Рішення

від 13.11.2023 по справі 756/1591/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

13.11.2023 Справа № 756/1591/21

Унікальний № 756/1591/21

Провадження № 2/756/279/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2023 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Шевчука А.В.,

секретаря - Міщенка О.В.,

за участі: представника ОСОБА_1 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб -

Шутова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Медіа-ДК», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року позивач ПАТ «Українська інноваційна компанія» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , ТОВ «Видавничий дім «Медіа-ДК» у якому просили:

- визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності інформацію, яка була розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_4 року на веб-сайті інтернет-видання «НВ», що належить ТОВ «Видавничий дім «Медіа-ДК» в розділі «Бізнес» у інтерв`ю директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1. російською мовою під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_5 ?». Дана інформація була розповсюджена за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_7»;

- зобов`язати відповідачів спростувати недостовірну інформацію аналогічним способом - шляхом розміщення на веб-сайті інтернет-видання «НВ », спростування наступного змісту:

ОСОБА_1 спростовує недостовірну інформацію, оприлюднену ІНФОРМАЦІЯ_4 року на сайті інтернет-видання «НВ», що належить ТОВ «Видавничий дім «Медіа-ДК» в розділі «Бізнес» у інтерв`ю директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1. російською мовою під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_8»;

Позивач вважає, що твердження відповідачів відносно позивача, формують негативну громадську думку, руйнують позитивний імідж та репутацію позивача, а відтак є такими, що порушують право позивача на повагу до його честі, гідності і ділової репутації, тому останні звернулись до суду.

12.07.2021 року ТОВ «Видавничий дім «Медіа-ДК» подало відзив де простять у позові до них відмовити, зазначаючи, що усі оспорювані фрази належать не журналісту, а третій особі. При цьому українське законодавство надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, опублікованого у пресі.

01.04.2022 року ОСОБА_1 подала відзив, у якому категорично заперечує проти позову у повному обсязі, вважає, що позивачем допущено дефект суб`єктного складу сторін даної справи в частині визначення її відповідачем, а викладені у позові вимоги є безпідставними та необґрунтованими, такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та дійсним фактичним обставинам справи.

13.09.2022 року до участі в справі залучено співвідповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

16.12.2022 року представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив, у якому просили у позові відмовити, вказували, що зміст інформації, наведеної у спірній частині інтерв`ю посадової особи Фонду гарантування вкладів Фізичних осіб не містить фактичних даних, а є суб`єктивною оцінкою подій, які склалися навколо процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, зокрема й ПАТ «Укрінкомбанк». Висловлена характеристика дій та подій у спірному сенсі є суб`єктивним оціночним судженням та критикою, яка заснована в тому числі (але не виключно) на висновках Великої Палати Верховного Суду, а також нормах матеріального процесуального права, якими врегульовано процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку. Незгода позивача з такими суб`єктивним оціночними судженнями та критикою не може слугувати підставою для висновку про недостовірність інформації, яка підлягає спростуванню.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду справи повідомлявся належним чином, надали клопотання, в якому просять проводити розгляд справи за їх відсутності.

Представник ОСОБА_1 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Шутов О.О. у судовому засіданні проти позову заперечував у повному обсязі.

Представник «Видавничий дім «Медіа-ДК» в судове засідання не з`явився, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника, встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається те не заперечується позивачем, що опубліковане інтерв`ю за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 було проведено журналістом видання НВ Бізнес із ОСОБА_1., як з головою (директором - Розпорядником) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Посада директора - розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб передбачена положеннями спеціального законодавчого акта - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вказаним Законом врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтею 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд є установою яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, у тому числі рахунки умовного зберігання (ескроу), а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - банках України.

Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція.

Згідно статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює, зокрема, такі функції: веде реєстр учасників Фонду, здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом, здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом, здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб, бере участь в інспекційних перевірках проблемних банків за пропозицією Національного банку України, здійснює заходи щодо проведення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, у тому числі шляхом виконання плану врегулювання, здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку, здійснює аналіз фінансового стану банків з метою виявлення ризиків у їхній діяльності та прогнозування потенційних витрат Фонду на виведення неплатоспроможних банків з ринку та відшкодування коштів вкладникам, здійснює заходи щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Згідно частини першої статті 8 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» адміністративна рада Фонду складається з п`яти осіб - один представник Кабінету Міністрів України, два представники Національного банку України, один представник профільного комітету Верховної Ради України та директор - розпорядник Фонду (за посадою).

Статтею 11 спеціального Закону визначено, що Виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду.

Виконавча дирекція Фонду складається з семи членів. Директор - розпорядник Фонду й його заступники входять до складу виконавчої дирекції Фонду за посадою.

Директор - розпорядник Фонду має заступників, які призначаються та звільняються ним за погодженням з адміністративною радою Фонду. Кількість заступників директора розпорядника Фонду визначається штатним розписом, але не може перевищувати чотири особи.

Призначення на посаду та звільнення з посади директора-розпорядника Фонду врегульовано положеннями статті 13 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, на підставі зазначеної правової норми Директор - розпорядник Фонду призначається на посаду та звільняється з посади адміністративною радою Фонду більшістю від її складу.

Директором - розпорядником Фонду може бути громадянин України, який постіино проживає в Україні, має повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права, стаж роботи за фахом не менше ніж п`ять років, бездоганну ділову репутацію та не має непогашених судимостей за вчинення корисливих кримінальних правопорушень. Директор - розпорядник Фонду не може бути керівником, учасником або пов`язаною особою банку.

Директор - розпорядник Фонду призначається на посаду строком на п`ять років з можливістю повторного призначення не більше ніж на один строк.?

Згідно з офіційною інформацією, яка міститься у відкритому доступі, ОСОБА_1 з 18.07.2019 року призначена на посаду директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі відповідного рішення адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та за законом є також, членом адміністративної ради Фонду.

Як вказувалось вище, основною метою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

На виконання свого основного завдання Фонд зокрема, здійснює заходи щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Крім того, проведення інформаційної, роз`яснювальної та консультаційної роботи, фінансової просвіти населення щодо системи гарантування вкладів фізичних осіб і захисту прав вкладників, а також безперервне інформування вкладників про систему гарантування вкладів фізичних осіб за допомогою інформаційних засобів і каналів комунікацій відноситься до комплексу заходів, які здійснюються Фондом з метою захисту прав та інтересів вкладників, передбачених Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 825 від 26.05.2016р. «Щодо захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2016р. № 874/29004.

На підставі частини третьої статті 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» працівники Фонду та члени адміністративної ради Фонду під час виконання покладених на Фонд функцій перебувають під захистом закону: працівники Фонду, у тому числі звільнені, та члени адміністративної ради Фонду, у тому числі звільнені, не несуть відповідальності за будь-які дії або бездіяльність, якщо вони діяли на підставі, у межах повноважень та спосіб, передбачені Конституцією України та законами України. Позови, подані проти працівників Фонду, у тому числі звільнених, та членів адміністративної ради Фонду, у тому числі звільнених, якщо позови пов`язані з виконанням ними їхніх повноважень у Фонді, вважаються позовами, поданими проти Фонду.

Інформація, яка є предметом розгляду даної судової справи, була опублікована на сайті Інтернет видання «НВ Бізнес», за результатами проведеного зі ОСОБА_1 інтерв`ю як з директором - розпорядником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на виконання заходів передбачених Спеціальним Законом та Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 825 від 26.05.2016 р. щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до вказаного Закону, проведення інформаційної та роз`яснювальної роботи, фінансової просвіти населення щодо системи гарантування вкладів фізичних осіб і захисту прав вкладників, яке проводиться в рамках безперервного інформування вкладників про систему гарантування вкладів фізичних осіб за допомогою інформаційних засобів і каналів комунікацій відноситься до комплексу заходів, які здійснюються Фондом з метою захисту прав та інтересів.

На підставі частини четвертої статті 277 ЦК України поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Згідно правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.06.2019 року за результатами розгляду справи № 758/6022/14-ц, відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, зокрема під час пресконференції щодо діяльності окремої виробничої установи (її результатів), в якій вона працює, є саме ця юридична особа.

У відповідності до вимог ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

На позивача покладений обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (2004 р.), норми якої кореспондуються зі статтею 51 ЦПК України (в редакції Закону№ 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Будь-яких клопотань зі сторони позивача про заміну не належного відповідача ОСОБА_1 суду не подано.

З огляду на зазначене, позивачем при зверненні до суду із вимогами до ОСОБА_1 , як фізичної особи, допущено дефект суб`єктивного складу сторін спору про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за потрібне відмовити у частині позовних вимог щодо ОСОБА_1 , оскільки остання не є належним відповідачем за даними вимогами.

Судом встановлено, що на підставі постанови правління Національного банку України від 24.12.2015р. № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк віднесено до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було ухвалено рішення № 239 від 24.12.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Надалі вказані рішення Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб були оскаржені до суду.

Так, за результатами розгляду справи № 826/1162/16 Окружним адміністративним судом м. Києва 16.03.2016р. було ухвалено постанову, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016р., про визнання вказаних розпорядчих актів незаконними та їх скасування.

В той же час, за результатами касаційного перегляду справи № 826/1162/16, Верховним судом України було винесено постанову від 24.10.2017 р. про скасування зазначених рішень та ухвалення нового, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

22 березня 2016 р. правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Укрінбанк» ухвалено постанову № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду ухвалено рішення № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

В подальшому вказані рішення державного регулятора в сфері банківської діяльності та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб були оскаржені до адміністративного суду.

За результатами розгляду справи № 826/5325/16 за вказаним позовом, Окружним адміністративним судом м. Києва 29.04.2016р було винесено постанову, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 р. про часткове його задоволення а саме, скасування зазначених розпорядчих актів та зобов`язання Національного банку України вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування Публічного акціонерного товариства «Український Інноваційний Банк» в якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував до прийняття оскаржуваної постанови.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог у цій справі суди виходили з того, що судовим рішенням у справі № 826/1162/16 встановлено незаконність постанови Національного банку України №934 від 24.12.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УкрІнБанк" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» і делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", які стали підставою для прийняття НБУ та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб оскаржуваних постанов «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» від 22.03.2016 №180 з моменту її прийняття та рішення виконавчої дирекції Фонду «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УкрІнБанк» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 22.03.2016 № 385.

Разом з тим, за результатами касаційного перегляду справи № 826/1162/16, Верховним Судом України було винесено постанову від 24.10.2017 р. про скасування рішень судів попередніх інстанцій у цій справі та ухвалення нового, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Таким чином, Верховний Суд підтвердив правомірність віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних, запровадження відносно нього процедури тимчасової адміністрації, призначення уповноваженої особи Фонду та делегування останній повноважень тимчасового адміністратора банку.

У зв`язку з цим, 15 лютого 2018 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» № 536 строком на один рік з 23.03.2018 року до 22.03.2019 року включно.

21 березня 2019 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №622 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» строком на один рік з 23.03.2019 року до 22.03.2020 року включно», відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка й здійснюється Фондом станом на момент розгляду даної справи.

23 травня 2020 року набрав чинності Закон України № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» у відповідності з п. 3 прикінцевими та перехідними положеннями якого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб передбачено (зобов`язано):

1) здійснити (продовжити) процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, ліквідацію банків відповідно до Закону України "Про систему гарантуванням вкладів фізичних осіб", підстави (індивідуальні акти) для початку тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом;

2) здійснювати ліквідацію банку, процедура ліквідації якого була розпочата або продовжена до дня набрання чинності цим Законом, з дотриманням вимог цього Закону щодо здійснення ліквідаційної процедури системно важливого банку;

3) забезпечувати з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом.

Крім того, вказаним Законом було запроваджено особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку.

Зокрема, законодавцем було введено низку нових адміністративно - процесуальних норм, спрямованих на врегулювання відносин у сфері здійснення адміністративного судочинства у справах щодо оскарження вказаних індивідуальних актів.

Так, Кодекс адміністративного судочинства України було доповнено новою статтею 266-1, на підставі якої визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта / рішення:

Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про - відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень;

рівно як і рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;, а також індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були \ учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення.

Суд не може прийняти будь-яке інше рішення, що може мати наслідком зупинення/ припинення розпочатої процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та/або ліквідації банку.

Відповідні зміни (доповнення) внесені й до цивільного та господарського процесуальних кодексів.

Так, обидва зазначених вище процесуальних закони було доповнено новими положеннями (ст. 5 ЦПК України та ст. 5 ГПК України) про те, що єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

При цьому, визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку.

Низка відповідних змін була внесена й до спеціальних норм матеріального права, зокрема Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, статтю 54 вказаного Закону було доповнено новими положеннями про те, зокрема, що:

«3. Особливості оскарження рішень (індивідуальних актів) Фонду про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших рішень (індивідуальних актів), прийнятих на його виконання а також рішень (індивідуальних актів) щодо призначення уповноважених осіб делегування їм повноважень, рішень (індивідуальних актів) Національного банку України про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку та рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, а також рішень (індивідуальних актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановлюються Кодексом адміністративного судочинства України.

4. Розпочата процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку не може бути зупинена/припинена, у тому числі у разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду, що були підставою для її початку.

5. Розпочата процедура ліквідації банку не може бути зупинена/припинена, у тому числі у разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду, що були підставою для її початку.

6. Визнання протиправними (незаконними) та скасування рішень (індивідуальних актів), визначених частиною третьою цієї статті, не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку та відновлення прав акціонерів на момент прийняття такого акта/рішення; не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення банку з ринку та ліквідації; не породжує будь-яких прав у осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування завданої шкоди.»

30 липня 2016 року за рішенням загальних зборів акціонерів товариство ПАТ «Укрінбанк» перейменовано в ПАТ «УКРІНКОМ», а також викладено статут у новій редакції та змінено місцезнаходження товариства. Відповідні зміни щодо назви внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 13.07.2016 року за номером реєстраційної дії 10741070127038947.

28 березня 2017 року за рішенням загальних зборів акціонерів товариства ПАТ «УКРІНКОМ» перейменовано в ПАТ «Українська інноваційна компанія», викладено статут в новій редакції. Зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені 03.04.2017 року.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, на даний час в державному реєстрі юридичної особи з назвою «Український інноваційний банк» не існує. Під ідентифікаційним кодом юридичної особи 05839888 в реєстрі зареєстроване ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.

Чинним законодавством зміну назви товариства не віднесено до підстав виникнення правонаступництва.

Єдиний реєстр - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами (згідно із пунктом 1 Положення про ЄДРПОУ затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 зі змінами і доповненнями).

Згідно із ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності Кабінет Міністрів України постановою від 22.01.1996 №118 (у редакції постанови КМУ від 22.06.2005 №499) затвердив положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України.

Відповідно до п. 6 вказаного Положення ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 Цивільного кодексу України). Глава 7 Цивільного кодексу України містить загальні положення про юридичну особу.

Правосуб`єктність юридичної особи, тобто здатність бути учасником відповідних цивільних правовідносин, виникає з моменту державної реєстрації останньої відповідно до закону (ч. 1 ст.80, ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України) та є універсальною (ч.1 ст.91 Цивільного кодексу України) і статутною, тобто визначається на підставі установчих документів та закону (ч.2 ст.81, ч.1 ст.87, ч.1, 2 ст.92 Цивільного кодексу України).

Водночас, згідно з нормами ч. 5 ст. 336 Господарського кодексу України, ч.6 ст.1 Закону «Про акціонерні товариства», ч. 4 ст. 110 ЦК України, ч.1 ст.1, ст.3 та ч.2 ст. 6 Закону «Про банки і банківську діяльність» в Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює утворення банків їх статусу та припинення (ліквідації), здійснення ними/припинення банківської діяльності, до якого, зокрема, входять Закон «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», нормативно-правові акти Національного банку України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, які визначають зміст спеціальної правосуб`єктності банківської установи.

У висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10.12.2019р. по справі № 925/698/16 за участі ПАТ «Українська інноваційна компанія» щодо застосування зазначених вище норм матеріального та процесуального права у правовідносинах щодо правонаступництва цього товариства за ПАТ «Укрінбанк», а також належного суб`єкта, уповноваженого представляти ПАТ «Укрінбанк» під час процедури виведення його з ринку вказано наступне.

Велика Палата Верховного Суду в частині посилань ПАТ «Українська інноваційна компанія» на адміністративні справи № 826/5325/16 та №826/14033/17 зазначила про те, що відповідні висновки не можуть прийматись до уваги Великою Палатою Верховного Суду як встановлені обставини, оскільки є лише правовою оцінкою іншим судом встановлених обставин справи. З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження №12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. А тому посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги обставини в розглянутих у адміністративному порядку справах, відхиляються судом як необґрунтовані.

За результатами розгляду справи №925/698/16 Великою Палатою Верховного Суду з`ясовано, що ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» мають один і той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк» (п.29 ч.1 ст.9 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських Формувань під кодом 05839888 зареєстровано ПАТ «Українська інноваційна компанія». Однак зазначено про відсутність відомостей про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа.

Про правонаступництво заявника за ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» вказано лише у наданому заявником витязі зі статуту ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Відповідно до ст. 52, 334 ГПК України процесуальне правонаступництво можливе за настання обставин смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що суди попередніх інстанцій не встановили, а сторони не довели, що реалізація повного комплексу організаційних змін банку від 13.07.2016 року та від 28.03.2017 була узгоджена з Національним банком України та останній погодив усі відповідні зміни в діяльності ПАТ «Український інноваційний банк», про що був внесений запис щодо реєстрації статуту цього банку в новій редакції до Державного реєстру банків.

Те ж стосується виключення ПАТ «Український інноваційний банк» з Державного реєстру банків та факту закінчення ліквідації цього банку відповідно до ч. 5 ст. 91 Господарського кодексу України, ст. 77 Закону про банки, ст. 53 Закону про гарантування вкладів, відміни/дострокової відміни за ініціативою Національного банку України застосованих ним до цього банку заходів впливу. У судових справах, на які посилаються сторони спору, також не встановлено преюдиційних обставин, які б це підтверджували.

Велика Пала Верховного Суду зауважила, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (ч.1, 4 ст.104 Цивільного кодексу України). Частинам 1, 4 ст.104 Цивільного кодексу України кореспондує ч.1 ст. 79 та 4.1 ст.91 Господарського кодексу України. Частиш 1 ст.104 Цивільного кодексу України також кореспондує ч. 1 ст.79 Закону про акціонерні товариства (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Особливості ліквідації банків встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» (згідно із ч. 4 ст.110 Цивільного кодексу України).

Реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов`язків правонаступникам (абз. 40 ч. 1 ст.2 Закону про банки). У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов`язання (частина третя статті 26 Закону про банки). Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на іи згоди Національного банку України та за умови відкликання банківської ліцензії. Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо Національний банк України після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. В іншому випадку Національний банк України відмовляє в погодженні згідно з п. 2.4 глави 2 розділу III Положення про заходи впливу. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено Національним банком України до категорії проблемних або неплатоспроможних, Національний банк України та Фонд вживають щодо нього заходи, передбачені Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із ст. 78 Закону про банки).

Банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження Національним банком України. Перелік документів та порядок погодження змін до статуту банку встановлюються Національним банком України. Національний банк України приймає рішення про погодження змін до статуту банку або про відмову в їх погодженні не пізніше місячного строку з дня подання повного пакета документів. Національний банк України в установленому ним порядку вносить відповідний запис до Державного реєстру банків після проведення державної реєстрації змін до установчих документів (частини четверта та шоста-восьма статті 16 Закону про банки).

Погодження змін, що вносяться до статутів банків, регулюються, зокрема главою 1 розділу VII Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою правління Національного банку України від 08.09.2011 №306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2011 за №1203/19941 (далі - Положення про ліцензування банків). Погодження призначення та визначення відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (у разі їх зміни) регулюється главою 3 розділу VII Положення про ліцензування банків. Зокрема, відповідно до п.1.8 глави 1 розділу VII Положення про ліцензування банків банк у разі зміни свого найменування зобов`язаний у новій редакції статуту зробити запис про правонаступництво банку з новим найменуванням щодо передачі йому всього майна, прав і зобов`язань банку з попереднім найменуванням.

Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (ч.3 ст.36 Закону про гарантування вкладів).

Фонд та Національний банк України співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітниці цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку (ч. 1 ст. 55 Закону про гарантування вкладів).

Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (ч.1 ст.35 Закону про гарантування вкладів). Особливості передачі активів і зобов`язань неплатоспроможного банку визначені статтею 40 Закону про гарантування вкладів.

Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку, передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закону «Про банки і банківську діяльність». До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 925/698/16 дійшла висновку, що зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «комерційних банків» (КВЕД.64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні ст.108 Цивільного кодексу України (ст.87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні ст. 109 Цивільного кодексу України (ст.86 Закону про акціонерні товариства), ані чиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні ст. 106 Цивільного кодексу України (ст.83 - 85 Закону про акціонерні товариства).

Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24.04.2019) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

Отже, в результаті організаційних змін ПАТ «Укрінбанк» від 13.07.2016 та від 28.03.2017 нова банківська установа відповідно до вимог ст.17 Закону про банки не утворилась.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 925/698/16 було зроблено висновок про те. що власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої ст.78 Закону про банки, погодження якої з боку Національного банку України неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як ст.78 Закону про банки так і п.2.4 глави 2 розділу III Положення про заходи впливу.

Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з Національним банком України. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема ст.16 та 46 Закону про банки, також передбачено інформування та погодження з Національним банком України змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін Національним банком України. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13.07.2016 та від 28.03.2017 не погоджувався Національним банком України, попри те, що таке погодження є обов`язковим, а тому посилання скаржника на автоматичний перехід прав позивача у справі до нього є безпідставними та не ґрунтується на нормах права.

Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням ч.6 ст.77 Закону про банки, ч.3 ст.53 Закону про гарантування вкладі в., п.3.1 глави 3 розділу III Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою Національного банку України, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.

Отже, незалежно від того, чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з Національним банком України відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності постанови Національного банку України про неплатоспроможність банку, рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, постанови Національного банку України про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, рішення Фонду про ліквідацію банку.

Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступннцтва в розумінні процедури реорганізації також.

При цьому, Верховним Судом також було констатовано, що фактично суть організаційних змін банку від 13.07.2016 зводиться до створення власної процедури виведення проблемного банку з ринку без врахування спеціальної процедури, повноважень Національного банку України та Фонду, механізмів захисту кредиторів банку, передбаченої банківським законодавством.

Реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов`язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов`язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності.

Виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містик і прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства.

Рішення про здійснення змін у статуті відповідного банку є підставою для державної реєстрації цих змін лише за умови дотримання встановленої законом процедури погодження таких змін.

Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ - «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13.07.2016 та від 28.03.2017 не відповідають вимогам банківського законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 925/698/16 зазначила, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Укрінком», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, оскільки припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки і банківську діяльність та Законом про гарантування вкладів шляхом і ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 925/698/16 вказала, що після запроваджень Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п.17 ч.1 ст.2, ст.34,37,44,48 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.

Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття Національним банком України рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд Національного банку України.

Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи №925/698/16 з приводу статусу ПАТ «Української інноваційної компанії» встановлено, що до цієї особи не перейшли права ПАТ «Укрінбанк», оскільки ця особа не є правонаступником банку у відповідності до положень чинного законодавства.

Велика Палата у згаданій постанові по справі № 925/698/16 зазначила, що той факт, що в окремих судових справах, на які посилаються сторони спору ПАТ «Українська інноваційна компанія» визнає свої зобов`язання перед кредиторами ПАТ «Український інноваційний банк», а в окремих заперечує такі зобов`язання, не дає підстав для надання переваг правовій оцінці, здійсненій судами у таких справах, які підтверджують або спростовують наявність у ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».

Разом з тим, в окремих судових рішеннях у судових справах, на які посилаються сторони спору (зокрема, судові рішення у справах №№ 913/51/17, 913/14/17, 913/56/17, 913/29/17, 913/28/17, 913/60/17), у мотивувальній частині судами встановлено, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») позиціонує себе як юридичну особу, яка розпочала свою діяльність лише з 13 липня 2016 року як ПАТ «УКРІНКОМ» та яка не займається банківською діяльністю, а тому не несе зобов`язань ПАТ «Український інноваційний банк» як банку. Це вказує на свідому вибірковість визнання самим ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») отримання прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк». Крім того, як встановлено судами у цих судових справах, ПАТ «Українська інноваційна компанія» щоб довести необхідність звернення кредиторів відповідного банку з їх вимогами не до нього, а до Фонду, посилається на Постанову НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку (за якими фактично розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк»), попри їх оскарження ним же у справі № 826/5325/16 та судове рішення ВАСУ від 23 листопада 2016 року щодо скасування цієї постанови НБУ та рішення Фонду. Таким чином, ПАТ «Українська інноваційна компанія» саме визнає наявність процедури ліквідації зазначеного банку, враховуючи, що відповідно до банківського законодавства тільки це може бути підставою для задоволення вимог кредиторів цього банку Фондом.

Добровільне та чітко виявлене бажання ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»), відмовитись від банківської діяльності шляхом реєстрації зазначених змін у своєму статуті ще до винесення остаточних рішень касаційною інстанцією у судових спорах щодо запровадження у цьому банку тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії та початку процедури ліквідації банку (зокрема, у справах №№ 826/1162/16, 826/5325/16, 826/14033/17) ставить під сумнів можливість порушення НБУ або Фондом прав саме такого утворення як ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія »)з урахуванням відкликання банківської ліцензії та неможливості здійснювати банківську діяльність ПАТ «Український інноваційний банк».

При цьому Велика Палата відмітила, що загальна послідовність дій НБУ та Фонду щодо проблемного банку ПАТ «Український інноваційний банк» відповідає загальній послідовності дій, передбачених банківським законодавством щодо проблемного банку. НБУ та Фонд реалізовували повноваження, якими наділені відповідно до банківського законодавства. У межах судових справ №№ 826/1162/16, 826/5325/16 та 826/14033/17 ставились під сумнів обґрунтованість підстав реалізації зазначених дій НБУ та Фонду.

Як вказувалось вище, Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що до ПАТ «Українська інноваційна компанія» не перейшли права ПАТ «Укрінбанк», оскільки ця особа не є правонаступником банку у відповідності до положень чинного законодавства. Крім того, Велика Палата Верховного Суду відмітила, що процесуальна позиція позивача в судах вказує на свідому вибірковість визнання самим ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») отримання прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк», що підтверджується тим, що у великій низці судових справах, ПАТ «Українська інноваційна компанія» щоб довести необхідність звернення кредитора відповідного банку з їх вимогами не до нього, а до Фонду, посилається на Постанову НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку і Рішення Фонду про ліквідацію банку.

Документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати переліку вимог, передбаченому частиною першою статті 15 Закону про держреєстрацію, зокрема установчі документи банків, інших юридичних осіб, які згідно із законом підлягають погодженню (реєстрації) відповідно Національним банком України, іншими державними органами, подаються з відміткою про їх погодження відповідним органом (пункт 10).

Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону про гарантування вкладів).

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (частина перша статті 4 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 334 ГК України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону про банки метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Цим завданням кореспондує мета банківського нагляду, визначена у частині першій статті 67 Закону про банки, а також мета банківського регулювання, визначена у частині першій статті 55 Закону про НБУ.

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац четвертий статті 1 Закону про НБУ).

Метою Закону про гарантування вкладів є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону про гарантування вкладів).

Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 55 Закону про гарантування вкладів).

Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (частина перша статті 3 Закону про гарантування вкладів). Особливості передачі активів і зобов`язань неплатоспроможного банку визначені статтею 40 Закону про гарантування вкладів.

У разі відповідності банку, який віднесений до категорії неплатоспроможних, критеріям, встановленим нормативно-правовими актами Фонду, виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, в якому зазначено, що найменш витратним способом виведення банку з ринку є ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів, та подає НБУ пропозицію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації такого банку. У такому разі тимчасова адміністрація припиняється у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (згідно із частиною другою статті 39 Закону про гарантування вкладів).

Відшкодування вкладникам коштів за їх вкладами після прийняття рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку з підстав, передбачених частиною другою статті 77 (відкликання банківської ліцензії) Закону про банки закріплене статтею 26 Закону про гарантування вкладів, яка також передбачає відповідне набуття Фондом статусу кредитора відповідного банку. Завершує Фонд відповідні виплати у день подання документів для внесення до Єдиного реєстру запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та Законом про НБУ (частина перша статті 53 Закону про НБУ). Цьому положенню кореспондує частина сьома статті 3 Закону про гарантування вкладів стосовно гарантій незалежності Фонду.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що після запровадження Фондом банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно по положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37.44.48 Закону про гарантування вкладів.

Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.

Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.

Згідно п. 19 роз`яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у постанові від 27.02.2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночним судженням, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовник засобів.

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів позивача, не може перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Отже, згідно Цивільного кодексу, оціночні судження, думки, переконання не можуть бути предметом судового захисту, оскільки їх неможливо перевірити на предмет відповідності дійсності. І в цьому полягає їх головна відмінність від фактичних тверджень.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй відповідним законодавством правом на відповідь (ч. 1 ст. 277 ЦК України).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, під якими, як вказувалось вище, розуміються висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, позивач не навів та не додав жодного належного доказу щодо підтвердження обставин, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог щодо спростування недостовірної інформації.

Проаналізувавши вищенаведене вбачається, що зміст інформації, наведеної у спірній частині інтерв`ю посадової особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не містить фактичних даних, а є суб`єктивною оцінкою подій, які склалися навколо процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, зокрема й ПАТ «Укрінбанк». Висловлена посадовою особою Фонду гарантування вкладів Фізичних осіб характеристика дій та подій у спірному сенсі є власним її суб`єктивним оціночним судженням та критикою, яка заснована в тому числі (але не виключно) на вказаних вище висновках Великої Палати Верховного Суду, а також нормах матеріального та процесуального права, якими врегульовано процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку. Незгода позивача з такими суб`єктивним оціночними судженнями та критикою не може слугувати підставою для висновку про недостовірність інформації, яка підлягає спростуванню.

Згідно з визначення, інтерв`ю - інформаційний жанр, який передає розмову журналіста у вигляді запитань і відповідей із суспільно важливими, компетентними у визначених питаннях особами або просто з цікавими особистостями. Інтерв`ю не мають на меті надання оцінки тим чи іншим суспільним явищам або аналізу інформації для надання власної думки журналіста. Основна мета жанру інтерв`ю - це донесення до читачів думки конкретної особи з конкретних питань, безвідносно до того наскільки журналіст або ЗМІ погоджуються з такою думкою.

Судом встановлено та підтверджено позивачем, що стаття «ІНФОРМАЦІЯ_9» - є саме інтерв`ю.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (частини перша та друга статті 34 Конституції України). Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України).

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так частина перша статті 10 Конвенції, зокрема, передбачає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року суд зазначив про необхідність розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» від 15 жовтня 2010 року в підпункті «g» пункту 46 суд зазначив, що повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (дивитись, наприклад, рішення у справі «The Observer and The Guardian v. The United I Kingdom», від 26 листопада 1991 року, пункт 59, Series A no. 216). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (див. рішення у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії», пункт 77, ECHR 2004-ХІ; рішення у справі «Торгейр Торгейрсон проти Ісландії» («Thorgeir Thorgeirson v. Iceland»), від 25 червня 1992 року, пункт 65, І Series А, по. 239; і рішення у справі «Джерсільд проти Данії», пункт 35, Series А, по. 298).

Стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають «достовірну та точну» інформацію, як того вимагає журналістська етика

Отже, оспорювані фрази належать не журналісту, а третій особі.

Позивач стверджує що спірна інформація, принижує його ділову репутацію, що є порушенням його особистих немайнових прав.

В п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до п. 6 Інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» № 01-8/184 від 28 березня 2007 року Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Таким чином, приниження ділової репутації неминуче призводить до зниження прибутку юридичної особи, тобто шкода нанесена діловій репутації юридичної особи повинна мати безпосередній та невід`ємний причинний зв`язок з втратами майнового характеру. Наявність таких втрат, зі свого боку, у зворотному зв`язку має визначати наявність шкоди діловій репутації: відсутність втрат майнового характеру має свідчити про відсутність факту паплюження ділової репутації.

При цьому, позивачем не надано доказів щодо наявності будь-яких втрат майнового характеру (упущена вигода, прямі збитки), доведеного та встановленого розміру таких витрат і можливих витрат на відновлення ділової репутації. Не надано доказів і того, що мали місце втрати немайнового характеру.

З огляду на зазначене, у задоволенні позові слід відмовити.

За правилами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8, 1, 3, 16, 35, 40, 53, 44, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Законом України «Про банки і банківську діяльність», ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст . 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 91, 92, 104, 227, 277 ЦК України, ст.ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Медіа-ДК», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 13.11.2023 року.

Суддя А.В. Шевчук