Рішення

від 06.11.2023 по справі 910/10058/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2023Справа № 910/10058/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/10058/23

за позовом фізичної особи-підприємця Іванкевича Сергія Васильовича;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мол-пром"</a>;

про стягнення 200 600,00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Іванкевич Сергій Васильович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мол-пром"</a> суму попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 200 600,00 грн.

В обґрунтування позову фізична особа-підприємець Іванкевич Сергій Васильович вказує, що 25.03.2023 між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мол-пром" укладено договір на вироблення обладнання № 230328, за змістом п. 1.1. якого, продавець зобов`язується передати у власність покупцеві сироварню-пастеризатор 500 літрів з лірою у кількості 1 шт., у зв`язку з чим продавець виставив покупцеві рахунок-фактуру № 230328 від 28.03.2023 на суму 200 600,00 грн, яка була оплачена заявником платіжними дорученнями № 335 від 29.03.2023 та № 352 від 04.05.2023, однак продавцем, у строк встановлений п. 3.3. договору, поставка товару, вказаного у рахунку-фактурі № 230328 від 28.03.2023, не була здійснена.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Іванкевича Сергія Васильовича відмовлено повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/10058/23, а справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

З метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.07.2023 була направлена на адресу фізичної особи-підприємця Іванкевича Сергія Васильовича рекомендованим листом з повідомленням про вручення, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мол-пром"</a> отримало вказану ухвалу в приміщенні суду.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мол-пром"</a> до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву фізичної особи-підприємця Іванкевича Сергія Васильовича, за змістом якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

До господарського суду від фізичної особи-підприємця Іванкевича Сергія Васильовича надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Мол-пром"</a>.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.03.2023 між фізичною особою-підприємцем Іванкевичем Сергієм Васильовичем (далі також - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мол-пром" (далі також - відповідач, продавець) укладено договір на вироблення обладнання № 230328 (далі - договір), за змістом п. 1.1. якого, продавець зобов`язується передати у власність покупцеві сироварню-пастеризатор 500 літрів з ліркою у кількості 1 шт., за ціною 113 000,00 грн, що в подальшому іменується як "товар", а покупець зобов`язується прийняти й оплатити товар.

Відповідно до п. 2.1. договору, покупець зобов`язаний сплатити продавцю вартість товару, зазначену в пункті 1.1. даного договору: передоплата від вартості товару 50%, сума оплати 56 500,00 грн; остання вартість 50% після вироблення обладнання, 56 500,00 грн.

Згідно п. 2.3. договору, датою виконання зобов`язання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Як передбачено п. 3.1. договору, поставка товару здійснюється продавцем за вказаним місцем покупцем за рахунок покупця протягом 20 (двадцять) робочих днів з моменту оплати покупцем товару визначеною в п. 2.1. даного договору.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що право власності на товар виникає у покупця з моменту передачі товару, відповідно до даного договору.

У п. 3.4. договору сторони узгодили, що датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженої особи покупця товаротранспортної/видаткової накладної, яка має силу акта прийому-передачі.

Підписуючи видаткову накладну покупець підтверджує, що він отримав усі належні в розумінні п. 2 ст. 662 ЦК України документи, що стосуються товару (п. 3.5. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Як визначено п. 6.1. договору, сторони погоджуються, що підписали цей договір після узгодження всіх його істотних умов. Сторони підтверджують, що цей договір підписаний при повному розумінні всіх його положень з урахуванням всіх істотних обставин, в тому числі економічної вигоди від належного та повного виконання умов цього договору. Невідповідність окремих положень цього договору чинному законодавству не може бути підставою для визнання цього договору недійсним в цілому.

Позивач вказує, що ним, на підставі виставленого рахунку-фактури № 230328 від 28.03.2023, платіжними дорученнями № 335 від 29.03.2023 та № 352 від 04.05.2023 перераховано на користь відповідача попередню оплату у розмірі 200 600,00 грн, однак останній своїх зобов`язань з поставки товару не виконав, у зв`язку з чим позивач і просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мол-пром"</a> попередню оплату у розмірі 200 600,00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що ним виготовлено сироварню-пастеризатор 500 літрів з ліркою у кількості 1 шт. та передано позивачу, що підтверджується скріншотами листування між представником відповідача та позивачем, заявами свідків та інформативним відео на YouTube.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач на виконання умов договору та відповідно до рахунку-фактури № 230328 від 28.03.2023, платіжними дорученнями № 335 від 29.03.2023 та № 352 від 04.05.2023 перераховано на користь відповідача попередню оплату у розмірі 200 600,00 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено п. 3.1. договору, поставка товару здійснюється продавцем за вказаним місцем покупцем за рахунок покупця протягом 20 (двадцять) робочих днів з моменту оплати покупцем товару визначеною в п. 2.1. даного договору.

Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем останній платіж здійснено 04.05.2023, останній день поставки товару припадав на 01.06.2023.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що право власності на товар виникає у покупця з моменту передачі товару, відповідно до даного договору.

У п. 3.4. договору сторони узгодили, що датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженої особи покупця товаротранспортної/видаткової накладної, яка має силу акта прийому-передачі.

Таким чином, укладаючи договір, сторони дійшли згоди, що саме товаротранспортна або видаткова накладна, яка підписана уповноваженою особою покупця, має силу акта прийому-передачі та, відповідно, підтверджує факт поставки товару покупцю.

Судом встановлено, що сторонами до матеріалів справи було надано копію видаткової накладної № 230605 від 06.05.2023, однак вказана видаткова накладна підписана лише відповідачем та на ній міститься напис представника позивача про те, що представник позивача відмовився від підписання видаткової накладної у зв`язку з тим, що відповідачем не виконані зобов`язання з поставки товару.

Інших видаткових або товаротранспортних накладних, які були б підписані уповноваженими особами сторін та, відповідно, підтверджували факт передання від відповідача позивачеві товару, визначеного рахунком-фактурою № 230328 від 28.03.2023, матеріали справи не містять.

Однак, відповідач вказує, що товар, а саме сироварню-пастеризатор 500 літрів з ліркою у кількості 1 шт., ним був переданий позивачеві, в якості доказів чого надає, зокрема, заяви свідків фізичної особи-підприємця Носова Романа Анатолійовича та ОСОБА_1 з приводу яких суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Суд вказує, що у заві свідка фізичної особи-підприємця Носова Романа Анатолійовича міститься повідомлення, що свідку відомо про відповідальність за подання неправдивої інформації, однак суд вказує, що відповідно до приписів ст. 88 Господарського процесуального кодексу України має міститися підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо саме кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань.

Також у вказаній заяві свідка не вказано про готовність фізичної особи-підприємця Носова Романа Анатолійовича з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Заяві свідка ОСОБА_1 не містить його підтвердження про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень

Таким чином суд приходить до висновку, що подані до суду заяви свідків не відповідають вимогам ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містять підтвердження свідків про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Суд також звертає увагу на положення ч. 1, 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Суд вказує, що за умовами договору, а саме п. 3.4., датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженої особи покупця товаротранспортної/видаткової накладної, яка має силу акта прийому-передачі.

Таким чином вказані заяви свідків не можуть підтверджувати факт поставки відповідачем товару позивачеві.

Суд критично ставиться до наданих відповідачем скріншотів з месенджера Вайбер, оскільки з вказаних скріншотів неможливо встановити, що товар був поставлений позивачу.

Також відповідачем до матеріалів справи надано копію платіжної інструкції Р24А1166397413D9197 від 06.05.2023, однак вказана платіжна інструкція підтверджує лише той факт, що позивачем здійснено переказ власних коштів Носову Роману Анатолійовичу, жодних посилань в призначенні платежу на договір на вироблення обладнання № 230328 від 28.03.2023 або на договір перевезення, відповідно до якого фізична особа-підприємець Носов Роман Анатолійович зобов`язувався передати позивачу сироварню-пастеризатор 500 літрів з ліркою у кількості 1 шт. вказана платіжна інструкція не містить.

Як передбачено п. 3.1. договору, поставка товару здійснюється продавцем за вказаним місцем покупцем за рахунок покупця протягом 20 (двадцять) робочих днів з моменту оплати покупцем товару визначеною в п. 2.1. даного договору.

Тобто, за умовами договору обов`язок поставки товару покладено саме на відповідача.

Як передбачено ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Як передбачено ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.

Суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

За змістом ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт", договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Однак у матеріалах справи відсутній договір перевезення укладений між відповідачем та фізичною особою-підприємцем Носовим Романом Анатолійовичем чи відповідна заявка відповідача на надання послуг перевезення чи інший документ, передбачений цивільним законодавством, з якого б вбачалося, що між відповідачем та фізичною особою-підприємцем Носовим Романом Анатолійовичем наявні господарські відносини з приводу перевезення товару - сироварні-пастеризатора 500 літрів з ліркою у кількості 1 шт., позивачеві.

Також у матеріалах справи відсутня товарно-транспортна накладна, з якої б вбачалося, що фізична особа-підприємець Носов Роман Анатолійович передав сироварню-пастеризатор 500 літрів з ліркою у кількості 1 шт. позивачу.

У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначає, що ним виготовлено сироварню-пастеризатор 500 літрів з ліркою у кількості 1 шт. та передано позивачу, що підтверджується інформативним відео на YouTube, яке надане ним на електронному флеш-носії в якості електронного доказу разом з відзивом на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Згідно з ч. 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги", електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Однак, як вбачається з наданого відповідачем флеш-носія, файл "Відкриття сироварні під час війни", формату МР4, всупереч вимогам ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не засвідченій електронним підписом відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", у зв`язку з чим не приймається судом до розгляду.

Суд також звертає увагу відповідача на те, що відповідно до рахунку-фактури № 230328 від 28.03.2023, окрім сироварні-пастеризатора 500 літрів з ліркою у кількості 1 шт., відповідач зобов`язувався поставити позивачу: візок 300 літрів з перфодном, на коліщах, кран зливу ДУ 32, 1250х800х300; візок 300 літрів, на коліщах, кран зливу ДУ 32, з кришкою 1250х600х800; прес для сиру 1000х600х1600.

Однак жодного твердження, посилання на докази та, відповідно доказів, про поставку вказаного обладнання відзив на позовну заяву та додані до нього документи не містять.

Щодо наданого відповідачем скріншоту з мобільного додатку "Нова пошта", яка містить інформацію про посилку № 59 0009 6586 3293, відповідно до якої Іванкевичу Сергію Васильовичу направлено запчастини до ВПТ.

Однак, як вбачається з скріншоту з мобільного додатку "Нова пошта", яка містить інформацію про посилку № НОМЕР_1 , наданого позивачем, вказана посилка направлялася Іванкевичу Сергію Васильовичу фізичною особою ОСОБА_1 та не може відноситися до предмету доказування у даній справі.

Таким чином на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним товару позивачу на суму 200 600,00 грн, як і доказів, які свідчать про повернення ним позивачеві означеної суми грошових коштів у добровільному порядку/

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

В матеріалах справи міститься претензія № 02/06 від 02.06.2023, в якій позивач вимагав від відповідача повернути грошові кошти у розмірі 200 600,00 грн перерахованих на користь останнього як попередня оплата.

В якості доказів направлення претензії позивачем надано лише фіскальний чек від 02.06.2023 № 34, однак з вказаного фіскального чеку суд не може дійти висновку, що він підтверджує направлення саме вказаної претензії відповідачеві. Опису вкладення до цінного листа, з якого б вбачалося, що саме вказана претензія була направлена відповідачеві, позивачем до суду не надано.

Таким чином суд вказує, що позивач пред`явив вимогу про повернення попередньої оплати у розмірі 200 600,00 грн шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Отже, враховуючи те, що загальна сума грошового зобов`язання відповідача, яка складає 200 600,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про сплату вказаних грошових коштів на користь позивача, або належні докази поставки ним чи іншою особою за його замовленням позивачу погодженого сторонами товару, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог фізичної особи-підприємця Іванкевича Сергія Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мол-пром"</a> про стягнення попередньої оплати у розмірі 200 600,00 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку з задоволенням позову.

Також позивач просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що 01.06.2023 між адвокатом Стариченком Андрієм Васильовичем (далі - адвокат) та фізичною особою-підприємцем Іванкевичем Сергієм Васильовичем (далі - клієнт) укладено договір № 01/06 про надання правничої допомоги (далі - договір), за змістом п. 1.1. якого, у відповідності до даного договору адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу та представляти інтереси клієнта у судах всіх інстанцій, а також у всіх державних та недержавних установах, організаціях будь-якої форми власності, в тому числі й у інших державних інспекціях та фондах у будь-яких справах, що мають відношення до клієнта, який зобов`язується виплатити адвокату винагороду за надання правничої допомоги та представництво інтересів.

Відповідно до п. 4.1. договору, клієнт зобов`язується за надання правничої допомоги сплачувати адвокату плату, обумовлену даним договором та додатком 1 до нього.

Згідно з п. 1 додатку № 1 до договору, на виконання п. 1.1 договору сторони дійшли згоди визначити наступний обсяг послуг які мають бути надані адвокатом клієнту у справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мол-пром"</a> (ідентифікаційний код юридичної особи 43247077) на користь фізичної особи-підприємця Іванкевича Сергія Васильовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) суми попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 200 600 грн 00 коп.: надання юридичної консультації, вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства; судової практики; підготовка та надіслання претензії, підготовка позовної заяви та інших процесуальних документів.

Як визначено п. 2 вказаного додатку, на виконання п.п.4.1, п.4 договору, сторони дійшли згоди встановити наступний порядок та розміри грошової винагороди адвоката, а саме: - сума у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп., яка сплачується на протязі 10-ти робочих днів після підписання сторонами акту приймання передачі наданих послуг у спосіб не заборонений законодавством України.

До матеріалів справи надано акт № 1 приймання-передачі послуг до договору, за умовами якого, відповідно до умов договору № 01/03 про надання правничої допомоги від « 01» червня 2023 р. адвокат надав, а клієнт прийняв наступний обсяг послуг у справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мол-пром"</a> (ідентифікаційний код юридичної особи 43247077) на користь фізичної особи-підприємця Іванкевича Сергія Васильовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) суми попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 200 600 грн 00 коп.: надання юридичної консультації, вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства; судової практики; підготовка та надіслання претензії, підготовка позовної заяви та інших процесуальних документів. ???Розмір грошової винагороди адвоката, становить 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. Сторони засвідчують, що послуги надано якісно та в повному обсязі, претензій сторони одна до одної не матимуть.

Однак суд вказує, що позивачем не доведено факт надсилання претензії відповідачеві, у зв`язку з чим судом відхилено вказане твердження позивача в рішенні та вказано, що позивач пред`явив вимогу про повернення попередньої оплати у розмірі 200 600,00 грн шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Також суд вказує, що за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Суд вказує, що відповідно до положень п. 2 додатку № 1 до договору, на виконання п.п.4.1, п.4 договору, сторони дійшли згоди встановити наступний порядок та розміри грошової винагороди адвоката, а саме: сума у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп., яка сплачується на протязі 10-ти робочих днів після підписання сторонами акту приймання передачі наданих послуг у спосіб не заборонений законодавством України.

Як вказувалося судом, акт № 1 приймання-передачі послуг складено та підписано 21.06.2023, а тому позивач був зобов`язаний сплатити на користь адвоката грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн у строк до 05.07.2023.

За змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд вказує, що вимогу про стягнення витрат на надання правової допомоги з відповідача позивачем заявлено в позовній заяві, у зв`язку з чим суд зобов`язаний вирішити питання про розподіл судових витрат безпосередньо в рішенні.

Однак станом на день винесення рішення доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу відповідно до умов договору та додатку № 1 до нього до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вище викладене, та те, що відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (детального опису виконаних робіт, платіжних доручень, квитанцій, актів приймання-передачі наданих послуг, розрахунку вартості наданих послуг тощо), вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають у зв`язку з недоведеністю та не обґрунтованістю зазначених витрат.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мол-пром"</a> (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 10, ідентифікаційний код 43247077) на користь фізичної особи-підприємця Іванкевича Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 200 600 (двісті тисяч шістсот) грн 00 коп. попередньої оплати та 3 009 (три тисячі дев`ять) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко