Рішення

від 13.11.2023 по справі 910/13554/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2023Справа № 910/13554/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" про стягнення 49 652,82 грн., без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 8 357,74 грн. пені, 35318,34 грн інфляційних втрат та 5976,74 грн 3% річних за договором постачання природного газу № 20/21-4171-ТЕ-41 від 24.09.2020 року на підставі ст. ст. 530, 549, 610-612, 625,655,692,712 ЦК України та ст. ст. 216-218, 230-231, 264-265 ГК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін від сторін у встановлений законом строк не надано.

25.09.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що послуга з постачання природного газу є комунальною послугою, а отже нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у період дії карантину та воєнного стану в Україні є незаконним.

02.10.2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив про те, що договір постачання природного газу № 20/21-4171-ТЕ-41 від 24.09.2020 року регулює правовідносини між сторонами, в результаті яких позивач поставляє споживачеві природний газ, з огляду на що підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби" відсутні.

10.10.2023 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

10.10.2023 року від позивача до суду надійшли пояснення.

17.10.2023 року від відповідача до суду надійшла заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

20.10.2023 року від позивача через систему електронний суд надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.

03.11.2023 року від відповідача до суду надійшла заява.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.09.2020 року між АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" (споживач) було укладено договір постачання природного газу №20/21-4171ТЕ-41, згідно якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.7.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальника пеню в розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної обліковій ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 306 393,36 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких наявні у матеріалах справи.

Як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання з оплати спожитого природного газу виконав з порушенням визначеного договором строку, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу 8 357,74 грн. пені за загальний період з 26.11.2020 по 25.11.2021, 35 318,34 грн інфляційних втрат за загальний період з 01.02.2021 по 31.05.2023 та 5976,74 грн 3% річних за загальний період з 26.11.2020 по 11.06.2023.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Таким чином, з огляду на умови договору та те, що відповідач є споживачем за договором постачання природного газу № 20/21-4171-ТЕ-41 від 24.09.2020 року, а отже на правовідносини розповсюджується дія Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Водночас, дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 533-IX, який набрав чинності 18 березня 2020 року.

Окрім того, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Карантин на всій території України згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12 березня 2020 року та тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому відповідно до Указів Президента України у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, зокрема Указом Президента України № 451 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05:30 18.08.2023 р. строком на 90 діб.

В умовах воєнного стану Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».

Відповідно до абз.1 п.1 зазначеної Постанови, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Водночас слід звернутися до норм Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Так, відповідно до абз.3 ст.1 зазначеного Закону, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.4, ч.7 ст.4 даного закону, Об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Приписами частини 1 статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право:

- задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення;

- визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори;

- виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів. Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок про те, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку створене фізичними особами - власниками квартир (побутовими споживачами житлово-комунальних послуг, населенням), укладає договори на постачання комунальних послуг із постачальниками від імені побутових споживачів як колективний споживач, і використовує поставлений газ виключно для власних побутових потреб мешканців будинку (виключаючи будь-яку комерційну чи професійну діяльність).

Так, Закон України «Про ринок природного газу» виокремлює серед суб`єктів ринку природного газу виокремлює категорії побутового споживача та споживача:

1) побутовий споживач (відповідно до п.23 ч.1 ст.1 зазначеного Закону) - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність;

2) споживач (відповідно до п.37 ч.1 ст.1 зазначеного Закону) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Тобто, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку за усіма зазначеними критеріями підпадає під визначення побутового споживача.

Подібний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 910/15687/20, від 02.05.2018 у справі № 910/11650/17 та у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 916/2197/13.

Таким чином, встановлена Кабінетом Міністрів України заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, має поширюватися на об`єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичну особу, що створена та діє виключно в інтересах фізичних осіб - власників квартир та приміщень у житловому будинку.

Натомість, виключення ОСББ із категорії побутових споживачів або населення та нарахування неустойки, процентів річних та інфляційних нарахувань, призводить до звуження обсягу прав співвласників, що об`єдналися в ОСББ, порівняно із іншими побутовими споживачами, які також є фізичними особами, також використовують поставлений газ (у даному випадку) виключно для побутових потреб, однак уклали договори на постачання газу із постачальником напряму. Таке звуження прав членів ОСББ суперечить самій меті створення ОСББ, а саме: забезпечення і захисту прав співвласників.

Тому суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення 8 357,74 грн. пені за загальний період з 26.11.2020 по 25.11.2021, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих після 24.02.2022 року, зважаючи на карантинні обмеження, а також триваючий досі воєнний стан на території України, є неправомірними, порушують права співвласників як побутових споживачів житлово-комунальних послуг та спричинюють додаткове фінансове навантаження на населення.

З урахуванням чого суд частково погоджується з розрахунком 3 % річних та інфляційних втрат за період до 23.02.2022 та зазначає, що розмір таких втрат становить: 8932,70 грн. інфляційних та 2941,27 грн. 3% річних.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: 8932,70 грн. інфляційних втрат та 2941,27 грн. 3% річних. В іншій частині в позові слід відмовити.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, судовий збір відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12000 грн., суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (з ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн. відповідач надав до суду копії Договору № 3-02/22 від 15.02.2022 про надання правничої (правової) допомоги; Додаткової угоди № 5 від 19.09.2022; рахунку №069 від 19.09.2023; платіжної інструкції № 382 від 10.10.2023; Звіту від 10.10.2023 про обсяг наданих адвокатом юридичних послуг та виконаних робіт, відповідно до умов Додаткової угоди № 5 від 19.09.2023; Акту № 69 від 10.10.2023 прийому-передачі (виконаних робіт); свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; ордеру на надання правничої (правової/допомоги) АА№13544979.

Частинами першою та другою статті 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону Про адвокатуру та адвокатську діяльність, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У даному випадку відповідно до п.3 Додаткової угоди № 5 від 19.09.2023 року, сторони домовились, що вартість робіт (наданих юридичних послуг), передбачених даною Додатковою угодою, визначається у формі гонорару та розраховується в фіксованому розмірі: 12 000 (дванадцять тисяч) гривень.

Стосовно тверджень позивача про те, що відповідачем у звіті про обсяг наданих адвокатом юридичних послуг не зазначено вартість кожної послуги, суд передбачає, що ч.3 статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги чи вартості певних послуг не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат посилаючись зокрема, на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі N 927/237/20).

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Із врахуванням зазначеного вище, враховуючи погодження сторонами фіксованого розміру вартості послуг адвоката, вчинені ним дії в межах розгляду даної справи, суд дійшов висновку щодо необхідності покладення на позивача витрат відповідача на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн, що є пропорційним складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг).

Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Золотоворітська" (01034, м. Київ, вул. Золотоворітська, 13, код 32775593) на користь Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) 8932 (вісім тисяч дев`ятсот тридцять дві) грн.70 коп. інфляційних втрат, 2941 (дві тисячі дев`ятсот сорок одну) грн. 27 коп. 3% річних, 641 (шістсот сорок одну) грн. 85 коп. судового збору та 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

В іншій частині в позові відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Суддя С.О. Чебикіна