Постанова

від 08.11.2023 по справі 761/31312/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/31312/20 Головуючий у суді І інстанції Сіромашенко Н.В.

Провадження № 22-ц/824/10954/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 березня 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

У вересні 2020 року ТОВ «Спортсервіс-СТМ»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 252 497,48 грн, з яких: 188 919,48 грн - інфляційне збільшення суми боргу та 63 578,00 грн - 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 грудня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 49.28/39/07-Сна, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 1 262 500,00 грн з процентною ставкою 13,35 % річних строком до 10 грудня 2014 року включно.

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимагати від боржників виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

09 січня 2018 року між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Спортсервіс-СТМ» укладено договір № 96/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно якого до позивача перейшло право грошової вимоги до позичальника та поручителів, в тому числі майнових, за кредитним договором № 49.28/39/07-Сна від 11 грудня 2007 року.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року у справі № 758/10580/14-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року, частково задоволено позов ПАТ «Дельта Банк» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 грудня 2007 року у розмірі 2 119 257,26 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності в рівних частках ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2000 року, шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з початковою ціною для реалізації 3 333 000,00 грн.

Вказаним судовим рішення встановлено, що розмір заборгованості за кредитним договором становить у загальному розмірі 2 119 257,26 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 1 181 550,50 грн та заборгованості за відсотками в сумі 937 706,76 грн.

Оскільки відповідач своєчасно не виконала свій обов`язок зі сплати заборгованості за кредитним договором, вона має нести відповідальність у вигляді сплатикредитору сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, за період з 01 жовтня 2017 року по 01 жовтня 2018 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року, занесеною до протоколу судового засідання, у зв`язку зі зміною найменування позивача у справі замінено ТОВ «Спортсервіс-СТМ» на ТОВ «Київенерго-Борг».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 березня 2023 року позов задоволено.

З урахуванням виправленої ухвалою суду від 22 травня 2023 року описки стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ «Київенерго-Борг» інфляційне збільшення суми заборгованості у розмірі 18 8919,48 грн, 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 63 578,00 грн, судовий збір у розмірі 3 787,47 грн, а всього 256 284,95 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач має право на отримання від відповідача інфляційної складової боргу та 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, незалежно від прийняття судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, адже грошове зобов`язання відповідача про сплатузаборгованості у розмірі 2 119 257,26 грн виникло на підставі кредитного договору, а не на підставі рішення суду, яким лише встановлено факт наявності такої суми боргу станом на 15 січня 2015 року, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання відповідачем за період з 01 жовтня 2017 року по 01 жовтня 2018 року у розмірі 252 497,48 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач через представника - адвоката Бороденка О.А. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що з розрахунку позивача вбачається, що 3 % річних ним нараховувалися на загальну суму боргу, що визначена рішенням суду, у розмірі 2 119 257,26 грні складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 1 181 550,50 грн та заборгованості за відсотками в сумі 937 706,76 грн.

Відповідач вважає, що позивачем протиправно нараховано 3 % річних на суму відсотків, що були нараховані у розмірі, передбаченому кредитним договором.

Крім того, рішення Подільського районного суду м. Києва у справі 758/10580/14-ц датується 08 листопада 2017 року, тоді як період розрахунку позивача починається з 01 жовтня 2017 року, тобто до ухвалення вказаного рішення суду, яким визначено загальний розмір боргу за кредитним договором.

Звертає увагу апеляційного суду також на те, що позивач набув право вимоги до відповідача 09 січня 2018 року у розмірі, що визначений згідно договору № 96/К про відступлення прав вимоги, а отже у нього відсутні правові підстави для нарахування інфляційних втрат за період до 09 січня 2018 року.

Таким чином, на переконання відповідача, розрахунок інфляційних втрат у зв`язку із невиконанням судового рішення, наданий позивачем, складений за період у тому числі до ухвалення судового рішення та до набуття позивачем права грошової вимоги, тому позов і в цій частині не підлягає задоволенню.

Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Пархоменко І.С. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.

Відповідач ОСОБА_6 та її представник адвокат - Бороденко О.А. в судове засідання не з`явились, представник 08 листопада 2023 року особисто через відділ прийому громадян Київського апеляційного суду подав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з його хворобою та перебуванням на лікарняному.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України).

