Постанова

від 08.11.2023 по справі 911/3527/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2023 р. Справа№ 911/3527/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явились

від відповідача: Горбань Р.О., Лехкар О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ТЕХНІЧНИХ МАСЕЛ „АРІАН"»

на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2022

у справі № 911/3527/21 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Араз Ойл Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ТЕХНІЧНИХ МАСЕЛ „АРІАН"»

про стягнення 223 839,06 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Араз Ойл Україна (далі позивач, ТОВ Араз Ойл Україна) до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод технічних масел Аріан (далі відповідач, ТОВ Завод технічних масел Аріан) про стягнення 223 839,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору переуступки боргу від 01.02.2022 № 01/21-Б в частині повної оплати новому кредитору вартості поставленого згідно видаткової накладної № 38 від 30.09.2020 року паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 1 155 595,20 грн за договором договору №AR-002/17 від 05.10.2017 та штрафних санкцій за порушення умов оплати товару на суму 24 239,80 грн. Всього на загальну суму 1 179 853,00 грн.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на допущення бухгалтерської помилки у тексті Договору переуступки боргу та в листі від 22.02.2021 року та помилкове визначення розміру заборгованості у розмірі 1 179 835,06 грн, оскільки ним 18.01.2021 року було частково сплачено заборгованість в сумі 200 000,00 грн. за платіжним дорученням № 1184 (копія в матеріалах справи). У зв`язку з цим вважає, що станом на 22.02.2021 року розмір заборгованості за Договором № AR- 002/17 про поставку масла від 05.10.2017 року складає 955 996,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.12.2022 у справі №911/3527/21 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ТЕХНІЧНИХ МАСЕЛ „АРІАН"» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Араз Ойл Україна» 223 839 грн 06 коп. заборгованості та 3 357 грн 59 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог та недоведеністю відповідачем обставин відсутності у нього заборгованості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі; зупинити дію оскарженого рішення; поновити пропущений строк на апеляційне оскарження; розглядати справу з викликом сторін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, надав їм неналежну правову оцінку. Рішення прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

А саме апелянта посилається на те, що:

- договір переуступки боргу не є належним доказом переходу до позивача прав, так як в порушення приписів законодавства не містить такої істотної умови договору як ціна;

- взявши до уваги один акт звірки і не взявши інший акт звірки, змісти яких протирічать один одному, суд першої інстанції не здійснив перевірку їх первинними бухгалтерськими документами та не пересвідчився, що причиною різних цифр у актах стала допущена бухгалтерська помилка, бо в дійсності заборгованість відсутня;

- при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було враховано недопустимі докази, оскільки долучені до матеріалів позовної заяви документи не були завірені належним чином згідно ДСТУ 4163:2020 та відповідно не враховану правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012 (щодо недопустимості доказів);

- судом порушено принципи рівності та змагальності.

Також від сторони надійшли письмові пояснення.

Доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення буз змін посилаючись на те, що суд першої інстанції повно дослідив усі обставини справи, надав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Також позивач вказував на те, що оскаржуване рішення вже виконано в примусовому порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 постановлено витребувати у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3527/21 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №911/3527/21.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ТЕХНІЧНИХ МАСЕЛ „АРІАН"» пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2022 у справі №911/3527/21; клопотання задоволено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2022 у справі № 911/3527/21. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 17.07.2023. Явка учасників справи не визнана обов`язковою. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 10.07.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 10.07.2023.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023, у зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3527/21.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.

В судовому засіданні 17.07.2023 оголошено перерву до 31.07.2023. Ухвалами від 31.07.2023, від 11.09.2023, від 02.10.2023 розгляд справи відкладався на 11.09.2023, на 02.10.2023, на 23.10.2023, відповідно.

23.10.2023 в судовому засіданні було оголошено перерву до 06.11.2023.

06.11.2023, через оголошення повітряної тривоги у місті Києві, розгляд справи №911/3527/21 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 розгляд справи призначено на 08.11.2023.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

16.10.2023 позивачем подано заяву, до якої долучено копію договору переуступки боргу №01/21-Б від 01.02.2021 та копію гарантійного листа №077 від 22.02.2021. З огляду на те, що ці докази наявні в матеріалах справи, колегія відмовляє в їх повторному долученні до матеріалів справи.

Також, до цієї заяви долучено новий письмовий доказ - Лист №11/11/2021 від 11.11.2021.

Подаючи відповідний доказ до суду апеляційної інстанції, позивач не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання його до суду першої інстанції. Відтак, в порядку статті 269 ГПК України, колегія відмовляє у його прийнятті, тому цей письмовий доказ не враховується при розгляді справи.

В судовому засіданні 08.11.2023 відповідачем подано додаткові документи (письмові докази), перелік яких наведено в супровідному листі (видаткові накладні, платіжні доручення, платіжні інструкції, лист відповідача №322/С від 26.05.2021).

У своєму листі від 08.11.2023, який було подано в судовому засіданні 08.11.2023, відповідач просив долучити до справи докази (письмові докази), що підтверджують обставини господарських операцій між сторонами щодо поставки та платежів.

Розглянувши це клопотання, колегія суддів зазначає, що подаючи відповідні докази до суду апеляційної інстанції, відповідач не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений процесуальним законом строк та порядок, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Крім того, під час апеляційного розгляду справи відповідач не заявив відповідного клопотання про визнання поважними причин неподання цих доказів до суду першої інстанції. Тому, колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє у прийнятті цих доказів, оскільки такі подані з порушенням процедури подачі доказів у справі. Зазначені документи не враховуються при прийнятті постанови.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні 08.11.2023 не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений у встановленому законом порядку, що підтверджується долученими до матеріалами справи доказами, а саме довідками про доставку електронного листа до його електронної скриньки. Також, позивач неодноразово подавав до суду заяви про розгляд справи без його участі.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Представник позивача в судовому засіданні 08.11.2023 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Згідно долучених до матеріалів справи документів, 01.02.2021 року між ТОВ Араз Ойл (кредитор № 1), ТОВ Завод технічних масел Аріан (боржник) та ТОВ Араз Ойл Україна(кредитор № 2) укладено трьохсторонній Договір № 01/21-Б переуступки Боргу.

Згідно з п. 1.1 Договору кредитор № 1 передав ТОВ «Завод технічних масел Аріан» масло індустріальне в кількості 860 820,80 кг на суму 1 155 595,20 грн. згідно видаткової накладної № 38 від 30.09.2020 року згідно договору №AR-002/17 від 05.10.2017 року з умовою оплати передоплати. ТОВ Завод технічних масел Аріан оплату не виконало. Склались грошові зобов`язання у вигляді вартості масла і штрафних санкцій всього на суму 1 179 835,06 грн. борг.

Цим Договором кредитор № 1 передає право вимоги боргу кредитору № 2, а боржник зобов`язується погасити заборгованість протягом лютого 2021 року.

Пункт 2.1. Договору визначено Обов`язки кредитора № 1 - передати кредитору № 2 видаткову накладну № 30 від 30.09.2020 року згідно договору № AR-002/17 від 05.10.2017 року і претензію з розрахунком всього боргу.

Відповідно до пункт 4.1. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 березня 2021 року. Завершення строку дії договору не звільняє боржника від погашення боргу.

В матеріалах справи міститься лист підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю Завод технічних масел Аріан ОСОБА_3 від 22.02.2021 року № 077/з, яким відповідач зазначив про наявність заборгованості у розмірі 1 179 835 грн. у тому числі: 1 155 595,20 грн. - борг; 24 239,80 грн. - штраф за договором, за порушення строків оплати. Зазначений лист є невід`ємною частиною договору переуступки боргу № 01/21-Б від 01.02.2021 року.

Крім того до матеріалів справи додано видаткову накладну № 38 від 30 вересня 2020 року на суму 1 155 595,20 грн підписану кредитором № 1 та директором Товариства з обмеженою відповідальністю Завод технічних масел Аріан.

Також, сторони підписали акт звірки взаємних розрахунків за період 01.09.2020 - 20.05.2021 року, яким погодили, що станом на 20.05.2021 року заборгованість відповідача на користь Кредитора № 1 становить 1 179 835,06 грн. Акт підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю Завод технічних масел Аріан ОСОБА_3 та кредитором №1 та скріплений печатками (копія наявна в матеріалах справи).

Як вбачається з позовної заяви та наданих додатків, на виконання зобов`язань відповідачем було здійснено наступні оплати:

29.06.2021 року - 150 000,00 грн. платіжне доручення № 1657;

18.08.2021 року - 242 460,00 грн. платіжне доручення № 1771;

20.08.2021 року - 250 000,00 грн. платіжне доручення № 1781;

02.09.2021 року - 150 000,00 грн. платіжне доручення № 1801;

06.09.2021 року - 130 000,00 грн. платіжне доручення № 1803;

08.11.2021 року - 33536,00 грн. меморіальний ордер №_В807С/184.

Оскільки заборгованість у повному обсязі у визначений строк п. 1.1 Договору боржник перед кредитором № 2 не погасив, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості, з урахуванням проведення часткового розрахунку, у розмірі 223 839,06 грн.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при прийнятті судового рішення

Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач, зокрема, посилався на те, що наданий суду договір переведення боргу не є належним доказом переходу до позивача прав за Договором № AR- 002/17 про поставку масла від 05.10.2017 року, так як в порушення приписів чинного законодавства він не містить такої істотної умови договору як ціна.

В контексті вищенаведених обставин, апеляційна інстанція зазначає, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В статті 181 ГК України (в редакції станом на час укладення договору переведення боргу від 01.02.2021) визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, виходячи із аналізу вищенаведених норм, слід констатувати, що у разі якщо сторони не досягли згоди, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся. Фактичне виконання сторонами договору виключає кваліфікацію договору як неукладеного, позаяк у такому випадку вбачається наявність обставин схвалення такого правочину шляхом його прийняття до виконання (так званих конклюдентних дій).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору переведення договору, який також був підписаний і відповідачем як боржником основного зобов`язання, останнім здійснювались дії щодо його виконання, а саме проведено часткове погашення заборгованості новому кредитору. В свою чергу, ТОВ «Араз Ойл» як первісний кредитор передало позивачу як новому кредитору документи, що підтверджують наявну у відповідача заборгованість, зокрема, видаткову накладну № 38 від 30.09.2020 року за договором №AR-002/17 від 05.10.2017 року, яка була долучена до матеріалів позовної заяви.

В сенсі наведеного необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконанні обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Отже, виходячи із принципу добросовісності та з врахуванням доктрини заборони суперечливої поведінки, колегія вважає необґрунтованими доводи апелянта про неукладеність договору про переведення боргу № 01/21-Б від 01.02.2021, який був фактично прийнятий боржником до виконання шляхом сплати новому кредитору частини суми заборгованості за відступленими зобов`язаннями.

Також судом апеляційної інстанції враховано, що положеннями чинного законодавства не передбачено чіткого переліку істотних умов для договору цесії, а тому слід керуватися загальними положення щодо чинності (дійсності) правочину, що унормовані абзацом 2 частини 1 статті 638 ЦК України, яка не відносить до переліку істотних умов будь-якого правочину ціну договору. Глава 55 Розділу ІІІ ЦК України також не вміщує такої норми.

Колегія суддів відхиляє безпідставні доводи апелянта про відсутність в договорі про переведення боргу № 01/21-Б від 01.02.2021 такої істотної умови договору як ціна, оскільки редакція частини 3 статті 181 ГК України, на яку посилається сторона в обґрунтування цих доводів, зазнала змін згідно із Законом України №738-IX від 19.06.2020 та станом на час укладення договору цесії не містила зазначеної норми.

Натомість, з врахуванням вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, колегія суддів звертає увагу на те, що відступлення права вимоги може бути як оплатним, так і безоплатним договором. А питання недотримання сторонами положень частини 3 статті 720 ЦК України, на що вказує апелянт, не може лежати в площині встановлення обставин неукладеності правочину, позаяк така аргументація підпадає під правову кваліфікацію недійсності за частиною 1 статті 203 ЦК України.

Зважаючи на те, що в межах вирішення даного спору вимога про визнання недійсним договору про переведення боргу № 01/21-Б від 01.02.2021 не заявлялась, а доказів спростування у встановленому законом порядку презумпції правомірності правочину суду не представлено, колегія суддів визнає неспроможними доводи апеляційної скарги в цій частині та відхиляє їх за необґрунтованості.

Також не можуть бути підставою для визнання договору про переведення боргу №01/21-Б від 01.02.2021 неукладеним через його назву, позаяк зміст умов правочину свідчить про відповідність його правовій кваліфікації приписам статей 512-518 ЦК України, а сама назва не змінює правової природи відносин сторін, що склались на його виконання.

Щодо суми відступленого права вимоги

Відповідно до частин 1, 2 статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Як вже зазначалось, між сторонами та первісним кредитором було укладено трьохсторонній договір про переведення боргу № 01/21-Б від 01.02.2021, який за своєю правовою природою є договором цесії.

Згідно з п. 1.1 Договору кредитор № 1 передав ТОВ «Завод технічних масел Аріан» масло індустріальне в кількості 860 820,80 кг на суму 1 155 595,20 грн. згідно видаткової накладної № 38 від 30.09.2020 року згідно договору №AR-002/17 від 05.10.2017 року з умовою оплати передоплати. ТОВ Завод технічних масел Аріан оплату не виконало. Склались грошові зобов`язання у вигляді вартості масла і штрафних санкцій всього на суму 1 179 835,06 грн. борг.

Згідно листа від 22.02.2021 року № 077/з за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод технічних масел Аріан» ОСОБА_3, відповідач зазначав про наявність у нього заборгованості у розмірі 1 179 835 грн, у тому числі: 1 155 595,20 грн - борг; 24 239,80 грн - штраф за договором, за порушення строків оплати.

Надаючи оцінку вищенаведеним доказам, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем вчинено конклюдентні дії не лише з визнання боргу у вищенаведеній сумі, а і відбулось фактичне його прийняття до виконання шляхом підписання договору та проведенням часткової оплати заборгованості саме на користь нового кредитора. При цьому Суд звертає увагу на те, що гарантійний лист підписаний директором відповідача, яким визнається факт наявності заборгованості в зазначеному розмірі. Тобто у відповідача станом на час його повідомлення про заміну кредитора були відсутні заперечення до первісного кредитора.

Позивачем до матеріалів позовної заяви також був долучений акт звірки взаємних розрахунків за період 01.09.2020 - 20.05.2021 року, яким відповідач та первісний кредитор погодили, що кінцеве сальдо станом на 20.05.2021 року становить 1 179 835,06 грн. При цьому зазначено, що за бухгалтерськими відомостями первісного кредитора заборгованість відповідача визначена: за видатковою накладною № 38 від 30.09.2020 в сумі 1 155 595,00 грн; за рахунком № 49 від 13.11.2020 в сумі 191 000,00 грн; за рахунком № 57 від 07.12.2020 в сумі 33 239,86 грн. Всього 1 379 835,06 грн. Оплата відповідача в сумі 200 000 від 18.01.2021. (1 379 835,06 - 200 000 = 1 179 835,06).

Зазначений Акт підписано первісним кредитором та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод технічних масел Аріан» ОСОБА_3, а також ОСОБА_2 (посада не зазначена) та ОСОБА_1 (посада не зазначена, однак згідно розміщеної на офіційному сайті відповідача інформації зазначена особа є бухгалтером товариства).

Під час розгляду даної справи відповідач, з наданням платіжного доручення № 1184 від 18.01.2021 на суму 200 000,00 грн та акта звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 09.09.2021, у своїх заявах по суті спору вказував на відсутність у нього заборгованості у зв`язку з повним його погашенням та неточностями у вищенаведених документах через бухгалтерську помилку.

Зі змісту наданого відповідачем акта звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 09.09.2021, що був складений і підписаний між відповідачем та позивачем як новим кредитором, значяться відомості про те, що станом на 01.02.2021 (дата укладення договору відступлення права вимоги) за відповідачем рахується заборгованість в сумі 955 996,00 грн (а.с. 37 том 1).

На спростування чого сторона позивача посилається на акт звірки взаємних розрахунків за період 01.09.2020 - 20.05.2021 року, який містить відомості про врахування означеної суми (в рядку 18.01.2021 за дебетом у первісного кредитора та за кредитом у відповідача). Однак відповідач, вказуючи на те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів до означеного акта, вважає його не належним доказом в розумінні приписів статті 76 ГПК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Відповідно до статті 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Заперечуючи проти визначеної в трьохсторонньому договорі цесії суми заборгованості відповідач надає платіжне доручення № 1184 від 18.01.2021 на суму 200 000,00 грн, згідно якого ним здійснено перерахування зазначеної суми первісному кредитору з призначенням платежу: «за масло згідно акта». Утім, як вірно зауважено місцевим господарським судом, з означеного платіжного доручення не видається за можливе встановити, за яким актом були сплачені кошти первісному кредитору, а також чи стосуються вони спірних правовідносин. Адже позивачу були передано право вимоги лише щодо заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної № 38 від 30.09.2020 року за договором №AR-002/17 від 05.10.2017 року та штрафними санкціями за порушення строків оплати товару.

Також Суд звертає увагу на те, що ані отримувач коштів, ані суд не має права змінювати призначення платежу, що визначено його платником в порядку п. 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за №22 (в редакції станом на час сплати відповідачем коштів), згідно якої платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідача до первісного кредитора з уточненням інформації, наведеної в призначені платежу цього платіжного доручення, та з огляду на наявність між ними довготривалих правовідносин, що не обмежуються лише однією поставкою товару (відповідачем не заперечується), колегія суддів вважає, що платіжне доручення № 1184 від 18.01.2021 не може бути належним доказом виконання відповідачем зобов`язань в рахунок оплати товару, поставленого саме за видатковою накладною № 38 від 30.09.2020.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку неврахування первісним кредитором означеного платежу за іншими зобов`язаннями за договором №AR-002/17 від 05.10.2017 відповідач не позбавлений права вимагати їх повернення на підставі положень статті 1212 ЦК України.

Також не може бути визнаним належним доказом і акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 09.09.2021 (що надавався відповідачем), позаяк наявні в ньому відомості щодо суми заборгованості відповідача станом на 01.02.2021 в розмірі 955 996,00 грн не підтверджено первинними бухгалтерськими документами, складеними на виконання правовідносин між первісним кредитором та боржником.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, згідно якої акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Цей акт звірки взаєморозрахунків, серед іншого, не містить відомостей про його підписантів, а саме ані у верхній частині акта не заповнено прізвищ осіб представників сторін, ані навпроти підписів. Наведене виключає можливість ідентифікувати підписантів як уповноважених осіб позивача та відповідача на вчинення відповідної дії - проведення звірки взаємних розрахунків. Також, в акті не зазначено, що ці розрахунки здійснювались на оплату поставленої оливи відповідно до видаткової накладної №38 від 30.09.2020 чи на виконання Договору переуступки боргу №01/21-Б від 01.02.2021.

На запитання суду в засіданні апеляційної інстанції від 08.11.2023 присутній представник відповідача не зміг пояснити ким був підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 09.09.2021 та чи наділені вони відповідним обсягом повноважень.

Щодо посилань апелянта на те, що йому не було надано розрахунку розміру штрафних санкцій, колегія зазначає, що відповідач, підписавши трьохсторонній договір №01/21-Б від 01.02.2021, фактично погодився в т.ч. і з сумою штрафних санкцій. Належними і допустимими доказами інший розмір цих санкцій стороною не доведено. Свого контррозрахунку неустойки сторона не надає, як і основного договору за яким вони були визначені первісним кредитором. Відтак одне лише посилання апелянта на те, що йому не було надано зазначений розрахунок не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в цій частині.

Резюмуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач належними засобами доказування в порядку статті 74 ГПК України не довів відсутність у нього заборгованості згідно видаткової накладної № 38 від 30.09.2020 року за договором №AR-002/17 від 05.10.2017 року та штрафними санкціями, право вимоги за якими набуто позивачем згідно № 01/21-Б від 01.02.2021.

Апелянтом не доведено того, що станом на час укладення договору № 01/21-Б від 01.02.2021 визначена в його умовах сума заборгованості в розмірі 1 179 835,06 грн не існувала на момент переходу цих прав позивачу.

Відносно посилань апелянта на правову позицію, що викладена в постанові Верховного Суду від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012 (щодо недопустимості доказів), колегія суддів зазначає, що вона не може бути врахована під час вирішення даного спору, позаяк у названій справі касаційною інстанцією встановлено подання заявником звичайних ксерокопій документів, не засвідчені жодним чином. Також сформовано правовий висновок щодо застосування п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 "ДСТУ 4163-2003" (втратив чинність 01.09.2021).

Тоді як у цій справі позивач звернувся з позовом в листопаді 2021, а долучені адвокатом Марків Н.В. до матеріалів позовної заяви докази не містять, як стверджує апелянт, лише напису про його посаду та дати засвідчення копії.

Наведені аргументи не можуть бути покладені в основу висновку про недопустимість доказі, оскільки вони містять напис «з оригіналом згідно», підпис та прізвище з ініціалами адвоката Маркова Н.В., який не є посадовою особою позивача та яким їх було подано разом з позовом за підписом цього представника.

Також частиною четвертою статті 74 ГПК України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

В силу частини 6 статті 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, виходячи із правового змісту названої норми суд може не брати до уваги копію письмового доказу, якщо сторона не подала його оригіналу, проте якщо у суду або у учасника сторони є обґрунтовані сумніви щодо відповідності цієї копії оригіналу. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 у справі №910/3699/18.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем заперечень щодо невідповідності наданої позивачем копії договору № 01/21-Б від 01.02.2021 (підстава позовних вимог) чи іншого доказу його оригіналам не висловлювалось; факт підробки чи фальсифікації наведеного договору (іншого доказу) не доводилось і не зазначалось; про наявність у даному спорі відносин цесії підтверджено самим апелянтом шляхом сплати ним заборгованості новому кредитору, на вчиненні яких вказує і сам відповідач у всіх своїх заявах по суті спору.

Проте не є порушенням норм процесуального права нездійснення дослідження оригіналу доказу за наявності в матеріалах справи копій цих доказів при відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.

В контексті наведеного колегія також враховує, що у відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно із частиною четвертою статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють можливість особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28.05.1985 у справі "Ашингдейн проти Великої Британії").

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998).

Отже, як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Суди мають враховувати обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму із додержанням балансу між доступом до правосуддя та повагою до вимог процесуального закону.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з дотриманням балансу між надмірним формалізмом та забезпеченням доступу до правосуддя, за відсутності обґрунтованих сумнівів у відповідності копій наданих позивачем документів їх оригіналу, правомірно здійснив розгляд даного спору за наявними в матеріалах справи доказами. Порушень норм процесуального закону судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином висновки місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі доводами апеляційної скарги не спростовано, а тому підстави для його скасування відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Оскаржене рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, а тому передбачених ст. 277 ГПК України підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Судові витрати

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2022 у справі № 911/3527/21 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 10.11.2023.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.І. Буравльов