Постанова

від 26.10.2023 по справі 163/2791/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 163/2791/21

провадження № 61-6874св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Рівненський заклад дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року у складі судді Шеремети С. А. та постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, надалі уточненим, до Рівненського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області (далі - ЗДО «Світлинка») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позову посилалася на те, що вона працює кухарем у ЗДО «Світлинка» з 21 грудня 2019 року. Керівництво ЗДО «Світлинка» надало їй на ознайомлення під підпис повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 від 04 листопада 2021 року № 49, у якому було зазначено, що з 08 квітня 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників цього закладу. Підставою для проведення щеплення є наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Наказ № 2153, Перелік № 2153), пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 1236). Згідно з повідомленням вона повинна була до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. У разі неподання таких документів до 05 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати 08 листопада 2021 року на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Період відсторонення без збереження зарплати не увійде до страхового стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Вона неодноразово в усній формі повідомляла керівництво ЗДО «Світлинка» про те, що вважає запитувану інформацію такою, що не підлягає розголошенню, оскільки така інформація є медичною таємницею. Відповідне щеплення є різновидом медичної допомоги, що проводиться виключно за згодою особи. Незважаючи на це, наказом від 05 листопада 2021 року

№ 50-к/тр її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили.

Вважала наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він суперечить трудовому, цивільному та медичному законодавству, порушує її конституційні права. Вона повідомляла відповідача про те, що не заперечує проти медичного огляду, однак вакцинація проти COVID-19 за своїм змістом не є медичним оглядом, а тому відсторонення її від роботи у зв`язку із відмовою надати документ про проходження такої вакцинації або про абсолютні протипоказання до такої є незаконним.

Відповідач фактично обмежив її конституційне право на працю, що є неприпустимим і дискримінацією, оскільки жодної законодавчої вимоги про обов`язок працівника сфери освіти вакцинуватися проти коронавірусної хвороби на цей час немає, зміни до статті 46 КЗпП України щодо надання роботодавцю права відстороняти від роботи з підстав відсутності у працівника вакцинації від короновірусу не вносилися. Конституційний Суд України у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10 вказав, що обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законом, а встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України (пункт 3.2). Наказ Міністерства охорони здоров`я України та постанова Кабінету Міністрів України, на які відповідач посилається в оспорюваному наказі, є підзаконними нормативними актами, тому їх норми не спроможні обмежувати конституційні права особи.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11 січня 2022 року, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення від роботи невакцинованих працівників від 05 листопада 2021 року № 50-к/тр у частині відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 та зобов`язати ЗДО «Світлинка» оплатити середній заробіток на її користь за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня допуску до роботи, що є днем набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 28 червня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відсторонення позивача від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 є правомірним, оскільки станом на день відсторонення від роботи позивач не проінформувала відповідача про наявність протипоказань щодо такого щеплення. Оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує трудових прав позивача, внаслідок чого підстави для його скасування відсутні.

З огляду на те, що під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що її відсторонили від роботи лише тому, що вона працювала в закладі дошкільної освіти, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, проте суд першої інстанції не встановив жодних фактів, які б підтверджували наявність підстав для відсторонення саме позивача. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у матеріалах справи відсутнє подання службових осіб Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Всупереч вимогам статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження відмови від обов`язкового профілактичного щеплення ОСОБА_1 .

Суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги лист ЗДО «Світлинка» від 05 листопада 2021 року № 51 «Повідомлення про надання пояснень про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення» та акт від 05 листопада 2021 року № 2 про відмову від надання пояснень щодо щеплення від коронавірусної хвороби, які мають ознаки фіктивності та були складені після видачі наказу про відсторонення.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

У червні 2023 року від ЗДО «Світлинка» надійшов відзив без доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, що є порушенням вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України.

Оскільки ЗДО «Світлинка» не додало доказів, які б підтверджували надсилання копії відзиву позивачу, то без належних доказів направлення позивачу відзиву на касаційну скаргу він не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню позивачу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі, передбаченій пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює кухарем у ЗДО «Світлинка», що підтверджується копією наказу про прийняття ОСОБА_1 від 21 грудня 2019 року № 02-К, копією трудової книжки.

04 листопада 2021 року ОСОБА_1 вручено письмове повідомлення директора ЗДО «Світлинка» за № 48 про необхідність обов`язкового щеплення проти COVID-19. У повідомленні зазначено, що оскільки з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників їх закладу, позивачу необхідно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення. Одночасно позивача попереджено, що у випадку ненадання до 05 листопада 2021 року одного із наведених документів з 08 листопада 2021 року, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

Згідно з повідомленням про надання пояснень про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення від 05 листопада 2021 року № 53 відповідач повторно повідомив ОСОБА_1 , що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти

COVID-19 є обов`язковим для працівників ДНЗ та запропонував надати підтверджуючі документи щодо профілактичного щеплення проти COVID-19 або ж пояснення чи відмову від щеплення до 08 листопада 2021 року.

ОСОБА_1 відмовилася отримати зазначене повідомлення та надати письмові пояснення про відмову від обов`язкового щеплення, про що складено акт від 05 листопада 2021 року № 5.

Позивача було проінформовано про те, що період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Директор ЗДО «Світлинка» 05 листопада 2021 року видала наказ № 50-к/тр «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників», яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказ виданий на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу № 2153, пункту 41-6 Постанови № 1236, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 04 листопада 2021 року, у тому числі за № 48.

Із зазначеним наказом ОСОБА_1 ознайомилась у день його видання 05 листопада 2021 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 41-6 Постанови № 1236, у редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон України «Про державну службу»), крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Зі змісту підпункту 1 пункту 41-6 Постанови № 1236 вбачається, що керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).

Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.

Отже, для отримання профілактичного щеплення, у тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивачу 04 листопада 2021 року було вручено письмове повідомлення директора ЗДО «Світлинка» № 48 про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. У повідомленні зазначено, що позивач має надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення.

Також ОСОБА_1 попереджено, що якщо вона не надасть один із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Згідно з повідомленням про надання пояснень про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення від 05 листопада 2021 року № 53 відповідач повторно повідомив ОСОБА_1 , що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників ДНЗ та запропонував надати підтверджуючі документи щодо профілактичного щеплення проти COVID-19 або ж пояснення чи відмову від щеплення до 08 листопада 2021 року.

ОСОБА_1 відмовилася отримати зазначене повідомлення та надати письмові пояснення про відмову від обов`язкового щеплення, про що складено акт від 05 листопада 2021 року.

ОСОБА_1 проінформовано про те, що період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 працює на посаді кухаря у ЗДО «Світлинка», та вона належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Згідно з повідомленням ЗДО «Світлинка» від 04 листопада 2021 року № 48, врученим ОСОБА_1 , з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. На підставі Наказу № 2153 та пункту 41-6 Постанови № 1236 такі працівники повинні до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 16 вересня 2011 року № 595. Якщо до цієї дати вона не надає один із зазначених документів, 08 листопада 2021 року буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (а. с. 12).

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_2 як кухар, яка має значну кількість соціальних контактів (прямих/непрямих) та контактує з продукцією, яка буде використовуватися у цьому закладі, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, ЗДО «Світлинка» правомірно ухвалило рішення про відсторонення позивача від роботи.

Судами враховано, що право позивача на працю у дошкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, зокрема, здоров`я всіх учасників освітнього процесу та самих дітей дошкільного закладу, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості такого щеплення у цій конкретній справі ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 163/2799/21 (провадження № 61-6455св23).

У зв`язку із викладеним суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 05 листопада 2021 року № 50-к/тр у частині її відсторонення від роботи із 08 листопада 2021 року.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Оскільки вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати є похідними, то суди обґрунтовано відмовили у їх задоволенні.

Оскаржувані судові рішення відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що ОСОБА_1 перебуває на посаді кухаря та в силу своїх службових обов`язків може працювати у неробочий для основного персоналу час, а тому не є особою, яка сприяє поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Встановлено, що позивач працює кухарем у ЗДО «Світлинка» та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до пунктів 2.6, 2.7, 2.8, 2.11 посадової інструкції кухар закладу дошкільної освіти своєчасно та якісно готує страви, суворо дотримується технології приготування їжі відповідно до нормативних документів, відповідно до меню-розкладу виставляє контрольні блюда, відбирає добові проби страв та зберігає їх у холодильнику 1 добу, видає страви відповідно до норм та режиму харчування дітей.

З урахуванням наведеного зазначені доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

Крім того, з огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що роботодавець відсторонив її від роботи без належних правових підстав, оскільки у матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження її відмови від обов`язкового профілактичного щеплення.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи, оскільки суди встановили, що ОСОБА_1 працює кухарем у ЗДО «Світлинка» та належить до числа працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19. Після попередження позивача про необхідність щеплення від COVID-19, яке є обов`язковим для працівників закладів освіти, ОСОБА_1 не надала документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, а оскільки позивач є працівником закладу дошкільної освіти, характер роботи якої передбачає контактування з іншими працівниками закладу освіти та з продукцією, яка буде використовуватися у цьому закладі, то роботодавець обґрунтовано відсторонив її від роботи.

Доводи касаційної скарги про те, що лист ЗДО «Світлинка» від 05 листопада 2021 року № 51 «Повідомлення про надання пояснень про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення» та акт від 05 листопада 2021 року № 2 про відмову від надання пояснень щодо щеплення від коронавірусної хвороби, які мають ознаки фіктивності та були складені після видачі наказу про відсторонення зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження.

Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк