Рішення

від 07.11.2023 по справі 757/17908/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/17908/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Бурнашовій К.О.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування Печерського району м. Києва про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що ОСОБА_1 з жовтня 2007 року була призначена на посаду соціального працівника відділення соціальної допомоги вдома №2 (Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва). 03 квітня 2023 року її було звільнено з посади за власним бажанням згідно статті 39 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію.

Позивачка зазначала, що причиною її звільнення стало звернення родички підопічної з приводу надуманої недовіри щодо отримання допомоги, а також невнесення інформації щодо знаходження підопічної у селі у родичів, якій позивачка продовжувала надавати соціальну допомогу.

При цьому вказувала, що вона була звільнена не за власним бажанням, а під тиском директора ОСОБА_3 , яка 31 березня 2023 року у грубій формі зажадала щоб позивачка написала заяву про звільнення. Перебуваючи в той момент у стресовому стані, позивачка написала заяву про звільнення, хоча жодних доказів того, що позивачка не могла в подальшому виконувати свою роботу не має.

Посилаючись на викладене, просила задовольнити позов та скасувати наказ про №15-к про звільнення ОСОБА_1 , поновити її на посаді соціального робітника відділення соціальної допомоги №2 та стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді від 08 травня 2023 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

25 травня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вказував, що 31 березня 2023 року позивачкою власноручно була написана заява про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію з 03 квітня 2023 року. Доказів того, що ОСОБА_1 написала заяву про звільнення під тиском або з примусу, позивачкою надано не було.

01 листопада 2023 року від представника позивачки ОСОБА_2 надійшла уточнена позовна заява, в якій посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, зазначила, що в наказі про звільнення від 03 квітня 2023 року підстава для звільнення зазначена заява ОСОБА_5 від 03 квітня 2023 року, що не відповідає дійсності, так як заяву про звільнення позивачку змусили написати 31 березня 2023 року та переписати її, повернувши не її оригінал, а ксерокопію з виправленням. Також вказувала, що позивачкою була подана заява про її незаконне звільнення до правоохоронних органів, а також заява до відповідача про поновлення на роботі, однак відповіді ОСОБА_1 до цього часу не отримала. Відповідачем не надано доказів того, що позивачка після подачі заяви (підписання) заяви про звільнення не могла продовжувати роботу, крім того, намірів про звільнення у неї не було. Щодо відсутність намірів позивачки звільнитись свідчать також і заяви осіб, яким вона надавала соціальну допомогу.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

З матеріалів справи слідує, що з жовтня 2007 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем. За час роботи у відповідача вона досягла пенсійного віку

03 квітня 2023 року її було звільнено з посади за власним бажанням згідно статті 39 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію, про що було видано наказ №15-к від 03 квітня 2023 року.

За правилом ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - пенсіонер - особа, яка отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 11 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 12 постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Відповідно до правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі №661/1601/20 положеннями статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Отже, стаття 38 КЗпП України зобов`язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить, також за наявності інших поважних причин.

При цьому, за змістом статті 38 КЗпП України право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує обов`язку роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави.

При цьому сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини.

Аналогічний висновок викладно Верховним Судом у постановівід 10 жовтня 2018 року у справі № 359/2642/16-ц (провадження№ 61-14726св18).

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Таким чином, позивачка, скориставшись своїм правом відповідно до вимог ч.1 ст. 38 КЗпП України, шляхом написання заяви про звільнення, виявила бажання розірвати трудовий договір з відповідачем. В матеріалах справи відсутні докази про відкликання позивачкою заяви про звільнення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що між сторонами припинені трудові відносини сторін за статтею 38 КЗпП України з 03 квітня 2023 року, оскільки між ними було досягнуто згоди щодо звільнення позивачки саме з цього дня, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи позивачки про те, що вона була вимушена написати заяву під тиском директора Територіального центру соціального обслуговування Печерського району м. Києва не можуть підставою для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно частин першої-третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст.13 ЦПК України).

Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивачкою не доведено належними та достовірними доказами, що заява про звільнення була написана нею під тиском, вона не скористалась своїм правом звернення до відповідних органів для фіксування здійснення на неї, як на працівника, тиску з боку керівництва. Із заявою до правоохоронних органів ОСОБА_1 звернулась 03 травня 2023 року, тобто в день звернення до суду з вказаним позовом. Крім того, у вказаній заяві позивачка зазначала, що через важке матеріальне становище вона була змушена працювати, та при цьому одночасно зазначала, що вона на мала наміру звільнятись з роботи.

Посилання сторони позивача на заяви осіб, яким ОСОБА_1 надавала допомогу, і які підтвердили той факт, що позивачка їх не попереджувала про своє звільнення, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що заяви написані особами, яким позивачка надавала допомогу, представник позивача не ставила питання про допит їх у якості свідків по даній справі.

В постанові Верховного Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року (справа № 560/898/16-ц) висловлено висновок, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування Печерського району м. Києва про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 13 листопада 2023 року.

Суддя О.Л.Бусик