Рішення

від 07.11.2023 по справі 910/2568/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 910/2568/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/2568/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського Михайла, № 15, кв. 5, код ЄДРПОУ 43892136)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» (68001, Одеська обл., Одеський р-н, м. Чорноморськ, пр. Миру, № 8, код ЄДРПОУ 41470642)

про стягнення 127 798,58 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» про стягнення заборгованості у розмірі 127 798,58 грн., з яких: 98 074,99 грн - основного боргу, 26 607,02 грн - інфляційні втрати та 3 116,57 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 01072021-1 надання послуг по подачі бетону на відстань від 01.07.2021.

Так, позивач вказує, що на виконання умов договору виконавець згідно із заявками замовника виставляв останньому рахунки та надавав послуги по транспортуванню бетону на відстань, а відтак, за висновком позивача, він належним чином виконав свої зобов`язання з надання послуг, проте відповідач оплатив послуги лише частково.

Таким чином, за ствердженням позивача, у замовника утворилась заборгованість перед виконавцем у розмірі 98074,99 грн, а підписавши акт звіряння, відповідач визнав існування заборгованості у даному розмірі.

Як зауважує позивач, 23.01.2023 ним було направлено відповідачу претензію, проте за даними Укрпошти відповідач відмовився від отримання відправлення, надавши письмову відмову.

Позивач зазначає, що наразі дана заборгованість залишається непогашеною та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

20.02.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (вх. № 2568/23) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» про стягнення 127798,58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

03.05.2023 ухвалою Господарського суду міста Києва передано матеріали справи № 910/2568/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» про стягнення 127 798, 58 грн., за територіальною підсудністю до Господарського суду Одеської області.

20.06.2023 до Господарського суду Одеської області надійшли матеріали справи № 910/2568/23.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області справу № 910/2568/23 передано на розгляд судді Цісельському О.В.

26.06.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято справу № 910/2568/23 до свого провадження, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, порядку ст.ст.247-252 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Копії ухвали про прийнятті справи № 910/2568/23 до провадження були направлені позивачу на адресу електронної пошти, зазначену ним в позовній заяві, та на юридичну адресу відповідача.

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.

Відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» ухвала суду від 26.06.2023 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його адресу реєстрації згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 68001, Одеська обл., Одеський р-н, м. Чорноморськ, пр. Миру, № 8.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про прийняття справи до провадження була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення (вх.№15103/23 від 10.07.2023).

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, оскільки ухвала суду про прийняття справи до провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття справи до розгляду.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи 17.07.2023 на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщене відповідне оголошення, яке також долучено судом до матеріалів справи. З опублікуванням оголошення за змістом ст. 122 ГПК України відповідач вважається повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/2568/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд враховує, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Пономарьов проти України», рішенні від 26.04.2007 по справі «Олександр Шевченко проти України», рішенні від 14.10.2003 по справі «Трух проти України».

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти, не повідомлення суду інших засобів зв`язку, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судової повістки (ухвали суду).

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Метою усіх судів є ефективний захист порушених прав (стаття 2 КАС України, стаття 2 ЦПК України, стаття 2 ГПК України). Суд, який не може здійснювати правосуддя, не є ефективним захисником, а отже не може реалізувати мети, заради якої він існує.

З огляду на це, тлумачення і застосування усіх процесуальних правових норм повинно відбуватися у спосіб, що забезпечує можливість досягнення мети судів. Нема користі від формального дотримання правових норм, якщо це перешкоджає меті правосуддя.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення учасників справи своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ними своїх прав.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004р. №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі «Красношапка проти України»).

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що зібраних у справі документів та доказів достатньо для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами. Крім того, суд, призначаючи справу до розгляду, надавав можливість учасникам у справі реалізувати свої процесуальні права на подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підставою для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

07.11.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

01.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» (замовник) укладено договір № 01072021-1 про надання послуг по подачі бетону на відстань, відповідно до п.. 1.1. якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги по транспортуванню бетону на відстань за допомогою бетононасосу (надалі послуги), у місце та час вказаний замовником, а замовник зобов`язується сплатити їх вартість за погодженими сторонами цінами.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна надання послуг визначається на підставі отриманої від замовника заявки та вказується в рахунку, виставленому замовнику.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що загальна вартість послуг може бути відкоригована в зв`язку з збільшенням фактичного часу користування послугами, що підтверджується підписаними замовником наряд-замовленнями та відповідних Актів виконаних робіт (наданих послуг).

Пунктом 2.3. договору встановлено, що оплата за надані виконавцем послуги здійснюється в українській валюті (гривнях) шляхом попереднього перерахування грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця відповідно до виставлених виконавцем на підставі отриманої від замовника заявки рахунків-фактур. Якщо час фактично наданих послуг перевищує час, вказаний у заявці замовника, замовник зобов`язаний здійснити доплату за надані послуги згідно додатково виставленого виконавцем рахунку протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку.

Згідно з п. 3.1. договору замовник зобов`язаний у порядку, передбаченому цим договором, оплачувати надані виконавцем послуги.

Пунктом 6.2. договору визначено, що передача-приймання наданих послуг у відповідності з даним договором оформляється сторонами шляхом підписання актів прийому-передачі наданих послуг. Надані виконавцем акти прийому-передачі наданих послуг замовник зобов`язується підписати та повернути виконавцю протягом 5 (п`яти) робочих днів. У разі відмови замовника підписати вказаний акт, доказом надання послуг є підписаний уповноваженим представником замовника наряд-замовлення.

Відповідно до п. 10.1. договору даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 року.

30.12.2021 між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду до договору № 01072021-1 надання послуг по подачі бетону на відстань від 01.07.2021, відповідно до якої строк дії договору встановлено до 31.12.2022.

На виконання умов договору № 01072021-1 надання послуг по подачі бетону на відстань від 01.07.2021 позивачем протягом грудня 2021 року - лютого 2022 року було надано відповідачу послуги на загальну суму 108 074,99 грн, що підтверджується: актом наданих послуг № 654 від 18.12.2021 на суму 33 550,00 грн, актом наданих послуг № 674 від 26.12.2021 на суму 19 300,00 грн, актом наданих послуг № 679 від 26.12.2021 на суму 11 875,00 грн, актом наданих послуг № 24 від 23.01.2022 на суму 24 049,99 грн, актом наданих послуг № 109 від 17.02.2022 на суму 19 300,00 грн, наявними у матеріалах справи.

З метою сплати послуг наданих за вищевказаними актами послуг позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки на оплату: № 705 від 18.12.2021 на суму 33550,00 грн; № 723 від 26.12.2021 на суму 31175,00 № 25 від 23.01.2022 на суму 24049,99 грн; № 102 від 17.02.2022 на суму 19300,00 грн.

За період дії договору відповідачем було лише частково виконано свій обов`язок по оплаті наданих позивачем послуг та перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 10000, 00 грн, що підтверджується платіжним доручення № 104 від 09.02.2022 на суму 5000, 00 грн та платіжним дорученням № 138 від 16.02.2022 на суму 5000, 00 грн, наявними у матеріалах справи.

02.01.2023 та 09.01.2023 позивачем та відповідачем відповідно, за допомогою накладання ЕЦП директорів та печаток підприємств, було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2021 по 31.12.2022, відповідно до якого станом на 31.12.2022 заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 01072021-1 надання послуг по подачі бетону на відстань від 01.07.2021 складає 98 074,99 грн.

23.01.2023 ТОВ «Автомоноліт.» було надіслано ТОВ «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» претензію від 18.01.2023, де позивач просив сплатити протягом 2 робочих днів з дня отримання цієї претензії позивачу кошти у розмірі 98074,99 грн шляхом перерахування вказаної суми грошових коштів за вказаними реквізитами. Відповідні докази належного направлення претензії відповідачу долучені позивачем до матеріалів справи. Як вбачається з трекінгу Укрпошти поштове відправлення не було вручено відповідачу у зв`язку з письмовою відмовою адресата від отримання.

Відтак, всупереч умовам договору відповідач оплату послуг згідно виставлених позивачем рахунків на загальну суму 98074,99 грн у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, що і стало причиною для нарахування позивачем до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а також звернення позивача із позовом до суду.

4.Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із положеннями статей 1 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг (виконання робіт), факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Так, 01.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» укладено договір № 01072021-1 надання послуг по подачі бетону на відстань, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов`язання надати послуги, зокрема по транспортуванню бетону на відстань за допомогою бетононасосу, а відповідач зобов`язувався прийняти та оплатити надані послуги.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із наданням послуг здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Суд зауважує, що послуги, визначені умовами договору, у повній мірі відповідають послугам, що були надані позивачем.

При цьому, судом приймаються в якості доказів Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №№ 24 від 23.01.2022.2022 та 109 від 17.02.2022, що надсилалися відповідачу та підписані останнім через програму M.E.Doc, оскільки із матеріалів справи слідує, що за фактом виконання послуг позивач виставляв відповідачу надсилав акти через програму M.E.Doc, про що на вказаних копіях містяться штампи «документ прийнято контрагентом» та надано відповідні роздруківки щодо підписів сторін.

Згідно з інформацією, що міститься на сайті https://medoc.ua/, M.E.Doc є програмним забезпеченням для подання звітності до контролюючих органів та обміну юридично значущими первинними документами між контрагентами в електронному вигляді. На час впровадження Реєстру електронних документів створення первинних документів (актів, рахунків тощо) також можливо виконувати у Реєстрі податкових документів. Ці документи доступні як у Реєстрі електронних документів, так і у Реєстрі податкових документів.

Отже, направлені позивачем первинні документи за спірним договором є доступними як у Реєстрі електронних документів, так і у Реєстрі податкових документів.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. До первинних документів належать такі документи, як видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт виконаних робіт, прибутковий та видатковий касовий ордер, та інші. Мета складання первинних документів - зафіксувати факт господарської операції.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача із заявою про ненадання послуг, чи надання послуг неналежним чином.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок про те, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Укладаючи договір про надання послуг № 01072021-1 від 01.07.2021, ТОВ «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» погодилося з його умовами. Отже, на переконання суду, оскільки отримання відповідних послуг за договором відповідачем не заперечується, невиконання ТОВ «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» умов договору щодо проведення оплати за надані послуги, не є підставою для відмови від виконання умов договору.

Однак, відповідач порушив свої зобов`язання за договором і не оплатив отримані послуги у встановлені строки у повному обсязі. Так, відповідачем було сплачено позивачу вартість наданих послуг у загальному розмірі 10000,00 грн. Несплаченими залишились послуги у загальному розмірі 98074,99 грн.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, оскільки матеріалами справи підтверджено факт надання позивачем послуг та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони відповідача за надані послуги.

У процесі розгляду справи відповідачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним свого обов`язку по оплаті наданих послуг за договором № 01072021-1 надання послуг по подачі бетону на відстань від 01.07.2021.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості у розмірі 98074,99 грн за договором № 01072021-1 від 01.07.2021 є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути із відповідача 26607,02 грн інфляційних збитків та 3116,57 грн 3 % річних за періоди прострочення відповідачем виконання обов`язку по оплаті наданих послуг за кожним актом окремо у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Суд зауважує, що враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Перевіривши за допомогою додатку «Ліга360» представлений позивачем розрахунок інфляційних, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов`язання, момент виникнення права вимоги, та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що він є неправильним, оскільки позивачем при розрахунку застосовано невірний індекс інфляції за січень 2023. Так, позивачем визначено індекс інфляції за останній місяць (січень 2023 року) 101,30, тоді як вірним є індекс 100,80.

Після здійсненого судом перерахунку інфляційних втрат, позовні вимоги в цій частині позову підлягають частковому задоволенню в розмірі 25991,61 грн. У позовних вимогах про стягнення інфляційних втрат у розмірі 615,41 грн слід відмовити.

Окрім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення, судом встановлено, що визначена позивачем сума 3% річних у розмірі 3116,57 грн є арифметично вірною, відповідає приписам чинного законодавства, а тому вимога про стягнення 3% річних у сумі 3116,57 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, позивач просить зобов`язати орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Із аналізу вищезазначеної норми вбачається, що законодавець наділив суд правом, а не обов`язком, у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

При цьому, вказане положення є нормою процесуального права і не містить імперативного характеру. У відповідних нормах матеріального права таке положення не зафіксоване, а тому у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування таких сум до моменту виконання судового рішення.

Крім того, слід зауважити, що вказане положення не передбачає підстав, за наявності яких суд має його застосовувати або утримуватися від такого застосування. Також, неврегульованим є питання щодо визначення суми судового збору, який має сплачуватися позивачем у випадку додаткового присудження судом на його користь таких грошових коштів з відповідача, оскільки визначити їх точний розмір не можливо.

В той же час, позивач не позбавлений права в подальшому звернутися до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача відповідних відсотків, які будуть нараховані до моменту фактичного виконання рішення.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Доказів на підтвердження повної оплати наданих позивачем послуг на суму 98074,99 грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, проте підлягають частковому задоволенню з огляду на допущену помилку під час розрахунку інфляційних втрат, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, 25.05.2023 до суду звернувся позивач із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У позовній заяві зазначено, що позивачем понесені судові витрати, які складаються з судового збору. Інші витрати на час звернення до суду позивач не планує понести у зв`язку з розглядом справи.

Отже, в порушення вимог ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не було надано попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.

З цього приводу Верховний Суд притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Так, у ряді постанов Верховного Суду у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020 зазначається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Крім того, у справі № 922/676/21 окремо звертається увага, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.

Отже, подача попереднього розрахунку суми судових витрат на більш пізніх стадіях не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат, проте залишається на розсуд суду, а відтак у сторони залишається і ризик не отримати відповідне відшкодування судових витрат.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат у матеріалах справи наявні наступні докази (копії):

- договір № 12-01-2023 від 12.01.2023 про надання правової допомоги;

- Додаткова угода № 1 від 12.01.2023 до договору № 12-01-2023 від 12.01.2023 про надання правової допомоги;

- акт надання послуг № 1 від 06.03.2023 на суму 30 000,00 грн;

- довіреність б/н від 19.01.2023.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави (глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 зазначив, зокрема, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості, а тому сторона не повинна надавати докази на підтвердження обґрунтованості ринкової вартості послуг.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19.

Як вбачається з п. 3 додаткової угоди № 1 від 12.01.2023 до договору № 12-01-2023 від 12.01.2023 про надання правової допомоги, вартість юридичних послуг, передбачених п. 2 цієї додаткової угоди становить 30 000,00 грн. Ці послуги виконавця оплачуються клієнтом шляхом переказу грошових коштів на рахунок виконавця у продовж 10 днів після набрання рішення суду законної сили.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не надано суду доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування.

Надаючи оцінку співмірності витрат позивача на оплату послуг адвоката зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат та з урахуванням ціни позову у справі, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн.

При цьому, згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 2671,08 грн та витрати на професійну правничу допомоги в розмірі 29855,54 грн покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, в іншій частині залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 232, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» (68001, Одеська обл., Одеський р-н, м. Чорноморськ, пр. Миру, № 8, код ЄДРПОУ 41470642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського Михайла, № 15, кв. 5, код ЄДРПОУ 43892136) суму основної заборгованості у розмірі 98 074 (дев`яносто вісім тисяч сімдесят чотири) грн 99 коп, інфляційні втрати в розмірі 25 991 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто одна) грн 61 коп, 3% річних у розмірі 3 116 (три тисячі сто шістнадцять) грн 57 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 29 855 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) грн 54 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 671 (дві тисячі шістсот сімдесят одна) грн 08 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 07 листопада 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський