Рішення

від 02.11.2023 по справі 910/7767/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2023Справа № 910/7767/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Коваленко М.О. розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Роднічок»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котляревський елеватор»

про стягнення 4459979,09 грн

за участі представників:

від позивача - Сергеєва К.О. (уповноважений представник);

від відповідача - Оприсняк Б.Р. (уповноважений представник).

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Роднічок» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котляревський елеватор» про стягнення

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договору складського зберігання сільськогосподарської продукції №3-9/0107 від 01.07.2021, внаслідок чого позивачу спричинено збитки у розмірі 3806721,41, які позивач просить суд стягнути з відповідача. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 553448,58 грн та 3% річних у розмірі 99809,10 грн, розраховані за період з 06.06.2022 по 20.04.2023.

Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що знищення майна позивача відбулося не з вини відповідача, а внаслідок непереборної сили, а саме збройної агресії Російської Федерації (нанесення ракетних та артилерійських ударів по території де перебувало на зберіганні майно позивача), що свідчить наявність форс-мажорних обставин. Також відповідач вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Котляревський елеватор» (далі - Зерновий склад) та Приватним сільськогосподарським підприємством «Агрофірма «Роднічок» (далі - Поклажодавець) укладено Договір складського зберігання сільськогосподарської продукції №3-9/0107 (далі - Договір) відповідно до умов якого Поклажодавець зобов`язаний передати Зерновому складу сільськогосподарську продукцію: зернові та технічні культури та продукти їх переробки (далі - продукція, зерно), а Зерновий склад зобов`язаний прийняти її на зберігання на умовах, визначених цим Договором і в установлений строк повернути Поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством. (п.1.1. Договору)

Передана на зберігання продукція залишається власністю Поклажодавця протягом усього часу знаходження її на зберіганні у Зернового складу. (п.1.3. Договору)

Відповідно до п.2.8. Договору продукція передається Поклажодавцем на зберігання і приймається Зерновим складом за адресою: 57263, Миколаївська область, Вітовський район, с. Шевченкове, вул. Урожайна, 1 (далі - місце зберігання).

Пунктом 3.1.1. Договору визначено, що Зерновий склад забезпечує кількісне і якісне зберігання продукції, його облік та оформлення відповідно до чинного законодавства.

Зерновий склад зобов`язаний, не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення строку зберігання продукції, попередити Поклажодавця про закінчення його строку і визначити строк витребування Продукції та зобов`язаний зберігати Продукцію протягом строку, встановленого п.8.1. даного Договору та (п.3.1.3. та п.3.1.5. Договору)

Згідно з п.3.2.5. Договору після закінчення строку зберігання Продукції Поклажодавець зобов`язаний забрати її у Зернового складу.

Відповідно до п.8.1. Договору строк зберігання продукції до 30.04.2022.

Додатком №1 до Договору з урахуванням Додаткової угоди №1/1 від 01.09.2021 сторони визначили тарифи по Договору.

Додатком №2 до Договору сторони визначили Замовлення на виконання робіт по сушінню та очищенню продукції.

Відповідно до статті 937 Цивільного кодексу України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

У відповідності до ч. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

За змістом ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено, що зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.

Зі змісту статті 938 Цивільного кодексу України вбачається, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

За приписами статті 27 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред`явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк.

Поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна (ч. ч. 1. 2 ст. 31 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні»).

Згідно зі ст. 32 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов`язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

За приписами статті 35 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа зобов`язаний відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов`язання, якщо інше не передбачено договором складського зберігання. Аналогічна норма міститься у статті 953 Цивільного кодексу України, згідно з якою зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з копії Книги кількісно-якісного обліку зерна та продуктів його переробки та пояснень сторін, станом на березень 2022 року на зберіганні відповідача знаходилось 644420 кг гороху ярового «Оплот».

На виконання умов Договору, в межах визначеного строку, позивачем було надіслано відповідачу лист №РД/Ис-89 від 27.04.2022 про відвантаження продукції в кількості 644420 кг на ПСП «Агрофірма «Роднічок» у зв`язку із закінченням строку зберігання з 30.04.2022.

Листом від 26.04.2022 Зерновий склад повідомив позивача про знищення майна - 644420 кг гороху ярового «Оплот» (насіннєвий) урожаю 2021 року, внаслідок надзвичайних, невідворотних обставин (вторгнення Російської Федерації в Україну, військових дій та пожежі 26.03.2022, що стала наслідком таких військових дій (артобстрілу)), які знаходяться поза контролем відповідача та унеможливлюють подальше виконання умов Договору та надав лист Торгово-промислової палаті України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 та Акт про пожежу від 26.03.2022.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача з вимогою №РД/ИС-92 від 05.05.2022 в якій вимагав повернути продукцію в належній якості та в кількості 644420 кг або сплатити її вартість у розмірі 3806721,41 грн протягом 7 календарних днів з дня отримання даної вимоги.

Листом №3105/1 від 31.05.2022 відповідач підтвердив отримання 24.05.2022 вимоги позивача №РД/ИС-92 від 05.05.2022 та зазначив про наявність форс-мажорних обставин, які виникли у зв`язку із військовими діями, неоголошеною війною та вторгненням Російської Федерації в Україну.

У відповідь на вказаний лист відповідача, позивач надіслав лист №РД/ИС140 від 17.06.2022 в якому зазначив, що відповідачем не вжито всіх заходів для збереження майна позивача, шляхом вивезення майна в інше місце або повідомлення позивача про необхідність дострокового вивезення майна самостійно та вказав, що пожежа сталася 26.03.2022, а про неможливість відповідача виконати Договір у зв`язку із форс-мажорними обставинами було повідомлено листом від 26.04.2022, тобто із порушенням строків визначених в п.7.4. Договору.

Відповідно до частини 1 статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Частинами 1 та 2 статті 949 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Так, судом встановлено, що відповідач не виконав вимог законодавства та умов Договору щодо збереження переданого на зберігання гороху ярового «Оплот» (насіннєвий) у кількості 644420 кг.

Відповідно до частини 1 статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Положення аналогічного змісту містяться в частині 1 статті 33 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні». Зокрема, за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Аналогічні положення передбачені статтею 34 Закону України «Про зерно та ринок зерна». Так, збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість.

Оскільки, відповідач не повернув позивачу 644420 кг гороху ярового «Оплот» (насіннєвий) урожаю 2021 року, то Товариством з обмеженою відповідальністю «Котляревський елеватор» завдано Приватному сільськогосподарському підприємству «Агрофірма «Роднічок» реальних збитків, які полягають у втраті переданого на зберігання соняшника.

Нормами ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Частиною 3 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Аналогічну норму містить ч. 4 ст. 225 Господарського кодексу України, виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, горох яровий «Оплот» (насіннєвий) урожаю 2021 року у кількості 644420 кг був вирощений самим позивачем та є його власністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, копіями звітів про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2021 року та звітів про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.12.2021

Так, оскільки позивачем, як виробником спірної продукції самостійно встановлюються ціни на горох, позивачем визначено собівартість 1 кг гороху ярового «Оплот» (насіннєвого) у розмірі 5,9 грн з ПДВ.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок збитків, судом встановлено, що наданий розрахунок містить арифметичні неточності.

Здійснивши власний розрахунок збитків, що завдані неповерненням (незбереженням) зерна, суд приходить до висновку, що розмір збитків становить 3802078 грн (644420 кг х 5,9 грн).

Крім того, як вбачається з доданої до матеріалів справи, інформації з сайтів виробників та продавців гороху, ринкова вартість за 1 кг гороху коливається від 7,49 до 25 грн, тобто визначена позивачем в даному випаду вартість 1 кг гороху є значно меншою ніж ринкова вартість.

Вищевказане спростовує доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру збитків.

З огляду на викладене, наявні підстави для часткового задоволення позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котляревський елеватор» збитків заподіяних неналежним виконанням договору та втратою речі, переданої на зберігання у розмірі 3802078 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 553448,58 грн та 3% річних у розмірі 99809,10 грн, розрахованих за період з 06.06.2022 по 20.04.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування.

Так, оскільки вимогу позивача №РД/ИС-92 від 05.05.2022 про повернення продукції або сплату грошових коштів отримано відповідачем 24.05.2022, враховуючи встановлений у даній вимозі семиденний строк, то останнім днем для повернення відповідачем продукції або сплату грошових коштів було 31.05.2022, а першим днем прострочення такого зобов`язання було 01.06.2022

Таким чином, вірним періодом нарахуванням 3% річних та інфляційних втрат є 01.06.2022 - 20.04.2023.

Разом з тим, частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Здійснивши власні розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 553448,58 грн та 3% річних у розмірі 99809,10 грн в межах заявлених позовних вимог.

Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обстави спричинених зброю агресією Російською Федерацією проти України (нанесення ракетних та артилерійських ударів по території де перебувало на зберіганні майно позивача), судом відхиляються, з огляну на наступе.

На підтвердження вказаних обставин, відповідачем додано до матеріалів справи, зокрема, лист Торгово-промислової палати №2024/02.0-7.1. від 28.02.2022, Акт про пожежу від 26.03.2022, сертифікат Торгово-промислової палати №3100-22-0333 від 30.06.2022 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), акти обстеження рухомого майна (товару), будівель та споруд знищених внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України №120-0145 від 31.05.2023 та №120-0341 від 30.11.2022

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідно до п.7.3. Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за Договором, якщо таке невиконання зумовлено настанням обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: пожежі, вибухи, блискавка, нагромадження снігу або ожеледь, повені чи інші стихійні лиха, локаут, страйк, інший промисловий розлад, дія суспільного ворога, оголошена або неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, масові заворушення, саботаж, дії чи бездіяльність органів влади та/або, які безпосередньо впливають на виконання Сторонами їх обов`язків за Договором.

Відповідно до п.7.4. Договору сторони зобов`язані письмово, не пізніше 72 годин з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього Договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України або її регіональним відділенням протягом 10 (десяти) робочих днів, наступних за днем настання таких обставин. Несвоєчасне повідомлення про настання обставин непереборної сили або не надання у вказаний в цьому пункті Договору строк сертифікату Торгово-промислової палати України позбавляє відповідну Сторону посилатися на них в майбутньому.

Таким чином, суд зазначає, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини в силу зазначеного пункту спірного договору позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини, як на підставу звільнення від відповідальності (втрата стороною права посилатися на форс-мажор)

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені відповідачем обставини непереборної сили відбулися - 26.03.2022.

Проте, відповідач про наявність таких обставин, про знищення продукції позивача та неможливість виконання умов Договору повідомив позивача листом від 26.04.2022, тобто з порушенням строку визначеного пункту п.7.4. Договору.

Твердження відповідача про отримання ним Акту про пожежу лише 26.04.2022 у зв`язку із щоденними обстрілами та завантаженістю роботи пожежної частини, судом не приймаються до уваги, оскільки, як вбачається з Акту про пожежу від 26.03.2023 примірник даного Акту на місці пожежі не вимагався.

Крім того, неотримання відповідачем вказаного Акту в день пожежі не звільняло його від обов`язку повідомити позивача про настання обставин непереборної сили протягом 72 годин.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котляревський елеватор» (03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 5, корпус 2; ідентифікаційний код 40092359) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Роднічок» (57262, Миколаївська обл., Вітовський район, с. Миколаївське, вул. І. Франка, буд. 13А; ідентифікаційний номер 19292651) заборгованість у розмірі 3802078 (три мільйона вісімсот дві тисячі сімдесят вісім) грн, 3% річних у розмірі 99809 (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот дев`ять) грн 10 коп., інфляційні втрати у розмірі 553448 (п`ятсот п`ятдесят три тисячі чотириста сорок вісім) грн 58 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 66830 (шістдесят шість тисяч вісімсот тридцять) грн 03 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 08.11.2023.

Суддя Я.В. Маринченко