Рішення

від 01.11.2023 по справі 205/7428/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

01.11.2023 Єдиний унікальний номер 205/7428/21

Провадження № 2/205/395/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2023 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кривозуб О.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ;

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: голова правління Гаражного кооперативу «Комунар» Гніздилов Микола Олексійович, про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся досуду звищевказаною позовноюзаявою мотивуючисвої вимогиз урахуваннямуточненої позовноїзаяви тим,що 23грудня 1995року міжним та ОСОБА_3 укладено шлюб,який 09грудня 2021року булорозірвано напідставі рішенняЛенінського районногосуду м.Дніпропетровська.Зазначає,що вперіод шлюбуними булонабуте майно,а саме:земельна ділянкаплощею 0,1005га,що розташованаза адресою: АДРЕСА_1 ,власником якоїє ОСОБА_3 ;житловий будинокза адресою: АДРЕСА_1 ,загальною площею204,1кв.м,будівництво якоговони розпочалиу 2007році тавідповідно додекларації проготовність об`єктадо експлуатаціїжитловий будиноквважається закінченимбудівництвом,об`єкт готовимдо експлуатації,але відповідачне вживаєзаходів щодореєстрації прававласності навищевказаний будинокі неоформлює правовласності нанього починаючиз вересня2015року.Посилається нате,що шлюбногодоговору міжсторонами,будь-якихдоговорів щодоподілу вказаногомайна абозміну частоку ньомуне укладалось,отже вищезазначенемайно єспільною сумісноювласністю подружжя,яке слідподілити врівних часткахміж сторонамиспору.Також зазначає,що сторонаминабуто гараж,який розташованийза адресою: АДРЕСА_2 ,гараж № НОМЕР_1 ,загальною площею36,9кв.м,який бувпридбаний ними03вересня 2007року,що підтверджуєтьсярозпискою колишньоговласника ОСОБА_5 про отриманняним грошовихкоштів врахунок продажугаражу тарішенням Виконавчогокомітету Ленінськоїрайонної умісті радивід 27вересня 2007року №1191,на підставіякого ОСОБА_3 є членомвказаного гаражногокооперативу,а правовласності нагараж незареєстроване,проте,з урахуваннямповного внесенняподружжям паюта сплатичленських внесківвін єспільною сумісноювласністю подружжя.Посилається нате,що у2008році був придбаний транспортний засіб «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_3 , однак йому стало відомо, що 14 травня 2021 року вказаний транспортний засіб було продано відповідачем на підставі договору, який укладено в ТСЦ МВС №1242 за 404 985 грн., тобто без його згоди був відчужений транспортний засіб, який перебував у спільній сумісній власності подружжя. Крім того зазначає, що під час шлюбу були зароблені і заощаджені грошові кошти в сумі 5 462,89 доларів США, які знаходились на картковому рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» відкритому на ім`я відповідача, що також є предметом поділу між подружжям в рівних частках, і за інформацією, яку отримано від ПАТ «КБ «ПриватБанк» відповідач знімала грошові кошти з рахунку та використала їх на власний розсуд без його відома, а тому він вважає за необхідне стягнути з відповідача грошову компенсацію на його користь в розмірі 1/2 частки грошових коштів в сумі 2 731,45 доларів США. Також вказує, що необхідно стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за продаж автомобіля «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням індексу інфляції, оскільки на його думку, суд не стягуючи з відповідача розраховану суму індексу інфляції позбавляє його права власності на вказані грошові кошти як 1/2 частки у такому спільному майні. На підставі викладеного він звернувся до суду з цим позовом, в якому просив здійснити поділ спільного майна, що належить йому і відповідачу, та виділити у власність на користь його та ОСОБА_3 по 1/2 частки за кожним земельної ділянки - 0,1005 га, що знаходиться на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки : 1210100000:08:329:0004; визнати за ним та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частини за кожним житлового будинку, загальною площею 204,1 кв.м, який розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який не зареєстроване; виділити йому гараж № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Комунар», який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію за проданий автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , в розмірі 1/2 частки ціни продажу такого автомобіля з врахуванням індексу інфляції в сумі 262 930,34 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію в розмірі 1/2 частки грошових коштів у валюті в сумі 2731,45 доларів США; стягнути з нього на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частки вартості гаража № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Комунар», що розташований у м. Дніпрі, пров. Червонокалиновий, 49-А, в розмірі 75 002,50 грн.; також стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Ухвалами суддіЛенінського районногосуду м.Дніпропетровська від01вересня 2021року прийнятопозовну заявудо розглядув порядкуспрощеного позовногопровадження зповідомленням (викликом)сторін;задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпеченняпозову шляхомзаборони ОСОБА_3 ,а такожбудь-якимфізичним таюридичним особам,вчиняти будь-якідії,спрямовані навідчуження,здавання воренду,в іпотекуабо набудь-якихінших правовихпідставах,що передбачаютьнабуття особамибудь-якихправ земельноїділянки площею-0,1005га,що розташованаза адресою: АДРЕСА_1 ,кадастровий номерземельної ділянки:1210100000:08:329:0004,до ухваленнярішення усправі танабрання нимзаконної сили;задоволено клопотанняпозивача тайого представникапро витребуванняу АТКБ «Приватбанк»та АТ «ВТБ Банк» інформації про: відкриті/закриті рахунки (особові, депозитні, комерційні) у вказаних установах на ім`я ОСОБА_3 , в тому числі і як фізичної особи, та суми оборотів за дебетом і кредитом таких рахунків за період з 2018 року по 2021 рік включно; суми вхідного/вихідного залишків за рахунками у вказаних установах, які були відкриті на ім`я ОСОБА_3 , в тому числі і як фізична особа-підприємець та зарахування грошових коштів на такі рахунки доходів щодо купівлі/продажу нерухомого та рухомого майна, корпоративних прав (частки(ок) в статутному капіталі організацій і підприємств, виплаті дивідендів, заробітної плати та інші види доходів, які отримувались ОСОБА_3 за 2018 - 2021 роки.

18 серпня 2022 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільної справи у розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням та призначено підготовче судове засідання.

Представником відповідача адвокатомБервено О.М.було наданодо судувідзив напозовну заявузі збільшеннямрозміру позовнихвимог,в якомупросив ухвалитирішення,відповідно доякого:визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частини збудованого нею у шлюбі з ОСОБА_1 житлового будинку, загальною площею 204,1 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 0,1005 га за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який не зареєстровано; визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1005 га, що знаходиться на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1210100000:08:329:0004, цільове призначення: для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), ведення особистого підсобного господарства; виділити у власність ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Комунар», що розташований у АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 1/2 частки ціни продажу автомобіля «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 , за вирахуванням компенсації 1/2 частки гаража та 1/2 витрат на оплату комунальних послуг у розмірі 117 137,27 грн.; в задоволені решти позовних вимог відмовити. В обґрунтування зазначив, що з позовними вимогами стосовно поділу спільного нерухомого майна: будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , відповідач згодна та їх підтримує. Посилається на те, що на ім`я ОСОБА_3 в АТ КБ «ПриватБанк» відкритий рахунок, на який в період з серпня 2018 року по грудень 2021 року заходили грошові кошти в іноземній валюті (долари США) від громадянина Республіки Корея ( ОСОБА_6 ) ОСОБА_7 , з яким відповідач знаходиться у дружніх стосунках вже 5 років, а всі кошти, які надсилав ОСОБА_3 . ОСОБА_7 , відправлялись у якості дарунку (безоплатно у особисту власність) в розумінні ст. 717 ЦК України. Крім того вказує, що заявлена позивачем сума 5 462,89 доларів США не відповідає дійсності, та позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження вказаної суми, а з долученого позивачем до матеріалів справи роздруківки руху коштів з рахунку ОСОБА_3 взагалі не зрозуміла сума коштів на рахунку та за який період вона прорахована позивачем. Зазначає, що відповідач категорично заперечує проти поділу грошових коштів, заявлених у позовних вимогах позивача в сумі 5 462,89 доларів США, так як вказана сума не відповідає дійсності і не підтверджується жодним з доказів, а кошти на особовому рахунку ОСОБА_3 в АТ КБ «ПриватБанк» згідно з п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю відповідача та не входять до майна подружжя, яке підлягає поділу. Вказує, що відповідач визнає, що автомобіль «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 , та гараж № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Комунар», що розташований у м. Дніпрі, пров. Червонокалиновий, 49-А входять до переліку спільного майна подружжя, та підлягають поділу, а тому просив суд врахувати той факт, що відчуження автомобілю було крайньою мірою, спрямованою на забезпечення «виживання» родини, насамперед неповнолітньої дитини, так як позивач фактично самоусунувся від своєї участі в забезпеченні сім`ї, а отже відчуження було проведено в інтересах сім`ї. Посилається на положення ст. 71 СК України про те, що під час вирішення спору про поділ майна подружжя, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення, і звертає увагу суду на те, що гараж, хоча й оформлений на ім`я відповідача, знаходиться у постійному користуванні та фактичному володінні позивача, який зберігає там свій авто і мототранспорт, інструменти і інше майно, та у відповідача, навіть, немає доступу до цього приміщення. Більш того, зазначає, що відповідач, з моменту фактичного припинення шлюбних відносин з позивачем (з липня 2020 року), одноособово несе витрати, пов`язані з забезпеченням неповнолітньої дитини, побутовими потребами, у тому числі з утримання будинку (комунальні платежі) загальна сума яких 20 705,45 грн., і оскільки позивач фактично є співвласником спірного житлового будинку, то стягнення з нього 50% понесених відповідачем витрат щодо оплати комунальних послуг та утримання будинку є цілком правомірним, а позиція відповідача щодо стягнення виражається шляхом вирахування вказаної суми з компенсації 1/2 частки ціни продажу автомобіля. Крім того, вказує що позиція сторони відповідача щодо поділу гаража та компенсації за проданий автомобіль полягає у виділенні у власність ОСОБА_1 гаража № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Комунар», що розташований у м. Дніпрі, пров. Червонокалиновий, 49-А, а суму грошової компенсації ОСОБА_3 за 1/2 частини гаража - 75 002,50 грн. та суму компенсації 1/2 витрат на оплату комунальних послуг 10352,73 грн. вирахувати з суми компенсації 1/2 частки ціни продажу автомобіля, і кінцева сума компенсації 1/2 частки ціни продажу автомобіля «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 , за вирахуванням компенсації 1/2 частки гаража та 1/2 витрат на оплату комунальних послуг (202 492,50 - 75 002,50 - 10 352,73) повинна дорівнювати 117 137,27 грн. Стосовно заявленої позивачем у позовній заяві зі збільшенням розміру вимог застосування індексу інфляції та інфляційних витрат до суми грошової компенсації за 1/2 частки ціни продажу автомобіля «Mitsubishi Pajero», зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем в межах розгляду справи носять характер саме незобов`язальних відносин, а вимоги позивача щодо застосування індексу інфляції до суми грошової компенсації за частину вартості майна, що є спільною власністю подружжя, а саме за 1/2 частки ціни продажу автомобіля, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року закрито підготовче судове засідання з призначенням справи до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити у повному обсязі з урахуванням збільшених позовних вимог.

У судовому засіданні відповідач та її представник частково визнали позовні вимоги відповідно до обґрунтування, викладеного у відзиві на позовну заяву.

Третя особа надала суду заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши думку учасників справи, пояснення позивача і відповідача, які були допитані в якості свідків за їх згодою, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

З наявноїв матеріалахсправи копіїпаспорту ОСОБА_3 Серії НОМЕР_3 ,виданого ЛенінськимРВ УМВСУкраїни вДніпропетровській області15червня 1999року,судом встановлено,що 23грудня 1995року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб в Ленінському ЗАРС м. Дніпропетровська (т. 1 а. с. 44).

Матеріалами справи підтверджено, що продавець - ОСОБА_8 та покупець - ОСОБА_3 04 березня 2006 року уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1005 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. та зареєстровано в реєстрі за №482 та відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №257917466 сформованого 25 травня 2021 року право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 25-28).

Суду також надано технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому зазначено дані про самочинне будівництво, а саме: А-2 - житловий будинок заг. пл. 204,1 кв.м і житл. пл. 54,1 кв.м; а-1 веранда; Б літній душ-вбиральня; В, Г навіси; Д погріб; Е вольєр, з відміткою про проведене обстеження від 21 серпня 2015 року, де зазначено, що за результатами проведеного технічного обстеження вищевказаного житлового будинку встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації (т. 1 а. с. 29-37).

Крім того, в матеріалах справи також наявна декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо житлового будинку літ. А-2, веранди літ. а-1, літнього душу вбиральні літ. Б, навісів літ. В, Г, погрібу літ. Д, вольєру літ. Е, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Дніпропетровській області 16 вересня 2015 року №ДП1821525902 (т. 1 а. с. 40-43).

Також з інформації Територіального сервісного центру МВС №1242 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області Головного сервісного центру МВС №31/4-1242-40аз від 08 липня 2021 року судом встановлено, що 14 травня 2021 року ОСОБА_3 було продано автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , на підставі договору №1242/2021/2580278, укладеному в ТСЦ МВС №1242, вартістю 404985 грн. (т. 1 а. с. 65).

З наявної в матеріалах справи розписки ОСОБА_5 встановлено, що 03 вересня 2007 року він отримав 5 800 доларів США в рахунок продажу належного йому гаражу № НОМЕР_1 в Гаражному кооперативі «Комунар» від ОСОБА_3 , про що засвідчено підписом голови ГК «Комунар» Гнєзділовим М.О. (т. 1 а. с. 85).

Матеріалами справи також підтверджено, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради за №1191 від 27 вересня 2007 року включено в члени кооперативу «Комунар» ОСОБА_3 і закріплено за нею гараж в Гаражному кооперативі «Комунар», а ОСОБА_5 виключено з членів гаражного кооперативу «Комунар» (т. 1 а. с. 84).

Крім того, з відповіді Голови правління ГК «Комунар» Гнізділова М.О. встановлено, що ОСОБА_3 є членом гаражного кооперативу «Комунар» на основі рішення виконавчого комітету Ленінської районної в місті ради №1191 від 27 вересня 2007 року, а щодо оформлення права власності на гараж № НОМЕР_1 ОСОБА_3 даних немає (т. 1 а. с. 83).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).

Частиною 1 статті 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Частиною 3 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до ст. 71 СК України встановлено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Частиною 2 статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Вказаний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).

Разом з тим, правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 зроблено висновок, що за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Судом встановлено, що згідно до наявної в матеріалах справи декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП1821525902, зареєстрованої 16 вересня 2015 року в Департаменті архітектурно-будівельної інспекції в Дніпропетровській області, будівництво спірного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , було розпочато у лютому 2007 році та закінчено у листопаді 2007 року, тобто у період перебування сторін у шлюбі, при цьому на час розгляду справи спірний об`єкт нерухомості є закінченим будівництвом, прийнятий в експлуатацію, але на нього не оформлено право власності на цей об`єкт нерухомого майна.

Отже,з аналізунаданих судудоказів уїх сукупностіі беручидо увагивизнання стороноювідповідача вцій частиніпозовних вимог,суд дійшоввисновку,що земельнаділянка,кадастровий номер1210100000:08:329:0004,за адресою: АДРЕСА_1 ,яка булапридбана тазареєстрована наім`я ОСОБА_3 04березня 2006року,а такожжитлового будинку,що знаходитьсяна зазначенійземельній ділянці,який прийнято до експлуатації, але право власності на який не зареєстровано, є спільною сумісною власністю сторін у справі, як майно подружжя, яке придбане під час шлюбу, а тому підлягає поділу, з урахуванням засад рівності часток подружжя на набуте за час шлюбу майно, відповідно до вимог ст. ст. 69, 70 СК України.

Щодо вимогивиділити позивачугараж № НОМЕР_1 в гаражномукооперативі «Комунар»,який розташованийза адресою: АДРЕСА_2 ,та стягненняу зв`язкуз цимз позивачана користьвідповідача грошовоїкомпенсації 1/2частки вартостігаража врозмірі 75002,50грн. суд дійшов такого висновку.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» роз`яснено, що у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом.

Разом з тим, за приписами ст. ст. 19, 19-1 ЗУ «Про кооперацію» кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Позивач претендуючи на виділення йому спірного гаража у гаражному кооперативі, оскільки такий є спільним майном подружжя, але при цьому ним окрім розписки про передачу грошових коштів в рахунок продажу спірного гаража від 03 вересня 2007 року та рішення Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Ради №1191 від 27 вересня 2007 року «Про переоформлення гаража в гаражному кооперативі «Комунар» на ОСОБА_3 », тобто включення її лише в члени кооперативу, не було надано жодного правовстановлюючого документу на гараж та не підтверджено факт реєстрації на нього права власності за ОСОБА_3 , чи повного внесення подружжям паю і сплати членських внесків, на які також посилається позивач. За вказаних обставин вбачається, що подружжя не набуло права власності на спірний гараж, а тому зазначений об`єкт нерухомості не може бути предметом поділу як спільне майно подружжя, а позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача грошової компенсації за проданий автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , в розмірі 1/2 частки ціни продажу з урахуванням індексу інфляції в сумі 262930,34 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 30 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15- ц.

Отже, оскільки судом встановлено, що автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , 14 травня 2021 року було продано ОСОБА_3 на підставі договору №1242/2021/2580278, укладеному у ТСЦ МВС №1242 з ціною 404 985 грн., а тому відповідно до вказаних відомостей враховується саме ця вартість транспортного засобу при поділі майна подружжя.

Частиною 2 статті 183 ЦК України визначено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абз. 1, 2 ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 2, 4, п`5 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачу, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі №501/2211/18, від 3 лютого 2020 року у справі №235/5146/16-ц, від 3 червня 2020 року у справі №487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі №760/789/19).

Крім того, грошові зобов`язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК, передбачають, насамперед, договірні правовідносини. Передбачена ст. 625 ЦК відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст. 625 ЦК не поширюється на трудові та сімейні правовідносини. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що відповідачем були порушені строки виконання грошових зобов`язань перед позивачем, що мають наслідком сплату на користь позивача інфляційних витрат.

Посилання сторони відповідача не необхідність зменшення суми компенсації на суму вартості 1/2 частини спірного гаража та 1/2 від витрат на оплату комунальних послуг суд також не бере до уваги, оскільки в частині виділення позивачу гаражу судом прийнято рішення про відмову у задоволенні такої вимоги, а питання оплати комунальних послуг позивачем не є предметом вказаного судового розгляду, відповідачем не було заявлено зустрічної позовної заяви в цій справі, а сплата або несплата позивачем комунальних послуг не може слугувати підставою для зменшення суми грошової компенсації за відчужене відповідачем спільне сумісне рухоме майно подружжя.

Отже, враховуючи права та інтереси сторін у справі, суд вважає за можливе стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу в розмірі 202 492,50 грн., беручи до уваги наявні в матеріалах докази вартості транспортного засобу, і при цьому не враховуючи вимогу щодо стягнення з відповідача вказаної суми з врахуванням індексу інфляції, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача грошової компенсації в розмірі 1/2 частки грошових коштів у валюті в сумі 2731,45 доларів США, з урахуванням заперечень та наявних в матеріалах справи доказів суд дійшов такого висновку.

Позивач в обґрунтування зароблених та заощаджених ними коштів в сумі 5 462,89 доларів США не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження заявленої ним суми та її розрахунку.

На вимогу суду АТ КБ «Приватбанк» було надано відповідь №20.1.0.0.0/7-211006/9406 від 08 жовтня 2021 року, зі змісту якої встановлено, що ОСОБА_3 з 2018 року по 2021 рік не мала та не має відкритих/закритих рахунків по ФОП (т. 1 а. с. 126).

Крім того,з наданоїАТ КБ«Приватбанк» разом з відповіддю виписки по рахункам за період з 01 січня 2018 року по 07 жовтня 2021 вбачається, що на ім`я ОСОБА_3 було відкрито не один рахунок у АТ КБ «Приватбанк» і зі змісту операцій вбачається, що по всім картковим рахункам вони здійснювались регулярно, що було підставою постійної зміни балансу на рахунках (т. 1 а. с. 127-165).

Також посилання позивача на липень 2020 року, як дату припинення шлюбних відносин, жодним чином не підтверджується, і спростовується рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2021 року у справі №205/1574/21, яким було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу між сторонами.

Отже,судом невстановлено,що шлюбнівідносини сторінприпинились самев липні2020року,а стороноюпозивача недоведено обґрунтованістьпосилання назазначену дату,і затаких обставину судувідсутня можливістьвстановити наявністьта дійснийрозмір грошовихкоштів набанківських рахункахоформлених наім`явідповідача вАТ КБ«Приватбанк» станомна фактичнийчас припиненняспільного проживаннясторін таведення нимиспільного господарства, які можуть обґрунтовано вважатись спільним майном подружжя, та відповідати заявленому позивачем розміру.

Позивач у судовому засіданні, надаючи пояснення в якості свідка за його згодою, стверджував, що вказані кошти отримувались відповідачем за здійснену нею підприємницьку діяльність, яку вона не реєструвала, але здійснювала.

Також відповідач ОСОБА_3 надаючи пояснення в судовому засіданні в якості свідка за її згодою, зазначила суду про надходження грошових коштів від її знайомого в якості дарунку, а на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно стороною відповідача також було надано копію листа громадянина Республіки Корея ОСОБА_9 від 28 грудня 2021 року разом з офіційним нотаріальним засвідченим перекладом, який підписаний ним особисто та посвідчений особистою (іменною) печаткою громадянина Республіки Корея, яким він підтвердив, що ним надіслані у подарунок кошти ОСОБА_3 в період з 07 серпня 2018 року по 28 грудня 2021 року через банківські перекази Swift Transfers через АТ КБ «Приватбанк» (т. 1 а. с. 194-201).

Разом з тим, суду не надано будь-яких належних та достатніх доказів зі сторони позивача щодо отримання відповідачем зазначених у позовній заяві грошових коштів саме від її підприємницької діяльності, і взагалі не підтверджено джерело їх надходження та сам факт їх набуття за спільну працю подружжя.

За вищевикладених обставин і без належного обґрунтування з боку позивача заявленої ним до поділу суми грошових коштів, які він вважає спільним майном подружжя, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищезазначене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню за вищевикладених пістав.

Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем було заявлено ціну позову в розмірі 4 191 381,60 грн. і сплачено судовий збір у максимальному розмірі станом на дату подання позовної заяви до суду на загальну суму 11 350 грн., а судом задоволено частково позовні вимоги на загальну суму 1911 430,50 грн., що становить 45,6% (1 911 430,50 х 100% / 4 191 381,60) та пропорційно визначено судовий збір за фактично задоволені позовні вимоги в розмірі 5 175,60 грн. (45,6% / 100% х 11 350).

Разом з тим, частиною 1 статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Суд враховує, що сторона відповідача визнала позовні вимоги в частині поділу земельної ділянки та домоволодіння, 1/2 частин вартості яких становить 1708938,00 грн. ((1708938 х 100% / 1 911 430,50) = 89,41% від вартості фактично задоволених вимог), отже сума судового збору визначена судом пропорційно розміру визнаних позовних вимог становить 4627,50 грн. (5175,60 х 89,41% / 100%).

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2313,75 грн., а також 548,10 грн. за майнову вимогу щодо компенсації вартості 1/2 частини в сумі 202 492,50 грн. автомобіля, та повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, який був сплачений позивачем за майнову вимогу пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 2 313,75 грн.

Також позивачем в уточненій позовній заяві було надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (витрати на складання позовної заяви 2000 грн.; представництво позивача у Ленінському районному суді м. Дніпропетровська 500 грн.), а також заявлено відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України про надання доказів щодо розміру судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Отже, питання стосовно стягнення судових витрат буде розглянуто додатково після подання до суду відповідних доказів в порядку та строки, передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.21,36,57,60,61,63,69,70,71СК України,ст.ст.182,331,372ЦК України,ст.ст.2,4,12,76-81,89,133,141,206,223,247,259,263-265,273,354,355ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: голова правління Гаражного кооперативу «Комунар» Гніздилов Микола Олексійович, про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1005 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1210100000:08:329:0004.

Визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1005 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 1210100000:08:329:0004.

Визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 204,1 кв.м, який розташований на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , право власності на який не зареєстровано.

Визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 204,1 кв.м, який розташований на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , право власності на який не зареєстровано.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за 1/2 частину вартості спільного рухомого майна подружжя - автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , в розмірі 202492,50 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 2861,85 грн.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) з державного бюджету суму судового збору у розмірі 2 313,75 грн. згідно квитанції №24 від 27 серпня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 10 листопада 2023 року.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа: голова правління Гаражного кооперативу «Комунар» Гніздилов Микола Олексійович, місцезнаходження: 49128, м. Дніпро, пров. Червонокалиновий, буд. 43-А.

Суддя: Т.П. Терещенко