Рішення

від 06.10.2023 по справі 908/2485/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/219/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2023 Справа № 908/2485/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ Стандарт" (електрона пошта: krsergej2017@gmail.com; вул. Бородинська, буд. 5, кв. 49, м. Запоріжжя, 69096; код ЄДРПОУ 35147463)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" (електрона пошта: office@techim.com.ua; вул. Цимлянська, буд. 29, м. Запоріжжя, 69034; код ЄДРПОУ 22161169)

про стягнення 364 481,19 грн.

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

02.08.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ Стандарт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" про стягнення 364 481,19 грн.

02.08.2023 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 07.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду судді ПроскуряковаК.В. та відкрито провадження у справі № 908/2485/23 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Присвоєно справі номер провадження - 5/219/23. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 31.08.2023.

Ухвалою суду від 14.08.2023 у задоволенні клопотання ТОВ "Техенергохім" від 10.08.2023р. про проведення процедури врегулювання спору за участю судді у справі №908/2485/23 відмовлено.

Ухвалою суду від 16.08.2023 визнано заяву ТОВ "Техенергохім" від 14.08.2023 вх. №17433/08-08/23 від 15.08.2023р. про відвід судді у справі № 908/2485/23 необґрунтованою та передано матеріали справи № 908/2485/23 на автоматизований розподіл, для визначення судді, який вирішуватиме питання про відвід, у порядку, встановленому ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2023, справу № 908/2485/23 для розгляду заяви про відвід судді по справі передано судді ГороховуІ.С.

Ухвалою суду від 17.08.2023 (суддя Горохов І.С.) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім", м. Запоріжжя про відвід судді ПроскуряковаК.В. від 14.08.2023 у справі № 908/2485/23 - відмовлено.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

06.10.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Як вбачається з позовної заяви позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар на суму 124 907,26 грн. на підставі договору поставки товару №01/100 від 01.12.2021. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в сумі 8 470,52 грн. та інфляційні втрати в сумі 62 904,68 грн. Також у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару позивачем на підставі п. 8.2. договору нараховано пеню в сумі 105 745,10 грн. та на підставі п. 8.4. договору нараховано штраф в сумі 62 453,63 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 509, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 193, 199, 230 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

21.08.2023 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від ТОВ "Техенергохім" надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позов ґрунтується на договорі 01/100 від 01.12.2021 р., однак ТОВ "Техенергохім" не підтверджує зазначену обставину. Раніше сторони керувалися договором 06/001 від 01.06.2017 р. У 2021 р. була спроба укласти договір 01/100. ТОВ "Техенергохім" надіслав Позивачу пропозицію укласти договір - підписаний зі свого боку договір. До цього часу Позивач не повідомив про прийняття цієї пропозиції протягом нормально необхідного для цього часу і не надіслав підписаний ним договір. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ст. 640 ЦК). Тому, всі поставки відбувались за окремими замовленнями, поза межами договору 01/100 від 01.12.2021 Позивач не згадував про нього у видаткових накладних, відповідач не згадував про нього в платіжних документах. У видатковій накладній ВТ-031323 Позивач посилається на основний договір 2023, який не укладався. До позовної заяви додано видаткові накладні, в яких: не зазначені реквізити довіреностей Отримувача; різні підписи Отримувача; у накладній ВТ-032103 не зазначено, кому видано товар; з боку Постачальника однакові підписи із зазначенням різних підписантів; видаткові накладні оформлені на підставі замовлень, копії яких відсутні. До позовної заяви додано платіжні інструкції із посиланням на рахунки, копії яких не додано. Неможливо співставити, за який товар та за якою накладною здійснена оплата. Також до позовної заяви додано не всі платіжні інструкції, за якими відбувались розрахунки та додано відповідні платіжні інструкції. Крім того, зазначив, що деякі рахунку не співпадає з датою видаткової накладної. Отже, рахунок не передавався разом із накладною, а був виданий і переданий за іншою поставкою, тому потребує дослідженню дата отримання відповідачем рахунку, оскільки відсутність рахунків унеможливлювала оплату. Відповідачем наведено контррозрахунок пені та штрафу.

25.08.2023 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від ТОВ "Техенергохім" надійшла письмова заява про застосування строків позовної давності на підставі ст.ст. 256, 258 ЦК України до заявлених вимог ТОВ "ВТ Стандарт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" про стягнення 364 481,19 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТ Стандарт" (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" (далі - Покупець) укладено договір поставки товару №01/100, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця Товар - металопродукцію (металопрокат), а Покупець прийняти та своєчасно оплатити товар по цінам, в кількості і асортименті визначених умовами даного договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору поставка товару, здійснюється партіями у терміни узгоджені сторонами, за заявкою Покупця переданого Постачальнику за допомогою телефонного або факсимільного зв`язку.

Перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття Покупцем товару, з оформленням видаткової накладної підписаної сторонами. Перехід ризиків на товар відбувається в момент прийняття Покупцем товару. (п. 2.2. договору)

Поставка товару здійснюється шляхом відвантаження замовленої партії металопрокату, в транспорт Покупця за адресою: м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 4. (п.2.3. договору)

Згідно з пунктом 3.5. договору, усі підписані представниками сторін у період дії цього договору Специфікації та накладні з поставки (відпуску) Покупцю металопрокату є невід`ємними частинами цього договору, навіть якщо в них немає посилань на реквізити цього договору. Умови поставок, оплати товару за ними та відповідальність Покупця за прострочення оплати товару регулюється виключно цим договором.

У пунктах 4.1., 4.2. договору передбачено, що ціна Товару, узгоджується сторонами по кожній партії товару окремо і зазначається в Специфікації або накладній, які є невід`ємною частиною договору. Загальна договірна ціна по договору визначається із суми вартості партій товарів поставлених Постачальником за весь період дії договору.

Відповідно до пункту 6.1. договору Покупець бере на себе зобов`язання сплатити 100% від вартості товару, шляхом передплати замовленої партії товару, але в будь-якому разі не пізніше дати отримання замовленої партії товару. За погодженням сторін допускається відстрочка оплати або оплати частинами.

При наявності заборгованості за поставлений товар або нарахованої пені та штрафних санкцій, сторони узгодили, що не залежно від призначення платежу в зазначеному платіжному дорученні, сплачена Покупцем сума зараховується в рахунок погашення заборгованості Покупця, яка виникла раніше. (п. 6.4. договору)

Згідно з п. 8.2. договору, у разі порушення термінів оплати поставленого товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ діючої на момент існування заборгованості.

Пунктом 8.4. договору передбачено, що при простроченні оплати за поставлений товар по термінах визначених умовами даного договору, більш ніж на 20 днів, Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості з указаним терміном.

У пункті 8.5. договору передбачено, що нарахування та стягнення штрафних санкцій за кожен випадок порушення зобов`язання здійснюється протягом трьох років з моменту коли відповідне зобов`язання повинно було виконано зобов`язаною стороною (ст. 232 Господарського кодексу України).

Договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 31.12.2022. (п. 9.1. договору)

Строк дії цього договору вважається автоматично продовженим ще на один рік у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про його припинення. Зазначена заява направляється за 20 днів до закінчення строку дії договору. (п.9.2. договору)

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Аналогічні приписи містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Строком договору, відповідно до ст. 631 ЦК України, є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1. ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач посилається на те, що договір №01/100 від 01.12.2021 між ТОВ "ВТ Стандарт" та ТОВ "Техенергохім" не укладено, оскільки у 2021 р. була спроба укласти вказаний договір та ТОВ "Техенергохім" надіслав позивачу пропозицію укласти договір - підписаний зі свого боку договір. Однак, позивач не повідомив про прийняття цієї пропозиції протягом нормально необхідного для цього часу і не надіслав підписаний ним договір, а отже всі поставки відбувались за окремими замовленнями, поза межами договору 01/100 від 01.12.2021.

Вказані твердження відповідача судом до уваги не приймаються, оскільки договір №01/100 від 01.12.2021, який додано до позовної заяви позивачем, підписаний уповноваженими особами, а саме: зі сторони ТОВ "ВТ Стандарт" - директором Міщенко М.А., та зі сторони ТОВ "Техенергохім" генеральним директором Лаушкіним Ю.М., без жодних зауважень або заперечень. Також вказаний договір містить відбитки печаток обох підприємств, а отже укладений в порядку передбаченому чинним законодавством України.

Отже, між сторонами існують договірні правовідносин з поставки товару, а саме як свідчить пункт 1.1. вказаного договору, Постачальник (позивач) зобов`язується поставити та передати у власність Покупця (відповідача) Товар - металопродукцію (металопрокат), а Покупець (відповідач) прийняти та своєчасно оплатити товар по цінам, в кількості і асортименті визначених умовами даного договору.

На виконання умов договору 01/100 від 01.12.2021 ТОВ «ВТ Стандарт» поставило ТОВ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» товар на загальну суму 752 029,32 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № ВТ-121706 від 17.12.2021 на суму 234 063,90 грн.;

- № ВТ-122006 від 20.12.2021 на суму 133 886,52 грн.;

- № ВТ-010505 від 05.01.2022 на суму 189 639,82 грн.;

- № ВТ-011209 від 12.01.2022 на суму 28 268,81 грн.;

- № ВТ-011312 від 14.01.2022 на суму 6 121,02 грн.;

- № ВТ-012702 від 27.01.2022 на суму 2 896,26 грн.;

- № ВТ-020106 від 01.02.2022 на суму 862,50 грн.;

- № ВТ-020801 від 08.02.2022 на суму 26 800,49 грн.;

- № ВТ-020802 від 08.02.2022 на суму 64 095,00 грн.;

- № ВТ-021005 від 10.02.2022 на суму 13 781,08 грн.;

- № ВТ-101801 від 18.10.2022 на суму 34 045,00 грн.;

- № ВТ-110201 від 02.11.2022 на суму 14 936,92 грн.;

- № ВТ-032103 від 21.03.2023 на суму 2632,00 грн.

Перелічені вище видаткові накладні підписані та скріплені печатками обох підприємств, без жодних зауважень.

Щодо посилань відповідача, що у Видатковій накладній №ВТ-032103 від 21.03.2023 на суму 2 632,00 грн. не зазначено кому видано товар, суд зазначає, що у графі «Отримав» міститься підпис Подлужного Д.В., однак без печатки підприємства. Разом з тим, у інших Видаткових накладних отримувачем товару вказано Подлужного Д.В., та на зазначених видаткових накладних міститься його підпис і печатка підприємства, отже від відповідача отримав товар належним чином уповноважена особа. Відповідачем не надано суду доказів зворотного.

Пунктом 6.1 вказаного договору передбачено, що Покупець бере на себе зобов`язання сплатити 100% від вартості товару, шляхом переплати замовленої партії товару, але в будь якому разі не пізніше дати отримання замовленої партії товару.

Таким чином, з урахуванням погодженого сторонами порядку оплати поставленого товару кінцевий строк оплати товару за кожною поставкою співпадає з датами такої поставки визначеними у видаткових накладних.

Отже, позивач поставив на умовах договору товар на загальну суму 752 029,32 грн., який прийнято відповідачем, однак вартість цього товару сплачена відповідачем частково на суму 623 451,98 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №2770 від 24.12.2021 на суму 363 405,91 грн., №135 від 27.01.2022 на суму 27 605,00 грн., №294 від 16.02.2022 на суму 60 000,00 грн., №813 від 29.08.2022 на суму 119 764,67 грн., №1048 від 14.10.2022 на суму 35 607,50 грн., №1110 від 31.10.2022 на суму 14 736,90 грн., №24 від 15.03.2023 на суму 2 332,00 грн.

У перелічених вище платіжних інструкціях у призначенні платежу вказано, що оплату здійснено згідно рахунків та зазначено відповідні номери, отже судом встановлено, що вказані номери рахунків, на які посилається відповідач при здійсненні оплат, співпадають з номерами замовлень покупця вказаних у видаткових накладних, тобто відповідачем здійснювались оплати на підставі власних номерів замовлень.

Крім того, посилання відповідача на те, що відсутність рахунку унеможливлює здійснення оплати судом до уваги не приймається, оскільки відповідно до умов п. 2.1. договору саме за замовленням відповідача здійснюється поставка товару та відповідно до п. 6.1 договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом передплати, але не пізніше дати отримання замовленої партії товару, та у положеннях цього договору відсутній обов`язок постачальника виставляти покупцю рахунки на оплату, які, на думку відповідача, були б підставою для здійснення розрахунків з позивачем, оскільки такою підставою є саме видаткова накладна за якою отримано товар з зазначенням дати його отримання або здійснення відповідачем передплати за замовлений товар.

Згідно з п. 6.4. договору при наявності заборгованості за поставлений товар або нарахованої пені та штрафних санкцій, сторони узгодили, що не залежно від призначення платежу в зазначеному платіжному дорученні, сплачена Покупцем сума зараховується в рахунок погашення заборгованості Покупця, яка виникла раніше.

Суд перевіривши розрахунок суми основного боргу зазначає, що позивачем в порядку п. 6.4. договору за Видатковою накладною №ВТ-121706 від 17.12.2021 враховано оплату на суму 3 670,08 грн. здійснену відповідачем у попередніх періодах та сплату яку проведено відповідачем згідно платіжної інструкції №2770 від 24.12.2021 на суму 363 405,91 грн. позивачем віднесено як сплату за товар отриманий за Видатковими накладними №ВТ-121706 від 17.12.2021 та №ВТ-122006 від 20.12.2021.

Щодо наданих відповідачем до відзиву на позовну заяву платіжних інструкцій на підтвердження сплати за отриманий товар, які на думку відповідача не враховані позивачем при здійсненні розрахунку суми основного боргу суд зазначає, що у цих платіжних дорученнях у призначенні платежу містяться посилання на рахунки (замовлення покупця), за якими позивачем не заявлялись позовні вимоги.

Суд зазначає, що позивачем заявлені позовні вимоги починаючи з дати поставки товару: 17.12.2021, однак відповідачем деякі платіжні інструкції надані за період раніше заявлених позовних вимог.

Разом з тим, платіжні інструкції №2770 від 24.12.2021, №1048 від 14.10.2022, №813 від 29.08.2022, №294 від 16.02.2022, №135 від 27.01.2022, які надані відповідачем враховано позивачем.

28.06.2023 ТОВ "ВТ Стандарт" направив на адресу ТОВ "Техенергохім" письмову вимогу про сплату заборгованості від 27.06.2023 за вих. №27/06/2/1, згідно якої просить на протязі семи календарних днів з дня отримання цієї вимоги перерахувати на поточний рахунок ТОВ "ВТ Стандарт" заборгованість за договором поставки товару №01/100 від 01.12.2021, що підтверджується фіскальним чеком №6903531495111 від 28.06.2023.

Відповідно до роздруківки з офіційного сайту «Укрпошта» за трекінгом №№6903531495111 відправлення вручено: 30.06.2023.

Однак, відповіді на вказану вимогу відповідач не надав.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач свої зобов`язання з оплати за отриманий товар виконав частково сплативши суму в розмірі 623 451,98 грн. та з порушенням строків оплати, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, а отже у ТОВ "Техенергохім" перед ТОВ "ВТ Стандарт" існує заборгованість за отриманий товар в сумі 124 907,26 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8 470,52 грн. за загальний період з 18.12.2021 по 25.07.2023 та інфляційні втрати в сумі 62 904,68 грн. за загальний період з січня 2022 по липень 2023.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Суд перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем зазначає, що розрахунок здійснений по кожній Видатковій накладній окремо та з урахуванням часткових оплат здійснених відповідачем, є вірним, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому 3% річних в сумі 8 470,52 грн. підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо розрахунку інфляційних втрат, враховуючи контррозрахунок наданий відповідачем, суд при здійсненні перевірки зазначеного розрахунку інфляційних втрат встановив, що дійсно, як вказує відповідач, за видатковою накладною №ВТ-020801 від 08.02.2022 на суму 26 800,49 грн. двічі застосовано індекс інфляції 102,5 за жовтень 2022 як до всієї суми товару 26 800,49 грн. так і до залишку суми у розмірі 12 486,16 грн.; за видатковою накладною №ВТ-020802 від 08.02.2022 на суму 64 095,00 грн. двічі застосовано індекс інфляції 101,5 за березень 2023 до всієї уми товару 61 844,36 грн. та до залишку суми 59 512,26 грн., тобто при здійсненні розрахунку за вказаними накладними позивачем не було враховано часткової оплати, що призвело до подвійного нарахування інфляції за вказані місяці.

Отже, враховуючи, що за видатковою накладною №ВТ-020801 від 08.02.2022 відповідачем було здійснено 14.10.2022 часткову оплату в сумі 14 314,33 грн., то інфляційні втрати повинні нараховуватись на суму 26 800,00 грн. за період з лютого 2022 по вересень 2022, а на суму боргу 12 486,16 грн. за жовтень 2022; за видатковою накладною №ВТ-020802 від 08.02.2022 відповідачем було здійснено 15.03.2023 часткову оплату в сумі 2 332,00 грн., то інфляційні втрати повинні нараховувались на суму 61 844,36 за період з листопада 2022 по лютий 2023, а на суму боргу 59 512,26 грн. за період з березня 2023 по липень 2023.

Судом здійснено власний розрахунок суми інфляційних втрат з урахуванням вказаних вище обставин, а отже сума інфляційних втрат за загальний період з січня 2022 по липень 2023 становить 61 593,33 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

У зв`язку з простроченням оплати поставленого товару позивачем на підставі п. 8.2. договору нараховано пеню за загальний період з 18.12.2021 по 25.07.2023 в сумі 105 745,10 грн. та на підставі п. 8.4. договору нараховано штраф в сумі 62 453,63 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до статті 551 ЦК України, розмір неустойки встановлюється договором.

Згідно з п. 8.2. договору, у разі порушення термінів оплати поставленого товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ діючої на момент існування заборгованості.

Пунктом 8.4. договору передбачено, що при простроченні оплати за поставлений товар по термінах визначених умовами даного договору, більш ніж на 20 днів, Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості з указаним терміном.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 р. № 14, пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, положеннями чинного в Україні законодавства не передбачено заборони стосовно одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов`язань.

Вказана правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі №06/5026/1052/2011.

Враховуючи твердження відповідача, що позивачем обраховано пеню за ставкою 0,137 %, однак за договором №06/001 ставка 0,1%, то суд перевіривши розрахунок пені наданий позивачем зазначає, що він здійснений по кожній Видатковій накладній окремо, з урахуванням часткових оплат проведених відповідачем.

Однак, дійсно за певні періоди позивачем здійснено розрахунок пені за подвійною обліковою ставкою НБУ - 25,0 %. Разом з тим, розмір пені із застосуванням подвійної облікової ставки у деяких періодах є більшим у порівнянні з розміром пені, яка розрахована з урахуванням ставки 0,1 %, передбаченої у пункті 8.2. договору, а отже в цій частині суд вважає за необхідне здійснити власний розрахунок пені відповідно до якого сума пені за загальний період з 18.12.2021 по 25.07.2023 становить 82 619,14 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що за вказаним договором штраф виникає при простроченні у 20 днів, хоча за видатковими накладними №ВТ-121706 та №ВТ-122006 прострочення становить 3 - 6 днів.

Суд перевіривши розрахунок штрафу, наданого позивачем встановив, що за вказаними відповідачем видатковими накладними на суму простроченого боргу позивачем не нараховувався штраф, а нараховано тільки 3% річних, інфляційні втрати та пеня.

Суд зазначає, що позивачем на підставі п. 8.4. договору нараховано 50% штрафу від суми заборгованості 124 907,26 грн., за виникла на підставі Видаткових накладних № ВТ-020802 від 08.02.2022, № ВТ-021005 від 10.02.2022, № ВТ-101801 від 18.10.2022, № ВТ-110201 від 02.11.2022, № ВТ-032103 від 21.03.202, за якими прострочення з оплати боргу починаються зі 126 днів до 280 днів.

З урахуванням викладеного, перевіривши розрахунок штрафу (124 907,26 х 50% = 62 453,63 грн.), наданого позивачем, суд вважає його вірним, та сума штрафу в розмірі 62 453,63 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності від 25.08.2023, то суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Судом встановлено, що за першою Видатковою накладною №ВТ-121706 від 17.12.2021 на суму 234 063,90 грн., за якою позивачем заявлено позовні вимоги, строк оплати наступив 17.12.2021, з цим позовом позивач звернувся до суду - 02.08.2023, тобто в межах загальної позовної давності тривалістю у три роки.

Отже, строк позовної давності перебіг якої розпочався - 17.12.2021 станом на 06.10.2023 не сплинув. Крім того, наявні у справі докази, у тому числі надані відповідачем платіжні інструкції про здійснення оплати за отриманий товар свідчать про переривання строку позовної давності.

Разом з тим, у пункті 8.5. договору передбачено, що нарахування та стягнення штрафних санкцій за кожен випадок порушення зобов`язання здійснюється протягом трьох років з моменту коли відповідне зобов`язання повинно було виконано зобов`язаною стороною (ст. 232 Господарського кодексу України).

Отже сторони погодили у вказаному пункті договору збільшили період нарахування штрафних санкцій та строк позовної давності тривалістю в три роки з моменту коли зобов`язання повинно було виконано.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності від 25.08.2023 до заявлених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" (електрона пошта: office@techim.com.ua; вул. Цимлянська, буд. 29, м. Запоріжжя, 69034; код ЄДРПОУ 22161169) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ Стандарт" (електрона пошта: krsergej2017@gmail.com; вул. Бородинська, буд. 5, кв. 49, м. Запоріжжя, 69096; код ЄДРПОУ 35147463) заборгованість за договором поставки товару №01/100 від 01.12.2021 за основною сумою 124 907 (сто двадцять чотири тисячі дев`ятсот сім) грн. 26 коп., 3% річних в сумі 8 470 (вісім тисяч чотириста сімдесят) грн. 52 коп., інфляційні втрати в сумі 61 593 (шістдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто три) грн. 33 коп., пеню в сумі 82 619 (вісімдесят дві тисячі шістсот дев`ятнадцять) грн. 14 коп., штраф в сумі 62 453 (шістдесят дві тисячі чотириста п`ятдесят три) грн. 63 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 100 (п`ять тисяч сто) грн. 66 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено: 11.10.2023.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.