Постанова

від 11.06.2024 по справі 757/17908/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 757/17908/23-ц

провадження № 22-ц/824/985/2024

11 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Халепчук Д. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Скріжалєвської Любові Петрівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року в складі судді Бусик О. Л.,

встановив:

02.05.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 08 жовтня 2007 року вона була призначена на посаду соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома №2 (Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва.

03 квітня 2023 року її було звільнено з вказаної посади за власним бажанням, згідно статті 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію.

Фактично її було звільнено не за власним бажанням, а під тиском директора ОСОБА_2 .

Причиною було звернення родички потерпілої з приводу надуманої недовіри щодо отримання допомоги, а також невнесення нею інформації щодо знаходження підопічної у селі у родичів, якій вона продовжувала надавати соціальну допомогу.

31 березня 2023 року директор викликала її та в грубій формі зажадала написати заяву про звільнення за власним бажанням. Вона навіть не могла захистити себе від такого відношення, бо була у стресовому стані. Їй продиктували, що потрібно написати, і вона написала, навіть не вдаючись у деталі. При цьому, від стресу у неї піднявся тиск і вона дуже погано себе почувала.

Вона зверталась з приводу незаконного звільнення до юристів безоплатної правової допомоги, але їй було відмовлено він надання такої допомоги.

В заяві вказано, що вона просить звільнити її у зв`язку з виходом на пенсію. Але вона вже давно на пенсії та працює для покращення матеріального стану,бо пенсії недостатньо для проживання та оплати комунальних послуг.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити.

Скасувати наказ про звільнення №15-к та звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію від -03 квітня 2023 року , поновивши її на посаді соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома №2.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

13.12.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Скріжалєвська Л. П. на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивачку змусили написати заяву про звільнення у п`ятницю, а у понеділок вже зробили розрахунок та видали трудову книжку. Доказом незаконного звільнення при таких обставинах може бути той факт, що позивачка нормальна людина і у разі бажання звільнитись, написала б заяву сама та не зверталася б до суду.

Зазначила, що 31.03.2023 директор ОСОБА_3 продиктувала, що потрібно написати і ОСОБА_1 написала, навіть не вдаючись у деталі, і поставила в заяві цю дату. Директор забрала заяву та підписала на звільнення. Так як це відбувалось в п`ятницю, вона вказала дату з 03.04.2023, зробила ксерокопію заяви, виправила дату та дала позивачу копію, щоб вона йшла до відділу кадрів та переписала заяву. Це вона зробила, щоб позивач не розірвала заяву. Позивач була у стресовому стані, відійшла від стресу через тривалий час вдома.

Докази того, що вона не могла виконувати роботу, відсутні. Звільнення для позивача є катастрофічним, бо пенсії недостатньо для проживання.

Надані суду письмові заяви від осіб, яким позивачка надавала допомогу, підтверджують, що остання не попереджала, що має намір звільнитися, що є будь-які підстави для звільнення.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що викликати свідків для надання пояснень у судовому засіданні не було можливості, бо це люди, яким надається соціальна допомога через їх похилий вік, вони не можуть пересуватися.

05.02.2024 Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року без змін.

Зазначає, що написавши та подавши на розгляд директора Центру заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ОСОБА_1 усвідомлювала наслідки такої дії, а тому доводи про фактичне звільнення її з роботи не за власним бажанням є очевидно безпідставними та помилковими.

Підставою для видачі наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 03.04.2023 №15-к слугувала заява ОСОБА_1 від 03.04.2023 (копія заяви на звільнення додається). З заявою про відкликання поданої заяви остання не зверталась. З наказом ОСОБА_1 ознайомилася 03.04.2023. В день звільнення 03.04.2023 позивач отримала трудову книжку та з нею були проведені усі розрахунки у зв`язку зі звільненням.

Будь-яких порушень у діях директора Центру не може вбачатися, оскільки написана власноруч заява про звільнення за власним бажанням була добровільною та відповідала волевиявленню позивача, а безпідставні доводи представника позивача про нібито чинення на неї тиску є нічим не підтвердженими домислами позивача, які спростовані під час розгляду справи по суті.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Скрижалєвська Л. П. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Додатково надали суду виписку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з розпорядження із зазначенням щомісячного розмір у пенсії позивачки ( з 01.03.2024 становить 4 039,73 грн), а також довідку від 01.05.2024 про розмір середньоденної заробітної плати позивача ( 496,39 грн).

Представник Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва - Фаєр О. І. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Переглянувши справу за наявними в ній та додатково наданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2007 року працювала в Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва на посаді соціального робітника.

Наказом директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва від 03 квітня 2023 року №15-к ОСОБА_1 , соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома № 2 , звільнено з посади 03 квітня 2023 року відповідно до статті 38 КЗпП України за власним бажанням, в зв`язку з виходом на пенсію. Підстава: заява ОСОБА_1 від 03.04.2023 (а.с.115).

Відповідно до змісту вказаної заяви, датованої 03.04.2023, ОСОБА_1 просить звільнити її у зв`язку з виходом на пенсію 03.04.2023 р. (а.с.114).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, скориставшись своїм правом відповідно до вимог ч. 1 ст.38 КЗпП України, шляхом написання заяви про звільнення, виявила бажання розірвати трудовий договір з відповідачем. В матеріалах справи відсутні докази про відкликання позивачкою заяви про звільнення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами припинені трудові відносини за статтею 38 КЗпП України з 03 квітня 2023 року, оскільки між ними було досягнуто згоди щодо звільнення саме з цього дня.

Доводи позивачки про те, що вона була вимушена написати заяву під тиском директора Територіального центру соціального обслуговування Печерського району м. Києва не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки позивака не довела, що заява про звільнення була написане нею під тиском, вона не скористалась своїм правом звернення до відповідних органів для фіксування здійснення на неї, як на працівника, тиску з боку керівництва. Із заявою до правоохоронних органів ОСОБА_1 звернулась 03 травня 2023 року, тобто в день звернення до суду з даним позовом. Крім того, у вказаній заяві позивачка зазначала, що через важке матеріальне становище вона була змушена працювати, та при цьому одночасно зазначала, що вона не мала наміру звільнятись з роботи. Посилання сторони позивача на заяви осіб, яким ОСОБА_1 надавала допомогу, і які підтвердили той факт, що позивачка їх не попереджала про своє звільнення, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що заяви написані особами, яким позивачка надавала допомогу, представник позивачки не ставила питання про допит їх у якості свідків.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган за два тижні. Якщо після закінчення цього строку працівник не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за раніше поданою заявою. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Таким чином, встановивши, що позивачка, скориставшись своїм правом відповідно до вимог частини першої статті 38 КЗпП України, шляхом написання заяви про звільнення, виявила бажання розірвати трудовий договір з відповідачем, а обставин написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням під тиском директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Печерського району м. Києва позивачем не доведено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання позивача на те, що причиною звільнення було звернення родички її подопічної з приводу надуманої недовіри щодо отримання допомоги, а також невнесення нею інформації щодо знаходження підопічної у селі у родичів, якій вона продовжувала надавати допомогу, яке передувало написанню заяви про звільнення, не доводить, що директор здійснювала на неї тиск при написанні вказаної заяви.

При цьому суд враховує і ту обставину, що написавши заяву про звільнення 31 березня 2023 року (п`ятниця), ОСОБА_1 не відкликала її 03 квітня 2023 року (понеділок), хоча мала таку можливість, а власноручно її переписала 03 квітня 2023 року, змінивши дату звільнення на 03 квітня 2023 року (понеділок) ( а.с. 7, 114).

З заявою до начальника поліції Печерського управління поліції Головного управління поліції Національної поліції у м. Києва про її звільнення з роботи під тиском директора ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулась лише 03 травня 2023 року, після спливу одного місяця з моменту свого звільнення.

Таким чином, встановивши, що позивачка, скориставшись своїм правом відповідно до вимог частини першої статті 38 КЗпП України, шляхом написання заяви про звільнення, виявила бажання розірвати трудовий договір з відповідачем, а обставин написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням під тиском керівника позивачем не доведено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Надані позивачем письмові заяви осіб, яким вона надавала соціальну допомогу про те, що позивачка не повідомляла їм про свій намір звільнитися, що є будь-які підстави для звільнення, не доводять, що власник або уповноважений ним орган здійснював тиск на ОСОБА_1 , а під час написання заяви про звільнення її волевиявлення не було вільним.

Не є такою обставиною і те, що ОСОБА_1 під час написання заяви про звільнення вже перебувала на пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням вимог процесуального та матеріального права й не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України цим судом не здійснюється.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скріжалєвської Любові Петрівни залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13.06.2024.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук