Постанова

від 13.11.2023 по справі 910/5870/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2023 р. Справа№ 910/5870/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

без повідомлення учасників справи

розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023

у справі № 910/5870/23 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова клін»

до Державного підприємства «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» Міністерства оборони України

про стягнення 156556,94 грн,

в с т а н о в и в:

17 квітня 2023 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА КЛІН" до Державного підприємства "ГОТЕЛЬ "ІНФОРМАЦІЯ_1" Міністерства оборони України про стягнення 156556,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконує умови договору №20/02 від 20.02.2019 в частині своєчасної оплати за надані послуги у зв`язку з чим у останнього обліковується заборгованість у розмірі 156556,94 грн з яких: сума основної заборгованості складає - 104999,96 грн, 3% річних у розмірі 7075,32 грн та інфляційні збитки у розмірі 44481,66 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова клін» суму основної заборгованості у розмірі 91288,16 грн. - 3% річних у розмірі 6143,83 грн., інфляційні збитки у розмірі - 39712,55 грн. та судовий збір в розмірі 2351,20 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» Міністерства оборони України 07.08.2023 (згідно поштового трекера на конверті) звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі №910/5870/23 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/5870/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5870/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/5870/23.

28.08.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі №910/5870/23. Справу призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 15 листопада 2023 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №910/5870/23 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи

01.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВА КЛІН» (далі - Позивач, Виконавець) та Державним підприємством «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» Міністерства оборони України (далі - Відповідач, Замовник) укладено Договір №20/02 про (далі - Договір), за умовами Виконавець надає послуги з чищення та ремонту одягу, прання білизни, прання спецодягу (надалі «одяг, білизна, спецодяг» по тексту - Майно, Речі «Замовника»), згідно заявки замовника на дату подання замовником відповідної усної заявки за прейскурантом з юридичними особами, в зручний для Замовника час (п. 1.1. Договору).

Відповідно д оп.2.1. договору замовник оплачує вартість виконаних послуг, згідно з чинним на дату подання замовником відповідної усної заявки. Ціни визначено у прейскуранті, що є невід`ємним додатком до договору.

Згідно з п.2.2 договору оплата за вказані послуги здійснюється замовником на поточний рахунок виконавця на підставі виставленого рахунку та акта надання послуг, не пізніше 15-ти банківських днів з моменту отримання рахунку.

Замовник протягом 7 робочих днів з моменту отримання акту наданих послуг зобов`язаний його підписати і передати виконавцю, або протягом 7 робочих днів з моменту його отримання письмово направити на адресу виконавця претензію щодо наданих виконавцем послуг (п.2.3 договору).

Відповідно до п.4.2. договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати замовник сплачує пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2019 року.

За згодою сторін цей договір може бути автоматично продовжено, якщо за 15 днів до закінчення строку жодна із сторін не виявила бажання розірвати даний договір, він автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (п. 7.2 договору).

У додатку № 1 до договору сторони погодили Прейскурант відповідно до якого сторони домовились про види послуг, одиниці виміру та ціну з ПДВ.

Так, за прання 1 кг. готельної білизни (постільна білизна, махрові вироби, рушники) - 17,00 грн; за прання 1 кг. ресторанної білизни (скатертина, серветка) - 17,00 грн; за прання ковдри в кількості 1 шт. - 100,00 грн; за прання подушки в кількості 1 шт. - 50,00 грн; за прання покривала в кількості 1 шт. - 75,00 грн.

На виконання умов договору позивачем було надано послуги з чищення та ремонту одягу, прання білизни, прання спецодягу, проте відповідачем оплачувались з порушенням строків, визначених умовами договору.

Позивачем на підтвердження наявності заборгованості відповідача долучено до матеріалів справи акти звірки за четвертий квартал 2019 року на суму 101606,60 грн. (за період 08.10.2019 по 30.12.2019) та за перший квартал 2020 року (за період з 15.01.2020 по 16.03.2020), відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 18.03.2020 становить 142171,52 грн. Зазначені акти підписані з боку позивача та відповідача без зауважень та скріплені печатками останніх.

Крім того, матеріали справи містять акт надання послуг №37 від 31.01.2020 на суму 43084,20 грн., акт надання послуг №38 від 31.01.2020 на суму 9574,60 грн., акт надання послуг №75 від 17.02.2020 на суму 7851,52 грн., акт надання послуг №76 від 17.02.2020 на суму 42681,28 грн., акт надання послуг №134 від 16.03.2020 на суму 15837,80 грн., акт надання послуг №135 від 16.03.2020 на суму 9430,32 грн., акт надання послуг №150 від 31.03.2020 на суму 3045,24 грн., акт надання послуг №151 від 31.03.2020 на суму 3326,40 грн., рахунок на оплату №37 від 31.01.2020 на суму 43084,20 грн., рахунок на оплату №38 від 31.01.2020 на суму 9574,60 грн., рахунок на оплату №75 від 17.02.2020 на суму 7851,52 грн., рахунок на оплату №76 від 17.02.2020 на суму 42681,28 грн., рахунок на оплату №134 від 16.03.2020 на суму 15837,80 грн., рахунок на оплату №135 від 16.03.2020 на суму 9430,32 грн., рахунок на оплату №150 від 31.03.2020 на суму 3045,24 грн., рахунок на оплату 151 від 31.03.2020 на суму 3326,40 грн.

На підтвердження здійснення оплати позивачем надано копії банківських виписок з рахунку позивача за період з 10.07.2020 по 02.11.2020, згідно з якими відповідачем у зазначений період проведено оплату на суму 43543,20 грн..

Як свідчать листування сторін, наявне в матеріалах справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про сплату боргу, який відповідач в своїх листах визнавав та частково погашав.

Листом від 14.07.2020 №488 відповідач повідомив позивача про наступне: «У зв`язку із запровадженням карантинних заходів в Україні на даний час на підприємстві склалось скрутне фінансове становище, оскільки основний дохід отримується від надання готельних послуг. Вся готельна галузь в Україні потерпає та несе значні збитки через заборону в законодавчому порядку надання готельних послуг під час жорстких карантинних заходів. ДП «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» МОУ в умовах сьогодення не є виключенням і знаходиться в скрутному стані, у зв`язку з чим відсутня можливість провести оплату заборгованості за надані ТОВ «НОВА КЛІН» послуги в повному обсязі в найближчий час. Підготовку до відновлення повноцінної роботи готелю розпочато 25 травня 2020 року. Крім того, відповідач зазначив, що 10.07.2020 відповідачем здійснено платіж в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень в рахунок погашення боргу за договором №20/02 від 20 лютого 2019 року і станом на 14.07.2020р. за даними бухгалтерії підприємства, заборгованість перед ТОВ «НОВА КЛІН» становить 143543,16 грн. В листі зазначено, що ДП «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» МОУ не відмовляється від виконання своїх зобов`язань, питання погашення боргу перед підприємством позивача знаходиться на постійному контролі, а борг буде погашатися невідкладно при надходженні грошових коштів».

Позивач листом за вих. №1509/2020 від 15.09.2020 вимагав протягом 5 робочих днів з моменту отримання відповідачем претензії, перерахувати на користь позивача грошові кошти у розмірі 128955,60 грн.

Відповідач у свою чергу 16.09.2020 листом за № 621 надав відповідь, що станом на 15.09.2020р. за даними бухгалтерії підприємства, заборгованість перед ТОВ «НОВА КЛІН» становить 128935,66 грн. ДП «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» МОУ не відмовляється від виконання своїх зобов`язань і борг буде погашатися невідкладно при надходженні грошових коштів».

24.09.2020 листом за вих. № 630 відповідач надіслав на адресу позивача графік погашення заборгованості відповідно до якого, останній буде здійснювати наступні оплати:

Вересень 2020 у розмірі 8935,66 грн;

Жовтень 2020 у розмірі 40000,00 грн;

Листопад 2020 у розмірі 40 000,00 грн;

Грудень 2020 у розмірі 40 000,00 грн;

Всього 128 935,66 грн.

Вищевказаний графік підписаний з боку позивача та відповідача без зауважень.

08.12.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості у розмірі 104999,96 грн.

Відповідач у відповідь на вищевказану претензію повідомив позивача, що ДП «Готель ІНФОРМАЦІЯ_1» МОУ не має змоги виконати свої зобов`язання за укладеним Договором з незалежних від них причин.

Отже, як стверджує позивач, на час звернення з цим позовом у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за надані послуги в сумі 104999,96 грн.

Разом з тим, в своєму відзиві відповідач зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вказаним позовом та просив застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення заборгованості, а також 3% річних і інфляційних втрат.

Крім того, заперечуючи стосовно позовних вимог відповідач вказував, що заборгованість, яка була нарахована позивачем не містить детального розрахунку, відповідно до актів виконаних робіт, що унеможливлює з`ясувати реальну суму нарахованої заборгованості, а також те, що сума яка була нарахована позивачем у розмірі 148543,16 грн. не знаходить свого підтвердження відповідно до доводів позовної заяви, а посилання на відповідні акти виконаних робіт, які на думку позивача були не сплачені є не обґрунтованими та не доведеними позивачем.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось вище, на підтвердження наданих послуг та наявності заборгованості позивачем надано акти наданих послуг за період з січня 2020 року по березень 2020 року (включно).

Проте, відповідач як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції зазначає, що акти виконаних робіт не містять детального розрахунку, що унеможливлює з`ясування реальної суми заборгованості.

Місцевий господарський суд вірно зазначив стосовно вказаних заперечень відповідача, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду, що умовами договору не передбачено, що акт надання послуг повинен містити детальний розрахунок. Крім того, акти надання послуг підписані з боку відповідача без зауважень, а відтак, в силу умов п.2.3. договору, слід вважати, що останній погодився при підписанні акту з наданими відповідачу послугами.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано не взяв до уваги як доказ наявності заборгованості акти звірки за четвертий квартал 2019 року на суму 101606,60 грн. (за період 08.10.2019 по 30.12.2019) та за перший квартал 2020 року (за період з 15.01.2020 по 16.03.2020), відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 18.03.2020 становить 142171,52 грн. виходячи з наступного.

Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Колегія суддів враховує, що відповідно до практики Верховного Суду, а саме позиції, висловленої у постановах від 18.09.2019 у справі № 904/5545/18, від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16, так і в постановах від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Частиною першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до абз. 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Чинним законодавством не передбачені будь-які типові документи для оформлення операцій з надання (отримання) послуг. Проте, як правило, таким документом є акт наданих послуг.

Отже, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції (постанова Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19).

Разом з тим, позивачем не надано всіх первинних документів на підтвердження господарських операцій, зазначених у згаданих актах звірки взаєморозрахунків.

Акт звірки розрахунків не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд про що вказав у постановах: від 18.09.2019 у справі №904/5545/18; від 27.07.2018 у справі №905/1141/16; від 04.07.2018 у справі №926/1311/15.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено надання позивачем відповідачу послуг на загальну суму 134831,36 грн та враховуючи часткові оплати відповідача, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем в сумі 91288,16 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором №20/02 від 20.02.2019 виникла у період з 31.01.2020 по 31.03.2020.

В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин.

Законом України №530-IX від 17.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати").

02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнити пунктами 12-14 такого змісту, зокрема: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».

Таким чином, у пункті 12 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Оскільки, з огляду на викладене, враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та тривав до 30.06.2023, і відповідно станом на 17.04.2023 (дата надходження позовної заяви до суду) на усій території України продовжував діяти, апеляційний господарський суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину, приходить до висновку, що позивач звернувся з вимогами до суду першої інстанції у даній справі в межах строку позовної давності.

Правова позиція щодо застосування статті 257 ЦК України та пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.05.2021 у справі №903/323/20, від 31.05.2022 у справі №926/1812/21, від 22.06.2022 у справі №916/1157/21, .

Щодо твердження відповідача, що позивач звертаючись з позовом мав подати заяву про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Законом №540-ІХ внесено зміни і до Господарського процесуального кодексу України, а саме, розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

В подальшому, Законом України №731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020, внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Але, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку йде мова про визначені процесуальні строки для учасників справи, в межах яких здійснюються процесуальні дії суду та учасників судового процесу і лише в рамках відповідних стадій судочинства.

А тому, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №731-ІХ від 18.06.2020, яким встановлено поновлення процесуальних строків за заявою сторони у справі, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказаним законом змінювався порядок перебігу процесуальних строків, тобто строків встановлених Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, тощо, та, відповідно, цей Закон не регулює порядок перебігу строку позовної давності, встановленого нормами матеріального права - Цивільним кодексом України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновокм місцевого господарського суду, що вимоги позивача про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 91288,16 грн.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7075,32 грн та інфляційних втрат у розмірі 44481,66 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2.2 договору оплата за послуги позивача здійснюється відповідачем на поточний рахунок позивача на підставі виставленого рахунку та акта надання послуг, не пізніше 15-ти банківських днів з моменту отримання рахунку.

Разом з тим, як вірно зазначив місцевий господарський суд, матеріали справи не містять доказів надіслання рахунків відповідачеві, проте матеріали справи містять підписані акти надання послуг.

Верховний Суд у справі №908/771/19 дійшов висновку, що акт здавання-прийняття робіт (послуг) є тим первинним документом у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підставі якого виникає обов`язок сплати. Суд касаційної інстанції, застосовуючи ст. 530 Цивільного кодексу України, зазначив, що саме з часу їх отримання і підписання має відраховуватися строк, визначений у договорі.

А тому, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що відповідач повинен був здійснити оплату на рахунок позивача за надані послуги за актами наданих послуг у такі строки: №37 від 31.01.2020 на суму 43084,20 грн з ПДВ по 21.02.2020 включно; №38 від 31.01.2020 на суму 9574,60 грн з ПДВ по 21.02.2020 включно; №75 від 17.02.2020 на суму 7851,52 грн з ПДВ по 09.03.2020 включно; №76 від 17.02.2020 на суму 42681,28 грн з ПДВ по 09.03.2020 включно; №134 від 16.03.2020 на суму 15837,80 грн з ПДВ по 06.04.2020 включно; №135 від 16.03.2020 на суму 9430,32 грн з ПДВ по 06.04.2020 включно; №150 від 31.03.2020 на суму 3045,24 грн з ПДВ по 22.04.2020 включно; №151 від 31.03.2020 на суму 3326,40 грн з ПДВ по 22.04.2020 включно.

Але, позивач здійснює нарахування 3% річних та інфляційних збитків на суму 104999,96 грн. з 03.11.2020 по 31.01.2023.

Оскільки судом було встановлено, що сума основної заборгованості підтверджена належними та допустимими доказами лише в сумі 91288,16 грн, місцевий суд здійснив нарахування на вказану суму з урахуванням періоду визначеного позивачем.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково згідно з розрахунком суду та з відповідача слід стягнути 3% річних в сумі 6143,86 грн. та інфляційні втрати в сумі 39712,55 грн.

Отже, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним - ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права і обґрунтованим - ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/5870/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі №910/5870/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/5870/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала