміни у суб`єктному складі спірних правовідносин щодо суб`єкта права власності на спірні земельні ділянки (з держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області на територіальну громаду в особі Валківської міської ради).

Як вже зазначалось, прокурором було уточнено позовні вимоги, а саме викладено їх в наступній редакції: «Зобов`язати ОСОБА_1 та ФГ «Агрофортуна-2021» повернути Валківській міській раді Харківської області земельну ділянку площею 13,8640 га (кадастровий номер 6321235400:03:000:0703), розташовану за межами населених пунктів на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області».

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору, то наявні правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора про скасування державної реєстрації такого договору та зобов`язання повернути до комунальної власності Валківської міської ради земельну ділянку площею 13,8640 га (кадастровий номер 6321235400:03:000:0703), розташовану за межами населених пунктів на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області, як похідних.

У той же час, першим та другим відповідачами було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог прокуратури.

Прокурор вважає, що строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право. Як зазначає представник прокуратури, про порушення вимог земельного законодавства прокурор дізнався у 2017 році, а саме після отримання листа 29.11.2017 року від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Так, Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93 та №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 року у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 року у справі №922/1467/19.

Так, позов у даній справі про визнання незаконним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2016 року, про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 05.10.2016 року (державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки ОСОБА_1 здійснено 08.10.2016 року) та повернення орендованої земельної ділянки - прокурором подано 03.09.2020 року, тобто більше ніж через три роки з моменту прийняття спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору.

За правилами абз.1 ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Досліджуючи обставини щодо наявності поважних причин, які спричинили пропуск строків позовної давності і які мають бути ураховані судом, необхідно виходити з того, що у разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16, в якій зазначено, що правило (щодо моменту обізнаності) пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Колегія суддів вважає, що вказані прокурором обставини не можна вважати об`єктивно існуючими перешкодами, які унеможливлювали своєчасне звернення з позовом у цій справі. Запитування і отримування необхідної інформації від органів державної влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, дослідження загальновідомої інформації з відкритих джерел, зокрема Реєстрів, адміністрування яких здійснюється державними органами, є діями прокурора, спрямованими на виконання посадових обов`язків, що випливають з компетенції прокуратури при здійснені захисту інтересів держави, і не можуть бути віднесені до поважних причин пропуску строків позовної давності.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункти 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16).

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №924/430/19 від 06.07.2021 року.

За приписами ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру» своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Наразі, прокурором не доведено належними у справі доказами, що саме у листопаді 2017 рокі він дізнався про порушене право і що перешкоджало йому звернутися до суду з відповідними позовними вимогами в межах строку позовної давності.

Відтак, дослідивши причини пропуску строку позовної давності, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором не наведено достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку.

За таких підстав, колегія суддів зазначає, що відмова суду у задоволенні позовних вимог з мотивів визначених судом першої інстанції є безпідставною і у задоволенні позову у відповідній частині слід відмовити з огляду на сплив строку позовної давності.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволення апеляційної скарги прокуратури. Натомість рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2023 року слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Враховуючи висновок суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваного рішення із залишенням без змін її резолютивної частини, відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2023 року у справі №615/986/20 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2023 року у справі №615/986/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 06.11.2023 року (після виходу судді Хачатрян В.С. з відпустки та судді Россолова В.В. з лікарняного та відпустки).

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов