Постанова

від 06.11.2023 по справі 440/15177/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 р.Справа № 440/15177/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.2022, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі №440/15177/21

за позовом ОСОБА_1

до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі (далі відповідач, Ліквідкомісія УМВС України в місті Севастополі), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі від 23.09.2021 №3 про його звільнення з органів внутрішніх справ за п. 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року у цій частині та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що відповідачем протиправно не розглянуто його рапорт про звільнення за віком, у тому числі у порядку примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 у справі № 440/5411/20. Повідомляє, що наявне у матеріалах справи запрошення не отримував, вказавши на відсутність доказів його направлення на адресу позивача. Також зазначив, що спірний наказ про звільнення з органів внутрішніх справ за п. 64 "є" (за порушення дисципліни) виданий безпідставно, оскільки до його видання мало передувати службове розслідування та наказ про накладення дисциплінарного стягнення.

Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлені обставини, які не оспорені та не заперечуються сторонами.

З липня 1996 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, а саме, в УМВС України в м. Севастополі.

Наказом МВС України від 31.03.2010 №553 о/с "По особовому складу", відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, майора міліції ОСОБА_1 (С-649319) призначено начальником відділу Державної автомобільної інспекції Управління МВС України в м. Севастополі.

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до начальника УМВС України в м. Севастополі з рапортом про надання йому відпустки по догляду за дитиною на підставі довідки ВКК №423.

Наказом УМВС України в м. Севастополі від 10.01.2014 №3 о/с "По особовому складу" відповідно до пункту 3 статті 25 Закону України "Про відпустки" підполковнику міліції ОСОБА_1 (С-649319) начальнику відділу Державної автомобільної інспекції УМВС України в м. Севастополі надано додаткову відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з 04.01.2014 по 30.06.2014.

Позивач стверджує, що 18.03.2014 російською федерацією була здійснена анексія АР Крим, у зв`язку з чим він був змушений покинути територію АР Крим та переїхав зі своєю родиною до м. Херсон.

14.08.2020 позивачем на ім`я голови Ліквідкомісії УМВС України в місті Севастополі направлений рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ України відповідно до пункту "а" статті 64 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (надалі Положення № 114).

У відповідь на вказаний рапорт голова Ліквідкомісії УМВС України в місті Севастополі листом від 31.08.2020 №25/100/01-2020 проінформував ОСОБА_1 про те, що з початку анексії Автономної Республіки Крим і до теперішнього часу архіви, документація або інші матеріали з тимчасово анексованої території до материкової частини України не передавалися. У зв`язку з тим, що Ліквідкомісія УМВС України в місті Севастополі не має інформації щодо проходження ОСОБА_1 служби в ОВС України розглянути рапорт не видається можливим.

Наказом Ліквідкомісії УМВС України в місті Севастополі від 23.09.2021 №3 о/с "По особовому складу" підполковника міліції ОСОБА_1 , начальника відділу Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у запас (з постановлянням на військовий облік) за пунктом «є» статті 64 (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Зі змісту зазначеного спірного наказу від 23.09.2021 № 3 о/с вбачається, що підставою для його прийняття стало надходження доповідної записки від 22.09.2021 №86 та рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 у справі №440/5411/20.

Вважаючи, що його неправомірно та безпідставно було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ за порушення дисципліни, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про скасування вказаного наказу про звільнення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що голова ліквідаційної комісії наділений відповідними повноваженнями щодо звільнення працівників органів внутрішніх справ, в тому числі осіб у званні підполковника, внаслідок вчинення дисциплінарного проступку. Також вказав, що Дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з ОВС до позивача застосоване правомірно, повноважною особою, обґрунтовано, з дотриманням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду в межах вимог апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 308 КАС України, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.

Особливістю цієї справи є питання правомірності звільнення позивача з органів міліції та факт того, що позивач не був переведений до органів поліції, отже спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про міліцію», Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року, № 3460-IV (надалі - Статут) та іншими нормативно-правовими актами, які стосувалися проходження служби працівниками міліції.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до вимог стаття 18 Закону «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно з вимогами статті 25 Закону України «Про міліцію» працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов`язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Згідно з преамбулою Статут, в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, цей Статут визначає сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ст. 1 Статуту службова дисципліна це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об`єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу.

Відповідно до ст. 2 Статуту дисциплінарний проступок це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до ст. 5 Статуту, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до ст. 7 Статуту Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Згідно ст. 12 Статуту, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження;3) догана;4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Частиною 5 ст. 18 Статуту передбачено, що такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

Стаття 14 Статуту передбачає, що з метою з`ясування усіх обставин дисциплінарного проступку начальник призначає службове розслідування. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Аналіз наведених норм у сукупності дає підстави для висновку, що звільненню позивача зі служби в органах внутрішніх справ з підстав порушення ним дисципліни мало передувати його притягнення до відповідальності відповідним наказом, який відповідачем не приймався, та який мав складатися за результатами службового розслідування, яке не проводилося.

При цьому, посилання суду першої інстанції та відповідача на Закон України «Про Національну поліцію» та його Перехідні положення колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, по-перше, позивач не ставить питання про його переведення до органів Національної поліції та його звільнення саме з органів національної поліції, по-друге, позивача звільнений саме за порушення дисципліни працівником міліції, а не у зв`язку з недотримання процедури переведення до органів національної поліції.

Колегія суддів також вважає помилковим посилання суду першої інстанції на неможливість проведення службового розслідування з огляду на те, що Порядок проведення службових розслідувань відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України регулювався Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 12.03.2013 № 230, яка втратила чинність, оскільки відсутність підзаконного нормативно-правового акту, який урегульовує порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників органів внутрішніх справ не є належною та законною підставою недотримуватися Ліквідкомісією УМВС України в місті Севастополі, яка є суб`єктом владних повноважень, обов`язку щодо проведення службового розслідування та накладання у законний спосіб стягнення у вигляді звільнення який прямо визначений чинним законом (у цьому випадку Статуту).

Наведені обставини є достатніми для скасування спірного наказу з підстав недотримання Ліквідкомісією УМВС України в місті Севастополі процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, підставою для його прийняття стало рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 , винесене у справі №440/5411/20.

Стосовно даної підстави колегія суддів зазначає.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 у справі №440/5411/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Ліквідкомісії УМВС України в місті Севастополі щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України від 14.08.2020. Зобов`язано Ліквідкомісію УМВС України в місті Севастополі розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14.08.2020 про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України та прийняти рішення згідно з Положенням № 114, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Згідно зазначеного рішення, Ліквідкомісію УМВС України в м. Севастополі було зобов`язано розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14.08.2020 про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України за пунктом "а" ст. 64 (за віком) та прийняти рішення згідно з Положенням №114.

У складених відповідачем доповідній записці про результати виконання рішення суду від 15.12.2020 по справі № 440/5411/20 за позовом ОСОБА_1 , протоколі засідання Ліквідкомісії УМВС України в місті Севастополі від 23.09.2021 № 90/100/10-2021, листі від 23.09.2021 № 89/100/01-2021, акті № 92 про невихід на службу ОСОБА_2 від 23.09.2021, наказу № 3 о/с від 23.09.2021 вказано, що такі документи складені на виконання рішення. Полтавського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 у справі № 440/5411/20.

Колегія суддів, дослідивши зміст вказаних документів звертає увагу на те, що жоден з них не містить висновків у вигляді результату розгляду рапорту Білоуса Б.Б. від 14.08.2020 про його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України за віком на підставі пункту "а" статті 64 Положення № 114.

Більш того, у висновках рішення суду від 15.12.2020 по справі № 440/5411/20 відсутнє зобов`язання відповідача як зі встановлення обставин відсутності позивача на робочому місці, так і звільнення його на підставі інших пунктів статті 64 Положення № 114, а тому названі документи не мають жодного стосунку до виконання рішення суду від 15.12.2020 по справі № 440/5411/20.

Отже, колегія суддів вважає посилання відповідача у названих документах на те, що вони складені на виконання рішення суду від 15.12.2020 по справі № 440/5411/20 хибними та такими, що спростовуються змістом таких документів.

Наведені вище обставини свідчать, що Ліквідкомісія УМВС України в місті Севастополі не ухвалила жодного рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.08.2020 про його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України за віком на підставі пункту "а" статті 64 Положення № 114.

Також колегія суддів критично ставиться до посилання Ліквідкомісії УМВС України в місті Севастополі про запрошення позивача для вирішення питання про його звільнення, оскільки нею не надано жодного доказу фактичного направлення позивачеві такого запрошення, як і доказів ознайомлення ОСОБА_1 з таким запрошенням.

Підсумовуючи наведене вище колегія суддів дійшла висновку про невідповідність наказу голови Ліквідкомісії УМВС України в місті Севастополі від 23.09.2021 №3 про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п. 64 "є" Положення № 114 вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак та наявність підстав для його скасування.

Як наслідок наявні пістави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним встановленням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 ..

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року по справі №440/15177/21 скасувати.

Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі від 23.09.2021 № 3 про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п. 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 13.11.2023.