Постанова

від 08.11.2023 по справі 916/1553/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1553/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

За участю представників учасників справи:

від Одеської міської ради Явченко Д.В. в порядку самопредставництва

від ОСББ „Троїцька-17 голова Ковальчук Л.В.

від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглова Є.В. в порядку самопредставництва

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.08.2023 (повний текст складено та підписано 22.08.2023, суддя Демешин О.А.)

у справі №916/1553/22

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку „Троїцька-17

до Одеської міської ради

про стягнення 98 358,04 грн

ВСТАНОВИВ

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 по даній справі задоволено заявлені позовні вимоги та стягнуто з відповідача на користь позивача 98 358,04 грн боргу по внесках на управління багатоквартирним будинком та 2481 грн судового збору.

Додатковим рішенням суду Господарського суду Одеської області від 21.01.2023 стягнути з відповідача на користь позивача 14 600 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На виконання даних рішення та додаткового рішення місцевим господарським судом 10.01.2023 та 21.02.2023 видано відповідні накази.

У липні 2023 Одеська міська рада звернулась до суду першої інстанції зі скаргами на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Євгенії Віталіївни в яких просила:

- визнати неправомірною дію головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В., яка полягає у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження № 72276633 від 18.07.2023 р.;

- визнати постанову про відкриття виконавчого провадження № 72276633 від 18.07.2023 р. неправомірною та скасувати;

- зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглову Є.В. повернути стягувачу виданий Господарським судом Одеської області наказ від 10.01.2023 р. у справі № 916/1553/22;

- визнати неправомірною дію головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В., яка полягає у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження № 72277347 від 18.07.2023 р.;

- визнати постанову про відкриття виконавчого провадження № 72277347 від 18.07.2023 р. неправомірною та скасувати;

- зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглову Є.В. повернути стягувачу виданий Господарським судом Одеської області наказ від 21.02.2023 р. у справі №916/1553/22.

В обґрунтування даних скарг відповідач зазначає, що видані судом першої інстанції у даній справі виконавчі документи необхідно виконувати відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, а саме Державною казначейською службою України, оскільки такі виконавчі документи не підлягають виконанню органами державної виконавчої служби, у зв`язку з чим виконавчі документи мають бути повернуті стягувачу без прийняття до виконання у відповідності до Закону України Про виконавче провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.08.2023 по справі №916/1553/22 відмовлено у задоволенні скарги (вх. № 2-1115/23 від 26.07.2023р.) та скарги (вх. № 1116/23 від 26.07.2023р.) Одеської міської ради на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального - управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Євгенії Віталіївни по справі № 916/1553/22.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що відповідач не має відкритих рахунків в управлінні Казначейства або будь-якому іншому територіальному органі Казначейства, з яких можливо здійснити безспірне списання і взагалі не обслуговується в органах державного казначейства, що унеможливлює виконання рішення суду органами Казначейства.

Пославшись на Інструкцію з організації примусового виконання рішень місцевий господарський суд зазначив, що відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими боржниками є, зокрема, міські, районні або селищні ради. Таким чином, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, виконавчі документи, на підставі яких відкриті виконавчі провадження підвідомчі відділу та підлягають виконанню відділом.

Місцевий господарський суд також зазначив, що відповідач у порушення приписів чинного законодавства протягом тривалого часу не вживає заходів щодо добровільного виконання рішення суду.

Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.08.2023 у справі № 916/1553/22 та прийняте нове рішення, яким задовольнити скарги Одеської міської ради на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Євгенії Віталіївни у справі № 916/1553/22.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Так, апелянт зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства державний виконавець не наділений повноваженнями щодо виконання рішення суду про стягнення коштів з Одеської міської ради, як з органу місцевого самоврядування, який фінансується з місцевого бюджету. В свою чергу виконання таких рішень здійснюється органом, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Отже, як на тому наполягає скаржник, боржником у даній справі є бюджетна установа - Одеська міська рада, з урахуванням чого рішення підлягають виконанню в порядку безспірного списання коштів органами Казначейства та не можуть виконуватися в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» органами державної виконавчої служби.

Проте, як зазначає апелянт, всупереч вимогам чинного законодавства державний виконавець не повернув виконавчий документ заявнику, а протиправно відкрив виконавче провадження, чим перебрав на себе повноваження виконання рішення суду іншого уповноваженого на це органу.

При цьому, як стверджує апелянт, процедура виконання рішення про стягнення коштів з бюджетного органу - Одеської міської ради державною виконавчою службою є неприпустимою, суперечить принципам здійснення місцевого самоврядування в Україні та принципам виконання судових рішень, жодним чином не відповідає бюджетному законодавству та загрожує подальшому нормальному функціонуванню міста.

До того ж, як стверджує апелянт, виконання наказів суду першої інстанції не в порядку, встановленому законодавством (органами Казначейства), а органами державної виконавчої служби призведе, зокрема, до безпідставного покладення на місцевий бюджет непередбачуваних витрат виконавчого провадження, яких не повинно бути при дотриманні встановленої законом процедури стягнення коштів з бюджету.

Наголошує скаржник й на тому, що на даному етапі виконавчого провадження державний виконавець наклав арешт на майно відповідача та має намір відчужити з комунальної власності транспортні засоби, які забезпечують життєдіяльність міста.

На думку апелянта, суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали керувався не нормами чинного законодавства, а виключно інтересами позивача. При цьому суд, враховуючи нібито права стягувача, жодним чином не дослідив вплив такого рішення та висновків на права та обов`язки боржника, який не є приватною особою, а є бюджетною установою, яка має свою специфіку та безліч особливостей.

Скаржник також зазначає, що пославшись на неможливість виконання рішення суду через повернення казначейством позивачеві виконавчого документа, місцевий господарський суд не врахував того, що повернення виконавчого документу не позбавляє сторону виконавчого провадження права використати встановлені процесуальним кодексом можливості щодо встановлення, зміни способу або порядку виконання тощо. В той час, як предметом розгляду скарг у даній справі є саме законність дій державного виконавця щодо оскарження дій державного виконавця стосовно відкриття виконавчого провадження, а тому суд мав встановити саме наявність чи відсутність повноважень у виконавця на відкриття виконавчих проваджень, а не подальшу долю виконавчих документів.

Щодо посилання суду першої інстанції на Інструкцію з організації примусового виконання рішень апелянт зазначає, що суд першої інстанції застосував її положення без урахування положень Закону у відповідності до якого ця Інструкція приймалась та без урахування того, що рішення, боржниками у яких є міські ради, можуть бути не лише про стягнення коштів, а й щодо інших зобов`язань. Одеська міська рада зазначає, що положення названої Інструкції на які послався суд першої інстанції передбачають саме можливість виконання органами Державної виконавчої служби рішень, які не стосуються стягнення коштів, а відтак, не стосуються рішень, вказаних у ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», адже Інструкція не може суперечити Закону і прийнята відповідно до його положень.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 відкрито апеляційне провадження по справі №916/1553/22 за апеляційною скаргою Одеської міської ради на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.08.2023 та призначено справу до розгляду на 25.10.2023.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від позивача в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що відповідач не визначив механізм виконання рішення та наказу суду, а органи Державного казначейства повернули позивачу наказ суду без виконання. Тому позивач звернувся до виконавчої служби і вважає дії державного виконавця правомірними і такими, що відповідають нормам чинного законодавства, процедурам виконавчого провадження.

Також, до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування своїх заперечень Відділ зазначає, що головним державним виконавцем, з урахуванням вимог чинного законодавства, правомірно винесені постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з Одеської міської ради на користь позивача.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі №916/1553/22 оголошено перерву до 08.11.2023.

Під час судового засідання від 08.11.2023 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представники позивача та Відділу примусового виконання рішень надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 10.01.2023 та 21.02.2023 Господарським судом Одеської області було видано накази на виконання рішення від 19.12.2022 та додаткового рішення від 21.01.2023 Господарського суду Одеської області по даній справі, якими серед іншого, було стягнуто з відповідача на користь позивача 98 358,04 грн боргу по внесках на управління багатоквартирним будинком, 2481 грн судового збору та 14 600 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись Законом України "Про виконавче провадження", та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" (далі Порядок №845), позивач звернувся до Управління Державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області з заявою стосовно виконання наказів суду про стягнення грошових коштів з Одеської міської ради на користь ОСББ „Троїцька-17 (т.2, а.с. 197).

Однак, листом від 22.02.2023 Управління Державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області посилаючись на вимоги Порядку №845 повернуло надані позивачем документи без виконання, посилаючись на те, що Одеська міська рада не має відкритих реєстраційних рахунків, а такої рахунків з яких можливо було здійснити безспірне списання в управлінні Казначейства або будь-якому іншому територіальному органі Казначейства (т.2, а.с. 195-196).

Враховуючи наведене, ОСББ „Троїцька-17 звернулось до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказів Господарського суду Одеської області про стягнення грошових коштів з Одеської міської ради на користь ОСББ „Троїцька-17.

18.07.2023 Головний державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень № 72276633 та № 72277347 з примусового виконання наказів Господарського суду Одеської області у справі №916/1553/22.

Державним виконавцем зроблено запит до Державної фіскальної служби України щодо наявних рахунків у боржника. Відповідно до отриманої відповіді на запит державного виконавця від 18.07.2023, Державною фіскальною службою України повідомлено про те, що інформація про номери рахунків, відкриті у банках та інших фінансових установах, до Державної фіскальної служби України не надходила (т.2, а.с. 193).

Разом з цим, Одеська міська рада звертаючись до суду першої інстанції зі скаргою на дії державного виконавця зазначила, що приписами чинного законодавства передбачений спеціальний порядок стягнення коштів за судовими рішеннями, у яких боржниками визначено бюджетні установи, до яких відносяться, зокрема, і органи місцевого самоврядування. Вказаним порядком встановлено конкретний суб`єкт розгляду заяв про виконання такого рішення, а саме орган Казначейства та спеціальну процедуру. При цьому, чинне законодавство не передбачає примусового виконання рішення суду, боржниками за якими є органи місцевого самоврядування, державною виконавчою службою.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції пославшись на обов`язковість виконання рішення суду дійшов висновку, що скарга відповідача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (§ 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) № 18357/91).

У відповідності до ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 342 ГПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Положеннями ст. 343 ГПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі ст. 2 Закону України Про виконавче провадження однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Державний виконавець, як працівник державної виконавчої служби відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За приписами статей 5, 18, 26 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (частина 4 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з приписами пунктом 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

У відповідності до пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення).

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".

У розумінні зазначеного Порядку безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Отже, Держказначейство є встановленою Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів, про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до пункту 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Пунктом 26 Порядку № 845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

Згідно з пунктом 9 Порядку орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачу у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

У даному випадку, боржником за наказами Господарського суду Одеської області від 10.01.2023 та від 21.02.2023 є Одеська міська рада, яка згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань є органом місцевого самоврядування та у відповідності до приписів п.12 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України є бюджетною установою.

Отже, враховуючи приписи ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", Бюджетного кодексу України, Порядку № 845 та Положення про Державну казначейську службу України, виконавчий документ, боржником за яким є орган місцевого самоврядування, підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Подібний висновок щодо виконання органами казначейства виконавчих документів, в яких боржниками є органи місцевого самоврядування викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 02.07.2018 у справі № 233/1979/17, від 06.03.2019 у справі № 199/7250/17, від 16.04.2020 у справі № 804/5950/17, від 30.11.2020 у справі № 52/125, від 13.04.2023 по справі №910/13367/19 (910/13951/21).

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не передбачає механізму та порядку виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з органу місцевого самоврядування органами державної виконавчої служби. Навпаки, виходячи із приписів ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зокрема, й органи державної казначейської служби, не є органами примусового виконання.

Відтак, у даному випадку дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В., які полягають у винесенні постанов про відкриття виконавчого провадження № 72276633 від 18.07.2023 та № 72277347 від 18.07.2023 є неправомірними, оскільки державна виконавча служба не наділена відповідними повноваженнями щодо виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з органу місцевого самоврядування, а тому подані позивачем накази про примусове виконання рішення та додаткового рішення Господарського суду Одеської області у даній справі повинні були б бути повернуті виконавцем стягувачу без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання, як позивача по справі так й суду першої інстанції на неможливість списання коштів з рахунків боржника з огляду на відсутності у боржника рахунків відкритих у органі державного казначейства, що на їх думку зумовлює необхідність виконання рішення суду державною виконавчою службою, оскільки ані Закон України "Про виконавче провадження", ані Порядок №845 не передбачають можливості примусового виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з органу місцевого самоврядування державною виконавчою службою, зокрема у разі відсутності у боржника рахунків відкритих у органі державного казначейства.

Щодо посилання місцевого господарського суду, а також державного виконавця на Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 за №1302/29432, колегія суддів зазначає таке.

Так, ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, зокрема, є відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень.

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, Відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими: боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, окружні прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції здійснено посилання на вказаний пункт Інструкцію без врахування того, що ані даний пункт Інструкції, ані її інші положення не містять чіткого визначення щодо наявності у держаної виконавчої служби обов`язку (права) виконання рішень саме щодо стягнення грошових коштів з боржників органів місцевого самоврядування.

Разом з цим, такий порядок визначено положеннями ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", у відповідності до якої виконання рішень саме щодо стягнення коштів, зокрема з місцевих бюджетів або бюджетних установ покладено на органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

До того ж, як слушно зауважено відповідачем, названий пункт Інструкції не стосується рішень вказаних у ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", а саме щодо стягнення грошових коштів, а застосовується у випадку винесення рішень щодо зобов`язання орану місцевого врядування вчинили певні дії, тощо.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні скарги відповідача на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

У частині третій статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Отже, під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Зокрема, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми виконання (грошової чи майнової), тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу виконання рішення, ухвали, постановивбачається, що він є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2015 №11-рп/2012).

Відтак, у даному випадку, позивач не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідною заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із прийняттям рішення про задоволення скарг відповідача на дії державного виконавця.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.08.2023 по справі №916/1553/22 скасувати.

3. Скарги Одеської міської ради скарги (вх. № 2-1115/23 від 26.07.2023 та вх. № 1116/23 від 26.07.2023) на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального - управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Євгенії Віталіївни задовольнити.

4. Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В., які полягають у винесенні постанов про відкриття виконавчого провадження № 72276633 від 18.07.2023 та № 72277347 від 18.07.2023.

5. Визнати постанови про відкриття виконавчих проваджень № 72276633 від 18.07.2023 та № 72277347 від 18.07.2023 неправомірними та скасувати.

6. Зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглову Є.В. повернути стягувачу видані Господарським судом Одеської області накази від 10.01.2023 та від 21.02.2023 у справі № 916/1553/22.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.11.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.