Рішення

від 08.11.2023 по справі 910/13065/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.11.2023Справа № 910/13065/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Горенюк Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальська Плаза", м.Київ

про стягнення 123 600 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Качкурова С.В.

від відповідача: Скрипець В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальська Плаза" про стягнення заборгованості в сумі 89 049,28 грн та інфляційних втрат в сумі 29 011,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов`язків з оплати фактично спожитої теплової енергії.

Ухвалою суду від 21.08.2023 відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивачем не додано до позову відомостей реєстрації параметрів теплоспоживання з щоденним їх відтворенням підтвердженим підписом споживача у встановлений спосіб. Відповідачем наголошено, що позивач безпідставно посилається на неукладений договір.

Ухвалою від 21.09.2023 судом було постановлено розгляд справи здійснювати з викликом сторін та призначено судове засідання на 25.10.2023.

25.10.2023 судом було відкладено розгляд справи на 08.11.2023.

07.11.2023 представником позивача було подано письмові пояснення по справі, до яких долучено акт обстеження приміщення відповідача, складений сторонами спільно. Згідно змісту вказаних пояснень, позивач позовні вимоги підтримав та вказав на те, що відповідачем не нагадано доказів від`єднання приміщення від центральної теплової мережі у визначеному чинним законодавством порядку.

У судовому засіданні 08.11.2023 представником позивача було підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

В судовому засіданні 08.11.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно розпорядження №1693 від 27.12.2017 Київської міської державної адміністрації Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням №591 від 10.04.2018 Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Комунальному підприємству "Київтеплоенерго" надано ліцензію на право здійснення господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії.

Згідно інформаційної довідки №244951601 від 18.02.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 25.10.2016 було зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальська Плаза" на нежилі приміщення загальною площею 218,8 кв.м з №1 по №13 (в групі приміщень №46) підвалу (в літ.А) за адресою: м.Київ, вул.Рибальська, буд.13.

30.03.2023 Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" було скеровано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальська Плаза" лист №30/5/3/4779 з пропозицією укласти договір на постачання теплової енергії.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Рибальська Плаза" направлений позивачем проект договору підписано не було.

Як вказує позивач, оскільки відповідач є власником нежитлового приміщення площею 218,8 кв.м за адресою: м.Київ, вул.Рибальська, буд.13, облік споживання теплової енергії здійснювався за даними будинкового засобу обліку пропорційно опалювальній площі за особовим рахунком 521110-0101.

04.04.2023 Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" було скеровано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальська Плаза" вимогу щодо сплати заборгованості в сумі 89 049,28 грн за поставлену теплову енергію за період з 01.10.2018 по 31.10.2021.

Проте, як вказує позивач, відповідачем претензію Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задоволено не було, що і стало підставою для нарахування інфляційних втрат і звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Частиною 1 статі 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 714 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення вартості спожитої теплової енергії, позивачем повинно бути доведено насамперед обставини споживання відповідачем такої теплової енергії, виникнення у останнього обов`язку з її оплати, строк виконання якого настав.

Наразі, суд зазначає, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Наразі, обгрунтовуючи позовні вимоги позивачем вказано, що оскільки відповідач є власником нежитлового приміщення площею 218,8 кв.м за адресою: м.Київ, вул.Рибальська, буд.13, облік споживання теплової енергії за жовтень 2018 - лютий 2021 здійснювався за даними будинкового засобу обліку пропорційно опалювальній площі за особовим рахунком 521110-0101.

На підтвердження позовних вимог заявником долучено до матеріалів справи облікові картки, складені енергопостачальною організацією, акти приймання-передавання товарної продукції, корінці наряду на підключення (відключення) будинку на початку на наприкінці опалювального сезону, акти прийняття та готовності теплового вузла обліку.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем вказано, що приміщення, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Рибальська Плаза" не забезпечується теплопостачанням з центральної мережі, нагрівальні елементи у приміщенні відсутні.

На підтвердження своїх заперечень відповідачем долучено до матеріалів справи акт від 05.03.2018, в якому зазначено, що у приміщенні площею 218,8 кв.м, що розташоване за адресою: м.Київ, вул.Рибальська, буд.13, відсутнє гаряче водопостачання, транзитні трубопровід, система центрального опалення за ізольовані, нагрівні елементи (батареї) відсутні.

Одночасно, під час розгляду справи, сторонами також було складено спільний акт №10652 від 31.10.2022, в якому встановлено, що опалення нежилого привішення площею 218,8 кв.м, що розташоване за адресою: м.Київ, вул.Рибальська, буд.13, здійснються за рахунок приточно-витяжної вентиляції, по периметру приміщення нагрівні елементи (батареї) відсутні, підключення до стояків житлового будинку не виявлено, по периментру приміщення проходять стояки загально будинкової мережі, які за ізольовані. В акті вказано, що зі слів представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальська Плаза", станом на момент набуття права власності на нежиле примішення нагрівні елементи в ньому вже були відсутні, проектно - технічна документація щодо відключення від теплопостачання у споживача відсутня.

Наразі, суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів облаштування у період з 05.03.2018 по 31.10.2022 нагрівальними елементами та підключення відключення приміщення відповідача до системи опалення. При цьому, проти змісту обох актів в частині відсутності у приміщенні нагрівальних елементів позивачем жодних заперечень надано не було.

Тобто, позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду обставин постачання відповідачу у спірний період теплової енергії, а надані заявником облікові картки, складені енергопостачальною організацією, акти приймання-передавання товарної продукції, які також підписані лище з боку теплопостачальної організації, корінці наряду на підключення (відключення) будинку на початку на наприкінці опалювального сезону, акти прийняття та готовності теплового вузла обліку, суд оцінює критично як такі, що не є більш вирогідними, ніж докази, які надано на спростоування позовних вимог відповідачем, а такаж акт №10652 від 31.10.2022.

У даному випадку, суд звертає увагу, що посилання позивача на відсутність у відповідача технічної документації на від`єднання від загальнобудкової системи опалення у визначеному чинним законодавством порядку, ніяким не спростовують висновків суду щодо доказової необґрунтованості тверджень позивача про поставку відповідачу у період з жовтня 2018 по лютий 2021 теплової енергії на заявлену до стягнення суму.

За таких обставин, з огляду на вищенаведене у сукупності, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальська Плаза" про стягнення заборгованості в сумі 89 049,28 грн.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 29 011,84 грн підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальська Плаза" про стягнення заборгованості в сумі 89 049,28 грн та інфляційних втрат в сумі 29 011,84 грн.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 09.11.2023.

Суддя В.В. Князьков