Постанова

від 06.02.2024 по справі 910/14110/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14110/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Матвійчука О. В. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 (суддя Турчин С. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 (головуючий - Андрієнко В. В., судді Буравльов С. І., Шапран В. В.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Груп"

про зобов`язання вчинити дії.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У грудні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк, кредитор, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Груп" (далі - ТОВ "Райзе Груп", Товариство, відповідач) про зобов`язання ТОВ "Райзе Груп" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Товариства заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 509 078,88 грн, яка (заборгованість) виникла станом на 15.04.2022, з посиланням на положення статей 15, 16, 105, 110, 111, 112, 634, 1048, 1049, 1054, 1066, 1069, 1072 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

2. Позовна заява обґрунтовується наявністю заборгованості Товариства перед Банком, яка утворилася в результаті невиконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором банківського обслуговування від 09.08.2013 та необхідністю її визнання та включення до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "Райзе Груп", яке з 15.09.2021 перебуває в стані припинення. Зокрема, позивач зазначав, що так як з 15.09.2021 Товариство перебуває в процесі припинення, Банк 17.10.2022 направив відповідачу заяву з кредиторськими вимогами, в якій просив розглянути вимоги АТ КБ "ПриватБанк" станом на 26.09.2022 у розмірі 509 078,86 грн та включити їх до ліквідаційного балансу. На підтвердження направлення зазначеної заяви позивач надав роздруківку щодо відстеження поштового відправлення № 4909401522509.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, позов задоволено частково. Зобов`язано ТОВ "Райзе Груп" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Товариства заборгованість за кредитом у сумі 39 000 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 11 466 грн, пеню за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором у сумі 3756,23 грн, заборгованість з комісії за користування кредитом у сумі 3159 грн. В іншій частині позову відмовлено.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на норми статей 11, 104, 105, 107, 110- 112, 261, 509, 634, 1049, 1054, 1069 ЦК України, статті 48 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статей 13, 14, 74, 79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які суди дійшли висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) зміст відповіді Товариства від 24.06.2022 № 09/21-15 на заяву з кредиторськими вимогами свідчить про ухилення комісії з припинення відповідача від виконання обов`язків щодо визнання існуючої заборгованості перед Банком і від включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу для їх подальшого задоволення за рахунок коштів та майна юридичної особи, яка ліквідується; 2) враховуючи пропуск позивачем строку на звернення з кредиторськими вимогами, а також пропуск ним строку на звернення до суду за захистом своїх прав, ухилення ліквідатора від розгляду кредиторських вимог та ліквідація юридичної особи за наявності незадоволених вимог кредитора є порушенням передбаченої ЦК України процедури припинення такої особи, що має наслідком недотримання прав і законних інтересів кредитора, які мають бути захищені судом, оскільки несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог; 3) ухилення ліквідаційної комісії ТОВ "Райзе Груп" від розгляду кредиторських вимог АТ КБ "ПриватБанк" та від їх включення до ліквідаційного балансу призводить до того, що позивач (кредитор) фактично перебуває в стані правової невизначеності щодо своїх прав і зумовлює їх порушення, тому позивач правомірно звернувся до суду за захистом порушених прав; 4) унаслідок набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 у справі № 910/16180/14 (між тими самими сторонами) було породжену певну правову визначеність у відносинах сторін за договором банківського обслуговування від 09.08.2013, яка полягає в установленні наявності в Товариства заборгованості перед Банком за вказаним договором, а саме: 39 000 грн заборгованості за кредитом, 11 466 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 3756,23 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, 3159 грн заборгованості з комісії за користування кредитом. Адже, з урахуванням принципу res judicata (правової визначеності та остаточності судових рішень), розглядаючи спір про включення кредиторських вимог до ліквідаційного балансу, суд не може переглядати суму заборгованості, яку вже присуджено до стягнення судовим рішенням в іншій справі, яке набуло статусу остаточного; 5) оскільки в підписаній відповідачем заяві про приєднання до умов і правил надання банківських послуг відсутні умови договору щодо установлення розміру процентів, комісії за користування кредитом та пені, то необґрунтованими є позовні вимоги в частині 105 672,67 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 13 889 грн заборгованості з комісії за користування кредитом і 331 654,12 грн пені.

Водночас суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності в зв`язку з тим, що: 1) до вимог про сплату 39 000 грн заборгованості за кредитом у сумі, 11 466 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 3756,23 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором, 3159 грн заборгованості з комісії за користування кредитом позовна давність не застосовується, оскільки позивачем заявлено зазначені вимоги ще в 2014 році та присуджено вказані суми коштів до стягнення рішенням суду; 2) встановлений частиною 3 статті 112 ЦК України місячний строк на звернення кредитора до суду з позовом до ліквідатора не є позовною давністю в розумінні статті 256 цього Кодексу.

5. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 (суддя Турчин С. О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, заяву ТОВ "Райзе Груп" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Райзе Груп" 13 131,81 грн витрат на правову допомогу (із заявлених Товариством до стягнення загалом 17 800 грн витрат). В решті вимог зазначеної заяви відмовлено.

Додаткове рішення аргументоване посиланням на положення статей 901, 903 ЦК України, статей 13, 123, 124, 126, 129, 161 ГПК України, враховуючи які та виходячи з обставин необґрунтованого включення відповідачем до суми відшкодування витрат у сумі 3000 грн за надання послуг зі складання (написання) та оформлення заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, яка (заява) в розумінні частини 2 статті 161 ГПК України не є заявою по суті спору, суд першої інстанції, дійшов висновку про наявність для покладання на позивача 13 131,81 грн витрат на професійну правничу допомогу в пропорційному співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог (у разі часткового задоволення позову).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Райзе Груп" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ТОВ "Райзе Груп" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Товариства вимоги АТ КБ "ПриватБанк" у розмірі: 39 000 грн заборгованості за кредитом у сумі; 11 466 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 3756,23 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором; 3159 грн заборгованості з комісії за користування кредитом та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували висновків щодо застосування норм частин 5, 6 статті 105, частин 3- 5 статті 112 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 910/9052/18 (спір за участю АТ КБ "ПриватБанк" як кредитора), від 26.10.2022 у справі № 910/406/21, від 10.05.2023 у справі 905/229/21;

2) суди не дослідили зібрані в справі докази, зокрема, заяву АТ КБ "ПриватБанк" від 25.05.2022 (вх. № 13-09/21, поштове відправлення 4909401387040) з кредиторськими вимогами на суму 479 233,69 грн, відповідь ліквідатора Товариства від 24.06.2022 № 09/21-15 на вказану заяву;

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки позивач обґрунтовував позовні вимоги ухиленням ліквідатора від розгляду заяви з кредиторськими вимогами на суму 509 078,88 грн (поштове відправлення № 4909401522509), яка (заява) на адресу ліквідатора так і не надходила та яку суди правомірно визнали ненаправленою, тоді як заява АТ КБ "ПриватБанк" від 25.05.2022 з кредиторськими вимогами на суму 479 233,69 грн (вх. № 13-09/21, поштове відправлення 4909401387040) і відповідь ліквідатора Товариства від 24.06.2022 № 09/21-15 на неї, на які позивач у позовній заяві не покликався, є тими документами, що не підтверджують обставин ухилення ліквідатора від розгляду кредиторських вимог на суму 509 078,88 грн, на які власне й посилався позивач у позовній заяві.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу в строк (до 30.01.2024), встановлений ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2024 про відкриття касаційного провадження в справі № 910/14110/22, що в силу положень частини 9 статті 165 та частини 1 статті 301 ГПК України унеможливлює прийняття до уваги доводів відзиву, фактично поданого Банком через систему "Електронний суд" 05.02.2024, тобто зі значним пропуском встановленого процесуального строку, тоді як відсутність подання позивачем заяви про продовження зазначеного строку з дотриманням вимог частини 2 статті 119 ГПК України свідчить про наявність передбачених частиною 2 статті 118 цього Кодексу підстав для залишення без розгляду відзиву АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Райзе Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 910/14110/22 та призначено розгляд цієї скарги в судовому засіданні на 06.02.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. Згідно із заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, поданої Товариством 09.08.2013, Банком здійснювалося обслуговування поточного рахунку № НОМЕР_1 з установленим кредитним лімітом, в електронному вигляді, через установлені засоби електронного зв`язку Банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення інші), що визначено і урегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг" (далі - договір банківського обслуговування від 09.08.2013).

11. 10.09.2021 єдиним учасником ТОВ "Райзе Груп" прийнято рішення про припинення Товариства шляхом ліквідації за рішенням учасника відповідно до чинного законодавства.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідну інформацію щодо ТОВ "Райзе Груп" було оприлюднено 15.09.2021 з визначенням строку для заявлення кредиторами своїх вимог: до 15.11.2021, а також відомості про голову комісії з припинення.

12. 25.05.2022 ТОВ "Райзе Груп" отримало заяву АТ КБ "ПриватБанк" із кредиторськими вимогами на суму 479 233,69 грн (вх. № 13-09/21 від 25.05.2022). Відповідач надав копію опису вкладення, згідно з яким направлено претензію, копію поштового конверту та копію накладної з відправлення 4909401387040.

Товариством складено акт від 25.05.2022 № 25.05, згідно з яким до зазначеної заяви не було додано жодного документа на підтвердження заявлених кредиторських вимог.

13. У подальшому, за результатами розгляду заяви АТ КБ "ПриватБанк" із кредиторськими вимогами 24.06.2022 відповідач направив позивачу відповідь від 24.06.2022 № 09/21-15, у якій зазначив, що вимоги кредитора не підтверджені належними доказами, є необґрунтованими, а отже, не підлягають ані розгляду, ані визнанню.

14. В липні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Райзе Груп" про зобов`язання вчинити дії, а саме зобов`язати відповідача в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Товариства кредиторські вимоги Банку в загальному розмірі 477 800,44 грн, що складаються із заборгованості за договором банківського обслуговування від 09.08.2013: по тілу кредиту - в сумі 39 000 грн, за процентами - в сумі 117 138,67 грн, за комісією - 17 048 грн, за пенею - 303 995,62 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі № 910/5145/22 позовну заяву АТ КБ "ПриватБанк" повернуто без розгляду.

15. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 у справі № 910/16180/14, яке в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 20.09.2014, позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Райзе Груп" на користь АТ КБ "ПриватБанк" 39 000 грн заборгованості за кредитом, 11 466 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 3756,23 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором, 3159 грн заборгованості з комісії за користування кредитом.

16. Оскільки на підтвердження направлення в жовтні 2022 року заяви з кредиторськими вимогами Банк надав до матеріалів справи лише роздруківку Акціонерного товариства "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення № 4909401522509, а відповідач надав заяву АТ КБ "ПриватБанк" з кредиторськими вимогами, отриману Товариством 25.05.2022, копію опису вкладення, копію поштового конверту, копію накладної з відправлення № 4909401387040, акт від 25.05.2022 № 25.05, копію відповіді від 24.06.2022 № 09/21-15 з доказами направлення та позовну заяву, у якій сам позивач вказав про направлення заяви в травні 2022 року, суд зазначив про недоведеність позивачем обставини направлення заяви з кредиторськими вимогами в жовтні 2022 року. Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується те, що Банк дійсно направляв Товариству заяву з кредиторськими вимогами, яка отримана останнім 25.05.2022.

Позиція Верховного Суду

17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди відповідача із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій саме в частині часткового задоволення позовних вимог, то їх касаційний перегляд здійснюється лише у відповідній частині.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

18. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що: 1) враховуючи пропуск позивачем двомісячного строку на звернення з кредиторськими вимогами, а також пропуск ним місячного строку на звернення до суду за захистом своїх прав, ухилення ліквідатора від розгляду кредиторських вимог та ліквідація юридичної особи за наявності незадоволених вимог кредитора є порушенням передбаченої ЦК України процедури припинення такої особи, що має наслідком недотримання прав і законних інтересів кредитора, які мають бути захищені судом, оскільки несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог; 2) унаслідок набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 у справі № 910/16180/14 (між тими самими сторонами) було породжену певну правову визначеність у відносинах сторін за договором банківського обслуговування від 09.08.2013, яка полягає в установленні наявності в Товариства заборгованості перед Банком за вказаним договором, а саме: 39 000 грн заборгованості за кредитом, 11 466 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 3756,23 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, 3159 грн заборгованості з комісії за користування кредитом. Адже, з урахуванням принципу res judicata (правової визначеності та остаточності судових рішень), розглядаючи спір про включення кредиторських вимог до ліквідаційного балансу, суд не може переглядати суму заборгованості, яку вже присуджено до стягнення судовим рішенням в іншій справі, яке набуло статусу остаточного; 3) до вимог про сплату 39 000 грн заборгованості за кредитом у сумі, 11 466 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 3756,23 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором, 3159 грн заборгованості з комісії за користування кредитом позовна давність не застосовується, оскільки позивачем заявлено зазначені вимоги ще в 2014 році та присуджено вказані суми коштів до стягнення за рішенням суду; 4) встановлений частиною 3 статті 112 ЦК України місячний строк на звернення кредитора до суду з позовом до ліквідатора не є позовною давністю в розумінні статті 256 цього Кодексу.

19. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

20. Згідно з частинами 5, 6 статті 105 ЦК України строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

21. Відповідно до частин 3- 5 статті 112 ЦК України У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

22. Як убачається з матеріалів справи, Банк звернувся до Товариства з кредиторськими вимогами 25.05.2022, тобто після спливу передбаченого законом двомісячного (мінімального) строку, встановленого ліквідаційною комісією, який (строк) закінчився 15.11.2021.

23. Водночас зі змісту листа-відповіді ліквідатора ТОВ "Райзе Груп" від 24.06.2022 № 09/21-15 вбачається та судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що відмова Товариства у визнанні кредиторських вимог Банку на суму 479 233,69 грн зумовлена як тим, що ці вимоги заявлено з пропуском двомісячного строку та не підтверджені належними доказами (через відсутність долучення кредитором документів, на підставі яких можна встановити наявність заборгованості, що зафіксовано актом від 25.05.2022 № 25.05), у зв`язку з чим є необґрунтованими, так і тим, що заява кредитора від 25.05.2022 не підлягає розгляду.

Верховний Суд з приводу суперечливого змісту зазначеного листа-відповіді ТОВ "Райзе Груп" зауважує, що відмова Товариства у визнанні кредиторських вимог Банку по суті зумовлена насамперед тим, що ці вимоги не підтверджені належними доказами, що, як наслідок, свідчить про їх необґрунтованість, а тому об`єктивно виключає залишення ліквідатором вимог кредитора без розгляду після попереднього визнання їх необґрунтованими.

24. За таких обставин Верховний Суд вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про ухилення ліквідаційної комісії ТОВ "Райзе Груп" від розгляду кредиторських вимог АТ КБ "ПриватБанк" взагалі, внаслідок чого позивач (кредитор) фактично перебуває в стані правової невизначеності щодо своїх прав і призводить до їх порушення.

В зв`язку з цим суд касаційної інстанції погоджується з доводами скаржника в частині неврахування судами попередніх інстанцій викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 905/229/21 висновку щодо необхідності чіткого розмежування в спірних правовідносинах юридичного факту ухилення ліквідаційною комісією (ліквідатором) від розгляду кредиторських вимог і факту відмови в їх визнанні, оскільки вони мають різні правові наслідки щодо можливості звернення кредитором до суду за захистом своїх прав.

Адже законодавець пов`язує право позивача на звернення до суду за захистом порушеного права з обставиною наявності відмови ліквідаційної комісії відповідача у внесенні кредиторських вимог позивача до проміжного ліквідаційного балансу або з ухиленням ліквідатора від їх розгляду.

25. Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що зазначений помилковий висновок судів у цілому не вплинув на законність та обґрунтованість рішення про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такі висновки викладено постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 83, 144), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункти 84, 86), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 07.09.2022 (пункт 10.76), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 103)).

26. Відповідач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:

якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу;

суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

27. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови висновків щодо застосування положень частин 5, 6 статті 105, частин 3- 5 статті 112 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 910/9052/18 (спір за участю АТ КБ "ПриватБанк" як кредитора), від 26.10.2022 у справі № 910/406/21, від 10.05.2023 у справі 905/229/21.

28. Так, ухвалюючи постанову від 15.10.2019 у справі № 910/9052/18 (спір з аналогічним предметом позову за участю АТ КБ "ПриватБанк" як кредитора), якою скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та передано справу на новий розгляд, Верховний Суд, виходячи з подібних обставин звернення кредитора до відповідача із заявою про визнання кредиторських вимог у сумі 18 129,80 грн і включення їх до проміжного ліквідаційного балансу після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією відповідача для їх пред`явлення, та проаналізувавши норми частини 5 статті 105 і частин 3- 5 статті 112 ЦК України, дійшов таких правових висновків:

1) несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог;

2) норми цивільного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не надають ліквідаційній комісії права залишати вимоги кредиторів без розгляду;

3) з огляду на викладене спірні вимоги кредитора підлягають розгляду судом по суті, підставою для відмови у визнанні цих вимог може бути їх необґрунтованість або пропуск кредитором установленого частиною 5 статті 112 ЦК України місячного строку на звернення до суду з позовом.

29. Водночас зі змісту оскаржуваних рішення та постанови чітко вбачається, що при їх ухваленні суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України, якраз врахували в сукупності зазначені правові висновки Верховного Суду, на неврахуванні яких (висновків) безпідставно наголошує скаржник, хоча й помилково не розмежували обставин ухилення ліквідаційною комісією (ліквідатором) від розгляду кредиторських вимог і відмови в їх визнанні по суті як таких, що мають різні правові наслідки щодо можливості звернення кредитором до суду за захистом своїх прав.

При цьому колегія суддів з урахуванням змісту поданої касаційної скарги зауважує, що скаржник наголошує на тому, що оформлена листом від 24.06.2022 № 09/21-15 відмова ліквідатора ТОВ "Райзе Груп" у визнанні кредиторських вимог Банку на суму 479 233,69 грн пояснюється як їх необґрунтованістю, так і тією обставиною, що АТ КБ "ПриватБанк", не витримуючи передбаченого частиною 3 статті 112 ЦК України місячного строку на отримання відповіді від ліквідатора, вже 23.06.2022 передчасно звернувся до Господарського суду міста Києва з першою позовною заявою про зобов`язання Товариства визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу заборгованість у сумі 477 800,44 грн, обґрунтовуючи її (позовну заяву) ухиленням ліквідатора від розгляду заяви з кредиторськими вимогами.

В подальшому ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі № 910/5145/22 вказану позовну заяву було повернуто з огляду на неусунення позивачем недоліків її оформлення в установлений судом строк.

30. Суд касаційної інстанції в контексті врахування зазначеного висновку Верховного Суду про те, що альтернативною підставою для відмови у визнанні кредиторських вимог може бути пропуск кредитором установленого частиною 5 статті 112 ЦК України місячного строку на звернення до суду з позовом після одержання повідомлення ліквідаційної комісії про повну або часткову відмову у визнанні таких вимог, звертає увагу не недопустимість ототожнення факту пропуску вказаного строку (тобто подання відповідного позову після спливу цього строку) з передчасним зверненням кредитора до суду за захистом своїх прав, а саме до отримання повідомлення ліквідатора ТОВ "Райзе Груп" від 24.06.2022 № 09/21-15, тобто, коли перебіг зазначеного місячного строку для Банку ще навіть не розпочався.

У зв`язку з цим (у хронологічному контексті спірних правовідносин) колегія суддів вважає передчасним посилання скаржника на неврахування судами викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 905/229/21 нерелевантного висновку про те, що в разі, якщо вимоги кредитора не визнані ліквідаційною комісією (ліквідатором), а кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, такі вимоги вважаються погашеними в силу положень частини 5 статті 112 ЦК України. Причому такі наслідки стосуються випадків як своєчасного (в межах строку, визначеного учасниками юридичної особи, що прийняли рішення про її припинення), так і несвоєчасного звернення з кредиторськими вимогами.

31. Згідно з частинами 1, 4 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

32. Касаційна інстанція враховує, що згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини рішенням ЄСПЛ від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням ЄСПЛ від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.

33. Як достовірно встановлено судами та не спростовано скаржником, унаслідок набрання 20.09.2014 законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 у справі № 910/16180/14 (між тими самими сторонами) було породжену певну правову визначеність у відносинах сторін за договором банківського обслуговування від 09.08.2013, яка полягає в установленні факту наявності в Товариства безспірної заборгованості перед Банком за вказаним договором, а саме: 39 000 грн заборгованості за кредитом, 11 466 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 3756,23 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, 3159 грн заборгованості з комісії за користування кредитом.

З урахуванням необхідності неухильного дотримання принципу res judicata (правової визначеності та остаточності судових рішень як складових елементів принципу верховенства права), суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір про включення кредиторських вимог до ліквідаційного балансу, правильно зазначили про недопустимість перегляду судом суми заборгованості, яку вже присуджено до стягнення судовим рішенням в іншій справі, яке набуло статусу остаточного.

34. Отже, зміст оскаржуваних рішення та постанови свідчить про те, що, задовольнивши позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору встановили, а скаржник належним чином не спростував обґрунтованість кредиторських вимог Банку в загальній сумі 57 381,23 грн, що підтверджується чинним судовим рішенням у справі (між тими самими сторонами), яке набуло статусу остаточного.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено добровільного чи примусового виконання зазначеного судового рішення Товариством як боржником шляхом сплати вказаної суми грошових коштів на користь Банку.

Натомість скаржником у поданій касаційній скарзі не заперечується той факт, що ані Банк, ані ліквідатор ТОВ "Райзе Груп" не надали жодних доказів на підтвердження виконання зазначеного судового рішення Товариством, а лише містяться нічим не підкріплені припущення про ймовірне подвійне стягнення зазначеної суми грошових коштів.

35. Таким чином, керуючись принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків, Верховний Суд відхиляє безпідставні аргументи скаржника про необґрунтованість заявлених Банком кредиторських вимог на суму 57 381,23 грн.

Адже відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі суди попередніх інстанцій не зазначили та не обґрунтували.

36. Наведене вище, в свою чергу, переконливо свідчить про фактичне врахування апеляційним судом викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 905/229/21 висновку про те, що в разі, якщо звернення з кредиторськими вимогами відбулося поза межами строку, визначеного учасниками юридичної особи, що прийняли рішення про її припинення, то ліквідаційна комісія (ліквідатор) у випадку обґрунтованості таких вимог зобов`язана в силу частини 4 статті 112 ЦК України їх погасити (задовольнити) з майна боржника, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно, незважаючи на те, оскаржувана постанова не містить прямого посилання на зазначений висновок.

37. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

38. Проте колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм частин 5, 6 статті 105, частин 3- 5 статті 112 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 910/406/21 (предмет позову фізичної особи-підприємця Савуляка І. М. до державного реєстратора комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіної Ю. В. - відміна державної реєстрації припинення юридичної особи), оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначеній справі не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаної правової позиції як нерелевантної під час вирішення цього господарського спору.

39. Так, на відміну від цієї справи, в якій відмова Товариства у визнанні кредиторських вимог Банку по суті зумовлена насамперед їх необґрунтованістю (недоведеністю вимог належними доказами), Верховний Суд ухвалюючи постанову від 26.10.2022, якою скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій в справі № 910/406/21 та прийнято нове рішення про задоволення позову, виходив з тих встановлених судами обставин, що, відбулося виключно неодноразове ухилення ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна корпорація" (далі - ТОВ "Перша будівельна корпорація") від розгляду листів позивача з кредиторськими вимогами незважаючи на доведеність факту їх надсилання, як наслідок, вимоги кредитора ліквідатор взагалі безпідставно залишив без розгляду (див. пункти 96- 98 вказаної постанови).

Крім того, в зазначеній постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи обставини проведення державної реєстрації припинення ТОВ "Перша будівельна корпорація" як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вже після затвердження остаточного ліквідаційного балансу, чого під час розгляду цієї справи (№ 910/14110/22) судами не було встановлено, викладено висновки про те, що: 1) ухилення ліквідатора від розгляду кредиторських вимог та ліквідація товариства за наявності незадоволених вимог кредитора є порушенням процедури припинення ТОВ "Перша будівельна корпорація", передбаченої статтями 110 та 111 ЦК України, що має наслідком порушення прав кредитора; 2) відміна державної реєстрації припинення ТОВ "Перша будівельна корпорація" є ефективним способом захисту, оскільки надасть скаржнику як кредитору ТОВ "Перша будівельна корпорація" можливість захистити власні майнові інтереси.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справі, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

40. Враховуючи наведене вище, колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм частин 5, 6 статті 105, частин 3-5 статті 112 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 910/9052/18 (спір за участю АТ КБ "ПриватБанк" як кредитора), від 10.05.2023 у справі 905/229/21, оскільки зі змісту оскаржуваних рішення та постанови чітко вбачається, що при їх ухваленні суди першої та апеляційної інстанцій хоча й вибірково, але керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України, якраз врахували ті правові висновки Верховного Суду, які є релевантними до спірних правовідносин.

41. Таким чином, Верховний Суд, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення та постанову слід залишити без змін з мотивів часткової обґрунтованості кредиторських вимог, а не з підстав ухилення ліквідаційної комісії ТОВ "Райзе Груп" від розгляду кредиторських вимог АТ КБ "ПриватБанк", як помилково зазначили суди попередніх інстанцій.

42. Водночас неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при визначенні підстав часткового задоволення позовних вимог не призвело до неправильного вирішення спору в цій частині позову.

Отже, оскаржувані судові рішення є законними та правильними по суті, а згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

43. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження в частині зазначеної скаржником підстави з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 910/9052/18, від 10.05.2023 у справі 905/229/21, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

44. За змістом пункту 4 частини 2 статті 287 та пунктів 1, 4 частини 3 статті 310 ГПК України підставами касаційного оскарження є: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

45. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неповне дослідження судами зібраних у справі доказів, зокрема, заяви АТ КБ "ПриватБанк" від 25.05.2022 (вх. № 13-09/21, поштове відправлення 4909401387040) з кредиторськими вимогами на суму 479 233,69 грн, відповіді ліквідатора Товариства від 24.06.2022 № 09/21-15 на вказану заяву.

46. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

47. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

48. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи відповідача зводяться передусім до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у касаційній скарзі наявність хоча би однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

49. За таких обставин, а саме за умови відсутності підтвердження будь-якої з інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів.

50. Разом з тим Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

51. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

52. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

53. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22).

54. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17).

55. Натомість відповідач у поданій касаційній скарзі не обґрунтував того, в чому ж саме проявилося порушення саме статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого позивачем отримано оцінені судом докази (заява АТ КБ "ПриватБанк" від 25.05.2022 з кредиторськими вимогами на суму 479 233,69 грн (вх. № 13-09/21, поштове відправлення 4909401387040) і відповідь ліквідатора Товариства від 24.06.2022 № 09/21-15 на неї), та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.

56. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

57. Отже, відповідач належним чином не обґрунтував та не довів, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку оцінки доказів, зокрема, процедури отримання доказів та/або дослідження доказів.

58. Наведеним вище повністю спростовується аргумент скаржника на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України (щодо недопустимості доказів).

59. Таким чином, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови.

60. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, загалом дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову.

61. Отже, оскаржувані рішення та постанову необхідно залишити без змін, позаяк згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

63. Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 910/9052/18, від 10.05.2023 у справі 905/229/21, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник, то наразі виключається як закриття касаційного провадження в цій справі, так і скасування оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави.

64. В свою чергу, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження у відповідній частині, оскільки процесуальний закон не передбачає можливості закриття касаційного провадження за умов відсутності підтвердження зазначеної підстави.

65. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

66. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

67. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

68. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені в касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

69. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райзе Груп" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 910/14110/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік