Постанова

від 09.11.2023 по справі б-50/232-09

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № Б-50/232-09

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: ліквідатор ТОВ "Лекском" Черкасов С.А.,

відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекском" арбітражного керуючого Черкасова Станіслава Андрійовича

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 (колегія суддів у складі: Россолов В.В. - головуючий, Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.)

у справі №Б-50/232-09

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекском" арбітражного керуючого Черкасова Станіслава Андрійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісник"

про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог

1. Постановою Господарського суду Харківської області від 27.01.2010 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекском" (далі - Боржник), відкрито ліквідаційну процедуру.

2. У межах зазначеної справи про банкрутство ліквідатор Боржника подав заяву про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісник" (далі - Відповідач) усунути перешкоди в здійсненні Боржником права користування та розпорядження нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичи, буд. 1-г (далі - Майно), шляхом звільнення зазначених нежитлових приміщень.

3. Заяву мотивовано тим, що Боржник є єдиним законним власником Майна, яке безпідставно використовує в своїй господарській діяльності Відповідач, чим порушує права Боржника на вільне використання та розпорядження ним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

4. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.02.2017 у справі №Б-50/232-09, яку залишено без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 та Вищого господарського суду України від 22.11.2017, зокрема, визнано недійсними результати аукціону від 12.07.2016 щодо продажу нерухомого майна банкрута Боржника, а саме, аграрно-промислового молочно-товарного комплексу, що складаються із: санітарний пропускник (літ. "А") загальною площею 380,6 м2, корівник із бетону, цегли (літ. "Б") загальною площею 840,1 м2, корівник із цегли (літ. "Б1") загальною площею 1911,3 м2, корівник із бетону, цегли (літ. "Б2") 1911,5 м2, за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1-б, та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 12.07.2016, укладений за результатом аукціону з продажу майна Боржника від 12.07.2016 №100080616/1.

5. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.09.2019, яку залишено в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2020, витребувано з володіння ТОВ "Совберг" та зобов`язання передати ліквідатору Боржника, а також визнано за Боржником право власності на об`єкти нерухомого майна:

- нежитлову будівлю (виробничо-складська будівля) літ. А-1, загальна площа 870,6 м2, адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1-б;

- нежитлову будівлю (будівля складу) літ. А-1, загальною площею 1910 м2, адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1-в;

- нежитлову будівлю (адміністративна будівля) літ. А-1, загальною площею 374,9 м2, адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1-а;

- нежитлову будівлю (будівля складу) літ. А-1 загальною площею 1909,4 м2, адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1-г (Майно).

6. Після постановлення зазначеної ухвали Боржник зареєстрував право власності на перелічене майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав №327562443 від 30.03.2023, відповідно до якого за Боржником зареєстровано право власності на Майно.

7. Однак згідно з наданим суду ліквідатором Боржника витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 16.05.2023, станом на 16.05.2023 офіційне місцезнаходження юридичної особи ТОВ "Лісник" (Відповідач), код ЄДРПОУ 40448789 є - Україна, 08122, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1-Г (адреса Майна). Наведена адреса також вказана як адреса місцезнаходження виробника на етикетці продукції Відповідача, фотографію якої надав ліквідатор Боржника.

8. Ліквідатор Боржника направив на адресу Відповідача та його директору Горошко Р.В. повідомлення про необхідність звільнення зайнятого без відповідних правових підстав Майна у строк до 31.01.2023. Відповідач зазначену вимогу залишив без відповіді.

9. У поданому Відповідачем 05.06.2023 за вх. №14207 до суду витягу з ЄДРПОУ, сформованому в системі "Електроний суд" 23.05.2023, також зазначено місцезнаходження Відповідача: Україна, 08122, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шпитьки, 1-й км дороги Личанка-Горбовичі, буд. 1-Г.

10. Крім того, Відповідач із застосуванням підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС до моменту закриття підготовчого засідання подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді від 02.06.2023, до якої надано актуальну виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, датовану 31.05.2023 за №269614760844. Цією випискою підтверджується, що 29.05.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань був внесений запис про нове місцезнаходження Відповідача, а саме: 08001, Київська обл., Бучанський р-н, смт Макарів, вул. Фастівська, 65.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

11. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.07.2023 позов задоволено.

12. Рішення мотивовано тим, що Майно знаходиться у Боржника як власника на законних правових підставах, тому він правильно обрав спосіб захисту свого права шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Майном відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України. Водночас Відповідач не довів належними та допустимими доказами відсутність у його користуванні Майна, оскільки місцезнаходження юридичної особи Відповідача збігається з адресою Майна. Також Відповідач не надав доказів на підтвердження правомірності користування ним Майном.

13. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

14. Постанову мотивовано тим, що з обсягу і характеру наданих у справі доказів висновок про фактичне користування та розпорядження Відповідачем Майном не видається більш вірогідним, ніж протилежні твердження Відповідача. Суд апеляційної інстанції відхилив надані ліквідатором Боржника докази, зокрема, враховувавши наявність офіційної інформації щодо зміни місцезнаходження Відповідача.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

15. Ліквідатор Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

16. Касаційну скаргу мотивовано наявністю підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, щодо застосування передбаченого статтею 79 Господарського процесуального кодексу України стандарту доказування "вірогідності доказів", а також у постановах від 18.05.2023 у справі № 908/3468/13, від 21.12.2020 у справі № 916/401/17, щодо застосування приписів частини 10 статті 81, статті 86, частини 5 статті 236 зазначеного Кодексу щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін.

17. На думку ліквідатора Боржника, суд першої інстанції в своєму рішенні дійшов правильного висновку про те, що надані ним докази є більш вірогідними, ніж докази Відповідача, тому позов є обґрунтованим.

18. Ліквідатор Боржника наголошує, що Відповідач не надав витребувані судом докази, не повідомивши про причини їх неподання, що є підставою для визнання судом тієї обставини, що Відповідач користується Майном. Також ліквідатор Боржника посилається на безпідставну відмову апеляційним господарським судом у задоволенні його клопотання про витребування у Відповідача документів, на підставі яких він користується Майном, з яких можна було б встановити дату припинення Відповідачем користування Майном.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

19. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження щодо доводів скарги про неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц - на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, а щодо доводів скарги про неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №908/3468/13, від 21.12.2020 у справі №916/401/17 - на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.

20. Водночас у разі продовження касаційного провадження у справі Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

21. Відповідач вважає, що апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові застосував висновки Верховного Суду, викладені в перелічених у касаційній скарзі постановах у справах №924/233/18, №917/2101/17, №129/1033/13-ц. Тоді як дійсною підставою для подання касаційної скарги є незгода ліквідатора Боржника зі здійсненою судом апеляційної інстанції оцінкою доказів при вирішенні питання про їх вірогідність для встановлення обставин, які мають значення для справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

22. Відповідач зазначає, що на момент звернення ліквідатора Боржника з позовом він мав зареєстроване місцезнаходження за адресою Майна, але це не підтверджує фактичного користування ним Майном на момент та після такого звернення. Відповідач стверджує, що він не перешкоджав Боржнику у фактичному доступі та/або користуванні Майном. А після зміни Відповідачем місцезнаходження 29.05.2023, на його думку, фактично у цій справі зник предмет спору.

23. Також Відповідач заперечує проти аргументу касаційної скарги про неповідомлення ним суду першої інстанції про причини неподання витребуваних документів, оскільки він у заяві від 05.06.2023 поінформував суд першої інстанції про невикористання ним Майна, відсутність господарських відносин з Боржником та будь-якого договору. Відповідач наголошує на обґрунтованості відхилення апеляційним господарським судом клопотання ліквідатора Боржника про витребування доказів, а також зауважує про нерелевантність до правовідносин у цій справі висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.05.2023 у справі №908/3468/13, від 21.12.2020 у справі №916/401/17.

Позиція Верховного Суду

24. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційних скарг.

25. Предметом касаційного оскарження в цій справі є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду заяви ліквідатора Боржника про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження Майном.

26. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного (господарського) права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

27. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

28. Зокрема, в приписах статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України закріплений принцип непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

29. Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 зазначеного Кодексу, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

30. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

31. Верховний Суд неодноразово (зокрема в постановах від 17.04.2018 у справі №924/623/16, від 29.08.2019 у справі №910/551/18) звертав увагу, що звернутися з передбаченим наведеною нормою негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

32. Необхідно зауважити, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (на яку послався суд першої інстанції).

33. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

34. Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

35. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то відпадає і підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами. Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18 (на яку послались суди попередніх інстанцій).

36. Умовами подання негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №926/3881/17 (на яку послались суди попередніх інстанцій).

37. Право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених вище обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №909/392/1, від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19 (на які послались суди попередніх інстанцій).

38. При цьому відповідно до закріпленого у статтях 2, 13, 74 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та, водночас, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

39. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

40. За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

41. Водночас у статті 79 Господарського процесуального кодексу України встановлений стандарт доказування "вірогідності доказів", який, на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто відповідно до наведеного стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

42. У силу вказаної норми процесуального права наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

43. Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, аніж протилежний.

44. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019, від 18.11.2019 у справі №908/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (на які послалися суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові та ліквідатор Боржника у касаційній скарзі).

45. Зокрема, у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що концепція негативного доказу сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем.

46. Водночас частина 10 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість, зокрема, визнання судом обставини, для з`ясування якої витребовувався доказ, у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин.

47. Частиною 1 статті 80 зазначеного Кодексу надано учаснику справи право подати клопотання про витребування доказів судом у строк, зазначений у частинах 2 і 3 цієї статті Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

48. З огляду на предмет позовних вимог про зобов`язання Відповідача звільнити Майно, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що до предмету доказування у цій справі входить: факт належності Боржнику Майна на праві власності чи титульного володіння; факт перешкоджання Боржнику користуватись і розпоряджатись Майном з боку Відповідача через фактичне знаходження у ньому; відсутність у Відповідача законних підстав для користування Майном.

49. Дослідивши надані учасниками справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку із урахуванням наведених вимог процесуального права, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які свідчать про наявність у Боржника права власності на Майно, підтвердженого судовим рішенням, у зв`язку з чим права Боржника в разі їх порушення через неможливість користування та розпорядження Майном підлягають захисту в порядку подання негаторного позову.

50. Також суди встановили відсутність доказів, які б передбачали правомірне користування Відповідачем Майном. Протягом розгляду справи судами попередніх інстанцій Відповідач факт відсутності у нього підстав для користування Майном не заперечував. Зокрема, у заяві від 05.06.2023 вхідний №14207 щодо витребуваних ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.05.2023 договорів (угод), на підставі яких він користується Майном, Відповідач зазначив, що не має жодних господарських відносин із Боржником і будь-якого договору.

51. Однак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків з питання доведеності факту перешкоджання Відповідачем Боржнику в користуванні та розпорядженні Майном, проти якого Відповідач заперечив у вказаній заяві, наголосивши, що він не займає Майно, фактично не перебуває в ньому.

52. Не вдаючись до переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд вбачає, що з огляду на викладену в мотивувальній частині рішення аргументацію, висновки місцевого господарського суду про наявність підстав для зобов`язання Відповідача звільнити Майно є не достатньо обґрунтованими.

53. Зокрема, пославшись на ненадання Відповідачем належних і допустимих доказів відсутності в його користуванні Майна, суд першої інстанції по суті використав концепцію негативного доказу, яка суперечить принципу змагальності господарського судочинства.

54. Окрім наведеного, місцевий господарський суд послався лише на положення частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та те, що місцезнаходження юридичної особи Відповідача згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань збігається з адресою Майна.

55. Обставини фактичного знаходження Відповідача у спірному приміщенні (Майні), зокрема шляхом розміщення його майна, працівників, можливість вчинення конкретних дій із перешкоджання доступу до Майна іншим особам тощо, у тому числі внаслідок реєстрації за відповідною адресою місцезнаходження Відповідача, суд першої інстанції не досліджував.

56. Натомість суд апеляційної інстанції, дослідивши надані учасниками справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку із урахуванням відповідних вимог процесуального права, не визнав висновок про фактичне користування та розпорядження Відповідачем Майном більш вірогідним, ніж протилежний висновок про відсутність такого користування та розпорядження.

57. При цьому апеляційний господарський суд встановив, що надані ліквідатором Боржника докази (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 16.05.2023 та фотографія продукції Відповідача) не є належними доказами саме фактичного користування та розпорядження Відповідачем Майном. Апеляційний господарський суд слушно зазначив, що сама по собі державна реєстрація Відповідача за відповідною адресою не звільняє ліквідатора Боржника від обов`язку доведення факту безпосереднього знаходження Відповідача за такою адресою з огляду на необхідність забезпечення виконуваності судового рішення, адже ним заявлені позовні вимоги не про усунення перешкод у користуванні шляхом скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме про звільнення Майна.

58. Також суд апеляційної інстанції врахував надання Відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції (до моменту закриття підготовчого провадження) документального підтвердження зміни ним свого місцезнаходження, вказаного у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, яке було залишено поза увагою місцевого господарського суду.

59. З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ліквідатором Боржника вимог через недоведеність факту порушення права Боржника щодо користування та розпорядження Майном саме з боку Відповідача.

60. Доводи ліквідатора Боржника про неврахування судом апеляційної інстанції наведених у перелічених у касаційній скарзі постановах правових позицій Верховного Суду щодо застосування принципу змагальності, стандарту доказування "вірогідності доказів", повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін тощо не знайшли свого підтвердження з огляду на зміст мотивувальної частини оскаржуваної постанови, при ухваленні якої суд здійснив правову оцінку доказів, поданих як ліквідатором Боржника, так і Відповідачем, із наведенням мотивів їх прийняття та відхилення.

61. Верховний Суд відхиляє аргументи ліквідатора Боржника про те, що саме суд першої інстанції в своєму рішенні зробив правильний висновок щодо більшої вірогідності наданих ліквідатором Боржника доказів, ніж доказів Відповідача, адже вони по суті зводяться до переоцінки доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що не входить до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

62. Також Верховний Суд вважає безпідставним твердження ліквідатора Боржника про те, що ненадання Відповідачем витребуваних ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.05.2023 доказів є підставою відповідно до частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України для визнання судом тієї обставини, що Відповідач користується Майном. Адже зазначеною ухвалою витребовувалися саме договори (угоди), на підставі яких він користується Майном. Відсутність у Відповідача таких угод може свідчити лише про відсутність правових підстав на користування Майном (з урахуванням інших доказів і обставин), та не може підтверджувати факту користування Майном.

63. Стосовно ж невитребування судом апеляційної інстанції доказів, які були витребувані ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.05.2023, але не надані Відповідачем (договори, на підставі яких він користується Майном), то з урахуванням викладеного Верховний Суд зауважує, що факт відсутності правових підстав для користування Майном, який міг бути спростований такими доказами, зокрема на підставі частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач не заперечує.

64. Доводи ліквідатора Боржника про безпідставне відхилення судом апеляційної інстанції заявленого ним клопотання про витребування доказів: документів, зазначених в ухвалі Господарського суду Харківської області від 18.05.2023, та банківських виписок з обслуговуючих банків щодо руху коштів за період з 01.01.2020 по 06.07.2023, в яких можуть бути зазначені платежі за оренду Майна, спростовуються змістом мотивувальної частини оскаржуваної постанови, в якій викладені обґрунтовані підстави відхилення зазначеного клопотання.

65. Зокрема, апеляційний господарський суд слушно зазначив про відсутність у нього підстав для витребування та врахування зазначених ліквідатором Боржника банківських виписок на стадії апеляційного перегляду справи як додаткових доказів відповідно до встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, адже клопотання про їх витребування не заявлялось у суді першої інстанції, а докази неможливості цього з причин, що об`єктивно не залежали від заявника, не надані.

66. У зв`язку з наведеним аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми процесуального права також не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Звертаючись з касаційною скаргою, ліквідатор Боржника не довів неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваної постанови.

68. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції.

Розподіл судових витрат

69. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекском" арбітражного керуючого Черкасова Станіслава Андрійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі №Б-50/232-09 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков