Постанова

від 06.11.2023 по справі 910/6457/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2023 р. Справа№ 910/6457/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Полякова Б.М.

Остапенка О.М.

секретар судового засідання Нечасний О.Л.

за участю представників:

від позивача - Яцишин О.Р. ордер ВО №1004461 від 26.12.2022р.;

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ОПТТОРГ-15"

на рішення господарського суду м.Києва від 06.07.2023р.

(повний текст складено 06.07.2023р.)

у справі №910/6457/23 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "РІТЕЙЛ М`ЮЗІК"

до ТОВ "ОПТТОРГ-15"

про стягнення 115 637, 86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 06.07.2023р. по справі №910/6457/23 провадження у справі №910/6457/23 в частині стягнення 26 300, 00 грн. основного боргу - закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, за відсутністю предмету спору; позовні вимоги ТОВ "РІТЕЙЛ М`ЮЗІК" - задоволено частково; стягнуто з ТОВ "ОПТТОРГ-15" на користь ТОВ "РІТЕЙЛ М`ЮЗІК" 29 363 грн. 33 коп. - заборгованості, 16 148 грн. 03 коп. - пені, 3 543 грн. 16 коп. - 3% річних, 20 724 грн. 97 коп. - інфляційних втрат та 2 230 грн. 04 коп. - судового збору; в іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду, 24.07.2023р. ТОВ "ОПТТОРГ-15" подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду м.Києва від 06.07.2023р., в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ТОВ "РІТЕЙЛ М`ЮЗІК" відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "РІТЕЙЛ М`ЮЗІК" просить відмовити ТОВ "ОПТТОРГ-15" у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду м.Києва від 06.07.2023р. залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ОПТТОРГ-15" на рішення господарського суду м.Києва від 06.07.2023р. по справі №910/6457/23 та призначено її до розгляду на 06.11.2023р.

06.11.2023р. до апеляційного суду від ТОВ "ОПТТОРГ-15" надійшли додаткові пояснення, в яких Товариство підтримало апеляційну скаргу і просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ТОВ "РІТЕЙЛ М`ЮЗІК" відмовити в повному обсязі. Також, ТОВ "ОПТТОРГ-15" в додаткових поясненнях клопоче про проведення розгляду справи без участі його представника.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТОВ "РІТЕЙЛ М`ЮЗІК" (далі - позивач) звернулося до господарського суду м.Києва з позовом до ТОВ "ОПТТОРГ-15" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 115 637, 86 грн., з яких: 55 663, 33 грн. - основного боргу, 20 724, 97 грн. - інфляційних втрат, 3 562, 83 грн. - 3 % річних, 35 686, 73 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за субліцензійним договором №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 01.05.2023р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2020р. між ТОВ "РІТЕЙЛ М`ЮЗІК" (далі - ліцензіат) та ТОВ "ОПТТОРГ-15" (далі - субліцензіат) було укладено договір №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм, умовами якого передбачено, що Ліцензіат надає Субліцензіату право на використання Музичних творів, Виконань та їх Фонограм, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, на умовах і в обсязі, передбачених цим Договором.

Згідно з п.3.1 договору, музичні твори, виконання та фонограми передаються ліцензіатом субліцензіату на електронному носії (чи шляхом передачі посилання для завантаження в мережі інтернет) за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту надходження винагороди (грошових коштів) за відповідний період, зазначеної в розділі 4 цього договору, на розрахунковий рахунок ліцензіата.

Відповідно до п.4.1 договору, за надання невиключних майнових прав на використання Музичних творів, Виконань та Фонограм Субліцензіат зобов`язується виплачувати Ліцензіату винагороду (роялті). Розмір винагороди (роялті) за надання невиключних майнових прав на використання Музичних творів, Виконань та Фонограм на одній Території (на території одного приміщення) на один календарний місяць складає 100 (сто) гривень 00 копійок, без ПДВ. Згідно підпункту 196.1.6. Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування ПДВ операції з виплат роялті у грошовій формі. Даний розмір винагороди (роялті) є фіксованим і зміні не підлягає протягом усього терміну дії цього Договору, за виключенням випадків передбачених Договором чи додатками/додатковими угодами до нього.

Розмір винагороди (роялті) за цим Договором розраховується в залежності від кількості Територій, та зазначається Ліцензіатом у відповідних рахунках. Виплата винагороди (роялті) відповідно до умов Договору здійснюється щомісячно на підставі рахунків Ліцензіата шляхом внесення 100% передоплати до останнього числа місяця, що передує звітному місяцю. (п.4.2 договору)

У п.4.3 договору визначено, що винагорода (роялті) виплачується Субліцензіатом шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Ліцензіата на підставі рахунків, виставлених Ліцензіатом на адресу Субліцензіата. Датою платежу вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Ліцензіата.

Відповідно до п.4.8 договору по закінченні кожного календарного місяця на підтвердження факту надання невиключних майнових прав на використання Музичних творів, Виконань та Фонограм згідно умов Договору, Сторонами підписуються відповідні акти.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що у разі прострочення виплати винагороди (роялті), Ліцензіат має право вимагати з Субліцензіата, а Субліцензіат в цьому випадку зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невиплаченої в строк суми за кожен день такого прострочення.

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами та скріплення їх печатками та діє протягом 1 (одного) року. Датою підписання цього Договору вважається дата, зазначена в правому верхньому кутку першої сторінки Договору. Після закінчення строку дії цього Договору, зазначеного в п.7.1. Договору, він щорічно пролонгується на 1 (один) рік, з урахуванням умов п.4.6. Договору, за умови погодження Сторонами розміру винагороди (роялті) на період пролонгації, не пізніше ніж за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до закінчення строку дії Договору (п.п.7.1, 7.7 договору).

Додатком №2 до договору №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р. сторони узгодили території використання музичних творів, виконань та фонограм.

Актом прийому - передачі, що є додатком №3 до договору №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р., ліцензіат передав, а субліцензіат прийняв електронний носій (посилання для завантаження в мережі Інтернет) із записом музичних творів, виконань та фонограм, що зазначені в додатку №1 до договору; ліцензіат передав, а субліцензіат прийняв невиключне майнове право використання щодо музичних творів, виконань та фонограм в обсязі і на умовах, зазначених в п.п.2.1, 2.2, 2.3 договору. З моменту підписання даного акту ліцензіат вважається таким, що виконав свої зобов`язання, зазначені в п.п.3.1, 5.2.1 договору.

Додатковими угодами №№1-7 до договору №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р. сторони змінювали перелік територій використання музичних творів, виконань та фонограм.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р. у період з 01.07.2020р. по 28.02.2020р. відповідачу надано право на використання Музичних творів, Виконань та їх Фонограм, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, на підтвердження чого надає акти надання виробничих послуг №112 від 31.01.2022р. на суму 15 013,31 грн., №200 від 28.02.2022р. на суму 14 817,85 грн., витяги з програмного забезпечення «Market Player 2.0» щодо фонового озвучення територій використання музичних творів, виконань та фонограм.

З матеріалів справи вбачається, що вказані акти виробничих послуг №112 від 31.01.2022р. на суму 15 013,31 грн., №200 від 28.02.2022р. на суму 14 817,85 грн. підписані в односторонньому порядку позивачем з накладенням електронного цифрового підпису та були надіслані відповідачу, що підтверджується повідомленнями на актах про доставку документів адресату 10.02.2022р. та 11.04.2022р. відповідно. Проте, не були підписані відповідачем, про що містяться відповідні відмітки про неприйняття документу контрагентом 23.05.2023р. у зв`язку з ненаданням послуги.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати за надання невиключних майнових прав на використання Музичних творів, Виконань та Фонограм, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просив місцевий суд стягнути з відповідача борг у сумі 55 663, 33 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просив місцевий суд стягнути з відповідача 35 686,73 грн. - пені за період з 02.07.2020р. по 13.04.2023р., 3562,83 грн. - 3 % річних за період з 02.07.2020р. по 31.03.2023р. та 20 724,97 грн. - інфляційних втрат за період з 02.07.2020р. по 31.03.2023р.

Заперечуючи проти позову, відповідачем зазначено, що заборгованість не могла утворитися з 01.07.2020р., оскільки за наявності заборгованості не відбувся факт приймання-передачі об`єктів договору. Крім того, останнім 24.05.2023р. сплачено заборгованість за актами №350 від 30.04.2021р., №976 від 31.12.2020р., а акти здачі-приймання робіт №200 від 28.02.2022р., №112 від 31.01.2022р. відповідач відхилив, оскільки послугами не користувався. Також позивачем невірно розраховані інфляційні втрати за період з 02.07.2020р. по 31.03.2023р., оскільки відсутні суми та дати здійснення нарахування (пред`явлення позивачем рахунку на оплату) та оплати винагороди за умовами договору. Відповідач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркет Мьюзік Бел» зареєстровано в республіці Білорусь, а тому починаючи з 24.02.2022р. його діяльність обмежена нормами чинного законодавства України.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р., колегія суддів дійшла висновку, що за своєю правовою природою він є ліцензійним договором.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст.626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1107 Цивільного кодексу України, розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійного договору.

Згідно з ч.1 ст.1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.1109 Цивільного кодексу України, у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Відповідно до ч.1 ст.1110 Цивільного кодексу України, ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Місцевим судом було встановлено, що позивачем на виконання умов договору №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р. у період з 01.07.2020р. по 28.02.2020р. відповідачу надано право на використання Музичних творів, Виконань та їх Фонограм, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, на підтвердження чого надає акти надання виробничих послуг №112 від 31.01.2022р. на суму 15 013,31 грн., №200 від 28.02.2022р. на суму 14 817,85 грн., витяги з програмного забезпечення «Market Player 2.0» щодо фонового озвучення територій використання музичних творів, виконань та фонограм.

З матеріалів справи вбачається, що вказані акти виробничих послуг №112 від 31.01.2022р. на суму 15 013,31 грн., №200 від 28.02.2022р. на суму 14 817,85 грн. підписані в односторонньому порядку позивачем з накладенням електронного цифрового підпису та були надіслані відповідачу, що підтверджується повідомленнями на актах про доставку документів адресату 10.02.2022р. та 11.04.2022р. відповідно. Проте, не були підписані відповідачем, про що містяться відповідні відмітки про неприйняття документу контрагентом 23.05.2023р. у зв`язку з ненаданням послуги.

Відповідно до п.4.8 договору, по закінченні кожного календарного місяця на підтвердження факту надання невиключних майнових прав на використання Музичних творів, Виконань та Фонограм згідно умов Договору, Сторонами підписуються відповідні акти.

У даному випадку, місцевим судом правильно не прийнято до уваги заперечення відповідача в частині ненадання позивачем послуги з використання Музичних творів, Виконань та їх Фонограм, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, оскільки вказане спростовується витягами з програмного забезпечення «Market Player 2.0» щодо фонового озвучення територій використання музичних творів, виконань та фонограм, зокрема, у січні-лютому 2022р.

Апеляційний суд вказує, що непідписання відповідачем актів надання виробничих послуг №112 від 31.01.2022р. на суму 15 013,31 грн., №200 від 28.02.2022р. на суму 14 817,85 грн. протягом розумного строку з дати їх отримання 10.02.2022р. та 11.04.2022р., за умови надання відмови у підписанні вказаних актів лише 23.05.2023р. з формальних підстав, є фактом визнання субліцензіатом повного виконання субліцензіаром своїх зобов`язань, послуги/роботи вважаються наданими/виконаними у повному обсязі та прийнятими відповідачем без зауважень.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2019р. у справі №910/9439/13 та від 28.01.2020р. у справі №910/9158/16.

З матеріалів справи вбачається що, на момент винесення судового акту у даній справі, місцевому суду не було надано доказів визнання недійсним договору №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р., а тому останній є обов`язковим до виконання.

Відповідно до п.4.1 договору за надання невиключних майнових прав на використання Музичних творів, Виконань та Фонограм Субліцензіат зобов`язується виплачувати Ліцензіату винагороду (роялті). Розмір винагороди (роялті) за надання невиключних майнових прав на використання Музичних творів, Виконань та Фонограм на одній Території (на території одного приміщення) на один календарний місяць складає 100 (сто) гривень 00 копійок, без ПДВ. Згідно підпункту 196.1.6. Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування ПДВ операції з виплат роялті у грошовій формі. Даний розмір винагороди (роялті) є фіксованим і зміні не підлягає протягом усього терміну дії цього Договору, за виключенням випадків передбачених Договором чи додатками/додатковими угодами до нього.

Розмір винагороди (роялті) за цим Договором розраховується в залежності від кількості Територій, та зазначається Ліцензіатом у відповідних рахунках. Виплата винагороди (роялті) відповідно до умов Договору здійснюється щомісячно на підставі рахунків Ліцензіата шляхом внесення 100% передоплати до останнього числа місяця, що передує звітному місяцю. (п.4.2 договору).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити надані послуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2018р. у справі №910/9472/17, від 07.02.2018р. у справі №910/49/17, від 02.07.2019р. у справі №918/537/18, від 29.08.2019р. у справі №905/2245/17, від 26.02.2020р. у справі №915/400/18, від 29.04.2020р. у справі №915/641/19, від 09.07.2020р. у справі №922/1831/15.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи, що між сторонами умовами договору з урахуванням відповідних додаткових угод визначена сума винагороди (роялті) за цим Договором, що свідчить про обізнаність відповідача з вартістю наданої послуги, суд вважає обґрунтованим строком оплати наданих послуг в останнє число місяця, що передує звітному місяцю.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги приписи ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що:

- за липень 2020р. строк оплати настав 01.07.2020р. та, починаючи з 02.07.2020р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за серпень 2020р. строк оплати настав 31.07.2020р. та, починаючи з 01.08.2020р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за вересень 2020р. строк оплати настав 31.08.2020р. та, починаючи з 01.09.2020р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за жовтень 2020р. строк оплати настав 30.09.2020р. та, починаючи з 01.10.2020р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за листопад 2020р. строк оплати настав 02.11.2020р. та, починаючи з 03.11.2020р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. (ч.5 ст. 254 ЦК України);

- за грудень 2020р. строк оплати настав 30.11.2020р. та, починаючи з 01.12.2020р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за січень 2021р. строк оплати настав 31.12.2020р. та, починаючи з 01.01.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за лютий 2021р. строк оплати настав 01.02.2021р. та, починаючи з 02.02.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; оскільки якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. (ч.5 ст. 254 ЦК України);

- за березень 2021р. строк оплати настав 01.03.2021р. та, починаючи з 02.03.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; оскільки якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. (ч.5 ст. 254 ЦК України);

- за квітень 2021р. строк оплати настав 31.03.2021р. та, починаючи з 01.04.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за травень 2021р. строк оплати настав 30.04.2021р. та, починаючи з 01.05.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за червень 2021р. строк оплати настав 31.05.2021р. та, починаючи з 01.06.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за липень 2021р. строк оплати настав 30.06.2021р. та, починаючи з 01.07.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за серпень 2021р. строк оплати настав 02.08.2021р. та, починаючи з 03.08.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; оскільки якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. (ч.5 ст. 254 ЦК України);

- за вересень 2021р. строк оплати настав 31.08.2021р. та, починаючи з 01.09.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за жовтень 2021р. строк оплати настав 30.09.2021р. та, починаючи з 01.10.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за листопад 2021р. строк оплати настав 01.11.2021р. та, починаючи з 02.11.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання; оскільки якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. (ч.5 ст. 254 ЦК України);

- за грудень 2021р. строк оплати настав 30.11.2021р. та, починаючи з 01.12.2021р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за січень 2022р. строк оплати настав 31.12.2021р. та, починаючи з 01.01.2022р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за лютий 2022р. строк оплати настав 31.01.2022р. та, починаючи з 01.02.2022р. відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст.614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч.2 ст.614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем було здійснено оплату заборгованості за договором №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р., а саме 24.05.2023р. перераховано позивачу кошти у розмірі 26 300 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №22588 та №22590.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі №910/6457/23 на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 26 300, 00 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі несплаченою залишалась заборгованість за договором №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р. у розмірі 29 363,33 грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем було порушено умови договору №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р. та положення ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, а тому законно і обгрунтовано задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 29 363,33 грн.

Судом першої інстанції обгрунтовано відхилені доводи відповідача, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркет Мьюзік Бел» зареєстровано в республіці Білорусь, а тому, починаючи з 24.02.2022р. його діяльність обмежена нормами чинного законодавства України, оскільки вказана юридична особа не є стороною укладеного договору №2/07-20ДМ про надання права використання музичних творів, виконань та фонограм від 01.07.2020р., що є предметом позову у даній справі.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просив місцевий суд стягнути з відповідача 35 686,73 грн. - пені за період з 02.07.2020р. по 13.04.2023р., 3562,83 грн. - 3 % річних за період з 02.07.2020р. по 31.03.2023р. та 20 724,97 грн. - інфляційних втрат за період з 02.07.2020р. по 31.03.2023р.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що у разі прострочення виплати винагороди (роялті), Ліцензіат має право вимагати з Субліцензіата, а Субліцензіат в цьому випадку зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невиплаченої в строк суми за кожен день такого прострочення.

Згідно ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Колегія суддів перевірила наданий позивачем розрахунок пені та встановила, що в останньому було допущено помилки у визначенні періоду початку нарахування пені та, відповідно, у розмірі пені заявленої до стягнення, оскільки, як встановлено вище, зокрема, за зобов`язаннями листопада 2020р., лютого 2021р., березня 2021р., серпня 2021р., листопада 2021р. позивач невірно визначив період прострочення, а також позивачем не застосовано положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Тому місцевий суд законно і обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача пеню за загальний період прострочення з 02.07.2020р. по 01.08.2022р. у розмірі 16 148,03 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3562,83 грн. - 3 % річних за період з 02.07.2020р. по 13.04.2023р. та 20 724,97 грн. - інфляційних втрат за період з 02.07.2020р. по 31.03.2023р., апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Місцевим судом правильно враховано, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Колегією суддів перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем було допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3% річних за зобов`язаннями листопада 2020р., лютого 2021р., березня 2021р., серпня 2021р., листопада 2021р.

Судом першої інстанції зроблено правильний розрахунок і визнано обґрунтованою сума 3% річних у розмірі 3 543,16 грн. за період з 02.07.2020р. по 13.04.2023р. та сума інфляційних втрат у розмірі 20 724,97 грн. за період з 01.08.2020р. по 31.03.2023р.

Згідно ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Тож, витрати по сплаті судового збору відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, вірно покладені на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача.

Тому місцевий суд законно і обґрунтовано закрив провадження у справі №910/6457/23 в частині стягнення 26 300, 00 грн. основного боргу, позовні вимоги ТОВ "РІТЕЙЛ М`ЮЗІК" задовольнив частково та стягнув з ТОВ "ОПТТОРГ-15" на користь ТОВ "РІТЕЙЛ М`ЮЗІК" 29 363 грн. 33 коп. - заборгованості, 16 148 грн. 03 коп. - пені, 3 543 грн. 16 коп. - 3% річних, 20 724 грн. 97 коп. - інфляційних втрат та 2 230 грн. 04 коп. - судового збору, а в іншій частині позову - відмовив.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 240, 270, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ "ОПТТОРГ-15" залишити без задоволення, а рішення господарського суду м.Києва від 06.07.2023р. у справі №910/6457/23 - без змін.

Справу №910/6457/23 повернути до господарського суду м.Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складений та підписаний 08.11.2023р.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді Б.М. Поляков

О.М. Остапенко