Постанова

від 30.10.2023 по справі 680/939/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 680/939/21

Провадження № 22-ц/4820/1807/23

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Цугель А.О.

за участю прокурора Рибачук О.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 680/939/21 за апеляційною скаргою заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2023 року (суддя Олійник А.О.) у справі за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури, в особі Хмельницької обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , Новоушицької селищної ради Хмельницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Новоушицьке спеціалізоване лісомисливське підприємство «Поділля», Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду, керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури вказував, що рішенням позачергової сесії Новоушицької селищної ради VII скликання «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» № 15 від 24.09.2020 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 за межами с. Глибівка Новоушицького району Хмельницької області для ведення особистого селянського господарства та ОСОБА_1 11.06.2020 зареєстровано право власності на це майно.

Прокурор зазначав, що вказана земельна ділянка не є землями сільськогосподарського призначення, а належить до складу земель лісогосподарського призначення, що перебувають у власності українського народу і не можуть передаватись у приватну власність, при цьому земельна ділянка кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 накладається на виділ Новоушицького спеціалізованого лісомисливського підприємства «Поділля» (надалі НСЛП «Поділля»).

Враховуючи вищезазначене, позивач просив визнати недійсним рішення позачергової сесії Новоушицької селищної ради VII скликання «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» № 15 від 24.09.2020 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 за межами с. Глибівка Новоушицького району Хмельницької області для ведення особистого селянського господарства; скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6823384500:04:001:0006, площею 2,00 га із одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 і усіх інших зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 235179668224; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у державну власність Хмельницької обласної державної адміністрації з правом постійного користування Новоушицького спеціалізованого лісомисливського підприємства «Поділля» земельну ділянку кадастровий номер 6823384500:04:001:0006, площею 2,00 га.

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з цим рішенням суду, заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції не оцінено докази прокурора, що є порушенням ст. 89 ЦПК України; не взято до уваги обставини, що мають значення для справи, хоча суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, встановив усі фактичні обставини справи, однак помилково виходив із того, що відновлення порушеного права держави має бути захищено у спосіб шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а не на підставі статті 391 ЦК України та частини 2 статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки, що узгоджується із висновками Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16 від 23.11.2021 та у справі № 359/3373/16-ц.

Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звертає увагу, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального (статей 3, 20, 56, 91, 96, 122, 152 ЗК України, статей 7, 8, 17, 96, п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового Кодексу України та статей 15, 16, 386, 39 ЦК України і процесуального (статей 89, 263, 265 ЦПК України) права, не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, а викладені у судовому рішенні висновки не відповідають обставинам справи.

Зважаючи на викладене, заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відзиви від учасників справи до апеляційного суду не надходили.

В судовому засіданні прокурор Рибачук О.Г. просила апеляційну скаргу задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча про день, місце і час розгляду справи повідомлені відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора Рибачук О.Г., дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Суд, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Однак, оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог з підстав обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, суд першої інстанції виходив із того що позивачем пред`явлено негаторний позов про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, проте у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки.

Проте, судова колегія не погоджується повному обсязі із зазначеним рішенням суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Так, статтею 14 Конституції Українивстановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктом 34 частини 1 статті 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першоюстатті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з частинами 6, 9 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ії у власність.

Відповідно до статті 19ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 20 ЗК України, віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно з частиною 1 статті 55ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до статей 56, 57ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

При цьому, згідно зістаттею 3 ЗК України, земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечатьЗК України.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Водночас у пункті 2статті 5 ЛК Українипередбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини 1статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Відповідно до пунктів 4, 8 частини 1 статті 31 ЛК України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13статті 46 ЛК України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина 2статті 49 ЛК України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

За статтею 48 ЛК Українив матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-9864-СГ від 20 грудня 2019 року передано Новоушицькій селищній раді Новоушицької селищної об`єднаної територіальної громади Новоушицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальної площі 6427,3081 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Новоушицької селищної об`єднаної територіальної громади згідно додатку, у тому числі, земельну ділянку кадастровий номер 6823384500:04:001:0003 загальною площею 7,3463 га (т. 1 а.с.129-131).

14 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Новоушицької селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га кадастровий номер 6823384500:04:001:0006, що розташована за межами (в межах) населеного пункту с. Глибівка Новоушицької селищної ради та передати її їй безоплатно у власність для ведення ОСГ (т. 1 а.с.23).

Рішенням позачергової сесії Новоушицької селищної ради VII скликання «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» №15 від 24 вересня 2020 року затверджено, у тому числі, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 за межами с. Глибівка, Новоушицького району, Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства за рахунок сформованої земельної ділянки кадастровий номер 6823384500:04:001:0003 (т. 1 а.с. 21).

28 жовтня 2020 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 з індексним номером рішення 54895181 (т. 1 а.с. 25-26).

Земельна ділянка площею 2,00 га кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 23.03.2020 зареєстрована як об`єкт цивільних прав у ДЗК (категорія земель землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства). У відкритій Поземельній книзі складений кадастровий план земельної ділянки та зроблений запис про відсутність обмеження використання земельної ділянки (т. 1 а.с. 259-278).

Згідно із повідомленням Новоушицького СЛП «Поділля» №49 від 19 серпня 2021 року земельна ділянка кадастровий номер 6823384500:04:001:0006, крім інших, перебуває в користуванні підприємства (т. 1 а.с.27).

10 лютого 2006 року Новоушицькою РДА на підставі розпорядження від 10 червня 2004 року №222/04-р Новоушицькому спеціалізованому лісомисливському підприємству «Поділля» видано Державний Акт серії ЯЯ № 330884 на постійне користування земельною ділянкою площею 160,4276 га на території Кучанської сільської ради, кадастровий номер 6823385000:04:001:0001 (т. 1 а.с. 32-33).

Відповідно до виконаного ВО «Укрдержліспроект» фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 51 Новоушицького СЛП «Поділля», частини кварталу 22 Новоушицького лісництва ДП «Новоушицький лісгосп» за даними базового лісовпорядкування 2011, 2015 років, земельна ділянка, що позначена номером 29 кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 знаходиться у межах кварталу № 51 (т. 1 а.с.61-62).

Апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції, відмовляючи у позові з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту порушеного права та прийшовши до висновку про те, що належним способом захисту є пред`явлення саме віндикаційного позову про витребування спірної земельної ділянки, ухилився від встановлення обставин справи та не врахував при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин в порушення частини 4 статті 263 ЦПК України правових висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 20 червня 2023 року у справі №554/14032/22.

Усуваючи це порушення і оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України надані учасниками справи та їх представниками докази, а саме копії: наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-9864-СГ від 20.12.2019, рішення позачергової сесії Новоушицької селищної ради VII скликання «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» №15 від 24.09.2020, фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 51 Новоушицького СЛП «Поділля», Державного Акту серії ЯЯ № 330884 на право постійного користування земельною ділянкою площею 160.4276 га в межах Кучанської сільської ради Новоушицького району Хмельницької області Новоушицьким СЛП «Поділля» кадастровий номер 6823385000:04:001:0001, повідомлення Новоушицького СЛП «Поділля» №49 від 19 серпня 2021 року, листа начальника відділу № 2 ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області №663/421-22 від 09.06.2022, витягів з ДЗК про земельну ділянку кадастровий номер 6823385000:04:001:0001 та земельну ділянку кадастровий номер 6823384500:04:001:0006, поземельної книги кадастровий номер земельної ділянки 6823385000:04:001:0001, поземельної книги кадастровий номер земельної ділянки 6823384500:04:001:0006 судова колегія вважає доведеним ту обставину, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 6823384500:04:001:0006, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , була оформлена неправомірно, оскільки знаходиться у межах кварталу № 51 Новоушицького СЛП «Поділля».

При цьому, позачерговою сесією Новоушицької селищної ради VII скликання 24.09.2020 безпідставно зазначено про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель для ведення особистого селянського господарства, а не із земель лісогосподарського призначення, до категорії яких ця земельна ділянка належала і належить, що суперечить нормам чинного законодавства.

На думку колегії суддів, районний суд мав підстави для часткового задоволення позовних вимог прокурора, однак помилково вважав застосовними до спірних правовідносин приписи статті 391 ЦК України, а не статей 387 і 388 ЦК України і безпідставно відмовив у задоволенні вимоги прокурора, спрямованої на відновлення права держави щодо спірної земельної ділянки.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі №554/10517/16 закріплені наступні висновки: «7.42 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)). З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не зв`язана посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи».

Враховуючи обставини справи, апеляційний суд вважає, що помилкова з огляду на обставини справи юридична кваліфікація позивачем і судом першої інстанції позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави земельну ділянку призвела до неправильного вирішення справи. Проте, така помилка кваліфікації може бути виправлена, враховуючи доведену незаконність набуття ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки, що належала та належить до земель лісогосподарського призначення.

Так відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Відповідно достатті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно достатті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

За змістом частини 1 статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина 1 статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини 5 статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі №554/10517/16 «Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18)».

Встановивши, що звертаючись до суду з позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка (кадастровий номер 6823384500:04:001:0006) площею 2,00 га, що була передана у власність ОСОБА_1 належить до земель лісового фонду, який перебуває у державній власності та передача цієї ділянки у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства і враховуючи мету позивача, що спрямована на витребування у відповідачки на користь держави спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, апеляційний суд розглядає позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь держави земельну ділянку як вимогу про витребування цієї земельної ділянки на користь держави за правилами віндикаційного позову.

Також апеляційний суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, в якій Великою Палатою Верховного Суду надавалася оцінка ефективному способу захисту при порушенні інтересів держави як власника земель лісогосподарського призначення, а саме, що «визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 72)). Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина першастатті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений - у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою».

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядкуст. 387 ЦК Україниє ефективним способом захисту права власності.

Від указаного висновку Велика Палата Верховного Суду надалі не відступала, а тому цей висновок підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

А отже підлягає до задоволення позовна вимога прокурора про витребування у ОСОБА_1 на користь держави земельної ділянки кадастровий номер 6823384500:04:001:0006. І доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є такими, що заслуговують на увагу.

Разом з тим, апеляційний суд не погоджується із обґрунтованістю позову прокурора в частині необхідності визнання незаконними та скасування рішення позачергової сесії Новоушицької селищної ради №15 від 24.09.2020 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 та передачі її безоплатно у власність ОСОБА_1 , адже ця вимога не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння держави відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19).

На думку колегії суддів, не є необхідним для вирішення питання про витребування спірної земельної ділянки на користь держави скасування у ДЗК державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 з одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та інших речових прав щодо цієї нерухомості, а тому в задоволенні цих позовних вимог слід також відмовити.

Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами апеляційний суд виходить з наступного.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право держави витребувати земельну ділянку лісогосподарського призначення з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передання на користь ОСОБА_1 як землю для ведення особистого селянського господарства, передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо витребування такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними. Немає жодних підстав вважати, що ОСОБА_1 не могла співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості та власними діями щодо останнього.

Враховуючи поведінку як органу місцевого самоврядування, що прийняв протиправне рішення, так і поведінку ОСОБА_1 щодо отримання у власність земельної ділянки, що є землею лісогосподарського призначення, загальний інтерес у контролі за використанням земель лісогосподарського призначення переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні нею контролю за цією ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що «земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 75-76), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18(пункт 132))».

Апеляційний суд вважає, що за обставинами цієї справи ОСОБА_1 , будучи жителькою с. Куча Кам`янець Подільського району (колишнього Новоушицького) Хмельницької області, проявивши розумну обачність, не могла не знати про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах земель, що передані на праві постійного користування Новоушицькому спеціалізованому лісомисливському підприємству «Поділля» для ведення лісового господарства та розташовані на території Кучанської сільської ради. Тому відсутні підстави вважати, що у спірній ситуації мали місце недобросовісні дії лише зі сторони органу місцевого самоврядування. І, крім того, законодавство України надає ОСОБА_1 ефективні засоби відновлення її прав, якими вона на час постановлення апеляційною інстанцією судового рішення не скористалася.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому, з урахуванням вимог частини 1 статті 141 ЦПК України, часткового задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, підлягає до стягнення із ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури понесений судовий збір при поданні позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 5675 грн ((2270 грн за подачу позовної заяви) + 3405 грн (2270 грн* 150%) за подачу апеляційної скарги)).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 6823384500:04:001:0006 площею 2,00 га, що розташована за межами с. Глибівка, Новоушицького району, Хмельницької області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Хмельницької обласної прокуратури (пров. Військоматський, 3, м. Хмельницький, ЄДРПОУ 02911102) із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 5675 (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2023 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І. Талалай