Рішення

від 26.10.2023 по справі 381/886/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 381/886/23

Провадження № 2/369/4495/23

РІШЕННЯ

Іменем України

26.10.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Сєрих В.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 381/886/23 за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ» про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИВ:

28.02.2023 року позивач звернувся до суду із вище зазначеним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.03.2022 року на підставі Наказу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "КИЇВОБЛГАЗ" № 706 о/с за підписом в.о. голови Правління Руслана Писанко, ОСОБА_3 звільнено з посади Голови Правління Акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ" на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України.

Рішення про припинення повноважень позивача, припинення дії укладеного з ним контракту та подальше звільнення з займаної посади прийнято на засіданні Наглядової ради та оформлено протоколом № 07/03-2022.

Так, п. 8 ст. 36 КЗпП України законодавцем визначена можливість припинення трудового договору з підстав, передбачених трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

Однак, за будь-яких підстав та умов звільнення працівника з займаної посади передбачає дотримання певної процедури та чіткого виконання норм чинного законодавства України.

Позивач вважає, що Наказ № 706 о/с від 09.03.2022 року складено з порушенням норм діючого законодавства, а також відповідачем не дотримано процедури звільнення.

Беручи до уваги те, що позивач отримував заробітну плату в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок за місяць, то сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню становить 2 200 000 (два мільйони двісті тисяч) гривень 00 копійок.

Таким чином, позивач вважає, що стягненню підлягає середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з метою поновлення прав ОСОБА_3 .

Позивач обґрунтовано вважає, що його конституційні права на працю є порушеними та підлягають захисту у судовому порядку. Позовна заява є обґрунтованою та такою, що має бути задоволена судом у повному обсязі, а Акціонерним товариством "КИЇВОБЛГАЗ", діючи цілком умисно, упереджено та незаконно, реалізовано процедуру звільнення ОСОБА_3 із займаної посади на підставі неправомірно складеного Наказу № 706 о/с від 09 березня 2022 року про звільнення позивача з посади Голови Правління Акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ".

На підставі вище наведеного позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ» № 706 о/с від 09 березня 2022 року про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ», поновити ОСОБА_3 на посаді Голови правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ», стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ» на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи із 09.03.2022 року до дня ухвалення судового рішення в розмірі 2 200 000 (два мільйони двісті тисяч) гривень 00 копійок та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді Голови правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ».

30.05.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче провадження у справі.

11.07.2023 року представником Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ» через канцелярію суду зареєстровано заяву про застосування строку позовної давності та відзив на позовну заяву, в яких останній зазначив, що просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

09.08.2023 року представником Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ» через канцелярію суду зареєстровано додаткові пояснення у справі, які останній просив долучити до матеріалів справи.

30.08.2023 року представником позивача через канцелярію суду зареєстровано відповідь на відзив, в якому остання заперечувала щодо доводів представника відповідача та просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

11.09.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до розгляду по суті.

26.10.2023 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд позов задовольнити.

26.10.2023 року представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив суд у задоволенні позову відмовити.

26.10.2023 року свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні засвідчили, що на їх переконання позивача було незаконно звільнено під час його перебування у законній плановій відпустці. Крім того, вказували, що в період звільнення позивача з посади до працівників застосовувалися заходи психологічного впливу, що призвели до оформлення документів по звільненню позивача.

Заслухавши доводи сторін, показання свідків та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Судом встановлено, що рішенням Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ" від 28.07.2016 року позивача обрано Головою Правління Приватного акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ" строком на три роки, що підтверджується копією наказу № 517 о/с від 30.07.2016 року.

Рішенням Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ" від 01.07.2019 року позивача обрано Головою Правління Приватного акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ" строком на три роки, що підтверджується копією наказу № 2273 о/с від 30.07.2016 року.

14.02.2022 року позивач видав Наказ № 61В, на підставі якого останній відбув у щорічну відпустку з 15.02.2022 року по 15.03.2022 року на 28 календарних днів, що підтверджується копією наказу, поклавши обов`язки голови правління на ОСОБА_6 , що займає посаду технічного директора.

В провадженні Голосіївського районного суду міста Києва знаходиться справа № 752/13590/22 за позовом АТ "Оператор газорозподільної системи "КИЇВОБЛГАЗ" до ОСОБА_3 про стягнення збитків.

17.01.2023 року адвокат позивача Дворнікова А.Ю. ознайомилася з матеріалами справи № 752/13590/22 в Голосіївському районному суді міста Києва, внаслідок чого позивачу стало відомо про ухвалення 14.02.2022 року Наглядовою радою Акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ" рішення, затверджене протоколом № 14/02-2022 засідання Наглядової ради Акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ", про відсторонення Голови Правління з 15 лютого 2022 року по 15 березня 2022 року (включно) із збереженням на цей час посадового окладу та покладання обов`язків Голови Правління на директора технічного Писанка Руслана Володимировича.

Також під час ознайомлення представнику позивача ОСОБА_3 стало відомо про звільнення останнього з посади на підставі Наказу № 706 о/с від 09.03.2022 року.

Так, з матеріалів справи дійсно вбачається, що 09.03.2022 року на підставі Наказу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "КИЇВОБЛГАЗ" № 706 о/с за підписом в.о. голови Правління Руслана Писанко - ОСОБА_3 звільнено з посади Голови Правління Акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ" на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України.

Рішення про припинення повноважень позивача, припинення дії укладеного з ним Контракту та подальше звільнення з займаної посади прийнято на засіданні Наглядової ради та оформлено протоколом № 07/03-2022.

Суд зауважує, що не приймає доводи сторони відповідача наведені у відзиві на позовну заяву стосовно належного повідомлення позивача про рішення наглядової ради товариства щодо його тимчасового відсторонення та щодо його звільнення, так як матеріали справи не містять належних на це доказів, а саме твердження сторони відповідача про те, що рішення наглядової ради про відсторонення ОСОБА_3 було надіслано на електронну адресу начальника управління з персоналу Акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ" ОСОБА_4, не можуть бути доказом того, що дана інформація була доведена 14.02.2022 року конкретно до позивача.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 було надіслано повідомлення та копію наказу Акціонерного товариства "КИЇВОБЛГАЗ" шляхом доставлення листа поштовим зв`язком, а тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 фактично ознайомився з матеріалами справи лише 17.01.2023 року.

Враховуючи встановленні судом факти та докази, що їх підтверджують, підстав для задоволення клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності у суду немає.

Щодо невидачі працівникові трудової книги та не ознайомлення з наказом про звільнення.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Судом встановлено, що відповідачем не було видано позивачеві трудову книжку під час звільнення.

Паперові трудові книги поступово виводяться з користування, натомість трудова діяльність працівників повинна обліковуватися в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Однак, якщо ж трудові книжки раніше були прийняті на збереження роботодавцем і все ще зберігаються на підприємстві, то після того, як ПФУ завершить роботи щодо внесення відомостей про трудову діяльність працівників до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, трудові книжки видаються працівникам особисто під підпис.

Ця норма передбачена п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі».

До цього ж часу (до внесення відомостей про трудову діяльність до реєстру застрахованих осіб) трудові книжки, що вже зберігаються на підприємстві, мають видавати працівникам лише в разі їх звільнення з роботи з дотриманням порядку, який встановлено в розділі 4 «Видача трудової книжки у разі звільнення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 5, 8 від 29.07.1993 року.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 роботодавець зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Для підтвердження отримання трудової книжки працівник має розписатися в особовій картці (типова форма № П-2, затверджена наказом Державного комітету статистики України та Міністерства оборони України від 25.12.2009 року № 495/656) і в Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (типова форма № П-10, затверджена наказом Міністерства статистики України від 27.10.1995 року № 277).

Таким чином, відповідачем допущено порушення, що полягає у невидачі позивачеві трудової книги в день звільнення та не ознайомлення останнього з Наказом № 706 о/с від 09.03.2022 року про звільнення позивача з займаної посади.

Щодо звільнення працівника під час відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Даний закон вступив в силу 15.03.2022 року. Відповідно до моменту прийняття даного закону слід керуватися старими нормами щодо звільнення під час відпустки.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Суд зауважує, що 14.02.2022 року позивач видав Наказ № 61В, на підставі якого відбув у щорічну відпустку з 15.02.2022 року по 15.03.2022 року на 28 календарних днів (копія наказу додається), поклавши обов`язки голови правління на ОСОБА_6 , що займає посаду технічного директора.

Так, у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП) стосуються як передбачених статей 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, законодавство про працю не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.

Так, відповідно до чинного на момент видачі Наказу № 706 о/с від 09.03.2022 року законодавства України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України, тобто через нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, слідуючи підходу КС України, застосованому у рішенні № 6-р (II)/2019 від 04.09.2019 року, виснував, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України, яка встановлює гарантію захисту працівника від незаконного звільнення, поширюється на усі трудові правовідносини (постанови від 30.10.2019 року у справі № 310/2284/17, від 13.11.2019 року у справі № 545/1151/16-ц, від 11.12.2019 року у справі № 522/3410/15-ц, від 29.01.2020 року у справі № 320/7991/16, від 19.02.2020 року у справі № 405/1526/17-ц, від 16.03.2020 року у справі № 640/10761/14-ц, від 11.06.2020 року у справі № 481/1043/17, від 08.07.2020 року у справі № 752/11686/18, від 29.07.2020 року у справі № 305/1229/18).

Так, у постанові від 16.03.2020 року у справі № 640/10761/14-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за подібних правовідносин виснував про те, що, оскільки позивач був звільнений за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України у період його тимчасової непрацездатності, то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про поновлення позивача на роботі.

04.09.2019 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 6-р (II)/2019 у справі № 3-425/2018 (6960/18) за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Крім того, суд зауважує, що в наказі Товариства від 09.03.2022 року № 706 о/с та в протоколі № 07/03-2022 від 07.03.2022 року засідання Наглядової ради Товариства про звільнення позивача, підстави звільнення з посиланням на конкретні пункти контракту фактично не визначені, а посилання в спірному наказі товариства від 09.03.2022 року № 706 о/с про звільнення позивача на наявність рішення засідання Наглядової ради Товариства (протоколу № 07/03-2022 від 07.03.2022 року) будь-якого змісту не слугує передумовою для розірвання контракту з керівником на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки така підстава контрактом не передбачена.

Таким чином, відповідач, звільнивши позивача під час відбування останнім щорічної відпустки, порушив статтю 40 Кодексу законів про працю України, а тому наявні обґрунтовані підстави для поновлення позивача на посаді.

Щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У разі незаконного звільнення із займаної посади працівник, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи наведену норму суд вважає, що на користь позивача має бути стягнуто судом середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи із 09.03.2022 року по день ухвалення рішення про поновлення на роботі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Беручи до уваги те, що ОСОБА_3 отримував заробітну плату в розмірі 200 000 гривень (двісті тисяч гривень 00 копійок) за місяць, то сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню становить 2 200 000 (два мільйони двісті тисяч) гривень 00 копійок.

Таким чином, суд вважає, що стягненню підлягає середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з метою поновлення прав ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

На підставі вище наведеного, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді Голови правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ».

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, з огляду на зазначене, позовні вимоги ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ» про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді підлягають задоволенню у повному обсязі.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 15567 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот шістдесят сім) гривень 20 копійок.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ» про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді - задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ» № 706 о/с від 09 березня 2022 року про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ».

Поновити ОСОБА_3 на посаді Голови правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ».

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ» на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи із 09.03.2022 року до дня ухвалення судового рішення в розмірі 2 200 000 (два мільйони двісті тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ» в дохід держави суму судового збору в розмірі 15567 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот шістдесят сім) гривень 20 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді Голови правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про позивача: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «КИЇВОБЛГАЗ», код ЄДРПОУ 20578072, адреса: 08150, Київська область, Фастівський район, м. Боярка, вул. Шевченка, буд. 178.

Повне рішення складено 14.11.2023 року.

Суддя А.В. Янченко