Ухвала

від 03.11.2023 по справі 902/1076/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

"03" листопада 2023 р. Справа № 902/1076/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бучинська Г.Б.

судді Петухов М.Г.

судді Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників:

від позивача - Лошадкіна В.О.

від відповідача 1 - Василевич Д.С.

від відповідача 2 - не з`явився

від відповідача 3 - Гонтарь О.М.

від відповідача 4 - не з`явився

від третьої особи - Пекар А.О.

від ОСОБА_1 - Дворнікова А.Ю.

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області у справі від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21

за позовом ОСОБА_2

до відповідачів ОСОБА_3 (відповідач 1), Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (відповідач 2), Приватного акціонерного товариства "Вінницький універмаг" (відповідач 3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг" (відповідач 4),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4

про витребування із чужого незаконного володіння простих бездокументарних іменних акцій та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 повністю задоволено позов ОСОБА_2 до відповідачів ОСОБА_3 , Акціонерного товариства "Райффайзен Банк", Приватного акціонерного товариства "Вінницький універмаг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4 про витребування із чужого незаконного володіння простих бездокументарних іменних акцій та зобов`язання вчинити дії.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 9792474 штуки простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента - Приватного акціонерного товариства "Вінницький універмаг", номінальна вартість цінного паперу: дві гривні шістдесят копійок, які знаходяться на рахунку в цінних паперах ОСОБА_3 , відкритому в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк".

Зобов`язано Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" провести безумовну облікову операцію списання 9792474 штук простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента - Приватного акціонерного товариства "Вінницький універмаг", номінальна вартість цінного паперу: дві гривні шістдесят копійок, які знаходяться на рахунку в цінних паперах ОСОБА_3 , відкритому в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк".

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг" провести безумовну облікову операцію зарахування 9792474 штук простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента - Приватного акціонерного товариства "Вінницький універмаг", номінальна вартість цінного паперу: дві гривні шістдесят копійок на рахунок в цінних паперах ОСОБА_2 у депозитарній установі Товаристві з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг".

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 березня 2023 року у справі №902/1076/21 задоволено апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21. Рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 33049,59 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 26439,70 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Вінницької області від 01 листопада 2021 року у справі №902/1076/21.

Постановою Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі №902/1076/21 частково задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг". Касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 березня 2023 року у справі №902/1076/21.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 залишено в силі.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 44 066 (сорок чотири тисячі шістдесят шість) грн 14 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21, особа, яка не брала участь у розгляді справи - ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 та поновити йому строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення; відкрити апеляційне провадження; зупинити дію рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21; визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на подання доказів приєднаних до апеляційної скарги; скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 та ухвалити нове про відмову в повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та стягнути з позивача на користь апелянта понесені судові витрати.

Апеляційну скаргу вмотивовано тим, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, нез`ясуванням обставин справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу та наголошуючи на порушенні оскаржуваним судовим рішенням своїх прав, апелянт посилається на те, що він не був учасником даної справи, проте суд першої інстанції вирішив питання про його права та обов`язки з огляду на те, що з 12 вересня 1993 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 12 вересня 1993 року. З моменту укладення шлюбу та до сьогодні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 почали вести спільне життя, спільний побут, спільно набували та відчужували майно. 04 серпня 2014 року ОСОБА_4 за спільні кошти подружжя та в інтересах сім`ї було набуто від ОСОБА_2 права на 9 792 474 акцій ПАТ "ВІННИЦЬКИЙ УНІВЕРМАГ" на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ156 від 04 серпня 2014 року. За придбані права на 9 792 474 акцій ПАТ "ВІННИЦЬКИЙ УНІВЕРМАГ" за договором купівлі-продажу цінних ОСОБА_4 сплатила ОСОБА_2 спільні кошти подружжя в розмір 145 000,00 грн. (сто сорок п`ять тисяч) гривень, про що безпосередньо зазначено і в самому договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ156 від 04 серпня 2014 року. Крім того, цього ж дня, 04 серпня 2014 року, ОСОБА_4 за спільні кошти подружжя та в інтересах сім`ї було придбано у ОСОБА_2 права на 8 131 468 акцій ПрАТ "МЗМВ "РЕГІНА", про що укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ160 від 04 серпня 2014 року. Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. З огляду на зазначене, заявник вважає, що акції, набуті ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ156 від 04 серпня 2014 року, були набуті нею у спільну з ОСОБА_1 сумісну власність.

Апелянта зауважує, що подружжя ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 вбачало перспективу в ПрАТ "Вінницький універмаг", а тому вкладало в нього сімейні кошти. ОСОБА_4 , в силу управлінських та організаторських здібностей також вкладалася власною працею в це товариство та, відповідно, особисто займалася його розвитком, однак виключно в інтересах сім`ї, а всі важливі рішення, зокрема фінансові, подружжя завжди приймало спільно.

Крім того, представника ОСОБА_1 у апеляційній скарзі зазначає, шо 30 вересня 2021 року ОСОБА_4 відчужила на користь ОСОБА_3 9492703 акції ПрАТ "ВІННИЦЬКИЙ УНІВЕРМАГ" на підставі договору дарування акцій, посвідченого 30 вересня 2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Ларисою Василівною, зареєстрованого в реєстрі за №324. Вказаний договір дарування укладався ОСОБА_4 за згоди ОСОБА_1 , викладеної у вигляді відповідної заяви, посвідченої 30 вересня 2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Ларисою Василівною, зареєстрованої в реєстрі за №324, що підтверджує факт набуття ОСОБА_4 9 792 474 акцій ПАТ "ВІННИЦЬКИЙ УНІВЕРМАГ" у спільну з ОСОБА_1 сумісну власність.

Особа, яка не була залучена до участі у справі стверджує, що приймаючи оскаржуване рішення, Господарським судом Вінницької області було встановлено, що ОСОБА_4 не набувалися акції ПрАТ "Вінницький універмаг" за спільні сумісні кошти подружжя у спільну сумісну власність, вже сама ця обставина беззаперечно свідчить про те, що рішення суду у справі №902/1076/21 впливає на права та інтереси ОСОБА_1 , а тому останній повинен був бути залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Порушення своїх прав ОСОБА_1 також вбачає з наступних обставин:

- подружжя ОСОБА_6 , зокрема апелянт, не сплачувало ОСОБА_2 грошові кошти за Договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ 156, хоч вказане не відповідає дійсності, так як ОСОБА_4 й передала ОСОБА_2 145 000,00 грн., тобто ОСОБА_1 втратив спільні сумісні кошти, ідеальна рівна частка з яких становить 72 500,00 грн.;

- у період з 2014 по 2020 роки ОСОБА_4 як акціонером ПрАТ "Вінницький універмаг", вкладалися спільні кошти подружжя у розвиток цього товариства, а отриманий від діяльності товариства дохід також спрямовувався на його розвиток, в оскаржуваному рішенні, встановивши факт неукладення спірного договору, суд першої інстанції, фактично встановив, що понад шість років ОСОБА_4 не була акціонером ПрАТ "Вінницький універмаг", а тому спільні сумісні кошти на його розвиток були витрачені безпідставно, як і безпідставно недоотримано коштів у сімейний бюджет ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , в якості дивідендів, так як останні спрямовувалися на його розвиток;

- з огляду на встановлені в оскаржуваному рішенні обставини, ОСОБА_2 отримав право на пред`явлення до ОСОБА_1 як до особи, яка незаконно стала співвласником спірних акцій, вимог щодо відшкодування збитків, завданих незаконним набуттям таких акцій, зокрема, упущеної вигоди у вигляді неодержаних ним доходів від володіння спірними акціями;

- також 04 серпня 2014 року ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_4 цінні папери ряду інших юридичних осіб, а саме ПАТ "Автобусний парк", код ЄДРПОУ 05521844, та ПрАТ "Мурованокуриловецький завод мінеральної води "Регіна", код ЄДРПОУ 05513388. З огляду на висновки суду, зокрема, що ОСОБА_2 цього правочину не вчиняв, бо в цей день не був у м. Вінниці, останній не обмежений в праві пред`явити вимоги й щодо цих підприємств та, відповідно, вимагати повернення незаконно отриманого й за ними, зокрема й грошових коштів за відчуження майна, грунтуючи свої вимоги так званою "презумпцією".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 серпня 2023 року визначено склад колегії суддів: Олексюк Г.Є. - головуючий суддя, судді Гудак А.В., Мельник О.В.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 серпня 2023 року №902/1076/21/5625/23 витребувано матеріали справи з Господарського суду Вінницької області.

20 вересня 2023 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/1076/21.

21 вересня 2023 року на адресу суду від головуючої судді Олексюк Г.Є. надійшла заява про самовідвід від розгляду справи №902/1076/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2023 року у справі №902/1076/21 задоволено заяву головуючого судді Олексюк Г.Є. про самовідвід від розгляду справи №902/1076/21. Матеріали справи №902/1076/21 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу колегії суддів відповідно до статті 32 ГПК України.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №902/1076/21 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у справі №902/1076/21 поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на "12" жовтня 2023 р. об 15:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 09 жовтня 2023 року).

09 жовтня 2023 року від АТ "Райффайзен Банк" надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

10 жовтня 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відповідно до якого останній вважає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не вирішував питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , що є підставою для закриття апеляційного провадження в порядку статті 264 ГПК України.

Позивач зазначає, що з огляду на зміст рішення суду першої інстанції, що було залишено без змін Постановою Верховного суду від 12 липня 2023 року у справі №902/1076/21 вбачається, що в мотивувальній частині цього рішення немає висновків суду про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 . Аналогічно стосується і резолютивної частини рішення, в якій відсутня пряма вказівка про права, інтереси та (або) обов`язки як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 не довів, що оскаржуване судове рішення прийнято про його права, інтереси та (або) обов`язки, оскільки, в апеляційній скарзі чітко не зазначив, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме, що є підставою для висновків про те, що при ухвалі рішення, суд першої інстанції не вирішував питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1

11 жовтня 2023 року суддями Мельник О.В. та ОСОБА_7 подано заяви про самовідвід у даній справі.

12 жовтня 2023 року від ОСОБА_3 надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2023 року у справі №902/1076/21 задоволено заяви суддів Мельника О.В. та судді Гудак А.В. про самовідвід від розгляду справи №902/1076/21.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 жовтня 2023 року для розгляду справи №902/1076/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Бучинська Г.Б., суддя Петухов М.Г., суддя Тимошенко О.М.

Ухвалою від 13 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів. Розгляд апеляційної скарги призначено на "03" листопада 2023 р. об 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

01 листопада 2023 року від АТ "Райффайзен Банк" надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

03 листопада 2023 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив (заперечення проти доводів ОСОБА_2 , наведених у його відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21). Заявник додатково зазначає, що законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Кожна з невірно встановлених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення обставин, з огляду на презумпцію спільної сумісної власності та солідарний характер зобов`язань, однаково стосується прав та інтересів як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_1 . Заявник стверджує, що в кожному абзаці оскаржуваного рішення, де суд першої інстанції вказав ім`я ОСОБА_4 по суті повинно було б бути зазначено також і ім`я ОСОБА_1 , як другого з подружжя, який несе солідарну відповідальність в силу презумпції спільного майна подружжя, а відтак, усі висновки в оскаржуваному рішенні, що стосуються ОСОБА_8 однаково стосуються і ОСОБА_9 . При цьому суд першої інстанції чітко був обізнаний про перебування ОСОБА_8 у шлюбі та про відчуження акцій за згодою її чоловіка ОСОБА_10 , про що також зазначив в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

В судове засідання відповідач 4 явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності відповідача 4, явка якого у судове засідання обов`язковою не визначалась, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без його участі.

Представник ОСОБА_1 повністю підтримала вимоги апеляційної скарги, просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у позові відмовити.

Представник ОСОБА_3 підтримала вимоги і доводи, викладені у заяві про приєднання до апеляційної скарги. Представник ОСОБА_4 надала усні пояснення, вважає апеляційну скаргу обгрунтованою та просить її задовольнити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 та ТОВ "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг" надали усні пояснення, просять суд закрити апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу та додані до неї документи, відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив, колегія суддів, порадившись, дійшла висновку про закриття апеляційного провадження у справі, виходячи з наступного.

Стаття 129 Конституції України визначає одними з основних засад судочинства законність та забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Зважаючи на вищенаведений припис, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом. Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають.

У відповідності до частин 1, 2 та 3 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Законом встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Частина 2 статті 4 ГПК України містить перелік суб`єктів, право на звернення яких до господарського суду є обмеженим. Це означає, що право на звернення до господарського суду повинно бути прямо передбачене законодавчими актами України.

Судова колегія звертає увагу, що законодавством передбачений виключний перелік суб`єктів, які вправі оскаржити в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду у випадку наявності підстав для цього. Визначаючи коло вказаних суб`єктів, законодавство передбачає попередню участь апелянта у справі з певним процесуальним статусом, за винятком випадків, коли рішення стосується прав та обов`язків скаржника, який не брав участь у справі.

Так, відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини 1 та частини 4 статті 272 ГПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказаною нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 254, 272 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Варто враховувати при цьому, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав, вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц (провадження №61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20).

Також, схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що висновки якими встановлено факт неукладеності договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 156 від 04 серпня 2014 року, а також нікчемність договору дарування акцій від 30 вересня 2021 року, порушують права ОСОБА_1 , що стосуються безпосередньо набутого спільного з ОСОБА_4 майна.

Апелянт стверджує, що наведені ним обставини свідчать про існування порушених оскаржуваним рішенням Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 прав та інтересів ОСОБА_1 як чоловіка ОСОБА_4 .

Зі змісту рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21, яке було залишено без змін постановою Верховного суду від 12 липня 2023 року у справі №902/1076/21 вбачається, що в мотивувальній частині цього рішення відсутні висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 . Резолютивна частина оскаржуваного рішення також не містить згадки про права або охоронювані законом інтереси апелянта або його дружини.

З оскаржуваного рішення вбачається, що спір стосується витребування із чужого незаконного володіння простих бездокументарних іменних акцій у ОСОБА_3 , яка є відповідачем у справі. Спірні правовідносини у справі виникли між наступними учасниками: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4 , чоловіком якої подано апеляційну скаргу, є лише третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

З аналізу частини 1 статті 50 ГПК України слідує, що третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору є особи на права або обов`язки яких "може" вплинути рішення у справі.

Тобто, з самого визначення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору вбачається "ймовірний" вплив на права та обов`язки такої третьої особи. В свою чергу, ОСОБА_1 є чоловіком третьою особи, що свідчить про відсутність таких ознак як "очевидність" та "безумовність" впливу оскаржуваного рішення на права особи, яка подає апеляційну скаргу.

Судом першої інстанції не досліджувались будь-які питання з приводу спільної власності подружжя ОСОБА_6 на акції, які перебували у них у власності, а також обставини, пов`язані з діями подружжя щодо відчуження таких акцій, оскільки такі питання не відносяться до предмету доказування у справі.

ОСОБА_4 не надавалися суду докази на підтвердження здійснення нею оплати за договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ 156 від 04 серпня 2014 року та отримання ОСОБА_2 грошових коштів за цим договором, що спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що ці акції придбавались ним та ОСОБА_4 на спільні кошти подружжя.

Окрім того, суд звертає увагу, що встановлення судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення /предмету спору/.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Спір у даній справі виник з корпоративних відносин. У відповідності до пункту 4 частини 1 статі 20 ГПК України, справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових відносинах, належать до юрисдикції господарських судів.

Саме наявність корпоративних прав визначає склад учасників таких справ, зокрема учасниками у корпоративних спорах є учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи, у тому числі - учасники, що вибули, та безпосередньо сама юридична особа.

У даній справі спір стосувався правочинів, на підставі яких учасники набували права на акції у товаристві, тому склад учасників даної справи сформовано наступний: ОСОБА_2 (як особа - власник спірного пакета акцій, що заперечує факт його продажу ОСОБА_4 ), ОСОБА_3 (власник спірного пакета акцій на час розгляду справи) та ОСОБА_4 (власник спірного пакета акцій, набутого на підставі заперечуваного правочину купівлі-продажу та згодом подарованого ОСОБА_3 ), тобто до складу учасників справи увійшли особи, які з 2014 року були акціонерами товариства.

Заявник - ОСОБА_1 ніколи не набував корпоративних прав в юридичній особі, не був акціонером відповідача ПАТ "Вінницький універмаг", а тому рішення суду у даній справі щодо його прав, обов`язків та/або інтересів не приймалося. Даним також спростовується твердження заявника щодо необхідності залучення його до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача.

Щодо презумпції спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на майно.

Згідно із частиною першою статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Частиною третьою статті 63 Господарського кодексу України визначено, що залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Згідно із частинами першою, третьою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом частин першої, другої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною першою статті 2 Сімейного кодексу України встановлено, що цей Кодекс регулює, зокрема, сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям.

Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 Сімейного кодексу України).

Згідно з положеннями глав 7 та 8 Сімейного кодексу України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 Сімейного кодексу України).

Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст.177 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 190 Цивільного кодексу України визначено, що майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Отже, в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України, частка в статутному капіталі є майном, як особливим об`єктом цивільних прав.

Відповідно до статті 62 Сімейного кодексу України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За приписами статті 63 Сімейного кодексу України, частини першої, третьої статті 368 Цивільного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частинами першою, другою та третьою статті 65 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Тобто, якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою з ним.

Тлумачення наведених норм, що визначають порядок розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, свідчить, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується (схожий за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

Така презумпція може бути спростована, і один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 Цивільного кодексу України та частини другої статті 65 Сімейного кодексу України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, тобто згода останнього презюмується.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Колегія суддів враховує, що положення частини другої статті 369 Цивільного кодексу України та частини другої статті 65 Сімейного кодексу України з урахуванням пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача.

У даному випадку заявник стверджує, що ОСОБА_4 за спільні сімейні кошти було набуто у власність акції ПрАТ "Вінницький універмаг", які згодом було подаровано ОСОБА_3 . Тобто ОСОБА_4 в даних правовідносинах діяла від імені подружжя. З матеріалів апеляційної скарги не вбачається спору щодо спільного майна подружжя, відсутності згоди іншого з подружжя, що могло б свідчити про порушення прав ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням.

Крім того, колегія суддів зауважує, що спірний пакет акцій вибув із власності ОСОБА_4 , за згодою чоловіка, на підставі безоплатного правочину /договору дарування на користь ОСОБА_3 /, що додатково свідчить про відсутність порушених майнових прав апелянта.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 скористалась своїм правом на оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21, а за результатами розгляду її апеляційної скарги Північно-західним апеляційним господарським судом було прийнято постанову від 17 березня 2023 року у справі №902/1076/21 про скасування оскаржуваного рішення.

Отже, у даній справі ОСОБА_4 як самостійний суб`єкт, від імені свого подружжя, використала можливості щодо захисту своїх прав та законних інтересів, за наслідками чого у справі №902/1076/21 було прийняте остаточне рішення.

Таким чином, оскаржуваним судовим рішенням права та інтереси її чоловіка - ОСОБА_1 не є порушеними, оскільки питання про його права та обов`язки стосовно сторін у справі №902/1076/21 судом першої інстанції не вирішувались, водночас, судом не надавалась правова оцінка його правам, обов`язкам та правовідносинам зі сторонами у справі.

Покликання заявника в додаткових поясненнях на те, що "правовий режим спільної сумісної власності подружжя передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, а відтак і солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, а тому кожна з невірно встановлених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення обставин, з огляду на презумпцію спільної сумісної власності та солідарний характер зобов`язань, однаково стосується прав та інтересів як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_1 ", судом до уваги не береться, оскільки рішенням суду не вирішувалося питання відповідальності щодо жодного з учасників справи.

З даних підстав не беруться до уваги і твердження заявника, щодо отримання ОСОБА_2 права на стягнення збитків з ОСОБА_1 , як особи, що незаконно стала співвласником спірного пакета акцій.

А тому твердження заявника, що рішення може вплинути чи можливо вплине на його права та обов`язки в майбутньому, є виключно припущенням та не є достатньою та належною підставою для оскарження рішення суду.

Не беруться судом до уваги обгрунтування апеляційної скарги в частині укладення позивачем з ОСОБА_4 угод про відчуження акцій ПрАТ "Мурованокуриловецький завод мінеральної води "Регіна" та ПАТ "Автобусний парк", оскільки такі правовідносини не є предметом спору у даній справі.

У силу статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція) кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

За вимогами статей 8, 129 Конституції України та статей 2, 11 ГПК України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цим принципом керується суддя, здійснюючи правосуддя. До основних засад судочинства також віднесено: розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; обов`язковість судового рішення.

Водночас відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Мушта проти України", "Мельник проти України"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Принцип правової визначеності (певності) включає й дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення. Остання засада означає, що жодна сторона не має права ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише заради повторного судового розгляду і ухвалення нового рішення у справі (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").

З викладеного вбачається, що право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності скарги на рішення. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява №28342/95, §61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява №76943/11, §123).

Європейський суд з прав людини констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія-97" проти України", заява №19164/04, §47).

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 у справі №1-25/2010, відповідно до якого одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

У судовій практиці Великої Палати Верховного Суду наголошується на тому, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц). Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування гарантія остаточності та обов`язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися (постанова від 21 лютого 2020 року у справі №813/2646/18).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

З огляду на вищевикладене, враховуючи предмет позову у даній справі та встановлені судом обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області у справі від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21.

Враховуючи, що у суду відсутні підстави для розгляду по суті апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2021 року, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для розгляду заяви про приєнання до апеляційної скарги ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_3 , на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21, закрити.

Матеріали справи №902/1076/21 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 10.11.23

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Тимошенко О.М.