Рішення

від 06.11.2023 по справі 910/12529/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2023Справа № 910/12529/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖОН МАКС"

до Фізичної особи-підприємця Ярмолинського Юрія Петровича

про стягнення 150 000, 00 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖОН МАКС" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Ярмолинського Юрія Петровича (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 150 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у сумі 150 000, 00 грн, у якості передоплати за послуги, які відповідач зобов`язаний був надати після укладення між сторонами договору, проте сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, відповідно договір не був укладений, послуги не були надані, у зв`язку з чим відповідач, на думку позивача, повинен повернути передоплату. Позивач зазначає, що грошові кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

04.09.2023 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що грошові кошти у розмірі 150 000, 00 грн не були перераховані позивачем помилково, а сплачені позивачем на виконання зобов`язань ФОП Гуліна С.В., з яким у відповідача укладений договір оренди, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

28.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в яких підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, у 2022 році між ним та відповідачем велися переговори щодо укладення договору оренди, за умовами якого відповідач мав надати послуги оренди нежитлового приміщення, а позивач сплатити за надані послуги.

Позивачем за період 2022-2023 було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у сумі 150 000, 00 грн у якості передоплати за послуги, які відповідач мав надати, на підтвердження чого додано до позовної заяви платіжні інструкції №9296-4460-7767-8479 від 13.02.2023 на суму 10 000, 00 грн, № 9295-0655-8146-1520 від 30.01.2023 на суму 15 000, 00 грн, № 9281-0478-6189-6119 від 12.09.2022 на суму 7 000, 00 грн, № 9277-9590-3789-1437 від 11.08.2022 на суму 6 000, 00 грн, № 9277-9586-7314-3861 від 11.08.2022 на суму 9 000, 00 грн, № 9281-1676-6170-0957 від 12.09.2022 на суму 10 000, 00 грн, № 9288-2482-2468-3057 від 22.11.2022 на суму 15 000, 00 грн, № 9291-1552-8457-2870 від 21.12.2022 на суму 10 000, 00 грн, № 9303-1616-1647-5917 від 20.04.2023 на суму 41 000, 00 грн, № 9281-1497-5371-8988 від 12.09.2022 на суму 8 000, 00 грн, № 9277-9590-3789-1437 від 11.08.2022 на суму 6 000, 00 грн, № 9282-0381-2842-2429 від 21.09.2022 на суму 10 000, 00 грн.

Позивач вказує, що під час переговорів сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір не уклали та припинили будь-які взаємовідносини, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути позивачу отриману передоплату за неукладеним договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 29/06/2023 від 29.06.2023, в якій позивач просив відповідача повернути безпідставно отримані кошти у розмірі 150 000, 00 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною АТ «Укрпошта» та фіскальним чеком.

Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, грошові кошти не повернув.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що грошові кошти у розмірі 150 000, 00 грн помилково перераховані позивачем відповідачу, оскільки договір оренди не був укладений між сторонами, тому відповідач зобов`язаний повернути перераховані йому кошти у сумі 150 000, 00 грн., як безпідставно набуте майно на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управненою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вказує позивач, за період 2022-2023 ним було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у сумі 150 000, 00 грн у якості передоплати за послуги, які відповідач мав надати, проте не надав, оскільки сторони не дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач зобов`язаний повернути перераховані йому кошти у сумі 150 000, 00 грн., як безпідставно набуте майно на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч.2 статті 11 ЦК України.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Відповідно до приписів ст. 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Так, на підтвердження перерахування відповідачу грошових коштів у розмірі 150 000, 00 грн, позивачем було додано до позовної заяви платіжні інструкції №9296-4460-7767-8479 від 13.02.2023 на суму 10 000, 00 грн, № 9295-0655-8146-1520 від 30.01.2023 на суму 15 000, 00 грн, № 9281-0478-6189-6119 від 12.09.2022 на суму 7 000, 00 грн, № 9277-9590-3789-1437 від 11.08.2022 на суму 6 000, 00 грн, № 9277-9586-7314-3861 від 11.08.2022 на суму 9 000, 00 грн, № 9281-1676-6170-0957 від 12.09.2022 на суму 10 000, 00 грн, № 9288-2482-2468-3057 від 22.11.2022 на суму 15 000, 00 грн, № 9291-1552-8457-2870 від 21.12.2022 на суму 10 000, 00 грн, № 9303-1616-1647-5917 від 20.04.2023 на суму 41 000, 00 грн, № 9281-1497-5371-8988 від 12.09.2022 на суму 8 000, 00 грн, № 9277-9590-3789-1437 від 11.08.2022 на суму 6 000, 00 грн, № 9282-0381-2842-2429 від 21.09.2022 на суму 10 000, 00 грн.

Проте, суд зазначає, що вказані платіжні інструкції підтверджують сплату позивачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 147 000, 00 грн, а не 150 000, 00 грн, як зазначає позивач.

Суд також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору оренди, чи будь-яких інших договорів на суму 147 000, 00 грн., як і відсутні докази надання відповідачем позивачу послуг, поставки товару чи виконання робіт на вказану суму, а саме відповідні первинні документи, як підставу для утримання відповідачем перерахованих позивачем коштів.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує, що грошові кошти не були перераховані позивачем помилково, а сплачені позивачем на виконання зобов`язань ФОП Гуліна С.В., з яким у відповідача укладений договір оренди.

Проте, суд не приймає до уваги такі твердження відповідача, оскільки останнім не надано суду доказів на підтвердження викладених у відзиві обставин, а доданий до відзиву договір оренди свідчить лише про наявність договірних відносин між відповідачем та ФОП Гуліним С.В., який не є стороною у даній справі. Тобто, матеріали справи, не містять відповідних листів, гарантій чи інших документів, у т. ч. договору про заміну сторони у зобов`язанні на підставі яких позивач взяв на себе виконання зобов`язання ФОП Гуліна С.В. за укладеним з відповідачем договором.

При цьому, додані до позовної заяви платіжні інструкції у призначенні платежу також не містять посилання на договір оренди нерухомого майна від 02.06.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження повернення відповідачем сплачених позивачем грошових коштів.

Отже, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази наявності між сторони договірних відносин, як і відсутні первинні документи на підтвердження надання відповідачем позивачу послуг на суму 147 000, 00 грн, як підставу для утримання відповідачем перерахованих позивачем коштів, відповідно суд приходить до висновку, що відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак зобов`язаний повернути позивачу безпідставно отримані кошти у сумі 147 000, 00 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 29/06/2023 від 29.06.2023, в якій позивач просив відповідача повернути безпідставно отримані кошти, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною АТ «Укрпошта» та фіскальним чеком.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з повернення перерахованих позивачем коштів у сумі 147 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів у повному обсязі, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв`язку чим суд вважає, що заявлені вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково у розмірі 147 000, 00 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖОН МАКС" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ярмолинського Юрія Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖОН МАКС" (проспект Голосіївський, буд. 132, м. Київ, 03127, ідентифікаційний код - 43970638) 147 000 (сто сорок сім тисяч) грн 00 коп. - боргу та 2 630 (дві тисячі шістсот тридцять) грн 32 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков