Рішення

від 09.11.2023 по справі 907/643/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2023 р. м. Ужгород Справа № 907/643/21

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Ужгородської районної ради Закарпатської області, м. Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання прийняти рішення

За участю представників:

позивача - Ленько А.Ю. в порядку самопредставництва;

відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Ужгородська міська рада звернулася до суду з позовом, яким просить:

- визнати бездіяльність Ужгородської районної ради Закарпатської області стосовно неприйняття рішення про передачу будівель А, А1, А2, А3, А4, Б, В, Г, Д, Е (які складаються з будівель: головний корпус літери А, А1, А2, А3, А4, загальною площею 6666,9 (кв.м); харчоблок, літера Б, загальною площею 247,5кв.м; лабораторія літера В, загальною площею 238,2 кв.м., господарський блок літера Г, загальною площею 531 кв.м., трансформаторна підстанція, літера Д; гараж два бокси, літера Е, за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 71 та будівель загальною площею 4704,4кв.м. (які складаються з основної будівлі літери А-А площею 4171,8 кв.м., та спортзалу літери Б площею 532,6 кв.м.) за адресою : м. Ужгород, вул. Минайська, 40 у комунальну власність територіальної громади міста Ужгорода;

- зобов`язати Ужгородську районну раду Закарпатської області, прийняти рішення про передачу будівель А, А1, А2, А3, А4, Б, В, Г, Д, Е (які складаються з будівель: головний корпус літери А,А1,А2,А3,А4, загальною площею 6666,9 кв.м; харчоблок, літера Б, загальною площею 247,5кв.м; лабораторія літера В, загальною площею238,2 кв.м., господарський блок літера Г, загальною площею 531 кв.м., трансформаторна підстанція, літера Д; гараж два бокси, літера Е, за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 71 та будівель загальною площею 4704,4 кв.м. (які складаються з основної будівлі літери А-А площею 4171,8 кв.м., та спортзалу літери Б площею 532,6 кв.м.) за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 у комунальну власність територіальній громаді міста Ужгорода. Позов заявлено на підставі ч.2 ст.1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2021 справу № 907/643/21 розподілено головуючому судді Андрейчук Л.В., яким ухвалою від 10.08.2021 залишено позовну заяву без руху та встановлено строк для усунення виявлених у ній недоліків.

У зв`язку з усуненням позивачем виявлених судом недоліків позовної заяви ухвалою від 12.10.2021 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору, призначено підготовче засідання та залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська районна клінічна лікарня» Ужгородської районної ради.

В ході підготовчого розгляду справи 23.09.2022 року від позивача надійшла заява про зміну предмета позову.

Ухвалою суду від 04.10.2022 постановлено змінити вимоги позивача та викласти їх в наступній редакції:

« 1.Визнати бездіяльність Ужгородської районної ради стосовно неприйняття рішень про передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Ужгородського району Закарпатської області у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород будівель загальною площею 4704,4 кв.м., (яка складається з основної будівлі літери А-А""" площею 4171,8 кв.м. та спортзалу літери Б площею 532,6 кв.м.) за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород незаконною.

2.Зобов`язати Ужгородську районну раду Закарпатської області прийняти рішення про передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Ужгородського району Закарпатської області у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород будівель загальною площею 4704,4 кв.м., (яка складається з основної будівлі літери А-А""" площею 4171,8 кв.м. та спортзалу літери Б площею 532,6 кв.м.) за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород. 3. Стягнути з Відповідача судові витрати».

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.04.2023 закрито провадження у справі №907/643/21 на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у цій справі скасовано ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 12.04.2023, а справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/643/21 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2023.

Ухвалою від 11.07.2023 суд прийняв справу до провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 27.07.2023.

Ухвалою від 27.07.2023 суд повідомив учасників справи про те, що наступне підготовче засідання відбудеться 11 вересня 2023 р.

У підготовче засідання 11.09.2023 представники учасників справи не з`явилися про причини неявки суд не повідомили, відтак суд постановив ухвалу, якою продовжив строк підготовчого провадження у справі № 907/643/21 на тридцять днів, відклав підготовче засідання на 02.10.2023 та зобов`язав позивача - Ужгородську міську раду надати суду докази зазначені в п. 3 ухвали.

У підготовчому засіданні 02.10.2023 суд оголосив перерву до 11.10.2023 зважаючи на відповідне клопотання представника позивача.

До початку підготовчого засідання 11.10.2023 до канцелярії суду надійшли пояснення представника позивача з долученим листом департаменту фінансів та бюджетної політики № 575/33/02-21 від 10.10.2023.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 11.10.2023 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 09.11.2023 року.

Присутній в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з визначених в позовній заяві, з урахування зміни предмета позову, підстав.

Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явилися, відповідач причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи Ужгородська районна рада Закарпатської області була повідомлена належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 11.10.2023 на зазначену у відзиві на позов електронну адресу районної ради: uzhrajrada@ukr.net, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 18.10.2023 року.

Третя особа в справі відповідно до поданого клопотання №367/2021 від 17.12.2021 просить розгляд справи здійснювати без участі представника комунального підприємства.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на ту обставину, що відповідно до ухвали суду від 11.10.2023 явка повноважних представників сторін в судовому засіданні не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача та третьої особи.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги, з урахуванням їх нової редакції відповідно до заяви позивача про зміну предмета позову від 23.09.2022, яка прийнята судом, обґрунтовано приписами абз. 2 та 3 п. 10 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», п. 39 розділу VI Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного кодексу України, за якими, за позицією позивача, спірний об`єкт - будівля загальною площею 4704,4 кв.м., (яка складається з основної будівлі літери А-А""" площею 4171,8 кв.м. та спортзалу літери Б площею 532,6 кв.м.) за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40, - підлягає передачі з спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Ужгородського району Закарпатської області у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород, позаяк територіально розташований в межах міста Ужгород та задовольняє колективні потреби виключно мешканців територіальної громади м. Ужгород.

Заперечення (відзив) відповідача 1.

Відповідач у відзиві на позов №02-22/858 від 01.11.2021 заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що враховуючи норми Бюджетного кодексу України, рішення сесії Ужгородської міської ради від 30 березня 2021 року № 173, Ужгородською районною радою прийнято рішення від 13.10.2021 року №192 «Про безоплатну передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Ужгородського району», згідно якого Ужгородській міській раді безоплатно передано об`єкт нерухомого майна - будівлі А, А1, А2, А3, А4, Б, В, Г, Д, Е за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вулиця Минайська, будинок 71 відповідно до розмежування видатків між бюджетами.

При цьому, зауважує, що приміщення основної будівлі літ А-А4, спортзалу літ. Б, що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 є власністю Ужгородської районної ради, форма власності - комунальна.

Звертає увагу, що майно, передане до комунальної власності районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Водночас, зауважує, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» від 17 листопада 2020 року № 1009-ІХ не вимагає передачі об`єктів комунальної власності, що не утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а в разі прийняття районною радою рішення про подальше управління комунальними підприємствами, установами, організаціями, видатки на утримання яких не здійснюються з відповідного місцевого бюджету, таке рішення не суперечитиме вимогам законодавства, встановленим для впорядкування комунального майна за наслідками формування нового адміністративно-територіального устрою.

Зауважує, що приміщення основної будівлі літ А-А4, спортзалу літ. Б, що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 не є бюджетною установою, а районна рада не повинна віддавати усе своє майно громадам, позаяк відповідно до норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» джерелами фінансування районних рад є господарська діяльність її комунальних підприємств, у даному випадку - будівлі літ А-А4, спортзалу літ. Б, що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 та доходи від оренди власного майна.

Пояснює, що відповідачем виконано вимоги законодавства, віддавши територіальним громадам все майно, яке потребувало їх бюджетного фінансування, в тому числі й спірний на час звернення з даним позовом до суду об`єкт Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 71.

Звертає увагу, що на даний час будівлі літ А-А4, спортзалу літ. Б, що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 повністю здаються в оренду відповідно до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. №483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» та надходження від орендної плати за користування майновим комплексом є основним складником доходів бюджету Ужгородського району.

Звертає увагу, що частина приміщення будівлі літ А-А4, спортзалу літ. Б, що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 здаються в оренду державним, комунальним установам, які задовольняють колективні потреби всього Ужгородського району, а саме:

1. Ужгородському районному комунальному підприємству (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна;

2. Ужгородській районній державній адміністрації з метою розміщення центру надання адміністративних послуг.

3. Відділу освіти Ужгородської районної державної адміністрації.

4. Управлінню соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації.

5. Відділу культури, молоді та спорту Ужгородської районної державної адміністрації.

Окрім того, заперечуючи проти змінених позовних вимог у письмових поясненнях №125/02-22 від 28.11.2022 відповідач зазначає, що будівля, що знаходяться за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 задовольняє не тільки колективні потреби Ужгородської територіальної громади, оскільки частина приміщення будівлі літ А-А4, спортзалу літ. Б, що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 здаються в оренду державним, комунальним установам, які задовольняють колективні потреби всього Ужгородського району, що виключає до застосування в спірних правовідносинах приписів абз. 2 та 3 п. 10 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Звертає, при цьому, увагу, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів, на підтвердження того, що будівлі літ А-А4, спортзалу літ. Б, що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 задовольняють колективні потреби виключно Ужгородської міської ради.

Зауважує, що питання щодо передачі будівлі літ А-А4, спортзалу літ. Б, що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 розглядалось на засіданні постійної комісії районної ради з питань комунальної власності, майна та соціального розвитку територій 15.06.2021 та, в результаті розгляду, комісією було прийнято рішення про недоцільність передачі будівлі до комунальної власності Ужгородської районної ради, що свідчить про відсутність бездіяльності відповідача в спірних правовідносинах.

Пояснює, що будівлі літ А-А4, спортзалу літ. Б, що знаходяться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 було вирішено залишити у спільній власності, оскільки орендна плата за оренду вказаного об`єкта є єдиним повноцінним доходом до районного бюджету.

Додаткові пояснення позивача.

Позивачем 20.01.2023 подано суду заперечення на додаткові пояснення відповідача за змістом яких з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій», п. 39 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України вказує, що законодавством встановлено обов`язковість для районної ради здійснювати передачу майна із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст у комунальну власність територіальних громад при наявності за умови знаходження майна на території територіальної громади.

За позицією позивача, зважаючи на те, що місцезнаходження майна, яке є предметом спору знаходиться на території Ужгородської міської територіальної громади, у Ужгородської районної ради Закарпатської області не буде альтернативного вибору діяти на власний розсуд, оскільки зобов`язання щодо передачі за територіальним розташуванням в імперативному порядку закріплено законом.

У даній справі повноваження щодо прийняття до комунальної власності відповідної територіальної громади (позивача) окремих об`єктів спільної власності територіальної громади, які знаходяться на її території і задовольняють колективні потреби виключно цієї територіальної громади, регламентовано положеннями Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про добровільне об`єднання територіальних громад" та Бюджетного кодексу України.

Зауважує, що у зв`язку з збройною агресією російської федерації проти України в школах, спорткомплексах, тобто у тимчасовому соціальному житлі зараз проживає близько 2000 осіб, а спірні приміщення, можуть бути переобладнані під соціальний гуртожиток і це б допомогло розвантажити хоча б навчальні заклади міста, що в свою чергу дасть змогу організувати освітній процес у м. Ужгороді відповідно до національних стандартів.

Письмові пояснення.

Третьою особою не надано суду письмових пояснень відповідно до приписів ст. 168 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Відповідно до п. 7.1. постанови Верховної ради України від 17.07.2022 №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» в Закарпатській області утворено Ужгородський район у складі територій Баранинської сільської, Великоберезнянської селищної, Великодобронської сільської, Дубриницько-Малоберезнянської сільської, Костринської сільської, Оноківської сільської, Перечинської міської, Середнянської селищної, Ставненської сільської, Сюртівської сільської, Тур`є-Реметівської сільської, Ужгородської міської, Холмківської сільської, Чопської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України з адміністративним центром у місті Ужгород.

Рішенням IV сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 30.03.2021 за №173 «Про надання згоди на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста Ужгород об`єктів» надано згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста Ужгород з комунальної власності Ужгородської районної ради наступних об`єктів:

- будівель А, А1, А2, А3, А4, Б, В, Г, Д, Е за адресою: м. Ужгород, вул Минайська, 71;

- будівлю, площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40.

Згідно з листами №03-15/76 від 28.01.2021 та №03-14/210 від 31.03.2021 виконавчий комітет Ужгородської міської ради просив ініціювати та вирішити питання передачі в комунальну власність територіальної громади м. Ужгорода означених об`єктів за адресами: м. Ужгород, вул. Минайська, 71 та м. Ужгород, вул. Минайська, 40.

В той же час, матеріали справи не містять доказів надіслання/вручення листів №03-15/76 від 28.01.2021 та №03-14/210 від 31.03.2021 відповідачу у справі.

Належність Ужгородській районній раді Закарпатської області на час звернення з даним позовом до суду об`єктів за адресами: м. Ужгород, вул. Минайська, 71 та м. Ужгород, вул. Минайська, 40 підтверджується долученими позивачем до позовної заяви Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав №268951810, №268945300 від 04.08.2021.

Як зазначає в позвоній заяві Ужгородська міська рада, будівлі А, А1, А2, А3, А4, Б, В, Г, Д, Е за адресою: м. Ужгород, вул Минайська, 71 перебувають на праві оперативного управління Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська районна клінічна лікарня», видатки на фінансування якої відповідно до п. 39 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України здійснюються з місцевого бюджету територіальної громади м. Ужгород, на підтвердження чого суду надано лист-довідку Управління охорони здоров`я та цивільного захисту населення Ужгородської міської ради від 04.08.2021 за №25/23-19.

При цьому, за позицією позивача, будівля площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 є майновим комплексом районного будинку культури та також підлягає передачі із спільної власності територіальних ромад сіл, селищ та міст Ужгородського району у власність територіальної громади м. Ужгород, позаяк територіально така будівля розташована в межах міста Ужгород та задовольняє колективні потреби виключно мешканців територіальної громади м. Ужгород.

Водночас, на підставі листа-довідки від 10.10.2023 №575/33/02-21 Департаменту фінансів та бюджетної політики Ужгородської міської ради судом встановлено, що відповідні видатки на утримання будівель площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 в бюджеті Ужгородської територіальної громади на 2023 рік не передбачено.

Відповідно до рішення Ужгородської районної ради Закарпатської області від 13.10.2021 за №192 «Про безоплатну передачу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Ужгородського району» відповідно до ст.ст. 43, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передано безоплатно зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Ужгородського району в власність Ужгородської міської ради об`єкт нерухомого майна - будівлі А, А1, А2, А3, А4, Б, В, Г, Д, Е за адресою: м. Ужгород, вул Минайська, 71.

Пунктом 5 означеного рішення надано згоду Ужгородській міській раді на прийняття рішення про вхід у склад засновників Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської районної ради.

В подальшому, рішенням Ужгородської районної ради Закарпатської області від 10.12.2021 за №198 «Про вихід зі складу засновників Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської районної ради Закарпатської області» передано цілісний майновий комплекс Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської районної ради Закарпатської області, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул Минайська, 71 зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Ужгородського району в власність Ужгородської міської ради.

Відповідно до п.п. 5, 6 рішення Ужгородської районної ради Закарпатської області від 10.12.2021 за №198 передано позивачу права засновника Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської районної ради Закарпатської області та постановлено Ужгородській районній раді вийти зі складу засновників означеного комунального підприємства.

Позивачем, в свою чергу, відповідно до рішення №610 від 03.02.2022 «Про КНП «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради» постановлено змінити засновника даного комунального підприємства на Ужгородську міську раду та здійснити перейменування комунального підприємства в частині зазначення його належності до Ужгородської міської ради.

Наведені обставини стали підставою для зміни позовних вимог позивачем, внаслідок чого спірними в даній справі залишаються бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішень про передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Ужгородського району Закарпатської області у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород будівель загальною площею 4704,4 кв.м., (яка складається з основної будівлі літери А-А""" площею 4171,8 кв.м. та спортзалу літери Б площею 532,6 кв.м.) за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород та зобов`язання Ужгородську районну раду Закарпатської області прийняти відповідне рішення.

При цьому, відповідно до протоколу засідання постійної комісії Ужгородської районної ради Закарпатської області з питань комунальної власності, майна та соціального розвитку територій від 15.06.2021 за результатами розгляду листа Ужгородської міської ради №420/02-18 «Про передачу об`єктів комунальної власності, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ та міст Ужгородського району у комунальну власність Ужгородської міської ради щодо об`єкту - будівель загальною площею 4704,4 кв.м., (яка складається з основної будівлі літери А-А""" площею 4171,8 кв.м. та спортзалу літери Б площею 532,6 кв.м.) за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40, - прийнято рішення не виносити на розгляд чергової сесії Ужгородської районної ради означене питання (п. 12 порядку денного).

Означене рішення постійної комісії відповідача обґрунтоване тією обставиною, що у даній будівлі розміщені установи Ужгородського району, які здійснюють повноваження, визначені законодавством, а саме:

-управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації;

- відділ культури, молоді та спорту Ужгородської районної державної адміністрації;

- відділ освіти Ужгородської районної державної адміністрації;

- ЦНАП І Ужгородської районної державної адміністрації;

- Ужгородське районне комунальне підприємство «Бюро» технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, а інші приміщення передані в оренду.

Предметом позовних вимог у даній справі позивачем, згідно з заявою про зміну предмета позову від 23.09.2022, визначено визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішень про передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Ужгородського району Закарпатської області у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород будівель загальною площею 4704,4 кв.м., (яка складається з основної будівлі літери А-А""" площею 4171,8 кв.м. та спортзалу літери Б площею 532,6 кв.м.) за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород та зобов`язання Ужгородську районну раду Закарпатської області прийняти відповідне рішення.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконнj. .tplszkmyjcns органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

За змістом статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 318 ЦК України, суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

За встановленим в даній справі обставинами відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.08.2021 №268945300, власником спірного об`єкту - будівлі площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 є Ужгородська районна рада Закарпатської області, право власності якої на означений об`єкт зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.02.2020 (рішення про державну реєстрацію №51099853 від 12.02.2020).

Підставою реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем згідно з відомостями Реєстру речових прав зазначено свідоцтво про право власності серії САА №909895 від 28.08.2003.

При цьому, рішенням Ужгородської міської ради від 30.03.2021 за №173 надано згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста Ужгород з комунальної власності Ужгородської районної ради будівлі площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою.

Статтею 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Згідно зі ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Комунальна власність - самостійна форма власності, яка за Конституцією України, є власністю територіальної громади.

За змістом ч.ч. 1-4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Суд зауважує, що згідно ч. 1 та 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються законом власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Майно районних/обласних рад є майном спільної власності місцевих територіальних громад, тобто селищної, сільської, міської громади, які розташовані на території такого району/області. Це прямо випливає із ч. 1 ст. 142 Конституції України та абз. 2-3 п. 10 розділу 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно з ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Поміж іншого, згідно п. 1 ч. 9 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об`єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад.

За встановленими у даній справі обставинами, позивач неодноразово звертався до відповідача з заявами про передачу у комунальну власність Ужгородської міської територіальної громади будівлі площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40, яка перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ та міст Ужгородського району.

Правовою підставою відповідних звернень позивачем визначено положення ч. 3 п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Матеріали справи свідчать, що відповідні звернення позивача були розглянуті постійною комісією Ужгородської районної ради Закарпатської області з питань комунальної власності, майна та соціального розвитку територій з пропозицією не виносити означене питання на розгляд сесії районної ради, та, відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, будь-яке рішення відповідачем з питання передачі до комунальної власності позивача спірної будівлі площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40, - не приймалось.

Пунктом 10 Розділу V "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

.

Таким чином, правовий режим майна спільної власності територіальних громад визначається не учасниками, а законом. Це означає, що для випадків, коли зміна правового режиму - обов`язок передати майно спільної власності територіальних громад району у комунальну власність конкретної територіальної громади згода інших територіальних громад для такої передачі не потрібна.

Як зазначено в правовій позиції Верховного суду в постанові від 15.02.2022 у справі №904/4109/21 щодо застосування означених норм закону, яку суд вважає релевантною до застосування в спірних правовідносинах: за загальним правилом, передбаченим частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", об`єкти права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району та області, управління якими здійснюють районні та обласні ради, не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо зазначених територіальних громад або відповідних рішень рад чи уповноважених ними органів, за винятком випадків, передбачених законом.

Зокрема, але не виключно, до таких виняткових випадків, коли згода інших територіальних громад на передачу об`єктів права спільної власності не потрібна, належать передбачені абзацом 3 пункту 10 Розділу V (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» випадки, а саме: цілісний майновий комплекс підприємства, яке є спільною власністю територіальних громад району або області, окремі об`єкти (нерухоме майно, індивідуально визначене майно тощо) знаходяться на території конкретної місцевої територіальної громади та задовольняють виключно колективні потреби цієї територіальної громади.

Таким чином, визначати правову долю об`єктів комунальної власності, в тому числі тих, що перебувають у спільній власності сіл, селищ, міст та знаходяться в управлінні районної або обласної ради, шляхом прийняття відповідних рішень, мають право безпосередньо територіальні громади сіл, селищ, міст або їх представницькі органи - відповідні місцеві ради, тоді як районна або обласна рада зобов`язана здійснювати повноваження щодо відчуження комунального майна зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст виключно у зазначених вище випадках, але водночас може (має право) здійснювати відповідні повноваження у випадку надання районній або обласній раді на підставі частини 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" таких повноважень відповідними радами, які представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Крім того, як зазначено в постанові Верховного суду від 07.09.2022 у справі №926/3156/21 за своїм змістом норма абз.3 п.10 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на 07.11.2020) має імперативний характер, позаяк у співвідношенні з ч.8 ст.60 цього Закону встановлює дві виняткові підстави обов`язкового відчуження районною чи обласною радою об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади району чи області незалежно від наявності згоди інших територіальних громад району чи області на вилучення вказаних об`єктів, а саме:

1) окремі об`єкти права спільної власності територіальних громад знаходяться на території місцевої територіальної громади (сільської, селищної, міської, об`єднаної);

2) зазначені об`єкти задовольняють колективні потреби виключно тієї територіальної громади, на території якої вони знаходяться.

Враховуючи зазначені норми права, передача відповідачем будівлі площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 із спільної власності громад Ужгородського району в комунальну власність Ужгородської міської ради могла відбутися лише за умови сукупності двох складових, а саме: якщо спірний об`єкт знаходиться на території відповідної територіальної громади, а також якщо відповідна будівля задовольняє колективні потреби виключно Ужгородської міської територіальної громади.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як передбачено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Досліджуючи підставність заявленого позову суд зважає, що місцезнаходженням спірного майна є територія м. Ужгород, водночас, Ужгородською міською радою не надано суду будь-яких доказів того, що будівля площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 забезпечує та задовольняє колективні потреби виключно Ужгородської міської територіальної громади, як і не спростовано позивачем аргументи відповідача щодо знаходження в спірній будівлі структурних підрозділів Ужгородської районної державної адміністрації (управління соціального захисту населення, відділ культури, молоді та спорту, відділу освіти, центру надання адміністративних послуг Ужгородської районної державної адміністрації), районного бюро технічної інвентаризації, діяльність яких, очевидно, пов`язана з задоволенням колективних потреб у відповідних сферах управління мешканців всього Ужгородського району, а не лише міста Ужгород.

Більше того, позивачем не доводиться яким чином спірна будівля (як окремий об`єкт нерухомого майна), навіть за відсутності в ній користувачів, може задовольняти колективні потреби певної територіальної громади на території якої вона розташовується.

В той же час, відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою органів місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 64-1 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду районних бюджетів належать надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності, засновником яких є районні ради.

Сторонами у справі не заперечується як обставина наявності зазначених відповідачем користувачів частинами спірної будівлі - структурних підрозділів Ужгородської РДА, районного БТІ, так і наявність діючих договорів оренди частини спірної будівлі, зокрема кінотеатру, що належать саме відповідачу, та від здачі в оренду яких формується дохідна частина бюджету Ужгородської районної ради Закарпатської області.

Позатим, відповідно до п. 39 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, чинного на час розгляду справи в суді, районні ради здійснюють передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст у власність сільських, селищних, міських територіальних громад установ та закладів, розташованих на їхній території, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного цим Кодексом. З 1 січня 2021 року видатки на функціонування зазначених установ і закладів плануються та здійснюються з бюджетів таких територіальних громад.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 Цивільного кодексу України, установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об`єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Згідно п. 2.10 розд. 2 Класифікатора організаційно-правових форм господарювання, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 р. № 97 (далі Класифікатор), Установа - організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об`єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Відповідно до п. 3.4.1. розд. 3 Класифікатора, організацією (установою, закладом) є організаційна структура, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об`єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Комунальна організація (установа, заклад) утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління (п. 3.4.5. Класифікатора).

Позивач в позовній заяві зазначає, що будівля площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 є майновим комплексом районного будинку культури, водночас жодних доказів на підтвердження означеної обставини суду не надано, а з наданої самим же позивачем Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №268945300 від 04.08.2021 вбачається, що Ужгородська районна рада Закарпатської області принаймні з 2003 року є власником спірного майна на підставі свідоцтва про право власності від 28.08.2003 року.

Крім того, відповідно до листа-довідки від 10.10.2023 №575/33/02-21 Департаменту фінансів та бюджетної політики Ужгородської міської ради судом встановлено, що відповідні видатки на утримання будівель площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 в бюджеті Ужгородської територіальної громади на 2023 рік не передбачено, у зв`язку з чим не підлягають до застосування в спірних правовідносинах і приписи п. 39 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, позаяк видатки на утримання спірного майна в бюджеті територіальної громади позивача не передбачені, а сама спірна будівля не може вважатися установою чи закладом в розумінні чинного законодавства України.

Голослівними є також посилання позивача на приписи Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», оскільки як зазначені в позовній заяві приписи ст. 4 даного Закону, так і загалом Закон України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну, ане порядок передачі об`єктів комунальної власності між різними органами місцевого самоврядування.

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зазначений вище підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Таким чином, оцінивши всі докази, які наявні в матеріалах справи у їх сукупності та логічному взаємозв`язку з наявністю правового обґрунтування заявлених позовних вимог, суд доходить висновку про недоведеність позивачем правових підстав для прийняття відповідачем рішення про передачу будівлі площею 4704,4 м.кв., яка складається з основної будівлі літери А-А», площею 4171,8 м.кв., літери Б - спортзал, площею 532,6 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Ужгородського району Закарпатської області у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород, позаяк всупереч диспозиції абз. 3 п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріалами справи не підтверджується задоволення спірним об`єктом колективних потреб виключно Ужгородської міської територіальної громади. Вказана обставина, навпаки спростовується згідно з наданою відповідачем інформацією про перелік користувачів спірного майна на час розгляду справи в суді.

При цьому, протилежний підхід суперечитиме вимогам ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» щодо неможливості вилучення у територіальних громад і передачу іншим суб`єктам права власності без згоди територіальної громади та порушуватиме встановлену в статті 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 Цивільного кодексу України неприпустимість позбавлення права власності за відсутності для цього законодавчо визначених підстав.

З урахуванням викладеного, в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження аргументи позивача про наявність у відповідача незаконної бездіяльності щодо неприйняття рішення про передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Ужгородського району Закарпатської області у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород будівель загальною площею 4704,4 кв.м., (яка складається з основної будівлі літери А-А""" площею 4171,8 кв.м. та спортзалу літери Б площею 532,6 кв.м.) за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 40 у комунальну власність територіальної громади міста Ужгород, як і безпідставними є вимоги про зобов`язання відповідача прийняти таке рішення, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як необгрунтовано заявлені до задоволення не підлягають.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 14 листопада 2023 року.

Суддя Лучко Р.М.