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки представника відповідача в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, та з огляду на те, що сторона відповідача належним чином повідомлена про судове засідання у справі, а до клопотання про відкладення судового засідання адвокат Бороденко О.А. не надав доказів на підтвердження його перебування на лікуванні, з урахуванням того, що хвороба, про яку він вказує, не була для нього перешкодою особисто прибути в день призначеного судового засідання в суд для подання відповідного клопотання, ухвалила проводити розгляд справи за відсутності цього учасника справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 грудня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 49.28/39/07-Сна, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 262 500,00 грн зі сплатою 13,35 % річних за користування коштами строком до 10 грудня 2014 року включно.

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги до боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року у справі № 758/10580/14-ц частково задоволено позов ПАТ «Дельта Банк» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 грудня 2007 року, укладеним між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 , у розмірі 2 119 257,26 грн звернуто стягнення на користь ПАТ «Дельта-Банк» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 114,9 кв. м, що належить на праві власності в рівних частках ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою від 28 вересня 2000 року та зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації 11 жовтня 2000 року, шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з початковою ціною для реалізації 3 333 000,00 грн.

У зазначеному судовому рішенні встановлено, що розмір заборгованості за кредитним договором станом на 15 січня 2015 року складає 2 119 257,26 грн і складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 1 181 550,50 грн та заборгованості за відсотками в сумі 937 706,76 грн.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2018 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 25 квітня 2018 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2018 року залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 січня 2018 року між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Спортсервіс-СТМ» укладено договір № 96/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно якого до позивача, який змінив своє найменування на ТОВ «Київенерго-Борг», перейшло право грошової вимоги до позичальника та поручителів, в тому числі майнових, за кредитним договором № 49.28/39/07-Сна від 11 грудня 2007 року, укладеним із ОСОБА_1 .

Суд встановив, що 19 липня 2021 року відповідачем на депозитний рахунок приватного нотаріуса КМНО Журавльової З.В. внесено грошові кошти в сумі 2 119 257,26 грн для передачі ТОВ «Спортсервіс-СТМ» на виконання зобов`язання за кредитним № 49.28/39/07-Сна від 11 грудня 2007 року відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року у справі № 758/10580/14-ц, що підтверджується копією квитанції № 1 від 19 липня 2021 року.

Тобто, у спірний період з 01 жовтня 2017 року по 01 жовтня 2018 року відповідачем не було сплачено заборгованість за кредитним договором, а також не здійснювалось виконання рішення суду.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц зазначено: «право кредитодавця нараховуватипередбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання»; «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені».

Зазначений правовий висновок також міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) та є сталою.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції, встановивши, що рішення суду у справі № 758/10580/14-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконане, заборгованість за кредитним договором, розмір якої визначений у цьому рішенні станом на січень 2015 року, відповідачем не погашена, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач відповідно до вимог статті 625 ЦК України має право на отримання від відповідача нарахованих на вказану суму боргу 3 % річних у розмірі 63 578,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 188 919,48 грн за період з 01 жовтня 2017 року по 01 жовтня 2018 року (такий період заявлений позивачем).

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений на підставі вірно встановлених обставин, що мають значення для справи, і з правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачем невірно зазначений період, за який проведені нарахування за статтею 625 ЦК України, а саме цей період визначений до ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегією суддів відхиляються, оскільки позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, не посилався на те, що зобов`язання, які не виконувалися відповідачем, виникли на підставі рішення суду від 08 листопада 2017 року. У своєму позові він посилався на те, що зобов`язання виникли на підставі кредитного договору від 11 грудня 2007 року. При цьому посилання на рішення суду у справі № 758/10580/14-ц позивачем було зроблено лише з метою зазначення розміру заборгованості, яка була встановлена цим рішенням станом на 15 січня 2015 року, а тому вказаний розмір боргу не підлягав доказуванню іншими доказами. Отже, позивач, обравши період з 01 жовтня 2017 року по 01 жовтня 2018 року, за який нараховував 3 % річних та інфляційні втрати, діяв правомірно і суд обґрунтовано задовольнив його позовні вимоги.

Колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги в частині того, що 3 % річних нараховані не лише на заборгованість за тілом кредиту, а також і на відсотки за кредитом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Отже, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідачем фактично утримувались (не повертались) позивачу кредитні кошти у розмірі 2 119 257,26 грн, саме на цей розмір, незалежно від того, з яких нарахувань він складається, нараховуються 3 % річних.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач набув право вимоги до відповідача 09 січня 2018 року на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, а отже у нього відсутні правові підстави для нарахування інфляційних втрат за період до 09 січня 2018 року, не заслуговують на увагу, адже до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Тобто, внаслідок правонаступництва у матеріальних правовідносинах відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 49, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 березня 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 листопада 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній