Постанова

від 01.11.2023 по справі 915/1552/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 915/1552/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Миколаївської області

(суддя - Олейняш Е.М.)

від 19.12.2022

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Таран С.В., судді: Богатир К.В., Поліщук Л.В.)

від 07.06.2023

у справі № 915/1552/21

за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )

до Садівничого товариства "Бірюза" (далі - СТ "Бірюза")

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 )

про визнання недійсним рішення,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - не з`явився,

третьої особи 1 - не з`явився,

третьої особи 2 - не з`явився.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до СТ "Бірюза", в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив визнати недійсним рішення зборів членів СТ "Бірюза", яке оформлено текстом під назвою "Протокол від 02 вересня 2018 року, с. Лупареве, засідання правління садівничого товариства".

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що заява останнього про його добровільний вихід з членів СТ "Бірюза" не була розглянута відповідно до вимог чинного законодавства та статуту відповідача, а оскаржуване позивачем рішення є незаконним, оскільки прийнято за участю неуповноважених осіб та за відсутності кворуму. Крім того, ОСОБА_1 зауважує на тому, що він не отримав від відповідача письмову відповідь на запити (товариство відмовилося надати інформацію про вартість послуг охорони території СТ "Бірюза", користування дорогами, водою, електроенергією; кошторис на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю; розрахунок заборгованості на підтвердження зобов`язань щодо сплати членських внесків; розрахунок податку на землю; вартість послуг; відомості про заходи впливу до боржників), а також не одержав інформацію про розгляд його заяви щодо виходу з товариства і про прийняте стосовно цієї заяви рішення, не повідомлявся про проведення/скликання засідання правління і про його порядок денний.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023, у справі №915/1552/21 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у справі №915/1552/21, а справу направити на новий розгляд.

На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 та пункт 8 частини першої, пункт четвертий частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №910/1442/22, від 04.06.2018 у справі №914/271/17, від 30.06.2022 у справі №904/4718/21, від 08.05.2018 у справі №910/1873/17, від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г.

Скаржник відзначає, що суд першої інстанції без участі третіх осіб прийняв рішення стосовно них та встановив обставини, які не відповідають дійсності, про нібито розгляд правлінням СТ «Бірюза» 02.09.2018 заяв громадян (у тому числі ОСОБА_1 ). У свою чергу, суд апеляційної інстанції проігнорував питання встановлення наявності чи відсутності порушення рішенням суду у справі №915/1552/21 прав, інтересів та (або) обов`язків не залучених судом першої інстанції до участі осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), які звернулись до суду апеляційної інстанції з вимогою про скасування рішення суду першої інстанції від 19.12.2022 та не надав правової оцінки їхнім доводам.

Тобто, ОСОБА_4 вказує, що судові рішення у справі прийняті про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі в розгляді справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.

Крім того, скаржник відзначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів, що також є обов`язковою умовою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

Разом з тим, ОСОБА_4 , посилаючись на постанову суду апеляційної інстанції у справі №915/481/21 (де задоволено позов ОСОБА_1 до СТ «Бірюза» та визнано недійсним рішення зборів СТ «Бірюза», оформлене протоколом від 30.04.2019 №1, про виключення ОСОБА_1 зі складу товариства), вказує, що ані суд першої, ані суд апеляційної інстанцій не надали правової оцінки наведеним фактам та обставинам наявності недостовірної інформації в тексті під назвою "Протокол від 02 вересня 2018 року, с. Лупареве, засідання правління садівничого товариства".

3.2. Відзиви на касаційну скаргу до Суду не надходили.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. Державну реєстрацію СТ "Бірюза" проведено 17.06.2004, яке за своєю організаційно-правовою формою є садівничим кооперативом.

4.2. Згідно з пунктом 1.1 статуту СТ "Бірюза", затвердженого рішенням загальних зборів членів, оформленим протоколом від 25.08.2017 №2 (далі - статут), дане товариство є громадською організацією добровільно об`єднаних громадян, які мають земельні ділянки, розташовані на території с. Лупареве Жовтневого району, загальною площею 40,9 га, що виділені у постійне користування товариству згідно з рішенням Жовтневої районної ради депутатів працівників від 24.09.1988 за №196, із метою задоволення загальних інтересів у вирощувані фруктів, ягід та овочів, робіт по поліпшенню добробуту та інших робіт, а також обробці землі та агротехнічному обслуговуванню. Даний статут є основним документом, який визначає економічні, організаційні, правові умови діяльності товариства.

У пункті 1.3 статуту зазначено, що діяльність товариства базується на принципах добровільності, індивідуального та колективного членства, сполученні особистих, колективних і державних інтересів, соціальної справедливості, безпосередньої участі членів товариства в управлінні його справами на основі демократії та законності. Всі роботи проводяться особистою працею членів товариства або членів їх сімей, за винятком робіт, виконання яких вимагає залучення спеціалістів. Благоустрій садових ділянок і території колективного саду проводиться за рахунок коштів товариства.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 статуту членом товариства може бути кожний громадянин, що досягнув 18-річного віку та виявив бажання приймати участь у здійсненні мети та завдань товариства. Прийом громадян у члени товариства проводиться за письмовою заявою вступаючого та за наявності документа, що підтверджує його право власності на землю, що знаходиться на території товариства. Рішення про прийом у члени товариства приймається правлінням. Правління товариства протягом місяця від дня прийому у члени товариства видає кожному садоводу членську книжку, в яку вносяться дані про площу земельної ділянки, розмір внесків та інші відомості.

В силу пункту 3.4 статуту члени товариства мають, зокрема, право добровільно за письмовою заявою вийти із членів товариства, а також отримувати від посадових осіб товариства інформацію з будь-яких питань, пов`язаних з діяльністю товариства.

Положеннями пункту 3.5 статуту передбачено, що члени товариства зобов`язані, зокрема, виконувати вимоги земельного законодавства, статуту товариства, правила внутрішнього розпорядку, рішення правління, зборів уповноважених членів товариства, а також своєчасно оплачувати вступні, цільові та членські внески у розмірах та в строки, встановлені зборами уповноважених членів товариства.

У пункті 3.6 статуту зазначено заходи впливу, які можуть застосовуватися до членів товариства, за невиконання вимог статуту, серед яких, виключення з членів товариства відповідно до пункту 3.7 статуту товариства.

Виключення з членів товариства може здійснюватись, зокрема, у випадку систематичного невнесення земельного податку у встановлені законодавством України строки; систематичного порушення правил внутрішнього розпорядку, невиконання рішень правління та зборів, якщо за вказані порушення до члена товариства застосовувались заходи впливу; виявлення обставин, що виключають можливість бути членом товариства (пункт 3.7 статуту).

Згідно з пунктом 3.8 статуту рішення про виключення із числа членів товариства виноситься правлінням і затверджується зборами уповноважених членів товариства.

Відповідно до пункту 4.1 статуту управління товариством здійснюється на основі самоуправління, відкритості, активної участі його членів у вирішенні питань діяльності товариства.

В силу пунктів 4.2, 4.4 статуту вищим органом управління товариства є збори уповноважених членів товариства, які для керування поточними справами у період між зборами обирають правління товариства. Загальні збори товариства, зокрема, встановлюють розміри вступних, членських та цільових внесків, порядок та строки їх сплати, а також затверджують рішення про прийом у члени товариства, виключення з нього.

Рішення зборів уповноважених членів товариства приймають простою більшістю голосів відкритим голосуванням. Збори мають право вирішувати питання, якщо на них присутні не менше половини всіх членів товариства. У випадку ускладнень із скликанням загальних зборів, можуть проводитися збори уповноважених. Норми представництва та порядок обрання уповноважених членів встановлюються правлінням товариства. Збори уповноважених мають право вирішувати питання, якщо на них присутні не менше половини всіх делегатів (пункти 4.5, 4.7 статуту).

Пунктами 4.12, 4.13 статуту визначено, що в період між зборами керівництво діяльністю товариства здійснює правління. Правління товариства є виконавчим органом товариства, підзвітним у своїй роботі зборам уповноважених членів товариства. Правління товариства, зокрема, розглядає скарги та заяви членів товариства протягом 30 днів з моменту їх подання до правління товариства; здійснює контроль за виконанням членами товариства вимог статуту, правил внутрішнього розпорядку, рішень загальних зборів, правління та міської ради з питань колективного садівництва, а також за своєчасним внесенням членами товариства усіх внесків, плати, передбаченої чинним законодавством України, кошторисом товариства та статутом.

4.3. ОСОБА_1 був членом СТ "Бірюза" та є власником земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,04 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №641329 від 20.06.2011 та членською книжкою садовода СТ "Бірюза", в якій зазначено, що позивач прийнятий в члени даного товариства 05.05.2007 (садова ділянка № НОМЕР_1 розміром 400 кв.м).

4.4. Головою правління СТ "Бірюза" - ОСОБА_5 01.09.2018 прийнято письмову заяву ОСОБА_1 від 01.09.2018 б/н, в якій останній просив виключити його з членів товариства відповідача (ділянка №155), а також прийнято запит на отримання інформації від 01.09.2018 б/н, де ОСОБА_1 просив засобами поштового зв`язку надіслати йому копію статуту СТ "Бірюза", копії протоколів загальних зборів СТ "Бірюза" за 2013-2018 роки та поштову адресу товариства.

4.5. На засіданні правління СТ "Бірюза" 02.09.2018 прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 02.09.2018 б/н, про:

- задовольнити подані заяви при виключення осіб зі складу членів даного товариства (у тому числі заяву ОСОБА_1 - ділянка №155) та направити до суду позов про стягнення заборгованості з боржників на користь товариства згідно зі статутом останнього;

- відмовити ОСОБА_1 у наданні протоколів загальних зборів, статуту товариства та поштової адреси СТ "Бірюза", оскільки позивач з 02.09.2018 не є членом даного товариства;

- направити боржникам, виключеним зі складу членів товариства, листи досудового врегулювання питання стягнення заборгованості.

Вищенаведений протокол від 02.09.2018 підписаний головою правління СТ "Бірюза" - ОСОБА_5 та 6 членами правління товариства відповідача ( ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ).

4.6. Збори уповноважених делегатів СТ "Бірюза" відбулись 30.04.2019 з наступним порядком денним:

1) доповідь голови ревізійної комісії;

2) доповідь голови правління товариства;

3) вибори голови ревізійної комісії та членів правління;

4) різне;

5) прийняття бюджету товариства на 2019 рік, про що свідчить протокол від 30.04.2019 №1.

Відповідно до зазначеного протоколу від 30.04.2019 №1:

- по першому питанню: заслухали доповідь голови ревізійної комісії щодо обліку фінансової діяльності в товаристві за 2018 рік, доповідь складалася з двох частин, при цьому до фінансової діяльності голови правління ОСОБА_5 зауважень не було, інформація висвітлювалася своєчасно, у зв`язку з чим доповідь прийнято одноголосно;

- по другому питанню: заслухали голову правління ОСОБА_5 про фінансову діяльність товариства, стан матеріальної бази товариства, питання по усуненню недоліків в роботі, питання з електроенергії, її закупівлю та доставку до кожної ділянки, обов`язки голови правління та членів правління згідно зі статутом, питання по збору та вивезенню сміття, питання по технічному стану водопроводу та башень Рожновського, їх ремонту;

- по третьому питанню: обрали голову ревізійної комісії - ОСОБА_12 , членів ревізійної комісії: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ; обрали членів правління: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 ;

- по четвертому питанню: за невиконання статуту товариства, а саме "своєчасне внесення членських внесків" протягом трьох років, зі складу товариства виключені члени товариства згідно зі списком, при цьому зазначено, що список додається та буде розміщений на дошці об`яв, термін погашення заборгованості до 01.06.2019 з подальшим висвітленням у засобах масової інформації;

- по п`ятому питанню: виступив голова правління по кожному пункту кошторису товариства та озвучив суму, прийняту правлінням, у розмірі 950 грн на рік; після дискусії стосовно ремонтних робіт і нагальних проблем члени товариства запропонували членські внески - 950 грн, цільові - 50 грн та проголосували одноголосно за цю пропозицію щодо розміру внесків.

У вказаному протоколі від 30.04.2019 №1, підписаному ОСОБА_15 (голова зборів) та ОСОБА_18 (секретар зборів), зазначено, що на даних зборах уповноважених делегатів СТ "Бірюза" були присутні 130 делегатів.

Додатком до протоколу від 30.04.2019 №1 є список виключених з кооперативу осіб (всього 110 осіб, у тому числі під порядковим номером 23 - ОСОБА_1 (ділянка №155) із зазначенням про заборгованість останнього у сумі 2 752 грн).

4.7. На веб-сайті газети "Южная правда" 07.06.2019 опубліковано повідомлення про те, що відповідно до протоколу зборів уповноважених членів СТ "Бірюза" від 30.04.2019 у зв`язку з систематичною заборгованістю по оплаті членських внесків зі складу даного товариства виключено низку його членів, зокрема, ОСОБА_1 (ділянка № НОМЕР_2 ).

4.8. Засобами поштового зв`язку (листом з описом вкладення) 10.08.2020 позивач надіслав СТ "Бірюза" запит на отримання інформації (копії рішення Жовтневої районної ради депутатів від 24.09.1988 №196; копії статуту СТ "Бірюза"; копій протоколів загальних зборів СТ "Бірюза"; копії протоколу зборів членів СТ "Бірюза" від 25.08.2017 №2; поштової адреси відповідача).

4.9. У матеріалах справи також містяться копії:

- рішення звітної конференції зборів уповноважених членів СТ "Бірюза" за 2016 рік, яке оформлене протоколом від 16.07.2017 №1, про призначення правління у складі: ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_10 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ;

- рішення конференції зборів уповноважених членів СТ "Бірюза", яке оформлене протоколом від 25.08.2017 №2, про дообрання членів правління даного товариства, а саме: ОСОБА_24 , ОСОБА_7 , ОСОБА_25 , ОСОБА_8 ;

- квитанції до прибуткового касового ордеру про сплату ОСОБА_1 грошових коштів на користь СТ "Бірюза", а саме: від 30.06.2011 №916 на суму 520 грн (внесок за 2010 та 2011 роки), від 30.06.2011 №92 на суму 50 грн (призначення платежу - труби гл.водовода 2010 рік); від 30.08.2013 №692 на суму 856 грн (внесок за 2012 рік у сумі 413 грн і за 2013 рік у сумі 443 грн); від 30.06.2011 №930 на суму 232,50 грн (внесок за 2010 рік); від 30.06.2011 №932 на суму 371 грн (внесок за 3 квартал 2011 року); від 30.06.2011 №933 на суму 278 грн (призначення платежу - електроенергія за 762 кВ); від 30.06.2011 №107 на суму 50 грн (призначення платежу - труби гл.водовода 2010 рік); від 10.08.2013 №61 на суму 83 грн (призначення платежу - інвентаризація землі).

4.10. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з такого:

- предметом спору у даній справі (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) є вимога про визнання недійсним рішення зборів членів СТ "Бірюза", яке оформлене текстом під назвою "Протокол від 02 вересня 2018 року, с. Лупареве, засідання правління садівничого товариства";

- садівничий кооператив є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними;

- оскаржуване позивачем рішення, оформлене протоколом від 02.09.2018, прийнято саме правлінням товариства, тобто виконавчим органом юридичної особи. Жодних доказів, які б підтверджували, що 02.09.2018 відбулись загальні збори товариства, суду не подано. Отже, є безпідставним вимога позивача про визнання недійсним саме рішення зборів членів СТ "Бірюза";

- рішення правління товариства від 02.09.2018 прийнято простою більшістю від числа присутніх учасників та підписано членами правління товариства, які були обрані до складу товариства згідно з рішень загальних зборів від 16.07.2017 та від 25.08.2017;

- предметом розгляду у даній справі є виключно вимога про недійсність рішення правління товариства від 02.09.2018. В предмет доказування у даній справі не входить надання судом правової оцінки щодо порядку скликання та прийняття рішень загальними зборами товариства, які відбулись 16.07.2017, 25.08.2017, 30.04.2019, оскільки вказані рішення не є предметом спору у даній справі. Крім того, рішення загальних зборів товариства від 25.08.2017, від 30.04.2019 були предметом судового розгляду у інших господарських справах № 915/1115/20, №915/481/21;

- позивачем 01.09.2018 подано заяву про вихід з товариства, що не заперечується самим позивачем. За результатами розгляду заяви позивача від 01.09.2018 та відповідно до вимог пункту 3.8 статуту правлінням прийнято рішення про виключення позивача на підставі його добровільної заяви. Враховуючи, що позивач не заперечує факт звернення до товариства із заявою про добровільний вихід із товариства, в суду відсутні правові підстави для тверджень про порушення прав позивача відповідачем шляхом розгляду та задоволення заяви позивача про його добровільний вихід. Позивач не зазначав про намір поновити членство у товаристві. Відповідно до пункту 3.4 статуту позивач не оскаржував рішення правління на загальних зборах. Отже, безпідставними є твердження позивача про те, що відповідач не розглянув заяву позивача від 01.09.2018 про добровільний вихід відповідно до положень статуту СТ «Бірюза» та статті 13 Закону України "Про кооперацію";

- щодо посилань позивача на те, що він не отримав від СТ «Бірюза» відповідь/рішення про розгляд заяви про вихід з товариства, що не повідомлявся про проведення/скликання засідання правління, про порядок денний, про проведення зборів учасників СТ «Бірюза», то суд зазначає, що питання порядку скликання та проведення саме загальних зборів товариства не є предметом розгляду у даній справі, отже, відповідна правова оцінка судом не надається. Позивачем не зазначено, якою нормою статуту передбачено обов`язок відповідача повідомляти членів товариства про засідання правління. Крім того, неотримання позивачем від відповідача відповіді про розгляд його заяви про вихід з товариства не має наслідком недійсності самого рішення правління. В силу положень пункту 3.8 статуту рішення про виключення із числа членів товариства виноситься правлінням та після затвердження зборами уповноважених членів товариства доводиться до відома виключеної особи у письмовій формі поштовим повідомленням, тобто в спірному випадку повідомлення позивача відповідно до вимог статуту про його виключення з товариства повинно бути було здійснено після прийняття загальними зборами рішення від 30.04.2019. Проте, предметом судового розгляду у даній справі є недійсність саме рішення правління від 02.09.2018;

- оскаржуваним рішенням правління товариства від 02.09.2018, крім іншого, розглянуто й задоволено заяви інших громадян про вихід з товариства, зокрема, вирішено виключити з числа членів товариства ще 7 громадян. При цьому, позивачем не зазначено та не доведено, в чому полягає порушення його прав в цій частині рішення;

- щодо посилань позивача на те, що відповідач не вжив заходи впливу, передбачені пунктом 3.6 Статуту (за несвоєчасну сплату членських внесків), не вжив заходи досудового врегулювання, не направив листи про погашення боргу, то суд зазначає, що в силу норм закону та статуту на членів товариства покладено обов`язок здійснювати оплату, визначених статутом кооперативу внесків. Відповідно до положень статуту СТ "Бірюза" розмір внесків та строки їх оплати встановлюються рішеннями загальних зборів. В свою чергу, факт оплати внесків за період членства в товаристві підтверджується первинними документами (квитанціями, прибутковими касовими ордерами, платіжними дорученнями тощо). В спірному випадку, в оскаржуваному рішенні правління від 02.09.2018 вирішено направити боржникам листи досудового врегулювання щодо питання погашення заборгованості, а також звернутись до суду із позовами про стягнення заборгованості. При цьому суд зазначає, що: 1) в самому рішенні правління від 02.09.2018 не зазначено розмір заборгованості по кожному боржнику; 2) рішення правління не є підставою виникнення заборгованості; 3) ненаправлення досудових вимог може свідчити про невиконання рішення правління від 02.09.2018, а не його недійсність. Позивач у даній справі просить суд визнати недійсним рішення правління, тобто в предмет доказування у даній справі входить: 1) доведення факту невідповідності оскаржуваного рішення вимогам закону, статуту; 2) порушення оскаржуваним рішенням прав позивача. Враховуючи вищевикладене, оскільки предметом спору у даній справі не заявлено вимог про стягнення коштів, в суду відсутні правові підстави для надання правової оцінки щодо встановлення факту наявності або відсутності у позивача заборгованості перед товариством та її розміру;

- щодо посилань позивача на те, що відповідачем в порушення вимог закону не надано позивачу інформацію (протоколи загальних зборів, статут), то суд дійшов висновку про порушення відповідачем статті 12 Закону України "Про кооперацію", пункту 3.4 статуту та прав позивача шляхом ненадання позивачу документів, які стосуються діяльності товариства (рішень загальних зборів, статуту) саме за період членства позивача в товаристві, оскільки до виходу позивача з товариства останній мав право на отримання та ознайомлення з вказаною інформацією. Проте суд дійшов висновку про відмову в позові про визнання недійсним оскаржуваного рішення правління від 02.09.2018 в частині відмови у наданні позивачу запитуваної інформації, оскільки в даному випадку позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав. Судове рішення про визнання недійсним рішення правління від 02.09.2018 в частині пункту 2 фактично не матиме жодних правових наслідків для позивача та не поновить його прав, оскільки на відповідача не покладаються жодні обов`язки, зокрема, щодо надання інформації (позивачем не заявлялась позовна вимога про зобов`язання/спонукання відповідача надати інформацію, відтак, судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню);

- щодо посилань позивача на те, що відповідач відмовився надати інформацію про вартість послуг охорони території СТ «Бірюза», користування дорогами, послуг (водою, електроенергією), кошторис на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю, розрахунок заборгованості на підтвердження зобов`язань щодо сплати членських внесків; розрахунок податку на землю; вартість послуг; відомості про заходи впливу до боржників тощо, то суд зазначає, що оскаржуваним рішенням правління товариства від 02.09.2018 не вирішувалось питання щодо відмови позивачу у наданні вищевказаної інформації. Отже, в цій частині твердження позивача є безпідставними;

- враховуючи, що позивачем не доведено факту порушення його права в частині розгляду правлінням та задоволення заяви позивача про його добровільний вихід з товариства, а також обрано неналежний та неефективний спосіб захисту щодо відмови правлінням товариства в наданні інформації, суд дійшов висновку про відмову в позові у зв`язку з недоведеністю факту порушеного права;

- відсутні правові підстави для вирішення питання про застосування позовної давності у даній справі.

4.11. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зокрема відзначив і таке:

- моментом виходу члена з кооперативу є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі кооперативу або вручення заяви цим особам органами зв`язку. Приписи цивільного законодавства та положення статуту кооперативу безпосередньо не пов`язують добровільний вихід члена кооперативу ні з рішенням зборів членів кооперативу, ні з внесенням змін до його установчих документів, тому зазначена заява є достатньою правовою підставою для припинення членства особи у кооперативі;

- з 01.09.2018 (дата подачі позивачем заяви про вихід посадовій особі відповідача - голові правління) членство ОСОБА_1 у СТ "Бірюза" припинилося у зв`язку з його добровільним виходом з цього товариства;

- факт припинення членства ОСОБА_1 у СТ "Бірюза" з 01.09.2018 внаслідок його добровільного виходу визнаний та підтверджений правлінням відповідача у протоколі від 02.09.2018, оскільки саме обставина виходу позивача з даного товариства стала підставою для прийняття правлінням рішення про відмову позивачеві у наданні протоколів загальних зборів, статуту товариства та поштової адреси зазначеного садівничого товариства;

- при формулюванні позовної вимоги у даній справі позивач помилково просить визнати недійсним саме рішення зборів членів товариства відповідача, а не рішення правління останнього;

- посилання позивача на те, що він не отримав від СТ "Бірюза" відповідь про рішення, прийняте за результатом розгляду його заяви про вихід з товариства, як і твердження ОСОБА_1 про те, що він не повідомлявся про проведення/скликання засідання правління, на якому було прийнято оскаржуване рішення, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, вихід члена з кооперативу пов`язується з моментом подання ним відповідної заяви про вихід посадовій особі кооперативу, а не з моментом прийняття уповноваженими органами кооперативу рішення за наслідком розгляду такої заяви; по-друге, ні статутом, ні чинним законодавством не передбачено обов`язку відповідача повідомляти особу, яка не входить до складу правління кооперативу, про дату, час, місце та порядок денний зборів правління; по-третє, неотримання позивачем відповіді/повідомлення про результати розгляду його заяви про вихід з товариства відповідача не зумовлюють недійсність оскаржуваного рішення правління;

- позовні вимоги ОСОБА_1 фактично спрямовані на одержання запитуваних ним документів, пов`язаних з діяльністю товариства в період його членства, між тим право позивача на отримання інформації підлягає захисту шляхом спонукання товариства відповідача до виконання його обов`язку - надання відповідної інформації. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту свого права на отримання інформації, пов`язаної з діяльністю товариства відповідача, оскільки судове рішення про визнання недійсним рішенням правління СТ "Бірюза", яке оформлене протоколом від 02.09.2018, фактично жодним чином не поновить відповідних прав позивача.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №915/1552/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Вронська Г.О., Кондратова І.Д.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №915/1552/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Кондратова І.Д., Кролевець О.А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №915/1552/21 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Кролевець О.А., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №915/1552/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є постанова рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2022 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023, якими відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі, у межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.5. ОСОБА_1 , посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №910/1442/22, від 04.06.2018 у справі №914/271/17, від 30.06.2022 у справі №904/4718/21, від 08.05.2018 у справі №910/1873/17, від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г.

6.6. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

6.8. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

6.9. Так, у постанові від 09.03.2023 у справі №910/1442/22 (на яку вказує скаржник), Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«Моментом виходу члена з кооперативу є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі кооперативу або вручення заяви цим особам органами зв`язку.

Приписи цивільного законодавства та положення статуту кооперативу безпосередньо не пов`язують добровільний вихід члена кооперативу ні з рішенням зборів членів кооперативу, ні з внесенням змін до його установчих документів, тому зазначена заява є достатньою правовою підставою для припинення членства особи у кооперативі».

6.10. У постанові Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №914/271/17 (на яку посилається скаржник) колегія суддів відзначила таке:

«Вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв`язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними».

6.11. У постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №904/4718/21 (на яку посилається скаржник) колегія суддів відзначила таке:

«За змістом статті 13 Закону України «Про кооперацію» членство в кооперативі припиняється у разі, зокрема, несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу.

Отже, членство у кооперативі може бути припинено на підставі статті 13 Закону України «Про кооперацію», зокрема, у разі підтвердження факту несплати членом кооперативу внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу, та наявності у статуті кооперативу положень що наявність цієї умови є підставою для прийняття загальними зборами рішення про виключення з кооперативу.

Верховний Суд зазначає, що виключення члена з кооперативу - це передбачена законом форма корпоративної відповідальності, спрямована на одностороннє припинення корпоративних правовідносин за рішенням юридичної особи внаслідок порушення членом кооперативу своїх статутних обов`язків. На відміну від виходу з числа членів кооперативу, виключення має примусовий характер і не залежить від бажання цього члена кооперативу та можливе лише за наявності підстав, визначених законом та установчими документами кооперативу.

Під час вирішення спорів, пов`язаних з виключенням членів з кооперативу, господарським судам необхідно враховувати, що у рішенні загальних зборів кооперативу про виключення його члена повинні міститися обґрунтовані причини такого виключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов`язків стали підставою для виключення. Відсутність відповідних відомостей у рішенні про виключення члена кооперативу може бути підставою для визнання зазначеного рішення недійсним судом за позовом такого члена кооперативу».

6.12. У постанові від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 (на яку посилається скаржник) Верховний Суд, зокрема відзначив, що:

«Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання судової колегії, і мало місце у даній справі - відповідач, визнаючи в актах приймання-передачі та гарантійному листі факт виконання позивачем умов Договору щодо укладення договорів страхування та підтверджуючи надходження сум страхових платежів і зазначаючи суми комісійної винагороди позивачу, гарантуючи їх виплату, у судових засіданнях зайняв протилежну позицію та став стверджувати про відсутність доказів того, що саме за участі позивача укладено низку договорів страхування».

6.13. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г (на яку посилається скаржник) об`єднана палата відзначила, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

6.14. Так, ухвалюючи оскаржувані судові рішення про відмову в позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, оскільки позивачем подано заяву про добровільний вихід з товариства (що ним не заперечувалось), відтак моментом виходу його з кооперативу є дата подачі ним такої заяви відповідній посадовій особі кооперативу.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем у цій частині, адже правління кооперативу у відповідності до вимог статуту (пункту 3.4) розглянуло заяву позивача про виключення його з членів товариства та відповідно прийняло рішення про задоволення такої заяви.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку і про відмову в позові про визнання недійсним оскаржуваного рішення правління в частині відмови у наданні позивачу запитуваної інформації (хоча і визнали при цьому, що відповідач порушив статтю 12 Закону України "Про кооперацію", пункт 3.4 статуту та права позивача), оскільки в даному випадку позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав, з огляду на те, що таке судове рішення фактично не матиме жодних правових наслідків для позивача та не поновить прав останнього, оскільки на відповідача не покладаються жодні обов`язки, зокрема, щодо надання інформації.

При ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.09.2019 у справі №915/1183/18 від 09.03.2023 у справі №910/1442/22, від 21.01.2020 у справі №906/157/19, від 24.12.2020 у справі №911/73/20, від 26.06.2018 у справі № 904/3679/17 та від 04.09.2019 у справі №921/213/18.

6.15. Отже, з урахуванням вищенаведеного, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень та наведені вище висновки Верховного Суду, зокрема у постановах від 09.03.2023 у справі №910/1442/22 та від 04.06.2018 у справі №914/271/17, на які покликається скаржник, ураховуючи зміст спірних правовідносин у справі, що переглядається, а також критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів доходить висновку, що правовідносини у справах №910/1442/22 та №914/271/17 є подібними та релевантними до спірних правовідносин.

При цьому колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 09.03.2023 у справі №910/1442/22 та від 04.06.2018 у справі №914/271/17.

6.15.1. Водночас, з огляду на зміст оскаржуваних судових рішень (зокрема, встановлені обставини справи та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень), з урахуванням критеріїв подібності, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку, що справа №904/4718/21 (на яку вказує скаржник), не є подібною до спірних правовідносин, адже визначально різниться предметом та підставами позову, а також фактично-доказовою базою, тобто рішення у справі ухвалене за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

Колегія суддів відзначає, що предметом розгляду даної справи, що переглядається, є визнання недійсним рішення правління (оформлене протоколом) про виключення позивача з товариства на підставі добровільної заяви останнього. Як встановлено судами попередніх інстанцій, правління товариства у спірному протоколі не приймало жодних рішень про виключення позивача зі складу членів товариства у зв`язку з застосуванням до нього заходів впливу у відповідності до пунктів 3.6, 3.7 статуту. Тобто, правління товариства не приймало рішення про одностороннє припинення корпоративних правовідносин внаслідок порушення членом кооперативу своїх статутних обов`язків.

При цьому колегія суддів враховує, що предметом даного спору не є питання дійсності/недійсності рішення загальних зборів за результатом розгляду/затвердження рішення правлення, яке оформлене протоколом від 02.09.2018.

6.15.2. У свою чергу, колегія суддів відзначає, що у справах №910/1873/17 та №908/1141/15-г (на які також покликається скаржник) викладені правові висновки щодо застосування норм процесуального права, які у своєму правозастосуванні є універсальними для розгляду усіх справ у господарських судах, незалежно від характеру спірних правовідносин. Водночас їх застосування залежить саме від встановлених обставин справи, які були досліджені і оцінені судами на підставі поданих сторонами доказів (з урахуванням їх відповідності статтям 74, 76-79 ГПК України). Відтак, проаналізувавши наведені постанови Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, на які вказує скаржник, колегія суддів доходить висновку, що всі висновки, наведені у вказаних постановах, мають універсальний характер. Відмінність судових рішень полягає у різних встановлених судами фактичних обставинах справ, в залежності від яких і прийнято судове рішення, а, отже, вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду не можуть бути релевантним до обставин цієї справи.

Приц цьому колегія суддів враховує, що касаційна скарга не містить будь-яких аргументованих обґрунтувань у чому саме полягало порушення принципу добросовісності відповідачем, а також порушення прав, інтересів та (або) обов`язків, осіб, що не були залучені до участі в розгляді справи.

Крім того, у контексті наведеного Суд відзначає, що ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі №915/1552/21 задоволено заяву ОСОБА_2 та клопотання ОСОБА_1 про залучення третіх осіб та, відповідно, залучено до участі у справі №915/1552/21 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Тобто, перегляд рішення суду першої інстанції у суді апеляційної інстанції відбувся за участю таких осіб. При цьому, оскаржувані судові рішення не містять висновків чи прямих вказівок про права та обов`язки цих осіб.

6.16. Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

6.17. Водночас колегія суддів вважає за необхідне відзначає таке.

6.18. Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За умовами статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про кооперацію" (зараз і надалі у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю (частина перша статті 3 Закону України "Про кооперацію").

Кооперація базується на таких основних принципах, зокрема, добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації (стаття 4 Закону України "Про кооперацію").

Відповідно до статті 8 Закону України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити відомості, зокрема, склад його засновників, умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього. Статут може містити інші пов`язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про кооперацію" членство в кооперативі припиняється у разі:

- добровільного виходу з нього;

- припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу;

- несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу;

- смерті члена кооперативу - фізичної особи;

- ліквідації члена кооперативу - юридичної особи;

- припинення діяльності кооперативу.

Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене до суду.

У постанові від 10.09.2019 у справі №915/1183/18 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 4, 13 Закону України "Про кооперацію" одним із основних принципів кооперації є безперешкодний вихід з кооперативної організації. Перешкоджання особі (обмеження чи заборона) здійснити припинення членства в кооперативі шляхом добровільного виходу з нього у встановленому порядку не відповідатиме наведеному принципу та вимогам закону, а, отже, не може бути визнане правомірним.

Виходячи зі змісту положень Закону України "Про кооперацію", законодавцем розмежовано поняття припинення членства у кооперативі шляхом добровільного виходу з нього та припинення членства у кооперативі шляхом виключення особи зі складу членів кооперативу за ініціативою кооперативу.

У такому випадку виключення є правом кооперативу на одностороннє припинення корпоративних правовідносин за рішенням такої юридичної особи, яке має примусовий характер та не залежить від волі та бажання члена кооперативу. При цьому виключення як захід корпоративної відповідальності можливе лише за наявності підстав, визначених законом та установчими документами кооперативу.

Статтею 15 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, з-поміж іншого, затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства.

Тобто, з наведеної норми вбачається, що рішення правління, зокрема про припинення членства, підлягає обов`язковому погодженню/затвердженню вищим органом кооперативу - загальними зборами членів кооперативу. Лише після такого затвердження загальними зборами, рішення правління (зокрема, про припинення членства) набуває юридичної сили.

У справі №924/700/21 Верховним Судом викладено правову позицію, що виключення учасника з товариства належить до компетенції загальних зборів. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати питання про виключення учасника з товариства.

6.19. Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідно до статуту відповідача члени товариства мають, зокрема, право добровільно за письмовою заявою вийти із членів товариства. Також статутом передбачено, що рішення про виключення із числа членів товариства виноситься правлінням і затверджується зборами уповноважених членів товариства.

6.20. Отже, з огляду на нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи (щодо подання позивачем заяви про добровільний вихід з товариства), колегія суддів відзначає, що господарські суди дійшли заснованого на законі висновку, що з моменту подання посадовій особі кооперативу Русецьким О.І. заяви про виключення його з членів товариства, останній вважається таким, що припинив свою участь у СТ «Бірюза».

При цьому колегія суддів враховує, що оспорюване рішенням правління, яке оформлене протоколом від 02.09.2018, не містить жодних вказівок/рішень про виключення позивача зі складу членів товариства у зв`язку з застосуванням до нього заходів впливу, тобто внаслідок порушення членом кооперативу своїх статутних обов`язків.

Разом з тим, Верховний Суд відзначає, що предметом спору у даній справі, не є правомірність/неправомірність, дійсність/недійсність рішення загальних зборів, оформлене протоколом від 30.04.2019 № 1, яким, зокрема, позивача виключено зі складу учасників товариства у зв`язку з невиконання статуту товариства, тобто зовсім з інших підстав, аніж зазначено у рішенні правління, яке оформлене протоколом від 02.09.2018. Окрім того, Суд відзначає, що рішення загальних зборів, яке оформлене протоколом від 30.04.2019 № 1, було предметом розгляду у справі №915/481/21 (рішення по суті спору набули чинності), а відтак у силу імперативних приписів ГПК України не можуть бути предметом перегляду у межах даної касаційної скарги.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на привальному застосуванні норм права висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним рішення правління у цій частині, з огляду на те, що останнє не порушує права/законні інтереси позивача.

6.20.1. Щодо визнання недійсним рішення правління, яке оформлене протоколом від 02.09.2018, у частині відмови у наданні запитуваної інформації, колегія суддів відзначає, що отримання учасником зазначеної інформації від товариства є необхідним для реалізації ним своїх корпоративних прав, зокрема правомочностей на участь в управлінні акціонерним товариством, то невиконання акціонерним товариством свого обов`язку з надання учаснику товариства на його вимогу для ознайомлення документів, передбачених положеннями закону та статуту, можуть бути визнані порушеними як права учасника товариства на інформацію, так і його корпоративних прав.

Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України згадані права учасника підлягають захисту шляхом спонукання товариства до виконання його обов`язку - надання відповідної інформації.

Вищевикладене відповідає сталій і послідовній практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 18.04.2018 у справі № 910/6029/17, від 04.09.2019 у справі № 921/213/18, від 12.11.2019 у справі № 921/560/18, від 30.11.2021 у справі № 908/2690/20, від 01.12.2021 у справі № 908/58/21 тощо.

Відтак, ураховуючи предмет та підстави позову, визначені самим позивачем, а також вищенаведені висновки Верховного Суду, колегія суддів відзначає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на привальному застосуванні норм права висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав щодо визнання недійсним спірного рішення правління в частині відмови у наданні запитуваної інформації, адже таке судове рішення фактично не матиме жодних правових наслідків для позивача та не поновить його прав.

6.21. Що ж до касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Як уже відзначалось, зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, на яких вказує скаржник.

При цьому, заявлячи вказану підставу, скаржник не обґрунтував і не мотивував в чому саме полягало порушення прав, інтересів та (або) обов`язків таких осіб, ураховуючи їх залучення до участі у розгляді справи на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд враховує і те, що вказані особи не оскаржували судове рішення ані до суду апеляційної інстанції, ані до Верховного Суду.

З огляду на викладене, посилання скаржника на пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України необґрунтоване та не знайшло свого підтвердження.

6.22. Щодо касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, колегія суддів відзначає таке.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Разом з тим, касаційна скарга не містить жодних обґрунтувань, на підставі яких недопустимих доказів ухвалені судові рішення.

Тобто, скаржником не мотивовано, що судами попередніх інстанцій були порушені норми процесуального права, зокрема, статті 77 та 78 ГПК України.

Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

6.23. З огляду на викладене доводи касаційної скарги у частині оскарження судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

6.24. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

6.25. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у справі №915/1552/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Кібенко

О. Кролевець