Рішення

від 13.11.2023 по справі 520/9920/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2023 р. № 520/9920/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, 36, м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати протиправну бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди на період дії воєнного стану у відповідності до вимог ПКМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року. Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду на період дії воєнного стану у відповідності до вимог ПКМУ від 28 лютого 2022 року N 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди на період дії воєнного стану у відповідності до вимог ПКМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року, на думку позивача, є протиправною.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 в період з 06.09.2019 по 06.11.2019 працював у Територіальному управлінні Служби судової охорони у Харківській області на посаді провідного інспектора відділу координації діяльності сил оперативно-раптової дії.

3 07.11.2019 позивач наказом начальника ТУ ССО № 880/с від 12.11.2019 був прийнятий на службу до Служби судової охорони у Харківській області та призначений на посаду начальника відділу координації діяльності сил оперативно-раптової дії з присвоєнням в порядку переатестування спеціального звання - підполковник Служби судової охорони.

Після реорганізації підрозділу був призначений на посаду заступника командира підрозділу особистої безпеки суддів та приступив до виконання обов`язків.

В подальшому, у відповідності до наказу начальника ТУ ССО № 21о/с від 19.01.2023 позивач був звільнений зі служби в запас ЗСУ з 30.01.2023 з посади заступника командира підрозділу особистої безпеки суддів.

Позивач посилається на те, що при звільненні його зі служби відповідачем не були здійснені остаточні необхідні розрахунки, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 160 Закону № 1402-VIII підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.

Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою КМУ № 289 затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крі того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.

На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та постанови КМУ № 289 ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок № 384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» КМУ прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Таким чином, указаною постановою № 168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.

09 квітня 2023 року позивач звернувся із запитом до територіального управління Служби судової охорони у Харківській області для отримання інформації щодо виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, а також отримання копій локальних нормативно-правових актів ДСА (ССО) щодо порядку та умов виплати додаткової винагороди співробітникам Служби, проходження мною служби в ССО та розрахункових документів стосовно виплати (невиплати) грошового забезпечення за період з 24.02.2022 року до 20.01.2023 року включно.

11 квітня 2023 року за № 51.07-383 територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області повідомило позивача про те, що в зв`язку з відсутністю кошторисних призначень, накази начальником ТУ ССО у Харківській області про виплату додаткової винагороди, передбаченої вимогами Постанови № 168, не видавалися, у зв`язку з чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби за період з 24 лютого по теперішній час не проводилась.

Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, яка викладена в листі, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

Суд зазначає, що постановою КМУ № 793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ № 168: в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

Разом із цим, зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Указане підтверджується: пунктом 11 розділу І Порядку № 384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я понад встановлені чинним законодавством строки; пунктом 14 розділу І указаного Порядку, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата; пунктом 8 Порядку № 396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов`язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров`ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв`язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров`я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди позивача слід застосовувати норми постанов КМУ, а не Порядку № 396, який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.

Таким чином, особи рядового і начальницького складу, які несли в період з 24.02.2022 мали право на отримання додаткової грошової винагороди в розмірі 30000 гривень, передбаченої п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168, пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

Надання цієї додаткової винагороди, є виключним повноваженням Кабінету Міністрів України. Він мав право встановлювати розмір, підстави, умови, обмеження та виключення з виплати цієї додаткової винагороди. У постанові, з врахуванням наступних змін, досить чітко передбачено право осіб рядового і начальницького складу (тобто тих, хто має спеціальні звання) в період з 24.02.2022р., і зазначене право обмежено лише несенням служби у місцевості в районі проведення воєнних (бойових) дій. Будь-яких виключень для осіб начальницького складу, які несуть службу у цій місцевості, але в установах судової охорони, Кабінетом Міністрів України в постанові №168 не передбачено.

За відсутності з боку нормотворця будь-яких обмежень для осіб начальницького складу, у суду немає підстав для обмежувального тлумачання цієї норми, штучно звужуючи права позивача.

У будь-якому випадку, якщо у нормотворця була мета на обмеження у виплатах, осіб які несуть службу, це повинно було чітко визначено в постанові КМУ №168, та не може бути вирішено шляхом обмежувального тлумачення.

Також судом враховується, правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, по аналогічній адміністративній справі, яка є зразковою.

Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову 21.09.2023 у справі №260/3564/22 (Оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 10.10.2023 року) Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року залишити без змін, яка згідно з нормами статті 359 КАС України набрала законної сили у день прийняття.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди на період дії воєнного стану у відповідності до вимог ПКМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року є протиправною, у зв`язку з чим вимоги адміністративного позову про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду на період дії воєнного стану у відповідності до вимог ПКМУ від 28 лютого 2022 року N 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям. особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року підлягають задоволенню.

Щодо вимог адміністративного позову в частині визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення та зобов`язання Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.02.2015.

В адміністративному позові позивач посилається на те, що у період з 01.08.1991 по 07.09.2018 він проходив військову службу в Національній гвардії України. Під час проходження військової служби приймав безпосередню участь в проведенні антитерористичної операції. В подальшому був звільнений з військової служби і виключений зі списків особового складу військової частини з 07.09.2018. Після звільнення в запас Збройних Сил України позивач в період з 08.09.2018 до 06.09.2019 знаходився на пенсії. Працевлаштування було здійснено тільки 06.09.2019 - до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на посаду провідного інспектора відділу координації діяльності сил оперативно-раптової дії, де і продовжив службу. Враховуючи те, що працевлаштування відбулося у 2019 році, позивач посилається на те, що він мав право на додаткову відпустку у 2019 році. Незважаючи на це, керівництвом ТУ ССО у Харківській області додаткову відпустку із збереженням заробітної плати (грошового забезпечення) строком 14 календарних днів до 31.12.2019 ОСОБА_1 надано не було.

Позивач у позові зазначив, що на звернення до керівництва Служби, на нараді Служби судової охорони у Харківській області було доведено про те, що відповідна грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки буде виплачена в разі звільнення зі служби.

30.01.2023 наказом начальника ТУ ССО у Харківській області № 21о/с від 19.01.2023 ОСОБА_1 був звільнений зі служби у запас Збройних сил України, однак грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку за 2019 рік позивачу виплачена не була.

14 квітня 2023 року представником позивача була надіслана заява на адресу керівника ТУ ССО з проханням здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рiк.

24 квітня 2023 року за вих. № 51.05-393 територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області надало відповідь з відмовою в нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рiк.

Вважаючи, що при звільненні відповідач безпідставно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 роки у кількості 14 діб, які передбачені Законом України «Про відпустки» та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Служби судової охорони, статус працівників служби, а також порядок проходження служби в судовій охороні визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 161 Закону № 1402-VIII, Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони (ч. 3 ст. 165 Закону № 1402-VIII).

Частиною 2 статті 165 «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 28.08.2020 року № 384 (далі за текстом Порядок № 384) визначають критерії виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.

Як передбачено абзацом 6 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 384 за невикористану в році звільнення відпустку співробітникам, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки, відповідно до вимог законодавства про відпустки, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого співробітник має на день звільнення зі служби з урахуванням пункту 30 розділу І цього Порядку. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, законом не виключаються випадки, коли співробітниками Служби судової охорони відпустка не буде використана протягом календарного року.

Тобто, у наступному календарному році, у тому числі і за умови, що він є роком звільнення, співробітник Служби судової охорони має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), які не були використані, що тягне за собою право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустка є невикористаними в році звільнення та не може бути залишена без розрахунку зі співробітником Служби судової охорони, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі за текстом Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Приписами статті 5 Закону № 3551-XII установлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Як передбачено п. 12 ст. 12 цього Закону учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням;

3) творча відпустка;

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях;

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; відпустка при народженні дитини;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

Таким чином, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством належать до щорічних відпусток.

Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом № 3551-XII, особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, додаткова відпустка, яка передбачена, як п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", так і ст.16-2 Закону України «Про відпустки» є іншою додатковою відпусткою, яка прямо передбачена законодавством, а тому належить до щорічних відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення працівника, який має статус учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки (до якої належать також інші додаткові відпустки, передбачені законодавством), а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Беручи до уваги, що додаткова відпустка учасникам бойових дій зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік прямо передбачена нормами законодавства, належить до інших додаткових відпусток, які включаються до щорічної відпустки в силу п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про відпустки», то при звільненні, позивач набув право на її компенсацію у відповідності до положень ч.1 ст.24 наведеного Закону.

При вирішення публічно-правового спору, суд адміністративної юрисдикції досліджує законність рішень (дій, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень станом на момент їх прийняття (вчинення, допущення), тобто перевіряє їх правомірність на момент виникнення спірних правовідносин.

Можливі подальші дії позивача жодним чином не впливають на визначений законодавством обов`язок роботодавця провести повний розрахунок з працівником у день його звільнення, в тому числі в частині нарахування і виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (до якої належить і додаткова відпустка учаснику бойових дій).

Суд зазначає, що право учасника бойових дій на щорічну додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів прямо визначено нормами законодавства і ним не визначено інших умов для набуття права на таку відпустку (окрім наявності відповідного статусу), в тому числі і щодо відпрацювання певної кількості днів у поточному році, за який надається така відпустка.

Положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, від 31.05.2021 у справі № 200/13348/19-а, у справі № 360/4127/19 від 07.05.2020.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення та зобов?язання Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, 36, м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправну бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди ОСОБА_1 на період дії воєнного стану у відповідності до вимог ПКМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду на період дії воєнного стану у відповідності до вимог ПКМУ від 28 лютого 2022 року N 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Єгупенко