Постанова

від 16.05.2024 по справі 908/2485/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2485/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Техенергохім на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.10.2023 (суддя Проскуряков К.В.)

у справі № 908/2485/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВТ Стандарт

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Техенергохім

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

02.08.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ВТ Стандарт до Товариства з обмеженою відповідальністю Техенергохім про стягнення 364 481,19 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.10.2023 у справі № 908/2485/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Техенергохім на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВТ Стандарт заборгованість за договором поставки товару №01/100 від 01.12.2021 за основною сумою 124907 грн 26 коп., 3% річних в сумі 8 470 грн 52 коп., інфляційні втрати в сумі 61 593 грн 33 коп., пеню в сумі 82 619 грн 14 коп., штраф в сумі 62 453 грн 63 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 100 грн 66 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, 22.11.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю Техенергохім подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.10.2023 р., прийняти нове рішення, у позові відмовити.

В подальшому, а саме 29.11.2023 ним подано апеляційну скарг в новій редакції, яка розцінена судом як зміна апеляційної скарги, в якій просить суд змінити рішення господарського суду Запорізької області від 06.10.2023 у справі № 908/2485/23, визначити штраф за рішенням суду у розмірі 25 806,96 грн та пеню у розмірі 45 453,95 грн, зменшити на 50% розмір неустойки.

За змістом ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Згідно ч. 2 ст. 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Оскільки повний текст оскаржуваного рішення отримано скаржником 10.11.2023, зміни до апеляційної скарги подані в межах процесуального строку до вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, відповідно прийняті до розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норма матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Сторони погодили у договорі збільшення періоду нарахування та стягнення штрафних санкцій з посиланням на ст. 232 ГК України. Строк позовної давності визначений статтею 258 ЦК України і сторони його не змінювали. Суд безпідставно не застосував строки позовної давності до заявлених позовних вимог. Закріплене у договорі право Позивача нараховувати і стягувати штрафні санкції протягом трьох років ніяк не змінює строку, у межах якого особа може звернутися до суду. У випадку застосування строків позовної давності до вимог про стягнення штрафу та пені, стягненню підлягатиме неустойка за період з 02.08.2022 р. (один рік до звернення до суду). Наводить контррозрахунок санкцій: - штраф 50% за видатковими накладними No ВТ-101801 від 18.10.2022 на суму 34 045,00 грн.; No ВТ-110201 від 02.11.2022 на суму 14 936,92 грн.; No ВТ-032103 від 21.03.2023 на суму 2 632,00 грн. (34045,00+14936,92+2632,00)*50%=25806.96 грн. - пеня у розмірі 0,1% від суми боргу у 124531,38 грн. за період один рік до звернення до суду. 124 531,38*0,1%*365=45 453.95 грн;

- у Відповідача існує заборгованість перед Позивачем у розмірі 124 531,38 грн. Рішенням суду першої інстанції стягнуто 145 072,77 грн неустойки (82 619,14 грн. пені та 62453,63 грн. штрафу), що складає 116% від суми боргу. На думку скаржника судом не враховано, що збитками Позивача є тільки інфляційні втрати, які повністю компенсуються за рішенням суду. Порушення зобов`язання Відповідачем не завдало Позивачу інших збитків. Ступінь виконання зобов`язання боржником. За період з травня 2021 р. Відповідач отримав від Позивача товарів на 2 259 461,40 грн, сплатив 2 131 259,94 грн, тобто боржник виконав 94% зобов`язань. Майновий стан сторін. Через пандемію та війну Відповідач має збитки: у 2021 році- 2 804 200 грн, у 2022 році - 4 151 500 грн. Інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Незважаючи на збиткову діяльність, Відповідач поступово розраховується з Позивачем. Враховуючи викладене, суд міг зменшити розмір неустойки на 50%.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

19.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

20.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій апелянт частково погодився с запереченнями позивача, зокрема, щодо перебігу строків позовної давності, наявності непогашеної заборгованості та відсутності у позивача збитків внаслідок порушення відповідачем господарського зобов`язання.

22.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він повідомив про погашення присудженої суми основного боргу та неможливість здійснення цього раніше через арешт рахунків, при цьому зазначив про виявлення розбіжності у дійсній сумі, а саме заявлено до стягнення 124 907,26 грн, тоді як сума боргу складає 124 531,38 грн, тобто на 375.88 грн менше.

29.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення, в яких він пояснює розбіжність у сумі боргу помилкою, допущеною Відповідачем у акті звірки у зазначенні суми поставленого Позивачем товару Відповідачеві за видатковою накладною №ВТ-110201 від 02.11.2022 року, а саме: замість дійсної суми поставки вказаної у цій накладній 14 936,92 грн Відповідачем вказано в акті звірки невірну суму 14 561,04 грн., що і складає «незрозумілу» Відповідачеві різницю 375,88 грн. Також зазначив, що апелянтом не надано належних доказів неможливості своєчасної оплати суми основного боргу, оскільки рахунок, з якого 10.04.24р. здійснено Відповідачем оплату основного боргу, відкритий в АТ «КОМІНБАНК» і відсутні докази його перебування під арештом.

07.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання, у якому просить прийняти наступні докази: рахунок № ВТ-102103, податкову накладну № 110203, видаткову накладну № ВТ-110201. За його твердження зазначені докази підтверджують виявлені розбіжності у сумі основного боргу, а саме в дійсності після коригування видаткова накладна № ВТ-110201 була на суму 14 561.04 грн, в той час як до суду надана видаткова накладна № ВТ-110201 із сумою 14 936,92 грн.

08.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача, які обґрунтовано тим, що Відповідач, під час розгляду суду в першій інстанції не заперечував, щодо даної розбіжності та наявності в нього іншої видаткової накладної. Також клопотання не містить жодних обставин, чому Відповідач не надав дану видаткову накладну під час розгляду в суді першої інстанції, що відповідно до положень ст. 269 ГПК України визначає неможливість прийняття доказів поданих з пропущенням всіх строків без поважних причин. Окрім того, посилається на те, що у Відповідача помилково міг існувати ще один примірник Видаткової накладної №ВТ-110201 від 02.11.2022 року на суму 145 561,04 грн.. Зазначає, що це саме ще один примірник (неправильний), який Відповідач міг отримати під час замовлення разом з рахунком, адже фактично поставка товару по видатковій накладній №ВТ-110201 від 02.11.2022 року здійснена на більшу суму 14 936,92 грн., що підтверджується наявністю у Позивача оригіналу даної видаткової накладної та товарно-транспортної накладної, на яких підпис отримувача зі сторони Відповідача, засвідчений печаткою ТОВ «Техенергохім». Аналізуючи надану Відповідачем Накладну Позивачем виявлено, що після отриманого замовлення відвантаження товару по накладній №ВТ-110201 від 02.11.2022 року фактично здійснено в більшому обсягу по позиції №8 Труба ел/з прямо шовна 219 х 5 мм, міра 12м в кількості 0,03 т. Вказаний обсяг та вартість товару зазначений в Товарно-транспортній накладній №ВТВТ-110201 від 02.11.2022 р. та прийнятий Відповідачем. Тобто посилання на отримання меншої кількості товару спростовується наявними у Позивача оригіналами документів, існування яких не спростовується Відповідачем. Також повідомляє, що Видаткова накладна надавалась з позовною заявою, в Товарно-транспортна накладна надається з пропущенням строку, оскільки питання по обсягу поставки не виникало під час судового розгляду в суді першої інстанції. Просить вказану обставину вважати поважною та прийняти до уваги Товарно-транспортну накладну №ВТВТ-110201 від 02.11.2022 р.

09.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він зауважив, що рахунок в АТ «КОМІНБАНК» відкритий тільки 03.03.2023 р., як альтернатива заарештованому рахунку в АТ «Райффайзен Банк». Відповідач фізично не міг розрахуватися з Позивачем у спірному періоді через відсутність цього рахунку. На відкритому в АТ «КОМІНБАНК» рахунку взагалі не було коштів. Відповідач фізично не міг розрахуватися з Позивачем після спірного періоду через відсутність коштів на відкритому рахунку. Всі кошти Відповідача залишились в АТ «Райффайзен Банк». По мірі надходження коштів на новий рахунок Відповідач поступово розраховувався з Позивачем

В судовому засіданні 16.05.2024 приймали участь представники відповідача (апелянта) та позивача (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)

Представник відповідача (апелянта) просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 25 806,96 грн та пеню у розмірі 45 453,95 грн, а також зменшити на 50% розмір неустойки.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю ВТ Стандарт (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Техенергохім (далі - Покупець) укладено договір поставки товару №01/100, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця Товар металопродукцію (металопрокат), а Покупець прийняти та своєчасно оплатити товар по цінам, в кількості і асортименті визначених умовами даного договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору поставка товару, здійснюється партіями у терміни узгоджені сторонами, за заявкою Покупця переданого Постачальнику за допомогою телефонного або факсимільного зв`язку.

Перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття Покупцем товару, з оформленням видаткової накладної підписаної сторонами. Перехід ризиків на товар відбувається в момент прийняття Покупцем товару. (п. 2.2. договору)

Поставка товару здійснюється шляхом відвантаження замовленої партії металопрокату, в транспорт Покупця за адресою: м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 4. (п.2.3. договору)

Згідно з пунктом 3.5. договору, усі підписані представниками сторін у період дії цього договору Специфікації та накладні з поставки (відпуску) Покупцю металопрокату є невід`ємними частинами цього договору, навіть якщо в них немає посилань на реквізити цього договору. Умови поставок, оплати товару за ними та відповідальність Покупця за прострочення оплати товару регулюється виключно цим договором.

У пунктах 4.1., 4.2. договору передбачено, що ціна Товару, узгоджується сторонами по кожній партії товару окремо і зазначається в Специфікації або накладній, які є невід`ємною частиною договору. Загальна договірна ціна по договору визначається із суми вартості партій товарів поставлених Постачальником за весь період дії договору.

Відповідно до пункту 6.1. договору Покупець бере на себе зобов`язання сплатити 100% від вартості товару, шляхом передплати замовленої партії товару, але в будь-якому разі не пізніше дати отримання замовленої партії товару. За погодженням сторін допускається відстрочка оплати або оплати частинами.

При наявності заборгованості за поставлений товар або нарахованої пені та штрафних санкцій, сторони узгодили, що не залежно від призначення платежу в зазначеному платіжному дорученні, сплачена Покупцем сума зараховується в рахунок погашення заборгованості Покупця, яка виникла раніше. (п. 6.4. договору)

Згідно п. 8.2. договору, у разі порушення термінів оплати поставленого товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ діючої на момент існування заборгованості.

Пунктом 8.4. договору передбачено, що при простроченні оплати за поставлений товар по термінах визначених умовами даного договору, більш ніж на 20 днів, Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості з указаним терміном.

У пункті 8.5. договору передбачено, що нарахування та стягнення штрафних санкцій за кожен випадок порушення зобов`язання здійснюється протягом трьох років з моменту коли відповідне зобов`язання повинно було виконано зобов`язаною стороною (ст. 232 Господарського кодексу України).

Договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 31.12.2022. (п. 9.1. договору)

Строк дії цього договору вважається автоматично продовженим ще на один рік у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про його припинення. Зазначена заява направляється за 20 днів до закінчення строку дії договору. (п. 9.2. договору).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач свої зобов`язання з оплати за отриманий товар виконав частково сплативши суму в розмірі 623 451,98 грн. та з порушенням строків оплати, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, а отже у ТОВ Техенергохім перед ТОВ ВТ Стандарт існує заборгованість за отриманий товар в сумі 124907,26 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. Крім того, належить задовольнити вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 8 470,52 грн, інфляційних втрат за загальний період з січня 2022 по липень 2023 в розмірі 61 593,33 грн, пені за загальний період з 18.12.2021 по 25.07.2023 на суму 82 619,14 грн та штрафу в розмірі 62 453,63 грн

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 06.10.2023 у справі № 908/2485/23 лише в частині стягнення пені в сумі 82 619 грн 14 коп. та штрафу в сумі 62 453 грн 63 коп., просить суд змінити його, визначивши до стягнення штраф у розмірі 25 806,96 грн та пеню у розмірі 45 453,95 грн, а також зменшити на 50% розмір неустойки, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення в іншій (неоскаржуваній) частині.

Щодо клопотань позивача про долучення Товарно-транспортної накладної №ВТВТ-110201 від 02.11.2022 р. та відповідача (апелянта) про прийняття рахунку № ВТ-102103, податкової накладної № 110203, видаткової накладної № ВТ-110201.

Так, вказані клопотання не містять прохання про визнання поважними причин пропуску процесуального строку для подання доказів з обґрунтуванням відповідних підстав.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При цьому учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачаються наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегією суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Так заявниками не обґрунтовано належним чином неможливість подання вищезазначених доказів до суду першої інстанції в межах процесуальних строків, в той час як останні були у їх розпорядженні, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі.

Під час розгляду справи судом першої інстанції сторони не повідомляли суд про неможливість надання цих доказів.

При цьому клопотання не містять змістовного належного обґрунтування поважності причин, з яких докази не могли бути подані раніше, як і власне необхідності їх подання до суду апеляційної інстанції, виходячи з меж апеляційного оскарження.

Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Таким чином, позивачем та відповідачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказів, які вони намагаються долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано і доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від них, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

В свою чергу, колегією суддів враховується, що в силу вимог ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а відповідачем оскаржується рішення лише в частині стягнення пені та штрафу, а не суми основного боргу, а сама скарга не містить мотивування щодо неправильно визначеної суми заборгованості заявленої до стягнення та присудженої судом.

На підставі чого суд відмовляє у задоволенні клопотань сторін про долучення доказів та відхиляє їх аргументи щодо цього, викладені у поданих процесуальних документах (заявах по суті справи).

Судом встановлено, що як вбачається з позовної заяви позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар на суму 124 907,26 грн. на підставі договору поставки товару №01/100 від 01.12.2021. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в сумі 8 470,52 грн. та інфляційні втрати в сумі 62 904,68 грн. Також у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару позивачем на підставі п. 8.2. договору нараховано пеню в сумі 105 745,10 грн. та на підставі п. 8.4. договору нараховано штраф в сумі 62 453,63 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 509, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 193, 199, 230 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, зазначивши, що позов ґрунтується на договорі 01/100 від 01.12.2021 р., однак ТОВ Техенергохім не підтверджує зазначену обставину. Раніше сторони керувалися договором 06/001 від 01.06.2017 р. У 2021 р. була спроба укласти договір 01/100. ТОВ Техенергохім надіслав Позивачу пропозицію укласти договір - підписаний зі свого боку договір. До цього часу Позивач не повідомив про прийняття цієї пропозиції протягом нормально необхідного для цього часу і не надіслав підписаний ним договір. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ст. 640 ЦК). Тому, всі поставки відбувались за окремими замовленнями, поза межами договору 01/100 від 01.12.2021 Позивач не згадував про нього у видаткових накладних, відповідач не згадував про нього в платіжних документах. У видатковій накладній ВТ-031323 Позивач посилається на основний договір 2023, який не укладався. До позовної заяви додано видаткові накладні, в яких: не зазначені реквізити довіреностей Отримувача; різні підписи Отримувача; у накладній ВТ-032103 не зазначено, кому видано товар; з боку Постачальника однакові підписи із зазначенням різних підписантів; видаткові накладні оформлені на підставі замовлень, копії яких відсутні. До позовної заяви додано платіжні інструкції із посиланням на рахунки, копії яких не додано. Неможливо співставити, за який товар та за якою накладною здійснена оплата. Також до позовної заяви додано не всі платіжні інструкції, за якими відбувались розрахунки та додано відповідні платіжні інструкції. Крім того, зазначив, що деякі рахунку не співпадає з датою видаткової накладної. Отже, рахунок не передавався разом із накладною, а був виданий і переданий за іншою поставкою, тому потребує дослідженню дата отримання відповідачем рахунку, оскільки відсутність рахунків унеможливлювала оплату. Відповідачем наведено контррозрахунок пені та штрафу.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Аналогічні приписи містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Строком договору, відповідно до ст. 631 ЦК України, є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1. ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач посилається на те, що договір №01/100 від 01.12.2021 між ТОВ ВТ Стандарт та ТОВ Техенергохім не укладено, оскільки у 2021 р. була спроба укласти вказаний договір та ТОВ Техенергохім надіслав позивачу пропозицію укласти договір - підписаний зі свого боку договір. Однак, позивач не повідомив про прийняття цієї пропозиції протягом нормально необхідного для цього часу і не надіслав підписаний ним договір, а отже всі поставки відбувались за окремими замовленнями, поза межами договору 01/100 від 01.12.2021.

Натомість, як правильно зауважив господарський суд, договір №01/100 від 01.12.2021, який додано до позовної заяви позивачем, підписаний уповноваженими особами, а саме: зі сторони ТОВ ВТ Стандарт директором Міщенко М.А., та зі сторони ТОВ Техенергохім генеральним директором Лаушкіним Ю.М., без жодних зауважень або заперечень. Також вказаний договір містить відбитки печаток обох підприємств, а отже укладений в порядку передбаченому чинним законодавством України.

Таким чином, між сторонами існують договірні правовідносин з поставки товару, а саме як свідчить пункт 1.1. вказаного договору, Постачальник (позивач) зобов`язується поставити та передати у власність Покупця (відповідача) Товар металопродукцію (металопрокат), а Покупець (відповідач) прийняти та своєчасно оплатити товар по цінам, в кількості і асортименті визначених умовами даного договору, що спростовує твердження відповідача про відсутність таких.

На виконання умов договору 01/100 від 01.12.2021 ТОВ «ВТ Стандарт» поставило ТОВ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» товар на загальну суму 752 029,32 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № ВТ-121706 від 17.12.2021 на суму 234 063,90 грн.;

- № ВТ-122006 від 20.12.2021 на суму 133 886,52 грн.;

- № ВТ-010505 від 05.01.2022 на суму 189 639,82 грн.;

- № ВТ-011209 від 12.01.2022 на суму 28 268,81 грн.;

- № ВТ-011312 від 14.01.2022 на суму 6 121,02 грн.;

- № ВТ-012702 від 27.01.2022 на суму 2 896,26 грн.;

- № ВТ-020106 від 01.02.2022 на суму 862,50 грн.;

- № ВТ-020801 від 08.02.2022 на суму 26 800,49 грн.;

- № ВТ-020802 від 08.02.2022 на суму 64 095,00 грн.;

- № ВТ-021005 від 10.02.2022 на суму 13 781,08 грн.;

- № ВТ-101801 від 18.10.2022 на суму 34 045,00 грн.;

- № ВТ-110201 від 02.11.2022 на суму 14 936,92 грн.;

- № ВТ-032103 від 21.03.2023 на суму 2632,00 грн.

Перелічені вище видаткові накладні підписані та скріплені печатками обох підприємств, без жодних зауважень.

Щодо посилань відповідача, що у Видатковій накладній №ВТ-032103 від 21.03.2023 на суму 2 632,00 грн. не зазначено кому видано товар, суд зазначив, що у графі «Отримав» міститься підпис Подлужного Д.В., однак без печатки підприємства. Разом з тим, у інших Видаткових накладних отримувачем товару вказано ОСОБА_1 , та на зазначених видаткових накладних міститься його підпис і печатка підприємства, отже від Відповідача отримав товар належним чином уповноважена особа. Відповідачем доказів протилежного суду не надано.

Пунктом 6.1 вказаного договору передбачено, що Покупець бере на себе зобов`язання сплатити 100% від вартості товару, шляхом переплати замовленої партії товару, але в будь якому разі не пізніше дати отримання замовленої партії товару.

Таким чином, з урахуванням погодженого сторонами порядку оплати поставленого товару кінцевий строк оплати товару за кожною поставкою співпадає з датами такої поставки визначеними у видаткових накладних.

Отже, позивач поставив на умовах договору товар на загальну суму 752 029,32 грн., який прийнято відповідачем, однак вартість цього товару сплачена відповідачем частково на суму 623 451,98 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №2770 від 24.12.2021 на суму 363 405,91 грн., №135 від 27.01.2022 на суму 27 605,00 грн., №294 від 16.02.2022 на суму 60000,00 грн., №813 від 29.08.2022 на суму 119 764,67 грн., №1048 від 14.10.2022 на суму 35607,50 грн., №1110 від 31.10.2022 на суму 14 736,90 грн., №24 від 15.03.2023 на суму 2 332,00 грн.

У перелічених вище платіжних інструкціях у призначенні платежу вказано, що оплату здійснено згідно рахунків та зазначено відповідні номери, тобто вказані номери рахунків, на які посилається відповідач при здійсненні оплат, співпадають з номерами замовлень покупця вказаних у видаткових накладних, що вказує на те, що відповідачем здійснювались оплати на підставі власних номерів замовлень.

Посилання відповідача на те, що відсутність рахунку унеможливлює здійснення оплати судом до уваги не прийнято, оскільки відповідно до умов п. 2.1. договору саме за замовленням відповідача здійснюється поставка товару та відповідно до п. 6.1 договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом передплати, але не пізніше дати отримання замовленої партії товару, та у положеннях цього договору відсутній обов`язок постачальника виставляти покупцю рахунки на оплату, які, на думку відповідача, були б підставою для здійснення розрахунків з позивачем, оскільки такою підставою є саме видаткова накладна за якою отримано товар з зазначенням дати його отримання або здійснення відповідачем передплати за замовлений товар.

Згідно п. 6.4. договору при наявності заборгованості за поставлений товар або нарахованої пені та штрафних санкцій, сторони узгодили, що не залежно від призначення платежу в зазначеному платіжному дорученні, сплачена Покупцем сума зараховується в рахунок погашення заборгованості Покупця, яка виникла раніше.

Судом перевірено розрахунок суми основного боргу та встановлено, що позивачем в порядку п. 6.4. договору за Видатковою накладною №ВТ-121706 від 17.12.2021 враховано оплату на суму 3 670,08 грн. здійснену відповідачем у попередніх періодах, а оплату, яку проведено відповідачем згідно платіжної інструкції №2770 від 24.12.2021 на суму 363 405,91 грн, позивачем віднесено як сплату за товар отриманий за Видатковими накладними №ВТ-121706 від 17.12.2021 та №ВТ-122006 від 20.12.2021.

Натомість надані відповідачем до відзиву на позовну заяву платіжні інструкції на підтвердження сплати за отриманий товар, які, на його думку, не враховані позивачем при здійсненні розрахунку суми основного боргу, у призначенні платежу містять посилання на рахунки (замовлення покупця), за якими позивачем не заявлялись позовні вимоги, відтак судом не приймаються до уваги.

Варто наголосити, що за приписами ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. В сою чергу, як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем заявлені позовні вимоги починаючи з дати поставки товару: 17.12.2021, однак відповідачем деякі платіжні інструкції надані за період раніше заявлених позовних вимог. Разом з тим, платіжні інструкції №2770 від 24.12.2021, №1048 від 14.10.2022, №813 від 29.08.2022, №294 від 16.02.2022, №135 від 27.01.2022, які надані відповідачем було враховано позивачем.

28.06.2023 ТОВ ВТ Стандарт направив на адресу ТОВ Техенергохім письмову вимогу про сплату заборгованості від 27.06.2023 за вих. №27/06/2/1, згідно якої просить на протязі семи календарних днів з дня отримання цієї вимоги перерахувати на поточний рахунок ТОВ ВТ Стандарт заборгованість за договором поставки товару №01/100 від 01.12.2021, що підтверджується фіскальним чеком №6903531495111 від 28.06.2023.

Відповідно до роздруківки з офіційного сайту «Укрпошта» за трекінгом №№6903531495111 відправлення вручено: 30.06.2023.

Однак, відповіді на вказану вимогу відповідач не надав.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач свої зобов`язання з оплати за отриманий товар виконав частково, сплативши суму в розмірі 623451,98 грн. та з порушенням строків оплати, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, а отже у ТОВ Техенергохім перед ТОВ ВТ Стандарт існує заборгованість за отриманий товар в сумі 124 907,26 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8 470,52 грн. за загальний період з 18.12.2021 по 25.07.2023 та інфляційні втрати в сумі 62 904,68 грн. за загальний період з січня 2022 по липень 2023.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Господарський суд перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних встановив, що розрахунок здійснений по кожній Видатковій накладній окремо та з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат дійшов висновку, що такий є правильним, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому 3% річних в сумі 8 470,52 грн. підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо розрахунку інфляційних втрат, враховуючи контррозрахунок наданий відповідачем, суд при здійсненні перевірки зазначеного розрахунку інфляційних втрат встановив, що дійсно, як вказує відповідач, за видатковою накладною №ВТ-020801 від 08.02.2022 на суму 26 800,49 грн. двічі застосовано індекс інфляції 102,5 за жовтень 2022 як до всієї суми товару 26 800,49 грн. так і до залишку суми у розмірі 12 486,16 грн.; за видатковою накладною №ВТ-020802 від 08.02.2022 на суму 64 095,00 грн. двічі застосовано індекс інфляції 101,5 за березень 2023 до всієї уми товару 61 844,36 грн. та до залишку суми 59 512,26 грн., тобто при здійсненні розрахунку за вказаними накладними позивачем не було враховано часткової оплати, що призвело до подвійного нарахування інфляції за вказані місяці.

Отже, враховуючи, що за видатковою накладною №ВТ-020801 від 08.02.2022 відповідачем було здійснено 14.10.2022 часткову оплату в сумі 14 314,33 грн., то інфляційні втрати повинні нараховуватись на суму 26 800,00 грн. за період з лютого 2022 по вересень 2022, а на суму боргу 12 486,16 грн. за жовтень 2022; за видатковою накладною №ВТ-020802 від 08.02.2022 відповідачем було здійснено 15.03.2023 часткову оплату в сумі 2 332,00 грн., то інфляційні втрати повинні нараховуватись на суму 61 844,36 грн. за період з листопада 2022 по лютий 2023, а на суму боргу 59 512,26 грн. - за період з березня 2023 по липень 2023.

Господарським судом здійснено власний розрахунок суми інфляційних втрат з урахуванням вказаних вище обставин, та встановлено, що сума інфляційних втрат за загальний період з січня 2022 по липень 2023 становить 61 593,33 грн. і така підлягає стягненню з відповідача.

У зв`язку з простроченням оплати поставленого товару позивачем на підставі п. 8.2. договору нараховано пеню за загальний період з 18.12.2021 по 25.07.2023 в сумі 105 745,10 грн. та на підставі п. 8.4. договору нараховано штраф в сумі 62 453,63 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки встановлюється договором.

Згідно п. 8.2. договору, у разі порушення термінів оплати поставленого товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ діючої на момент існування заборгованості.

Пунктом 8.4. договору передбачено, що при простроченні оплати за поставлений товар по термінах визначених умовами даного договору, більш ніж на 20 днів, Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості з указаним терміном.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 р. № 14, пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, положеннями чинного в Україні законодавства не передбачено заборони стосовно одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов`язань.

Враховуючи твердження відповідача, що позивачем обраховано пеню за ставкою 0,137 %, однак за договором №06/001 ставка визначена на рівні 0,1%, то перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що він здійснений по кожній Видатковій накладній окремо, з урахуванням часткових оплат проведених відповідачем.

Однак, як правильно зауважив господарський суд, за певні періоди позивачем здійснено розрахунок пені за подвійною обліковою ставкою НБУ - 25,0 %. Разом з тим, розмір пені із застосуванням подвійної облікової ставки у деяких періодах є більшим у порівнянні з розміром пені, яка розрахована з урахуванням ставки 0,1 %, передбаченої у пункті 8.2. договору, а отже в цій частині судом здійснено власний розрахунок пені, відповідно до якого сума пені за загальний період з 18.12.2021 по 25.07.2023 становить 82 619,14 грн.

Слід наголосити на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 02.07.2019р. у справі 925/1641/17).

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17.

Наявний розрахунок позивача щодо пені був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, в результаті чого встановлено, що позивачем при дійсно допущено помилку. В результаті перерахунку судом з`ясовано, що сума пені за загальний період з 18.12.2021 по 25.07.2023 складає 82 619,14 грн., тобто саме ця сума підлягає стягненню з відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що за вказаним договором штраф виникає при простроченні у 20 днів, хоча за видатковими накладними №ВТ-121706 та №ВТ-122006 прострочення становить 3 6 днів.

Водночас, як правильно зазначив суд першої інстанції, за вказаними відповідачем видатковими накладними на суму простроченого боргу позивачем штраф не нараховувався, а тільки 3% річних, інфляційні втрати та пеня.

Позивачем на підставі п. 8.4. договору нараховано 50% штрафу від суми заборгованості 124 907,26 грн., за виникла на підставі Видаткових накладних № ВТ-020802 від 08.02.2022, №ВТ-021005 від 10.02.2022, № ВТ-101801 від 18.10.2022, № ВТ-110201 від 02.11.2022, № ВТ-032103 від 21.03.202, за якими прострочення з оплати боргу починаються зі 126 днів до 280 днів.

З урахуванням викладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу (124 907,26 х 50% = 62 453,63 грн.), слід погодитися з його правильністю та висновком суду про стягнення з відповідача суми штрафу саме в такому в розмірі - 62 453,63 грн.

Поряд з цим, Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано строк позовної давності до заявлених позовних вимог та зроблено помилковий висновок щодо строків позовної давності. Вважає, що Сторони погодили у договорі збільшення періоду нарахування та стягнення штрафних санкцій з посиланням на ст. 232 ГК України. Строк позовної давності визначений статтею 258 ЦК України і сторони його не змінювали. Закріплене у договорі право Позивача нараховувати і стягувати штрафні санкції протягом трьох років ніяк не змінює строку, у межах якого особа може звернутися до суду. У випадку застосування строків позовної давності до вимог про стягнення штрафу та пені, стягненню підлягатиме неустойка за період з 02.08.2022 р. (один рік до звернення до суду). При цьому надає власний контррозрахунок санкцій.

Колегія суддів не може погодитися з такими твердженнями, вважає їх помилковими, такими, що зроблені в результаті неправильного тлумачення умов Договору, розуміння норм матеріального права та сформованими без урахування фактичних обставин справи, що були встановлені судом.

Зокрема, пунктом 8.5. укладеного між сторонами Договору передбачено, що нарахування та стягнення штрафних санкцій за кожен випадок порушення зобов`язання здійснюється протягом трьох років з моменту коли відповідне зобов`язання повинно було виконано зобов`язаною стороною (ст. 232 Господарського кодексу України).

При цьому ч. 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

При цьому Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Крім того, статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Судом встановлено, що за першою видатковою накладною №ВТ-121706 від 17.12.2021 на суму 234 063,90 грн., за якою позивачем заявлено позовні вимоги, строк оплати наступив 17.12.2021 року, відтак саме з цієї дати і розпочався перебіг строку позовної давності

Таким чином, позивачем правомірно здійснено нарахування штрафних санкції в межах подовженого строку, який обумовлено сторонами в 8.5. Договору, тобто сторонами самостійно встановлено такий строк у більшому розмірі, а саме протягом трьох років з моменту коли відповідне зобов`язання повинно було виконано зобов`язаною стороною.

В свою чергу, ТВО «ВТ Стандарт» звернувся до Господарського суду Запорізької області з цим позовом 02.08.2023.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, було встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 до 22.05.2020 року, та в подальшому неодноразово продовжено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 дію карантину було продовжено до 30.06.2023.

Вирішуючи даний спір, судом враховуються положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX, якими було внесено зміни до Цивільного кодексу України (доповнено Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) пунктом 12) та фактично продовжено строки, визначені, зокрема, ст. 257 ЦК України на строк дії карантину.

Таким чином, починаючи з запровадження у березні 2020 карантину та по 30.06.2023 строк позовної давності продовжувався.

В свою чергу, на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан, який також неодноразово продовжувався та триває й досі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) було доповнено пунктом 19 такого змісту: «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Поряд з цим, суд першої інстанції звернув увагу на те, що наявні у справі докази, у тому числі надані відповідачем платіжні інструкції про здійснення оплати за отриманий товар, свідчать про переривання строку позовної давності.

За таких умов, зважаючи на доведеність позовних вимог, відсутність обставин пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами, що виключає можливість застосування наслідків його спливу, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог та відмову відповідачу у його заяві про застосування наслідків пропуску строку позовної давності за необґрунтованістю.

Щодо доводів апелянта, які стосуються зменшення розміру неустойки на 50%, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України, встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).

Правова позиція Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (п. 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Колегія суддів зазначає, що ТОВ «Техенергохім» не зверталось до суду з клопотанням про зменшення пені.

Поряд з цим, апеляційний суд звертає увагу на тому, що: усвідомлюючи свободу договору сторонами було погоджено розмір штрафу та пені на свій розсуд; суми пені та штрафу, які стягнено з відповідача на користь позивача, самі по собі не є надмірно великими, порівняно із розміром основної заборгованості; затримка виконання грошового зобов`язання за договором мала системний характер; відповідачем не надано доказів, що підтверджують об`єктивну неможливість своєчасного здійснення розрахунків за договором, в той час, як за приписами ч. 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України не вважається випадком, що звільняє від відповідальності за порушення зобов`язання відсутність у боржника необхідних коштів; відповідач не довів, що зробив зі свого боку все можливе для уникнення порушення своїх договірних зобов`язань (прострочення розрахунків з позивачем).

Поряд з цим, у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Тобто врахуванню належить майновий стан обох сторін, а не тільки боржника.

Стосовно можливої збитковості відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, адже підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб`єкт господарювання.

Відомостей щодо соціальної спрямованості та особливої значущості підприємства відповідачем суду не представлено.

В свою чергу, відсутність збитків у позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення з відповідача неустойки та враховується судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для справи.

До того ж, варто наголосити, що відповідач відповідних доказів, в тому числі щодо свого майнового стану, суду першої інстанції не подавав, суму боргу станом на день ухвалення оскаржуваного судового рішення не погасив.

Отже, в даному випадку відсутні підстави для зменшення нарахованих відповідачу пені та штрафу самостійно з ініціативи суду.

Таким чином, враховуючи те, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Враховуючи сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, зокрема, в частині стягнення пені в сумі 82 619 грн 14 коп. та штрафу в сумі 62 453 грн 63 коп.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 06.10.2023 у справі № 908/2485/23.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За приписами п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пп. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так, в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2023 у справі №908/2485/23 про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Техенергохім на рішення господарського суду Запорізької області від 06.10.2023 у справі № 908/2485/23 без руху було зазначено, що судовий збір за подання даної апеляційної скарги підлягає сплаті у розмірі 3 220,8 грн (2684,00 грн х 0,8 х 150%). Апелянтом надано докази сплати судового збору в розмірі 1 660,77 грн. Недоплачена сума судового збору складає 1560,03 грн.

У зв`язку з чим, Скаржнику було надано строк у 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: подання до апеляційного суду доказів сплати судового збору у сумі 1 560,03 грн, виходячи з меж суми апеляційного оскарження та порядку подання апеляційної скарги, при якому застосовується понижувальний коефіцієнт ставки.

Апелянтом подано суду платіжні доручення від 29.11.2023 за № 1221 та № 1232 кожне на суму 1 660,77 грн, однак надходження грошових коштів на казначейський рахунок підтверджується лише щодо платіжного доручення № 1232 на суму 1 660,77 грн.

Тобто загалом сплачена сума судового збору за подання апеляційної скарги складає 1660,77 грн, в той час як мала бути сплачена у розмірі 3 220,8 грн, тобто заявником не було сплачено судовий розмір у повному обсязі.

Таким чином, недоплачена сума судового збору становить 1 560,03 грн. Скаржником не додано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі та його зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України.

З огляду на викладене з ТОВ Техенергохім має бути стягнуто в дохід бюджету судовий збір за подання апеляційної скарги в недоплаченому розмірі - 1 560,03 грн.

В той же час, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Техенергохім на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.10.2023 у справі № 908/2485/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.10.2023 у справі № 908/2485/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Техенергохім (вул. Цимлянська, буд. 29, м. Запоріжжя, 69034; код ЄДРПОУ 22161169), стягнувши з нього в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 1 560,03 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 05.06.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко