Рішення

від 09.11.2023 по справі 903/597/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 903/597/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О.А., за участю секретаря судового засідання Ващенко О. В., розглянувши матеріали справи № 903/597/23:

за позовом Керівника Ковельської окружної прокуратури (вул. Шевченка, 7, м. Ковель, Волинської області, 45000), в інтересах держави,

в особі Відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради (вул. Незалежності, 23, м. Любомль, Ковельський район, Волинська обл., 44300; код 42025698)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуглеторфзбагачення" (код 21748702; Україна, 65020, м. Одеса, вул. Толстого Льва, буд. 7)

про визнання додаткової угоди недійсною та повернення надміру сплачених бюджетних коштів в сумі 83767,14 грн.

з підстав порушення вимог ч. 2 ст. 632 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі"

Представники:

від прокуратури: Уліцька А.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до ТОВ "Вуглеторфзбагачення" про визнання додаткової угоди недійсною та повернення надміру сплачених бюджетних коштів в сумі 83767,14 грн. з підстав порушення вимог ч. 2 ст. 632 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

14.06.2023 року Ухвалою Господарського суду Волинської області матеріали справи №903/597/23 за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради від 09.06.2023 вх.№01-52/674/23 з додатками на 111 аркушах (в тому числі платіжна інструкція №729 від 02.05.2023р. про сплату судового збору) передано до Господарського суду Одеської області (65119, Одеська обл., місто Одеса, проспект Шевченка, будинок 29) за встановленою підсудністю. Ухвала мотивована тим, що місцезнаходженням відповідача є: Україна, 65020, м. Одеса, вул. Толстого Льва, буд. 7, відповідно позов подано із порушенням приписів ст.27 ГПК України та належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Одеської області.

13.07.2023 року Господарський суд Одеської області отримав вказані матеріали та в порядку авторозподілу було призначено суддю Демешина О. А.

01.08.2023 року, після усунення керівником Ковельської окружної прокуратури недоліків позовної заяви, суд відкрив провадження по справі, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 02.10.2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні.

Копії Ухвал по справі, що направлялись Відповідачу за адресою місцезнаходження юридичної особи повертались до суду неврученими з відміткою поштового відділення: „адресат відсутній за вказаною адресою. Тому, за приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України Відповідач вважається повідомленим належним чином про розгляд справи Господарським судом Одеської області. Суд вжив додаткових заходів для повідомлення Відповідача про розгляд справи господарським судом шляхом публікації оголошення на офіційному сайті суду.

Під час розгляду справи прокурор позов підтримав, інші представники сторін у судові засідання не з`являлись.

В С Т А Н О В И В :

Відділом освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради (Покупець) проведено відкриті торги по закупівлі твердого палива (вугілля кам`яне марки ДГР 0-200 або еквівалент, торфобрикет ДК 021:2015:09110000-3) на 2021 рік для потреб закладів освіти (твердого палива) з очікуваною вартістю 1 887 500,00 грн.

Оголошення про проведення відкритих торгів Замовником оприлюднено в мережі Інтернет на веб-сайті "Рrozorro" - публічні закупівлі" 18.08.2021 за ідентифікатором № UА-2021-08-18-004653-а.

За результатами процедури відкритих торгів згідно протоколу розкриття тендерних пропозицій від 09.09.2021 року переможцем відкритих торгів визнано ТОВ "Вуглеторфзбагачення" (Постачальник), з яким Відділом освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради укладено Договір № 204 від 21.09.2021 року про закупівлю твердого палива (вугілля кам`яного марки ДГР 0-200) - в кількості 350 т, вартістю в сумі 2182,00 грн. за 1 т; торфобрикету ДК 021:2015:09110000-3 - в кількості 625 т, вартістю в сумі 1794,00 грн. за 1 т, загальною кількістю 975 т, що в загальній сумі становить 1 884 950,00 грн.

В подальшому, між сторонами 20.10.2021 року укладено додаткову угоду № 1, внаслідок якої ціна за торфобрикет збільшилась з 1794,00 грн. до 1964,40 грн. (на 170,40 грн. або на 9,6 %), водночас кількість товару зменшилась з 625 т до 574,3 т, за вугілля кам`яне марки ДГР 0-200 з 218,00 грн. до 2393,00 грн. (на 211 грн. або на 9,4 %), водночас кількість товару зменшилась з 350 т до 321,3 т.

Вказана додаткова угода № 1 укладена на підставі цінових довідок Львівської торгово-промислової палати за № 19-09/968 від 20.10.2021 та № 19-09/907 від 07.10.2021, у яких зазначено, що діапазон коливання ціни брикету торф`яного у комерційних пропозиціях підприємств станом на 07.10.2021 року становить від 1966,0 грн. до 2025,0 грн. за тонну, а у довідці № 19-09/968 від 20.10.2021 - про коливання ціни на вугілля кам`яне марки ДГР 0-200 у комерційних пропозиціях підприємств станом на 20.10.2021 в діапазоні від 2410,0 грн. до 2600,0 грн. за тонну.

Позов ґрунтується на тому, що надані цінові довідки Львівської торгово-промислової палати за № 19-09/968 від 20.10.2021 року та № 19-09/907 від 07.10.2021 року не є підтвердженням коливання ціни на брикети торфові, вугілля кам`яне марки ДГР 0-200 та не є належним обґрунтуванням такого підвищення (з дати укладеного договору (21.09.2021) до дати укладання додаткової угоди (20.10.2021), тому керівник Ковельської окружної прокуратури робить висновок, що додаткова угода № 1 від 20.10.2021 року суперечить вимогам ч. 2 ст. 632 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону щодо порядку та підстав зміни ціни договору та, відповідно, просить суд: визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 20.10.2021 до Договору № 204 від 21.09.2021 про закупівлю торфових брикетів та вугілля кам`яного марки ДГР 0-200 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуглеторфзбагачення" на користь Відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради сплачені бюджетні кошти в сумі 83767,14 грн.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Так, відносини, що склались між Відділом освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вуглеторфзбагачення" базуються на Договорі № 204 від 21.09.2021 року про закупівлю товарів (Т. 1 а.с. 32-38), який було укладено за результатами процедури відкритих торгів згідно протоколу розкриття тендерних пропозицій від 09.09.2021 року - переможцем відкритих торгів визнано ТОВ "Вуглеторфзбагачення" (Постачальник).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується передати (поставити) Покупцю товар - тверде паливо (вугілля кам`яне марки ДГР 0-200 або еквівалент-торфобрикет ДК 021:2015:09110000-3) на 2021 рік для потреб закладів освіти Любомльської міської об`єднаної територіальної громади, визначений за цінами Товар, зазначений у специфікації, що додається до Договору, а Покупець - прийняти та оплатити цей товар.

Як визначено в п. 1.2. Договору, кількість товару становить 975 тон.

Пунктом 3.1. Розділу III Договору ціна товару становить - 1 884 950,00 грн. з ПДВ.

Отже, на момент підписання Договору сторонами погоджені всі істотні умови Договору, а саме предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Прокурор, звертаючись з позовом у даній справі в якості єдиної підстави для визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 20.10.2021 року зазначив, що довідки Львівської торгово-промислової палати не містять відомостей щодо динаміки ціни на брикети торфові та вугілля кам`яне марки ДГР 0-200, в них відсутній аналіз вартості ціни торфобрикету та вугілля кам`яного марки ДГР 0-200 на дату укладення Договору від 21.09.2021 та додаткової угоди від 20.10.2021, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни торфобрикету та вугілля кам`яного марки ДГР 0-200 на ринку, у зв`язку з чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі п. 2. ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі.

За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК, ст. 20 ГК визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 ГК серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом

Статтею 526 ЦК встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.

Частиною 1 ст. 525 ЦК встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Частиною 2 ст. 632 ЦК України передбачено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" метою цього Закону - є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Цей Закон також має на меті адаптувати законодавство України acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього встановлені ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема - договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Положеннями ст. 3 Закону визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 22 Закону тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Частиною 4 ст. 41 Закону визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Частиною 5 статті 41 вказаного Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

-відбувається за згодою сторін;

-порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації);

-підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником);

-ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Також і Верховний Суд неодноразово зазначав, що системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах від 09.06.2022 у справі №927/636/21 та від 07.12.2022 у справі №927/189/22).

При цьому, Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.

Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що ч. 5 ст. 41 Закону дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18).

Отже, в даному випадку, шляхом підписання спірної додаткової угоди, відбулась зміна істотних умов Договору, в частині збільшення ціни за одиницю товару із одночасним зменшенням загального обсягу закупівлі. Суд зазначає, що по Додатковій угоді № 1 від 20.10.2021 року, ціну за торфобрикет було збільшено з 1794,00 грн. до 1964,40 грн., тобто - на 9,6 %, що не перевищує обмеження можливості збільшення такої ціни не більш ніж на 10% ціни, передбаченої в договорі.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд не вбачає порушень умов чинного законодавства при укладенні між позивачем та відповідачем по справі спірної додаткової угоди, оскільки нею не було допущено порушення у вигляді перевищення ціни товару більше ніж не 10 відсотків від первісної ціни договору.

Також, слід взяти до уваги, що доведення настання відповідних обставин, а саме, коливання цін на ринку, повинно доводитись стороною договору, яка ініціює внесення змін, належними доказами, які об`єктивно доводять таке коливання саме у період виконання зобов`язань за договором. Натомість, законодавством у сфері публічних закупівель конкретну особу, наділену повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку, не визначено, як і не визначено форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Крім того, чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін.

Так, проаналізувавши наявні в матеріалах справи цінові довідки № 19-09/907 від 07.10.2021 року та №19-09/968 від 20.10.2021 року (Т.1 а.с. 39-42), суд зазначає, що вони є належним документальним підтвердженням коливання цін на брикети торфові та вугілля кам`яне марки ДГР 0-200, на дату укладення Договору від 21.09.2021 року та додаткової угоди від 20.10.2021 року.

Так в довідках прямо порівняно дві ціни: станом на 21.09.2021 року (дата первинного Договору) та станом на 07.10.2021 року та 20.10.2021 року (дата спірної додаткової угоди).

При цьому, прокурор, не зазначив яке саме документальне підтвердження коливання цін є належним в даному випадку на противагу наявному в матеріалах справи, тобто в разі якщо прокурор не визнає такі довідки Львівської торгово-промислової палати, то він мав вказати які самі докази були б, на його думку, належними та допустимими.

Крім того, заперечуючи щодо коливання цін на брикети торфові та вугілля кам`яне в період, що передував укладенню між сторонами по справі спірної додаткової угоди, прокурором не надано будь-яких доказів існуючих цін на брикети торфові та вугілля кам`яне марки ДГР 0-200 станом до дати укладення спірної додаткової угоди від 20.10.2021р., якими могли б бути підтверджені твердження прокуратури про відсутність коливання таких цін в зазначений період часу.

Суд також враховує, що у позовній заяві прокурор не заперечував та не спростовував наявність у Львівської ТПП повноважень з видачі висновків для підтвердження коливання ціни товару на ринку, шляхом оформлення відповідних довідок.

Крім того, в позовні заяві, прокурор, при обґрунтуванні неналежності вказаних довідок Львівської ТПП, помилково посилається на правовий висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 18.03.2021 року у справі № 924/1240/18.

Так, суд звертає увагу, що у вказаній справі висновки та довідки про вартість товару були оформлені інакше ніж в цій справі, що вбачається із змісту самої постанови, зокрема:

"5.2. Прокуратура зазначає, що висновок Житомирської торгово-промислової палати про вартість товару від 05.10.2018 №В-7271 виготовлений ще до укладення основного договору, не містить інформації щодо коливання ціни на пальне на ринку та містить лише статичну інформацію про ціни на пальне на дату, не ідентичну даті укладення основного договору та додаткової угоди до нього, а тому не міг слугувати правовою підставою для внесення змін до істотних умов договору. Довідка ДП "Держзовнішінформ" від 18.01.2019 №231/20, довідка Хмельницької торгово-промислової палати від 27.11.2018 № 22-05/921, довідка Тернопільської торгово-промислової палати № 1-80 від 17.10.2018 фактично складені уже після укладення додаткової угоди №1 до договору № ПК-16285 від 10.10.2018, що виключає можливість їх застосування сторонами при зміні істотних умов договору."

Таким чином, висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 18.03.2021 року у справі № 924/1240/18 не є подібним по відношенню до цієї справи.

Отже, доводи прокурора є безпідставними та не підтверджені матеріалами справи, тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання недійсною додаткової угоду № 1 від 20.10.2021 року до Договору № 204 від 21.09.2021 року про закупівлю торфових брикетів та вугілля кам`яного марки ДГР 0-200.

Оскільки вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуглеторфзбагачення" на користь Відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради сплачених бюджетних коштів в сумі 83767,14 грн. є похідною, то в її задоволені також слід відмовити за приписами ч. 1 ст. 173 ГПК України.

Відповідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В ч. 1 ст. 77 ГПК України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З огляду на викладене, на думку суду, прокурором не надано належних та допустимих доказів, в розумінні наведених принципів, на підтвердження заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України

та може бути оскаржено в порядку ст..ст.253-259 ГПК України

Повний текст рішення складено 10.11.2023р.

Суддя О.А. Демешин