Постанова

від 31.10.2023 по справі 908/722/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/722/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - Руденко С. О. (адвоката),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Онуфрієнко М. В. (адвоката),

відповідача-3 - Алєксєєвої Ю. В. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2023 (колегія суддів: Верхогляд Т. А. - головуючий, Чередко А. Є., Парусніков Ю. Б.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 01.12.2021 (колегія суддів: Мірошниченко М. В. - головуючий, Азізбекян Т. А., Корсун В. Л.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця"

до: 1) Токмацької міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська Біотес"

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У березні 2020 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Токмацької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" (далі - ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська Біотес" (далі - ТОВ "Придніпровська Біотес"), в якому просило:

- визнати незаконними та скасувати рішення Токмацької міської ради від 21.09.2017 № 20 "Про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки юридичній особі"; від 17.01.2018 № 1 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду юридичній особі";

- визнати недійсним договір оренди землі від 17.01.2018 № 319, укладений між Токмацькою міською радою та ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс";

- визнати недійсним договір суборенди землі від 07.05.2018 № ПБ-001/18, укладений між ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" та ТОВ "Придніпровська Біотес".

1.2. Позовні вимоги АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" обґрунтовані тим, що оспорювані рішення прийнято Токмацькою міською радою із перевищенням повноважень щодо розпорядження землями державної власності, передбачених статтями 12, 122 Земельного кодексу України, з порушенням прав та інтересів позивача на користування земельною ділянкою, а тому, на думку позивача, ці рішення Токмацької міської ради слід визнати незаконними та скасувати, а договори оренди - визнати недійсними.

1.3. АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" зазначало, що земельна ділянка площею 182,3300 га, яка знаходиться за адресою: Запорізька область, Токмацький район, Токмацька лінія Комиш-Зоря-Каховка, перебуває у постійному користуванні позивача, включена до статутного капіталу позивача і належить до земель державної власності.

1.4. Разом з тим при перевірці Публічної кадастрової карти України позивачу стало відомо, що на зазначену земельну ділянку частково накладено межі земельної ділянки з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000 га, розташованої за адресою: м. Токмак, вул. Ковальська. Водночас земельна ділянка площею 4,1000 га має комунальну форму власності та зареєстрована за Токмацькою міською радою.

1.5. За доводами позивача, під час розгляду справи № 908/1908/19 йому стало відомо, що 21.09.2017 Токмацькою міською радою прийнято рішення № 20 "Про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки юридичній особі", а саме ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс".

1.6. Позивачу також стало відомо про рішення Токмацької міської ради від 17.01.2018 року № 1 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду юридичній особі", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" земельної ділянки з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000 га, розташованої за адресою: м. Токмак, вул. Ковальська; надано цю земельну ділянку в оренду та надано згоду на державну реєстрацію речового права після укладення договору оренди.

1.7. АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" наголошувало на тому, що відповідно до висновку фахівця Відділу земельних ресурсів служби з управління майновими і земельними ресурсами регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 10.06.2019 площа перетину земельних ділянок складає 0,3546 га.

1.8. Таким чином, позивач вважав, що оспорювані рішення прийнято Токмацькою міською радою з перевищенням повноважень щодо розпорядження землями державної власності, передбачених статтями 12, 122 Земельного кодексу України, з порушенням прав та інтересів позивача на користування земельною ділянкою, а тому, на думку позивача, ці рішення Токмацької міської ради слід визнати незаконними та скасувати, а договори оренди і суборенди - визнати недійсними.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.12.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2023 у справі № 908/722/20, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Токмацької міської ради, ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс", ТОВ "Придніпровська Біотес" про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000 га, яка розташована за адресою: м. Токмак, вул. Ковальська, сформована та зареєстрована на праві комунальної власності за Токмацькою міською радою із встановленням її меж на місцевості, в тому числі щодо площі, яка, на думку позивача, перетинається із земельною ділянкою, що перебуває в постійному користуванні позивача.

2.3. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що для встановлення факту накладення (перетинання) земельних ділянок позивачу необхідно було відновити межі земельної ділянки АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" з розробленням відповідної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Однак на момент подання позову в цій справі позивачем не було відновлено межі земельної ділянки в натурі відповідно до вимог діючого законодавства та не надано суду технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі топографо-геодезичних і картографічних матеріалів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про землеустрій".

2.4. Водночас господарські суди відхилили висновок судового експерта щодо накладення меж земельних ділянок, оскільки цей висновок ґрунтувався на підставі наданих позивачем доказів, які не включають технічну документацію з відновлення меж земельної ділянки в натурі, а геодезичні матеріали не охоплюють всю площу земельної ділянки, наданої в постійне користування позивачу.

2.5. При цьому апеляційний господарський суд під час апеляційного перегляду рішення господарського суду першої інстанції зазначив, що у справі № 908/1908/19 АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" не надано жодного доказу на підтвердження того, яким чином земельна ділянка, яка знаходиться в комунальній власності Токмацької міської ради (розташована у межах м. Токмак), може накладатися на земельну ділянку державної форми власності, що розташована за межами населеного пункту.

2.6. За таких обставин суди констатували, що факт перетину земельних ділянок не підтверджено належними та допустимими доказами.

2.7. Таким чином, за висновком судів, позивачем не доведено, що при прийнятті оспорюваних рішень про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" та про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" Токмацькою міською радою були порушені вимоги земельного законодавства та права позивача.

2.8. З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборенди, оскільки позовні вимоги про визнання їх недійсними є похідними від вимог про визнання незаконними та скасування рішень Токмацької міської ради.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2023 та рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.12.2021 у справі № 908/722/20, до Верховного Суду звернулося АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу № 908/722/20 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували частини 1, 2 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт", частину 1 статті 11, частину 1 статті 23 Закону України "Про транспорт", статті 84, 152 Земельного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15.

3.4. Крім того, за доводами скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновок щодо застосування принципу jura novit curia - "суд знає закони", викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. При цьому АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 3-305гс15, постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 909/277/16, від 14.03.2019 у справі № 918/1373/16, від 10.04.2019 у справі № 466/413/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 466/1058/15-ц.

3.5. Скаржник також вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки щодо застосування частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

3.6. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 6, статей 11, 23 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 68, 84, частини 8 статті 791 Земельного кодексу України, абзацу 2 пункту 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр".

3.7. АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" також вважає, що господарські суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги висновок судового експерта за результатами земельно-технічної експертизи від 10.02.2021 № 4452/4453-20.

3.8. Скаржник наголошує на тому, що апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача про прийняття додаткових доказів, і це, за доводами АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", вплинуло на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

3.9. Також, на думку АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", господарські суди попередніх інстанцій установили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Скаржник зазначає, що в цьому випадку господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили виключно із беззаперечності наявності повноважень у Токмацької міської ради на прийняття оспорюваних рішень в межах наданої позивачу на праві постійного користування земельної ділянки, без з`ясування питання щодо меж адміністративно-територіальної одиниці м. Токмак.

3.10. При цьому АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі № 391/1055/14-ц, постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 357/7270/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 373/626/17.

3.11. 30.10.2023 на офіційну електронну адресу Верховного Суду від ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" надійшли письмові пояснення.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на підставі рішення Виконавчого комітету Токмацької районної ради народних депутатів Запорізької області від 16.06.1995 № 92/5 Придніпровській залізниці в межах дистанції колії Великий Токмак лінії Комиш-Зоря-Каховка, м. Дніпропетровськ видано Державний акт на право постійного користування землею від 01.04.1998 серії І-ЗП № 002513, відповідно до якого надано у постійне користування 182,33 га землі згідно з Планом землекористування для розміщення об`єктів залізниці.

4.2. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця"), 100 % акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком № 1.

4.3. Господарські суди зазначили, що державну реєстрацію ПАТ "Українська залізниця" здійснено 21.10.2015.

4.4. Відповідно до додатку № 1 Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (далі - ДП "Придніпровська залізниця") (ідентифікаційний код 01073828) увійшло до переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється ПАТ "Українська залізниця".

4.5. Згідно зі Статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких - ДП "Придніпровська залізниця".

4.6. Постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 "Деякі питання акціонерного товариства "Українська залізниця" змінено тип ПАТ "Українська залізниця" з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця"), а також затверджено статут АТ "Українська залізниця" в новій редакції.

4.7. Господарські суди зазначили, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться дані про юридичних осіб, правонаступниками яких є АТ "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815), серед яких - ДП "Придніпровська залізниця" (ідентифікаційний код 01073828). У реєстрі також містяться відомості про відокремлений підрозділ товариства - регіональну філію "Придніпровська залізниця" (ідентифікаційний код 40081237).

4.8. Міністерством інфраструктури України 18.08.2015 затверджено передавальний акт від 03.08.2015 ДП "Придніпровська залізниця", в якому підтверджено вартість і склад активів і зобов`язань ДП "Придніпровська залізниця" та зазначено, що після його реорганізації шляхом злиття все майно, права та обов`язки переходять у процесі правонаступництва до ПАТ "Українська залізниця", створеного згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200. Невід`ємною частиною передавального акта є перелік земельних ділянок ДП "Придніпровська залізниця"

4.9. У зведеному переліку земельних ділянок ДП "Придніпровська залізниця" зазначено, що право постійного користування земельною ділянкою площею 182,33 га, розташованою за адресою: Запорізька область, Токмацький район, Токмацька лінія Комиш-Зоря-Каховка (в межах дистанції колії Великий Токмак-ПЧ-17), на підставі Державного акта на право постійного користування від 01.04.1998 серії І-ЗП № 002513, внесено до статутного капіталу АТ "Українська залізниця".

4.10. Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій установили, що земельна ділянка площею 182,33 га, яка розташована за адресою: Запорізька область, Токмацький район, Токмацька лінія Комиш-Зоря-Каховка, перебуває в постійному користуванні АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" згідно з Державним актом від 01.04.1998 серії І-ЗП № 002513.

4.11. Крім того, господарські суди зазначили, що рішенням Токмацької міської ради від 21.09.2017 № 20 "Про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки юридичній особі" надано дозвіл ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 10,0000 га на вул. Ковальській для будівництва об`єктів енергетичної інфраструктури (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення).

4.12. Рішенням Токмацької міської ради від 17.01.2018 № 1 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду юридичній особі" затверджено ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,1000 га з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 на вул. Ковальській з цільовим призначенням: для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення); надано зазначену земельну ділянку в оренду ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" та надано згоду цьому товариству на передачу земельної ділянки в суборенду після укладення договору оренди землі та реєстрації речового права користування земельною ділянкою; зобов`язано ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" у місячний термін укласти договір оренди землі та провести державну реєстрацію речового права користування земельною ділянкою.

4.13. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 17.01.2018 Токмацькою міською радою в особі міського голови (орендодавець) та ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 несільськогосподарського призначення (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), яка знаходиться за адресою: м. Токмак, вул. Ковальська. Договір укладено до 12.02.2048 (пункт 8 договору оренди). Земельну ділянку передано від орендодавця орендарю за актом приймання-передачі від 18.01.2018.

4.14. Господарські суди зазначили, що право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.01.2018, і це підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.04.2019 № 162712405.

4.15. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що за договором суборенди землі від 07.05.2018 № ПБ-001/18, укладеним між ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" (орендар) та ТОВ "Придніпровська Біотес" (суборендар), орендар передав у суборенду ТОВ "Придніпровська Біотес" за актом приймання-передачі земельної ділянки від 07.05.2018 земельну ділянку з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000 га несільськогосподарського призначення (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), яка знаходиться за адресою: м. Токмак, вул. Ковальська строком до 12.01.2048 (пункти 1, 6 договору суборенди).

4.16. Господарські суди зазначили, що право суборенди ТОВ "Придніпровська Біотес" зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.05.2018, і це підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.04.2019 № 162712405.

4.17. Також суди зазначили, що, за доводами позивача, 10.06.2019 інженером-землевпорядником 2 категорії відділу земельних ресурсів служби з управління майновими і земельними ресурсами регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" проведено порівняльний аналіз меж земельної ділянки регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" площею 182,3300 га, яка оформлена Державним актом на право постійного користування землею від 01.04.1998 серії І-ЗП № 002513, та земельної ділянки площею 4,1000 з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131, яка розташована в м. Токмак Запорізької області.

4.18. Такий порівняльний аналіз проведено за допомогою програмного забезпечення "Digitals Professional" шляхом накладення контуру земельної ділянки площею 4,1000 га з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131, завантаженого з Публічної кадастрової карти України, на контур земельної ділянки регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" площею 182,33 га, побудованого згідно з технічним звітом з виготовлення державного акта на право постійного користування землею за матеріалами інвентаризації земель Придніпровської залізниці дистанції шляху Великий Токмак, лінії Комиш-Зоря-Каховка Токмацького району Запорізької області, який став підставою для виготовлення Державного акта на право постійного користування землею від 01.04.1998 серії І-ЗП № 002513.

4.19. За результатами проведеного аналізу складено висновок фахівця від 10.06.2019. Цим висновком встановлено відомості, які дають підстави вважати, що межі зазначених земельних ділянок перетинаються. Орієнтовна площа перетину складає 0,3546 га.

4.20. Водночас господарські суди відхилили висновок фахівця від 10.06.2019, оскільки такий висновок складений без перевірки на місцевості та проведення топографо-геодезичних робіт. При цьому суди зазначили, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що фахівець, яким складено висновок від 10.06.2019, відповідає вимогам, передбаченим положеннями статті 66 Закону України "Про землеустрій".

4.21. Крім того, з метою перевірки факту накладення земельних ділянок господарський суд першої інстанції призначив у цій справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено судовим експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз в особі Запорізького відділення. На вирішення експерта поставлено такі питання:

1) Чи накладаються відповідно до правоустановчих документів та документації із землеустрою земельні ділянки:

- земельна ділянка з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000 га, розташована за адресою: вул. Ковальська, м. Токмак, Запорізька область, що належить на праві власності Токмацькій міській раді та передана в суборенду ТОВ "Придніпровська Біотес" за договором суборенди землі від 07.05.2018 № ПБ-001/18, укладеним між ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" та ТОВ "Придніпровська Біотес", і земельна ділянка площею 182,3300 га, що надана в користування Придніпровській залізниці в межах дистанції колії Великий Токмак, лінії Комиш-Зоря-Каховка, м. Дніпропетровськ на праві постійного користування для розміщення об`єктів залізниці відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП №002513, виданого 01.04.1998 Радою народних депутатів Токмацького району Запорізької області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 31.

2) У випадку встановлення факту накладення меж земельних ділянок, яка площа накладення земельної ділянки, що перетинається (накладається)?

4.22. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 4452/4453-20 за матеріалами господарської справи № 908/722/20, експерт надав такі відповіді на поставлені питання:

- відповідно до наданих на дослідження "Матеріалів геодезичних вишукувань та перенесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)", складених сертифікованим інженером-геодезистом, відповідальним за дотримання вимог земельного законодавства, стандартів, норм і правил при виконанні робіт, земельна ділянка комунальної власності з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000 га, яка на підставі рішення Токмацької міської ради від 17.01.2018 № 1 передана в оренду ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" (договір оренди землі від 17.01.2018 № 319) для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, і в подальшому на підставі договору суборенди землі від 07.05.2018 № ПБ-001-18 передана ТОВ "Придніпровська Біотес", накладається на земельну ділянку Придніпровської залізниці в межах дистанцій колії Великий Токмак лінії Комиш-Зоря-Каховка в м. Дніпропетровськ загальною площею 182,3300 га, яку передано в постійне користування на підставі рішення Виконавчого комітету Токмацької районної ради народних депутатів Запорізької області від 16.06.1995 № 92/5 для розміщення об`єктів залізниці відповідно до наданого на дослідження Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП № 002513, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування № 31;

- відповідно до наданих на дослідження "Матеріалів геодезичних вишукувань та перенесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)", складених сертифікованим інженером-геодезистом, відповідальним за дотримання вимог земельного законодавства, стандартів, норм і правил при виконанні робіт, площа накладення земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000 га, яка на підставі рішення Токмацької міської ради від 17.01.2018 року № 1 передана в оренду ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" (договір оренди землі від 17.01.2018 № 319) для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, і в подальшому на підставі договору суборенди землі від 07.05.2018 № ПБ-001-18 передана ТОВ "Придніпровська Біотес", на земельну ділянку Придніпровської залізниці в межах дистанцій колії Великий Токмак лінії Комиш-Зоря-Каховка в м. Дніпропетровськ загальною 182,3300 га, яку передано в постійне користування на підставі рішення Виконавчого комітету Токмацької районної ради народних депутатів Запорізької області від 16.06.1995 № 92/5 для розміщення об`єктів залізниці відповідно до наданого на дослідження Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП № 002513, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування № 31, складає 0,3856 га.

4.23. Позивач, вважаючи, що оспорювані рішення прийнято Токмацькою міською радою з перевищенням повноважень щодо розпорядження землями державної власності, передбачених статтями 12, 122 Земельного кодексу України, з порушенням прав та інтересів позивача на користування земельною ділянкою, звернувся до Господарського суду Запорізької області з цим позовом.

4.24. Отже, спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для визнання незаконними рішень Токмацької міської ради та визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Токмацької міської ради, ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс", ТОВ "Придніпровська Біотес" про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", є те, що оспорювані рішення прийнято Токмацькою міською радою з перевищенням повноважень щодо розпорядження землями державної власності, передбачених статтями 12, 122 Земельного кодексу України, з порушенням прав та інтересів позивача на користування земельною ділянкою.

5.5. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.6. Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

5.7. Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.8. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 31.05.2023 у справі 916/2064/20, від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

5.9. Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України перебачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

5.10. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.11. Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

5.12. Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

5.13. Крім того, Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 152 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

5.14. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 12.09.2023 у справі № 914/198/23, від 15.06.2023 у справі № 924/295/22, від 26.09.2023 у справі № 916/2925/21.

5.15. Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

5.16. Положеннями статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

5.17. Відповідно до частин 1, 2 статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

5.18. Частинами 4, 5, 7-10 статті 791 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

5.19. Верховний Суд також зазначає, що частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.20. Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

5.21. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

5.22. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

5.23. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

5.24. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

5.25. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

5.26. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

5.27. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.

5.28. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.29. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.30. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000 га, яка розташована за адресою: м. Токмак, вул. Ковальська, сформована та зареєстрована на праві комунальної власності за Токмацькою міською радою із встановленням її меж на місцевості, в тому числі щодо площі, яка, на думку позивача, перетинається із земельною ділянкою, що перебуває в постійному користуванні позивача.

5.31. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що для встановлення факту накладення (перетинання) земельних ділянок позивачу необхідно було відновити межі земельної ділянки АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" з розробленням відповідної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Однак на момент подання позову в цій справі позивачем не було відновлено межі земельної ділянки в натурі відповідно до вимог діючого законодавства та не надано суду технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі топографо-геодезичних і картографічних матеріалів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про землеустрій".

5.32. При цьому, як зазначив апеляційний господарський суд, у справі № 908/1908/19 встановлено, що АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" не надано жодного доказу на підтвердження того, яким чином земельна ділянка, яка знаходиться в комунальній власності Токмацької міської ради (розташована у межах м. Токмак), може накладатися на земельну ділянку державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту.

5.33. За таких обставин суди констатували, що факт перетину земельних ділянок не підтверджено належними та допустимими доказами.

5.34. Таким чином, за висновком судів, позивачем не доведено, що при прийнятті оспорюваних рішень про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" та про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду ТОВ "Інвестиційна компанія Енерго-Альянс" Токмацькою міською радою були порушені вимоги земельного законодавства та права позивача.

5.35. З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборенди, оскільки позовні вимоги про визнання їх недійсними є похідними від вимог про визнання незаконними та скасування рішень Токмацької міської ради.

5.36. АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.37. Пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.38. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували частини 1, 2 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт", частину 1 статті 11, частину 1 статті 23 Закону України "Про транспорт", статті 84, 152 Земельного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15.

5.39. Скаржник також вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки щодо застосування частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

5.40. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.41. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.42. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" до Володимир-Волинської міської ради, Приватного акціонерного товариства "Володимир-Волинська Будмонтажмеханізація", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гербор-холдінг" про визнання незаконним рішення, визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"5.5. Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень статті 152 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

5.6. Згідно з частинами 1, 2 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт". До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

5.7. Частиною 1 статті 11 Закону України "Про транспорт" установлено, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

5.8. Частиною 1 статті 23 Закону України "Про транспорт" передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. Аналогічні положення містяться у статті 68 Земельного кодексу України.

5.9. Відповідно до частини 1 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт б частини 4 статті 84 Земельного кодексу України)".

5.43. З урахуванням доводів скаржника Верховний Суд зазначає таке. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.44. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 03.10.2023 у справі № 911/1212/22, від 03.10.2023 у справі № 922/3953/21, від 03.10.2023 у справі № 922/1653/21.

5.45. Господарські суди у справі № 903/1173/15, на яку посилається скаржник, установили, що у Володимир-Волинської міської ради були відсутні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому було відсутнє право на її відчуження АТ "Володимир-Волинська "Будмонтажмеханізація", а в АТ "Володимир-Волинська "Будмонтажмеханізація" - право на відчуження ТОВ "Гербор-холдінг" за оспорюваними договорами купівлі-продажу. Таким чином, у справі № 903/1173/15 суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання недійсним рішення № 24/18 від 16.04.2008, визнання недійсним розпорядження № 281-РВ від 07.08.2008, визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 12.08.2008, 17.07.2009, визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №286111, виданого ТОВ "Гербор-холдінг".

5.46. Крім того, у справі № 903/1173/15, на яку посилається скаржник, господарські суди, досліджуючи питання, чи перебуває спірна земельна ділянка у державній власності та чи знаходяться залізничні колії на цій земельній ділянці, констатували, що наведене підтверджується такими доказами: планом меж смуги відведення дільниці Сокаль-Ковель Львівської залізниці № 498-Л-О-ТР, виготовленим у 1993 році інститутом "УКРНІІГИПРОТРАНС"; рішенням виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради № 193 від 26.07.1950, яким затверджено межі земель, зайняті залізною дорогою на станції Володимир-Волинський Ковельської залізної дороги; технічною документацією з інвентаризації земельної ділянки та видачі Державного акта на право постійного користування землею Львівської залізниці в межах м. Володимира-Волинського Волинської області, розробленою Акціонерним товариством Інститут "Волиньводпроект", затвердженою рішенням Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради № 242 від 30.09.1999; Державним актом на право постійного користування землею серії ВЛ № 82 від 29.05.2000; технічним паспортом водопостачання, який затверджений 10.07.1946 заступником начальника Центрального управління локомотивного господарства та заступником начальника Центрального відділення статистичного обліку та рахунковості; технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ВАТ Володимир-Волинська "БММ", зокрема, копією кадастрового плану земельної ділянки, копією збірного кадастрового плану землекористувачів, копією плану земельної ділянки.

5.47. При цьому у справі № 903/1173/15, на яку посилається скаржник, господарські суди установили наявність колій № 21, № 23 в межах станції Володимир-Волинський Львівської залізниці на підставі копії технічно-розпорядчого акта.

5.48. Отже, у справі № 903/1173/15, на яку посилається скаржник, встановлено, що земельна ділянка перебувала у державній власності, на цій земельній ділянці знаходилися залізничні колії, тому у Володимир-Волинської міської ради були відсутні повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою.

5.49. Натомість у справі № 908/722/20, що розглядається, господарські суди встановили, що факт накладення (перетину) земельних ділянок не підтверджено належними та допустимими доказами.

5.50. Оскільки господарські суди у справі № 908/722/20, що розглядається, не встановили факту накладення (перетину) земельних ділянок, тому не застосовували та не посилалася в оскаржуваних судових рішеннях на положення частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт", частини 1 статті 11, частини 1 статті 23 Закону України "Про транспорт", статей 84, 152 Земельного кодексу України, на відміну від справи № 903/1173/15, на яку посилається скаржник.

5.51. Отже, наведені установлені фактичні обставини у цій справі № 908/722/20 свідчать про те, що правовідносини у справі № 903/1173/15, на яку посилається скаржник, є неподібними зі справою № 920/660/22, що розглядається, з огляду на відмінні установлені фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.

5.52. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави до Світловодської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світенергоресурс" про визнання недійсними рішення та договору і зобов`язання повернути земельну ділянку. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"8.38. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

8.39. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

8.40. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

8.41. Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції"".

5.53. При цьому скаржник наголошує, що ДП "Придніпровська залізниця" було 100 % державним підприємством, а на земельній ділянці площею 182,33 га, яка знаходиться на території Токмацького району Запорізької області, розташовані об`єкти залізниці, і така земельна ділянка не могла бути відчуженою, і це, за доводами скаржника, не враховано господарськими судами попередніх інстанцій.

5.54. Скаржник звертає увагу на те, що він не надавав жодної згоди на вилучення у нього частини спірної земельної ділянки. Водночас, на думку скаржника, Токмацькою міською радою не надано жодних доказів щодо вилучення спірної земельної ділянки у позивача.

5.55. Перевіривши наведені доводи, проаналізувавши зазначені висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів констатує, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, на які посилається скаржник, оскільки, як установили суди в цій справі, факт перетину земельних ділянок не підтверджено належними та допустимими доказами.

5.56. З урахуванням доводів скаржника колегія суддів зазначає таке. Апеляційний господарський суд під час апеляційного перегляду рішення господарського суду першої інстанції у цій справі, констатував, що у рішенні Господарського суду Запорізької області від 28.04.2020, залишеному без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2020 та постановою Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, за позовом АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Токмацької міської ради, ТОВ "Придніпровська Біотес", Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області в особі Міськрайонного управління у Токмацькому районі та м. Токмаку про скасування запису про право власності, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, зобов`язання внести зміни до автоматизованої системи державного земельного кадастру, встановлено, що право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000 га, розташовану за адресою: вул. Ковальська, м. Токмак, Запорізька область, було зареєстровано за Токмацькою міською радою відповідно до законодавства з тих підстав, що ця земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту м. Токмак Запорізької області.

5.57. При цьому апеляційний господарський суд урахував, що у справі № 908/1908/19 встановлено, що АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" не надано жодного доказу на підтвердження того, яким чином земельна ділянка, яка знаходиться в комунальній власності Токмацької міської ради (розташована у межах м. Токмак), може накладатися на земельну ділянку державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту.

5.58. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що на момент подання позову в цій справі позивачем не було відновлено межі земельної ділянки в натурі відповідно до вимог діючого законодавства та не надано суду технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі топографо-геодезичних і картографічних матеріалів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про землеустрій".

5.59. Отже, посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, викладені у постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, є необґрунтованим.

5.60. Крім того, за доводами скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки щодо застосування принципу jura novit curia - "суд знає закони", викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. При цьому АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 3-305гс15, постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 909/277/16, від 14.03.2019 у справі № 918/1373/16, від 10.04.2019 у справі № 466/413/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 466/1058/15-ц.

5.61. З урахуванням доводів скаржника колегія суддів зазначає, що при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст правовідносин (права та обов`язки сторін) та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 910/5075/21, від 27.06.2023 у справі № 916/2851/17, від 05.07.2022 у справі № 904/5369/21, від 20.06.2023 у справі № 906/129/21.

5.62. Однак скаржником належним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає неврахування судами принципу jura novit curia - "суд знає закони" при розгляді та вирішенні цієї справи. При цьому зміст оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій свідчить про те, що суди розглянули справу з урахуванням предмета та підстав позову.

5.63. Разом з тим скаржник не зазначає конкретну норму (норми) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку, на думку скаржника, неправильно застосували господарські суди попередніх інстанцій. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу та встановлювати, які саме висновки Верховного Суду та щодо застосування якої саме норми права не було враховано судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 912/1263/22, від 13.09.2022 у справі № 910/13873/21, від 31.05.2022 у справі № 910/3406/21, від 05.07.2022 у справі № 911/3448/20.

5.64. Таким чином, посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, постанову Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 3-305гс15, постанови Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 909/277/16, від 14.03.2019 у справі № 918/1373/16, від 10.04.2019 у справі № 466/413/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 466/1058/15-ц, та доводи про неврахування висновку щодо застосування принципу jura novit curia - "суд знає закони", є необґрунтованими.

5.65. Отже, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.66. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.67. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.68. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.69. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.70. На думку АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 6, статей 11, 23 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 68, 84 Земельного кодексу України.

5.71. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не посилалися на положення частини 1 статті 6, статей 11, 23 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 84, 152 Земельного кодексу України, не мотивували свої рішення цими положеннями та не застосовували зазначені норми, оскільки встановили, що Токмацька міська рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000, а позивач на підтвердження порушення оспорюваними рішенням його прав та інтересів не надав жодних належних та допустимих доказів та не довів належність йому права на спірну земельну ділянку.

5.72. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас господарські суди попередніх інстанцій не застосовували у своїх рішеннях положення частини 1 статті 6, статей 11, 23 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 84, 152 Земельного кодексу України, що виключає неправильне застосування судами норми права, на яку посилається скаржник. Разом з тим зміст касаційної скарги АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" свідчить про відсутність в ній обґрунтованих доводів про необхідність застосування судами положень частини 1 статті 6, статей 11, 23 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 84, 152 Земельного кодексу України.

5.73. При цьому, оскаржуючи судові рішення у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі не навів обґрунтованих доводів щодо необхідності формування в цьому випадку єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування положень частини 1 статті 6, статей 11, 23 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 84, 152 Земельного кодексу України.

5.74. Крім того, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 8 статті 791 Земельного кодексу України, абзацу 2 пункту 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" щодо необхідності проведення землекористувачем, який звертається до суду за захистом своїх порушених прав шляхом визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та визнання угод недійсними, відновлення меж земельної ділянки в натурі для встановлення факту накладення (перетинання) земельної ділянки, з розробленням відповідної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

5.75. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що за змістом частини 8 статті 791 Земельного кодексу України у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

5.76. Абзацом 2 пункту 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із позовом) передбачено, що у разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.

5.77. Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом статті 55 Закону України "Про землеустрій" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям. У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

5.78. Розглядаючи цю справу по суті позовних вимог, господарські суди зазначили, що для встановлення факту накладення (перетинання) земельної ділянки АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" необхідно було відновити межі земельної ділянки позивача з розробленням відповідної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

5.79. Водночас господарські суди попередніх інстанцій установили, що на момент подання позову в цій справі позивачем не було відновлено межі земельної ділянки в натурі та не надано суду технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

5.80. Разом з тим Верховний Суд констатує, що апеляційний господарський суд під час апеляційного перегляду рішення господарського суду першої інстанції у цій справі з посиланням на справу № 908/1908/19 зазначив, що право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131 площею 4,1000 га, розташовану за адресою: вул. Ковальська, м. Токмак, Запорізька область, було зареєстровано за Токмацькою міською радою відповідно до законодавства з тих підстав, що ця земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту м. Токмак Запорізької області.

5.81. Крім того, у справі № 908/1908/19 встановлено, що АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" не надано жодного доказу на підтвердження того, яким чином земельна ділянка, яка знаходиться в комунальній власності Токмацької міської ради (розташована у межах м. Токмак), може накладатися на земельну ділянку державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту.

5.82. За таких обставин у цьому випадку господарськими судами правильно застосовано частину 8 статті 791 Земельного кодексу України та абзац 2 пункту 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", оскільки встановлення факту накладення (перетинання) земельних ділянок можливе у разі встановлення меж цих земельних ділянок в натурі (на місцевості).

5.83. Отже наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.84. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги висновок судового експерта за результатами земельно-технічної експертизи від 10.02.2021 № 4452/4453-20.

5.85 Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права у зв`язку з відхиленням висновку судового експерта від 10.02.2021 № 4452/4453-20 у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.86. Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

5.87. Частинами 1, 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

5.88. Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

5.89. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.90. Верховний Суд зазначає, що оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності, достатності та взаємозв`язку всієї сукупності доказів. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 922/1653/21, від 26.09.2023 у справі № 904/3440/22, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 06.09.2022 у справі № 924/898/21.

5.91. Крім того, відповідно до частини 5 статті 98 Господарського процесуального кодексу України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

5.92. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що у своїх поясненнях, наданих у судовому засіданні суду першої інстанції 01.12.2021, експерт Кураков О. П. зазначив, що судова експертиза проводилася експертом на підставі геодезичних матеріалів щодо частини земельної ділянки, яка перетинається, а не на всю земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні позивача згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗП № 002513 від 01.04.1998. Земельна ділянка, яка перебуває в постійному користуванні позивача, на момент проведення експертизи не була сформована, межі цієї земельної ділянки в натурі не відновлювались.

5.93. У зв`язку з цим господарські суди встановили, що судовим експертом здійснено порівняння сформованої у встановленому порядку земельної ділянки з кадастровим номером 2311000000:01:043:0131, межі якої встановлені в натурі на місцевості, та земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні позивача, межі якої в натурі не відновлювались, і щодо якої судовому експерту не було надано геодезичних матеріалів на всю площу цієї земельної ділянки, а тільки в частині перетину площ земельних ділянок. Суди констатували, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та геодезичні матеріали на всю площу земельної ділянки позивача відсутні.

5.94. Таким чином, суди, оцінивши наведений висновок експерта, зазначили, що цей висновок про накладення земельних ділянок ґрунтувався на підставі наданих позивачем доказів, які не включають технічну документацію з відновлення меж земельної ділянки в натурі, а геодезичні матеріали не охоплюють всю площу земельної ділянки, наданої в постійне користування позивачу. З огляду на це суди відхилили зазначений висновок експерта.

5.95. Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують та не свідчать про порушенням норм процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, а спрямовані на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

5.96. Скаржник зазначає, що позивачем до апеляційного господарського суду в якості додаткових доказів було подано копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Скаржник також зазначає, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під час розгляду справи в суді першої інстанції не існувала, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС ЕКСПЕРТ М" розробило таку документацію на підставі договору від 26.11.2021 після ухвалення місцевим господарським судом рішення по суті розгляду справи.

5.97. Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача про прийняття додаткових доказів, і це, за доводами АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", вплинуло на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

5.98. Крім того, на думку скаржника, неприйняття апеляційним господарським судом додаткових доказів позивача свідчить про порушення принципу змагальності та обов`язковості повного і всебічного з`ясування обставин, на які посилаються сторони.

5.99. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що у межах застосування принципу змагальності при здійсненні судочинства у господарських судах положення частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

5.100. При цьому закріплений статтями 7, 13 Господарського процесуального кодексу України принцип рівності сторін у судовому процесі, у розумінні "справедливого балансу" між сторонами, вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно іншої сторони (рішення Європейського суду з прав людини від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

5.101. Для забезпечення цих принципів процесуальний закон передбачає вчинення сторонами та іншими учасниками господарського судочинства такої процесуальної дії як надання доказів у справі, що в силу положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України є обов`язком сторони, а саме довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.102. Відповідно до частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

5.103. Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

5.104. Отже, за змістом наведених норм процесуального права єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі судом апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 873/228/23, від 05.07.2023 у справі № 910/19369/15, від 18.07.2023 у справі № 914/3143/21, від 11.05.2023 у справі № 910/17285/21.

5.105. Водночас прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених критеріїв при вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів зумовлює порушення положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 910/16181/18, від 20.06.2023 у справі № 910/644/22 (910/1687/22), від 14.06.2022 у справі № 916/1128/21, від 29.09.2022 у справі № 910/20010/20.

5.106. Колегія суддів констатує, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду наведеним положенням процесуального закону відповідає.

5.107. Верховний Суд зазначає, що нові докази були подані позивачем 21.07.2023, тобто на стадії апеляційного перегляду справи. Апеляційний господарський суд не прийняв до розгляду надані позивачем додаткові докази, оскільки ці докази не існували на момент ухвалення рішення господарським судом першої інстанції.

5.108. Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують та не свідчать про порушенням норм процесуального права апеляційним господарським судом.

5.109. На думку АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", господарські суди попередніх інстанцій установили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Скаржник зазначає, що в цьому випадку господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили виключно із беззаперечності наявності повноважень у Токмацької міської ради на прийняття оспорюваних рішень в межах наданої позивачу на праві постійного користування земельної ділянки, без з`ясування питання щодо меж адміністративно-територіальної одиниці м. Токмак.

5.110. Колегія суддів зазначає, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21.

5.111. Верховний Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

5.112. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

5.113. При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

5.114. Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

5.115. За змістом статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

5.116. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

5.117. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

5.118. Колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

5.119. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

5.120. Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

5.121. Верховний Суд зазначає, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

5.122. З огляду на викладене Верховний Суд констатує, що скаржником належним чином не обґрунтовано, які саме недопустимі докази застосовані судами. Таким чином, колегія суддів вважає, що скаржником не доведено того факту, що господарськими судами для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовано недопустимі докази у справі. Верховний Суд звертає увагу на те, що крім наведення доводів про недопустимість доказів, скаржник повинен довести, що на підставі таких доказів встановлено фактичні обставини, що вплинули на вирішення спору по суті. Проте наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині фактично стосуються не ухвалення судом судового рішення з урахуванням недопустимих доказів, а необхідності їх переоцінки, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів зі справи, у той час як відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

5.123. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі № 391/1055/14-ц, постанову Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 357/7270/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 наведеного не спростовують

5.124. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволені позовних вимог у цій справі. Верховний Суд також зазначає що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.125. Отже наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2023 та рішення Господарського суду Запорізької області від 01.12.2021 у справі № 908/722/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак