Постанова
від 30.10.2023 по справі 910/14110/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2023 р. Справа№ 910/14110/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Прокопенко О.В..

учасники справи:

від позивача: Гордієнко В.А.

від відповідача: Матвійчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 (повний текст рішення складено та підписано 12.06.2023)

та Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК"

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 (повний текст рішення складено та підписано 14.07.2023)

у справі №910/14110/22 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп"

про зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулося до Господарського суду міста Києва позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" про зобов`язання вчинити дії, а саме зобов`язати ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" в особі ліквідаційної комісії, визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" заборгованість за кредитними договорами, що виникли станом на 15.04.2022 у загальному розмірі 509078,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю заборгованості відповідача перед позивачем, яка утворилась в результаті невиконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором банківського обслуговування від 09.08.2013 та необхідністю її визнання та включення до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП", яке перебуває в стані припинення з 15.09.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22 позов задоволено частково. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" (03150, місто Київ, вулиця Ушинського, будинок 26, квартира 17, ідентифікаційний код 38792844) заборгованість за кредитом у сумі 39000,00 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 11466,00 грн, пеню за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором у сумі 3756,23 грн та заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 3159,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" витрати зі сплати судового збору 2481,00 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано наступним, що ухилення ліквідаційної комісії ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" від розгляду кредиторських вимог АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та включення їх до ліквідаційного балансу призводить до того, що позивач (кредитор) фактично перебуває у стані правової невизначеності щодо своїх прав та зумовлює їх порушення, тому позивач правомірно звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Додатковим рішенням Господарського суду м. Києва від 06.07.2023 у справі №910/14110/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" витрати на правову допомогу у сумі 13131,81 грн.

Суд першої інстанції задовольняючи частково заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що за приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже зважаючи на зазначені положення законодавства, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, оскільки позовні вимоги у цій справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з позивача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правової допомоги у сумі 13131,81 грн.

Не погодившись з прийнятим рішення суду від 25.05.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп" подало апеляційну скаргу, в якій просило поновити відповідачу пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрити провадження за апеляційною скаргою відповідача; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22, в частині щодо визнання та включення вимог АТ "КБ "Приватбанк" до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "Райзе Групп", у розмірі: 39 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 11 466,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 756,23 - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором, 3 159,00 грн - заборгованість по комісії за користуванням кредитом, 2 481,00 грн - судові витрати по сплаті судового збору; ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову АТ "КБ "ПриватБанк" (ідентифікаційний код: 14360570; місцезнаходження: вул. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001) до ТОВ "Райзе Групп" (ідентифікаційний код: 38792844; місцезнаходження: вул. Ушинського, буд. 26, кв. 17, м. Київ, 03150) в частині щодо визнання та включення вимог АТ "КБ "ПриватБанк" до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "Райзе Групп" у розмірі: 39 000,00 грн - заборгованість за кредитом; 11 466,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 756,23 - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором, 3 159,00 грн - заборгованість по комісії за користуванням кредитом, 2 481,00 грн - судові витрати по сплаті судового збору, відмовити. В іншій частині залишити без змін; стягнути з АТ "КБ "ПриватБанк" (ідентифікаційний код: 14360570; місцезнаходження: вул. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001) на користь ТОВ "Райзе Групп" (ідентифікаційний код: 38792844; місцезнаходження: вул. Ушинського, буд. 26, кв. 17, м. Київ, 03150) відшкодування витрат на професійну правничу допомогу; апеляційну скаргу розглянути за участю представника відповідача.

В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що 25.05.2022 за вх. № 13-09/21 надійшла заява позивача з кредиторськими вимогами до ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" на суму 479 233,69 грн. Зазначена заява надійшла через півроку після закінчення строку для звернення з вимогами та не містила жодного посилання на правочин на підставі якого виникла заборгованість.

Також, відповідач зазначав, що 24.06.2022 за вих. № 09/21-15 на адресу позивача було відправлено відповідь за результатами розгляду вказаної заяви позивача, у якій повідомлено, що заява надійшла після закінчення визначеного строку, без будь-якого обґрунтування заявленої суми та не додано до заяви жодного документа, тому заява не підлягає розгляду, вимоги не визнаються. Оскільки відповідач в установлений ч.5 ст.112 ЦК України місячний строк для подання позову (до 25.06.2022 включно) не звернувся до суду, то такі вимоги вважаються погашеними. Крім того відповідач зазначав, що не отримував поштового відправлення з направлення заяви з кредиторськими вимогами, направленої 17.10.2022.

Крім того, відповідач зазначав, що у останнього відсутня заборгованість за договором від 09.08.2013, оскільки кредитний договір від 09 серпня 2013 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить взагалі будь-яких умов притаманних кредитному договору.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп" у справі №910/14110/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп" подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14110/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/14110/22.

11.09.23 на адресу суду надійшли матеріали справи №910/14110/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині, а саме сплату судового збору у розмірі 3 721,50 грн.

Також, не погодившись із прийнятим додатковим рішенням, позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скаргу Банку задовольнити, додаткове рішення у даній справі скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правову допомогу.

В обґрунтування своєї скарги позивач зазначав, що суд першої інстанції без достатнього та всебічного з`ясування обставин справи та дослідження доказів ухвалив додаткове рішення, яке є незаконним та необґрунтованим, що є підставою для його скасування.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, головуючому судді від 11.09.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на додаткове рішення у справі №910/11410/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на додаткове рішення у справі №910/11410/22 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині, зокрема клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 клопотання Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/14110/22 задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/14110/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/14110/22. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/14110/22 призначено на 18.10.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22 задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22. Об`єднано розгляд апеляційних скарг Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/14110/22 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду, розгляд призначено на 18.10.2023

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача на додаткове рішення у даній справі просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, додаткове рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Позивач у письмових поясненнях на апеляційну скаргу відповідача на рішення суду першої інстанції просив суд відхилити скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп", а рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22 залишити в силі.

18.10.2023 у розгляді справи було оголошено перерву до 30.10.2023.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розглянувши матеріали справи колегія суддів установила наступне, що згідно заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, поданої 09.08.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП", Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" здійснювалось обслуговування поточного рахунку № 26000052715887 з установленим кредитним лімітом, в електронному вигляді, через установлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення інші), що визначено і урегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Крім того, судом було ураховано, що у тексті позовної заяви позивач зазначав дату договору банківського обслуговування 02.09.2013, однак, у додатках до позовної заяви надано документи по договору від 09.08.2013 та саме цю дату позивач визначав у подальших заявах по суті. Відтак, підставою заявлених вимог є договір банківського обслуговування від 09.08.2013.

Звертаючись із позовом АТКБ "ПРИВАТБАНК" зазначало, що станом на 22.09.2022 у відповідача наявна заборгованість за тілом кредиту у сумі 39000,00 грн, заборгованість по процентам у сумі 117138,67 грн, заборгованість по комісії у сумі 17048,00 грн, заборгованість за пенею у сумі 335410,35 грн; заборгованість по рахунку НОМЕР_1 у сумі 332,35 грн; заборгованість по рахунку НОМЕР_2 у сумі 149,51 грн. Загальна сума заборгованості за розрахунками позивача становить 509078,88 грн.

10.09.2021 єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" прийнято рішення про припинення ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" шляхом ліквідації за рішенням учасника відповідно до чинного законодавства.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідна інформація щодо ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" була оприлюднена 15.09.2021 з визначенням строку для заявлення кредиторами своїх вимог: до 15.11.2021 та відомостей про голову комісії з припинення.

Позивач зазначав, що так як відповідач з 15.09.2021 перебуває у процесі припинення, позивач 17.10.2022 направив відповідачу заяву з кредиторськими вимогами б/н, б/д, у якій просив розглянути вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" станом на 26.09.2022 у розмірі 509078,86 грн та включити їх до ліквідаційного балансу. На підтвердження направлення зазначеної заяви позивач надав до матеріалів справи роздруківку з Укрпошти щодо відстеження поштового відправлення №4909401522509.

З матеріалів справи убачається, що 25.05.2022 ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" отримало заяву позивача б/н, б/д з кредиторськими вимогами на суму 479 233,69 грн (вх. № 13-09/21 від 25.05.2022). Відповідач надав копію опису вкладення, згідно із яким направлено претензію, копію поштового конверту та копію накладної з відправлення 4909401387040. Відповідачем складено акт №25.05 від 25.05.2022 згідно із яким до зазначеної заяви з кредиторськими вимогами не було додано жодного документа на підтвердження заявлених вимог.

У подальшому, 24.06.2022 відповідач направив позивачу відповідь вих.№09/21-15 від 24.06.2022 за результатами розгляду заяви АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з кредиторськими вимогами, у якій відповідач зазначив, що вимоги позивача не підтверджені належними доказами, є необґрунтованими, а отже не підлягають ні розгляду, ні визнанню.

У липні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" про зобов`язання вчинити дії, а саме зобов`язати відповідача в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" кредиторські вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" у загальному розмірі 477800,44 грн, що складаються із заборгованості за Договором б/н від 09.08.2013 у сумі 39000,00 грн по тілу кредиту, за процентами - в сумі 117138,67 грн, за комісією - 17048,00 грн та за пенею в сумі 303 995,62 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі №910/5145/22 позовну заяву АТ КБ "ПРИВАТБАНК" повернуто без розгляду.

Одночасно судом установлено, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" за договором банківського обслуговування від 09.08.2013, що станом на 23.06.2014 становить 57381,23 грн, з яких: 39000,00 грн - заборгованість за кредитом, 11466,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3756,23 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором, 3159,00 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 у справі №910/16180/14 позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" 39000,00 грн - заборгованість за кредитом, 11466,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3756,23 грн - пеню за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором, 3159,00 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом та 1827,00 грн - судового збору.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 у справі №910/16180/14 в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.

Зі змісту позовних вимог убачається, що спір у даній справі виник у зв`язку із ухиленням, за твердженням позивача, ліквідаційної комісії відповідача від розгляду кредиторських вимог позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП", які виникли через неналежне виконання останнім умов договору банківського обслуговування б/н від 09.08.2013.

Згідно зі статтею 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію (ч.1).

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи (ч.3).

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється (ч.4).

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи (ч.5.).

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора (ч.6.).

Відповідно до статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (п.1 ч.1); якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, установлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом (ч.3).

Частиною 2 статті 48 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що добровільне припинення товариства здійснюється за рішенням загальних зборів учасників у порядку, установленому цим Законом, з дотриманням вимог, встановлених законодавством. Інші підстави та порядок припинення товариства встановлюються законом.

У відповідності до ч.7-8 ст.111 ЦК України для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання органам доходів і зборів та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку (ч.7).

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи (ч.8).

Згідно із ч.3 ст.112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Частиною 4 статті 112 ЦК України вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, установленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними (ч.5 ст.112 ЦК України).

Судом установлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" (ідентифікаційний код 38792844) перебуває у стані припинення з 15.09.2021 в результаті ліквідації, строк для заявлення вимог кредиторів установлено до 15.11.2021.

Позивач зазначав, що відповідачу у жовтні 2022 року направлено заяву з кредиторськими вимогами б/н, б/д, у якій просив розглянути вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" станом на 26.09.2022 у розмірі 509 078,86 грн та включити їх до ліквідаційного балансу. На підтвердження направлення зазначеної заяви позивач надав до матеріалів справи роздруківку з Укрпошти щодо відстеження поштового відправлення №4909401522509.

Одночасно, як установлено судом 25.05.2022 ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" отримало заяву позивача б/н, б/д з кредиторськими вимогами на суму 479 233,69 грн (вх. № 13-09/21 від 25.05.2022).

24.06.2022 відповідач направив позивачу відповідь вих.№09/21-15 від 24.06.2022 за результатами розгляду заяви АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з кредиторськими вимогами.

Також судом установлено, що у липні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" про зобов`язання вчинити дії, а саме зобов`язати відповідача в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" кредиторські вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" у загальному розмірі 477800,44 грн, що складаються із заборгованості за Договором б/н від 09.08.2013 року в сумі 39000,00 грн по тілу кредиту, за процентами - в сумі 117138,67 грн, за комісією - 17048,00 грн та за пенею в сумі 303 995,62 грн.

Зі змісту позовної заяви (вх.14-09/21 від 20.07.2022), долученої відповідачем до відзиву убачається, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначає про направлення Товариству з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" заяви з кредиторськими вимогами, що отримана відповідачем 25.05.2022 (поштове відправлення 4909401387040) та відхилена останнім у відповіді від 24.06.2022.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3, 4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та установленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, на які посилається скаржник).

Ураховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, з огляду на те, що на підтвердження направлення у жовтні 2022 року заяви з кредиторськими вимогами позивач надав до матеріалів справи лише роздруківку з Укрпошти щодо відстеження поштового відправлення №4909401522509, у той час як відповідачем надано заяву з кредиторськими вимогами, отриману 25.05.2022, копію опису вкладення, копію поштового конверту, копію накладної з відправлення 4909401387040, акт №25.05 від 25.05.2022, копію відповіді вих.№09/21-15 від 24.06.2022 з доказами направлення та позовну заяву, у якій самим позивачем зазначено про направлення заяви у травні 2022 року, суд вважає недоведеною позивачем обставину направлення заяви з кредиторськими вимогами у жовтні 2022 року. Натомість наявними у матеріалах справи доказами підтверджується те, що позивач направляв відповідачу заяву з кредиторськими вимогами, яка отримана останнім у 25.05.2022.

У відповіді вих.№09/21-15 від 24.06.2022 за результатами розгляду заяви АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з кредиторськими вимогами, відповідач зазначив, що вимоги позивача не підтверджені належними доказами, є необґрунтованими, а отже не підлягають ні розгляду, ні визнанню. Тобто, ліквідаційна комісія фактично не розглянула вимоги позивача, а залишила їх без розгляду.

На переконання суду норми цивільного законодавства не надають ліквідаційній комісії (ліквідатору) права залишати вимоги кредиторів без розгляду, тобто фактично ухилитися від їх розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №910/9052/18 та від 26.10.2022 у справі № 910/406/21).

При цьому доведення факту ухилення ліквідаційної комісії (ліквідатора) від розгляду вимог кредитора не потребує надання останнім доказів отримання зазначеною комісією/ліквідатором заяви з кредиторськими вимогами. Такий факт (ухилення) суд може встановити на підставі наявних у справі доказів належного звернення кредитором до боржника (юридичної особи, що припиняється) та відсутності відповідного рішення ліквідаційної комісії (ліквідатора), яке в силу частини шостої статті 105 ЦК України має надсилатися кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання таким боржником відповідної вимоги (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі 905/229/21).

Отже, ураховуючи приписи ч.6 ст.105, ч.3 ст.112 ЦК України суд вважає, що зміст відповіді вих.№09/21-15 від 24.06.2022 на заяву з кредиторськими вимогами свідчить про ухилення комісії з припинення відповідача від виконання обов`язків, передбачених статтями 105, 107 Цивільного кодексу України, щодо визнання існуючої заборгованості перед позивачем та включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу для їх подальшого задоволення за рахунок коштів та майна особи, яка ліквідується.

Водночас суд зазначає, що правове регулювання процедури припинення юридичної особи шляхом ліквідації за рішенням її учасника спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом такого учасника як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд і правом кредитора цієї юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про її припинення, на задоволення своїх кредиторських (грошових) вимог. Відтак, настання наслідків у вигляді припинення юридичної особи шляхом добровільної ліквідації є можливим за умов дотримання учасником цієї особи та її ліквідаційною комісією (ліквідатором) добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої положеннями цивільного законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу. Інша поведінка названих осіб суперечитиме таким засадам цивільного законодавства, як добросовісність у здійсненні відповідного права та недопустимість зловживання правом (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 13 ЦК України).

Добровільна ліквідація юридичної особи без розгляду вимог кредитора спричиняє невиправдане та непропорційне втручання у мирне володіння майном такого кредитора. Захист прав та законних інтересів учасників юридичної особи, зокрема права визначати її юридичну долю, не може відбуватися за рахунок позбавлення кредитора права на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Припинення юридичної особи шляхом добровільної ліквідації (за рішенням її учасників) є можливим виключно у випадку достатності майна цієї особи для задоволення вимог її кредиторів (платоспроможності боржника). Протилежний стан, а саме недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів, зумовлює в силу вимог частини третьої статті 110 ЦК України обов`язок такої юридичної особи здійснити всі необхідні дії, визначені законодавством про банкрутство (чинним Кодексом України з процедур банкрутства, що встановлює умови та порядок, зокрема, відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом).

Перевірка факту достатності майна юридичної особи, що ліквідується за рішенням учасників, для задоволення вимог її кредиторів здійснюється на підставі відомостей проміжного ліквідаційного балансу цієї особи, який складається ліквідаційною комісією (ліквідатором) після закінчення строку для заявлення вимог кредиторами. Відповідно наявність та розмір кредиторської заборгованості такої особи встановлюється, виходячи із пред`явлених кредиторами, в межах відповідного строку, грошових вимог до неї (статті 110-112 ЦК України).

У контексті наведеного та ураховуючи пропуск позивачем строку на звернення з кредиторськими вимогами, а також пропуск строку на звернення до суду за захистом своїх прав, суд зазначає, що ухилення ліквідатора від розгляду кредиторських вимог та ліквідація юридичної особи за наявності незадоволених вимог кредитора є порушенням процедури припинення такої особи, передбаченої статтями 110, 111 ЦК України, що має наслідком порушення прав та законних інтересів кредитора, які мають бути захищені судом.

Законодавець пов`язує право позивача на звернення до суду за захистом порушеного права зокрема з обставинами наявності відмови ліквідаційної комісії відповідача у внесенні вимог позивача до проміжного ліквідаційного балансу або ухилення від їх розгляду, що має місце у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у даній справі.

Якщо вимоги кредитора не визнані ліквідаційною комісією (ліквідатором), а кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, такі вимоги вважаються погашеними в силу положень частини п`ятої статті 112 ЦК України. При чому такі наслідки стосуються випадків як своєчасного (в межах строку, визначеного учасниками юридичної особи, що прийняли рішення про її припинення), так і несвоєчасного звернення з кредиторськими вимогами.

Якщо звернення з кредиторськими вимогами відбулось поза межами строку, визначеного учасниками юридичної особи, що прийняли рішення про її припинення, то ліквідаційна комісія (ліквідатор) у випадку обґрунтованості таких вимог зобов`язана в силу частини четвертої статті 112 ЦК України їх погасити (задовольнити) з майна боржника, що залишилось після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. У разі ухилення ліквідаційною комісією (ліквідатором) від розгляду таких вимог (поданих з пропуском вищезазначеного строку) кредитор може захистити своє право шляхом звернення до суду з відповідним позовом про зобов`язання ліквідаційної комісії (ліквідатора) визнати кредиторські вимоги та задовольнити їх з майна боржника, що залишилось після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Якщо звернення з кредиторськими вимогами відбулось поза межами строку, визначеного учасниками юридичної особи, що прийняли рішення про її припинення (у зв`язку з чим відбулось затвердження проміжного ліквідаційного балансу та задоволення своєчасно заявлених вимог кредиторів, після чого складення та затвердження ліквідаційного балансу), а майна боржника виявилось недостатньо для повного чи часткового задоволення вимог цього кредитора, то такі вимоги вважаються погашеними в силу положень частини п`ятої статті 112 ЦК України.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі 905/229/21.

В обох випадках (звернення з кредиторськими вимогами в межах та поза межами строку, визначеного учасниками юридичної особи, що прийняли рішення про її припинення), якщо у задоволенні кредиторських вимог за рішенням суду кредиторові відмовлено, такі вимоги вважаються погашеними в силу положень частини п`ятої статті 112 ЦК України.

Таким чином, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.

У випадку ухилення ліквідаційною комісією (ліквідатором) від розгляду кредиторських вимог, частина третя статті 112 ЦК України не виключає можливості розгляду судом таких вимог навіть у разі, якщо звернення кредитором до суду відбулось поза межами місячного строку, установленого цією нормою (аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду у постанові від 10.05.2018 у справі №910/28502/14).

З урахуванням вище викладеного, можна дійти висновку, що ухилення ліквідаційної комісії ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" від розгляду кредиторських вимог АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та включення їх до ліквідаційного балансу призводить до того, що позивач (кредитор) фактично перебуває у стані правової невизначеності щодо своїх прав та зумовлює їх порушення, тому позивач правомірно звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

При цьому суд зазначає, що матеріали справи також не містять доказів затвердження проміжного ліквідаційного балансу учасником юридичної особи, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, як того вимагає ч.1 ст.111 Цивільного кодексу України.

Щодо посилань відповідач/апелянта на необґрунтованість заявленої суми вимоги, суд зауважує наступне.

Як вже було установлено судом вище, у 2014 році АТ КБ "ПРИВАТБАНК" звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" за договором банківського обслуговування від 09.08.2013, що станом на 23.06.2014 становить 57381,23 грн, з яких: 39000,00 грн - заборгованість за кредитом, 11466,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3756,23 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором, 3159,00 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.

У цьому контексті суд зауважує, що з набранням судовим рішенням у справі №910/16180/14 законної сили було породжену певну правову визначеність у відносинах сторін за договором банківського обслуговування б/н від 09.08.2013, яка полягає в установленні наявності у відповідача заборгованості перед банком за вказаним договором, а саме: 39000,00 грн - заборгованість за кредитом, 11466,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3756,23 грн - пеню за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором, 3159,00 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України). Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, невід`ємно притаманний праву Конвенції про захист прав людини та основних свобод і праву Європейського Співтовариства: право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (рішення ЄСПЛ "Брумареску проти Румунії").

Принцип правової визначеності розкривається, зокрема, через повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Res judicata вирішена справа [res judicata pro veritate habetur судове рішення слід визначати за істину] означає остаточність рішення суду, яке набрало чинності і не може бути переглянуте. Принцип res judicata визнано на міжнародному рівні та зафіксовано, в тому числі, у п.1 ст.44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Принцип юридичної визначеності, в свою чергу, вимагає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судових рішень, на необхідність дотримання принципу якого неодноразово зверталася увага в рішеннях ЄСПЛ (зокрема, у справах "Совтрансавто-Холдинг проти України", "Рябих проти Росії", "Дія 97" проти України", "Христов проти України").

Як було визначено в доповіді про верховенство права, затвердженій Венеціанською комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (п. 46) остаточні рішення національних судів не повинні ставитись під сумнів.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Тому, у такому випадку, розглядаючи спір про включення кредиторських вимог до ліквідаційного балансу, суд не може переглядати суму заборгованості, що вже присуджена до стягнення судовим рішенням, ніж її застосував суд у тотожній справі, рішення якого набуло статусу остаточного. Інакше, це означатиме, що суд де-факто здійснив перегляд (ревізію) судового рішення, яке має статус остаточного і такого, що не підлягає перегляду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірне питання (установлення заборгованості за кредитом у сумі 39000,00 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 11466,00 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором у сумі 3756,23 грн, заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 3159,00 грн, а всього: 57381,23 грн) в межах спірних правовідносин вже вирішено судами в межах іншого спору за цим же правовідношенням між тими ж сторонами і в силу неухильності дотримання такого елементу основоположного принципу здійснення судочинства верховенства права, як правова визначеність, перегляду не підлягає.

Щодо решти заборгованості яка визначена позивачем у позові до включення до ліквідаційного балансу, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого установлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі Заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, яка за правовою природою є договором банківського рахунку, положення про який визначаються главою 72 ЦК України.

Відповідно до положень ст.1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не установлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України установлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не установлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що установлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обґрунтовуючи право вимоги в частині заборгованості по процентам, комісії за користування кредитними коштами та пені, в тому числі розмір і порядок нарахування, позивач посилався на Витяг з "Умов та правил надання банківських послуг" (п.3.18.4, 3.18.2.3.4., 3.18.5.1., 3.18.6.1.), які, за доводами позивача, разом із Заявою становлять договір банківського обслуговування.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з Умов та правил ознайомився відповідач та погодився з ним, підписуючи Заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, як і те, що ці документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків, комісії, пені та саме у зазначеному в цих документах, доданих банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Більш того, судом досліджено Умови та Правила надання банківських послуг станом на 01.08.2013 на веб-сайті .privatbank.ua та установлено, що останнім пунктом дослідженого договору станом на 01.08.2013 є пункт 3.12.8. Тобто пункти 3.18 та підпункти п.3.18 Умов та Правил надання банківських послуг, якими установлено нарахування відсотків, комісії, пені, станом на час укладення договору банківського обслуговування, були відсутні (скріншоти екрану комп`ютера з веб-сайту .privatbank.ua долучені судом до матеріалів справи).

При цьому, наявна у матеріалах роздруківка Витягу з "Умов та правил надання банківських послуг" взагалі не містить дати її затвердження позивачем, і саме на сторін покладається обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд повинен надати власну оцінку поданим сторонами доказам.

Наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, що відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України має ураховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц, викладені такі висновки:

- визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки;

- умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений;

- умови та правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування;

- ураховуючи, що позивач вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України не заявляв, позовні вимоги аргументовані умовами кредитного договору з посиланням на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості за процентами за користування чужими коштами та пені за порушення умов кредитного договору, та відмовила у цій частині у задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц відступила від правового висновку Верховного Суду України в постанові від 24.09.2014 (провадження № 6-144цс14), щодо форми кредитного договору, зазначивши, що підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не може вважатися договором приєднання.

Отже, оскільки у підписаній відповідачем Заяві про приєднання до умов і правил надання банківських послуг відсутні умови договору щодо установлення розміру процентів, комісії за користування кредитом та пені, позовні вимоги частині заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 105672,67 грн, заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 13889,00 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором у сумі 331654,12 грн є необґрунтованими.

За вище викладених обставин, а також ураховуючи те, що позивачем не надано доказів наявності правових підстав для нарахування заборгованості по рахунку НОМЕР_1 у сумі 332,35 грн (150,00 грн - борг за кредитом, 182,35 грн - пеня) та по рахунку НОМЕР_2 у сумі 149,51 грн, суд також не убачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача визнати кредиторські вимоги позивача у зазначених сумах.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" заборгованість за кредитом у сумі 39000,00 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 11466,00 грн, пеню за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором у сумі 3756,23 грн та заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 3159,00 грн.

Щодо заяви відповідача, яка була заявлена в суді першої інстанції, про застосування позовної давності, то суд зазначає таке.

Можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде установлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд зазначає, що до вимог щодо заборгованості за кредитом у сумі 39000,00 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 11466,00 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором у сумі 3756,23 грн та заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 3159,00 грн, то строки позовної давності у цій частині не застосовуються, оскільки позивачем були заявлені зазначені вимоги у 2014 році та присуджені до стягнення рішенням суду.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде установлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Відтак, у цьому випадку відсутні підстави для застосування позовної давності до вимог щодо заборгованості по процентам за користування кредитом, комісії та пені, що нараховані до 02.04.2017, оскільки відповідно до статті 261 ЦК України позовна давність застосовується за наявності порушеного права особи.

Беручи до уваги вищенаведене, рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Стосовно апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, додатковим рішенням від 06.07.2023 у справі №910/14110/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕ ГРУПП" витрати на правову допомогу у сумі 13131,81 грн.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги позивач зазначав, що відповідачем та його представником не надано суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг або витрат адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Розглянувши апеляційну скаргу позивача на додаткове рішення колегія суддів дійшла висновку про відмову у її задоволенні, при цьому колегія суддів виходила з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Матеріалами справи установлено, що 17.04.2023 на електронну пошту суду від відповідача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначив, що оскільки на момент підготовки відзиву на позовну заяву не було необхідності в залученні адвоката, то відповідач не наводив у відзиві попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

Однак, під час розгляду справи та, відповідно, необхідністю представництва інтересів у суді, виникла необхідність у залученні адвоката для отримання кваліфікованої правової допомоги, у зв`язку із чим, 30.03.2023 між ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" та адвокатом Адвокатським бюро "Олега Матвійчука" було укладено відповідний договір про надання правової допомоги.

Щодо неподання відповідачем попереднього розрахунку суми судових витрат разом з відзивом на позов, суд першої інстанції зазначав наступне.

У відповідності до ч.2 ст.124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Застосування відповідних положень ст.124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.

У постанові від 29.09.2022 у справі №910/3055/20 Верховний Суд дійшов таких висновків: "Зі змісту ч.2 ст.124 ГПК України очевидно убачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК України.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат."

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №922/676/21, від 18.01.2022 у справі №910/2679/21, від 21.06.2022 у cправі №908/574/20.

При цьому, відповідно до ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Отже, як вже було зазначено вище, відповідачем 17.04.2023 подано до суду заяву про відшкодування судових витрат.

Також 31.05.2023 відповідачем подані докази понесених витрат на правову допомогу та заяву про відшкодування судових витрат від 30.05.2023.

Заява про відшкодування судових витрат подана відповідачем у строки установлені ч.8 ст.129 ГПК України.

За наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що неподання ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не позбавило Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" можливості підготуватися до спростування витрат, які позивач вважає необґрунтованими, та довести неспівмірність таких витрат.

У цьому випадку на переконання суду неподання відповідачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не порушило принципи змагальності та рівності та не завадило позивачу належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості (необґрунтованості) та співмірності заявлених до стягнення витрат, у зв`язку із чим підстави для застосування положень ч.2 ст.124 ГПК України.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не установлено договором.

Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що установлені договором.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З матеріалів справи слідує, 30.03.2023 між ТОВ "РАЙЗЕ ГРУПП" як клієнтом та адвокатом Адвокатським бюро "Олега Матвійчука" в особі адвоката Матвійчука О.В. укладено договір про надання правової допомоги № 04/04-23 від 04.04.2023.

Відповідно до п.1.1 договору, клієнт доручає, а адвокат, приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу щодо представництва, захисту прав та законних інтересів Клієнта в межах та обсязі, визначеному у цьому Договорі.

Пунктом 1.2 договору визначено, що правничою допомогою є захист; представництво в судах; представництво перед фізичними і юридичними особами; надання юридичної інформації, консультацій, роз`яснень з юридичних питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів юридичного характеру; інша діяльність у сфері права з метою захисту, відновлення, забезпечення реалізації, дотримання або запобігання порушенню прав, свобод і законних інтересів Клієнта

Відповідно до п. 1.8 договору, визначений цим договором обсяг надання правової допомоги може визначатися відповідною додатковою угодою до цього договору; обсяг правової допомоги може бути змінений (збільшений/зменшений) виключно за згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.

Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18).

Згідно із пп.2.1.6 п.2.1 договору, клієнт зобов`язаний сплачувати винагороду (гонорар) за надання правової (правничої) допомоги, у розмірі та порядку установленому цим Договором.

За змістом пункту п.3.1 договору, розмір гонорару, умови оплати та розрахунки за правову допомогу щодо яких сторони дійшли згоди, погоджуються окремо, у додатковій угоді до цього договору, яка набуває чинності з дня її підписання Сторонами та є невід`ємною частиною цього договору.

На виконання п. 3.1. договору, сторони уклали додаткову угоду № 1 від 31.03.2023 до договору, відповідно до якого адвокат, приймає на себе зобов`язання надати правову (правничу) допомогу клієнту при розгляді справи № 910/14110/22 у Господарському суді міста Києва, у такому обсязі:

аналіз процесуальних документів позивача (позовної заяви та додатків до неї; відповіді на відзив та додатків до неї, тощо);

консультація щодо вимог/обґрунтувань позивача та розробка стратегії захисту у судовій справі - 1 000,00 грн;

складання (написання) та оформлення заяв по суті справи (відзиву на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, будь-які інші документи, що мають характер заяв по суті, в яких наведені обґрунтування, заперечення, підтвердження), у т.ч. збір усіх документів (доказів) та виготовлення копій (друк) заяв по суті справи та додатків до них, відправка копій заяв по суті справи з додатками - 3 000,00 грн за 1 заяву по суті справи;

участь у одному судовому засіданні - 2 700,00 грн за 1 год витрачену в суді (в т.ч. очікування на судове засідання).

Відповідно до п.3 додаткової угоди № 1 від 31.03.2023 до договору, за правову допомогу, в обсязі визначеному п.1 цієї додаткової угоди, відповідно до п.3.1. договору, розмір гонорару (винагороди) (без ПДВ) сплачується клієнтом у сумі, визначеній у рахунку-фактурі протягом двох банківських днів з дня його отримання клієнтом.

Згідно із п.3.3 договору, за результатами надання правової допомоги, адвокатом складається два примірника відповідного Акту про надання правової допомоги, що підписується сторонами. В такому Акті вказується фактичний обсяг наданої правової допомоги, що підтверджує надання правої допомоги та прийняття її клієнтом. Акт надається клієнту безпосередньо або надсилається клієнту засобами поштового чи комунікаційного зв`язку за його місцезнаходженням або електронною поштою.

Згідно із підписаним між відповідачем та Адвокатським бюро Актом №1 про надання правової допомоги від 26.05.2023, вартість наданих послуг з надання правової допомоги становить 17800,00 грн. Акт №1 про надання правової допомоги від 26.05.2023 містить опис наданих послуг та розрахунок їх вартості.

Ураховуючи вищенаведене можна дійти висновку, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути установлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

За приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Позивач у своїй апеляційній скарзі зазначав, що Акт №1 про надання правової допомоги до додаткової угоди № 1 від 31.03.2023 до договору про надання правової допомоги № 30/03-23 від 30.03.2023, не відповідає укладеному між сторонами договору в частині вартості наданих послуг за складення (написання) та подання заяви про застосування строку позовної давності у сумі 3000,00 грн.

Так, ч.2 ст.161 ГПК України визначено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (п.4 ст.161 ГПК України).

Як зазначено судом вище, відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 31.03.2023 до договору, вартість послуг адвоката за складання (написання) та оформлення заяв по суті справи (відзиву на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, будь-які інші документи, що мають характер заяв по суті, в яких наведені обґрунтування, заперечення, підтвердження), у тому числі збір усіх документів (доказів) та виготовлення копій (друк) заяв по суті справи та додатків до них, відправка копій заяв по суті справи з додатками, становить 3000,00 грн за 1 заяву по суті справи.

З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованими заперечення позивача щодо включення до суми відшкодування витрати у сумі 3000,00 грн на надання послуг з складання (написання) та оформлення заяви про застосування строку позовної давності, оскільки заява про застосування строку позовної давності не є заявою по суті спору в розумінні ч.2 ст.161 ГПК України, а також у відповідності до п.1.2. додаткової угоди № 1 від 31.03.2023.

Судом відхиляються доводи апелянта щодо відсутності оплати заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Зазначену правову позицію висловлено у постанові від 03.10.2019 об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже з позивача підлягають стягненню витрати відповідача на оплату правової допомоги у сумі 13131,81 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, ураховуючи те, що додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 06.07.2023 у справі №910/14110/22 прийнято відповідно до вимог ГПК України, у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" належить відмовити.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22.

4. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/14110/22 залишити без задоволення.

5. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/14110/22 залишити без змін.

6. Поновити дію додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/14110/22.

7. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 у справі №910/14110/22 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Райзе Групп".

8. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 06.11.2023.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	30.10.2023
Оприлюднено	09.11.2023
Номер документу	114749002
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань банківської діяльності

Турчин С.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 30.10.2023 по справі 910/14110/22ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/14110/22

Постанова від 30.10.2023

Постанова
від 30.10.2023 по справі 910/14110/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД