Постанова

від 31.10.2023 по справі 509/1787/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3421/23

Справа № 509/1787/21

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д. М.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Гуденка Д.О.,

учасники справи: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження

апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5

на рішенняОвідіопольськогорайонногосуду Одеськоїобластівід22червня2022року,ухваленогоОвідіопольськимрайоннимсудом Одеськоїобласті у складі: судді Гандзій Д. М. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У квітні 2021 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_6 звернулись до суду із вказаним позовом, в якому просили суд визнати незаконними та скасувати: рішення Кароліно-Бугазької с/р № 1604-VII від 06 липня 2018 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0200 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для ведення садівництва» та рішення Кароліно-Бугазької с/р № 1693-VII від 20 вересня 2018 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0200 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для ведення садівництва», а також визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки від 23 жовтня 2018 року (реєстр. № 497), відповідно до якого ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_4 - прийняла в дар земельну ділянку площею 0,0200 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для ведення садівництва, кадастровий: 5123781500:02:002:2503, мотивуючи це порушенням свого права власності оспорюваним рішеннями сільської ради, прийнятими Кароліно-Бугазькою с/р в порушення вимог ст. 58-61 Земельного Кодексу України та ст. 4, 88 Водного Кодексу України, так як вказані земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, на яких заборонено здійснювати садівництво та городництво, а також будувати будь-які споруди.

Представник позивачів стверджує, що при прийнятті оскаржуваних рішень, Кароліно-Бугазькою с/р незаконно змінено цільове призначення земель водного фонду, зайнятих прибережною захисною смугою озера, та протиправно передано вищевказані земельні ділянки у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_7 для ведення забороненої на даній категорії земель садівництва. Порушене право власності позивачок, на їх думку, полягає в тому, що реальна площа землі прибережної захисної смуги від урізу води озера до земельної ділянки позивачів є значно меншою за площу земельних ділянок відповідачів і до їхньої площі, була протиправно включена частина земельної ділянки позивачок, яким належить на праві власності по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,0540 га за адресою: АДРЕСА_2 , та неможливості відпочивати позивачкам на місці, де їх будинок буде стояти першим до води, ніж будинки відповідачів, які своїми ділянками штучно обмежили їм можливість вільного проходу вздовж узбережжя озера, враховуючи, що під час розробки проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок відповідачі не звертались до позивачок за погодженням меж земельних ділянок.

Також, позивачі вважають, що оспорюваний нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки від 23 жовтня 2018 р. (реєстр. № 497), укладений між дарувальником ОСОБА_7 та обдарованою ОСОБА_4 , був укладений з порушенням вимог ч. 1 ст. 203 та ст. 228 ЦК України, оскільки сторонам договору було відомо, що предметом договору є земельна ділянка прибережної захисної смуги, яка відповідно до норм ЗК України та ВК України може перебувати виключно у державній чи комунальній власності, що було умисно проігноровано сторонами договору, який був спрямований на порушення конституційного права власності позивачок та незаконне заволодіння майном територіальної громади с. Кароліно-Бугаз, що на думку позивачок є підставами для визнання його недійсним.

У квітні 2021 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_6 звернулись до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0200 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123781500:02:002:2493, що належить ОСОБА_3 з забороною ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам здійснювати підготовчі та/або будівельні роботи на вказаній земельній ділянці; земельну ділянку площею 0,0200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123781500:02:002:2503, що належить ОСОБА_4 , з забороною ОСОБА_4 та будь-яким іншим особам здійснювати підготовчі та/або будівельні роботи на вказаній земельній ділянці.

Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року заяву задоволено, накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123781500:02:002:2493, що належить ОСОБА_3 . Заборонено ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам здійснювати підготовчі та/або будівельні роботи на вказаній земельній ділянці. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123781500:02:002:2503, що належить ОСОБА_4 , та заборонено ОСОБА_4 та будь-яким іншим особам здійснювати підготовчі та/або будівельні роботи на вказаній земельній ділянці.

Від відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в особі їх представника надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому заперечували проти задоволення безпідставного та необґрунтованого позову, направленого на штучне позбавлення права власності відповідачів за надуманими мотивами, які зводяться до того, що дійсною метою позову єбажання позивачок відпочивати на місці, де їх будинок буде стояти першим до узрізу води, а також стверджуючи, що під час ухвалення спорюваних рішень органу місцевого самоврядування було повністю дотримано норми діючого законодавства України, вони жодним чином не порушують права та інтереси позивачок, як і не порушує їхніх конституційних прав власності оспорюваний договір дарування, сторонами по якому не являються позивачки (т. 2 а.с. 29-41).

Ухвалою суду від 13 вересня 2021 року виключено з числа відповідачів ОСОБА_7 на підставі ст. 50,51 ЦПК України у зв?язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.с. 74,125).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кароліно-Бугазькоїсільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки відмовлено.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 05 квітня 2021 року у видінакладення арешту на: земельну ділянку площею 0,0200 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер : 5123781500:02:002:2493, що належить ОСОБА_3 , з забороною ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам здійснювати підготовчі та/або будівельні роботи на вказаній земельній ділянці; земельну ділянку площею 0,0200 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123781500:02:002:2503, що належить ОСОБА_4 , з забороною ОСОБА_4 та будь-яким іншим особам здійснювати підготовчі та/або будівельні роботи на вказаній земельній ділянці (стягувачі: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ; боржники: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса : АДРЕСА_5 , ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса : АДРЕСА_6 ) скасовано.

В апеляційних скаргах позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду, просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки задовольнити та стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Одночасно з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 надала клопотання про витребування доказів та про призначення судової земельно-технічної експертизи.

Доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 є те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що процедура відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відбувалася законно та у відповідності з діючим законодавством України; висновок суду ґрунтується на тому, що на момент відведення спірних земельних ділянок № 199 та № 201 на користь відповідачів діяв змінений Генеральний план с. Кароліно-Бугаз станом на 2016 рік та вказані ділянки розташовані в зоні № Р-4 рекреаційної зони дач та колективних садів. За категорією земель згідно ст. 19 ЗК України, вказані земельні ділянки є землями сільськогосподарського призначення, а саме: сільськогосподарські угідя (рілля) ст. 22 ЗК України.

В порушення вимог процесуального закону, а саме ст. 81, 89 ЦПК України, суд першої інстанції належним чином не перевірив тверджень позивачів щодо приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінив подані сторонами докази, однією із підстав позову є посилання на те, що спірні земельні ділянки входять до нормативно визначеної законодавством 100- метрової зони прибережно-захисної смуги озера.

З викопіювань з проекту «Внесення змін до генерального плану с. Кароліно-Бугаз Овідіопольського району Одеської області, поєднаного з планом зонування території населеного пункту у складі генерального плану», які надані Кароліно Бугазькою сільською радою, вбачається наявність на території сільської ради водного об`єкту - озера. Спірні земельні ділянки № 199 та 201 знаходяться фактично впритул до вищезазначеної водойми.

Тому, оскільки законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, в тому числі прибережних захисних смуг, то при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до порядку визначення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 №372/1684/14-ц).

Отже, оскаржувані рішення сільської ради прийняті з порушення вимог чинного законодавства та спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в порушення вимог ст. 60 ЗК України та ст. 85, 88 ВК України, оскільки надання земель прибережної захисної смуги у приватну власність законодавством не передбачена.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстави того, що спірні земельні ділянки не відносяться до земельного фонду, судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 85, 88 ВК України.

Крім того, судом першої інстанції проігноровано, що спірними рішеннями та договором дарування, порушені права та законні інтереси позивачів, оскільки реальна площа землі прибережної захисної смуги від урізу води озера до земельної ділянки позивачів є значно меншою за суму площ земельних ділянок переданих у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , а в межі земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_7 протиправно включена частина земельної ділянки позивачів, а тому позивачі позбавлені можливості відпочивати та оздоровлюватись на землі прибережної захисної смуги озера та права на вільний доступ до узбережжя озера, на які позивачі обґрунтовано розраховували, набуваючи у власність земельну ділянку та садибний будинок.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, суд дійшов до необґрунтованого висновку, що оскаржуваний нотаріально посвідчений договір дарування, сторонами якого не були позивачки, в даному випадку не суперечить вимогам Закону, а тому підстав для визнання договору дарування від 23 жовтня 2018 року, укладеного між ОСОБА_7 та його донькою ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Соломічевим Г.В., недійсним - немає.

На думку позивачів, даний договір беззаперечно порушує права позивачів як власників сусідньої земельної ділянки, оскільки останні позбавлені можливості відпочивати оздоровлюватись на землі прибережної захисної смуги озера та права на вільний доступ до узбережжя озера, на які позивачі обґрунтовано розраховували, набуваючи у власність земельну ділянку та садибний будинок.

Крім того ОСОБА_4 , яка набула право власність на спірну земельну ділянку на підставі договору дарування, почала здійснювати будівництво, чим фактично створює загрозу для довкілля та порушує конституційне право позивачів, визначене ст. 50 Конституції України.

Суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення передчасно за відсутності витребуваних судом доказів та проведення судової земельно-технічної експертизи, оскільки на виконання ухвал суду про витребування у даній справі доказів особи, у яких витребовувалися документи, не надали останні.

В подальшому представником позивачів ОСОБА_6 заявлялося клопотання про вчинення дій, необхідних для повного, всебічно з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, від 17 січня 2022 року, у якому останній просив повторно витребувати у Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Одеської РДА документи, застосувати до сільського голови села Апанасенко А.В. захід процесуального примусу, а також призначити судову земельно-технічну експертизу, в задоволенні якого судом першої інстанції було відмовлено, без постановлення окремої ухвали, допустивши при ухваленні судового рішення неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 є, по суті, аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Від відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_8 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заперечується проти клопотання про витребування доказів та про призначення судової експертизи, а тому просять відмовити у задоволенні апеляційних скарг представнику позивачів ОСОБА_5 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне і обґрунтоване.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 про призначення по справі судової земельно-технічної експертизи відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта вказаної норми).

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, від представника позивачів адвоката Ушакова О.О. надійшла заява про розгляд справи за відсутності скаржників, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до ст. 122 ЗК України та ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень органів місцевого самоврядування належать питання щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування для всіх потреб із земель відповідних територіальних громад. До повноважень органів виконавчої влади належать питання щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування для всіх потреб із земель державної власності у межах населених пунктів та за їх межами, крім випадків, визначених частинами третьою та сьомою статті 122 ЗК України.

Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, а саме пунктом 12 Перехідних положень Кодексу та статтею 122 ЗК України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Відповідно до ст. 122 ЗК України та ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень органів місцевого самоврядування належать питання щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування для всіх потреб із земель відповідних територіальних громад. До повноважень органів виконавчої влади належать питання щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування для всіх потреб із земель державної власності у межах населених пунктів та за їх межами, крім випадків, визначених частинами третьою та сьомою статті 122 ЗК України.

Згідно зі ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно зі ст. 152 ЗК України - держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 ЗК України, органи місцевого самоврядування не мають права встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов?язки чи обмеження.

Згідно до ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 5 статті 158 ЗК України визначено, що у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування, спір вирішується у судовому порядку.

Відповідно до приписів ст. 181 ЗК України, землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб?єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

За змістом зазначених норм права, прийняття відповідним органом державної влади рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність особі, є завершальним етапом безоплатного одержання земельної ділянки у власність та підтверджує реалізацію права особи на одержання земельної ділянки із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації по виду використання.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рн/2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 10, 25, 46, 59 Закону України «Про місце самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), Конституційний Суд дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

У вказаному рішенні також зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ч. 2 ст. 373 ЦК України - право власності на землю гарантується Конституцією України.

Згідно ст. 19 Закону України «Про землеустрій», до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Відповідно до абзаців 1 та 2 статті 50 Закону України «Про землеустрій» (у редакції від 17.01.2017) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об?єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленомуЗемельним кодексом України.

У свою чергу, відповідно до ч. 6 ст. 186 ЗК України (у редакції, що діяла станом на 01 березня 2018 року, тобто на липень та вересень 2018 року, коли радою затверджувалися відповідні проекти землеустрою)- проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

В пункті 47 Постанови Великої Палати ВС від 07 квітня 2020 року по справі № 372/1684/14-ц зроблено висновок про необхідність з`ясування судом першої інстанції визначення статусу спірних земельних ділянок на момент їх передачі відповідачам (тобто необхідність оцінки доказів та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи). Крім того, суд зауважує про необхідність визначення, яким з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду має бути належне матеріально правове регулювання спірних правовідносин (приписиЦК Українипро витребування майна з чужого незаконного володіння чи статті 391 цього ж кодексу та частини другоїстатті 152 ЗК Українищодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності). У разі, якщо суд дійде висновку про належність обраного способу захисту, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві (п.п. 125-128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункти 125-126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Відповідно до п. п. 41 та 42 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні - прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами, та затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до ч. 1 ст. 16 якого , планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Різновидом містобудівної документації є Генеральний план населеного пункту та згідно із визначенням, яке міститься у ст. 1 вказаного Закону, це - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону, Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Невід?ємною частиною генерального плану населеного пункту є план земельно-господарського устрою цього населеного пункту.

У складі Генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Процедура розроблення Генерального плану регламентована положеннями ч.ч. 6,7 Закону.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання (ч. 10 ст. 17 Закону № 3038-VI).

При цьому, ч. 9 ст. 17 зазначеного Закону передбачено, що зміни до Генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п?ять років та вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував Генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до Генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.

У разі виникнення державної необхідності рішення щодо доцільності внесення змін до Генерального плану населеного пункту приймається Кабінетом Міністрів України.

Особливості регулювання земельних відносин при здійсненні містобудівної діяльності визначені у ст. 24 Закону, згідно із ч. 5 якої - документація із землеустрою розробляється з урахуванням положень плану зонування та/або детального плану території.

Аналіз положень Закону № 3038-VI дозволяє стверджувати, що Генеральний план населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Це, зокрема, сукупність обов?язкових вимог до використання земельних ділянок, щільність населення в межах житлової забудови; відсоток озеленення (для рекреаційних зон); гранична поверховість або висота будівель у метрах, інші містобудівні умови та обмеження.

Крім того, згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною першої статті 203 ЦК України встановлено, що змін правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Постановою ВСУ від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, суд зазначив наступне: «З огляду на приписи ст. 15,16 ЦК України, ст. 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість, щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав».

Незалежно від того, чи є позивач стороною оспорюванного правочину, чи заінтересованою особою в розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України, для задоволення позову він повинен довести не лише існування формального порушення при укладенні договору вимоги закону, але і порушення таким договором його прав або охоронюваних законом інтересів.

Аналогічні висновки були зроблені у Постанові ВСУ від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13.

Суд звертає увагу на Рішенням КСУ від 01.12.2004 р., яким було дано визначення «охоронюваний законом інтерес»: «Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв?язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам».

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов?язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.Договір, що встановлює обов?язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ст. 717 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Частиною 2 статті 78 ЦПК України внормовано, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не мають підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом установлено, що позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках є власницями по 1/2 частці земельної ділянки, кадастровий номер: 5123781500:02:002:0905, загальною площею 0,0540 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_2 та розташованого на ній садового будинку, які придбали в рівних частках за нотаріально посвідченим договорами купівлі-продажу від 06 листопада 2015 року (реєстр. № 1868, № 1864) (т. 1 а.с. 13-47).

Відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки № НОМЕР_5 , кадастровий номер 5123781500:02:002:2493, площею 0,02 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для садівництва, право власності на яку зареєстрував на підставі оскаржуваного рішення Кароліно-Бугазької сільської ради № 1604-VІІ від 06 липня 2018 року (т. 1 а.с. 48-50).

Відповідачка ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки № НОМЕР_6 , кадастровий номер 5123781500:02:002:2503, площею 0,02 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для садівництва, право власності на яку, вона зареєструвала на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, укладеного з її батьком ОСОБА_7 від 23 жовтня 2018 року. В свою чергу, ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя зареєстрував своє право власності на вказану земельну ділянку на підставі оскаржуваного рішення Кароліно-Бугазької сільської ради № 1693-VІІ від 20 вересня 2018 року (т. 1 а.с. 51-56, т. 2 а.с. 74).

Відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , були написані на ім`я голови ради відповідні заяви. За результатами розгляду вказаних заяв на сесії 31 березня 2017 року Кароліно-Бугазькою сільською радою прийняті рішення № 936-VІІ та № 939-VІІ про надання дозволу на розробку проектів землеустрою про відведення у власність бажаних земельних ділянок площею кожна 0,020 га, що в подальшому стало підставою для укладення між зазначеними особами та сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_9 договорів з розроблення проектів землеустрою (т. 2 а.с. 42-87).

25 листопада 2016 року Кароліно-Бугазька сільська рада прийняла рішення № 818-VІІ «Про внесення змін до генерального плану села Кароліно-Бугаз, поєднаного з планом зонування території населеного пункту в складі генерального плану» (т. 2 а.с. 69).

Отже, на момент відведення спірних земельних ділянок № НОМЕР_6 та № 201 на користь відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_3 - діяв змінений Генеральний план с. Кароліно-Бугаз станом на 2016 рік, та вказані ділянки розташовані в зоні № Р-4 рекреаційної зони дач та колективних садів (т. 2 а.с. 71).

При розробленні проекту землеустрою спірних земельних ділянок відповідачів у 2017 році вихідними даними була інформація, що містилася у Генеральному плані с. Кароліно-Бугаз із врахуванням його змін станом на 2016 рік (т. 2 а.с. 141,142).

Земельна ділянка позивачок знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площа 0,0540 га, цільове призначення для ведення садівництва, кадастровий номер 5123781500:02:002:0905, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення та належить позивачкам в рівних частках кожній на підставі укладеного договору купівлі-продажу з ОСОБА_10 , посвідченого 06 листопада 2015 року приватним нотаріусом Нерук О.М., яка в свою чергу, отримала у власність вказану ділянку на підставі рішення Кароліно-Бугазької сільської ради № 1931-V від 24 грудня 2009 року та у подальшому 16 березня 2010 року отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 448320 (т. 2 а.с. 15-31).

Тобто, рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради № 1931-V від 24 грудня 2009 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення ділянки та передання її безоплатно у власність ОСОБА_10 .

Відповідно до листів Кароліно-Бугазької ради від 16.06.2021р. вих. № 843/02-07, в якому радою із посиланням на наявну містобудівну документацію та документацію із землеустрою зазначено, спірні ділянки №№ НОМЕР_5 , НОМЕР_6 - не відносяться до земель водного фонду та розташовані поза межами ПЗС водних об`єктів (т. 2 а.с. 59,61-63).

З листа ООУВР ДА ВРУ № 1164/19/10 від 01.07.2015 вбачається, що відповідно до каталогу водного фонду Одеської області, розробленого фахівцями ООР та Одеського облводгоспу у 2007 р., на території населеного пункту с. К.-Бугаз - водні об?єкти не числяться (т. 2 а.с. 88,157-184).

Згідно із листа Держводагенства від 20.04.2021 за вих. № 2257/3/6/11-21, наданим представником позивачів клопотанням від 21.05.2021, згідно якого зазначений у запиті представника водний об`єкт у геопорталі «Водні ресурси України» відсутній, паспорту такого водного об`єкту немає.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу законності прийняття Кароліно-Бугазької сільською радою рішень про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_7 земельних ділянок та укладенням з порушенням вимог ст. 228 ЦК України договору дарування земельної ділянки ОСОБА_7 ОСОБА_4 , чим позивачі вважають порушеними своє право власності та свої права та законні інтереси з огляду порушення Кароліно-Бугазькою сільською радою вимог ст. 58-61 ЗК України та ст. 4, 88 ВК України під час прийняття оспорюваних рішень, так як вказані земельні ділянки відповідачів відносяться до водного фонду, на яких заборонено здійснювати садівництво та городництво, а також будувати будь-які споруди та на часткове накладення спірних земельних ділянок на ділянки позивачів.

Способом захисту своїх прав позивачами обрано на власний розсуд скасування відповідних рішень Кароліно-Бугазької сільської ради про затвердження проектів землеустрою та недійсним вищезазначеного договору дарування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог належними та допустимими доказами протягом розгляду справи.

Переглядаючи рішення суду за доводами апеляційних скарг, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно з частиною першою статі 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша стаття 48 ЦПК України).

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18 (провадження № 14-35цс20), викладено такі правові висновки: «Цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.

За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до відповідача, який на час звернення з позовом до суду вже помер, підлягало закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.».

Подібні правові висновки викладено також Верховним Судом у постановах: від 16 травня 2018 року у справі № 183/4229/14 (провадження № 61-5330св18), від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18), від 05 квітня 2021 року у справі № 200/21020/15-ц (провадження № 61-9921св19) та багатьох інших.

Судова практика з указаного процесуального питання є сталою та сформованою. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Як встановлено по теперішній справі, відповідач ОСОБА_7 набув у власність земельну ділянку, кадастровий номер 5123781500:02:002:2503, площею 0,02 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для садівництва, підставою для чого, зокрема, стало ухвалення Кароліно-Бугазькою сільською радою 20 вересня 2018 року рішення № 1693-VІІ про затвердження проекту землеустрою, яке оскаржується позивачами.

Як оскаржується позивачами і укладений нотаріально посвідчений договір від 23 жовтня 2018 року, за яким ОСОБА_7 подарував вказану земельну ділянку відповідачці ОСОБА_4 .

За вказаним предметом оскарження належним відповідачем, крім Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, є ОСОБА_7 як особа, на користь якої ухвалювалося оскаржуване рішення про затвердження проекту землеустрою як стадії набуття ним права власності на земельну ділянку.

Так і в частині оскарження договору дарування сторонами у справі мають бути сторони такого договору (п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справі про визнання правочинів недійсними»).

Вказаний відповідач помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із теперішнім позовом позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду 16 квітня 2021 року.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

За таких обставин, встановивши, що відповідач ОСОБА_7 помер до відкриття провадження у справі 19 квітня 2021 року, і на момент смерті він не набув статусу учасника справи, суд першої інстанції мав закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Такі висновки щодо застосування відповідних норм права зроблені Верховним Судом і в постанові від 09 жовтня 2023 року у справі № 688/181/23 у справі, де прокурором було подано до суду позов в інтересах держави до кінцевого набувача земельної ділянки та управління Держгеокадастру про недійсність наказу про затвердження проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із зміною виду цільового призначення з «для ведення особистого фермерського господарства (01.02)» на «для особистого селянського господарства (01.03)» , і спірна земельна ділянка вибула з володіння держави без її згоди та відповідного рішення уповноваженого на те органу, а РДА вийшла за межі наданих їй повноважень, незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою водного фонду, фактично змінивши її цільове призначення.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Виключення ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 вересня 2021 року відповідача ОСОБА_7 з кола сторін у зв`язку із його смерті із результату з`ясування осіб, що беруть участь у справі, на підставі п. 4 ч. 2 ст. 197 ЦПК України є помилковим та не ґрунтується на вимогах процесуального закону.

Визначальним є те, що суд розглядав та вирішував по суті позовні вимоги, заявлені до відповідача, який помер станом на час відкриття провадження по справі, а в цьому випадку питання щодо правонаступництва у спірних правовідносинах не має вирішуватися, і у разі відсутності особи, яка має відповідати за пред`явленим позовом, повинно бути саме закрите провадження у справі у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Отже, наведене є підставою для скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 червня 2022 року в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Кароліно-Бугазької с/р № 1693-VII від 20 вересня 2018 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0200 га, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 для ведення садівництва», визнання недійсним нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 23 жовтня 2018 року (реєстр. № 497), відповідно до якого ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,0200 га, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 для ведення садівництва, кадастровий : 5123781500:02:002:2503,та закриття провадження у справі в цій частині.

Що стосується рішення суду в частині оскарження позивачами рішення суду в частині оскарження рішення Кароліно-Бугазької с/р № 1604-VII від 06 липня 2018 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0200 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для ведення садівництва», то в цій частині помилкові доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Довід апеляційної скарги про помилковість висновків суду про законність та здійснену у відповідності з законодавством процедуру відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , оскільки в порушення вимог процесуального закону, а саме ст. 81, 89 ЦПК України, суд першої інстанції належним чином не перевірив тверджень позивачів щодо приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінив подані сторонами докази, що спірні земельні ділянки входять до нормативно визначеної законодавством 100- метрової зони прибережно-захисної смуги озера.

Судом повно та всебічно перевірено порядок погодження відповідачам Кароліно-Бугазькою с/радою проектів землеустрою та встановлено дотримання радою вимог земельного законодавства під час такого, на момент відведення земельної ділянки № НОМЕР_5 на користь відповідача ОСОБА_3 діяв змінений генеральний план с. Кароліно-Бугаз та вказані земельні ділянки розташовані в зоні № Р-4 рекреаційні зони дач та колективних садів, і за категорією земель такі відповідно до ст. 19 ЗК є земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а саме: сільськогосподарські угіддя (ріллі) ст. 22 ЗК України, і не відносяться до земель водного фонду та розташовані поза межами прибережної захисної смуги (лист Кароліно-Бугазької ради від 16 червня 2021 року вих. № 843/02-07 відповідно до наявної містобудівної документації та документації із землеустрою).

Відповідно до наданих доказів на території населеного пункту с. Кароліно-Бугаз одні об`єкти не числяться, зазначений у запиті представників позивача водний об`єкт у генплані «Водні ресурси України» відсутній, паспорту такого водного об`єкту немає (лист Держводагенства від 20 квітня 2021 року за вих. № 2257/3/6/11-21).

Посилання позивачів на зміну Кароліно-Бугазькою сільською радою цільового призначення земельної ділянки відповідача ОСОБА_3 не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки відповідні докази відсутні.

Крім того, слушними є заперечення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі їх представника про недоведеність порушення вказаним рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради законних прав та інтересів позивачів, оскільки, заявляючи про зміну цільового призначення земель всупереч нормам ЗК України та ВК України, і що спірна земельна ділянка є землями прибережних захисних смуг, яка вибула з володіння держави без її згоди та відповідного рішення уповноваженого на те органу, а вказана Рада вийшла за межі наданих їй повноважень, незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою водного фонду, фактично змінивши її цільове призначення, позивачі не надали жодного доказу порушення саме їх прав, оскільки не вони, а саме держава в особі відповідної територіальної громади до передачі земельних ділянок відповідачу ОСОБА_3 була власником такої.

Що стосується можливого накладення земельних ділянок позивачів та відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , внаслідок чого позивачі припускають порушення їхніх прав, а також непогодження із ними меж земельних ділянок, неможливість вільного доступу до узбережжя, то колегія суддів зазначає наступне.

Суд вірно зробив висновок про недоведеність позивачами належними та допустимими доказами порушення їхніх прав, зокрема право вільного доступу до узбережжя «озера» та можливість відпочивати та оздоровлюватися та порушення права власності позивачів протиправним включенням частини їх земельних ділянок в межі земельних ділянок відповідачів, на спростування цих тверджень відповідачами надано викопіювання з сайту ОСОБА_11 , з якого вбачається земельні ділянки сторін, проїзд та прохід до води, розташування аналогічних земельних ділянок вздовж води.

Зі схеми фактичного обміру зовнішніх меж земельних ділянок з нанесенням даних АС ДЗК, виконаної сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_12 (кваліфікаційний сертифікат № 011424), вбачається відстань між земельними ділянками сторін 0,22-0,23 м.

Помилковим є довід апеляційної скарги про передчасність ухвалення оскаржуваного рішення за відсутності витребуваних доказів та без проведення судової земельно-технічної експертизи, оскільки із даним позовом позивачі звернулися до суду 16 квітня 2021 року, суд задовольняв клопотання позивачів про витребування доказів двічі, проте після включення території Кароліно-Бугазької ради до території Білгород-Дністровської РДА (в частині заміни Овідіопольської РДА) не змінювали свого клопотання задля економії часу, і після отримання листа про відсутність запитуваної інформації внаслідок передачі документів до архівної установи та відсутності такої в Держгеодакастрі , представник позивачів клопотав про проведення підготовчого судового засідання без його участі, яке і було проведено та справу призначено до розгляду, лише у клопотанні про витребування документів втретє від 17 січня 2022 року представник позивачів послався на необхідність їх витребування для проведення експертизи у справі.

Враховуючи наведене, предмет доказування по справі, порушення позивачами строків надання суду доказів без належного обґрунтування пропущеного процесуального строку для вчинення відповідної дії, ухвалою апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання позивачів про призначення по справі судової земельно-технічної експертизи.

Не можуть бути взяті до уваги посилання позивачів на незастосування судом до виниклих спірних правовідносин висновків Великою Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц щодо того, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення, оскільки вказаний висновок зроблений у справі за зверненням прокурора в інтересах держави, натомість по теперішній справі застосування вказаного висновку може мати місце лише у разі доведення порушення прав та законних інтересів позивачів.

Що стосується посилання позивачів на неузгодження з ними меж земельних ділянок, то таке також не спростовує правильних висновків суду.

За змістомстатті 198 ЗК Українипогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно з положеннямистатті 55 Закону № 858-IVустановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьомустаття 198 ЗК Українилише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, а отже така відмова не є перешкодою для завершення процедури приватизації земельної ділянки.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).

Не впливає на правильність рішення суду про необґрунтованість позову і довід апеляційної скарги, що відповідачка ОСОБА_4 , яка набула право власність на спірну земельну ділянку на підставі договору дарування, почала здійснювати будівництво, чим фактично створює загрозу для довкілля та порушує конституційне право позивачів, визначене ст. 50 Конституції України, оскільки згідно наданого відповідачами викопіювання з сайту ОСОБА_11 вбачається вільний проїзд та прохід до води.

Судом вірно зроблено висновок про те, що фактично спір між сторонами виник через бажання позивачів, щоб їх будинок залишався першим до узбережжя водойми, що не є законною підставою для задоволення такого позову.

Вказане порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в частині позовних вимог позивачів про визнання незаконним та скасування рішення Кароліно-Бугазької с/р № 1693-VII від 20 вересня 2018 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0200 га, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 для ведення садівництва», та визнання недійсним договору дарування цієї земельної ділянки від 23 жовтня 2018 року ОСОБА_7 ОСОБА_4 та закриття провадження у справі в цій частині на підстав п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

В іншій частині рішення суду як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права згідно із ст.375ЦПК України має бути залишеним без змін, а апеляційна скарги в цій частині - без задоволення.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 255 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 червня 2022 року в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Кароліно-Бугазької с/р № 1693-VII від 20 вересня 2018 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0200 га, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 для ведення садівництва», визнання недійсним нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 23 жовтня 2018 року (реєстр. № 497), відповідно до якого ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,0200 га, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 для ведення садівництва, кадастровий : 5123781500:02:002:2503,скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 03 листопада 2023 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко