Постанова

від 13.11.2023 по справі 484/1442/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.11.23

22-ц/812/1184/23

Єдиний унікальний номер судової справи: 484/1442/23

Провадження № 22-ц/812/1184/23

Головуючий суду першої інстанції Максютенко О.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

13 листопада 2023 року м. Миколаїв справа№ 484/1442/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання -Голощаповою А.О.

за участі: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача Ремського Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем, на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 вересня 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Панькова Д.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Первомайське» про розірвання договору оренди землі,

установив:

14 березня 2023 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Кравченка О.С., звернувся до суду із позовом до Фермерського господарства «Первомайське» (далі ФГ «Первомайське») про розірвання договору оренди землі.

Доводи позову обґрунтовано тим, що 25 грудня 2008 року між позивачем та ФГ «Первомайське» було укладено договір оренди землі № 76. Даний договір зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Первомайській районній раді за № 040902200080 від 15 квітня 2009 року.

За умовами цього договору ОСОБА_1 передав в оренду земельну ділянку площею 6,94 га кадастровий номер 4825400000:01:000:0225 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Первомайської районної ради Миколаївської області, строком на 5 років.

В подальшому додатковою угодою б/н від 08 грудня 2011 року строк дії зазначеного договору було продовжено на 49 років (дата закінчення дії 15 квітня 2058 року).

Відповідно до умов п. 1 розділу «Орендна плата» договору «Орендна плата сплачується орендарем щорічно: у грошовій формі 3 % від вартості земельною паю; у натуральній - 1600 кг пшениці, 600 кг ячменя, 300 кг соняшника».

Згідно п. 1.1 договору, у грошовій формі сплачується один раз на рік з 1 жовтня по 31 грудня, а згідно п. 1.2. договору, у натуральній формі видається через 15 днів після збирання врожаю окремої культури, але не пізніше 1 грудня.

Пунктом 3 розділу «Орендна плата» договору передбачено, що орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше, як у строк до 31 грудня щороку.

Відповідач в порушення умов договору, починаючи з дня укладання оспорюваного договору нехтує виконанням обов`язку щодо своєчасної сплати орендної плати, який є істотною умовою, що є підставою для розірвання договору.

Оскільки відповідач систематично не виплачував йому орендну плату за користування його земельною ділянкою, це є підставою для дострокового розірвання договору оренди землі від 25 грудня 2008 року.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд розірвати договір оренди землі від 25 грудня 2008 року, укладений між ним та ФГ «Первомайське».

У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на виконання свого обов`язку щодо сплати орендної плати наперед за майбутні роки.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що відсутня на час розгляду справи заборгованість по орендній платі за договором оренди землі №76 від 25 грудня 2008 року, яка б давала підстави для розірвання договору оренди.

Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Кравченка О.С., оскаржив його в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що надана відповідачем копія розписки про сплату орендної плати наперед не є належним та допустимим доказом, оскільки з неї неможливо зрозуміти хто є отримувачем коштів, за яким договором здійснювався розрахунок та за користування якої саме земельної ділянки сплачувалася орендна плата, судом не було витребувано оригіналу розписки, повторно надану копію розписки в більш чіткому вигляді, було надано вже на стадії розгляду справи, тобто зі спливом досить тривалого проміжку часу після закриття підготовного судового засідання, та не було отримано ані позивачем, ані його представником. Заявник зазначав, що жодних даних, які б підтверджували або спростовували факт сплати орендарем орендної плати з 2008 року по 2010 рік включно відповідачем надано не було. Відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків, не можуть розцінюватися як належний та допустимий доказ сплати орендної плати, оскільки вказані відомості не є платіжним документом, і в них не зазначено на виконання умов якого саме договору нараховані кошти. Оскільки ФГ «Первомайське» є юридичною особою, то предметом доказування виплати орендної плати відповідно до правової позиції висвітленій в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 473/2878/18 (провадження № 61-5248св19), повинні бути лише видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем, видаткова накладна, підписана сторонами, акт надання послуги, що в свою чергу доводить, що кошти, виплачені орендарем, належать саме юридичній особі.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача адвокат Ремський Є.В., посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, доведеність належними доказами виконання відповідачем свого обов`язку щодо сплати орендної плати наперед за майбутні роки та за період з 2009 по 2011 роки включно, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На спростування доводів апеляційної скарги щодо сплати орендної плати за період з 2009 по 2011 роки до відзиву додав розрахунки по орендній платі ФГ «Первомайське».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка за кадастровим номером 4825400000:01:000:0225, площею 6,9353 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Первомайської районної ради Первомайського району Миколаївської області.

25 грудня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФГ «Первомайське» було укладено договір оренди землі, строком на 5 років. Договір зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Первомайській районній раді 15 квітня 2009 року за реєстровим № 040902200080.

Відповідно до умов п. 1 розділу «Орендна плата» договору орендна плата сплачується орендарем щорічно у формі та розмірі: у грошовій формі 3 500 грн або у натуральній - 1600 кг пшениці, 600 кг ячменя, 300 кг соняшника.

Згідно п. 1.1 договору, у грошовій формі сплачується один раз на рік з 1 жовтня по 31 грудня, а згідно п. 1.2. договору, у натуральній формі видається через 15 днів після збирання врожаю окремої культури, але не пізніше 1 грудня.

Пунктом 3 розділу «Орендна плата» договору передбачено, що орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше, як у строк до 31 грудня щороку.

З акта приймання - передачі земельної ділянки, який є невід`ємним додатком до договору, встановлено, що ОСОБА_1 передав відповідачеві належну йому земельну ділянку в користування.

08 грудня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди землі, зареєстровану у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Первомайській районній раді 14 вересня 2012 року за реєстровим № 482540004002308, за умовами якої сторони дійшли згоди про внесення таких змін: «Орендна плата сплачується орендарем у формі та розмірі і становить 3% від вартості землі, що складає в грошовому виразі 2 330 грн на рік. Орендна плата може виплачуватися натуроплатою по реалізаційним цінам, які склалися на момент розрахунку згідно умов договору. Строк дії договору сторони продовжили на 49 років, терміном з 08 грудня 2011 року по 15 квітня 2058 рік».

Умовами договору оренди землі не передбачено заборони щодо сплати орендної плати наперед за майбутні періоди користування земельною ділянкою.

Як на підставу розірвання договору оренди землі позивач посилається на систематичну не виплату орендної плати з 2009 року.

Судом встановлено, що заперечуючи несплату орендної плати відповідач надав суду копію розписки від 08 грудня 2011 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 особисто отримав 100000 грн від ФГ «Первомайське» орендну плату за весь період дії договору земельної ділянки площею 6,94 га. Претензій по сплаті не має, оскаржувати дії в подальшому не буде.

З відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків від 22 червня 2023 року слідує, що ОСОБА_1 виплачена орендна плата ФГ «Первомайське» за 2009 рік - 3500 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 525 грн; за 2010 рік - 3500 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 525 грн; за 2011 рік - 3500 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 525 грн; за 2012 рік -3615 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 542, 25 грн; за 2013 рік 4 444, 77 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 666, 72 грн; за 2014 рік - 4 216, 20 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 632 грн 43 коп; за 2015 рік 5 424 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 813 грн 60 коп; за 2016 рік 5500 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 990 грн; за 2017 рік - 6 000 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 1 080 грн; за 2018 рік 6 600 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 1 188 грн, за 2019 рік 8 000 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 1 440 грн, за 2020 рік 8 000 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 1 440 грн, за 2021 рік - 12 000 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 2 160 грн; за 2022 рік 16000 грн, з яких сума податку на доходи фізичних осіб 2 880 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що відсутня на час розгляду справи заборгованість по орендній платі за договором оренди землі № 76 від 25 грудня 2008 року, яка б давала підстави для розірвання договору оренди.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що цим вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних із орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, дає можливість дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якою необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач систематично не виплачував орендну плату з 2009 року.

Судом першої інстанції встановлено, що, в період дії договору оренди землі, 08 грудня 2011 року ОСОБА_1 отримав від орендаря ФГ «Первомайське» в рахунок орендної плати за весь період дії договору земельної ділянки площею 6,94 га кошти в сумі 100 000 грн. Станом на час звернення до суду з даним позовом відповідач не має заборгованості по орендній платі по договору оренди землі.

Суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати, що давало підстави для розірвання такого договору.

Згідно зі статтею 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою. Умови договору оренди землі про сплату орендної плати за майбутні періоди можуть бути погоджені сторонами договору оренди у формі, передбаченій статтею 14 Закону України «Про оренду землі».

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 321/329/17 (провадження № 61-16545св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17 (провадження № 61-32303св18).

Враховуючи положення статті 531 ЦК України, зміст розписки від 08 грудня 2011 року, який свідчить про те, що ОСОБА_1 погодився на отримання орендної плати за весь період дії договору земельної ділянки площею 6,94 га у розмірі 100 000 грн, а також дії орендаря, який сплатив вказану суму, можливо дійти висновку, що сторони погодили у письмовій формі вказаний порядок сплати орендної плати, і цей порядок було реалізовано сторонами, отже у орендаря була відсутня заборгованість перед орендодавцем по сплаті орендної плати за користування земельною ділянкою.

Позивач у цій справі не довів істотного порушення орендарем умов договору, позбавлення його права на те, на що він розраховував при укладенні договору оренди (стаття 651 ЦК України).

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при виборі норм матеріального права не враховано висновків Верховного Суду в аналогічних правовідносинах де зазначено, що систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання договору оренди землі, є безпідставними, оскільки позивачем у цій справі не доведено факту систематичної несплати орендної плати.

Доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом, в порушення вимог процесуального закону, залучено до матеріалів справи копію розписки про отримання ОСОБА_1 орендної плати, яка є неналежним доказом, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції дослідив наявні у матеріалах справи докази в сукупності, серед яких була і копія розписки від 08 грудня 2011 року про отримання ОСОБА_1 орендної плати, якою відповідач доводив відсутність заборгованості з орендної плати.

Зазначений доказ має вирішальне значення для правильного вирішення спору та ухвалення справедливого рішення по суті спору, а тому суд першої інстанції обґрунтовано взяв його до уваги. Надана копія розписки свідчить про виконання обов`язку орендаря по сплаті орендної плати за договором оренди землі, оскільки така виплата орендної плати за цим документом відбулися після укладення договору оренди землі від 25 грудня 2008 року та додаткової угоди від 08 грудня 2011 року, в документі міститься підстава виплати грошових сум, а саме орендна плата за земельну ділянку площею 6,94 га, розписку особисто написано орендодавцем та зазначено про отримання ним коштів.

Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 387/193/19 (провадження № 61-15879св19).

Доводи апеляційної скарги про неналежність та недопустимість письмового доказу, копії розписки, яка надана представником відповідача, у зв`язку з тим, що судом не було витребувано оригіналу розписки, не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що копію розписки було засвідчено в порядку встановленому чинним законодавством, клопотань про витребування її оригіналу учасники справи не заявляли, а витребування оригіналу розписки з власної ініціативи є правом, а не обов`язком суду згідно приписів статті 95 ЦПК України.

Те, що копію розписки в більш чіткому вигляді було надано вже на стадії розгляду справи не є підставами для її неприйняття, оскільки представником відповідача її було надано на виконання ухвали суду першої інстанції від 13 червня 2023 року. Посилання в апеляційній скарзі на неотримання копії розписки ані позивачем, ані його представником, є безпідставним, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме додатками до відзиву на позовну заяву та змістом відповіді на відзив сторони позивача.

Сама по собі відсутність видаткового касового ордеру, виписаного орендарем та підписаного орендодавцем, видаткової накладної, підписаної сторонами, акту надання послуги, тощо, з огляду на вищевстановлені обставини справи, не може розцінюватися як неотримання орендної плати за спірну земельну ділянку орендодавцем.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що він не отримував грошових коштів від орендаря на підставі вказаної розписки.

Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №473/2878/18 (провадження №61-5248св19) колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованим, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У вищезазначеній справі та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини, зокрема, у наведеній справі було встановлено, що за умовами укладеного між сторонами договору орендна плата повинна сплачуватися щорічно, чого у 2015-2017 роках виконано не було, що свідчить про систематичність несплати орендної плати та є підставою для розірвання укладеного між сторонами договору. При цьому, оплата за розпискою, на яку посилався орендар у тій справі, проведена за 2 роки до укладення договору оренди земельної ділянки, що не можна вважати про домовленість сторін по істотним умовам та виконання договору.

Таким чином, на думку колегії суддів відсутні підстави для врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

До того, колегія суддів задовольнила клопотання представника ФГ «Первомайське» про долучення до матеріалів справи розрахунків за оренду землі ФГ «Первомайське» за 2009-2011 року. Зміст наданих документів свідчить про те, що в 2009 року ОСОБА_1 отримав орендну пату в сумі 2975 грн та 1500 кг пшениці, в 2010 році позивач отримав орендну плату в сумі 2975 грн, в 2011 році 3000 грн.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про недоведеність відповідачем сплати орендної плати з 2008 року по 2011 рік, є непереконливими, з огляду на те, що до березня 2023 року позивач жодних вимог про невиплату орендної плати за вказаний період не пред`являв, а навпаки 08 грудня 2011 року уклав додаткову угоду з ФГ «Первомайське», якою продовжив строк оренди до 15 квітня 2058 року. Отже, істотного порушення договору відповідачем не встановлено.

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й належної оцінки судом першої інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, тому відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 13 листопада 2023 року